Психологічна школа права

Реферат

З дисципліни: Теорія держави і права

На тему: «Психологічна школа права»

План

Вступ

1. Зародження психологічних підходів до трактування права.

2. Психологічна концепція права Л. Петражицького.

3. Значення психологічної теорії права для розвитку теорії права.

4. Переваги та недоліки психологічної теорії права.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Сучасна юридична наука знає багато різноманітних концепцій права. Такими, зокрема, є природно-правова, позитивістська, реалістична, психологічна та ін. Суттєвою загальною рисою, що характеризує різноманітні сучасні концепції права, є заперечення ними зв'язку між державою і правом. Аналізуючи праці представників різних напрямів, можна дійти висновку, що право в більшості випадків вони вбачають як явище самостійне, яке існує автономно по відношенню до держави. Право найчастіше подається як категорія, породжена суспільством, що досягло певного рівня розвитку, яка захищає саме його інтереси, а тому, в певному розумінні, стоїть над державою. У цьому зв'язку одностайної критики зазнають вузькі концепції розуміння права, зокрема концепція позитивізму за те, що вона пов'язує правотворчу діяльність тільки з державою і основним джерелом права вважає закон. її представники -- Б. Бентам, Д. Остін, Г. Кельзен -- зазнали критики за відрив права від моралі і розгляд права як замкненої системи, за ігнорування проблеми "чи потрібно виконувати поганий закон".

Однією із концепцій так званого широкого розуміння права є психологічна. Виникнення психологічних концепцій права було зв'язано з процесом становлення психології як самостійної галузі знань. Інтерес суспільствознавців до проблем психологічної науки помітно зріс на рубежі XIX -XX ст.ст., коли в ній узяли гору експериментальні методи досліджень і почали складатися великі наукові школи, які розійшлися в трактуванні психіки людини (рефлексологія, біхевіоризм, фрейдизм і ін.). Сприйняті соціологами і юристами, ідеї цих шкіл поклали початок формуванню нових напрямків у суспільно-політичній думці. Психологічну школу права можна визначити як напрям праворозуміння, який ґрунтується на розрізненні позитивного права, що офіційно діє в державі, та інтуїтивного права, джерела якого містяться в людській психіці як результат “переживання” юридично значущих ситуацій.

1. Зародження психологічних підходів до трактування права

На зламі XIX--XX ст. у країнах Західної Європи стався перехід соціології від натуралізму та біологізму до психологізму, відбулося становлення психології як науки. Деякі вчені робили спроби віднайти сутність права в почуттях, інстинктах, емоціях, які, на думку психологів, є первинними відносно розуму і панують над ними.

Право почали розглядати як похідне від психіки, таке, що міститься в характері людини, в його переживаннях. З подібних ідей виникала психологічна теорія права, найвидатнішими представниками якої були французький соціолог і криміналіст Габріель Тард (1843--1904) та викладач Петербурзького, а потім Варшавського університетів Лев Йосипович Петражицький (1867--1931).

Г. Тард психологізував суспільні відносини, основними соціальними процесами вважав конфлікти, пристосування й наслідування, за допомогою якого індивід засвоює норми і правила поведінки.

Аналізуючи елементи психіки людини, такі як воля, свідомість, відчуття та емоції, Петражицький вважав, що останні є основою поведінки людини. Найбільш важливими є етичні емоції людини, що виникають внаслідок уявлень про якісь вчинки. Власне, вони є внутрішніми імперативами, заперечують егоїстичні зазіхання і сприяють формуванню почуття обов'язку.

Разом з етичними існують і правові емоції, які сприяють переходові уявлень з емоціональної сфери у вольову, формуванню вимогливості до себе та інших, керують поведінкою людей, що виконують певні обов'язки.

