Поняття, ознаки і види правових відносин

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

Кафедра теорії держави і права

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Поняття, ознаки і види правових відносин»

Студента 1 курсу

денного відділення, група № 1

факультету цивільної та

господарської юстиції

Куби Андрія Миколайовича

Науковий керівник:

Іванченко Ольга Миколаївна

Одеса 2010



ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Правовідносини та їх загальна характеристика

Поняття правовідносин

Ознаки правовідносин

Розділ 2. Класифікація правовідносин

За характером змісту

За функціями права

За характером обов'язків

За ступенем визначеності суб'єктів

За галуззю права

Висновки

Списки використаної літератури



Вступ

Люди в процесі свого життя і діяльності вступають один з одним у численні взаємини. Такі відносини бувають різного типу. Зокрема, суспільні відносини можна розділити на матеріальні й ідеологічні. Матеріальні спрямовані на підтримку існування людини. Ідеологічні - це лише надбудова над першими. Відносини між людьми, що залежать від їхньої волі і свідомості, досить різноманітні. Це сімейні (відносини чоловіка і дружини, батьків і дітей), трудові (відносини робітника з адміністрацією свого підприємства), майнові (наприклад, відносини, що виникають між продавцем і покупцем) тощо. Люди вступають у ці відносини, як правило, по своїй волі, хоча вона залежить від різних життєвих обставин, насамперед від умов матеріального життя людей, від економічного ладу суспільства. Так само, у свою чергу, усі види і форми відносин, що виникають і функціонують у суспільстві між індивідуумами і їхніми об'єднаннями можна розділити на суспільні або соціальні. Вони у свою чергу виникають з безлічі різних відносин: економічних, юридичних, моральних, духовних, культурних і багатьох інших. Саме людське суспільство - це сукупність відносин, продукт взаємодій людей. Юридичні або правові відносини органічно зв'язані з правом.

Право - особливий державний регулятор суспільних відносин. Регулюючи ті або інші відносини, воно тим самим віддає їм правову форму, у результаті чого ці відносини стають правовими. Оборотов Ю.Н. Теория государства и права(прагматический курс):Экзаменационный справочник.-Одесса.,2004., с 46.

У порівнянні з іншими соціальними регуляторами право найбільш ефективний, владно примусовий і разом з тим цивілізований регулятор. Будь-які відносини здобувають характер правовідносин лише в тому випадку, якщо вони виникають на основі і відповідно до норм права, не суперечать волі держави.

Отже, правовідносини можна в самому загальному змісті визначити як суспільні відносини, урегульовані правом. Право не творець, а лише регулятор і стабілізатор суспільних відносин. Право саме по собі нічого не створює, а тільки санкціонує суспільні відносини. Законодавство усього лише протоколює, виражає економічні потреби. Тим самим спочатку виникають суспільні відносини, а потім, як наслідок, норма права. Але є і такі правовідносини, що виникають тільки як правові й в іншій якості існувати не можуть. Наприклад, конституційні, адміністративні, процесуальні, карні й інші. Саме подібні правовідносини за формою і змістом, «у чистому вигляді», являють собою дійсно самостійний вид і тип суспільних відносин. Лише в цьому змісті можна сказати, що право створює, діє суспільні відносини, породжуючи нові зв'язки. Предмет дослідження - визначення поняття правовідносин, а також класифікація цивільних правовідносин. Актуальність цієї теми полягає у тому, що правові відносини становлять одну з найважливіших сфер суспільного життя. Скрізь, де діє право, його норми, там постійно виникають, змінюються або припиняються правовідносини. Вони супроводжують людину протягом усього життя. Цій темі було присвячено значну кількість досліджень, зараз вона все ще досліджується. Висвітлювали у своїх роботах проблеми цієї теми такі вчені ОНЮА як: Оборотов Ю.М., Крестовська Н.Н.,Дудченко В.В., Крижанівський А.Ф., та інші.



