Київський національний університет внутрішніх справ України

Навчально-науковий інститут права та психології

Факультет правового забезпечення підприємницької діяльності та психології

Кафедра загальноправових дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

«Форми держави»

Зміст

Вступ

1. Поняття форми держави

2. Форма правління

3. Форма державного устрою

4. Державний (політичний) режим

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність. Сильна та дієздатна влада є найпершою умовою успішних демократичних перетворень у кожній країні. Саме вони є найактуальнішими для молодої демократії нашої держави. Однією з складових дієздатної влади є форма держави, яка найбільш адекватно відповідає умовам державотворення.

Актуальність курсової роботи зв'язана в першу чергу з тим, що в радянський час, протягом тривалого історичного періоду інститут форми держави знаходив деяке перекручування у вітчизняній правовій концепції з ідеологічних цілей загальної стратегічної мети соціалістичної держави. З корінною реконструкцією держави і відповідних державних структур, що почалася на рубежі 80 - 90-х років в Україні, з висуванням, у зв'язку з цим, загальнодержавної мети -- державотворення, питання форми держави, його проблематика, набуває пильну увагу з боку вітчизняних теоретиків права.

Форма держави на рівні загальної теорії держави і права досліджувалася в працях С.О. Комарова, В.О. Котюка, М.В. Кравчука, О.В. Малька, М.М. Марченка, М.І. Матузова, В.С. Нерсесянца, О.В. Сурилова та ін.

Питання про форму держави мають особливого значення. Адже вони стосується найважливіших аспектів організації і діяльності держави. Тому вірне розуміння відповідних теоретичних положень, які почерпнуті з аналізу світового досвіду державного правого будівництва, застосування їх адекватно до конкретних умов і національних традицій може суттєво сприяти створенню життєздатної форм й держави, яка забезпечить прогресивний розвиток і розквіт всього суспільства.

Типологія держав тісно зв'язана з поняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу його організаційного апарату, методів здійснення державної влади.

Відповідно, щоб зрозуміти сучасну державу, потрібно знати, на яких принципах і як територіально побудована державна влада, як створюються вищі органи держави, як вони взаємодіють між собою і населенням, якими методами вона здійснюється та ін.

Вивчення форми держави має не тільки пізнавальний, академічний, але і політико-практичний характер.

Воно дозволяє глибше зрозуміти соціальну природу держави, її особливості і риси, дає можливість проаналізувати причини й умови її виникнення і розвитку. Дозволяє чіткіше визначити всі властиві їй функції -- основні напрямки її діяльності, точніше установити її місце і роль у житті суспільства і політичної системи.

Будь-яка держава -- це єдність її сутності, змісту і форми. Щоб вона активно функціонувала, щоб якісно і злагоджено діяв її механізм, потрібна чітко організована державна влада. Форма держави є не абстрактне поняття і не політична схема, байдужна до життя народу, а лад життя, жива організація влади народу. Необхідно, щоб народ розумів свій життєвий лад, щоб він умів організуватися, щоб він поважав закони цього ладу і вкладав свою волю в цю організацію.

Під формою держави розуміється організація державної влади, виражена у формі правління, державного устрою і політичного (державного) режиму. Тим самим поняття форми держави охоплює організацію верховної державної влади, джерела її утворення і принципи взаємин вищих органів влади між собою і населенням; територіальну організацію державної влади, співвідношення держави як цілого з його складовими частинами; методи і способи здійснення державної влади.

Базовою основою державно-правового будівництва в Україні є українська політико-правова доктрина, яка базується на гарантії прав людини й нації, а саме питання дотримання прав і свобод людини й громадянина є тісно пов'язане з поняттям форми держави, способу правління в тій чи іншій державі, політичного режиму держави.

На межі двох тисячоліть у світі проходять складні, заперечливі й глибокі зміни й перетворення. Сказане відноситься перш за все до України, яка лише десятиліття тому вирвалась з радянської імперії, відмовившись від політики соціалістичної країни. Адже саме в нашій країні триває перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки, саме тут поступово формується громадянське суспільство і правова держава. Подібні перетворення потребують адекватних змін у державному управлінні і правовому регулюванні. В перехідний період порівняно швидко змінюються суспільні відносини, державні органи і діюче законодавство. Усе це ставить перед нами непрості проблеми.

Проблеми удосконалення державного правління, державного устрою і державного режиму в Україні - одне з найосновніших питань сьогодення для кожного громадянина України, зокрема, та держави в цілому.

Врахування цих закономірностей - необхідна передумова побудови в Україні саме такої держави, яка могла б посісти гідне місце в Європейській та у світовій співдружності держав.

Основною метою цієї курсової роботи є характеристика основних принципів теорії форми держави.

Об'єктом дослідження курсової роботи є сутність державно-правових явищ, їх роль в житті суспільства і логіка функціонування.

Предметом дослідження є форма держави як безпосередній виразник та носій її сутності та змісту.

Практична значущість. Результати дослідження можуть бути використані: студентами з метою підвищення результативності навчально-виховного процесу, аспірантами при складанні найбільш повної картини державотворення в Україні при написанні наукових робіт.

Теоретична значущість роботи є: в систематизації знань про форми держави, розширенні і конкретизації поняття «форми держави».

Новизна роботи полягає у розробці і науковому обґрунтовані поняття «форми держави» на основі вивчення сучасної наукової думки.

