Конституційні засади економічних відносин

ПЛАН

Вступ

1 Історичні етапи розвитку конституційного права в сфері регулювання економічних відносин

1.1 Правове регулювання економічних відносин в Київській

Русі

1.2 Специфіка конституційного регулювання економічних відносин в УРСР

1.3 Конституційне регулювання розвитку економічних відносин в сучасній Україні

2 Конституційні засади економічних відносин в Україні

2.2 Конституційне право на власність, як основа конституційного розвитку

2.3 Гарантії економічних прав людини та громадянина в Україні

3 Конституційні засади економічних відносин. Досвід зарубіжних країн

3.2 Конституційні засади економічних відносин в США та країнах Європи

3.3 Перспективи застосування досвіду зарубіжних країн

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Дана курсова робота присвячена темі «Конституційні засади економічних відносин».

На сьогоднішній день економічні відносини становлять економічний базис громадянського суспільства і визначають передумови повновладдя народу України та свободи людини. Вони охоплюють: відносини власності, виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Тема має досить специфічний характер, вона є мало досліджуваною, важко знайти прямі посилання у наукових працях чи виданнях. Проте саме її специфічність і привернула увагу, стало цікавим дослідити та розібратися в чому саме полягають конституційні засади та яким чином вони пов'язані з економічними відносинами.

Мета курсової роботи - дослідити засади Конституції, що регулюють економічні відносини.

Об'єктом є конституційні засади економічних відносин.

Предметом є система знань, щодо вивчення конституційних засад економічних відносин.

Актуальність теми. Актуальність вивчення даної теми важко переоцінити так, як економічні відносини значною мірою становлять сферу громадянського суспільства, яке базується на конституційних засадах.

Структурно курсова робота на тему «Конституційні засади економічних відносин» складається з таких розділів: розділ 1 - Історичні етапи розвитку конституційного права в сфері регулювання економічних відносин; розділ 2 - Конституційні засади економічних відносин в Україні; розділ 3 - Конституційні засади економічних відносин. Досвід зарубіжних країн. Окрім цього наявні ще підрозділи, зміст яких можна побачити у плані курсової роботи.

Також результатом роботи є пояснення причинно-наслідкових зв'язків економічного розвитку регіону, його правових основ та їх взаємодія.

При роботі над даною темою були використані праці таких авторів як: Рябченко О.П. (Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин: Монографія / За загальною ред. О.М. Бандурки. - Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 1999); Скакун О.Ф. (Теория государства и права.: Учебник. - Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000); Тодика Ю.М. (Тлумачення Конституції і законів України: теорія та практика. - X.: Факт. 2003) ; Кравченко, В.В. (Конституційне право України: Навчальний посібник. - Вид. 4-те, випрвл. Та доповн. - К.:Атіка, 2007); Комаров С.А. (Теория государства и права / С.А. Комаров, А.В. Мальков. - М.: Норма, 1999)

Саме завдяки цьому зібранню літератури можливе найбільш вдале висвітлення обраної теми, а також можливість знайти найбільш вдалі способи вирішення проблеми та зробити висновки з теми.

РОЗДІЛ 1 ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА В СФЕРІ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

1.1 Правове регулювання економічних відносин в Київській Русі

Будь-які соціальні зміни в цілому, як і поява права як результат соціального, зокрема є результатом зміни рівня економічного розвитку суспільства. Карл Маркс вважав, що будь-які соціальні події мають свої економічні передумови. Виникнення права, як галузі соціальної, зумовлено тими історично-економічними умовами, які були сформовані на даній території.

Основою цього розвитку, слугував шлях із варяг у греки. Спочатку цей шлях, як і паралельні йому використовувались варягами для загарбувань на більш економічно і культурно розвинуті міста та країни Європи, а також Візантію. Внаслідок, цей шлях став важливим торговим маршрутом між Скандинавією, Північною Європою і багатою Візантією.

З ростом рівня багатств, з'явилася потреба у їх захисті, що реалізувалася через прийняття норм правового регулювання та їх подальше формалізування в один об'ємний нормативно-правовий акт - «Руська Правда». Лише за даного способу регулювання, можливий подальший розвиток економіки. Згодом шлях розвитку Київської Русі наслідували Англія у 17 ст. та Франція у 18 ст., під час аналогічних умов розвитку економіки, що вилилися у Буржуазні революції, які згодом змінили світ через прийняття конституційних засад в сфері регулювання економічних відносин.

Так, зокрема, сервітутне право передбачало, що коли майно корабля, що потерпів аварію, буде хвилями винесене на берег, то воно має охоронятись доки з'явиться його власник. А у тогочасній Західній Європі майно розтрощеного і навіть того корабля, що сів на мілину, належало власникові землі.

Досить високим було становище і жінки у тогочасному українському суспільстві. Якщо за римським та старонімецьким правом жінка завжди перебувала під опікою чоловіка і не була дієздатною, то за «Руською Правдою» становище жінки-дружини, матері було в окремих випадках вищим, ніж чоловіка. Дружина зберігала своє окреме майно, а після смерті чоловіка одержувала частину спадщини і ставала главою сім'ї. У відповідності з «Руською Правдою» батько мав розподілити своє майно серед синів, а боярин - ще й серед дочок. Майно ж матері-вдови не було родовим, а тому вона мала право вільно розпоряджатися ним. Як опікунка вона не відповідала за втрати, їй не належало право, коли розділити синів. Якщо удова одружувалася, то діти мали опікуна, який після закінчення опікунства мав повернути все майно, а коли щось було втрачено, то й відшкодувати втрати.