Розділ 1. Правовідносини та їх загальна характеристика

1.1 Поняття правовідносин

Правовідносини ( від англ. Legal relation) - це специфічні вольові суспільні відносини, що виникають на основі відповідних норм права, учасники яких взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками. Общая теория государства и права. / Под ред. В.В.Лазарева. М., 2005.- с 208. Виходячи з того, правовідносини - це поєднання фактичних суспільних відносин і юридичних норм, розрізняють їх юридичний і фактичний зміст. Юридичний зміст правовідносин - це зафіксовані у нормах права суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх учасників. Суб'єктивне право розуміється як міра можливої поведінки, що належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів та потреб і яка забезпечується відповідними юридичними обов'язками інших (зобов'язаних) осіб. Юридичний обов'язок - це покладена на зобов'язану особу і забезпечена можливістю застосування засобів державного примусу міра необхідної поведінки, яку вона повинна здійснювати в інтересах уповноваженої особи. Фактичний зміст правовідносин - це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків

У додержавному родовому суспільстві правовідносин не було, тому що там не було права. Це означає, що правовідносини не мислимі поза правом або без права. Є лише відносини, що об'єктивно вимагають або не вимагають потребуючого правового опосередкування. Якщо норма права - статистичний стан правового врегулювання, то правовідносини - динамічний. Категорія «правовідносини» є однією з центральних у загальній теорії права і дозволяє усвідомити, яким чином право впливає на поводження людей. Основи держави і права / Під ред. А.М. Колодія і А.Ю. Олійника. -- К., 2000 - с 89. Під виникненням правовідносин розуміють умови, що породжують правові відносини. В суспільстві існує багато різних відносин: економічні, моральні, політичні, юридичні, культурні, духовні та інші. Лисенков С.Л. Конституція України / Матеріали до вивчення. -- К., 2003.- с 36. Отже суспільство є сукупністю відносин наслідок взаємодії людей. При цьому всі види і форми відносин, виникаючих в суспільстві, являються суспільним або соціальними.

Право являється офіційним державним регулятором суспільних відносин. В цьому його головне завдання. Регулюючи ті або інші відносини, воно тим самим надає їм правову форму, в наслідок чого ці відносини набувають повне значення і особливий вид - стають правовими, отримують правову оболонку. Саме за допомогою такої нормативної дії державна влада переносить визначені відносини під свій юридичний захист, надаючи їм стабільність, упорядкованість, стійкість, напрямок. Усі учасники наділяються правосуб'єктністю, юридичними правами і обов'язками. Ці відносини стають підконтрольними і управляючими. Заборонити одні дії, дозволити другі, заохочуючи інші, встановлюючи відповідальність за порушення своїх принципів, право таким шляхом вказує необхідні суспільно корисні варіанти поведінки суб'єктів, звужуючи чи розширяючи сферу їх суспільних бажань і цілей. Будь-які відносини набувають характерних правових відносин лише в тому випадку, якщо вони виникають на основі і у відповідності з нормативними правами і не протирічять волі держави. Отже правові відносини можна визначити, як суспільні відносини, врегульовані правом. При цьому регулюючі відносини не втрачають свого фактичного змісту, а лише змінюються, набуваючи нові додаткові якості. Держава не може при допомозі правових засобів свавільно змінювати початковий характер тих або інших відносин, а також творити нові. Держава шляхом видачі законів може лише прискорити розвиток відомих відносин. Право - не творець, а лише регулятор суспільних відносин. Право само по собі нічого не творить, а лише санкціонує суспільні відносини. Законодавство лише фіксує, виражає економічні споживання.

Правові відносини в юридичній науці виділяються ще в якості однієї з найважливіших категорій. Вони служать юридичним формам взаємодії учасників різнобічних суспільних відносин. Одночасно правові відносини є необхідною умовою і неопосередкованим завданням ціленаправленої правової дії на суспільні відносини. Вони надають найбільш значний, стійкий та стабільний, незалежний від випадковостей суспільний зв'зок. По мірі закінчення правових відносин в процесі правового регулювання суспільних відносин виникають необхідні умови для досягнення вищих цілей соціального розвитку особистості, найбільш повного задоволення її матеріальних та духовних потреб в нерозривному зв'язку з конкретними інтересами суспільства. Ще правові відносини можна визначити як врегульовані нормативно-правові суспільні відносини, учасники яких являються носіями суб'єктів права і юридичних обов'язків, які гарантуються державою.

Під виникненням правовідносин розуміють умови, що породжують правові відносини. Виділяються два види передумов виникнення правовідносин:

- Матеріальні (загальні)

- Юридичні (спеціальні) 1.Харитонова О.І. Деякі проблеми загальної теорії правовідносин//Актуальні проблеми держави і права. - Вип.21. - Одеса.,2003.- с 75-83.