Поставлена мета курсової роботи обумовила необхідність вирішення відповідних завдань:

- дати загальну характеристику елементам форми держави;

- розглянути теоретичні передумови та поняття форми державного правління;

- проаналізувати положення, що стосуються форми державного устрою;

- провести розгляд особливостей державного режиму.

1. Поняття форми держави

Історично держава постійно змінювала свою форму. Вона з'явилася ще в рабовласницькому суспільстві і була всебічно охарактеризована древніми мислителями -- Полібієм, Сима-Цянем, Платоном, Аристотелем. Зокрема, в серії книг «політія» під керівництвом Аристотеля було описано 159 грецьких і варварських держав. Ще раніше Платон охарактеризував такі форми влади, як монархія, аристократія, демократія та їхні деформовані прояви -- атропію, олігархію, анархію.

Проте ще в давні часи -- у країнах Древнього Сходу, Греції та Римі -- дослідники державно-правових явищ відчували потребу у визначенні поняття, яке було б достатньо містким і давало б загальну уяву про основні характеристики тієї або іншої держави, про шляхи і особливості здійснення в ній державної влади.

Таким широким поняттям стала категорія «форма держави». Який же зміст відображає поняття «форма держави»? Будь-яка форма -- це організація предмету, явища. Причому слід розрізняти внутрішню і зовнішню форми. Гегель так пояснює цю різницю:

«Візьмемо, наприклад, книгу: для її змісту напевно байдуже написана вона чи надрукована, переплетена вона в картон чи в шкіру. Проте це не означає, що (якщо відмежуватись від такої зовнішньої і байдужої форми) саме зміст книги не має форми». І далі, торкаючись внутрішньої форми, Гегель посилається на «Іліаду» Гомера і зазначає, що робить «Іліаду» «Іліадою», -- це та поетична форма, яка відображає зміст».

Таким чином, на відміну від зовнішньої, внутрішня форма органічно пов'язана зі своїм змістом. В силу цього вона безпосередньо виражає і втілює собою суть явищ.

Внутрішня форма визначається як побудова або спосіб взаємозв'язку елементів явища.

Після цих попередніх пояснень поняття форми як такої, звернемось до аналізу форми держави, в різні часи різні дослідники якої вкладали у неї неоднаковий зміст.

Аристотель поділяв форми держави в залежності від двох ознак:

1) кількість тих, хто править (один, декілька, багато);

2) в інтересах кого (скількох) здійснюється правління.

За останньою ознакою він розділяв держави на правильні (правління здійснюється в інтересах усіх) і неправильні (правління здійснюється в інтересах тільки тих, хто править). Правильними формами Аристотель вважав: монархію, аристократію і політію; неправильними: тиранію, олігархію, демократію.

Французький просвітитель і правознавець XVIII ст. Шарль Монтеск'є під формою держави розумів лише те, що сучасна наука визначає як державний (політичний) режим, а саме -- методи здійснення державної влади. Він визначав такі конкретні форми держави: 1) республіку, в якій організацію і здійснення державної влади визначають такі якості, як доброчесність і рівність; 2) монархію (основа влади -- честь); 3) деспотію (основа влади -- страх).

Ж.-Ж. Руссо під формою держави розумів структурну організацію вищих державних органів і на цій підставі виділяв: 1) монархію -- влада в одних руках; 2) аристократію -- влада знаходиться у невеликої групи осіб; 3) демократію -- владу здійснюють всі.

Як бачимо, Руссо формою держави вважав ту категорію, яка в сучасному правознавстві називається формою правління. Категорія «форма держави» є одним з найважливіших і містких понять державознавства. Вона покликана констатувати сукупність певного кола загальних ознак і взаємозв'язків, що характеризують державу як суспільний феномен. Ознаки, які в своїй сукупності розкривають найважливішу сутність форм держави, об'єднані в групи, які характеризують її складові частини:

1. Ознаки, що характеризують способи організації державної влади, включаючи порядок її утворення.

Сукупність цих ознак дає нам підставу говорити про форму державного правління. Деякі дослідники, зокрема, царської Росії і перших років після жовтня 1917р. визначали форму держави виключно на основі ознак форми правління. Це давало їм можливість визначити значну кількість державних форм:

а) деспотія -- форма, за якої формально не існує державних органів, які б сприяли монархові у здійсненні влади;

б) самодержавство -- юридичне існує орган, який сприяє монархові у здійсненні влади (наприклад, Державна Рада, Рада Міністрів);

в) дуалістична монархія -- політику уряду визначає монарх;

г) парламентська монархія -- політику уряду визначає парламент;

д) парламентська республіка -- політику уряду визначає парламент;

е) президентська республіка -- політику уряду визначає президент;

є) представницько-безпосередня республіка -- здійсненню влади народу сприяє парламент з остаточною законодавчою владою;

ж) чисто-безпосередня республіка -- здійсненню влади народу сприяє урядова Рада з законодавчими функціями. [7]

Як бачимо, така класифікація є дуже складною і не виключає перехідних, змішаних державних форм. Зрештою, зосереджуючи увагу тільки на питаннях організації вищих органів державної влади, не враховують інші більш важливіші характеристики держав, зокрема, державного устрою і державного режиму. Тому викладені аргументи не можуть бути визнані основою для визначення форм держави, але до певної міри їх можна використати в ході вивчення особливостей різних форм державного правління.

2. Ознаки, що характеризують сукупність способів організації державної влади з урахуванням внутрішнього поділу держави на частини (в межах її території), взаємодію державних органів і її частин між собою.

Ця сукупність ознак розкриває форму державного устрою.

