Міністерство освіти та науки України

Миколаївській міжрегіональний інститут розвитку людини ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини

Кафедра правознавства

Курсова робота

з дисципліни: Адміністративне право України

на тему: «Правовідносини. Юридичні факти»

Виконав студент Костенко Юрій

Перевірив: доц. каф.Цимбалюк В.М

Миколаїв - 2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ1. Поняття і риси правових відносин

1.1 Правові відносини, їх види

Розділ2. Суб'єкт правовідносин. Юридична особа

2.1 Суб'єктивні права, юридичні обов'язки суб'єктів права

2.2 Об'єкти правових відносин поняття і їх види

Розділ3. Юридичні факти

3.1 Класифікація юридичних фактів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Люди в процесі свого життя і діяльності вступають один з одним у численні взаємини. Такі відносини бувають різного типу. Зокрема, суспільні відносини можна розділити на матеріальні й ідеологічні. Матеріальні спрямовані на підтримку існування людини. Ідеологічні - це лише надбудова над першими. Відносини між людьми, що залежать від їхньої волі і свідомості, досить різноманітні.

Актуальність теми - дана тема є актуальною на сьогоднішній день, адже учасники адміністративно-правових відносин мають конкретні права й обов'язки і є суб'єктами правовідносин. Виходячи з положень чинного законодавства України, до суб'єктів адміністративно-правових відносин можна віднести: державні органи (органи законодавчої, виконавчої й судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств і установ); структурні підрозділи органів держави, посадових осіб державних органів; власника (представника, менеджера, уповноваженого власника); об'єднання громадян, кооперативи, органи самоврядування, самодіяльні організації; громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства.

Так наприклад, дослідження юридичних фактів у сфері здійснення правоохоронної діяльності зумовлена і тим, що, по-перше, в сучасних умовах виникає потреба теоретичного осмислення юридичних фактів у сфері здійснення правоохоронної діяльності з урахуванням змін, які відбулися в процесуальних, матеріальних галузях права та судовій практиці.

Об`єктом дослідження - є один з різновидів правових відносин - адміністративно-правові відносини.

Предметом дослідження - є складові частини адміністративно-правових відносин - суб'єкти, об'єкти і юридичні факти.

Курсова робота має свою структуру і складається з: вступу, розділів, підрозділів, висновку. В даній роботі використаний широкий спектр юридичної літератури.

Отже, правовідносини можна в самому загальному змісті визначити як суспільні відносини, урегульовані правом. Право не творець, а лише регулятор і стабілізатор суспільних відносин. Тим самим спочатку виникають суспільні відносини, а потім, як наслідок, норма права. Але є і такі правовідносини, що виникають тільки як правові й в іншій якості існувати не можуть. Саме подібні правовідносини за формою і змістом, “у чистому виді ”, являють собою дійсно самостійний вид і тип суспільних відносин. лише в цьому змісті суспільні відносини, породжуючи нові зв'язки.

Розділ 1. Поняття і риси правових відносин

1.1 Правові відносини, їх види

Правовідносинами називають суспільні відносини, змістом яких є суб'єктивні права та юридичні обов'язки осіб, що охороняються державою.

А найхарактернішими рисами правовідносин, як особливого виду суспільних відносин, є те, що:

1. це суспільні відносини, які виникають виключно між людьми і пов'язані безпосередньо з їх діяльністю та поведінкою. Так, власник майна може реалізувати свою правомочність тільки у стосунках з іншими людьми. Він може, продати, подарувати віддати майно у володіння іншої особи, а також вимагати додержання свого права власності від людей і організацій;

2. до свого виникнення правовідносини проходять через свідомість людей. в якій складається модель майбутніх стосунків з огляду на існуючі власні і загальнолюдські цінності та суспільні пріоритети. Сучасне українське право виражає загальнолюдські інтереси, і це є ідеологією нашої держави і суспільства. Перехід до ринкових відносин та вільної підприємницької діяльності, соціальна спрямованість державної політики щодо най вразливіших прошарків суспільства. відродження духовності і національної культури - все це є ідеологією суспільства і держави, яка втілена в правових нормах і повинна бути втілена в правовідносинах;