До матеріального відносяться життєві інтереси і потреби людей, під впливом яких вони вступають у відповідні правовідносини. У широкому розумінні під матеріальними передумовами вважається система соціально-економічних, культурних і інших обставин, що обумовлюють об'єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин. До матеріальних передумов можна віднести також наявність об'єкта правовідносин (того, із приводу чого особи вступають у дані юридичні зв'язки), не менш двох суб'єктів і відповідне поводження учасників правовідносин. Інтерес - от що скріплює членів цивільного суспільства. Потреби можуть бути матеріальними, духовними або фізіологічними. Прагнення до задоволення названих потреб і викликає до життя відповідні правовідносини, у цьому їхня першопричина. У більш широкому змісті під матеріальними передумовами розуміється сукупність економічних, соціальних, культурних і інших факторів, що обслуговують об'єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин. Однак одних загальних передумов не досить, щоб у конкретних випадках практично виникли і діяли реальні правові відносини, для цього потрібні ще формально-юридичні.

До юридичних передумов відносяться:

- норма права;

- правосуб'єктність;

- юридичний факт (як реальна життєва обставина).

Без названих передумов правовідносини неможливі.

У правовідносинах виникає зв'язок між особами за допомогою суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, причому цей зв'язок носить вольовий характер. Інакше кажучи, правовідносини, перш ніж скластися, проходять через свідомість і волю людей. Лише в окремих випадках суб'єкт може не знати, що став учасником правового відношення, наприклад, виявившись спадкоємцем за законом після смерті родича, що проживає в іншому місті. Найбільший внесок у розвитку в правовідносинах внесла цивілістична наука. На її висновках і положеннях значною мірою ґрунтується і загальна теорія держави і права. Однак, вторгати з цими готовими мірками в інші соціальні сфери й аналізуючи механізм правового опосередкування суспільних відносин більш загального і більш високого рівня, у неї виникають утруднення.

Юридичний інструментарій, відпрацьований за тисячоліття, успішно застосовуваний у своїй області, не завжди без усяких застережень може бути використаний в іншій області. Звідси потреба доповнити цей механізм, зробити більш гнучким, уніфікованим, для того щоб з його допомогою можна було упорядкувати, регулювати й інші відносини. Правовідносини, як і право, на базі якого вони виникають, охороняються державою. Інші відносини такого захисту не мають. Охорона законності і правопорядку означає й охорону правовідносин, тому що останні у своїй сукупності й утворять правовий порядок як результат законності. Також правові відносини відрізняються індивідуалізованістю суб'єктів, строгою визначеністю і взаємністю, персоніфікацією прав і обов'язків. Це завжди конкретне відношення «когось» з «кимсь». Сторони (фізичні і юридичні особи), як правило, відомі і можуть бути названі по саме, їхні дії скоординовані. Це не спостерігається в інших суспільних відносинах, наприклад, моральних, політичних, естетичних, що не настільки формалізовані і керовані.

Система правовідношення розкривається через його структуру. Структура правовідношення - основні елементи правовідношення (суб'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними з приводу соціального блага або забезпечення публічних і приватних інтересів на основі суб'єктивних прав, юридичних обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності. Термін «структура» є адекватнішою стану правовідношення, чим термін «склад», оскільки останній тільки фіксує елементи правовідношення без вказівки на їх логічний взаємозв'язок.

Правовідношення - логічно пов'язана конструкція усіх елементів, де головними полюсами зв'язку є його суб'єкти, що реалізовують юридичні права, юридичні обов'язки, повноваження і юридичну відповідальність заради досягнення результату цього зв'язку. Безродный Е.Ф., Ковальчук Г.К. Світова класична думка про державу і право. - К., 1999, с 45. Отже, термін «структура» вбирає в себе елементний склад правовідношення і правові зв'язки між ними, тобто власне стосунки між суб'єктами. Структура змісту правовідношення - спосіб взаємного зв'язку, що виникає на основі суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності з приводу домагання на щось, тобто це юридичне взаємне положення суб'єктів, яке визначає, формує їх поведінку через ті, що кореспондують один одному права і обов'язку заради задоволення їх інтересів. Структура змісту правовідносин буває простою і складною.

