Правовий режим поділу майна подружжя

2. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Стаття 66. Право подружжя на визначення порядку користування майном

1. Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

2. Договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він нотаріально посвідчений, зобов'язує правонаступника дружини та чоловіка.

Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

1. Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

2. Дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визначення та виділу в натурі.

Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу

1. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

2. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

1. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

2. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

1. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

3. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

1. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності

подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

2. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

3. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

4. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України ( 435-15 ).

5. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Стаття 72. Застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

1. Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

2. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

1. За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

2. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

3. При відшкодуванні шкоди, завданої злочином одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті злочинним шляхом.

Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі { Назва статті 74 із змінами, внесеними згідно із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

1. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

2. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Додаток №3

Практичний випадок

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

14.12.2006 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва задовольнила апеляційну скаргу Г. У. на рішення районного суду від 27.04.2006 р. у справі за позовом Г. А. до Г. У., третя особа - ЖБК, про визнання права власності, поділ майна подружжя.

Вимоги та заперечення сторін. Рішення суду першої інстанції

25.10.2005 р. Г. А. звернулася з позовом до Г. У. про поділ майна подружжя.

Позивачка посилалась на те, що з 26.04.1980 р. по 22.09.2005 р. перебувала в шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають двох дітей.

У 1991 р. на спільні кошти подружжям була придбана трикімнатна квартира площею 68,4 кв. м у ЖБК.

Після виплати паю, відповідач як член кооперативу, отримав свідоцтво про право власності на квартиру на своє ім'я.

Після розлучення Г. А. і Г. У. діти залишилися проживати з матір'ю.

Г. А. просила постановити рішення, яким розділити майно, що було придбано в період шлюбу, і визнати за нею, з врахуванням інтересів дітей, право власності на 3/4 частини квартири, а за відповідачем - на 1/4 частину квартири.

Рішенням районного суду від 27.04.2006 р. постановлено визнати право власності за: Г. А. на 3/4 частини квартири, Г. У. на 1/4 частину квартири.

В апеляційні скарзі відповідач просив скасувати рішення суду і постановити нове, яким визнати за кожним із сторін право власності на 1/2 частину квартири, посилаючись на те, що суд неповно з'ясував обставини справи і в порушення норм матеріального права, безпідставно визнав за позивачкою право власності на 3/4 частини квартири. Г. У. зазначав, що їх з позивачкою син є дорослим, а донька - неповнолітньою. Він як батько до цього часу турбується про дітей, надає їм матеріальну допомогу.

Мотиви, за якими апеляційний суд дійшов свого висновку

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з постановленням нового рішення з наступних підстав.

Судом допущено порушення норм матеріального права.

Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного кодексу України).

Задовольняючи позов позивачки і визнаючи за нею право власності на квартиру на 3/4 частини, суд виходив з того, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дітей, не бере участь у витратах на їх навчання, тому частка майна позивачки в спільній сумісній власності підлягає збільшенню.

Такий висновок суду є непереконливим і суперечить матеріалам справи та вимогам закону.

У матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про те, що відповідач не надає матеріальної допомоги дітям і як батько не турбується про них.

Встановлено, що сторони з 26.04.1980 р. по 22.09.2005 р. перебували в шлюбі. Від шлюбу мають двох дітей - сина та доньку, яка є неповнолітньою.

У 1991 р. відповідач на сім'ю із трьох осіб (позивачка, відповідач та їх син) отримав трикімнатну квартиру в ЖБК. Членом кооперативу є відповідач Г. У.

Після виплати паю Г. У. отримав свідоцтво про право власності на квартиру 10.09.1998 р. на своє ім'я.

Судом встановлено, що пай щодо спірної квартири був виплачений сторонами зі спільних сумісних коштів подружжя, а тому майно (квартира), відповідно до вимог ст. 60 СК України є спільним майном подружжя, яке набуте в період шлюбу, і кожен із них має право на 1/2 частину цього майна.

Вказане підтверджується поясненням сторін.