3. Ознаки, які розкривають сукупність засобів і методів здійснення державної влади, характеризують державно-правовий режим.

Всі ці структурні частини форми держави складають органічну єдність. Це не три форми, а три аспекти єдиної форми держави, які в кожному конкретному випадку мають свої властивості. І все ж таки домінуюча роль належить державно-політичному режиму, оскільки він має вплив на дві інші сторони форми держави. Будь-які зміни в методах здійснення державної влади -- чи в бік демократії або, навпаки, автократії -- неминуче відображаються на формі правління (хоч і в меншій мірі), а також на формі державного устрою.

Таким чином, форма держави -- це складне поняття, що характеризує державу з точки зору існуючих в ній форми правління, державного устрою та державно-правового режиму. Інакше кажучи, кожна держава, які будь-яке інше соціальне утворення, має бути певним чином організована, побудована, сформована, а здійснення нею влади має відбуватися певними способами, методами.

Сутність тієї чи іншої держави проявляється у різних її формах.

Сукупність суттєвих способів організації, побудови і здійснення державної влади, які становлять її суть, відображає поняття «форма держави».

Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Всі її складові елементи (форма правління, державний устрій, державний режим) фіксуються в конституції, законних і підзаконних актах. Але слід мати на увазі, що зміст правових настанов не завжди відповідає дійсному характеру існуючих відносин. Як уже було сказано, в юридичній літературі існують різні думки щодо змісту категорії «форма держави». Одні зводять зміст форми держави лише до характеристики форм правління, інші розглядають сукупність форми правління та територіальної організації держави без врахування державного режиму і т.д. Проте ці позиції не знайшли широкої підтримки у більшості дослідників.

Висновок. Завершуючи висвітлення цього питання, слід зазначити, що підчас розгляду форм держави необхідно враховувати їх динамічну мінливість, чутливу реакцію на зміни в соціально-економічній структурі суспільства. Отже, форма держави - це її апарат, що виражається в характері політичних взаємовідносин між людьми, між людьми й державою, між державою й людьми в процесі управління ними (політичний режим), в методах організації вищих органів державної влади (форма правління) і в адміністративно - територіальному поділі держави (форма територіального устрою). [16]

2. Форма правління

Форма правління -- спосіб організації вищих державних органів влади і правління.

Характер форми правління залежить від типу суспільства. В суспільствах, які не мають економічного обміну, і вимушені об'єднуватися через централізовану державну владу, формою правління є монархія. Там, де форма правління не спряжена із системою феодальної власності на землю і її верховним власником в особі монарха, вона має вид деспотії. Для суспільств, що основані на обмінних стосунках між вільними, політично рівними суб'єктами - власниками, характерна республіканська форма правління.

Форма правління обумовлюється також конкретним розташуванням соціально - політичних сил і результатами боротьби між ними; історичними особливостями окремих країн; особливостями культури народу; впливом у країні політичних процесів, в тому числі воєнних.

Політичний режим, будучи сам зумовлений тими ж соціальними факторами, впливає на форму правління більш опосередковано, визначаючи ті її змінні риси, які пов'язані з історично - конкретними політичними ситуаціями в державі.

Теорія держави, фіксуючи в його історії реально - виникаючі форми правління, виробила кілька їх класифікацій. Найбільш поширена з них - це поділ форм держави за кількістю правлячих осіб. Якщо влада належить одному - монархія, якщо багатьом - аристократія, якщо всім - демократія, або республіка. Існування такої класифікації відмічено ще Геродотом. [4] Однак і критика цього поділу має досить давню історію, піднімаючись до Платона й Аристотеля. Перший з них розрізняв форми правління в залежності від переважання в державі трьох доброякостей: мудрості, мужності й помірності, другий - в залежності від співвідношення правильних та спотворених видів правління, називаючи правильними ті, в яких особиста цікавість правителів підлягає загальній цікавості держави, і, навпаки, спотвореними - ті, в яких переважає особиста цікавість. [13]

Допускались й інші класифікації. Монтеск'є, наприклад, звертав увагу на різні принципи - сили, які, на його думку, рухають державне життя. Він вважав, що доброчинство втілюється в демократії (республіці), помірність - в аристократії, честь - в монархії, страх - в деспотії. [5]

Серед основних форм правління кожен з нас, безумовно, може назвати монархію та республіку. Але, мабуть, не всі чітко розуміють відмінність між цими поняттями.

Сьогодні все ще існують монархії з високим соціальним та життєвим рівнем і демократичними урядами (наприклад, Швеція, Нідерланди) і, з другого боку, -- республіки, де навіть в меншій мірі не помітна соціальна демократія (наприклад, диктатури у Південній Америці).

Монархія -- це форма правління, за якої посаду глави держави обіймає одна особа -- монарх в порядку спадкового трононаступництва. Особливі юридичні властивості монархії:

1. Безстроковість влади монарха.

2. Спадкове трононаступництво.

3. Представництво монарха від імені держави не за дорученням, а за власним правом.

4. Не підпорядкованість влади монарха будь-яким іншим суб'єктам.

Крім цього, монарх має особливі почесні права: носити корону, скіпетр, а під час урочистостей одягає пурпуровий плащ.

Монархами у різних народів були королі, царі, імператори, султани, шахи, правителі і т.д. За правління монархії вся вища законодавча, виконавча і судова влади належить монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадок. Це основна властивість монархії як форми правління.

Відомі такі її форми: необмежені та обмежені.

Необмежені монархії -- це монархії, в яких влада монарха ніким і нічим не обмежені. У такій країні відсутні будь-які державні органи, які б могли обмежити повноваження монарха.