1.2 Ознаки правовідносин

Найбільш характерні ознаки правових відносин як особливого виду суспільних відносин містяться в наступному:

Вони виникають, зникають або змінюються тільки на основі правових норм, які неопосередковано породжують правові відносини і реалізуються через них. Між цими явищами існує причино-наслідковий зв'язок. Нема норми - нема і правових відносин. Вони представляють собою деяке єдинство, цілісність. В них ще встановлюються спроби забезпечення і охорони правових відносин порушення. Зв'язок правових відносин з правовими нормами, які знаходяться на законодавчих актах держави виражаються в тому, що дані відносини в цілому і їх структура являється необхідною частиною в суспільній системі правового регулювання суспільних відносин. Саме в правових відносинах викладається ціль правових норм. Суб'єкти правових відносин взаємно пов'язані між собою юридичними правами та обов'язками, які в правовій науці прийнято називати суб'єктивними, цей зв'язок і є правовідношення, в рамках якого права однієї сторони відповідає обов'язок іншої, і навпаки. Їх можна назвати зустрічними. Учасники правових відносин виступають по відношенню один до іншого, як управомочені і правозобов'язані особи. Якщо детальніше розглянути ознаки правових відносин то ми побачимо що:

1. Являє собою різновид суспільних відносин, соціальним зв'язком. Правовідносини складаються між людьми або колективами як суб'єктами права з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів. Курилов Д.А. Общая теория государства и права: предмет, структура, функции. - М., 2003., с 113. Не може бути правовідносин з тваринами, рослинами, предметами. Стосунки з ними є, але не за допомогою права. За негуманне відношення до собаки чоловік відповідає не перед собакою, а перед органами, що стоять на варті захисту тварин.

У минулі часи (середньовіччя) суб'єктами права визнавалися тварини і навіть неживі предмети. Наприклад, в Росії в 1593 р. був покараний батогом і засланий до Сибіру церковний дзвін, який «дзвонив» у зв'язку з вбивством царевича Дмитра.

2. Є ідеологічним відношенням -- результатом свідомої діяльності (поведінки) людей. Правовідносини не можуть виникати, не проходячи через свідомість людей: норми права не можуть вплинути на людину, її поведінку, поки вміст правових норм не буде усвідомлений людьми, не стане їх правосвідомістю.

3. Є вольовим відношенням, яке проявляється в двох аспектах:

а)у втіленні в нім волі (інтересу) держави, оскільки правовідношення виникає на основі правових норм;

б)у втіленні в нім волі (інтересу) учасників правовідношення - вони зв'язані предметом інтересу, досягненням його результату.

Щоправда, правовідносини можуть виникати і припинятися окрім волі їх учасників (наприклад, потерпілий від злочину виявляється проти свого бажання залученим в карно-процесуальне правовідношення із злочинцем і судом). Проте реалізація правовідносин можлива лише на основі виявлення волі (інтересу) учасників. При цьому є правовідносини, для виникнення яких необхідне волевиявлення всіх його учасників (договір купівлі-продажу), а є правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з учасників (проведення обшуку).

4. Виникає, припиняється або змінюється, як правило, на основі норм права в разі настання передбачених нормою фактів. Правовідносини виступають як спосіб реалізації норм права, або інакше: норми права втілюються в правовідносинах, відбувається їх індивідуалізація стосовно суб'єктів і реальних ситуацій. У нормах права вже закладені правовідносини, але в абстрактній формі. Проте не можна вважати, що наявність правових норм автоматично веде до виникнення правовідносин. Може бути і такий варіант, коли правові норми реалізуються, але правовідносин немає. Правда це буває украй рідко. Наприклад, виникнення правовідносин в разі вирішення справи на основі аналогії права.

5. Має, як правило, двосторонній характер і є особливою формою взаємного зв'язку між конкретними суб'єктами через їх права, обов'язки, повноваження і відповідальність, які закріплені в правових нормах. Одна сторона має суворо визначені суб'єктивні юридичні права (управомочена сторона), на іншу покладені відповідні суб'єктивні юридичні обов'язки (зобов'язана сторона). Повноваження - прерогатива державних органів і посадовців. Юридична відповідальність - елемент вторинного характеру, який реалізується в результаті здійснення правопорушення. Основний зміст правовідносин - суб'єктивне юридичне право і суб'єктивний юридичний обов'язок. Не може бути правовідносин, заснованих тільки на правах або тільки на обов'язках. Правам однієї сторони відповідають обов'язки іншої сторони. Наприклад, одна сторона - кредитор - має право на отримання боргу, а інша - боржник - обов'язок повернути борг. У деяких правовідносинах кожна сторона має і права і обов'язки (фізичні особи), правомочність і відповідальність (посадовці).

