Дійове каяття

7

ВСТУП

Чинне законодавство, яке регулює порядок притягнення особи до кримінальної відповідальності, передбачає чимало підстав для звільнення особи від такої відповідальності в тій чи іншій формі. Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у своєму Рішенні від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора»: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах». Вимога додержувати справедливості під час застосування кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема, у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 р. (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.), ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.

Як зазначено в мотивувальній частині Рішення КСУ від 2 листопада 2004 р, у справі № 1-33/2004 «Про призначення судом більш м'якого покарання» безпосереднім вираженням конституційних принципів додержання гуманізму, справедливості й законності є реалізована в нормах Кримінального кодексу України (далі - КК України) можливість особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, бути звільненою від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям.

1. Призначення покарання

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з ст. 61 Конституції, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Стаття 65 КК України встановлює загальні засади призначення покарання, відповідно до яких суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Це кореспондується з рекомендаціями, які містяться в п. 2.3 Мінімальних стандартних правил ООН стосовно заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням (Токійські правила), прийнятих Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 45/110 від 14 грудня 1990 р. З-поміж інших обставин мають бути враховані, зокрема, характер і ступінь тяжкості правопорушення, дані про особу правопорушника, а також інтереси захисту суспільства тощо.

Принцип справедливості було дотримано у ст. 44 КК України, яка передбачає, що суд, ураховуючи виняткові обставини справи та особу винного і визнаючи необхідним, може допустити пом'якшення покарання з обов'язковим зазначенням своїх мотивів.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності

Стаття 45 КК України передбачає, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Тобто звільнення від кримінальної відповідальності можливе лише за злочини, за які передбачено покарання не більше, ніж позбавлення волі на строк п'яти років, або інше, більш м'яке покарання. Можливість звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочин середньої тяжкості з необережності, є новелою, яку запроваджено ЗУ № 270-VI від 15 квітня 2008 р.

Проте існують випадки, коли деякі з елементів дійового каяття - явка з повинною, відшкодування шкоди, інші дії, які свідчать про усвідомлення правопорушником своєї вини, можуть бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності. До таких випадків належать: державна зрада (ч. 2 ст. 111 КК України); шпигунство (ч. 2 ст. 114 КК України); невиплату заробітної плати, стипендій, пенсій чи інших установлених законом виплат (ч. 3 ст. 175 КК України);ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ч. 4 ст. 212 КК України); створення злочинної організації (ч. 2 ст. 255 КК України); терористичний акт; створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ч. 6 ст. 260 КК України); незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ч. 3 ст. 263 КК України); незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 4 ст. 289 КК України); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 4 ст. 307 КК України); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (ч. 4 ст. 309 КК України); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів (ч. 4 ст. 311 КК України); давання хабара (ч. 3 ст. 369 КК України).

3. Закриття справ за ст. 7-1 КПКУ

Процесуальною підставою для звільнення від кримінальної відповідальності є п. 1) ч. 1 ст. 7-1 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України), відповідно до якого провадження в кримінальній справі може бути закрито судом у зв'язку з дійовим каяттям. На реалізацію положень ст. 7-1 КПК окрема норма ст. 7-2 КПК України зазначає, що за наявності підстав, передбачених ст. 45 КК, прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі своєю мотивованою постановою направити кримінальну справу до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. А суд у разі якщо до нього надійшов обвинувальний висновок за наявності тих само підстав може винести постанову про закриття справи.

Відповідно до постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 р. № 12 (далі - постанова № 12) передбачене у ст. 45 КК України звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язковим і його треба застосовувати незалежно від того, надійшла справа до суду із відповідною постановою чи з обвинувальним висновком.

Порядок закриття справ за ст. 7-1 передбачає такі етапи:

1. Притягнення особи як обвинуваченого та роз'яснення суті обвинувачення.

2. Роз'яснення підстави звільнення від кримінальної відповідальності і права заперечувати проти закриття справи з цієї підстави. Якщо обвинувачений заперечує проти закриття справи на підставі ст. 7-2 КПК України, то провадження продовжується в звичайному порядку, а справа направляється з обвинувальним висновком до суду.

3. Винесення прокурором або слідчим за згодою прокурора мотивованої постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Відповідно до листа ВСУ від 1 лютого 2004 р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ» постанови про направлення справи до суду слід оформлювати на зразок обвинувального висновку. В такій постанові обов'язково повинні бути вказані всі відомості про особу, котра вчинила злочин, статтю КК України, за якою їй пред'явлено обвинувачення, дані про потерпілих, кому і які збитки заподіяні злочином тощо.

4. Ознайомлення обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника з названою постановою, а в разі їх вимоги - з усіма матеріалами справи та роз'яснення їх прав.