Різновиди необмеженої монархії:

а) деспотична монархія, в якій влада монарха обожнюється, а він сам визнається божеством. Цей різновид монархії був розповсюджений у державах рабовласницького типу і перш за все на Древньому Сході;

б) абсолютна монархія характеризується відсутністю будь-яких представницьких станів, повним безправ'ям народу і зосередженням всієї повноти влади в руках монарха.

Прикладами абсолютної монархії можуть бути царська Росія, а у наш час -- Саудівська Аравія, Оман.

Обмежені монархії -- це монархії, в яких влада монарха обмежена конституцією, яка приймається парламентом в сфері законодавства, а також в галузі контролю над діяльністю уряду.

Різновиди обмежених монархій:

а) дуалістична монархія являє собою форму правління, яка виникає в перехідні періоди розвитку суспільства, а саме: коли клас феодалів вже не в змозі одноособово панувати, а буржуазія ще заслабка і їй не під силу взяти всю повноту влади в свої руки. Результатом цього буває політичний компроміс між феодалами і буржуазією. В дуалістичній монархії діє двопалатний парламент. Нижня палата формується виборним шляхом і представляє інтереси буржуазії. Верхня палата складається з феодалів, які призначаються монархом. Уряд підпорядковується монарху. Він на свій розсуд призначає, переміщує і звільняє від посад членів уряду. Дуалізм полягає в тому, що монарх, як правило, відстоює інтереси феодалів, а парламент є виразником інтересів буржуазії і інших верств населення. Монарх наділений правом вето на закони, які приймаються парламентом.

Вище наведено характеристику моделі дуалістичної монархії. Проте в силу історичних обставин вона набуває й інших форм. Так, наприклад, в Марокко діє не двопалатний, а однопалатний парламент -- Палата представників.

б) парламентська (конституційна) монархія -- на відміну від дуалістичної є чисто буржуазною формою правління. Влада монарха обмежується представницьким органом, що закріплюється, як правило, в конституції, яка затверджується парламентом. Монарх не може її змінити. Виконавча влада належить уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний.

Абсолютна більшість сучасних монархій -- це монархії парламентарні, їх існування зумовлено національними традиціями, живучістю певних символів і т.п. (Швеція, Японія, Великобританія та ін.).

Зразком парламентської монархії буржуазного типу є Великобританія. Королівська влада є пожиттєвою і передається в спадок прямим нащадкам монарха. Монарх формально наділений широкими повноваженнями по управлінню країною і є джерелом законодавчої, виконавчої і судової влади. Фактично ж він не відіграє ніякої ролі у проведені внутрішньої і зовнішньої політики держави. Він «царює, але не править».

Законодавча влада належить парламенту, який складається з двох палат: палата общин (650 депутатів) і палата лордів. Право бути обраним до палати общин має кожний британський підданий, який досягнув віку 21 рік за умови, що він психічно здоровий і не є банкрутом. Законопроекти, як правило, розглядаються спочатку у нижній палаті, а потім у верхній. Право законодавчої ініціативи належить тільки членам парламенту.

Друга (верхня) палата лордів не обирається. Вона складається з осіб, які наділені успадкованим дворянським титулом не нижче барона. В ній також представлені піддані короля, яким дворянський титул барона або баронеси був наданий за особливі заслуги, проте без права передачі його в спадок.

В палату лордів, окрім цих осіб, входять 26 «духовних лордів», які рахуються членами палати до того часу доки, займають церковні посади. І, нарешті, 20 лордів, які призначаються королівським актом пожиттєво.

Взагалі чисельний склад палати лордів не регламентований. Палата лордів бере участь в законотворчому процесі, наділена владними повноваженнями в бюджетно-фінансовій і судовій сферах, в галузі контролю за діяльністю уряду.

Уряд формує лідер партії, який переміг на парламентських виборах. Він займає пост прем'єр-міністра. Уряд знаходиться при владі до тих пір, поки користується підтримкою парламенту. Парламент може висловити вотум недовір'я уряду, тоді він повинен піти у відставку. В сучасних умовах не типовим є монархії, де глава держави обирається через відповідний проміжок часу. Малайзія, Об'єднані Арабські Емірати проводять вибори монарха раз на п'ять років.

Слід назвати ще одного монарха, якого обирають навіть сьогодні: папа римський. Він виконує функції глави держави в рамках монархії, яку ми називаємо церковною державою. Зважаючи на целібат духовенства, він не може досягти свого сану через право спадковості. Тому його обирають кардинали. Проте папа римський є монархом, він користується особливими почесними правами, носить корону (тіару). У світі нараховується 44 парламентські монархії.

З кінця 80-х років тоталітарна форма правління в багатьох країнах стає демократичною, тобто республіканською. На цій основі в багатьох політиків з'явилась схильність недооцінювати її можливості, називаючи нежиттєздатною. Відомий політолог Й. Шумпетер, підносячи західну демократію і, критикуючи ненависний йому соціалізм, із гіркотою вважав, що майбутнє все-таки належить соціалізму. [13]

Республіка -- це така форма правління, за якої повноваження верховної влади здійснюють виборні органи, які обираються населенням на відповідний термін. Вони періодично змінюються, звітують про свою роботу перед населенням і за свою діяльність несуть юридичну відповідальність.

Республіка, наділена такими юридичними властивостями, як:

1. Обмеження влади глави держави, законодавчих і виконавчих державних органів конкретним терміном.

