Адміністративне правопорушення
Вивчення загальних рис адміністративного правопорушення. Дослідження застосування до використання вогнепальної зброї, як запобіжного заходу. Аналіз класифікації правопорушень за спрямованістю, за імовірністю настання шкідливих наслідків і їхньої ваги.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.11.2010 |
| Размер файла | 49,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Міністерство освіти та науки України Миколаївській міжрегіональний інститут розвитку людини ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
Кафедра правознавства
Курсова робота з адміністративного права України
На тему: «Адміністративне правопорушення»
Виконав студент ІV курсу Гримак Микола
Перевірив: Цимбалюк В.М.
Миколаїв - 2010
ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Поняття адміністративного правопорушення
1.1 Поняття правопорушення
1.2 Загальні риси адміністративних правопорушень
1.3 Відмінність адміністративного правопорушення від злочину
Розділ ІІ Склад адміністративного правопорушення
2.1 Поняття складу адміністративного правопорушення
2.2 Види складів адміністративних правопорушень
Розділ ІІІ. Запобігання адміністративним правопорушенням
3.1 Адміністративно-попереджувальні заходи
3.2 Запобіжні заходи
Висновок
Список використовуваної літератури
Вступ
Актуальність теми - розгляд даної теми є важливим і актуальним на сьогоднішній день, адже в зв'язку з переходам нашого суспільства на якісно новий рівень відносин і як наслідок цього цікава глибока правова реформа навколо державного управління й адміністративного права. Важливість цієї теми не можливо переоцінити оскільки вона є однією з найважливіших тем в адміністративному праві - оскільки за допомогою вивчення природи правопорушень, запобігання і їх попередження можливо забезпечити безпеку суспільних відносин, що складаються в сфері державного управління, що охороняються законом. Як правило, адміністративні проступки регулюються нормами адміністративного, фінансового й інших галузей права і не зв'язані з використанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом - порушення митних правил: недоставляння в митницю товарів і документів для контролю, ушкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань по транзиті).
Об'єкт дослідження - є комплекс суспільних відносин, які виникають при вчиненні правопорушення. Адже, об'єктом адміністративного проступку, як і будь якого правопорушення, є суспільні відносини. Визначені діяння тому і називаються антигромадськими і забороняються, що заподіють шкоду існуючим суспільним відносинам. Визнання останніх об'єктом правопорушення допомагає розкрити соціальну суть адміністративного проступку, моральний характер адміністративної відповідальності.
У боротьбі з правопорушеннями основні зусилля спрямовані на профілактику цих провин і на усунення причин, що їх породжують. Однак це не виключає можливості використання правових санкцій у відношенні осіб, винних у здійсненні адміністративних правопорушень. Роботу щодо припинення, запобігання і попередження адміністративних правопорушень здійснює велика кількість державних органів і органів місцевого самоврядування.
Дана робота має свою структуру, вона складається зі вступу, розділів, підрозділів, висновку. В даній курсові роботі використовується широкий спектр юридичної літератури, а також мережа Інтернет.
Розділ І. Поняття адміністративного правопорушення
1.1 Поняття правопорушення
Діяльність людини складається з вчинків. Вчинок - головний елемент людських взаємин, у якому виявляються різні якості особистості, як похвальні, так і негативні, відношення до проблем дійсності, до оточуючих. Усякий вчинок спричиняє неминучі результати: зміни у відносинах людей, у їхній свідомості, він також тягне за собою наслідки і для самого діючої особи. Учинок завжди зв'язаний з визначеною відповідальністю людини за свої дії.
У сфері адміністративно-правових відносин учинок може мати подвійне значення. Основну частину актів поведінки особистості складають вчинки правомірні - тобто такими, що відповідають нормам права, вимогам законів. Антиподом правомірного поводження є поводження неправомірне, тобто суперечне нормам права. Не правомірне поводження виражається в правопорушеннях, як це випливає із самого терміна, актах, що порушують право, противних йому.
Відповідно до ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність [2],
Чи іншими словами, під адміністративним правопорушенням, як підставою адміністративної відповідальності розуміється винне, протиправне і суспільно-небезпечне діяння, що посягає на встановлені правом і забезпечені адміністративно-правовими санкціями правила поведінки громадян і посадових осіб у сфері державного управління.
1.2 Загальні риси адміністративного правопорушення
Разом з тим, незважаючи на розходження окремих правопорушень і їхніх видів, усі адміністративні правопорушення, як антисоціальні явища, мають загальні риси:
1. Усяке правопорушення - це вчинок, тобто дія чи бездіяльність. Дія - акт активного поводження (наприклад, порушення правил полювання, користування без дозволу радіопередавачем, дрібне хуліганство, ст. 173 КпАП, незаконне використання земель державного лісового фонду, ст. 63). Бездіяльність визнається вчинком, якщо по службовому обов'язкам чи по ситуації потрібно було щось зробити, але зроблено не було (ухилення від реєстрації або не реєстрації вогнепальної зброї, ст. 192 КпАП, ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння, ст. 131).
Значимість цієї риси полягає в тому, що в ній сховане загальноприйняте положення "за думки не судять". Так, не можна вважати правопорушенням не виявлені через вчинки внутрішній напрям думок, почуття, не тільки позитивні, але і негативні. Розумові процеси не регулюються правом.