5. Оформлення постановою суду рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності в попередньому судовому засіданні згідно із ст. 248 КПК України. У стадії попереднього розгляду може бути закрита справа, що надійшла з постановою про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Суддя не може закрити справу при попередньому її розгляді, якщо для з'ясування (чи підтвердження) підстав для її закриття необхідно досліджувати та оцінювати певні докази (наприклад, коли необхідно з'ясувати обсяг вчинених обвинуваченим дій, що кваліфікуються як дійове каяття, або мотиви їх вчинення). Копія постанови про закриття справи протягом трьох діб після її винесення надсилається сторонам.

6. Звільнення від кримінальної відповідальності шляхом винесення постанови суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 282 КПК України у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком або постановою про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. В порядку ст. 282 КПК України суд розглядає питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності у випадках, коли це є правом, а не обов'язком суду, незалежно від того, надійшла справа до суду з постановою про її закриття чи з обвинувальним висновком. У разі якщо справа надійшла до суду з обвинувальним висновком, вона має бути розглянута у судовому засіданні в загальному порядку, із проведенням судового слідства. Повинні бути з'ясовані всі визначені законом питання; зокрема, необхідно роз'яснити обвинуваченому підставу звільнення його від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави; з'ясувати, чи відшкодовано завдану злочином шкоду; заслухати думку учасників процесу з цього приводу тощо. Тільки після цього, в разі наявності законних підстав та за відсутності заперечень з боку зазначених осіб, справу може бути судом закрито, а особу - звільнено від кримінальної відповідальності. У стадії судового розгляду справа закривається і тоді, коли підстави для її закриття встановлено під час розгляду. Якщо під час судового розгляду справи будуть установлені зазначені підстави для її закриття, суд відповідно до ч. 1 ст. 282 КПК України, вислухавши думку учасників судового розгляду і висновок прокурора, своїм рішенням закриває справу.

У разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суддя мотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема, про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом.

4. Оскарження рішень

Рішення суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності, так само як і притягнення до кримінальної відповідальності за наявності підстав для звільнення, може бути оскаржене. Підставою ж для скасування або зміни рішення суду при розгляді справ у судах апеляційної та касаційної інстанцій згідно із п. 5 ч. 1 ст. 367, п. 3 ч. 1 ст. 398 КПК України є невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Так, можливість закриття справи судом апеляційної інстанції у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності передбачена ст. 376 КПК України. Касаційний суд може скасувати обвинувальний вирок із закриттям справи на підставі ст.ст. 7¹, 7² КПК України лише у випадках, передбачених КК України за умови, що обставини справи досліджені всебічно, повно й об'єктивно. У разі встановлення підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності, які не взяв до уваги суд першої інстанції, касаційний суд скасовує вирок (а якщо справу переглядав апеляційний суд, і його ухвалу) та закриває справу. Суд касаційної інстанції не вправі скасувати судове рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи за обставинами, передбаченими зазначеними статтями КПК України лише через істотне порушення прав обвинуваченого.

При цьому слід звернути увагу на те, що суди апеляційної та касаційної інстанцій можуть скасувати судове рішення і звільнити особу від кримінальної відповідальності на підставі як матеріалів, що надійшли із суду нижчого рівня, так і нових, поданих учасниками судового розгляду або витребуваних цими судами. Така можливість була зафіксована в п. 18 постанови № 12. Відповідно до ч. 2 ст. 400-4 КПК України перегляд у порядку виключного провадження судового рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності за п. 2 ч. 1 цієї статті не допускається. Ухвала чи постанова, якою особу незаконно звільнено від кримінальної відповідальності, може бути переглянута за нововиявленими обставинами лише в межах строків, передбачених ч. 1 ст. 400 цього Кодексу.

5. Дійове каяття

Дійове каяття як підстава звільнення може бути застосоване лише щодо осіб, які вчинили злочини вперше. Особою, яка вперше вчинила злочин, вважається: раніше не судима особа; така, стосовно якої немає порушеної кримінальної справи; судимість якої погашена або знята в передбаченому законом порядку; така, що раніше звільнялась від кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством. Відповідно до постанови № 12 також особа, котра раніше вчинила злочин, що вже втратив правове значення. Вчинення триваючого або продовжуваного злочину, двох або більше злочинів невеликої тяжкості, які утворюють сукупність (за виключенням реальної), не може бути перепоною для застосування ст. 45 КК України.

Якщо обвинуваченим є неповнолітній і є можливість застосувати до нього звільнення від кримінальної відповідальності, то відповідно до постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 15 травня 2006 р. № 2 мають бути обрані саме останні.

Дійове каяття полягає в тому, що після вчинення злочину особа щиро покаялась, активно сприяла його розкриттю та повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду. Відповідно до постанови № 12 відсутність хоча б однієї із зазначених складових дійового каяття виключає звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК України. Виняток можуть становити лише випадки вчинення злочину чи замаху на нього, внаслідок яких не заподіяно шкоду або не завдано збитки. Щире каяття характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася. Проявом суб'єктивного ставлення може бути надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину (п. 2-1 ч. 1 ст. 66 КК України).