2. Виборність глави держави та інших вищих органів державної влади.

3. Відповідальність глави держави у випадках, які передбачені законом.

4. Представлення інтересів держави на міжнародній арені.

5. Загальнообов'язковість рішень законодавчої влади для всіх інших державних органів.

6. Захист прав та інтересів громадян, взаємна відповідальність особи і держави.

Республіки існували ще в стародавньому світі і мали, як правило, аристократичний характер (Спарта, Рим), в Афінах була демократична республіка. В середні віки були республіки-міста -- Флоренція, Генуя, Венеція -- в Італії; Новгород і Псков -- в Росії. На Україні -- Козацька республіка (на Запоріжжі) в період національно-визвольної війни та об'єднання з монархічною Росією.

Сучасні республіки поділяються на парламентські, президентські та змішані.

1) Парламентська республіка характеризується центральним становищем парламенту (законодавча влада). Уряд формується парламентським шляхом з числа депутатів, що належать до тих партій, які мають більшість голосів у парламенті, він відповідальний перед ним. Уряд залишається при владі до того часу, доки він користується підтримкою парламентської більшості. В парламентській республіці при дотриманні режиму конституційної законності управління завжди носить партійний характер, що зовсім не є обов'язковим для президентської республіки. Уряд формується лідером партії, яка перемогла на парламентських виборах. Члени уряду за свою діяльність несуть відповідальність перед парламентом. Шляхом винесення вотуму недовіри парламент може відправити уряд або його члена у відставку.

Слід мати на увазі, що і в парламентській республіці можливе існування поста президента, який обирається парламентом, йому підзвітний і має виключно представницькі функції. Іноді президент не обирається і главою держави стає прем'єр-міністр (ФРН).

Прикладом парламентської республіки може служити Італія. «Італійський парламент володіє розвинутими і багато численними формами контролю за діяльністю уряду і адміністрації. Крім традиційних винесення вотуму недовіри, прийняття резолюцій осудження і інше, палати мають право заслуховувати на засіданнях або в комісіях керівників державної адміністрації, вимагати від міністрів інформацію і документи».

Парламентська республіка може мати як двопалатний, так і однопалатний парламент.

Парламентська республіка менш поширена форма правління, ніж республіка президентська. У наш час парламентська республіка існує в Італії, Австрії, ФРН, Фінляндії, Ірландії, Індії, Ізраїлі, Греції та деяких інших державах.

2) Президентська республіка являє собою таку форму правління, яка, перш за все, характеризується поєднанням в руках президента повноважень глави держави і глави уряду. Він обирається всім населенням так як і парламент. Формально не підзвітний парламенту. Президент -- глава виконавчої влади. Уряд президентської республіки несе відповідність перед президентом. Президент на свій розсуд призначає, переміщує і відсторонює від посад членів уряду. Він має право вето на закони, які приймаються парламентом. В якості глави держави він представляє державу на міжнародній арені, може підписувати міжнародні угоди з наступною їх ратифікацією парламентом. Президент є головнокомандувачем збройними силами держави.

Історично президентська республіка вперше була створена в США на основі Конституції 1787 року. Система вищих органів державної влади базується на основі принципу «стримувань» та «противаг», згідно з яким президент, конгрес, Верховний суд наділяються такими повноваженнями, які дозволяють їм впливати один на одного.

Президентська республіка є досить гнучкою і пристосовується до різних форм правління. Ця форма правління набула досить широкого поширення в державах, що звільнились від колоніальної залежності. Вона досить поширена в багатьох країнах, насамперед в Латинській Америці, де вона іноді має характер «супер-президентської», в якій президент концентрує в своїх руках надмірні повноваження.

3) Змішана республіка як форма правління сполучає в собі ознаки і президентської, і парламентської республіки. Але таке співвідношення буває різним, залежно від цього виділяють парламентську - президентську і президентську - парламентську республіки.

Від президентської республіки запозичується посада президента, який обирається народом, володіє певними виконавчими повноваженнями. Від парламентської республіки береться парламентська відповідальність виконавчої влади. Для змішаної республіки характерним є те, що президент і парламентська більшість можуть конкурувати між собою при формуванні уряду. Президент бере безпосередню участь у призначення глави уряду, має ряд повноважень, що дають йому можливість активно втручатися в політичний процес. До цих країн належить Ірландія, Ісландія, Португалія, Фінляндія, більшість посттоталітарних країн Європи.[3, 11]

Висновок. Під формою правління розуміють організацію верховної державної влади, особливо вищих і центральних її органів, структуру, компетенцію, порядок утворення, тривалість їхніх повноважень, взаємовідносин з населенням, ступінь участі останнього в їх формуванні та функціонуванні.

3. Форма державного устрою

Розглядаючи способи устрою державної влади, слід зазначити, що в навчальній літературі частіше всього вживається термін «форма державного устрою». Він, по суті, охоплює всю форму держави на даному етапі розвитку в конкретній країні. Не випадково, що цей термін широко використовується в курсі загальної історії держави і права. Мова уданому випадку йде про те, яким чином держава організована як влада на відповідній території.

Тому під формою державного устрою розуміємо територіальну організацію державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством: це взаємозв'язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими органами державної влади.

