Право власності сільськогосподарських підприємств

Право власності сільськогосподарських підприємств

План

Вступ

1. Поняття власності сільськогосподарських підприємств кооперативного типу

2. Поняття власності аграрних підприємств корпоративного типу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Входження аграрного сектору економіки в ринкове середовище, приватизація землі та інших засобів виробництва, формування власника зумовлює необхідність дослідження процесів розвитку відносин власності і тенденцій використання її в сільськогосподарських підприємствах.

Нині процес приватизації у сільському господарстві практично завершено. Домінуючим агентом, який ухвалює рішення про розподіл обмежених ресурсів і напрями виробничої діяльності, став власник. Проте всі економічні, соціальні й організаційні перетворення в умовах реструктуризації організаційно-правових формувань і переходу до ринку призвели до “деформації” відносин власності в аграрних підприємствах і аграрній сфері економіки України в цілому. З одного боку, власник і господар, які з'явилися на селі, стали важливим чинником ринкових відносин: конкуренції, спонукання до підвищення ефективності виробництва та подальшого прогресивного розвитку сільського господарства. З іншого - це явище спричинило низку негативних наслідків, пов'язаних із недосконалістю законодавчої бази, непідготовленістю працівників, спеціалістів і керівників до проведення реформ, ост рахом нововведень, консервативним ставленням до радикальних змін, юридичною та економічною необізнаністю. Різкі зміни викликали опір працівників, які звикли працювати у звичних для них умовах. Через непідготовленість до реформ значної частини суспільства залишилися неусвідомленими їх необхідність і неминучість.

Аналіз перехідних процесів в аграрному секторі України свідчить про імітацію там елементів ринкової інфраструктури індустріально розвинених країн з використанням стереотипів поведінки адміністративної економіки. Перехід між дійсним і бажаним статусом, в силу спадкоємності розвитку, детермінації майбутнього минулим, вмістив у собі окремі елементи як сучасного, так і минулого періодів. Серед науковців ведуться дискусії щодо раціональності розподілу державної й колгоспно-кооперативної власності, масових порушень прав власників, незаконного привласнення окремими особами результатів виробничої діяльності колективів, неефективного використання власності. Вирішення цих питань зумовлює актуальність висвітлення обраної теми контрольної роботи.

Формування і становлення відносин власності в період ринкових трансформацій агропромислового комплексу країни досліджували П.Т. Саблук, В.В. Юрчишин, І.І. Лукінов, М.Й. Малік, І.В. Прокопа, О.В. Шкільов, В.В. Зіновчук, І.В. Лазня, В.О. Рибалкін, І.Й. Малий, В.С. Савчук та ін.

Опрацювання літературних джерел свідчить про недостатність дослідження проблем розвитку відносин власності в пореформений період.

Метою контрольної роботи є наукове обґрунтування теоретичних і прикладних засад розвитку відносин власності в сільськогосподарських підприємствах. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

- здійснити аналіз наукової літератури та нормативно-правових актів з теми дослідження, на основі чого розкрити об'єктивний характер змісту та смислове значення категорії власності;

- проаналізувати процес формування відносин власності в умовах ринкової економіки, об'єктивні й суб'єктивні засади становлення і розвитку форм власності в сільськогосподарських підприємствах;

- обґрунтувати основні напрями вдосконалення відносин власності та підвищення ефективності господарювання сільськогосподарських підприємств.

Об'єктом дослідження є сільськогосподарські підприємства.

Предметом дослідження є відносини об'єктів права власності, що складаються у сфері сільськогосподарського виробництва, використання, перерозподілу і привласнення результатів діяльності.

Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, системний підхід до вивчення економічних явищ.

Інформаційну базу дослідження склали Конституція України, Цивільний кодекс, законодавчі і інші правові акти, а також монографії, підручники, періодична преса.

1. Поняття власності сільськогосподарських підприємств кооперативного типу

У власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, насадження, посіви, посадки сільськогосподарських культур, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно для ведення фермерського господарства тощо.

Майно цих осіб належить на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Майно селянського (фермерського) господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю. Селянське (фермерське) господарство має право придбавати, брати в тимчасове користування майно у підприємств, установ, організацій та в інших фермерських господарств і громадян [12].

Майнові відносини селянського (фермерського) господарства регулюються цивільним законодавством. Майнові спори між членами селянського (фермерського) господарства вирішуються судом.

Кооператив виступає власником матеріально-фінансових ресурсів (засобів виробництва, обміну, предметів споживання). Вони становлять економічну основу його діяльності.

За ст. 139 Господарського кодексу (ГК) майном є сукупність речей та інших цінностей (зокрема нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються суб'єктами господарювання та відображаються в їхньому балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Правовий режим майна державного (комунального) унітарного сільськогосподарського підприємства визначають встановлені правовими нормами структура цього майна, порядок його придбання, використання й вибуття, а також звернення на нього стягнень кредиторів.

