Види, значення та законодавче регулювання договорів

Міністерство освіти і науки України

Хмельницький університет управління та права

Заочний факультет

Відділення підготовки фахівців за спеціальністю «Правознавство»

Навчальна дисципліна: Цивільне право (о. ч.)

Контрольна робота

Варіант № 19

Виконав : Кулеша Тарас Олександрович

Студент групи №1 -ВПО

Третього курсу

Перевірив: кандидат юридичних наук

Ватрас В.А.

Хмельницький, 2010

План

1. Істотні умови договору поставки

2. Поняття, значення та законодавче регулювання договору найму (оренди)

3. Сторони договору найму житлового приміщення

4. Види та зміст авторських договорів

5. Виконання договору транспортного експедирування. Відповідальність за договором

6. Підстави для припинення та визнання договору страхування недійсним

7. Форма та зміст договору факторингу

8. Черги спадкоємців за законом

9. Задачі

Список використаних джерел

1. Істотні умови договору поставки

Договір поставки - це договір, за яким постачальник (підприємець) зобов'язується в обумовлені строки (строк) передати у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) покупцеві товар, призначений для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням, а покупець зобов'язується приймати товар і платити за нього певну ціну.

Порівняно з традиційним договором купівлі-продажу договір поставки має певні особливості, а саме:

між моментом укладання і моментом реального виконання існує великий проміжок часу;

в момент укладення договору товар у постачальника, як правило, відсутній, тобто угода укладається під майбутній товар;

предметом поставки не може бути нерухоме майно;

предметом поставки є товар, призначений для підприємницької чи іншої господарської діяльності, тоді як предметом купівлі-продажу може бути товар будь-якого призначення;

сторонами в договорі поставки є юридичні особи (переважно суб'єкти підприємства) і громадяни-підприємці.

Сторонами цього договору є постачальник та покупець, які займаються підприємницькою діяльністю. Підприємництво - це самостійна ініціатива. систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконання робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи усіх форм власності.

З вище вказаного можна зазначити, що предметом (об'єктом) договору поставки є товар, який призначається для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням. Зокрема, це продукція, призначена для виробничого споживання (сировина, матеріали, обладнання тощо), або товари, призначені для продажу на ринку чи для промислової переробки (наприклад, цукор для кондитерської фабрики).

В умовах ринкової економіки придбання підприємцем ресурсів здійснюється переважно на ринку товарів і послуг, тобто без фондів і лімітів, безпосередньо у виготовлювачів, в оптовій торгівлі, в тому числі на ярмарках, біржах, аукціонах або в комерційних посередників.

Безпосередньо договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним.

Як консенсуальний договір вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. До згоди сторін прирівнюється і відсутність належного протягом певного строку реагування постачальника на зроблені покупцем у протоколі розбіжностей пропозиції щодо умов договору або рішення арбітражного суду з переддоговірного спору у випадках, передбачених угодою сторін або законодавством.

Договір поставки двосторонній, бо права і обов'язки виникають для обох контрагентів. Оплатний характер цього договору полягає в тому, що одержана від постачальника продукція оплачується покупцем за погодженими цінами.

Порядок і строки укладення договору поставки залежать від форми договірних відносин, обраної учасниками. При укладенні договорів застосовують уніфіковані форми замовлень, протоколів розбіжностей, придатні для машинної обробки. Крім того, при оформленні конкретного договору сторони можуть використовувати договори, що розробляються і рекомендуються для прискорення і спрощення договірної роботи на підприємствах.

2. Поняття, значення та законодавче регулювання договору найму (оренди)

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Саме те, що право на житло є конституційним, а одним з поширених способів його реалізації є можливість користуватися житлом на підставі договору оренди, зумовило необхідність окремого правового регулювання договору найму (оренди) житла в новому ЦК України. Крім того, договір найму житла надає реальну можливість для реалізації конституційних положень про вільний вибір місця проживання та про здійснення права приватної власності (ст. ст. 33 і 41 Конституції України).

Договір найму (оренди) житла належить до двосторонніх, а в деяких випадках і багатосторонніх правочинів. Тому він має відповідати умовам дійсності правочинів і договорів (відповідно до ст. ст 626-627, гл. 52 ЦК).