Низький техно-юридичний рівень доби Київської Русі не породив спеціального терміну про право власності. Проте право власності і право володіння розрізнялися. У Правді Ярослава говориться про право власності на нерухомі речі (коня, зброю, одежу), а у Правді Ярославовичів ми знаходимо згадку про право власності на землю: встановлено кару за порчу межі і «перетеса», засіченого на дереві. Власник речі міг вимагати повернення її володіючи не власником з виплатою компенсації за користування.

Форми земельної власності у добу Київської Русі були різноманітні: князівський домен, боярська і монастирська вотчини, земля громади. Власність громадян на землю базувалася на природному праві: князівська - на освоєнні пустопорожніх земель та захоплених громадських, а боярська і монастирська - на основі дарування з боку князя.

Успадковувати власність можна було по заповіту і по закону. Вотчину успадковували не тільки сини, але й дочки. Ми уже згадували про високе становище жінки у Київській Русі, про її право розпоряджатися власним майном і успадковувати майно після смерті чоловіка. Майно смерда, який не мав синів, переходило до князя. Коли у нього були дочки, то вони успадковували лише частину майна.

Існування права приватної власності сприяло високому рівню розвитку зобов'язального права. Зобов'язання, перш за все, виникали із спричинення шкоди: «А коли у пана буде закуп і він погубить свого коня, то він не платить; а коли пан дав йому плуг або борону, і від нього копу має, то за втрачене платити. Якщо із хліва або із за загорожі виведуть, то за купу не платити; але якщо він згубить у полі або не зажене у двір і не запре там, де йому пан звелів, чи знаряддя своє втратить, то йому платити». Зобов'язання витікали також із договорів: купівлі-продажу, позики, поклажі. У «Руській Правді» ми зустрічаємо договори купівлі-продажу челядини чи різних рухомих речей. Коли продавець продавав чужу річ, то договір вважався недійсним. Річ переходила до власника, а покупець звертався до продавця з вимогою відшкодувати збитки. Договір позики не обов'язково укладався при свідках: «якщо якийсь покупець дасть іншому купцеві куни для купівлі або як позичку, то купець не обов'язково має мати свідків; він може піти на роту, якщо той кому дано куни, буде заперечувати».

У відомості з ст. 53 Поширеної Правди лихвар, який дав гроші у ріст з розрахунку 50%, міг стягти з боржника зазначений процент два рази. Коли ж він стягував тричі по 50%, то потім повністю втрачав право на стягнення боргу. «Руська Правда» встановлює порядок сплати боргу: « якщо хтось буде багато винен іншим, а купець прибуде з іншого міста або чужої землі і не буде знати про борги і віддасть товар, а боржник знову не віддасть купцеві куни, а перші позичкарі почнуть вимагати свій борг, то боржника треба ввести на торг і продати, і спочатку віддати куни купцеві, а місцевим - що залишиться, те і віддати».

1.2 Специфіка конституційного регулювання економічних відносин в УРСР

Загалом, конституційне регулювання економічних відносин в УРСР здійснювалось з допомогою тогочасних конституцій (1919-1978 рр.). Всього їх було чотири і в кожній з них містились статті, що корегували роботу різних сфер суспільного життя, та економічну сферу, зокрема.

Конституція 1919 року. В період прийняття Конституції Радянської України 1919 року відбулося обговорення трьох найбільших фракцій: більшовиків, боротьбистів та лівих есерів. Боротьбисти та ліві есери намагалися змінити характер Конституції в напрямку більшої демократичності: пропонували замінити статтю про диктатуру пролетаріату; статтю 21 п. а), де встановлювалося, що особи, які використовують найману працю з метою одержання прибутків, позбавляються виробничого права. Проте дані пропозиції були відхилені найбільшою на з'їзді більшовицькою фракцією.

Аналогічна ситуація відбулася майже з усіма зауваженнями та пропозиціями. Цей основний закон, як і Конституція РРФСР, ґрунтувався на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату. Тому він був більшою мірою політичним, ніж правовим документом. Державною формою диктатури пролетаріату Конституція визначала Республіку Рад, де вся повнота державної влади належить трудящим у формі Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Це означало, що Республіка Рад проголошена класовою організацією.

Конституція 1929 року. Конституція Української РСР 1929 склалася на основі тих змін у державному будівництві, в політичному та економічному житті УРСР, які відбулися в період з 1919 по 1929 рік, на базі першої конституції - Конституції СРСР 1919 року, на відбитих в ній принципах пролетарського інтернаціоналізму і соціалістичного демократизму. Конституція 1929 року, як і всі прийняті раніше радянські конституції, породжена в одних і тих же історичних умовах перехідного від капіталізму до соціалізму періоду. Як перша, так і друга конституція СРСР являли собою конституції диктатури пролетаріату, конституції соціалістичного типу. В цьому і полягає причина наступності основних і вирішальних принципів, а також окремих положень у перших двох конституціях радянської України.

Конституція 1929 року, як і перша Конституція УРСР, законодавча закріпила принципи диктатури пролетаріату і республіку Рад як державну форму цієї диктатури. Ст. 1 Конституції гласила: «Українська республіка є соціалістичною державою робітників і селян. Вся влада в межах Української Соціалістичної Радянської Республіки належить Радам робітничих, селянських і червоноармійських депутатів».