Майно, що придбане за рахунок внесків громадян, тобто за рахунок їхньої приватної власності, належить на праві власності кооперативу як юридичній особі. Тому власність кооперативу як юридичної особи слід розглядати як приватну власність. Отже, суб'єктом права власності в цьому разі виступає не громадянин, не пайовик, за рахунок майна якого сформована власність кооперативу, а кооператив в цілому, який у товарно-грошових, майнових відносинах виступає від свого імені як юридична особа. Виступаючи єдиним власником належного кооперативу майна, він самостійно відповідає за зобов'язаннями всім належним йому майном. Але він не несе відповідальності за зобов'язання своїх членів, а члени кооперативу не несуть відповідальності за його борги, якщо інше не передбачено законодавством або статутом кооперативу. Отже, суб'єктами права власності в системі сільськогосподарської кооперації є сільськогосподарські кооперативи (виробничі, обслуговуючі) та кооперативні об'єднання. Це випливає із положень статей 20, 26 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію».

Члени кооперативу, передаючи в його власність частку майна у вигляді паю, стають суб'єктами майнових прав. Майнові відносини на засадах членства в кооперативі здійснюються за правилами зобов'язального права, з якого випливає, що член кооперативу має право вимагати частку (пай) у майні кооперативу в разі виходу з нього, а кооператив зобов'язаний компенсувати йому цю частку грішми або ж надати на розмір паю частину майна в натурі. Після того як частку конкретного майна буде передано членові кооперативу, він стає її власником або власником конкретної суми грошей.

Об'єктами права власності кооперативу, відповідно до ст. 24 Закону України «Про власність» і ст. 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», є будівлі, споруди, грошові та майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації й іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Об'єднання (спілки) сільськогосподарських кооперативів (ст. 26 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію») є власниками майна, добровільно переданого їм членами об'єднання, а також набутого внаслідок своєї діяльності та на інших підставах, не заборонених законом. До складу об'єктів права власності об'єднання не може належати майно членів об'єднання. Власністю об'єднання є майно створених ним підприємств, які не мають права вийти зі складу об'єднання без його згоди.

Джерелами утворення власності кооперативу є доходи від виробничо-господарської діяльності. Закон встановив для кооперативів сприятливі умови для такої діяльності -- вони самостійно визначають напрямки господарської діяльності.

Майно кооперативу, до якого у вартісному виразі входять основні і обігові фонди, в період його створення становить статутний фонд кооперативу. Статутний фонд кооперативу в процесі його діяльності може збільшуватися або зменшуватися залежно від розширення або скорочення напрямків діяльності.

Особливістю правового режиму майна кооперативів є те, що в ньому визначається пайовий фонд, який формується за рахунок пайових внесків членів кооперативу. Пайові внески - це грошові кошти та матеріальні ресурси у вартісному вираженні, що їх вносять громадяни та юридичні особи для створення, діяльності кооперативів. Розміри паю встановлюють загальні збори членів -- засновників кооперативу. Характерною рисою правового режиму пайового фонду є те, що на обов'язкові та додаткові пайові внески нараховуються відсотки з доходів у розмірах, які визначаються загальними зборами в порядку, який закріплений статутом кооперативу.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» майно кооперативу поділяється на пайовий і неподільний фонди. До неподільного фонду зараховується у вартісному виразі частина майна, що не розподіляється між членами кооперативу і використовується на загальнокооперативні цілі. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків та майна кооперативу. Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються.

Особливістю неподільного фонду кооперативу є те, що в разі ліквідації кооперативу майно цього фонду за рішенням загальних зборів членів кооперативу розподіляється між членами кооперативу. Порядок формування та розміри неподільного фонду встановлюються статутом.

Резервні фонди створюються для забезпечення відновлення фізично зношених основних фондів, для поповнення обігових фондів, забезпечення коштів на розвиток виробництва.

Змістом права кооперативної власності є правомочність кооперативу по володінню, користуванню і розпорядженню майном у межах, встановлених законом. Право володіння - це фактичне утримання майна у сфері господарювання кооперативу. Право користування - можливість отримувати від майна його корисні споживчі якості. Право розпорядження - можливість визначати юридичну та фактичну долю майна (продати, передати в тимчасове користування та ін.).

2. Поняття власності аграрних підприємств корпоративного типу

Приватні аграрні підприємства зі статусом юридичної особи корпоративного типу -- це засновані на підставі установчого договору і на недержавній формі власності, особистій майновій участі (обов'язковому об'єднанні майна) селян, інших фізичних та юридичних (недержавних) осіб у статутному фонді акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю для ведення статутної діяльності з виробництва, переробки, реалізації аграрної продукції і сировини з метою отримання прибутку [11].