Договір найму житла є підставою для виникнення зобов'язання -- правовідношення, в якому кожна зі сторін має одночасно і права, і обов'язки і вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно -- кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Виходячи з того, що договір найму (оренди) житла є двостороннім, оскільки правами та обов'язками наділені обидві сторони договору, наймодавець одночасно виступає як кредитор і боржник, який має право вимагати від наймача (боржника) виконання його обов'язків, наприклад, сплати грошей за користування житлом, а наймач як кредитор вправі вимагати від наймодавця (боржника) на виконання зобов'язання вчинити на його користь певну дію (передати житло в користування негайно або у строк, встановлений договором найму) []. У разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у користування житло, кредитор має право вимагати його передання відповідно до умов зобов'язання, якщо інше не передбачене законом. Наприклад, якщо житло ще не передане, переважне право на його одержання має той із кредиторів, зобов'язання на користь якого виникло раніше, а коли це неможливо визначити, -- кредитор, який першим подав позов (ст. 620 ЦК). Правові наслідки не передання майна наймачеві, вказані в ст. 766 ЦК, поширюються на договір найму житла. Такий договір є відплатним, строковим, консенсуальним. Він вважається укладеним, тобто набирає чинності, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. До істотних умов договору належать умови про предмет договору (ст. 812 ЦК), дані про осіб, які проживатимуть разом із наймачем, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 3 статті 810 ЦК до договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлене законом. Договір найму житла не є різновидом договору найму (оренди). На договір найму житла поширюються норми, що регулюють договір найму (оренди) в частині, яка не закріплена в гл. 59 ЦК в порядку аналогії закону. Наприклад, ст.ст. 762, 766 ЦК та інші.

Щодо застосування положень інших законів до договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, то такі закони будуть прийняті відповідно до вимог цього Кодексу та ст. З Прикінцевих та Перехідних положень ЦК. Наприклад, таким законом може бути встановлений максимальний розмір плати за користування житлом, що передбачено ч. 1 ст. 820 ЦК.

3. Сторони договору найму житлового приміщення

Сторонами договору найму житла є наймодавець, -- особа яка є власником житла, і наймач -- особа, якій передається житло в користування. Такими особами можуть бути фізичні особи, які набули повної цивільної дієздатності та юридичні особи (див. коментарі до ст.ст. ЗО і 80 ЦК). Якщо власниками житла є кілька осіб, вони можуть бути наймодавцями у договорі. Якщо договір найму житла укладається з кількома особами або у разі заміни первісного наймача на кілька осіб, вони можуть бути наймачами у договорі (див. коментар до ст. 824). Таким чином, на стороні наймодавця і наймача можуть бути багато осіб. Такі особи за своїм положенням відносяться відповідно до солідарних кредиторів та боржників (див. коментарі до ст.ст. 540-543 ЦК).

ЦК передбачає право бути наймачем житла юридичній особі, яка може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб. Правовою підставою для користування таким житлом може бути договір піднайму житла (див. коментар до ст.823 ЦК).

4. Види та зміст авторських договорів

Авторський договір -- це консесуальна угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твір певній організації для використання або автор бере на себе обов'язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - С. 403..

Договір двосторонній, оскільки кожна із сторін наділена певними правами і обов'язками.

Існують конкретні види авторських договорів про передавання твору для використання: договір про видання або перевидання твору в оригіналі (видавничий договір); договір про депонування рукопису; договір про публічне виконання неопублікованого твору (постановочний договір); договір про використання неопублікованого твору в кінофільмі чи телевізійному фільмі (сценарний договір), у радіо- чи телевізійній передачі; договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього замовлення); договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва тощо.

Видавничий договір -- це один з видів авторських договорів. Характеризується специфічним способом використання твору -- виданням і розповсюдженням твору через торгівлю, бібліотеки та інші організації. Видавничі договори поділяються за своїм предметом так: договори на видання літературних творів, творів образотворчого мистецтва, музичних творів. Договори на видання літературних творів поділяються на видання оригінальних творів та на видання творів у перекладі як вітчизняних авторів, так і іноземних.