2. Однією з рис правопорушення, найбільш очевидної, що випливає із самого терміна, є протиправність, тобто порушення права, його норм (не може визнаватися адміністративним протиправним дія чи бездіяльність, якщо таке не передбачено нормою). Протиправність адміністративного проступку виражається в порушенні загальнообов'язкових правил, що держава встановлює з метою дотримання режиму законності, захисту прав і свобод громадян, суспільних і державних інтересів. Вчинок, що не порушує яких-небудь норм права, може бути аморальним, порушенням норм громадських організацій, але не правопорушенням. Конституція України закріплює принцип, зміст якого в тому, що ніхто не може нести відповідальність за вчинки, що не визнавалися правопорушенням у момент його здійснення. Законом визначені окремі ситуації, коли формальний вчинок підпадає під ознаки протиправного, але власне кажучи не небезпечного і не шкідливого для суспільства і тому вважається правомірним. В адміністративному праві (ст. 17 КпАП) передбачені обставини, при яких особа, що вчинила протиправні дії, не підлягають відповідальності: особа, яка діяла в стані крайньої необхідності (тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.), необхідної оборони (тобто при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони) або яка була в стані неосудності (тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану).
3. Важливою ознакою адміністративного правопорушення є винність (невинної протиправності не існує). Винність передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до відповідного вчинку і його наслідків (тобто психічне відношення правопорушника до зробленого вчинку і виражається, насамперед, у тім, що він усвідомлює характер свого вчинку або не усвідомлює, хоча міг і повинний був усвідомлювати. Усвідомлення діяння може виходити з різних обставин і, насамперед зі знань про наявність норми, що забороняє подібні дії.
Зі сказаного випливає висновок: якщо протиправність завжди винна, то, отже, відсутність вини свідчить про відсутність протиправності і правопорушення і виключає юридичну відповідальність. Це положення цілком відповідає принципам законності, справедливості, охорони прав особистості і тому не може і не повинне мати виключення.
4. Має свідомо-вольовий характер, тобто момент здійснення адміністративного правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знаходиться під контролем їхньої волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність вільної волі є юридичною умовою, при якій вчинок правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки
5. Обов'язковою ознакою адміністративного правопорушення є адміністративна карність. Карність означає, що за здійснення конкретного вчинку адміністративним законодавством передбачається відповідне покарання. Дана ознака дозволяє відмежувати правопорушення від інших протиправних (заборонених адміністративно-правовими нормами) вчинків, здійснення яких не спричинює застосування адміністративних стягнень.
Таким чином можна виділити два види адміністративних правопорушень:
1. Велика частина проступків не граничать з кримінальними злочинами і ні при яких умовах у злочини не переростуть.
2. Граничать з кримінальними злочинами (наприклад, ст.51, ст.173 КпАП). Яскраво виражених і чітко позначених критеріїв, розмежовуючих кримінальний злочин і дві групи адміністративних проступків у нас немає. Таке розмежування варто проводити по визначених ознаках, зазначеним у законодавстві. Наприклад, дрібне розкрадання державного або колективного майна (ст.51 КпАП) і кримінальне розкрадання (ст. 84 КК України) розрізняємо по вартості викраденого чи по способі викрадення. З погляду законодавця таке розмежування повинне здійснюватися правозастосовуючих осіб (з урахуванням характеру й особистісних особливостей правопорушника). І нарешті, адміністративним вважається чи дія бездіяльність (діяння) з досягненням визначеного результату.
1.3 Відмінність адміністративного правопорушення від злочину
З урахуванням суспільної небезпеки правопорушення прийнято поділяти на двох груп: злочини й інших правопорушення ( проступки, делікти) - адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові. У зв'язку з цим поділом встає проблема розмежування кримінальних злочинів і адміністративних проступків, оскільки провести границю між ними дуже і дуже не просто.
Ця проблема здобуває найбільшу актуальність саме зараз, коли правильне вирішення цього питання у кожному конкретному випадку має принциповий характер, оскільки прямо пов'язане з визначенням засобів і форм державного впливу. Цілком очевидно, що якщо особа за здійснення адміністративного правопорушення буде притягнута до кримінальної відповідальності, чи навпаки, за вчинення злочину - до адміністративної, - іміджу правової системи буде завдано шкоди. [7].
Складність цієї задачі полягає в тому, що мова йде про подібні за своїм характером явищах. І зважуватися вона повинна не інакше як відповідно до закону, не порушуючи основних принципів законодавства і не входячи в протиріччя з нормами міжнародного права.
З зіставлення відповідних статей кримінального законодавства і законодавства про адміністративні правопорушення очевидно, що і злочини й адміністративні правопорушення зазіхають на однакові за своїм характером об'єкти, саме в цьому насамперед складається суспільна небезпека - ознака, що визначає їхню матеріальну сутність. Задачі адміністративного і кримінального законодавств складаються в охороні від зазіхань тих самих об'єктів.
Єдина сутність адміністративних правопорушень і злочинів підтверджується також наступною обставиною: "не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого законодавством, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі" (ст. 11 Кримінального Кодексу України). Той же принцип виражений і в ст. 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення: "при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням ”.
Виходячи з цього, видно, що принципове розходження між злочином і адміністративною провиною полягає в різному ступені їхньої суспільної небезпеки. Цей ступінь визначається інтенсивністю зазіхання, що реально наступили чи потенційно небезпечними суспільними наслідками.
Однією з ознак за якою розмежовуються злочини і адміністративні проступки є введення складу правопорушення або в Кодекс України про адміністративні правопорушення, або в Кримінальний Кодекс.
Злочин - це діяння, яке передбачене кримінальним законом. Адміністративний проступок - діяння, передбачене нормою адміністративного права. Склад будь-якого злочину може бути встановлений лише законом. Склад адміністративних проступків - як законами, так і підзаконними актами. Так положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державні адміністрації (від 21 серпня 1995р.) надає цим органам державної виконавчої влади повноваження затверджувати правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність, ст. 152 (порушення правил благоустрою), ст. 159 (порушення правил торгівлі на ринках), ст. 182 (порушення тиші в громадських місцях) КпАП України.