Товариства створюються і функціонують на основі Закону України «Про господарські товариства». Згідно зі ст. 1 цього закону всі вони є юридичними особами одноосібними власниками майна, переданого їм учасниками, а також майна, отриманого в результаті господарської діяльності і на інших, передбачених законом підставах.

Тому суб'єктом права власності підприємств корпоративного типу виступають господарські товариства як юридичні особи (а не їх засновники чи учасники). Учасники набувають лише зобов'язального права вимагати виплати частини доходу, яка їм належить, а також претендувати на частину майна, що залишилась після ліквідації товариства.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 26 Закону України «Про власність» об'єктом права власності підприємства корпоративного типу є: грошові та майнові внески його членів, що передані йому у власність; виготовлена продукція; доходи, одержані від господарської діяльності; майно, що набуте на законних підставах. Вкладами учасників та засновників цього підприємства можуть бути будинки, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності (цінні папери, гроші, тощо). Вказані вище закони надають право учасникам цих товариств вносити як вклад майнові права (право користування землею, спорудами та ін.). У цьому разі право власності на майно товариству не передається, а виникає лише право користування чужою річчю. Вкладом також можуть бути об'єкти інтелектуальної власності. Розмір вкладу учасника оцінюється виходячи із загальноприйнятої плати за користування таким майном.

Законодавець, враховуючи певні особливості акціонерного товариства, окремо врегулював питання щодо об'єктів його права власності. Згідно зі ст. 25 Закону України «Про власність» об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також майно, набуте згідно із законодавством. Акціонерним товариством відповідно до ст. 24 Закону України «Про господарські товариства» є товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Акції, що їх випускає відкрите акціонерне товариство, розповсюджуються шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах, акції ж закритого акціонерного товариства розподіляються тільки між засновниками.

Акціонерне товариство визнається власником майна, яке засновники та учасники згідно з установчим договором передають йому при заснуванні. Таке майно називається вкладами засновників і учасників. Вклади -- це фіксовані частки майнової участі цих осіб у статутному фонді товариства, вартість яких у грошовому вираженні визначається вартістю акцій, на які поділений статутний фонд. Види вкладів, порядок їх оцінки визначається установчими документами товариства, якщо інше не передбачено законодавством.

Крім вкладів, товариство виступає власником іншого майна (сільськогосподарської продукції, доходів від продажу облігацій, інших цінних паперів, пожертвувань та ін.).

Правовими підставами виникнення права власності господарських товариств є установчі договори. Відповідно до них утворюється статутний фонд товариства. В акціонерному товаристві засновники вносять свої вклади згідно з установчим договором, інші акціонери -- на умовах договору купівлі-продажу акцій.

Майно товариства виникає не тільки внаслідок об'єднання майна засновників і учасників, а й у результаті господарської та іншої діяльності, яка не заборонена чинним законодавством.

Однією із підстав виникнення права власності, згідно зі ст. 25 Закону України «Про власність», є перетворення державних сільськогосподарських підприємств на акціонерні товариства за спільним рішенням трудового колективу та уповноваженого на те державного органу шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Особливості перетворення державних сільськогосподарських підприємств на акціонерні товариства в процесі приватизації визначені Законом України від 10 липня 1996 року «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та від 19 лютого 1997 року «Про приватизацію державного майна».

Майно, що перебуває у власності акціонерного товариства, поділяється на фонди: статутний, резервний (страховий), сплати дивідендів. Можуть бути інші фонди, якщо це передбачено установчими документами товариства або законодавством.

Так, відповідно до статей 24,52 Закону України «Про господарські товариства» для акціонерних товариств та для товариств з обмеженою відповідальністю мінімальний розмір статутного фонду становить фіксовану суму. Розмір резервного фонду встановлюється установчими документами, але згідно зі ст. 14 Закону України «Про господарські товариства» він не може бути меншим 25 відсотків статутного фонду. Формується резервний фонд за рахунок щорічних відрахувань, але не менше 5 відсотків суми чистого прибутку і використовується тільки для покриття непередбачених витрат і збитків.

Статутний фонд формується при створенні товариства. Його учасники зобов'язані вносити вклади в порядку і розмірах, способами і в терміни, які передбачені установчими документами. Статутний капітал акціонерного товариства на етапі передоплати має бути оплачений на певну суму, що визначається загальними зборами. Статутний фонд складається з часток учасників товариства, і відповідно до того, який відсоток цього фонду вони становлять, розподіляються прибутки і збитки між ними.

Право на отримання частки прибутку (дивідендів), що пропорційна частці кожного із учасників, мають особи, які є учасниками товариства на початок терміну виплати дивідендів (ст. 10 Закону України «Про господарські товариства»). Такі частки можуть у встановленому законом і установчими документами порядку передаватися іншим учасникам товариства, третім особам, самому товариству.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (або її частину) одному, кільком учасникам товариства або третім особам, якщо інше не передбачено установчими документами. Учасники товариства мають переважне право придбання частки учасника, який її відступив, що пропорційна їхнім часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі. Передача частки (або її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу учасником, який її відступає.