3. правовідносини формуються на основі реальних суспільних відносин. Вони виступають як юридичний вираз економічних, політичних, сімейних, національних та інших, реально існуючих у житті відносин, впливають на суспільні відносини, що склалися на їх ґрунті, є засоби їх регулювання. Так, реально існують економічні відносини і правовідносини, що склалися у зв'язку з правовим регулюванням права власності, які неминуче впливають на реальні економічні відносини. Щодо шлюбно-сімейних правовідносин, то слід зазначити, що доповнення до Кодексу про шлюб і сім'ю України нормою про шлюбні контракти викликані потребою правового врегулювання фактичних сімейних відносин;

4. вони здебільшого виникають, припиняються чи змінюються відповідно до правових норм, які впливають на поведінку людей і через неї реалізуються. Між цими явищами існує причино-наслідковий зв'язок. Наявність правовідносин демонструє реальну силу права і його життєву спроможність та ефективність. Це загалом стосується правових приписів, через які реалізується право, що набуло своєї юридичної форми. Однак останнім часом діючий принцип “дозволено все, що не заборонено законом ” зменшив жорстку залежність правовідносин від правових приписів. У господарських відносинах юридичних осіб, у майнових громадян виникають і вникатимуть ситуації і правовідносини, до прямо не врегульовані нормативними актами, коли діють інститути аналогії права і аналогії закону. А за умов неможливості застосування аналогії права та закону суб'єкти правовідносин керуються загально правовими принципами справедливості, добропорядності;

5. суб'єкти правовідносин пов'язані між собою суб'єктивними правами і юридичними обов'язками. Сторони в правовідносинах виступають відносно одна одної як право уповноважені і право зобов'язані особи, де права і інтереси одних можуть бути реалізовані тільки через виконання обов'язки. Носій суб'єктивного права - особа уповноважена, а носій юридичного обов'язку - зобов'язана;

6. взаємна поведінка її учасників індивідуалізована і чітко визначена, а права і обов'язки персоніфіковані. Суб'єкти правовідносин (державні органи, фізичні або юридичні особи), як правило. Відомі заздалегідь, їх дії скоординовані ще до початку цих відносин, чого немає в інших суспільних відносинах.[1].

7. вони охороняються державою, як і право в цілому, інші суспільні відносини такого забезпечення не мають. Гарантування умов законності і правопорядку означає, що держава охороняє усі правовідносини, які мають місце в суспільстві.

Правовідносини досить багатоманітні і можуть бути класифіковані за різними критеріями на види.

Передусім правові відносини можна класифікувати за предметом правового регулювання на конституційні, цивільні, адміністративні, трудові, фінансові та ін. Наприклад, відносини по прийому на роботу і звільнення з роботи працівника власником або уповноваженим органом - це трудові правовідносини; по укладенню угоди про надання банком кредиту фермеру - цивільні правовідносини; по виконанню Державного бюджету організаціями та установами - це фінансові правовідносини.

За функціональним призначенням виокремлюють дві великі групи правовідносин: регулятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини виникають на основі юридичних дозволів і втілюються в правомірних діях суб'єктів, регулюючи відповідні суспільні відносини (наприклад, на базі відносин, пов'язаних з користуванням комунальними послугами, виникають правовідносини зі своєчасної сплати за них).

Охоронні правовідносини виникають на основі юридичних заборон і є результатом скоєння суб'єктами правопорушень (наприклад, перевищення водієм автотранспорту встановленої швидкості). Необхідно такої розрізняти матеріально-правові та процесуально-правові правовідносини.

Матеріально-правові правовідносини виникають на основі матеріальних відносин, що перебувають організації, їх змістом є права і обов'язки сторін. Наприклад, матеріальні правовідносини виникають з приводу права на освіту, на охорону здоров'я, на особисту безпеку.