Державний устрій може виявлятись у простій або складній формах. Прикладами простої форми державного устрою є унітарні (єдині) держави. [6]

Унітарна держава -- це єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету. Зокрема, згідно статті 2 Конституції України, Україна є унітарною державою, її територія в межах існуючого кордону є недоторканою. [9]

Унітарна держава характеризується наступними ознаками :

· унітарний пристрій допускає єдині, загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі і судові органи, що здійснюють верховне керівництво відповідними органами;

· на території унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство;

· складові частини унітарної держави (області, департаменти, провінції, графства) державним суверенітетом не володіють;

· унітарна держава, на території якої проживають невеликі по чисельності національності, широко допускає національну й законодавчу автономію;

· усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють центральні органи, що офіційно представляють країну на міжнародній арені;

· має єдині збройні сили, керівництво якими здійснюється центральними органами державної влади. [12]

У сучасному світі більшість держав -- унітарні. Розходження в ступені і формах контролю центральної влади над місцевими органами керування дозволяють говорити про централізовану й децентралізовану унітарну держави, але ці розходження стосуються вузької сфери керування. До унітарних держав відносяться такі держави, як Україна, Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія.

Прикладом складної форми державного устрою є федерація і конфедерація.

Федерація -- це складна держава (союзна держава), до складу якої входять декілька державних утворень (суб'єктів федерації), що володіють суверенітетом. Література наводить два різновиди федерації: а) федерація, заснована на договорі, суб'єкти якої -- суверенні держави, що зберігають за собою значний обсягу повноважень, аж до права виходу із складу федерації; б) федерація, заснована на автономії, суб'єкти якої -- державні утворення, що не мають ознак суверенітету, але мають певну самостійність щодо вирішення питань місцевого значення.

Юридичними ознаками федерації є:

1) наявність конституції федерації в цілому і конституцій у кожного з її суб'єктів і, відповідно, системи законодавства всієї федерації та системи законодавства у її суб'єктів;

2) існування громадянства як усієї федерації, так і громадянства її суб'єктів;

3) у міжнародних стосунках може виступати як федерація в цілому, так і кожен з її суб'єктів.

Федераціями є США, Росія, ФРН та деякі інші країни.

Конфедерація - тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Ознаками конфедерації є:

1) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної території і державного кордону;

2) відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;

3) наявність загального конфедеративного органу, що складається з делегатів суверенних держав;

4) наявність безумовного права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

За абсолютною більшістю конфедерація -- це досить нестійка, перехідна форма від співіснування повністю незалежних держав до їх федерації або до утворення нової унітарної держави. Через етап конфедеративних відносин у своєму розвитку пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, яка і нині офіційно називається конфедерацією. З 1981 по 1989 рік існувала конфедерація Сенегамбія, що об'єднувала Сенегал і Гамбію.

Отже, форма державного устрою - це спосіб організації владної-територіальної цілісності держави, що проявляється в розподілі держави на складові частини й розподілі влади між ними і його керуючим центром.

4. Державний режим

Державний режим дуже тісно пов'язаний із формами правління. Державний режим -- це різновид політичного режиму, який посідає домінуюче місце в суспільстві.

Державний режим -- це спосіб реалізації державою свого призначення в суспільстві. Він складається із системи методів, засобів здійснення державної влади.

В залежності від того, які методи здійснення політичної влади запроваджуються і практикуються в державі, можна виділити такі види режимів: демократичний і недемократичний.

Демократичний режим -- це сукупність форм і методів здійснення державної влади. Це поняття дає відповідь на питання про те, які методи панують в процесі здійснення державної діяльності і досягнення тих цілей, що стоять перед державою.

Поняття демократичного режиму не слід повністю ототожнювати з поняттям «політичний режим», хоча вони і близькі між собою. Останнє поняття має більш широке значення і характеризує не тільки методи діяльності державних органів (це, власне, визначається поняттям «державний режим»), але й можливості та форми діяльності всіх елементів політичної системи -- політичних партій, рухів, інших об'єднань громадян.

Демократичний режим характеризується наступними ознаками:

а) за демократичного режиму вільно діють різні партії, об'єднання, рухи за винятком тих, які ставлять за мету зміну конституційного ладу насильницьким чином, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки;

б) у державі з демократичним режимом не допускається панування жодної ідеології як державної чи обов'язкової;

в) демократичний режим передбачає формування органів влади шляхом виборів і без будь-якої фальсифікації;

г) за демократичного режиму права і свободи громадян реально гарантовані;

д) свободою особи в економічній сфері;

е) плюралізмом у взаємодії з іншими елементами політичної системи;

є) максимальним врахуванням інтересів національних меншин, індивідуальних потреб населення;

ж) правовим характером всіх державних і місцевих органів самоврядування.

Більшість країн світу мають нині демократичні режими. Про демократичний режим мова йде тоді, коли у державі керує більшість, тобто коли сам народ (у своїй спільності) здійснює владу.

Недемократичні режими (антидемократичні) - це режими, за яких державна влада здійснюється шляхом обмеження і порушення формально проголошених прав і свобод людини.

Щодо ознак недемократичного режиму, то вони наступні:

а) формальне закріплення в конституційних актах мінімуму прав і свобод громадян при відсутності правових механізмів та інших гарантій їх здійснення;

б) надмірна централізація державної влади;

в) тенденція до застосування не правових засобів здійснення влади;

г) застосування примусових методів управління;

д) у деяких випадках авторитаризм може досягати крайнощів у прагненні держави повністю контролювати всі сфери суспільного життя (економіку, ідеологію, духовно-культурний розвиток і т. ін.).[11]

До антидемократичного типу в історії держав належали такі цього різновиди, як деспотичний (тобто режим необмеженої влади і свавілля в управлінні при відсутності його правових і моральних основ, повній безправності підданих); тиранічний (панування жорстких способів здійснення влади при режимі одноособового правління в античних державах); військово-диктаторський; расистський; фашистський, мусульмансько-фундаментальний та ін.