Договір на депонування рукопису. Депонування означає передавання на зберігання. У тих випадках, коли твір має вузькоспеціальний характер і треба швидко одержати інформацію про нього, вдаються до депонування. За цим договором організація за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригінал разом з рефератом твору інформаційному органу, який зобов'язаний безплатно зберігати оригінал і здійснювати інформацію про нього шляхом публікації реферату. Крім того, цей орган зобов'язаний на замовлення всіх заінтересованих осіб виготовляти копії твору повністю або частково і видавати їм. Найчастіше на депонування передають оригінали рефератів статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад і симпозіумів вузькоспеціального характеру, які недоцільно видавати друкарським способом.

Постановочний договір. Твір може бути випущений у світ публічним виконанням у видовищному закладі. Контрагентами договору виступають, з одного боку, автор -- творець сценічного твору або його правонаступники, а з іншого -- видовищний заклад (постановник). Особливістю даного договору є те, що він укладається лише на неопубліковані твори. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищному закладу драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а заклад-постановник зобов'язується здійснити в межах обумовленого договором або законом строку постановку і публічне виконання твору (випустити його в світ) та сплатити автору винагороду. Винагорода складається з двох частин: одноразової винагороди та збору за кожний спектакль.

Сценарний договір. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- чи радіостудії сценарій фільму або теле- чи радіопередачі в обумовлений договором строк, а студія зобов'язується виплатити автору винагороду. Предметом договору може бути тільки неопублікований твір -- літературний сценарій, який повинен відповідати творчій заявці, що додається до договору. В заявці викладаються основна ідея, сюжетний задум і характеристика головних дійових осіб.

Договір художнього замовлення. За цим договором автор зобов'язується створити і передати замовнику в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язаний виплатити автору погоджену винагороду. Це поки що єдиний з авторських договорів, в якому контрагентом автора може виступати не тільки юридична особа, а й громадянин. Особливість вказаного договору (як і попереднього) полягає в тому, що замовник не зобов'язаний випускати твір у світ, тобто виставляти твір для публічного огляду. Це право замовника -- він може це зробити, а може і не робити.

Предметом договору художнього замовлення є твір образотворчого мистецтва. Це твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва, фотографічні твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографії. Перелік творів образотворчого мистецтва невичерпний, оскільки досягнення науково-технічного прогресу обумовлюють появу нових об'єктів авторського права, отже, і нових об'єктів художнього замовлення.

Договір про використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва. Законодавство не визначає, що слід розуміти під творами декоративно-прикладного мистецтва. Є тільки приблизний перелік таких творів, які можуть бути предметом вказаного договору. Це, наприклад, твори, які мають утилітарне, сувенірне або декоративне призначення і вирізняються оригінальними художньо-естетичними властивостями. Це можуть бути художні вироби побутового призначення, які задовольняють практичні потреби, а також є прикрасою середовища і людини. До цієї категорії відносять серветки, килими, хустки, одяг, взуття; вироби з шкіри, кісток, пластмаси; іграшки, значки, сувеніри; вироби з скла, фарфору, металу; ювелірні і галантерейні вироби тощо.

Як і будь-який цивільно-правовий договір, авторський договір має відповідати вимогам закону і містить усі необхідні умови та реквізити, без яких договір не дійсний (сторони договору, їхні адреси і місцезнаходження тощо). Сторонами в авторських договорах, з одного боку, завжди є громадянин -- автор або його правонаступники, а з другого, як правило, -- юридична особа, яка за родом своєї діяльності має змогу випустити твір у світ. Це можуть бути державні, колективні, акціонерні організації. З цього загального правила є лише два винятки -- в договорі художнього замовлення замовником може бути і громадянин, а в договорах про депонування рукописів з обох боків виступають організації.

Об'єктом договору, як вже зазначалось, є результат творчої праці -- твір, втілений у таку об'єктивну форму, що робить його придатним для сприймання іншими особами, відтворення і розповсюдження

5. Виконання договору транспортного експедирування. Відповідальність за договором

Здійснювати транспортно-експедиторську діяльність можуть суб'єкти господарювання всіх форм власності: юридичні особи - резиденти і нерезиденти України; фізичні особи - громадяни України, іноземці й особи без громадянства.