Уважаючи джерелом права переживання та емоції людини, прибічники цієї теорії обстоювали ідею про вічність права, незалежність його від політики, економіки й держави. Психологічна теорія розглядала право в кількох аспектах: як право офіційне, таке, що застосовується державною владою; як неофіційне -- право соціальних спільностей та прошарків суспільства. Крім того, вирізняли позитивне право, себто те, що матеріалізоване в кодексах, законах та інших нормативних актах, а також інтуїтивне право, що складалось у психіці індивіда.

Завдяки такому підходові робився висновок, що існує стільки систем, скільки індивідуальних правосвідомостей. Причому перше місце посідає інтуїтивне право, оскільки воно відображає інтереси особи і йому мають відповідати офіційне й позитивне право. Щоб така відповідність мала місце в практичному житті, пропонувалося розробити особливу юридичну науку -- політику права, яка рівночасно вдосконалювала б психіку людини.

Право - явище індивідуальної психіки, імперативні-атрибутивні емоції (звідси незмінний зв'язок між правом одного суб'єкта й обов'язками іншого). Однак право при такому підході стає вже не соціальним, а скоріше індивідуальним явищем, правовий статус одержували, наприклад, злодійські закони, сімейні відносини, ігри дітей у пісочниці.

Прихильники психологічних концепцій права - Т. Тард, Ф. Гіддінг, Л. Петражицький бачили основи і джерела права і суспільства в психіці людей.

Тард причиною виникнення права (як і будь-якого соціального явища) вважав пристосування, наслідування, відкриття. Завдяки їм первісні відкриття систематизувалися і складалися в систему законів і уряд.

Згідно Гіддінгу, причиною виникнення суспільства, держави і відповідно, права є свідомість породи (раси,), тобто пошук людьми подібних собі.

2.Психологічна концепція права Л. Петражицького

Оригінальну психологічну теорію права висунув Лев Йосипович Петражицький (1867 - 1931 р.) - професор юридичного факультету Петербурзького університету, депутат I Державної думи від партії кадетів. Його погляди найбільше повно викладені в книзі “Теорія права і держави в зв'язку з теорією моральності” (1907 р.). Після Жовтневої революції він переїхав у Польщу й очолив кафедру соціології Варшавського університету.

Петражицький виходив з того, що право корениться в психіці індивіда. Юрист надійде помилково, стверджував він, якщо стане відшукувати правовий феномен “десь у просторі над чи між людьми, у “соціальному середовищі” і т.п., тим часом як цей феномен відбувається в нього самого, у голові, у його ж психіці, і тільки там”. Інтерпретація права з позиції психології індивіда, вважав Петражицький, дозволяє поставити юридичну науку на ґрунт достовірних знань, отриманих шляхом самоспостереження (методом інтроспекції) або спостережень за вчинками інших осіб.

Джерелом права, за переконанням теоретика, виступають емоції людини. Свою концепцію Петражицький називав “емоційною теорією” і протиставляв її іншим психологічним трактуванням права, що исходили з таких понять, як чи воля колективні переживання у свідомості індивідів.

Емоції служать головним спонукальної (“моторним”) елементом психіки. Саме вони змушують людей робити вчинки. Петражицький розрізняв два види емоцій, що визначають відносини між людьми: моральні і правові. Моральні емоції є однобічними і зв'язаними з усвідомленням людиною свого обов'язку, чи боргу. Норми моралі - це внутрішні імперативи. Якщо ми подаємо з почуття боргу милостиню, наводив приклад Петражицький, то в нас не виникає представлень, що жебрак вправі вимагати якісь гроші. Зовсім інша справа - правові емоції. Почуття обов'язку супроводжується в них представленням про повноваження інших осіб, і навпаки. “Наше право є не що інше, як закріплений за нами, яке належить нам - як наше добро - борг іншої особи”. Правові емоції є двосторонніми, а виникаючі з них правові норми носять атрибутивно-імперативний (представницько-зобов'язуючий) характер.

Теорія Петражицького безмежно розширювала поняття права. Він вважав правовими будь-які емоційні переживання, зв'язані з уявленнями про взаємні права й обов'язки.