Фашистський режим являє собою найбільшу небезпеку для демократичних сил, оскільки широко використовує демагогічні гасла з метою ввести в оману маси. Завдяки цьому фашизм приходить до влади.

Показовим в цьому відношенні є італійський фашизм. На першій конференції фашистів у березні 1919р. були висунуті такі демагогічні вимоги, як скликання Представницьких зборів, прийняття закону про 8-годинний робочий день, встановлення мінімальної оплати праці (життєвий мінімум), запровадження робітничого контролю над виробництвом і т.д.

Навіть політичні противники фашизму були введені в оману подібними гаслами -- вимогами. Тому не дивно, що в 1921 р. робітники, селяни, батраки, моряки торгівельного флоту складали більш 40 відсотків членів фашистських партій.

В основу фашистської держави закладені два основних завдання: нація (тільки з великої літери) і узгодження класових протиріч шляхом проголошення відміни класової боротьби.

Ось, наприклад, як італійські фашисти експлуатували категорію «нація» в так званій «конституції», яка була прийнята другим з'їздом Союзу Боротьби в травні 1920 р. «Устрій, -- проголошувала вона, -- підпорядковується моральним і матеріальним інтересам Нації, розглядається з позиції її реальності та історичної перспективи».

Беручи до уваги вплив, який здійснювали комуністичні ідеї на народні маси в 20-х роках, фашисти вмонтували в свою програму демагогічний вислів, який був сформований таким чином: «Фашизм є комунізмом, повернутим в лоно Нації. Це -- еволюційний комунізм».

Ведучи мову про фашизм, важливо підкреслити, що він породжує масове зростання расистської, націоналістичної, шовіністичної пропаганди і агітації.

Передусім слід відзначити, що він багато в чому нагадує фашистський режим. Йому також властива соціальна демагогія. Особливо цим уславився сталінський режим. Ось типовий приклад демагогії, який практикувався в ту епоху: «Ни одна из прежних общественно-исторических формаций не может идти ни в какое сравнение с социалистическим строем по тем колоссальным возможностям, которым он обладает для развития производительных сил, а следовательно, и для зависящего от них развития науки». І далі: «интеллигенция на собственном опыте убедилась в великих преимуществах социалистического строя перед капиталистическим. Интеллигенция убедилась, что правда, прогрессе -- все будущее человечество стоит на стороне Советской власти й только у нас, в Советском Союзе, интеллигенция имеет все необходимое для своего материального и духовного процветания». [16, 17]

Тоталітарний режим характеризується всебічним і всеохоплюючим контролем держави над суспільством, підкоренням останнього державою, наявністю загальнообов'язкової державної ідеології та репресивних методів управління. Тоталітарна держава виступає як всеохоплююча влада. Тоталітарний режим відрізняється, як правило, наявністю однієї офіційної ідеології, що формується і задається політичною партією, політичним лідером, вождем народу. Тоталітарний режим допускає тільки одну правлячу партію. Відбувається зрощування партійного і державного апаратів.

Центром тоталітарної системи є вождь. Його особистість обожнюється, будь-яке критичне ставлення до нього забороняється. На тлі цього відбувається посилення виконавчих органів, виникає всевладдя номенклатури. Тоталітарний режим постійно застосовує терор, репресії, що мають масовий характер щодо населення як головний засіб для зміцнення і здійснення влади.

За тоталітаризму встановлюється абсолютний контроль над усіма сферами життя суспільства. Держава прагне повністю підпорядкувати суспільство, цілком його одержавити. Контроль пронизує навіть сферу особистого життя людей. Поширюються ідеї необхідності боротьби з ворогами народу. Мілітаризація -- також одна з основних рис тоталітарного режиму. Агресія за тоталітарного режиму може поєднуватися з ідеєю світового панування, світової революції. Цей режим спирається на військово-промисловий комплекс, армію. [3, 11]

Авторитарний режим не настільки різкий, він «більш м'який» порівняно з фашистським і тоталітарним.

Він представлений особою диктатора чи хунти, яка вдається до систематичного насильства з метою зберегти своє панування.

Для авторитарного режиму соціальна демагогія не є притаманною. Як правило, він не запроваджує державну ідеологію і не закріплює панування однієї партії. Це якраз і виключає можливість зрощування державного і партійного апарату.

Проте авторитарний режим не допускає формування і функціонування владних структур держави на демократичній основі. Він може застосувати масові позасудові і адміністративні репресії проти опозиційних сил.

Авторитарному режиму притаманна необмежена влада однієї особи або групи осіб, які непідконтрольні народові, управління здійснюється, як правило, централізовано, спирається на поліцейський та військові апарати.

Отже, політичний режим - це характеристика не тільки держави, але й всієї політичної системи: відносини між людьми з приводу державної влади й відносини людей з державною владою, які формують зміст політичного режиму, розгортаються саме у сфері політичної системи.

Висновки

1. Форма держави - це спосіб організації і характер здійснення державної влади. У різних формах держави відображається сутність, зміст тієї чи іншої країни. Це поняття дає загальне уявлення про державний лад країни.

Форма держави -- це складне поняття, що характеризує державу з точки зору існуючих в ній форми правління, державного устрою та державно-правового режиму. Інакше кажучи, кожна держава, які будь-яке інше соціальне утворення, має бути певним чином організована, побудована, сформована, а здійснення нею влади має відбуватися певними способами, методами. Сутність тієї чи іншої держави проявляється у різних її формах.