Конституція УРСР 1929 року законодавчо закріпила створені за роки Радянської влади на Україні основи нового економічного ладу, які були вирішальними передумовами для здійснення соціалістичної перебудови всього народного господарства на базі індустріалізації країни і колективізації сільського господарства. «Вся земля, надра, ліси і води, - зазначалося в ст. 4 Конституції УРСР 1929 р., - а також фабрики, заводи, банки, залізниці, водний і повітряний транспорт та засоби зв'язку є соціалістичною державною власністю на визначених законодавством Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Української Соціалістичної Республіки основах. Зовнішня торгівля визнається державною монополією».

Конституція Української РСР 1929 року зберегла в силі ряд принципів Конституції 1919 року. Разом з тим у новій Конституції УРСР не були викладені деякі застарілі положення Конституції 1919 року (наприклад, про диктатуру пролетаріату і бідніше селянство, про відмирання держави та інше).

Конституція 1937 року. На сторінках Основного Закону 1937 року громадянам Країни Рад незалежно від віку, статі та національності гарантувалися майже всі відомі на той час права і свободи.

За конституційним визначенням УРСР є республікою робітників і селян. Наявність інших класів і прошарків - поза Конституцією. Право на працю перетворилося на обов'язок: «Праця в УРСР є обов'язком і справою честі кожного здатного до праці громадянина за принципом «хто не працює, той не їсть» (ст. 12).

Соціалістичну власність оголошено чи не найвищою цінністю в державі, і той, хто зазіхає на неї, - ворог народу. «Кожний громадянин УРСР зобов'язаний берегти і зміцнювати суспільну власність як священну й недоторканну основу радянського ладу, як джерело багатства та могутності Батьківщини, як джерело заможного і культурного життя всіх трудящих. Особи, що роблять замах на суспільну, соціалістичну власність, є ворогами народу» (Ст. 130 Конституції УРСР 1937 р.).

Щоправда, Основний Закон України визнає право громадян на приватну підприємницьку діяльність - селянин може вести одноосібне господарство, а ремісник (кустар) працювати сам на себе, проте їм заборонено мати найманих працівників.

Однак перетворити підприємця на ворога народу в ті часи було досить легко - зачепить випадково його худоба колгоспну ЛЕП, і суворий вирок радянського суду одноосібнику гарантований. Вирок цей, за Конституцією 1937, читатимуть українською - іншими мовами в судах УРСР говорити не повинні.

Конституція 1978 року. Глава 2 Конституції 78 року має назву «Економічна система». Основу економічної системи Української РСР складає соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

«Громадянин Української РСР зобов'язаний берегти і зміцнювати соціалістичну власність. Обов'язок громадянина Української РСР - боротися з розкраданням і марнотратством державного та громадянського майна, дбайливо ставитися до народного добра. Особи, які посягають на соціалістичну власність, караються за законом.» (Ст. 59 Конституції УРСР 1978 р.)

Загалом історики зазначають, що Конституція 1978 теж писалася швидше на потребу часу з надією на прийдешні покоління більшовиків, які напишуть нову, справедливішу Конституцію.

1.3 Конституційне регулювання розвитку економічних відносин в сучасній Україні

Окрему важливу групу основних прав і свобод людини і громадянина складають економічні права. Найважливішим елементом правового статусу особи в умовах соціальної ринкової економіки є приватна власність, яка включає право людини і громадянина володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю та мати доходи. Держава зобов'язана гарантувати захист приватної й інших форм власності.

Економічні права - це можливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ.

Систему основних прав і обов'язків громадянина в галузі економічного життя складають:

- право на приватну власність;

- право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

- право на користування природними та іншими об'єктами суспільної власності .

Конкретні положення про гарантії цих прав закріплені в Конституції та у відповідних законодавчих актах. Так, наприклад, відповідні звернення громадян мають розглядатися в строк до одного місяця з дня надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення й перевірки - невідкладно, але не пізніше 15 діб від дня надходження в орган, зобов'язаний вирішити питання по суті повідомити про вжиті заходи. Конституційне право України - опорний конспект лекцій. Або ж статті 13, 14 Конституції України закріплюють основні засади економічних відносин у нашому суспільстві. Нині економічна система України передбачає різноманітність форм власності. Конституція наголошує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктом права власності українського народу Коментар до Конституції України: Науково-популярне видання. - К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. - С.44..

РОЗДІЛ 2 КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

2.1 Конституційне право на власність, як основа конституційного розвитку

Економічні відносини становлять економічний базис громадянського суспільства і визначають передумови повновладдя народу України та свободи людини. Вони охоплюють: відносини власності, виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Відносини власності є найважливішим елементом економічної системи. Термін «власність» уживається в законодавчих актах і юридичній літературі у двох значеннях: в юридичному - для позначення права особи на певну річ, тобто правочинність володіти, користуватись і розпоряджатися цією річчю; в економічному - для позначення сукупності економічних відносин, пов'язаних із певним майновим комплексом і відповідним суб'єктом економічної діяльності.

Закон України «Про власність» визначає власність через право власності. При цьому право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майномБольшой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькіта, В.Е. Крутсшх. - М.: ИНФРА, 1998. - С.304..

Власність, як економічна категорія, означає відносини між людьми з приводу матеріальних благ, це належність матеріальних благ певному індивідуальному чи груповому об'єкту .