Процесуально-правові правовідносини реалізують норми процесуального права і виникають на основі організаційних відносин. Вони вторинні, похідні від норм матеріального права і встановлюють процедуру реалізації прав і обов'язків суб'єктів права, порядок вирішення юридичних справ. До них належать цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні адміністративно-процесуальні, господарсько-процесуальні та інші. Наприклад, процедура обшуку, процедура подання позову або скарги, процедур участі в конкурсних іспитах при вступі до вищого навчального закладу.

За часом дії розрізняють довгострокові та короткострокові правовідносини.

Довгострокові правовідносини тривають певний час (визначений або невизначений), наприклад, відносини, що виникли з договору про виконання підрядних робіт капітального будівництва чи договору про перевезення вантажу на значну відстань.

Короткострокові правовідносини тривають протягом незначного часового відрізку і припиняються одразу після виконання учасниками їх прав і обов'язків (наприклад, купівля конкретної речі).

Розділ 2. Суб'єкт правовідносин. Юридична особа

2.1 Суб'єктивні права, юридичні обов'язки суб'єктів права

Суб'єкт правовідносин - це такий суб'єкт суспільного життя. який здатний виступати учасником правовідносин як носій юридичних прав і обов'язків.

У правовідносинах повинно брати участь не менше двох сторін, хоча учасниками правовідносин може бути необмежене коло осіб. Слід зазначити. що суб'єктами правовідносин можуть бути тільки люди або об'єднання людей.

Суб'єкти правовідносин поділяються на індивідуальні (фізичні особи) і колективні (об'єднання осіб).

Індивідуальними суб'єктами правовідносин є: громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства (апатриди); особи з подвійним громадянством (біпатриди). Індивідуальні суб'єкти правовідносин діють в усіх сферах суспільного життя: політичній, економічній, соціальній, ідеологічній та ін.

На території України найбільше коло прав і обов'язків мають її громадяни, права інших осіб обмежені встановленими для них законами, зокрема вони не можуть проходити службу в лавах Збройних Сил України, обіймати окремі посади.

Об'єднуючись, індивідуальні суб'єкти створюють колективні суб'єкти правовідносин, до яких можна віднести партії, спортивні організації, групи виборців, виборчий корпус, колективи підприємств, організації, які можуть бути як недержавними, так і державними.[2]

Спектр недержавних організацій досить значний і різноманітний. Це приватні підприємства і господарські товариства. Національні т іноземні фірми і компанії, комерційні банки і підприємницькі асоціації, освітянські та медичні установи, громадські об'єднання тощо.

З реалізацією завдань і функцій держави пов'язана діяльність державних суб'єктів правовідносин. До них належать державні органи, посадові особи, державні організації, державні установи, державні підприємства. Правовідносини, в яких вони беруть участь мають владно-політичний характер.

Державні і недержавні організації реалізують свої повноваження шляхом видання нормативних та індивідуальних актів, а також через їх виконання і дотримання завдяки матеріальним, організаційним та примусовим заходам. Наприклад, місцеві органи влади і самоврядування організують і забезпечують роботу житлово-комунальних, транспортних, лікувальних структур; органи внутрішніх справа притягають правопорушників до відповідальності; суд постановляє вироки і рішення; ректор вузу відраховує студента за академічну заборгованість. Саме таким чином суб'єкти правовідносин беруть участь у соціально-політичному житті суспільства та держави.

Деякі з перелічених вище колективних суб'єктів правовідносин, діяльність яких так чи інакше пов'язана х необхідністю брати учать у громадській діяльності, здатні набувати статус юридичної особи.

Юридична особа - це суб'єкт права, якому притаманні такі ознаки:

а) організаційна єдність;

б) наявність у його розпорядження відокремленого майнового комплексу;

в) право від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і обов'язків;

г) право від імені виступати позивачем і відповідачем у суді.