Ступінь конкретизації сторін може бути різним:

Мінімально конкретизуються правовідносини, які врегульовані безпосередньо законом. Колодій Л.Ю., Олейніков А.М. Основи держави і права. - К., 2005., с 58. Типовий приклад - конституційні права і свободи. Кожний громадянин сам визначає, в якій мірі він буде використовувати можливості, що надані йому відповідно до Конституції. Середній ступінь конкретизації спостерігається, коли індивідуалізований не лише суб'єкт, а й об'єкт правовідносин. Наприклад, у правовідносинах власності визначені власник і річ -- об'єкт власності. Максимальний ступінь конкретизації наявний у тих випадках, коли точно відомо, які власне дії повинні здійснюватися зобов'язаною стороною в інтересах уповноваженого. Тут індивідуально встановлюється об'єкт, дві сторони і зміст правового зв'язку між ними. Наприклад, за договором підряду одна сторона зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням іншої сторони, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконану роботу. Цивільний кодекс України N 435-IV від 16 січня 2003 року Стаття 837.Договір підряду.

6. Охороняється державою, забезпечується заходами державного впливу. В більшості випадків суб'єктивні права і юридичні обов'язки здійснюються без застосування заходів державного примусу. У разі потреби зацікавлена сторона може звернутися в компетентний державний орган, який виносить ухвалу з чітким визначенням прав і обов'язків сторін. Можливість державного примусу створює режим соціальної захищеності, безпеки, законності. Для виникнення і здійснення правовідносин зовсім не обов'язкова одночасна наявність усіх перелічених підстав. Як правило, правове регулювання виникає без втручання тих, хто застосовує право. При відсутності нормативно-правової підстави правові відносини створюються за умов існуючих прогалин у законодавстві. Учасники правовідносин можуть самостійно визначати зміст взаємних прав і обов'язків, якщо їх відносини регламентуються диспозитивними нормами.

Розділ 2. Класифікація правовідносин

2.1 За характером змісту

Класифікація правовідносин має не лише теоретичне значення, але є корисною для визначення прав і обов'язків сторін правовідношення, визначення кола і системи норм, що застосовуються у подібних, але різних правовідношеннях, хоча, як правило, поділ, класифікація явищ мають дещо штучний характер і далекі від досконалості, адже неможливо створити класифікацію, яка була б ідеальною, тому що критеріїв за якими можна класифікувати явище дуже багато. Але тут використовуються найбільш поширені способи класифікації правовідносин.

За характером змісту слід розрізняти загальні і конкретні правовідносини. Синченко Ю.П. Теорія держави і права в схемах і таблицях / Навчальний посібник. - Суми, 2002. - с 38. Обидва терміни умовні і вказують лише на своєрідність явищ що відбиваються. Взагалі, всяке правовідношення по-своєму конкретно, і в той же час є неконкретним узагальненням, інтегруючим в собі збиральні риси. Ідея загальних правовідносин виникла у вітчизняній науці в 60-і роки і обґрунтована в роботах Алексеева С.З, Матузова Н.І. Пізніше коло прибічників цієї концепції розширилося, а нещодавно вона застосовна до сучасних умов української дійсності. Наявність загальних правовідносин беззастережно визнається державознавцями, але заперечується представниками цивільного права. У рамках загальних правовідносин існують і реалізуються основні права і свободи людини і громадянина, зафіксовані в міжнародних пактах, інших засадничих документах. Відповідно до Конституції,на державу покладений обов'язок визнавати, дотримувати і захищати ці права і свободи, гарантувати їх здійснення. У свою чергу громадяни повинні поводитися відповідно до норм Конституції і інших законів, дотримувати загальний інтерес, виконувати свої обов'язки, шанувати права і свободи інших. У конституційних правовідносинах немає юридичного факту в традиційному його розумінні. Ці правовідносини виникають безпосередньо із закону, тобто роль юридичного факту в даному випадку виконує сам закон, його видання. Головне ж полягає в тому, що в цих правовідносинах однією із сторін являється держава, оскільки це неконкретизована сторона, а якщо вона і конкретизується, то в особі Президента.