Петражицький відносив до правових норм правила різних ігор, у тому числі дитячих, правила ввічливості, етикету і т.п. У його творах спеціально обмовлялося, що правові норми створюються не шляхом узгодження емоцій учасників суспільних відносин, а кожним індивідом окремо: “Переживання, що існують в психіці лише одного індивіда і не зустрічають визнання з боку інших, не перестають бути правом”. На цій підставі Петражицький припускав існування правових відносин з неживими предметами, тваринними і нереальними суб'єктами, такими, як бог чи диявол.

Наведені висловлення викликали різку критику у вітчизняній літературі. Юристи нерідко звертали увагу на абсурдність окремих положень Петражицького, не зауважуючи, що за ними стоїть теоретична проблема. Петражицький прагнув знайти універсальну формулу права, яка охоплювала б різні типи праворозуміння, відомі історії (включаючи договори з богом і дияволом у правових системах минулого). Його концепція з'явилася однієї з перших спроб, теоретично багато в чому незрілої, простежити формування юридичних норм у правосвідомості.

Численні правові норми, створювані індивідами, неминуче вступають у протиріччя один з одним, указував Петражицький.

На ранніх етапах історії способом їхнього забезпечення виступала самоправність, тобто захист порушеного права самим чи індивідом групою близьких йому осіб. З розвитком культури правовий захист і репресія упорядковуються: виникає система фіксованих юридичних норм у формі звичаїв і законів, з'являються установи суспільної влади (суд, органи виконання покарань і т.п.). Монополізуючи функції примусу, державна влада сприяє визначеності права.

Розвиток звичаїв і законодавства разом з тим не витісняє цілком індивідуальні правові переживання, стверджував Петражицький. У сучасних державах поряд з офіційно визнаним правом існує, на його думку, безліч систем інтуїтивного права, як, наприклад, право заможних шарів, міщанське право, селянське, пролетарське, право злочинних організацій. Психологічна теорія в цьому відношенні наближалася до ідей правового плюралізму, однак право соціальних класів і груп у ній було витлумачено індивідуалістично. “Інтуїтивних прав стільки, скільки індивідів”, - підкреслював Петражицький.

Співвідношення інтуїтивного й офіційного права, по теорії Петражицького, у кожній країні залежить від рівня розвитку культури, стану народної психіки. Росія є “царством інтуїтивного права по перевазі”. У її склад входять народи, що коштують на різних ступенях розвитку, з безліччю національних правових систем і релігій. До того ж, думав учений, російське законодавство знаходиться в незадовільному стані, а його застосування суцільно і поруч підмінюється офіційною дією інтуїтивних-правових переконань. Петражицький ратував за проведення в країні уніфікації позитивного права, створення повного зводу російських законів. Передове законодавство, за його словами, прискорює розвиток менш культурних шарів суспільства.

Петражицьким виділялися позитивні правові емоції (правовий характер яких забезпечений чужими авторитетними веліннями (наприклад, монарха) або іншими зовнішніми нормативними фактами (наприклад, звичаєм)) і інтуїтивні правові емоції (забезпечуються внутрішнім переживанням суб'єкта). Розвиток права (його атрибутивна сторона) породжує державу.

Одночасно Петражицький підкреслював неприпустимість зведення інтуїтивного права навіть найбільш утворених соціальних класів у масштаб для оцінки діючих законів. Реформи законодавства, як думав він, необхідно проводити на основі наукових знань. У зв'язку з цим їм висувався проект створення особливої наукової дисципліни - політики права.

З погляду Петражицького, філософія права розпадається на дві самостійні науки: теорію права і політику права. Теорія права повинна стати позитивною наукою, без яких-небудь елементів ідеалізму і метафізики. Політика права як прикладна дисципліна покликана з'єднати позитивні знання про право із суспільним ідеалом, тобто представити наукове рішення проблеми, що складала зміст колишніх природно-правових навчань.