Суб'єктом правовідносин також держава, яка може вступати в різні правовідносини, зокрема:

а) в міжнародно-правові (це відносини з іноземними державами);

б) в державно-правові (відносини щодо прийому в громадянство, нагородженню державними відзнаками та нагородами тощо);

в) в цивільно-правові (відносини з приводу державної власності з іншими суб'єктами права);

г) в процесуально-правові (відносини при винесенні судових рішень і вироків від імені України), Держава може виступати позивачем або відповідачем у суді, хоча і не є юридичною особою. Суб'єкти права реалізують свої права і обов'язки завдяки наявності у них правосуб'єктності, яка є можливістю й здатністю особи бути суб'єктом правовідносин з усіма правовими наслідками. Правосуб'єктність поряд із нормою права і юридичним фактом є передумовою виникнення правовідносин. Правосуб'єктність складається з правоздатності, дієздатності, деліктоздатності, разом узятих. Ця категорія має об'єднуючий характер і відображає ситуації, коли правоздатність і дієздатність є невід'ємними одна від одної за часом. У колективних суб'єктів право правоздатність і дієздатність завжди збігаються за часом виникнення і дії.

Правоздатність - це абстрактна здатність суб'єкта права мати суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Кожна особа правоздатна від народження і до смерті. Правоздатність притаманна усім учасника правовідносин, хоча вони не повинні обов'язково реалізовувати усі надані їм права.

Правоздатність поділяється на загальну і спеціальну. Загальна правоздатність - це здатність володіти будь-якими з передбачених діючим законодавством правами і обов'язками.

Спеціальна правоздатність - це здатність, що пов'язана з певними особливостями суб'єкті, або така, що потребує спеціальних знань (наприклад, правоздатність лікаря, інваліда, дитини тощо). Правоздатність юридичних осіб є завжди спеціальною. Вона виникає з моменту їх державної реєстрації, а в окремих випадках згідно з діючим законодавством про підприємницьку діяльність - з моменту отримання ними ліцензій на спеціально визначені види діяльності. Правоздатність юридичних осіб припиняється разом з їх ліквідацією і обмежена тими завданнями і правомочностями, які зафіксовані в статутах і положеннях цих юридичних осіб.[3]

Головним змістом правоздатності фізичних осіб є не реальні права учасників правовідносин, а принципова можливість їх мати. Правоздатність людини невід'ємна від особистості, її неможливо відібрати, скасувати або скоротити; вона не залежить від професії, статі, віку, національності, майнового стану та інших життєвих обставин; вона не може нікому передаватися. Правоздатність - це не просто сума будь-яких прав, не кількісне їх відображення. А необхідний і постійно діючий стан особистості, елемент її правового статусу, передумова її правоволодіння. Правоздатність має загальний і універсальний характер, хоча окремо взята особа не може бути одночасно носієм усіх прав і обов'язків.

Дієздатність - це здатність суб'єкта правовідносин своїми діями приймати на себе обов'язки і використовувати свої права.

Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи, тоді як правоздатність не пов'язана з вказаними обставинами. Повна дієздатність (в головних її рисах) настає за досягненням особою вісімнадцяти років, а в окремих випадках і пізніше (наприклад, з двадцяти одного року особа може обиратися до місцевих органів влади; а з двадцяти п'яти років - призначатися суддею). Не мають дієздатності неповнолітні особи віком до чотирнадцяти років і душевнохворі люди, за них в правовідносинах виступають їх законні представники - батьки або опікуни.

Неповнолітні особи віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років самостійно без згоди батьків або опікунів можуть укладати тільки дрібні побутові угоди, розпоряджатися своїм заробітком чи стипендією, реалізовувати авторські права на свої твори, винаходи.

Однак за наявністю. Достатніх підстав орган опіки і піклування може позбавити їх права розпоряджатися своїм заробітком або стипендією (ст. 13 ЦК України). У випадках, чітко визначених законом, за рішенням суду людина може бути частково позбавлена дієздатності. Від імені громадян, визнаних внаслідок душевної хвороби або слабоумства недієздатними, угоди укладають їх опікуни. У разі одужання або значного покращення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд відновлює його в дієздатності.