Наступна ознака полягає в тому, що за скоєння адміністративних правопорушень і злочинів встановлені різні за юридичною природою, характером втрат, які зазнає правопорушник, важкості наслідків заходів державного примусу.
Так, за скоєння адміністративних правопорушень стаття 24 КпАП передбачає наступні адміністративні стягнення:
1) попередження;
2) штраф;
3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;
4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;
5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);
6) виправні роботи;
7) адміністративний арешт;
8) видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України.
За скоєння кримінальних злочинів передбачені покарання зазначені статтею 51 Кримінального Кодексу, зокрема:
1) штраф;
2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
4) громадські роботи;
5) виправні роботи;
6) службові обмеження для військовослужбовців;
7) конфіскація майна;
8) арешт;
9) обмеження волі;
10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
11) позбавлення волі на певний строк;
12) довічне позбавлення волі.
Відповідно до ст. 23 КпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання правопорушників і попередження правопорушень. Тому заборонені норми КпАП сформульовані таким чином, що карається саме правопорушення, а не винна особа, до якої застосовується покарання.
Відповідно до Кримінального Кодексу, покарання - це перш за все кара за вчинений злочин. Покарання виступає як засіб для досягнення виправної і превентивної мети покарання. Покарання тягне за собою судимість.
Наступна ознака полягає в тому, що кримінальні справи розглядають тільки суди, і лише визначає і призначає те чи інше покарання за злочин. Право розглядати адміністративні справи КпАП надає понад 30 суб'єктам (статті 218-244).
Наступна ознака полягає в пріоритеті кримінальної відповідальності: якщо діяння містить ознаку й злочину, й проступку, воно визнається злочином, а винний притягається до більш суворої відповідальності (стаття 9 КпАП зазначає, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачена даним кодексом, настає лише в тому випадку, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть кримінальної відповідальності). Накласти на нього за те ж саме діяння й адміністративне стягнення не можна.[6]. Разом з тим, притягнення особи до адміністративної відповідальності не перешкоджає порушенню за даним фактом кримінальної справи. Отже, адміністративне стягнення, накладене раніше за те саме діяння, повинно бути або відмінене, або враховане при обранні судом міри покарання.
Є правопорушення, які завжди кваліфікуються як адміністративні проступки. Наприклад, безбілетний проїзд в автобусі, знищення межових знаків, торгівля у невстановлених місцях, недбале зберігання паспорта, що спричинило його втрату. В подібних ситуаціях перед правозастосовувачем навіть не виникає питання про розмежування проступку й злочину.
Проступок і злочин розрізняються також за способом скоєння діяння, формою провини, мотивом правопорушення та іншими ознаками.
Розділ ІІ. Склад адміністративного правопорушення
2.1 Поняття складу адміністративного правопорушення
Кваліфікація того чи іншого адміністративного проступку відбувається за допомогою визначення його складу (це еталон, за допомогою якого відбувається " кристалізація" проступку). Склад адміністративного проступку - це сукупність, передбачених законодавцем ознак, що характеризують дане діяння як адміністративний проступок й відокремлюють його від інших правопорушень. Чи іншими словами, склад правопорушення - установлена правом сукупність ознак при наявності яких антигромадське діяння вважається адміністративним правопорушенням.
Кодекс України про адміністративні правопорушення визнає відсутність у діянні складу (сукупності суб'єктивних і об'єктивних ознак) адміністративного правопорушення як обставини, що виключає провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це рівнозначно визнанню того, що діяння без таких ознак не є проступком.
Цілком очевидно, що кожне конкретне правопорушення має величезну кількість ознак, що виділяють його із загальної маси проступків і роблять особливим, специфічним явищем реальної дійсності.
Так, останніми роками значні зміни спостерігалися в конкретних ознаках такого складу, як порушення правил торгівлі спиртними напоями: встановлювалися обмеження часу і місця торгівлі, норм відпуску, заборонявся продаж спиртного особам в робочому одязі і т.п.
Більш того, на основі цих правил шляхом прийняття індивідуальних актів управління можуть встановлюватися обмеження для конкретних осіб. Недотримання таких обмежень означає порушення самих правил, а звідси і порушення відповідних статей КпАП. [8].
Так, начальник органу внутрішніх справ на підставі ст. 10 Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі ” від 1 грудня 1994 р. Має право своєю вимогою встановити для піднаглядного такі обмеження: а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; б) заборона перебування у визначених місцях району (міста); в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста); г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.
2.2 Види складів адміністративних правопорушень
Вивчення складів адміністративних правопорушень неможливе без класифікації, без виділення одно порядкових груп, які прийнято називати видами.
Можна виділити наступні види адміністративних правопорушень:
1. Основні і кваліфікаційні склади. Поділяються в залежності від ступеня суспільної небезпеки. Визнаючи те або інше діяння адміністративним правопорушенням і встановлюючи за його вчинення санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки однотипних проступків може бути різний. Так, порушення водіями транспортних засобів правил переїзду залізничних переїздів характеризується більшою громадською небезпекою, якщо при цьому виникла аварійна обстановка (ст. 123).
Виходячи з цієї обставини законодавець у цілому ряді випадків конструює кілька складів адміністративних проступків стосовно до одного типу діянь. Такі склади відрізняються ступенем громадської небезпеки. На більш високий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими.
Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими - що доповнюють основні. 2. Особисті і службові склади. Склади адміністративних правопорушень поділяються на особисті і службові (посадові) залежно від того, хто є суб'єктом проступку - просто громадянин чи посадова особа. Для посадового проступку характерно, що протиправне діяння повинно бути скоєне через дію по службі. Посадові особи, зазначені в ст. 14 КпАП, підлягають адміністративній відповідальності за адміністративне правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил, забезпечення виконання яких входить до їхніх службових обов'язків.