3. Значення психологічної теорії права для розвитку теорії права

Петражицький не залишив докладних рекомендацій щодо практичного здійснення політики права. Своє завдання він бачив у тому, щоб намітити відправні принципи нової юридичної науки, обґрунтувати її необхідність. Цілком ясно йому було одне: чільне положення в правовій політиці держави повинні займати не примусові міри, а механізми виховного і мотиваційного впливу на поведінку людей. Лише за допомогою таких механізмів офіційне право здатне направити розвиток народної психіки до загального блага.

Суспільно-політичні ідеали Петражицького були близькі до етичного соціалізму, що получили поширення в Росії на межі XIX-XX ст.ст. Для сучасної епохи, відзначав він, характерні процеси “соціалізації виробництва”, заміни “деспотичного режиму системою державного й общинного самоврядування”. У майбутньому право зживе себе і поступиться місцем нормам морального поводження. “Узагалі право існує через невихованість, дефектності людської психіки, і його завдання полягає в тім, щоб зробити себе зайвим і бути скасованим”.

Вчення Петражицького користувалося великою популярністю серед прихильників партії кадетів. Під впливом його ідей відбувалося формування поглядів багатьох представників немарксистського соціалізму в Росії того часу (Г.Д. Гурвич, П.А. Сорокін і ін.).

Зближенню психологічної концепції права з марксизмом сприяв М.А.Рейснер, один з перших радянських правознавців. Сприйняття марксистами вчення Петражицького про виховну роль права полегшувалося тим, що в документах російської соціал-демократії й у Конституції РСФСР 1918 р. соціалізм визначався як бездержавний лад (із утвердженням сталінізму і теорії радянської соціалістичної держави послідовники Рейснера були піддані ідеологічному шельмуванню за пропаганду надкласової етики).

Правова доктрина Петражицького привернула увагу соціологів до проблем нормативної природи і структури правосвідомості, стимулювала дослідження в області юридичної психології.

Учень Петражицького П.А.Сорокін об'єднав його концепцию із соціологією, розвивши її в такий спосіб у комунікативному напрямку, визнавши об'єктивні прояви права, його соціальне буття.

4. Переваги та недоліки психологічної теорії права

Як відомо жодна концепція праворозуміння не в змозі з'ясувати та пояснити що таке право у повній мірі та охопити всі прояви та форми існування цього складного явища. Тому кожна із існуючих теорій чи концепцій має як свої переваги так и недоліки, порівняно із іншими. Основними перевагами психологічної теорії права є те, що вона зробила величезний внесок у вчення про формування правосвідомості. Крім того позитивним тут є те, що ця теорія звертає увагу на одну з важливих сторін правової системи -- психологічну. Не можна проектувати і приймати закони, не вивчаючи рівень правової культури і правосвідомості в суспільстві, не можна і застосовувати закони, не беручи до уваги психологічні особливості індивідів. Законодавча і правозастосовча практика могла б більш плідно використовувати деякі висновки цієї теорії. Психологічні процеси різних рівнів -- така ж реальність, як і економічні чи політичні процеси. Право опосередковує їх, виявляє через них свою ефективність. Недоліками ж психологічної концепції розуміння права є:

- однобічний характер, відрив від об'єктивної реальності, неможливість у її рамках структурувати право і відрізняти його від інших соціально-регулятивних явищ

- розширення поняття права, оскільки правом вважалися будь-які емоційні переживання пов'язані з уявленнями про права та обов'язки;

- до правових норм відносив навіть правила різноманітних ігор, правила ввічливості та етикету;

- правові норми створюються не шляхом узгодження емоцій учасників суспільних відносин, а кожним індивідом окремо;

- припускалось існування правових відносин з неживими предметами, тваринами;

- інтуїтивному праву надається більшого значення, ніж офіційному.

Висновки

Таким чином, на зламі XIX--XX ст. у країнах Західної Європи стався перехід соціології від натуралізму та біологізму до психологізму, відбулося становлення психології як науки. Деякі вчені робили спроби віднайти сутність права в почуттях, інстинктах, емоціях, які, на думку психологів, є первинними відносно розуму і панують над ними.