З нашої точки зору, більш повним є визначення власності як складної і багатопланової соціальної категорії, що відбиває різні аспекти суспільного буття - економічний, соціальний, правовий, політичний, психологічний. При цьому власність трактується через відносини власності та право власності. Відносини власності становлять сутність системи виробничих відносин і об'єктивно виконують соціальну функцію розвитку матеріальних продуктивних сил. Процес трансформації відносин власності охоплює усі сфери політичної і громадянської життєдіяльності суспільства.

Аналіз статей 13, 14 Конституції України свідчить про те, що в них термін «власність» використовується в його другому - економічному значенні. У громадянському суспільстві існують дві основні форми власності (всі інші походять від них) - публічна і приватна. Ці форми різняться суб'єктами та режимом користування. Так, по-перше, суб'єктами приватної власності можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, а публічна власність має колективний характер; по-друге, публічна власність, на відміну від приватної, є неподільною Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю.М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора В.С. Журавського. - С.187..

Здійснюючи регулювання відносин власності, Конституція України:

1. Встановлює однаковий загальний правовий режим для всіх форм господарювання - всі суб'єкти права власності проголошуються рівними перед законом (ч. З ст. 13).

2. Закріплює принцип гарантованості прав усіх суб'єктів власності й господарювання (ч. З ст. 13).

3. Встановлює перелік природних об'єктів власності Українського народу - земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що перебувають у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони (ч. 1 ст. 13).

4. Визначає коло суб'єктів права розпоряджатися власністю Українського народу - органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 13).

5. Визначає коло суб'єктів права користування природними об'єктами права власності народу - громадяни України (ч. 2 ст. 13).

6. Передбачає можливість набуття і реалізації права власності на землю громадянами, юридичними особами і державою (ч. 2 ст. 14).

7. Встановлює обмеження щодо використання власності - вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ч. З ст. 13), використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 8 ст. 41)Конституція України, - Х. «ФОЛІО», 2007..

Важливими принципами ринкової економіки є: свобода економічної діяльності та свобода конкуренції. Конституція України надає кожному право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ч. 1 ст. 42) та зобов'язує державу забезпечити захист конкуренції у підприємницькій діяльності (ч. З ст. 42). В умовах формування ринкової економіки кардинально змінюється роль держави в економічних відносинах.

Сьогодні, коли відмирає всеосяжне централізоване планування, примусове встановлення господарських зв'язків, роль держави зводиться до виконання таких функцій:

- здійснення законодавчого регулювання основ економічної, господарської діяльності;

- контроль за дотриманням установлених законом правил економічної, господарської діяльності, захист відносин, що виникають за цими правилами, та прав їхніх учасників;

- забезпечення соціальної спрямованості економікиКравченко, В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. - Вид. 4-те, випрвл. Та доповн. - К.:Атіка,2007. - 568 с..

2.2 Гарантії економічних прав людини та громадянина в Україні

З проголошенням незалежності Україна вступила на шлях демократичних перетворень, формування демократичної, соціальної, правової держави. Одним з головних ціннісних орієнтирів у вирішенні цих проблем є права і свободи людини і громадянина. Чинна Конституція України закріпила у якості самостійного виду прав та свобод людини і громадянина систему економічних прав і свобод. Вона передбачила також якісно нову систему гарантування економічних прав і свобод.

Пріоритетним видом юридичних гарантій є нормативно-правові гарантії, що становлять систему норм щодо реалізації прав людини і громадянина: норми-принципи, юридична відповідальність, юридичні обов'язки, процесуальні норми. До гарантій Конституції належать також конституційна відповідальність та юридичні обов'язки, передбачені Основним законом держави Юридичний вісник: в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. - К.: Укра. Енцикл., 1998. - Т. 1: А - Г. - С.554..

Т.М. Заворотченко уточнює, що нормативно-правові гарантії як об'єктивне право включають матеріальні норми-принципи, обов'язки держави, органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, юридичну відповідальність та процесуальні норми, передбачені Конституцією держави, законами, підзаконними актами і міжнародно-правовими договорами.

Гарантії економічних прав - сукупність правових норм, за допомогою яких забезпечується реалізація, порядок охорони і захисту економічних прав людини і громадянина.

Нормативно-правові гарантії економічних прав можна класифікувати на загальні та інституційні. Загальні поділяються за елементами на норми-принципи, обов'язки, юридичну відповідальність та процесуальні гарантії. Інституційні гарантій економічних прав диференціюються в залежності від різних чинників таких, як: територія; форма закріплення; характер правових норм; способом викладення в нормативно-правових актах; залежно від того, які органи залучаються, для захисту і охорони прав і свобод людини; в залежності від функціональної спрямованості. Проте більш детально хочу зупинитися на розгляді саме загальних гарантій економічних прав.

Одним із видів нормативних гарантій є норми-принципи, зокрема ті, що забезпечують права людини і громадянина (ст. 21, 22, 57-64 Конституції України) насамперед, щодо невідчужуваності, непорушності, невичерпності, рівності, необмежуваності конституційних прав людини та громадянина (зокрема економічних), рівності громадян, презумпції невинуватості особи, тощо.