Деліктоздатність - це здатність суб'єкта права нести відповідальність за свої протиправні вчинки. Загальна юридична відповідальність громадян настає з шістнадцяти років, а кримінальна відповідальність, за укоїв скоєння особливо тяжких злочинів, - з чотирнадцяти років. Деліктоздатність депутатів та дипломатичних осіб є обмеженою.

Правосуб'єктність фізичних та юридичних осіб втілюються у їх правовому статусі, а правовий статус державних органів і організацій в їх компетенції.

Компетенція - це сукупність прав, обов'язків, повноважень і предметів відання органів держави, посадових осіб і організацій, що визначені конституцією та іншими нормативними актами для вирішення завдань. що стоять перед ними.

Правові відносини мають матеріальний і юридичний зміст.

Матеріальний зміст - це фактичний склад суспільних відносин, який опосередковується нормами права; юридичний зміст - це суб'єктивні права і юридичні обов'язки сторін. Правове регулювання здійснюється переважно через механізм реалізації правомочностей і юридичних обов'язків, саме цим воно відрізняється від будь-якого іншого нормативного регулювання. Права і обов'язки суб'єктів в межах окремо взятих правовідносин, кореспондуючи одне одному, становлять їх юридичний зміст.

Юридичний обов'язок - це вид і міра необхідної поведінки, яка встановлена законом. В основу суб'єктивного права покладено юридичне забезпечення можливості, а в основу юридичного обов'язку - закріплення необхідності. Носієм можливої поведінки виступає уповноважена особа, а носієм обов'язку - зобов'язана особа. Уповноважена особа має право здійснювати певні дії, а зобов'язана - повинна виконувати і забезпечувати їх.

Юридичний обов'язок складається з таких елементів, як:

а) необхідність здійснення певних дій або утримання від них;

б) необхідність для зобов'язаної особи відреагувати на законні вимоги, які були звернені до нього уповноваженою особою;

в) необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог;

г) необхідність не перешкоджати контрагенту користуватися тим благом, на яке він має право. Юридичний обов'язок, як і суб'єктивне право, окреслений певними правовими нормами, тобто представляє собою міру належної, необхідної поведінки. Вимагати виконання обов'язків поза встановленою мірою є порушенням закону.[4]

Наприклад, громадяни зобов'язані поважати і виконувати закони. За порушенням юридичних обов'язків настає юридична відповідальність. Юридичний обов'язок є гарантом виконання суб'єктивних прав, він встановлюється в інтересах уповноваженої особи.

д) в юриспруденції під об'єктом правовідносин розуміють матеріальні або нематеріальні блага, заради одержання, передачі або використання яких виникають права і обов'язки учасників правовідносин.

2.2 Об'єкти правових відносин поняття і їх види

Об'єкти правовідносин пов'язані з правами і обов'язками суб'єктів правовідносин, з можливістю користуватися і розпоряджатися будь-чим. Вони обумовлені певним способом поведінки, дають змогу претендувати на певні за характером дії інших осіб.

Залежно від характеру і видів правовідносин їх об'єктами є:

1) предмети матеріального світу: частини матеріальної природи, природні ресурси, земля, ліс;

2) речі і цінності: засоби виробництва і споживання, будівлі, цінні папери, гроші. Вони є об'єктами майнових правовідносин, таких як купівля-продаж, дарування, обмін, зберігання;

3) особисті немайнові блага: життя, безпека, честь, гідність. Відпочинок, освіта, право на ім'я, недоторканість житла. Вони є об'єктами правовідносин різних галузей права і врегульовані нормами кримінального, адміністративного, цивільного, Конституційного, сімейного права;

4) послуги, як результат певної поведінки, внаслідок якої виникають права і обов'язки суб'єктів правовідносин. Вони мають місце у сфері управління, побутового обслуговування, освітянської та інших сфер діяльності людини. Уповноважену особу цікавить переважно результат дій зобов'язаної особи - доставка перевізником вантажу в пункт призначення у визначений термін, а не його поведінка;

5) продукти духовної творчості. Це результати інтелектуальної діяльності: твори мистецтва, музики, “ноу-хау”, комп'ютерні програми. З приводу таких об'єктів виникають правовідносини духовного характеру (наприклад, правовідносини між автором і видавництвом; театральної вистави, оперу).