3. Однозначні й альтернативні склади. У альтернативних складах називаються кілька (два або більше) варіантів ознак. Закон досить часто передбачає кілька варіантів дій, учинення яких визнається проступком. При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Наприклад, ст. 189 КпАП установлює відповідальність за порушення правил відкриття поліграфічних і штемпельних підприємств, придбання, збут, використання, облік, зберігання розмножувальної техніки, шрифтів та матриць особами, відповідальними за дотриманням цих правил.
Таким чином, якщо однозначний склад називає ті єдині ознаки, сукупність яких його утворює, то в альтернативному перелічується кілька варіантів ознак.
4. Описові та бланкетні (відсильні). Описові склади цілком розкривають зміст і суть діяння, що визнається адміністративним правопорушенням. Наприклад, дрібне хуліганство (ст. 173), розпиття спиртних напоїв на виробництві (ст. 179) та ін..
Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нормах і правилах. Наприклад, порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187).
5. По особливостях конструкції складу адміністративного правопорушення розрізняються матеріальні і формальні склади. Матеріальними називаються склади в який міститься така ознака, як настання шкідливих матеріальних наслідків - діяння, чи описується дія саме по собі обов'язково манливий шкідливий наслідок.
Формальними складами називаються ті в який немає обов'язкової ознаки настання шкідливих матеріальних наслідків ( порушення паспортного режиму).
Ознаки складу правопорушення охоплюють його правління як в об'єктивної, так і в суб'єктивної сферах і підрозділяються на 4 елементи:
1. Об'єкт;
2. Об'єктивна сторона;
3. Суб'єкт;
4. Суб'єктивна сторона.
Суб'єкт адміністративного делікту -- не абстрактне поняття, що знаходиться поза часом і простором, а особа, котра фізично існує і заподіює своїми протиправними діями шкоду об'єкту посягання. Проте сам суб'єкт, як реально існуюча особа, до складу правопорушення не входить. Склад адміністративного делікту містить лише ознаки, якими ця особа характеризується. У теорії адміністративного права такими є: вік, осудність та спеціальні ознаки.
При розгляді даного елемента складу адміністративного правопорушення слід мати на увазі, що головною передумовою настання адміністративної відповідальності особи, яка скоїла шкідливе діяння, є досягнення нею певного віку. Тому при адміністративно-правовій кваліфікації спочатку належить встановлювати, чи досягла особа передбаченого законом віку, з якого настає адміністративна відповідальність, а вже потім констатувати її осудність. Останнім кроком при встановленні ознак суб'єкта адміністративного делікту є виявлення наявності ознак спеціального суб'єкта посягання.
Так, згідно зі ст. 12 КпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, яким на момент вчинення протиправного діяння виповнилося 16 років. Слід зазначити, що, не зважаючи на закріплення вказаного віку як своєрідної «відправної точки» притягнення до адміністративної відповідальності, іноді з вимог закону логічно випливає, що суб'єктом адміністративного делікту може бути лише повнолітня особа, тобто та, якій виповнилося 18 років[1]. Тільки досягнення особою повнолітнього віку обумовлює її здатність вчинювати деякі адміністративні делікти, як-то: втрата військового квитка -- ст. 211 КпАП, неповернення капітаном іноземного судна перепусток на право сходження на берег -- ст. 207, порушення керівниками банків банківського законодавства -- ст. 1665 КпАП та інші.
Наступною ознакою суб'єкта, яка підлягає встановленню у процесі адміністративно-правової кваліфікації, є його осудність. У адміністративному законодавстві спеціальне визначення поняття осудності відсутнє. Відповідний термін у теорії адміністративного права виводиться з протилежного поняття «неосудність», закріпленого у ст. 20 КпАП. Аналогічна ситуація протягом багатьох років складалася і у кримінально-правовій науці. Лише з прийняттям нового КК України дана обставина врахована законодавцем і відображена у п. 1 ст. 19 КК у вигляді чіткої дефініції осудності. Остання визначається як можливість особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними. Така точка зору законодавця щодо визначення осудності у кримінальному праві практично повністю відповідає науково-теоретичним розробкам вчених адміністративістів, котрі займаються вивченням питань, пов'язаних із суб'єктом делікту[2].
Неосудність визначається законодавцем (ст. 20 КпАП) як нездатність особи під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Дана редакція ст. 20 КпАП, в цілому вірно передаючи зміст суттєвих ознак стану неосудності, однак викликає певні зауваження стосовно форми їх викладення.
Неосудність (ст.20) Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправного діяння була у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії чи бездіяльність або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.
Не підлягає покаранню особа, яка вчинила адміністративний проступок у стані осудності, але до винесення рішення у справі захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Така особа може підлягати покаранню лише після одужання».
Згідно з спеціальними ознаками суб'єктів адміністративної відповідальності, їх можна поділити на кілька різновидів.
громадяни (у тому числі іноземні громадяни та особи без громадянства). Відповідальність цих суб'єктів може наставати лише з досягненням 16-річного віку до моменту вчинення проступку (а не на момент притягнення до відповідальності за нього). Причому, при віці від 16 до 18 років справи розглядаються в райміськсудах.
Іноземці, які не мають дипломатичного імунітету. Це - іноземці, які перебувають в Україні за приватними візами, у комерційних справах, співвласники спільних підприємств, студенти, туристи. Питання про відповідальність іноземців, що мають дипломатичний імунітет, за порушення адміністративного характеру вирішується дипломатичним шляхом (Віденська конвенція, 1969рю). За окремі проступки іноземці і особи без громадянства не можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності. Це порушення правил користування суспільними фондами, нехтування загальним військовим обов'язком та ін.