Норми-принципи, або ж установчі норми - це один із видів спеціалізованих норм, в яких сформульовані незаперечні вимоги загального характеру та які належать до всіх або більшості інститутів або норм права. Значення норм-принципів як гарантій прав і свобод людини і громадянина полягає в тому, що вони відображають міру свободи людей та їхніх об'єднань, взаємопов'язаність, єдність юридичних прав та обов'язків. Ці гарантії є найбільш реальними та захищеними державою і є результатом цілеспрямованої, свідомої діяльності держави та її органів Заворотченко, Т.М. Система конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні / Т.М. Заворотченко // Право України. - 2002. - №5 - С.110-116..

Принцип невідчужуваності економічних прав, що базується на нормі ст. 21 КУ, означає абсолютну неможливість повної втрати особи будь-яких економічних прав за власним бажанням або внаслідок рішення органів державної влади, їх посадових осіб.

Принцип непорушності економічних прав людини і громадянина передбачено ст. 21 та 22 КУ. На цьому принципі ґрунтується категорична заборона скасовувати економічна права людини і громадянина, заборона звужувати зміст та обсяг існуючих прав при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів.

Принцип невичерпності означає можливість розширення обсягу економічних прав людини і громадянина в майбутньому, адже їх система закріплена Конституцією не є закріпленою, а перебуває в динаміці.

Принцип гарантованості економічних прав людини і громадянина закріплені у ст. 22 Основного закону України. Гарантованість основних прав є суттєвим елементом, що входить до структури конституційно-правового статусу особи. Тільки за дієвих гарантій економічних прав можливий демократичний розвиток особи та суспільства в цілому.

Принцип рівноправності громадян пов'язаний з принципом соціальної справедливості, оскільки є одним з його складових та передбачений у ст. 22 та 24 КУ. Стосовно економічних прав він означає: рівність людей у своїй гідності; рівність економічних прав кожної людини і громадянина; рівність громадян перед законом; рівність прав жінки і чоловіка.

Отже, норми-принципи економічних прав - це незаперечні вимоги загального характеру, керівні засади(ідеї), прямо закріплені в КУ та інших законах, які зумовлюються об'єктивними закономірностями існування і розвитку особистості в суспільстві і визначають зміст та спрямованість державного правового регулювання з метою забезпечення економічних прав людини і громадянина.

Юридичні обов'язки поряд з нормами-принципами і юридичною відповідальністю є необхідним компонентом оптимальної взаємодії особи та держави. Вони - умова нормального функціонування конституційних інститутів, управління похідними процесами, підтримання стійкості та стабільності в суспільстві. Взаємозв'язок прав та обов'язків, зокрема економічних, утворює урівноважений суспільний стан, режим найбільшого сприяння для повсякденної життєдіяльності людей. Функціональне призначення юридичних обов'язків у сфері економічних прав - користуватися цими суб'єктивними правами, виконувати свою частину роботи в загальному механізмі регулювання, спрямовувати діяльність кожного члена суспільства в потрібне русло, а соціальне - формувати належну правосвідомість і правову культуру громадян, бути дисциплінуючим фактором, усталити законність і правопорядок у цій сфері Конституційне право України / за ред. В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фріцького. - К.: Наук. Думка, 1999. - 734 с. - С.223..

Обов'язки - це визначена законом та об'єктивно зумовлена поведінка держави, її органів, юридичних і фізичних осіб спрямована на виконання і дотримання норм права з метою забезпечення гарантій прав і свобод людини та громадянина. Розрізнять обов'язки держави та обов'язки особи. Змістом юридичного обов'язку є обов'язок активно діяти; обов'язок пасивної поведінки; обов'язок переносити санкції держави Котюк, В.О. Теорія права: курс лекцій / 1996. - 208 с. - С.69-70..

Отже, обов'язки як нормативно-правові гарантії економічних прав людини і громадянина - це міра обов'язкової поведінки держави, її органів, юридичних та фізичних осіб, яка визначена Конституцією та законами України, спрямована на виконання та дотримання норма права з метою забезпечення гарантій економічних прав людини і громадянина.

Так, головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 3 КУ), у тому числі економічних, економічним обов'язком держави є також забезпечення захисту всіх суб'єктів права власності та господарювання (ст.13 Конституції України).

Процесуальні гарантії - встановлені законом правові засоби забезпечення належної реалізації матеріальних норм, досягнення цілей та завдань процесуальної діяльностіЮридичний вісник: в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. - К.: Укра. Енцикл., 1998. - Т. 1: А - Г. - С.452.

Процесуальні гарантії економічних прав - це передбачена Конституцією та законодавством система умов і засобів організаційно-процедурного характеру, які регламентують порядок, форми і методи реалізації економічних прав людини і громадянина.

Юридична відповідальність за порушення економічних прав включає конституційно-правову, цивільно-правову, господарсько-правову, адміністративно правову та кримінально-правову відповідальність, яка передбачена Конституцією, Цивільним кодексом, Господарським кодексом, Кодексом про адміністративні правопорушення і Кримінальним кодексом, а також у тій чи іншій галузі права.

Конституційна відповідальність настає за порушення норм Конституції України, в тому числі економічних прав. Адже даний вид відповідальності насамперед спрямований на охорону Конституції України.

Конституційно-правова відповідальність настає за порушення суб'єктами конституційно-правових відносин вимог, які містяться в Конституції України та інших джерелах конституційного права. До кола суб'єктів конституційно-правової відповідальності у сфері економічних прав відносять: державу, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб, фізичних осіб.