Сукупність суттєвих способів організації, побудови і здійснення державної влади, які становлять її суть, відображає поняття «форма держави».

Форма держави, яка сформувалася у країні, проходячи через часові перешкоди, видозмінюється, розширюється, скорочується, відчуваючи на собі характер менталітету нації, її моралі, впливу на нього зовнішніх чинників, таких як міжнародні організації, але, маючи у своїй основі той же принцип збереження прав людини.

2. Форма державного правління - порядок утворення і взаємодія вищих державних органів влади і управління. Розрізняють дві основні форми державного управління: монархію і республіку. За формою державного управління Україна є парламентсько-президентською республікою. Одна із особливостей парламентсько-президентської республіки України полягає в обмежених повноваженнях Президента в законодавчому процесі.

Якщо все це віднести до України, то можна сказати, що її державна форма правління є адаптована до характеру нації, до її менталітету і відображає принципи та взаємовідносини між людьми.

Можливо даний тип форми держави в контексті України та українців не є найбільш досконалим, і безумовно вимагає удосконалення державного правління, державного устрою і державного режиму в Україні, але він є теперішньою найкращою спробою у творенні держави, яка знаходиться на перехідному періоді від авторитаризму до демократії.

В умовах розбудови правової системи України, що базується на дотриманні гарантій прав людини й громадянина, безсумнівно важливим є підняття рівня правосвідомості і правової культури населення України. А правовому вихованню і правовій освіті належить вагома роль у реалізації цього процесу. Дана курсова робота, на мою думку, також виступає засобом правового виховання.

3. Форма державного устрою - визначає спосіб поділу держави на певні складові частини території і розподілу влади між нею та цими частинами і відповідну організацію державних органів і порядок взаємовідносин між ними закріплено в Конституції України. За формою державного правління Україна - унітарна держава, яка є єдиною цілісною державою, територія якої поділяється на адміністративно - територіальні одиниці (області, райони), які не мають ознак суверенітету. У складі нашої держави є автономна територіальна одиниця Автономна Республіка Крим, яка не має ознак державності.

Під формою державного устрою розуміємо територіальну організацію державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством: це взаємозв'язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими органами державної влади. Державний устрій може виявлятись у простій або складній формах.

4. Державно-правовий режим - це стан політичного життя суспільства при якому державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини. Розрізняють такі основні види державних режимів: демократичний режим та антидемократичний державний режим. В Україні після ліквідації тоталітаризму здійснюється перехід до демократичної державності.

Державний режим -- це спосіб реалізації державою свого призначення в суспільстві. Він складається із системи методів, засобів здійснення державної влади.

Згідно із ст. 1 Конституції, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. У наступних статтях вона проголошується також унітарною державою (ст. 2) і республікою (ст. 5).

Демократизм держави виявляється також у принципах діяльності її органів і в основних засадах здійснення державної влади в цілому. Зокрема, він виявляється в гласності, відкритості роботи парламенту та інших органів державної влади, періодичності сесій і пленарних засідань парламенту, в системності роботи інших органів державної влади.

Таким чином, потрібно підкреслити, що вибір форм держави залежить від багатьох факторів: історії, традицій, ментальності народу, рівня розвитку демократії, суспільства і держави, економічних, ідеологічних, соціальних та інших внутрішніх та зовнішніх факторів.

Список використаних джерел

1. Алексеев С.С. Теория права. - 2-е изд. перероб. и доп. - М.: Бек, 1995. - 312 с.

2. Венгеров А.Б Теория государства и права: Учебник. - М.: Новвый юрист, 1998. - 624 с.

3. Волинка К.Г. Теорія держави і права. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 367 с.

4. Геродот. История в девяти книгах. - Л., 1982 c.164-166

5. Денисов А.И. Теория государства и права. М., 1984 c.113-138

6. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / Ред. В.В.Копейчиков. - К.: Юрінком, 1997. - 320 с.

7. Кельман М.С. Теорія держави. Навчальний посібник. Тернопіль, 1997. - 330 с.

8. Конституційне право України: Підручник / за ред. В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка. - 1999. - 735 с.

9. Конституція України. Офіційне видання Ст.2

10. Нерсесянц В.С. Юриспунденция. Введение в курс общей теории права и государства: Для юр. Вузов и фак-тов. - М.: Норма: Инфра - М, 1999. - 282 с.

11. Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слісаренко О.Л. Теорія держави і права України: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 367 с.

12. Основи держави і права: Навч. посібник / С.Д. Гусарев, Р.А. Калюжний, А.М.Колодій.-К.:Либідь, 1997 c.61

13. Петражицкий Л.И. Теория государства и права в связи с теорией нравственности. Т.1, СПб., 1997 c.81-87

14. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. Видання 2-е. перероблене і доповнене. - Харків: Еспада, 2009. - 752 с.

15. Слюсаренко О.Л. Теорія держави і права: Навч.-методичний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 283 с.

16. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. Учебник - М.: “Проспект”, 1999 c.49

17. Теория государства и права: Учебник для вузов / Ред. М.М. Рассалов, В.О. Лучин, Б.С. Эбзеев. - М.: Юнити, 2001. - 640 с.

18. Теорія держави і права / Навчальний посібник. - К.:. Юрінформ, 1995. - 190 с.

19. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. - М.: Юрайт, 2001. - 432 с.