Розділ 3. Юридичні факти

3.1 Класифікація юридичних фактів

Юридичні факти оточують нас у повсякденному житті (народження дитини, закінчення інституту, вступ у шлюб). Але і деякі явище при роди також можуть виступати як юридичні факти. Поняття «факт» широко застосовується в науці. Між науковим і юридичним фактом немає повної аналогії, але їхня подібність у тім, що науковий факт є посередньою ланкою між науковою теорією й об'єктивним світом, а юридичний факт - посередньою ланкою між правом і суспільними відносинами.

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими норма право пов'язує виникнення визначених юридичних наслідків. Передумовами правовідносин є юридичні факти, їхня модель фіксується в гіпотезі юридичних норм.

Юридичні факти різноманітні, тому з метою виявлення їхніх особливостей і більш глибокого пізнання вони досить докладно кваліфікуються по різних підставах.

По вольовій ознаці юридичні факти поділяються на події і дії.

Події - це такі обставини, що об'єктивно не залежать від волі і свідомості людей. Наприклад, стихійні лиха, самі по собі ці явища ні чого юридичного в собі не несуть і автоматично ніяких зобов'язань не породжують, але служать приводами, причинами для виникнення правовідносин.

Дії - це такі факти, що залежать від волі людей. Дії підрозділяються на правомірні і неправомірні.

По характеру наступаючих наслідків розрізняють факти:

а) правостворюючі;

б) правозмінюючі;

в) правоприпиняючі.

До правомірних дій, що викликають відповідні правовідносини, відносяться численні акти - документи різних державних органів передбачених правовою нормою юридичних наслідків необхідний не один юридичний факт, а їхня сукупність, що називають юридичним складом або складні, комплексні факти.

За допомогою юридичного факту здійснюється зв'язок реального поводження і правової норми. Саме з його починається життя правової норми перевіряється її реальність, дійсність, перевіряється ефективність правової норми.

Юридичний факт - це в переважній більшості випадків поводження, що з йолі особи, або мимо його волі, проводить у дію механізм правового регулювання. І надалі поводження особи співвідноситься з тією моделлю поводження, що встановлена нормою права, визначаться їхня відповідність або наявність відхилень.

Безперечно, на відповідність моделі і реального поводження робить свій вплив безліч факторів. Наприклад, на мотиви поводження впливають створення особою прав і обов'язків, можливостей і боргу.

Значення юридичного факту також у тім, що він є підставою прив'язки загальної абстрактної норми до конкретного випадку. Подія або дія тоді, коли норма визначає ці обставини, при настанні яких суспільні відносини здобувають форму правовідносин.

Юридичний факт є обов'язковою умовою виникнення, розвитку і припинення правовідносин. Чисельно юридичний факт упорядковує соціальні зв'язки, він визначає юридичну чинність прав і обов'язків, а також наслідок їхнього дотримання, використання. Усе це обумовлює велике значення даної правової категорії. У теорії права з питань правовідносин однією з найактуальніших проблем є класифікація юридичних фактів, що проводиться за різними ознаками.

Класичною є їх класифікація залежно від джерела виникнення - такими є воля людини або її відсутність на дії або події.

Юридичні факти - це не будь-які дії, а ті, що мають суспільно значимий характер. Тобто, лише ті дії, що зачіпають інтереси людей, включаються у правове регулювання. До дій не відносяться почуття людини та її думки. Держава заінтересована лише в корисних для суспільства діях, тому основна увага приділяється нею правомірній поведінці громадян та організацій. Зокрема, дії, шкідливі для суспільства, забороняється законом, що свідчить про особливу державу до цієї сфери правовідносин. Вольові акти регулюються правом, а це означає, що серед юридичних фактів вони складають більшість. Юридичні норми закріплюють за громадянами і організаціями можливість вступати в різні правовідносини. В гіпотезах правових норм вказуються умови, за яких суб'єкти права вступають або мають вступати в правовідносини. Зокрема, із нормативно-правових актів й витікають конкретні суб'єктивні юридичні права і обов'язки, які передумовою виникнення правовідносин у різних юридичних фактів.