Загальні правовідносини виникають безпосередньо із закону, який породжує правовідношення між особою і державою. Закон одночасно є юридичним фактом, з яким він же зв'язує виникнення правовідношення, наприклад, між особою і державою у зв'язку з введенням через карний закон. На кожного громадянина, на кожну посадову особу покладається обов'язок дотримання відповідних заборон, а держава має право вимагати виконання цього обов'язку громадянами. Це загальні взаємозв'язки. Вони в найменшій мірі усвідомлюються людиною. Як правило, людина не замислюється про правовий характер такого роду взаємозв'язків. Людина не замислюється над питанням, чому воно не порушує правову заборону. Вона діє за звичкою, або дотримується морального аналога правової заборони. Якась частина населення не порушує заборони через страх юридичної відповідальності. У останньому випадку правовий характер взаємин між особою і державою, можливо, набуває усвідомленого характеру.

Конкретні правовідносини виникають на основі юридичних фактів - вчинків, актів конкретної поведінки, наприклад, договорів купівлі-продажу, позики, оренди, фрахтування і тому подібне.

Конкретні правовідносини носять правозастосовний характер, а загальні - правозабезпечувальний і правоохоронний.

Загальні і конкретні правовідносини можуть виникати на базі як регулятивних, так і охоронних норм. Загальні правовідносини найчастіше пов'язані з дією норм конституції, з реалізацією заборон карного права. Конкретні правовідносини так само можуть бути як регулятивними, наприклад, породжувані цивільно-правовим договором, так і охоронними, що виникають у зв'язку з порушенням кримінальної справи, притягненням як обвинуваченого особи, призначенням і проведенням судової експертизи та ін.

Таким чином, якщо загальні правовідносини утворюють основу правопорядку, характеризують його головні риси, то конкретні правовідносини - це зміст правопорядку, головне, що виражає його живу тканину.

Загальні правовідносини є украй своєрідними правовими явищами. Вони, як відзначалося, не мають поіменної індивідуалізації по суб'єктах. Для їх виникнення не потрібно юридичні факти, окрім існування суб'єкта, що має громадянство, ряду інших обставин, що відносяться до суб'єкта. По терміну дії вони відповідають часу існування юридичної норми.

Проте загальні правовідносини є саме правовими стосунками. У тих випадках, коли особа виступає носієм загального суб'єктивного права, це означає, що воно знаходиться в специфічному положенні до усіх інших осіб. Загальне суб'єктивне право тому і є суб'єктивним, що має особистий характер, тобто належить не лише усім суб'єктам, але і кожному суб'єктові окремо. Так само наявність загальних обов'язків означає, що кожне обличчя знаходиться в специфічному положенні до усіх інших осіб.

Це специфічне положення виражається, зокрема, в тому, що загальному праву завжди кореспондують певні юридичні обов'язки, а загальним обов'язкам - суб'єктивні юридичні права. Якщо не бачити цього, то тоді абсолютно незрозуміло, в чому полягає юридичний характер суб'єктивних прав і обов'язків. Неважко помітити, що у такому разі загальні суб'єктивні права і обов'язки виглядатимуть як одна лише декларація.

Між тим досить врахувати своєрідність загальних правовідносин, як стануть ясними їх громадська природа і юридична істота. Тут кожен знаходиться у відношенні з кожним. Цьому громадянинові, наприклад, зовсім необов'язково знати, які конкретні суб'єкти наділені загальними конституційними правами. Він зобов'язаний не порушувати ці права, хто б не був їх носієм. Іншими словами, цей громадянин полягає у відношенні з усіма суб'єктами, узятими разом. Загальні стосунки - це не конкретні зв'язки між невизначеними особами, а специфічний стан, в якому знаходиться цей суб'єкт і яке визначає його положення по відношенню до усіх інших осіб.

Таким чином, загальне правовідношення, як і всяке інше, виражає реальний громадський зв'язок. Цінність поняття правовідношення полягає, зокрема, і в тому, що воно означає конкретне, реальне громадське відношення, що втілене у форму права, є реалізацією норми. Конструкція загального відношення повною мірою відповідає цій вимозі. Адже будучи загальним за способом індивідуалізації суб'єктів, ці стосунки гранично конкретні за змістом (тим паче, що «точна визначеність учасників не відноситься до специфічних ознак правовідношення»). А якщо врахувати особливості методу державно-правового регулювання, у сфері якого в основному і складаються загальні стосунки, а також особливості загальних зв'язків в інших галузях радянського права, то для вираження правового положення суб'єктів конструкція загального правовідношення виявляється взагалі єдино можливою. В той же час конструкція загального правовідношення, що охоплює в єдності з конструкцією конкретного відношення різноманіття правових зв'язків, дозволяє осмислити усі найскладніші поєднання прав і обов'язків і, мабуть, якраз і дозволяє дати ту ведучу і визначальну класифікацію правовідносин, про необхідність вироблення якої говорилося в літературі.