Так звані працівники - особи, що виконують професійну діяльність або взагалі зайняті у суспільній праці. Серед таких - працівники транспорту, торгівлі, сільського господарства, землекористувачі, мисливці, особи, відповідальні за експлуатацію розмножувальної техніки та ін.
Особи, які у адміністративно-правові відносини з органами виконавчої влади щодо реалізації власних прав - водії особистого транспорту, особистих маломірних суден, громадяни. Що мають дозвіл на зберігання вогнепальної зброї та ін.
Суб'єкти, якими стають громадяни на підставі родинних зв'язків, життєвих обставин або їхнього фізичного стану. Це батьки та особи, що їх замінюють, громадяни, хворі на венеричні захворювання, пасажири, що перетинають державні кордони, та ін.
Службові особи, оскільки службовим обов8язком може бути виконання (дотримання) певних загальнообов'язкових правил (санітарних, протипожежних, паспортних), що забезпечується нормами адміністративної відповідальності.
Особи, які виконують службові обов'язки у громадському порядку з наданням їм законом владних повноважень.
Народні депутати. Для них законодавством передбачено депутатський імунітет від адміністративної відповідальності. За своєю суттю цей імунітет є процесуальним, оскільки поширюється лише на адміністративні проступки, що розглядаються у судовому порядку. До того ж він обмежений територіально - діє на території місцевої Ради. Давання згоди Радою, згідно з поданням прокурора, на притягання депутата до адміністративної відповідальності робить останнього деліктоздатним.
Об'єкт - це те на що спрямоване посягання (суспільні відносини). Не всі соціально корисні відносини урегульовані за допомогою права, і не всі урегульовані правом відносини охороняються юридичними санкціями. Об'єктом адміністративного проступку можуть бути лише такі суспільні відносини, які охороняються адміністративною санкцією.
Цей висновок безпосередньо випливає зі ст.1 КпАП, у якій зазначено, що завданням законодавства про адміністративні правопорушення є охорона власності, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, установленого порядку управління, державного і суспільного порядку. Ознаки об'єкта, що охороняється, закріплюється також у назві глав Особливої частини: адміністративні правопорушення, що посягають на власність на громадський порядок і громадську безпеку, адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління.
Крім цього мають місце випадки коли вони логічно випливають зі змісту статті. Так, ст. 132 КпАП установлює відповідальність за самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів, машин чи механізмів, що належать підприємствам, установам , організаціям. Хоча ця стаття вміщена в главі 10 „Адміністративні правопорушення на транспорті в галузі шляхового господарства і зв'язку, об'єктом такої провини виступає власність. Це проявляється особливо наочно, коли з корисливою метою використовується не транспортний засіб, а, скажімо, бурова установка, зварювальний апарат, розчиномішалка, електропідйомник.
Родовий об'єкт - це однорідна група суспільних відносин, що є невід'ємною і самостійною частиною загального об'єкта, тобто самостійною частиною якогось цілого.
Видовий об'єкти - це різновид родового об'єкта. Видовий об'єкт утворюють спільну для ряду проступків суспільні відносини. Вони виступають відособленою і досить самостійною частиною родового об'єкту. Наприклад, якщо взяти такий родовий об'єкт, як власність, то її види - це власність приватна, колективна, державна. Видовий об'єкт широко використовується законодавцем, який спеціальними актами встановив адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху, військового обліку, митних правил, прав споживачів тощо.
Безпосередні об'єкт. Адміністративний проступок завдає шкоди конкретним суспільним відносинам, що охороняються адміністративною санкцією. Саме ці відносини є безпосереднім об'єктом проступку. Наприклад, при дрібному розкраданні державного майна - це відносини щодо оперативного управління визначеним об'єктом державної власності; при перевищенні швидкості - громадська безпека на певній дорозі.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення. Об'єктивна сторона складу проступку - це зовнішній прояв суспільно-небезпечного посягання на об'єкт, що перебуває під охороною адміністративно-правових санкцій. Відповідно до цього об'єктивну сторону складу адміністративного правопорушення утворюють ознаки, що характеризують зовнішні прояви проступку. Тобто, це система передбачених нормою адміністративного права ознак, які характеризують зовнішню сторону правопорушення.
В об'єктивну сторону входили наступні ознаки:
1. Протиправне діяння (чи дії бездіяльності) - розкрадання, пияцтво, торгівля, придбання, зберігання, використання, ухилення, управління, допуск тощо.
2. Час і місце його здійснення.
3. Спосіб здійснення правопорушення .
4. Результат правопорушення.
5. Причинний зв'язок між діянням і результатом.
6. Суспільна небезпека (шкідливість), що визначається виходячи з всіх ознак об'єктивної сторони шляхом їхнього синтезу.
Ознака діяння - провідна, головна ознака об'єктивної сторони, це стрижень, навколо якого групуються інші її ознаки (спосіб, час, місце тощо). Основу кожного діяння становить свідомий рух тіла, а найчастіше -система елементарних дій або навіть певна діяльність.
Протиправне діяння може бути простим і складним. Просте являє собою єдину дію або короткочасну бездіяльність, єдиний короткочасний акт протиправної поведінки (крадіжка, безквитковий проїзд).
Складне діяння складається або з декількох самостійних дій, або розтягнуте в часі, або скоюється групою.
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення.