Право почали розглядати як похідне від психіки, таке, що міститься в характері людини, в його переживаннях. З подібних ідей виникала психологічна теорія права, найвидатнішими представниками якої були французький соціолог і криміналіст Габріель Тард (1843--1904) та викладач Петербурзького, а потім Варшавського університетів Лев Йосипович Петражицький (1867--1931).

Аналізуючи елементи психіки людини, такі як воля, свідомість, відчуття та емоції, Петражицький вважав, що останні є основою поведінки людини. Найбільш важливими є етичні емоції людини, що виникають внаслідок уявлень про якісь вчинки. Власне, вони є внутрішніми імперативами, заперечують егоїстичні зазіхання і сприяють формуванню почуття обов'язку.

Прихильники психологічних концепцій права - Т. Тард, Ф. Гіддінг, Л.Петражицький бачили основи і джерела права і суспільства в психіці людей.

Тард причиною виникнення права (як і будь-якого соціального явища) вважав пристосування, наслідування, відкриття. Завдяки їм первісні відкриття систематизувалися і складалися в систему законів і уряд.

Згідно Гіддінгу, причиною виникнення суспільства, держави і відповідно, права є свідомість породи (раси,), тобто пошук людьми подібних собі.

Теорія Петражицького безмежно розширювала поняття права. Він вважав правовими будь-які емоційні переживання, зв'язані з уявленнями про взаємні права й обов'язки.

Співвідношення інтуїтивного й офіційного права, по теорії Петражицького, у кожній країні залежить від рівня розвитку культури, стану народної психіки. З погляду Петражицького, філософія права розпадається на дві самостійні науки: теорію права і політику права. Теорія права повинна стати позитивною наукою, без яких-небудь елементів ідеалізму і метафізики. Політика права як прикладна дисципліна покликана з'єднати позитивні знання про право із суспільним ідеалом, тобто представити наукове рішення проблеми, що складала зміст колишніх природно-правових навчань.

Отже на основі вищевикладеного можемо сформулювати основні ідеї психологічної школи права:

- право існує у психіці людини, тому його не потрібно шукати у соціальному середовищі;

- достовірність наукових знань підтверджується шляхом самоспостереження чи спостереженням за вчинками інших осіб;

- джерелом права є емоції людей, тому що теорію називали ще емоційною теорією права;

- емоції визначають відносини між людьми і поділяються на моральні, що мають односторонній характер та пов'язуються з усвідомленням людиною свого обов'язку та правові, що мають двохсторонній характер та пов'язується з розумінням того, що відчуття обов'язку супроводжується уявленням про права інших осіб;

- правові норм виникають з правових емоцій і мають атрибутивно-імперативний характер (право - зобов'язуючий);

- на ряду з офіційним правом є інтуїтивне, що притаманне індивіду;

- співвідношення інтуїтивного та офіційного права в кожній державі залежить від рівня розвитку культури та стану народної психіки;

- інтуїтивне право не може бути масштабом для оцінки діючих законів;

- реформу законодавства необхідно здійснювати на основі наукових знань;

- пропонував створення особливої наукової дисципліни - політики права, що поєднає позитивні знання про право з суспільним ідеалом. Політика права разом з теорією права повинна складати філософію права.

Список використаних джерел

1. Лейст О.Э. Три концепции права. // Советское государство и право, 1991, № 12.

2. Марченко М.Н . Теория государства и права. Учебник. М.: Юридическая . литература, 1996.

3. История политических и правовых учений / Под ред. В. С. Нерсесянца. - М., 1988. - С. 711.

4. Поляков А.В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода: Курс лекций. СПб.: Издательский дом Санкт-Петербургского государственного университета, 2004.

5. Спиридонов Л.И . Теория государства и права. Учебник. М.: Проспект, 1999.

6. Машков А. Проблеми теорії держави і права. Основи: Курс лекцій - К.: К.І.С., 2008. - 470 с.

7. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. - К., 1997.

8. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум, 2001. - 656с.