Більш того, відповідно до Закону «Про ліцензування певних видів діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-III ліцензуванню підлягає надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів повітряним, залізничним, річковим, морським, автомобільним транспортом загального користування. Тому, якщо експедитор не є перевізником, у нього немає потреби одержувати ліцензії. Ліцензування необхідне тільки у випадку надання послуг перевізника.

Спеціальним нормативним актом у сфері відносин щодо транспортного експедирування є Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1 липня 2004 р. № 1955-IV. Стаття 8 цього Закону передбачає, що експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України і держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування. Такі послуги надаються у разі: експорту та імпорту в Україну; внутрішніх перевезень і транзиту територією України чи інших держав.

За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором про транспортне експедирування сторони несуть майнову відповідальність. Вона визначається як загальними положеннями про зобов'язання, так і нормами транспортних статутів (кодексів), договорами між експедиторами та клієнтами, які укладають на основі типових договорів (наприклад, типовий договір про централізоване завершення (вивезення) вантажів на станції залізниць, у порти (на пристані), аеропорти, виконання міжміських перевезень вантажів і транспортне експедирування автотранспортними підприємствами та організаціями автомобільного транспорту загального користування).

Договором про експедирування, за умовами якого експедитор діє від імені, може бути передбачено відповідальність експедитора за неналежне виконання договорів перевезення, укладених ним з метою забезпечити доставку вантажу. Така відповідальність експедитора визначається за тими правилами, за якими перед ним відповідає той чи інший перевізник, якщо договором не передбачено підвищену відповідальність експедитора. Зокрема, експедитор відповідає перед клієнтом за неподання контейнера під завантаження, за невручення квитанції про приймання вантажу до перевезення або накладної після одержання вантажу від перевізника, за нестачу, пошкодження вантажу тощо. Клієнт несе відповідальність за невикористання поданих автомобілів чи контейнерів, за несвоєчасну оплату наданих послуг тощо.

6. Підстави для припинення та визнання договору страхування недійсним

Договір страхування є правовим документом, який опосередковує процес надання страхової послуги страховиком страхувальникові.

При укладенні договору страхування відносний клієнта та страхової компанії будуються за такою схемою (см. рис. 1)

Відносини починаються з того, що клієнт подає за формою, встановленою страховою компанією, письмову заяву, в якій має довести як свій інтерес в об'єкті страхування, так і волевиявлення до укладання договору страхування. Заява містить перелік питань, на які має відповісти чесно та якомога точніше страхувальник. Подану заяву страховик може прийняти або відхилити залежно від змісту наведеної у ній інформації.

Отримавши заяву, страховик проводить андерайтинг, тобто вирішує питання щодо прийняття цього об'єкта на страхування. Андерайтинг -- комплексна діяльність страховика з ідентифікації, аналізу, оцінки ризиків та визначення можливості страхування, вибору оптимального страхового покриття, перевірки відповідності ризиків збалансованості страхового портфеля.

Договір страхування укладається у письмовій формі. У ст. 981 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є недійсним. Законодавством визначені реквізити, які повинні міститися у договорі страхування:

назва документа;

назва та адреса страховика;

прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження;

прізвище, ім'я, по батькові, дата народження або назва вигодонабувача та його адреса;

зазначення об'єкта страхування;

розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;

розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

перелік страхових випадків;

розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

страховий тариф;

строк дії договору;

порядок зміни і припинення дії договору;

умови здійснення страхової виплати;

причини відмови у страховій виплаті;

права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

інші умови за згодою сторін;

підписи сторін.

Законодавство встановлює певні зобов'язання як для страхової компанії, так і для страхувальника під час укладання і дії договору страхування.

Згідно з чинним законодавством, страховик зобов'язаний:

ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

протягом 2-х робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхового відшкодування страхувальнику;

при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату (страхове відшкодування) у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;

тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика.

Обов'язками страхувальника є:

своєчасне внесення страхових платежів;

при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього об'єкта страхування. Згідно зі ст. 989 Цивільного кодексу України, якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір є недійсним;

вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих унаслідок настання страхового випадку;

повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також й інші обов'язки страхувальника.

Отже, дія договору страхування вимагає від сторін -- страхувальника і страховика -- дотримуватися встановлених норм, які вказують на їх права й обов'язки.