Суб'єктивна сторона адміністративного проступку - це внутрішнє, психологічне відношення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діянню і його наслідкам. Її психологічний зміст розкривається за допомогою таких юридичних ознак, як провина, мотив і ціль, що представляють різні форми психічної активності, органічно зв'язані між собою і залежні один від одного.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи без діяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Психічна діяльність людини - єдиний і в той же час різноманітний за змістом процес, що містить емоції, мотиви, свідомість, волю. Проте основною ознакою, ядром суб'єктивної сторони складу є провина. Встановлення провини є головним завданням аналізу суб'єктивної сторони адміністративного правопорушення.
Під провиною правопорушника варто розуміти негативне психічне ставлення до інтересів суспільства і конкретних громадян. Такий стан свідомості засуджується державою і суспільством.
Провина - поняття родове, воно охоплює дві можливі форми стану психіки, що засуджується, - намір і необережність. Тільки навмисне або необережне ставлення до своєї протиправної поведінки може засуджуватися державою, тільки в цих двох формах може існувати провина.
Адміністративне правопорушення (ст. 10 КпАП) визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Отже, Закон називає два елементи наміру:
– інтелектуальний (виражається в усвідомленні громадянином протиправності діяння і передбаченні його шкідливих наслідків);
– вольовий (полягає в бажанні настання шкідливих наслідків або свідомого їх допущення).
Інтелектуальний елемент, що характеризує навмисну провину, насамперед містить у собі розуміння, усвідомлення протиправності дії або бездіяльності. Правові норми, що регулюють поведінку громадян і охороняються адміністративними санкціями, публікуються для загального повідомлення, роз'яснюються в пресі, по радіо, телебаченню.
Передбачення - це відбиття у свідомості подій, які можуть або повинні статися.
У ст. 11 КпАП дано визначення адміністративно-правової необережності: адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Розділ ІІІ. Запобігання адміністративним правопорушенням
3.1 Адміністративно-попереджувальні заходи
Адміністративно-попереджувальні заходи мають строго цільовий профілактичної характер і спрямовані на запобігання створення протиправних і інших, що представляють суспільну небезпеку, ситуацій." Підставою для застосування адміністративно-попереджувальних мір є не правопорушення, а настання особливих установлених законодавством умов.[10].
Особливості адміністративно-попереджувальних заходів:
- Адміністративно-попереджувальні заходи є засобом охорони суспільного порядку і безпеки .
-Адміністративно-попереджувальні заходи застосовуються з метою попередити можливість здійснення правопорушення .
- вони не зв'язані із здійсненням адміністративного правопорушення, тобто правопорушення ще не зроблене, а примусові механізми у ставленні фізичних і юридичних осіб уже функціонують (застосовуються);
- Адміністративно-попереджувальні заходи передують застосуванню інших мір.
- примусовий характер даних заходів складається в реалізації владних і однобічних дій, що не узгоджуються із протилежною стороною. Проте, остання зобов'язана виконати запропоноване їм з боку уповноважених органів (посадових осіб), виконати необхідні в даній ситуації дії або утриматися від їхнього здійснення;
- адміністративно-попереджувальні заходи закріплені в законодавчому й іншому нормативному актах, що передбачають обов'язкові дії або відомі заборони, що встановлюють, і обмеження погрозою застосування адміністративних санкцій за їхнє невиконання. Здійснюють такі дії і встановлюють заборони в рамках наданих їм повноважень міліція, державні інспекції, інші наглядові органи.
До адміністративно-попереджувальних заходи відносять:
1) адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі;
2) введення карантину;
3) перевірка документів і адміністративний огляд (при забезпеченні паспортного режиму, у водіїв автотранспортних засобів й ін.);
4) знищення недоброякісних продуктів харчування;
5) обмеження права водокористування;
6) огляд речей, багажу, особистий огляд (митний огляд, а також пасажирів і багажу в аеропортах, огляд предметів що проносяться на підприємствах харчової, легкої, радіоелектронної промисловості і т. д). Огляд здійснюється органами воєнізованої, позавідомчої охорони, митними органами, органами.;
7) заборона (обмеження) дорожнього руху як один із засобів забезпечення суспільної безпеки ;
8) тимчасове відсторонення від роботи громадян, що є носіями збудників інфекційних хвороб і здатних бути джерелами їхнього поширення в зв'язку з особливостями виконуваної роботи;
9) зупинку транспортних засобів працівниками ДАІ і перевірку ними документів у водіїв на право користування і керування транспортними засобами, а також документів на перевезені вантажів; перевірку знань водіями правил дорожнього руху;
10) госпіталізацію інфекційних хворих. Уповноважені посадові особи можуть приймати рішення про обов'язкову госпіталізацію інфекційних хворих і громадян з підозрою на інфекційне захворювання, що представляють небезпеку для навколишніх;
11) ухвалення рішення про проведення профілактичних щеплень населенню або окремим групам громадян за епідеміологічними показниками, а також рішення про проведення лабораторного обстеження і медичного спостереження за громадянами, що контактували із хворими інфекційними захворюваннями;
12) проведення огляду керуючих транспортними засобами водіїв на стан сп'яніння;
13) виселення мешканців по санкції прокурора з будинків, що погрожують обвалом;
14) вилучення співробітниками міліції вогнепальної зброї в осіб, що зловживають спиртними напоями або психічно хворих, з наступним винесенням ухвали адміністративною комісією про їх вилучення.
Адміністративно-попереджувальні заходи виступають у виді адміністративних обмежень (наприклад, уведення карантину при епідеміях і епізоотіях і т.д.) чи у виді визначених адміністративних дій у відношенні тієї чи іншої категорії організацій і осіб (наприклад огляд).
Характерні риси особистого огляду й огляд речей . Він проводиться уповноваженим на те посадовою особою ( ОВД, митниці ,і т.д.) як правило в присутності двох понятих однієї і тієї ж статі з особою, що підлягає огляду.