Юридичні факти - це такі фактичні життєві обставини, з якими право пов'язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин. В юридичній науці й на практиці під юридичними фактами розуміють конкретні соціальні обставини (події, дії), що викликають згідно з нормами права настання відповідних правових наслідків - виникнення, зміни чи припинення правовідносин (як правило, вони закріплені в гіпотезах правових норм). На мою думку, поняття юридичного факту поєднує два суперечливих, але нерозривно пов'язаних моменти: це явище дійсності - подія або дія (матеріальних момент), що породжує в силу вказівки норм права відповідні правові наслідки (юридичний момент). Зазначене дозволяє окреслити основні ознаки цього поняття.

Юридичні факти - це конкретні, індивідуальні обставини, які являють собою життєві явища, що існують у певному просторі та часі. Якщо йдеться про факти - дії, то конкретність дій означає, що вони вироблені певними суб'єктами і несуть конкретний соціальний і правовий зміст. Конкретність юридичних фактів - подій віддзеркалюється у тому, що вони відбуваються у певній визначеній місцевості, в певній визначений відрізок часу. Отже, юридичні факти - це такі обставини, що несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, котрі входять у предмет правового регулювання, а також ними виступають лише такі обставини, що прямо чи опосередковано зачіпають права й інтереси суспільства, держави, соціальних колективів, особистості.

Класифікація юридичних фактів - необхідний засіб вивчення правовідносин, особливостей правового регулювання. У цій якості вона широко використовується в науці, на практиці, у юридичній освіті. На мою думку, наукова і практична цінність класифікації юридичних фактів розкрита ще не повністю, її подальший розвиток може виявитися корисним для вирішення різноманітних завдань правознавства, у тому числі для соціальних досліджень у юридичній науці.[5].

Отже, юридичні факти - дії - основний, визначальний різновид юридичних фактів. У правовому регулюванні дії виступають у різних якостях. З одного боку, вони слугують підставами виникнення, зміни, припинення правовідносин, настання інших правових наслідків. З іншого - виступають у ролі того матеріального об'єкта, на який впливають правові відносини і заради яких власне і здійснюється правове регулювання. Розгляд дій як юридичних фактів, таким чином, лише один з аспектів вивчення їхньої ролі в правовому регулюванні.

Юридичні факти - події можна класифікувати за різними ознаками: за походженням - природні (стихійні) і залежні у своєму походженні від людини; залежно від повторюваності події - унікальні й повторювані (періодичні); за тривалістю - моментальні (події) і протяжні в часі (процеси); за кількістю учасників - персональні, колективні, масові; останні - на події з визначеною і з невизначеною кількістю. Осіб, що беруть у них участь; за характером наслідків, що настали - на події оборотні та необоротні. Діяльність людини і суспільства проходить в просторі й часі. Часова протяжність - найважливіша характеристика соціальних явищ і процесів. Ось чому строки - досить розповсюджена категорія юридичних фактів.

Функції строків в правовому регулюванні надзвичайно різноманітні.

Строки - такі юридичні факти, що можуть виступати тільки як елементи фактичного складу. Строк сам по собі, поза зв'язком з ситуацією, з іншими юридичними фактами, ніякого змісту не несе: він має значення лише як строк чого-небудь.

Характерна риса строку визначеність його початкового і кінцевого моментів. Початок перебігу строку залежить від встановлених в законі юридичних фактів (наприклад, моменту, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права. Кінець терміну визначається спливанням деякої кількості одиниць часу. Відрізок часу, що не має чітко фіксованих меж, не є строком і не може використовуватися як юридичний факт.

Елементом строку є також свідомо обраний масштаб (еталон) часу.