Підсумовуючи викладене - погоджуюсь із запропонованим визначенням конституційно-правової відповідальності О.О. Майданник, кандидата юридичних наук, професора кафедри теорії держави та права Національного аграрного університету, а саме, що конституційно-правова відповідальність - це самостійний вид юридичної відповідальності, що встановлена в нормах конституційного права, яка передбачає необхідність для суб'єктів конституційно-правового правопорушення відповідати за свою юридично значиму поведінку, що реалізується у сфері конституційно-правових відносин. До санкцій конституційно-правової відповідальності можна віднести такі:

1. Дострокове позбавлення або зміна конституційного статусу посадової особи.

2. Дострокове позбавлення або зміна конституційного органу державної влади, органу місцевого самоврядування.

3. Позбавлення або зміна конституційного статусу об'єднань громадян.

4. Скасування чи зупинення дії правового акту органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

5. Обмеження або позбавлення спеціального чи загального статусу фізичної особи.

Конституційно-правовій відповідальності у сфері економічних прав притаманні санкції, що містяться в інших галузях права, до яких відсилають норми конституційного права. Особливістю гарантій економічних прав є встановлення цивільної відповідальності за їх порушення. Питання про притягнення суб'єкта (фізичної чи юридичної особи) до цивільно-правової відповідальності вирішується судом, господарським судом або адміністративними органами держави за заявою учасника правовідносин або потерпілого.

Цивільно-правова відповідальність - це юридична відповідальність за цивільне правопорушення(делікт). Види та умови її настання передбачені Цивільним кодексом України.

Специфікою цивільно-правової відповідальності у сфері порушення економічних прав є встановлення широкого спектра засобів захисту права власності загалом і права приватної власності зокрема. Види цивільно-правової відповідальності у сфері порушення економічних прав: відновлення становища, яке існувало до порушення права, і зупинення дій, які порушують право або створюють загрозу його порушення; визнання правочинну недійсним і застосування наслідків його недійсності та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної немайнової шкоди.

Господарсько-правова відповідальність - це юридична відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених господарським кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Отже, господарсько-правова відповідальність щодо економічних прав встановлюється за порушення права підприємницької діяльності, а саме належного порядку її здійснення.

Найсуворішим видом юридичної відповідальності у сфері порушення економічних прав людини і громадянина є кримінальна відповідальність, суть якої полягає в застосуванні судом від імені держави до особи, що вчинила злочин, державного примусу у формі покарання. Цим кодексом захищаються право приватної власності (розбій, крадіжка, шахрайство, вимагання майна та ін.), а також право на підприємницьку діяльність(встановлюються такі склади злочинів, як протидія законній господарській діяльності та ін.).

Адміністративна відповідальність - це вид юридичної відповідальності громадян і службових осіб за вчинені ними адміністративні правопорушення. В Україні порядок застосування адміністративної відповідальності регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законодавчими актами.

Інституційні гарантії відіграють важливу роль у класифікації нормативно-правових гарантій економічних прав людини та громадянина. Серед них слід розрізняти: реалізацію, охорону та захист прав людини та громадянина, які включають термін «забезпечення» прав, як напрямки державної діяльності Комаров, С.А. Теория государства и права / С.А. Комаров, А.В. Мальков. - М.: Норма, 1999. - С.279.. Під гарантіями реалізації розуміється конкретизація прав у законодавстві, процесуальні форми їх реалізації. Під гарантіями охорони мається на увазі встановлення меж здійснення прав і свобод, встановлення засобів заохочення, стимулювання, пільг для ініціативної реалізації прав, а також засобів реалізації профілактики і запобігання правопорушенням. Під гарантіями захисту розуміють встановлення для винних відповідальності за порушення прав людини заходів для захисту прав, відновлення порушеного права, конституційного нагляду, контролю, відповідальності правопорушника Скакун, О.Ф. Теорія держави і права: підручник / О.Ф. Скакун. - Х.: Консул, 2001. - С.186..

РОЗДІЛ 3 КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН. ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

3.1 Конституційні засади економічних відносин в США та країнах Європи

Конституційна регламентація суспільного життя в різних країнах неоднакова за формою і обсягом. У сфері економічної організації суспільного життя вона протягом тривалого часу зводилася до закріплення в ос­новних законах права приватної власності. Історично це право розглядалось як природне право людини. «Власність є правом недоторканним і священним, і ніхто не може бути позбавлений її інакше, ніж у випадку встановленої законом явної суспільної необхідності і за умов справедливого і попереднього відшкодування», - записано у ст. 17 Декларації прав людини і громадяни­на 1789 р. Отже, наприкінці XVIII ст. право приватної власності не характеризувалося як політичний і юридич­ний абсолют. Доля власності, що належала окремим особам, пов'язувалася з об'єктивними соціальними потребами. Відповідні конституційні формулюван­ня вже тоді відбивали намагання узгодити інтереси особи і суспільства.

Формулювання Декларації прав людини і громадянина знайшли своє відображення у багатьох конституціях, прийнятих у XVIII-XIX ст. Проте з часом вже звичайно не йшлося про «святенність» власності, а більше уваги приділялося окремим деталям, пов'язаним з її правовим режимом. Прийняті в минулому столітті і чинні сьогодні конституції Бельгії, Люксембургу і Норвегії визнали неприпустимість конфіскації майна у будь-якій формі, а норвезька Конституція ще й встановила вимогу повного відшкодування у випадках позбавлення права власності. У Конституції Нідерландів були визначені основи правового режиму власності під час війни або стихійного лиха, порядок відшкодування у випадках знищення або псування майна та вирішення відповідних спорів тощо.