Зупинимося більш докладно за таким запобіжним заходом як нагляд за особами, що звільнилися з місць позбавлення волі. Ця міра покладена на Органи Внутрішніх Справ (ОВС), міліцію, що регламентується Законом України „Про міліцію ” від 20.12.1990р. (ст. 11 зазначає права міліції)
Контроль здійснюється з метою спостереження за поводженням осіб раніше засуджених і здійснення на них необхідного виховного впливу з метою попередження здійснення ними нових правопорушень.
Порядок здійснення адміністративного нагляду встановлений Законом України від 01.12.94 p. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі». У цьому Законі приводиться перелік осіб, до яких може бути застосований адміністративний нагляд.
Адміністративний нагляд може застосуються у відношенні наступних осіб:
- особливо небезпечні рецидивісти;
- засуджених за тяжкі злочини;
- засуджених два і більш рази ,або умовно достроково звільнених і знову скоївших злочин, якщо їхня поведінка свідчить про завзяте небажання встати на шлях виправлення;
- якщо після звільнення особа систематично порушує суспільний порядок.
Терміни адміністративного нагляду можуть бути встановлені на термін від шести місяців до одного року, а за певних умов може бути продовжений ОВД із повідомлення прокурора на термін шість місяців щораз.
Адміністративний нагляд пов'язаний з обмеженням адміністративного статусу піднаглядних осіб і покладання на них визначених обов'язків .
- піднаглядні особи зобов'язані прибути в органи внутрішніх справ у зазначений термін і час;
- повідомляти про зміни місця проживання, роботи і т.д.
Особливі обмеження:
- заборона відходу з будинку у визначений час;
- заборона перебування у визначених місцях;
- заборона виїзду по особистих справах за межі міста;
- обов'язок прибути в органи внутрішніх справ.
Постанова про встановлення адміністративного нагляду вручається піднаглядній особі під розпис .[4]
Підстави припинення адміністративного нагляду.
- по закінченні терміну;
- достроково;
- у випадку погашення чи зняття судимості.
Про припинення адміністративного нагляду виноситься спеціальна постанова.
Отже, міри адміністративного попередження є різновидом адміністративно-примусових засобів впливу. Їхньою головною особливістю є чітко виражений профілактичний характер, що дозволяє використовувати ці міри для попередження правопорушень, забезпечення суспільної безпеки в специфічних умовах, коли інтересам суспільства створюється загроза, у той же час, заходи адміністративного попередження застосовуються при відсутності правопорушень, в особливих чи надзвичайних обставинах. Реальних правопорушень при цьому нема, але вони можуть з'явитися, якщо не будуть застосовані міри адміністративного попередження, що дозволяє їм бути найважливішим засобом профілактики адміністративних і інших правопорушень.[11].
3.2 Запобіжні заходи
Запобіжні заходи використовуються як засіб примусового припинення правопорушень і запобігання їхніх шкідливих наслідків. Ці заходи спрямовані на примусове припинення протиправного поводження, недопущення, усунення шкідливих його наслідків, на створення умов для можливого залучення винних осіб до адміністративної відповідальності. Головна їх ціль складається в припиненні протиправного поводження, усуненні протиправної ситуації, примусі правопорушника поводитися правомірно, у рамках, установлених правил.
Запобіжні заходи можуть застосовуватися як самостійно (закриття в зв'язку з антисанітарним станом підприємства громадського харчування), так і в сукупності з адміністративними стягненнями, при цьому вони забезпечують можливість стягнення і як правило їм передують (затримку порушника суспільного порядку з наступним накладенням на нього адміністративного штрафу).
Виходячи з вище викладеного можна виділити наступні особливості запобіжних заходів:
- застосовуються для негайного припинення порушення закону;
- носить вольовий і досить твердий характер;
- носить як правило коротке тимчасовий характер;
- застосовуються різними виконавчими органами.
Аналіз діючого законодавства дає підставу віднести до запобіжних заходів наступні.
1. Вимога припинення окремих дій. Органи міліції вправі жадати від громадян і посадових осіб припинення дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції (п. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію»),
2. Адміністративна затримка. Це примусове короткочасне обмеження волі дій і переміщення громадян, що зробили адміністративну провину. Дана міра застосовується з метою:
- припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпані інші заходи впливу; встановлення особистості; складання протоколу про адміністративне правопорушення, якщо це обов'язково, але неможливо виконати на місці здійснення правопорушення;
- забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ і виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення; особистого огляду.
- огляду речей і вилучення речей і документів (ч. 1 ст. 260 КпАП України)
Адміністративна затримка особи, що скоїла адміністративне правопорушення, може продовжуватися не більш трьох годин, за винятком випадків, коли законодавчими актами встановлені інші терміни. Умови, порядок і термін адміністративної затримки регулюються КпАП України (ст. ст. 260--263, 267) і Законом України «Про міліцію» (п. 5 ст. 11).
3. Вилучення речей і документів. Вилучення проводиться в адміністративному порядку в осіб, що порушують норми адміністративного чи законодавства, у деяких випадках, інші правові норми. Відповідно до діючого законодавства вилученню підлягають речі і документи, що є чи знаряддям безпосереднім об'єктом правопорушення. Порядок і умови даного вилучення регулюються КпАП України (ст. 265).
4. Особистий огляд і огляд речей. Працівникам міліції надане право проводити огляд ручної поклажі, багажу і пасажирів цивільних повітряних, морських і річкових судів згідно діючого законодавства (п. 14 ст. 11 Закону).