Доводи позивачки, що відповідач не надає матеріальної допомоги дітям і не турбується про їх виховання та утримання, колегія суддів не брала до уваги як достовірні, оскільки позивачка не надала суду доказів на підтвердження своїх доводів і вказане судом не встановлено.

Відповідач заперечував проти вказаного і посилався на належне виконання ним своїх батьківських обов'язків щодо дітей.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що частки сторін у спільному майні подружжя необхідно визнати рівним і підстав для збільшення частки позивачки немає. Позовні вимоги Г. А. задовольнити частково. Визнати спільним майном сторін квартиру, яка була придбана сторонами в період шлюбу за спільні подружні кошти, визнавши за кожною зі сторін право власності на 1/2 частину квартири.

Наслідки розгляду апеляційної скарги

Апеляційну скаргу Г. У. задоволено.

Рішення районного суду від 27.04.2006 р. скасовано.

Позовні вимоги Г. А. до Г. У. про визнання права власності та поділ майна подружжя задоволено частково.

Визнано за Г. А. в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири.

Визнано за Г. У. право власності на 1/2 частину квартири.

Додаток №4

Щодо поділу майна подарованого подружжю, можно навести такий приклад:

Майно, одержане у дар від шлюбу, суд може визнати спільною власністю подружжя, якщо встановить, що воно було подароване подружжю, а не одному з них

По состоянию на 27 марта 2007 года

ПРЕЗИДІЯ ЗАКАРПАТСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

27.03.1981

(Витяг)

З. Г. пред'явив позов до Є. Г. про розірвання шлюбу.

Зустрічний позов про поділ майна пред'явила Є. Г., зазначаючи, що під час шлюбу за спільні кошти, які подарувала їх сім'ї бабка чоловіка І. К., була придбана автомашина "Жигулі" вартістю 7500 крб. Одночасно вона просила стягнути з З. Г. аліменти на утримання дитини.

Рішенням Ужгородського районного народного суду Закарпатської області шлюб між сторонами розірвано, стягнуто з З. Г. аліменти на утримання дитини і половину вартості автомашини в сумі 3750 крб.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Закарпатського обласного суду рішення народного суду залишено без зміни.

У протесті заступника Голови Верховного Суду УРСР ставиться питання про скасування постановлених судових рішень у частині спору про автомашину і направлення справи на новий розгляд.

Протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов у частині стягнення половини вартості автомашини, народний суд виходив з того, що 8 тис. крб. бабка З. Г. подарувала не особисто йому, а для всієї його сім'ї. На підтвердження такого висновку суд послався на свідків П. Г. і М. К. У мотивувальній частині рішення суд також зазначив, що розписка, складена І. К. 7 липня 1979 р. про передачу в дар 8 тис. крб., є недійсною. Судова колегія в цивільних справах обласного суду зазначені висновки вважала обгрунтованими. Проте з ними не можна погодитися.

Відповідно до ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР ( 2006-07 ) майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Народний суд питання про те, кому були подаровані 8 тис. крб. - особисто З. Г. чи для його сім'ї, - з достатньою повнотою не з'ясував. У зв'язку з тим, що вказані свідки у судовому засіданні не заперечували неприязних стосунків з відповідачем, суду слід було б перевірити достовірність їх показань іншими суб'єктивними доказами. Не з'ясовано, зокрема, звідки їм стало відомо про вказані обставини.

До скарги порядком нагляду З. Г. додав засвідчену головою сільської Ради розписку про те, що І. К. 8 тис. крб. подарувала йому, а не його сім'ї. У судовому засіданні голова цієї сільської Ради пояснив, що гроші в його присутності були подаровані саме З. Г. Причин розбіжностей у показаннях допитаних свідків суд належним чином не з'ясував. За таких обставин судові рішення в частині спору про поділ автомашини підлягають скасуванню.

Президія Закарпатського обласного суду П О С Т А Н О В И Л А:

протест заступника Голови Верховного Суду УРСР задовольнити.

Рішення Ужгородського районного народного суду в частині спору про поділ автомашини й ухвалу судової колегії в цивільних справах Закарпатського обласного суду у тій же частині скасувати, а справу направити на новий розгляд.

"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3 (частина 2), 1995 р.