Особливістю Конституції США є те, що в ній формально не було закріплене право приватної власності. Але це зовсім не означає, що тим самим воно юридично не визнавалося. Навпаки, це право сприймається як правовий постулат, визначальний для суспільного життя. Юридична регламентація права власності в США, як і в багатьох інших англомовних країнах, значною мірою здійснюється на основі судових прецедентів. При цьому останні не проголошують таке право, а встановлюють коло обмежень, за рамками яких воно реалізується.

У XX ст. соціально-економічний і політичний розвиток багатьох країн супроводжувався процесом розширення державних функцій, який спочатку не знаходив адекватного відбиття в основних законах. Такий висновок можна зробити, аналізуючи зміст нових конституцій. Вони, зокрема, здебільшого обмежувалися повторенням формулювань про власність, що містились у конституціях попередніх років.

Відносно, а в деяких випадках значно ширшим є відповідний зміст новітніх конституцій. Майже всі вони уточнили юридичний статус власності в дусі соціалізації її значення. Так, у ст. 14 Основного закону ФРН сказано: «Власність зобов'язує. Користування нею повинно водночас служити спільному благу». Цим за приватною власністю прямо визнається соціальна функція, і сама власність тісніше прив'язується до потреб суспільства в цілому.

Розширення змісту і обсягу діяльності у сфері економіки спричинило зміни в державному механізмі, які знайшли своє відображення в основних законах. Зокрема, в Конституції Франції міститься спеціальний розділ, присвячений економічній і соціальній раді - органу, до повноважень якого входять консультування уряду з відповідних питань і розробка законодавчих пропозицій. Утворення подібного консультативного органу - національної ради економіки і праці - передбачено також Конституцією Італії.

У ст. 80 Конституції Португалії (редакція 1982 р.) записано, що організація суспільства ґрунтується на підпорядкуванні економічної влади демократичній політичній владі, співіснуванні різних форм власності, усуспільненні основних засобів виробництва, земель і природних ресурсів, демократичній участі трудящих в управлінні підприємствами, у розвитку суспільного сектора економіки. Частина сьома Конституції Іспанії має назву «Про економіку і господарство». Вона присвячена викладанню основ правового режиму різних форм власності. Зокрема, тут закріплено обов'язковість державного планування соціально-економічного розвитку і зазначено, що таке планування має здійснюватися на демократичних засадах. Окремі питання економічної організації суспільства регламентуються у спеціальному розділі Конституції Греції.

До конституційних положень, пов'язаних з регламентацією засад економічної організації суспільства, належать проголошені в більшості новітніх законів принципи державної політики у відповідній сфері. Наприклад, у ст. 2 Конституції Італії зазначено, що держава вимагає непорушних зобов'язань політичної, економічної і соціальної солідарності у зв'язку з необхідністю гарантувати права людини. Або, як записано в ст. З, завданням республіки є ліквідація перешкод економічного і соціального характеру, які, фактично обмежуючи свободу і рівність громадян, перешкоджають всебічному розвитку людської особистості і реальній участі всіх трудящих у політичній і соціальній організації країни. Ці та подібні за змістом положення конституцій є, по суті, лише деклараціями намірів держави.

Свої особливості притаманні конституційній регламентації засад економічної організації суспільства в країнах Центральної і Східної Європи, а також у тих, що утворилися на терені колишнього СРСР. Майже в усіх відповідних конституціях проголошений відхід від старих форм господарювання і задекларовані принципи ринкової економіки. «Ринок, вільна економічна ініціатива, добросовісна конкуренція є головними чинниками економіки», - зафіксовано у ст. 9 Конституції Молдови. В Конституції Угорщини визначено, що економіка країни має ринковий характер, і публічна та приватна власність користуються однаковою підтримкою і знаходяться у рівних умовах (ст. 9). Загальною рисою новітніх основних законів, прийнятих у першій половині 90-х років XX ст., є більш широкий обсяг відповідної регламентації. У переважній більшості конституцій визначене коло головних об'єктів державної власності та викладені основи режиму їх використання і декларовані принципи державного регулювання економічної діяльності. У деяких з цих конституцій регламентації засад економічної організації суспільства присвячено спеціальні глави і статті. Зокрема, у структурі Конституції Литви є глава «Народне господарство і праця», а в Конституції Македонії - глава «Основи економічних відносин». Красномовними є також назви окремих статей Конституції Молдови: «Основні принципи власності», «Економіка», «Зовнішньоекономічна діяльність» тощо.

Важливою складовою конституційної регламентації засад економічної організації суспільства слід вважати положення основних законів про соціально-економічні права. На думку деяких зарубіжних державознавців, значення відповідних положень не обмежується завданнями такої регламентації, і соціально-економічні права є частиною так званого каталогу прав і свобод особи.

Разом з тим багато теоретиків-конституціоналістів не відносить ці права до загального каталогу прав і свобод. Виходячи з того, що реалізація соціально-економічних прав обмежена навіть у найбільш розвинутих країнах умовами суспільного життя, вони звичайно розглядаються як декларовані державою соціальні сподівання. Відповідні положення конституцій характеризуються як програмні. З іншого боку, підкреслюється, що на основі цих положень не виникають суб'єктивні права, які можуть бути захищені в суді. А саме останнє визначає природу реальних прав і свобод особи. На думку багатьох юристів, відсутність можливостей судового захисту спрощує ситуацію і дає змогу без особливих застережень декларувати широке коло відповідних сподівань, що й спостерігається в текстах деяких основних законів.