Активним сприянням розкриттю злочину слід вважати надання особою органам дізнання (досудового слідства) будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи. З судової практики видно, що дійове каяття може полягати у простому повідомленні органам слідства невідомих їм раніше відомостей; наданні допомоги в збиранні доказів; видачі знаряддя та засобів вчинення злочину; сприянні у пошуках викраденого; викритті інших учасників злочину тощо.

6. Відшкодування збитків

Як йдеться у постанові № 12, повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди полягає в добровільному задоволенні, обґрунтованих претензій потерпілого щодо відшкодування заподіяної злочином матеріальної та моральної шкоди, загладжуванні її в інший спосіб, приміром, шляхом прилюдного вибачення за завдану образу. Це також можуть бути дії, спрямовані на усунення заподіяної шкоди: надання допомоги у лікуванні потерпілому; ліквідування своєю працею завданих пошкоджень, порушень чи моральної шкоди тощо.

Водночас ст. 22 ЦК України передбачає, що якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, котрий має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Окрім того, відповідно до ст. 231 ЦК України у разі вчинення правочину під впливом насильства винна сторона, яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину. Отже, згідно із основами цивільного законодавства має бути відшкодовано реально понесені збитки, збитки у вигляді неотриманих доходів, а в деяких випадках такі збитки повинні бути відшкодовані у подвійному розмірі або сплачено штраф у розмірі доходів винної сторони. Проте КПК України передбачає можливість звільнення від відповідальності лише у випадку відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди. Тобто особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності без відшкодування нею в повному обсязі всієї спричиненої шкоди.

Відповідно до ст. 28 КПК України та п. 7 постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1989 р. № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» в разі закриття кримінальної справи цивільний позов не розглядається, а вимоги потерпілих можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства. На практиці питання погодження розміру відшкодування погоджується сторонами справи в кожному випадку індивідуально. Так, ВСУ своєю ухвалою від 19 грудня 2006 р. скасував постанову районного суду про звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України і закриття справи у зв'язку з дійовим каяттям через те, що ані в постанові слідчого про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення В. і С. від кримінальної відповідальності, ані в постанові районного суду від 11 червня 2005 р. не було вказано вид і розмір заподіяної злочином шкоди та не зазначено про її усунення цими особами.

ВИСНОВКИ

Як встановлено в п. 12 рекомендацій, викладених в «Узагальненні практики застосування судами законодавства, що забезпечує захист прав потерпілих у кримінальному судочинстві» Апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2004 р., участь потерпілого в судовому засіданні під час вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ст.ст. 7-1, 7-2 КПК України є обов'язковою.

Процесуальне законодавство не встановлює, на якій стадії слідства є можливим дійове каяття, адже особа може повідомити нову інформацію про злочин, відшкодувати шкоду та заявити про усвідомлення протиправності свого діяння навіть за мить до того, як суд піде до нарадчої кімнати. Проте в деяких випадках позиція ВСУ інша. Наприклад, у постанові № 12 наголошується, що про щире каяття свідчить добровільне з'явлення зі зізнанням, тобто коли заявник з особистої волі, без примушення, повідомляє про злочин, стосовно якого органам влади або ще зовсім нічого не відомо, або за фактом злочину порушена кримінальна справа, і сам віддає себе в руки правоохоронних органів.

У листі ВСУ від 1 січня 2006 р. «Узагальненні практики розгляду судами кримінальних справ про невиплату заробітної плати, стипендій, пенсій чи інших установлених законом виплат» зазначає, що звільнення особи від кримінальної відповідальності можливе лише у разі якщо заборгованість було погашено до пред'явлення обвинувачення.

Отже, за своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності є відмовою держави від засудження винної у вчиненні злочину без винесення обвинувального вироку за наявності умов та законних підстав, а також якщо сама особа погоджується на такий спосіб вирішення справи. Фактично це є актом прощення особи.

ЛІТЕРАТУРА

Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

Кримінальний Кодекс України, вiд 05.04.2001 № 2341-III

Кримінально-процесуальний кодекс України ,від 28.12.1960 № 1001-05

Постанова Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 р. № 12.

Постанова Пленуму ВСУ від 31 березня 1989 р. № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна».

Постанова Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 15 травня 2006 р. № 2.

Лист ВСУ від 1 лютого 2004 р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ»

Лист ВСУ від 1 січня 2006 р. «Узагальненні практики розгляду судами кримінальних справ про невиплату заробітної плати, стипендій, пенсій чи інших установлених законом виплат».

Рішенні КСУ від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора»

Рішення КСУ від 2 листопада 2004 р, у справі № 1-33/2004 «Про призначення судом більш м'якого покарання»

Загальна декларація прав людини 1948 р. (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р

Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.

Мінімальні стандарти правил ООН стосовно заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням (Токійські правила), прийнятих Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 45/110 від 14 грудня 1990 р.