7. Форма та зміст договору факторингу

Із зростанням конкуренції дедалі актуальною стає потреба у фінансуванні постачання товарів, надання послуг, кредитуванні товарів (робіт, послуг). Зниження цін, вища якість товарів та послуг, диверсифікація товарної номенклатури, різноманітні бонуси та акції - це лише деякі способи, які застосовує постачальник, для того аби знайти і утримати покупця. Ще один із способів - це надання постачальником відстрочки оплати за товар або послугу. Але він має певні негативні наслідки для постачальника. Коли постачальник пропонує відстрочку оплати, він стає кредитором покупця та разом із цим з'являється низка проблем для самого постачальника, а саме: обмеження наявних обігових коштів, вірогідність неотримання плати від покупця своєчасно тощо. Це неодмінно спричинить додаткові витрати і підвищить ризики, з якими стикається постачальник. Виникнення цих проблем і обумовило потребу у такому правовому інструменті, як факторинг.

Факторинг дозволяє постачальнику мінімізувати ризики, пов'язані із відстроченням оплати придбання товару або послуги, зменшує необхідність у відволіканні значних адміністративних ресурсів для отримання оплати від покупця за поставлені товар або послугу та дозволяє постачальнику отримати кошти за рахунок своєї дебіторської заборгованості.

В основі факторингу лежить фінансування під відступлення права грошової вимоги. Юридично операція факторингу полягає у відступлені клієнтом права грошової вимоги на користь фактора за умови оплати фактором частини вартості такої відступленої грошової вимоги. Завдяки цій операції клієнт фактора може збільшити ліквідність балансу свого підприємства, мінімізуючи дебіторську заборгованість і перетворюючи її на грошові кошти. Тобто факторинг дозволяє постачальнику товару або послуги вмить компенсувати брак обігових коштів і не припиняти роботу із своїми новими клієнтами.

Фінансовий механізм факторингу надає принципово нові можливості для розвитку підприємства, у порівнянні із тим, коли постачальник самостійно обслуговує свій товарний кредит. Ефективність факторингу полягає у тому, що фактор контролює своєчасність оплати, платіжну дисципліну боржника та управляє його дебіторською заборгованістю.

8. Черги спадкоємців за законом

При спадкуванні майна в Україні застосовуються два основних порядки визначення спадкоємців та розподілу спадкового майна. При спадкуванні за законом до спадкування закликаються ті особи, яких законодавець називає як спадкоємців. Тобто в цьому випадку спадкове майно розподіляється між особами, які названі в числі спадкоємців у відповідних статтях ЦК України. Такі особи називаються законними спадкоємцями, або колом спадкоємців за законом.

Спадкоємці за законом призиваються до спадкування у порядку черги.

Спадкоємцями першої черги є: діти (в тому числі й усиновлені), подружжя, батьки (в тому числі усиновителі), а також дитина, яка народилася після смерті спадкодавця.

До спадкоємців першої черги належать також онуки та правнуки, але лише в тому випадку, якщо на момент відкриття спадщини немає в живих того з батьків, який би був спадкоємцем.

До спадкоємців належать не тільки діти, які народилися в зареєстрованому шлюбі, але й ті діти, стосовно яких батько добровільно визнав своє батьківство і без укладання шлюбу, або ж батьківство було встановлено в судовому порядку. Навіть якщо шлюб був визнаний недійсним, діти, народжені у такому шлюбі, користуються такими ж правами спадкоємців, як і діти, народжені в дійсному шлюбі.

До дітей спадкодавця прирівнюються усиновлені діти, які спадкують саме після свого усиновителя і вже не вважаються спадкоємцями за законом рідних батьків. Усиновлення повинне бути оформлене належним чином рішенням органів опіки та піклування.

Не належать до спадкоємців за законом пасинки та падчериці після вітчима та мачухи, якщо не мало місце усиновлення чи утримання.

До спадкоємців другої черги відносяться брати, сестри, дід, баба померлого 1. Чинне законодавство не робить ніяких відмінностей між братами та сестрами повнорідними, єдинокровними чи єдиноутробними. Для спадкування у другій черзі після брата чи сестри досить походження від спільної матері чи батька. Так звані зведеш брати та сестри, тобто діти, батьки яких уклали шлюб між собою, права спадкування один після одного не набувають, оскільки у них відсутні спільні батько та матір.