Розглянуті класифікації юридичних фактів варто відмежувати також від розподілу їх на правоутворюючі, правозміннючі, правоприпиняючі. В основі цих класифікацій лежать різні критерії. Юридичні факти поділяються на правостворюючі і право перешкоджаючі за їх функцією всередині фактичного складу. Факти і склади можуть бути правоутворюючими, правозмінюючими, правоприпиняючими залежно від правових наслідків, які вони породжують як ціле. Не позбавлено практичного значення також розмежування юридичних фактів на головні і підлеглі. Головний факт найбільш повно відображає істотність регульованої ситуації. Всі інші факти мають уточнююче значення, конкретизують юридично значимі деталі. Наприклад, головними фактами для призначення пенсії по старості є вік і стаж роботи. Всі інші фактичні обставини носять характер підлеглих. За наявності головного факту законодавство допускає в окремих випадках дострокове (випереджальне) настання правових наслідків.

З погляду зв'язку з відповідними правовими відносинами юридичні факти підрозділяються на матеріальні і процесуальні. До числа перших належить фактичні обставини, що є підставами настання “матеріальних ” правовідносин.

Друга категорія пов'язана з юридичними процесом, його рухом і розвитком. За ознакою документального закріплення юридичні факти можуть бути розподілені на оформлені й неоформлені. Ця класифікація пов'язана з попередньою, але з нею не збігається. Більшість юридичних фактів існує в оформленому, зафіксованому вигляді. Разом з тим визначені фактичні обставини можуть існувати і в неоформленому вигляді. Отже, класифікація юридичних фактів є досить поширеною (хоч і не вичерпною, вона постійно оновлюється), але в її основі лежать подія всіх юридичних фактів на події та дії.

З погляду свого соціального змісту юридичний факт має насамперед адекватно відображати соціальну ситуацію. Стосовно останньої, юридичні факти виконують двояку роль: по-перше, ідентифікаційну, оскільки вона покликані точно позначити соціальну ситуацію, забезпечити її фіксацію в правовому регулювання. В цій якості юридичні факти виступають у ролі “індексів ”, що свідчить про наявність соціально юридичної ситуації. По-друге, розмежувальну, яка полягає в тому, що юридичні факти окреслюють рамки ситуації, дозволяють обмежити її від подібних випадків, зробити її унікальною. Головне завдання. що виконується юридичними фактами в правовому регулюванні, - забезпечення виникнення, зміни і припинення правовідносин. Кожен юридичний факт викликає або провоутворюючі, або правозмінюючі, або правоприпиняючі наслідки.

Юридичні факти мають відповідати не тільки “соціальним”, а деяким “Спеціально юридичним” вимогам, оскільки вона являють собою елементи юридичної форми суспільних відносин, один із засобів правового регулювання.

Висновок

Отже, підсумовуючи зазначене вище, можна зробити висновок, що такі поняття як суб'єкти, структура правовідносин, юридичний факт, а також їхній взаємозв'язок і взаємозалежність, взаємозумовленість. Тому що саме юридичні факти є підставою, передумовою виникнення, зміни або припинення правовідносин. Дана область правових знань вимагає рішення багатьох проблем, що ставить появу нових видів правовідносин, їхня зміна, викликана змінами в житті суспільства, виявляють нові проблеми в процесі правовикористовуючої діяльності. Повинні бути також вироблені чіткі представлення про шляхи і долю здійснюваних у Україні реформ при формуванні правової держави.

І тоді відбудеться точне встановлення життєвих обставин-фактів, тоді може бути правильно застосований закон, восторжествує законність, справедливість правопорядок.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28. 06.1996 року; Х. «Ранок» 2003р.

2. Колпаков В.К. ”Адміністративне право України”, К.: 2000

3. Битяк Ю.П., В.В. Богуцкий, В.Н. «Адміністративне право України» право Украины” - Харьков: 2003

4. Журнал “Право України” 2003 р.

5. Іванов С.В. Адміністративне право України. Навчально-методичний посібник.