Частку учасника товариства (після повного внесення ним вкладу) може придбати саме товариство, яке протягом одного року зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам.

При виході з товариства учаснику виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належна йому частка прибутку, одержаного товариством У поточному році до моменту виходу, на вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди, у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю права та обов'язки щодо цієї частки учасників переходять до спадкоємців у зв'язку зі смертю, а також до правонаступників юридичних осіб у разі реорганізації. При відмові спадкоємця або правонаступника вступити до товариства або відмови товариства прийняти до нього спадкоємця або правонаступника йому видається у грошовій або натуральній формі частка в майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника, відповідно до ст. 55 Закону України «Про господарські товариства». В цьому разі розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

На період функціонування товариства залежно від результатів його діяльності може бути збільшений або зменшений його статутний фонд. Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів. Акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю, не нижчою за мінімальну. Збільшення статутного фонду здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. Акціонерному товариству забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій. У випадках прийняття рішення акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані до анулювання, визнаються недійсними, але не раніше як через 6 місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів. Рішення товариства про зміну розміру статутного фонду набуває чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру. Як суб'єкт права власності сільськогосподарські підприємства корпоративного типу здійснюють свої правомочності по володінню, користуванню, розпорядженню належним їм майном, виходячи з рішення органів управління в порядку, передбаченому законом і установчими документами.

Висновки

Право власності сільськогосподарських колективів - це сукупність норм, що встановлюють правові підстави виникнення колгоспів, їх діяльності; порядок колективного володіння і розпорядження майном. Об'єктами права колективної власності сільськогосподарського підприємства є земля, інші основні і оборотні засоби виробництва, грошові і майнові внески його членів, вироблена ними продукція, отримані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об'єктами права власності сільськогосподарського підприємства є також долі в майні і прибутку міжгосподарських підприємств і об'єднань, учасником яких є сільськогосподарське підприємство.

Майно в сільськогосподарському підприємстві належить на праві спільної пайової власності його членам. Суб'єктам права власності в сільськогосподарському підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони отримають при виході з сільськогосподарського підприємства.

У статті 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» міститься перелік майна, що може належати кооперативу на праві власності: будівлі, споруди, гроші, майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених Законом.

У сучасних умовах все більшого значення набуває поділ майна на рухоме і нерухоме.

Речі, які не належать до нерухомості, включаючи гроші й цінні папери, вважаються рухомим майном. Характерною рисою нерухомого майна є зв'язок його правового режиму з правом на земельну ділянку, на якій споруджено майнові об'єкти. Правовий режим такого майна розглядається разом із земельною ділянкою.

Серед об'єктів права власності сільськогосподарського кооперативу особливе місце належить землі (земельним ділянкам). Вона є особливим природним об'єктом, посідає домінуюче місце в складі єдиного природного комплексу.

Сучасна теорія земельного права розглядає землю як особливий вид нерухомості.

Список використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року: Українська правнича фундація. - К., 1996. - 63 с.

2. Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року N 436-IV.// Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20,N 21-22, ст.144

3. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. Із змінами та доповненнями станом на 1 січня 2008 р./ Ред.: Харитонова Є.О., Харитонова О.І., Голубєва Н.Ю.- К.: Правова єдність, 2008.- 740 с.

4. Земельний кодекс України 25 жовтня 2001 року N 2768-III.// Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 3-4, ст.27. ( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2229-IV від 14.12.2004, ВВР, 2005, N 4, ст.103).

5. Закон України „Про форми власності на землю” від 30 січня 1992 року N 2073-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 18, ст.225.

6. Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV. З наступними змінами і доповненнями.

7. Закон України "Про власність" // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - С. 249.

8. Закон України "Про господарські товариства" // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49. - С. 682.

9. Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство"/ Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 20, ст.272.

10. Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. - № 39. - 1997.- c. 877

11. Науково-практичний коментар Закону України «Про господарські товариства». - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 272 с.

12. Єрмоленко В. М. Теоретичні проблеми аграрних майнових правовідносин: Монографія. - К.: Магістр-ХХІ сторіччя, 2008. - 188 с.

13. Єрмоленко В. Правове положення приватно-орендних сільськогосподарських підприємств // Підприємництво, господарство і право. -2005.-№ 1.-С. 48-51.

14. Єрмоленко В. Правовий режим майна фермерського господарства // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 12. - С. 65-69.

15. Статівка А., Уркевич В. Сучасне дослідження майнових правовідносин приватних сільськогосподарських підприємств // Право України. - 2006. - № 5. - С. 180-182.