Незважаючи на викладене, закріплення положень про соціально-економічні права є однією з особливостей новітніх конституцій. Найповніше вони викладені в основних законах Греції, Іспанії, Італії, Португалії, в конституціях більшості держав Центральної і Східної Європи, а також тих, що утворилися на терені колишнього СРСР.

Одним з визнаних соціально-економічних прав є право на працю. В деяких конституціях йдеться не лише про право на працю, а й декларується обов'язок держави заохочувати створення умов, які б зробили це право реальним. За працюючими визнається право на винагороду, що відповідає виконаній роботі і витраченим зусиллям, право на оплачувану відпустку, встановлюється вимога юридичної регламентації максимальної тривалості робочого дня тощо. Іноді для позначення згаданих положень застосовується термін «свобода праці».

З.2 Перспективи застосування досвіду зарубіжних країн

Досвід зарубіжних країн є цінним для застосування з метою удосконалення конституційних засад у сфері регулювання економічних відносин в Україні. Адже конституції зарубіжних країн містять впливовіші способи регулювання, аніж Конституція України, і їх досвід є потрібним задля ефективнішого регулювання економічних відносин.

Найперше необхідно зазначити, що економічним відносинам у зарубіжних країнах приділяється велика увага, вона знаходять своє нормативне відображення у окремих розділах конституцій. Конституції містять положення, які встановлюють загальні засади економічної організації суспільства. Так, у Конституції Італії в розділі «Економічні відносини» йдеться про форми власності, про свободу приватної господарської ініціативи, про соціальну функцію кооперацій та державну підтримку їх, про право трудящих брати участь в управлінні підприємствами тощо.

Отже, в Конституцію України необхідно внести зміни, створити окремий розділ, який би присвячувався повноцінному регулюванню економічних відносин, більш широко висвітлювалось право громадян на власність, на підприємницьку діяльність.

Економічні відносини - це відносини власності, виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ. Конституції зарубіжних держав, зазвичай закріплюють лише основи економічної системи, а норми інших галузей права кожної конкретної країни вже детальніше регулюють правовий статус і принципи взаємовідносин між інститутами цієї системи

Характерною рисою суспільної системи зарубіжних країн є плюралізм форм власності, яка має два різновиди: приватна і публічна. Досить довго в Україні панувала суспільна власність. Вона існувала в двох основних формах: загальнонародній власності і кооперативній власності. Проте сьогодні в Україні за умов демократизації економіки і формування ринку відбуваються істотні зміни у відносинах власності. Власність в Україні виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна, інтелектуальна. Всі форми власності є рівноправними і держава створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту. Тобто, трансформація форм власності в Україні вже відбулася та не потребує істотних змін Малишко, М.І. Конституції зарубіжних країн та України (основи конституціоналізму) - підручник / 2-ге видання - МАУП, 2000..

Світовий досвід переконливо свідчить, що країна процвітатиме тільки тоді, коли процвітатиме малий і середній бізнес, створюючи міцну основу для всієї економічної системи. Так, у Німеччині та Франції частка середніх і малих підприємств в економіці сягає понад 95% загальної кількості. У США - це складає три чверті ВНП. Середні та малі підприємства - це, так би мовити, капілярні судини будь-якого здорового економічного організму. Вони володіють технологіями, яких немає у великих фірмах і корпораціях. Законодавство України надає широкі права щодо створення малих та середніх підприємств. Серед характерних особливостей їх діяльності слід виділити найважливіші моменти: по-перше, підприємець сам вибирає, що, як і для кого виробляти. Будь-якої регламентації «зверху» він тут позбавлений; по-друге, підприємець має можливість застосувати найману працю. Перспективи розвитку малого та середнього підприємництва в Україні дуже великі. Зарубіжний досвід свідчить, що в усіх розвинутих країнах такі підприємства давно оформилися в самостійні структурні підрозділи малого бізнесу; вони зайняті виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, виробляють компоненти для великих підприємств.

Щодо способів регулювання економіки, то це можуть бути загальнодержавні плани комплексного розвитку, фінансова допомога з боку держави окремим фірмам, корпораціям чи галузям економіки у вигляді державних дотацій, субсидій, пільгових кредитів. Це може бути, врешті-решт, визначення розміру емісії грошей, перегляд податкової та митної політики тощо.

Якщо норми конституційного права епохи становлення капіталізму лише проголошували недоторканість інституту приватної власності, то конституційне право останнім часом детальніше регламентує такі елементи економічної системи, як програмування та планування, свободу підприємницької діяльності, націоналізацію та денаціоналізацію майна, порядок кредитування та субсидування і т. ін.

ВИСНОВКИ

Дослідивши тему «Конституційні засади економічних відносин» можна зробити наступні висновки.

Елементами недосконалості є нечітка регламентація конституційних засад економічних відносин, обмеженість гарантування економічних прав та свобод громадян України, недостатнє врахування досвіду зарубіжних країн. Недосконалість цих елементів стримує розвиток економічних відносин в Україні.

На даний момент необхідно вдосконалити конституційні засади економічних відносин, адже це призведе до усунення двоякого розуміння самої Конституції та законів, що регулюють економічні відносини.