На більш віддалені ступені спорідненості право спадкування за законом не поширюється. Таким чином, зі чинним законодавством не є спадкоємцями за законом двоюрідні брати чи сестри, дядьки, тітки, племінники та інші далекі родичі. До спадкоємців за законом не належать опікуни, піклувальники.

9. Задачі

Задача 19.1

Громадянка М звернулася до суду з позовною заявою про розірвання договору довічного утримання. В судовому засіданні з'ясувалося, що набувач за договором - громадянин Ч. щомісячно надавав М. утримання у вигляді їжі, сплачував комунальні послуги та витрати на ліки. М. не заперечували цього факту, Але просила договір розірвати, оскільки у неї з відповідачем склалися особисті неприязні стосунки і вона не бажає надалі одержувати будь-які кошти від неприємної їй людини.

Розв'язок

Згідно зі статтею 755 Цивільного кодексу України договір довічного утримання за вимогою однієї із сторін може бути розірвано за рішенням суду.

Відповідно до умови задачі набувач не порушував своїх обов'язків, але викликав своїми діями неприязнь до відчужувача.

Зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 755 Цивільного кодексу України встановлює, що відчужувач або третя особа, на користь якої було укладено договір довічного утримання, можуть звернутися до суду із заявою про розірвання цього договору у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків щодо надання утримання (незалежно від його вини). Закон не передбачає будь-яких інших підстав для розірвання цього договору зазначеними особами.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст 755 Цивільного кодексу України підстав для розірвання договору довічного утримання громадянки М. громадянинином Ч. немає.

Можна кваліфікувати дії громадянина Ч. як неналежне виконання обов'язків набувача, але громадянка М. при вирішенні справи не заперечувала того що громадянин Ч надавав громадянці М. щомісячно утримання у вигляді їжі, сплачував комунальні послуги та витрати на ліки, тобто набувач виконував свої обов'язки належним чином.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 755 громадянці М у позові буде відмовлено. За браком підстав для розірвання даної угоди.

Задача 19.2

У зв'язку зі смертю батька, яка сталася 13 січня 2001 року, син приїхав на похорон. З батьківських речей він взяв частину бібліотеки і токарний станок. Дружина померлого через 6 місяців одержала свідоцтво про право на спадщину, за яким вона стала власницею будинку та іншого майна. Дізнавшись про це, син подав позов до суду про визнання свідоцтва частково недійсним і про визнання за ним права власності на половину будинку.

Розв'язок

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України "Перша черга спадкоємців за законом" У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За умовою задачі спірне питання виникло у сина та дружини померлого, які відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України є спадкоємцями першої черги за законом, так як в умові задачі не вказано чи був складений заповіт. Відповідно до статті 1278 Цивільного кодексу України "Поділ спадщини між спадкоємцями" частки кожного спадкоємця є рівними і кожен з них має право на виділ його частки в натурі.

Суб'єктом права на спадщину згідно з ст.. 1269 Цивільного кодексу України, є особа, яка досягла 14 років.(в умові задачі не вказується вік сина померлого).

Відповідно до ч. 1 статті 1280 Право на спадщину було отримано у належний термін дружиною померлого. Дізнавшись про це син померлого подав позов до суду про визнання свідоцтва частково недійсним і про визнання за ним права власності на половину будинку, згідно із ч. 3 статті 1272 Цивільного кодексу України.

Позов до суду про визнання свідоцтва частково недійсним і про визнання права власності на половину будинку, що подав син померлого, має бути задоволеним.

Список використаних джерел

1. Конституція України.

2. Цивільний кодекс України.

3. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - С. 403.

4. Ротова Т.А., Руденко Л. С. Страхування: Навч. посіб. - К.: Київ. нац.. торг.-екон. ун-т, 2001. - 402 с.

5. Макогон Ю.В. Зовнішньоекономічна діяльність: організація, управління, прогнозування: Підручник. - Донецьк: Альфа-прес, 2004. - 344 с.

6. Закону України "Про страхування" від 7 березня 1996 р.

7. Цивільне право України. Підручник. Під ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. К.: Юрінком Інтер, 2002. -- С. 712.