5. Примусовий привід для медичного обстеження. Органи міліції зобов'язані у встановленому порядку виявляти осіб, що складають групу ризику по СНІДу, і повідомляти про їх установам охорони здоров'я, здійснювати по представленнях цих установ привід даних осіб, а також інфікованих вірусом імунодефіциту, хворих венеричними захворюваннями і хронічним алкоголізмом для обов'язкового обстеження.
6. Заходу фізичного впливу, застосування спеціальних засобів і вогнепальної зброї. Дані заходи має право застосовувати міліція, а також працівники інших органів внутрішніх справ, наділені повноваженнями виконання задач міліції по охороні суспільного порядку, суспільної безпеки і боротьби зі злочинністю (ст. 9 Закону України «Про міліцію»).
7. Привід і офіційне застереження. Названий вид припинення адміністративних провин здійснюється органами міліції. У наш час привід використовується для доставки у відповідні державні чи органи установи відповідно до діючого законодавства і із санкції прокурора громадян, що ухиляються від призову на військову службу, хворих на СНІД і інших (п. 22 ст. 10 Закону України «Про міліцію»), ст. 14 Закону України «Про попередження захворювання СНІДом і соціальний захист населення»).
Приведений перелік запобіжних заходів не є вичерпним, оскільки вони досить численні і різноманітні (наприклад, затримка майна і документів згідно положень Митного кодексу України і т.п.). Однак розглянуті вище запобіжні заходи застосовуються в основному правоохоронними і контролюючими органами, а інші державні органи застосовують їхній не так часто.[12].
Застосування до використання вогнепальної зброї як запобіжного заходу. Застосування вогнепальної зброї - самий серйозний запобіжний захід який може спричинити заподіяння тілесних ушкоджень, смерть, тому встановлені додаткові гарантії законності: співробітник міліції зобов'язаний у кожнім випадку застосування зброї в плині 24 годин з моменту його застосування надати рапорт начальнику ОВД за місцем служби. [5]. Щораз у результаті службових перевірок перевіряється правомірність застосування зброї. Службова перевірка призначається коли кому-небудь заподіяна фізична чи майнова шкода , або надійшла скарга на відповідні дії співробітника міліції, або по факті застосування вогнепальної зброї порушена кримінальна справа . Про усі випадки смерті чи поранення повинний бути сповіщений прокурор .
Висновок
Проаналізувавши в даній роботі адміністративні правопорушення як вид поводження людей, можна дійти висновку, що головне в цьому поводженні - те, що воно суперечить існуючим суспільним відносинам, заподіює чи здатне заподіювати шкоду правам і інтересам громадян, колективів і суспільства в цілому, перешкоджає поступальному розвитку суспільства. Правопорушення розрізняють за своєю спрямованістю, за імовірністю настання шкідливих наслідків і їхньої ваги, за характером їхніх мотивів, що викликали, за цілями правопорушень та ін. Незважаючи на всі ці розходження, правопорушення складають одну групу явищ у соціальному і правовому відношеннях, тому що мають єдину сутність і подібні юридичні ознаки.
Подобные документы
Поняття та ознаки адміністративного правопорушення, його юридичний склад. Об’єкт і різновиди адміністративного правопорушення. Зміст об’єктивної сторони. Роль окремих юридичних ознак об’єктивної сторони в конструкції тієї чи іншої правової норми.
реферат [16,5 K], добавлен 03.03.2011Загальне поняття, предмет, джерела адміністративного права. Ознаки та види адміністративного правопорушення. Відповідальність за вчинення адміністративного проступку і заходи, які застосовуються органами правопорядку для попередження нових правопорушень.
презентация [1,7 M], добавлен 30.11.2013Поняття та юридичний склад адміністративного правопорушення. Дія. Бездіяльність. Ступень суспільної небезпеки. Склад правопорушення. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.
контрольная работа [17,9 K], добавлен 02.06.2006Визначення поняття та ознаки адміністративного правопорушення та проступку, їх мета і основні мотиви. Настання відповідальності за порушення державного порядку осіб, що не досягли 18 років, посадових осіб, військовослужбовців та народних депутатів.
контрольная работа [25,4 K], добавлен 10.11.2010Адміністративне право — найважливіша фундаментальна галузь правової системи України. Адміністративне правопорушення. Склад адміністративного правопорушення. Адміністративна відповідальність.
реферат [44,9 K], добавлен 11.08.2007Основні риси правопорушення. Поняття правопорушення. Структура (склад) правопорушення. Види правопорушень. Ознаки злочину. Критерії не існування злочину. Види правопорушень. Види чи класифікація злочинів. Юридична відповідальність.
реферат [22,4 K], добавлен 05.03.2003Механізм утворення слідів вогнепальної зброї на гільзі та на кулях. Сліди пострілу на перешкодах, основні та додаткові. Виявлення, фіксація і вилучення слідів застосування вогнепальної зброї. Особливості огляду вогнепальної зброї, слідів пострілу.
курсовая работа [34,7 K], добавлен 16.03.2010Поняття державного управління та співвідношення його з виконавчою владою. Система і джерела адміністративного права. Характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення. Основи адміністративного процесу. Адміністративне деліктне право.
контрольная работа [52,8 K], добавлен 05.08.2010Основні види транспортних правопорушень. Класифікація правопорушень на транспорті. Особливості адміністративної, кримінальної та цивільно-правової відповідальності за транспортні правопорушення. Санкції за порушення правових відносин на транспорті.
курсовая работа [73,4 K], добавлен 03.10.2014Характеристика адміністративних стягнень, основні правила і строки їх накладення. Накладення стягнень при вчиненні кількох адміністративних правопорушень. Обставини, які пом’якшують або обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.
реферат [27,1 K], добавлен 13.12.2010