2.2 За функціями права

Іншим варіантом класифікації правовідносин, є їх розгляд на основі соціального призначення (функціями права).

Тут виділяються наступні види:

Регулятивні - виникають з фактів правомірної поведінки суб'єкта - правовідносини спрямовані на забезпечення розвитку громадських стосунків, наприклад, правовідносини, пов'язані з договорами купівлі-продажу, комісії, підряду, або правовідносини, що виникають при акціонуванні і приватизації державних підприємств. Чувакова А.М. Идентификация юридических фактов // Юридический вестник.- 2002.-№3.-С.82-86. Основний зміст таких правовідносин - позитивний, регулятивний. Тут є охоронні моменти, але вони не виступають на перший план, а мають допоміжне значення. Так, при акціонуванні, приватизація державних підприємств, одним з найважливіших моментів є охорона цієї діяльності від неправомірного привласнення державної власності за рахунок тіньового капіталу, за рахунок корупції і застосування методів, використовуваних мафіозними структурами. Проте при усій важливості охоронного моменту і в праві, і в правовідношенні він є допоміжним.

Охоронні правовідносини - це такі правовідносини, основним змістом яких є правові заборони, правові обмеження або активні обов'язки відповідних посадовців, передбачені в цілях забезпечення охорони регулятивних правовідносин. У таких правовідносинах домінує охоронна функція права. Виникають з фактів неправомірної поведінки суб'єкта на основі охоронних норм (кримінальні, адміністративні, цивільні правовідносини). Зв'язані з виникненням і здійсненням юридичної відповідальності, передбаченої в санкціях охоронних норм. Охоронні кримінально-правові відносини виникають між державою та злочинцем; реалізуються разом з вступом обвинувачувального вироку в законну силу. Охоронні адміністративно-правові відносини виникають з неправомірних дій(правопорушень), які порушують норми адміністративного права; реалізуються застосуванням до винного відповідних заходів юридичної відповідальності, що передбачені адміністративною нормою. В даних правовідносинах сторони або одна з сторін повинна бути наділена державно-владними повноваженнями. Охоронні цивільно-правові відносини виникають в результаті здійснення охоронних норм цивільного права; забезпечують захист суб'єктивних прав та охоронюваних державою інтересів постраждалих, а також покладання цивільно-правової відповідальності на правопорушників.Специфічні риси регулятивних правовідносин прямо залежать від того, яку з двох основних регулятивних функцій права (статичну або динамічну) вони виражають, який характер поведінки суб'єктів і відповідно до цього на основі яких юридичних норм вони складаються і функціонують.

Це - одне з найважливіших ділень правовідносин, що відповідає основному групуванню спеціально-юридичних функцій і аналогічному підрозділу юридичних норм.

2.3 За характером обов'язку

Активного типу - обов'язок зробити певні дії на користь іншої сторони.

Пасивного типу - обов'язок утриматися від небажаних для іншої сторони дій. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. - Харків: Еспада, 2006. - 236 с.

Можуть бути змішаними: об'єднуються правовідносини пасивного і активного типу, відносні і абсолютні. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник. - Вид. 8-е. - Х.: Консум, 2005. - с 46.У активних обов'язок полягає в необхідності зробити певні дії на користь управомоченного, в пасивних, навпаки, вона зводиться до того, що утримується від небажаної для контрагента поведінки. Правовідносини активного типу - це стосунки, що виражають динамічну функцію права. Вони складаються на підставі норм, що зобов'язали, і характеризуються тим, що активний центр правовідношення знаходиться в юридичному обов'язку. Правовідносини цього типу покладають на обличчя обов'язок позитивного змісту, тобто зробити певні дії (виконати ту або іншу роботу, передати майно і тому подібне). Інтереси управомоченного задовольняються тільки в результаті здійснення позитивних дій зобов'язаною особою. Правовідносини пасивного типу - це стосунки, що виражають статичну функцію права. Вони складаються на підставі управомочуючих і заборонних норм (що розглядаються в єдності) і характеризуються тим, що активний центр правовідношення знаходиться в суб'єктивному праві. Позитивні дії здійснюються уповноваженною особою (йому надано право на позитивні дії), а на зобов'язане обличчя покладається обов'язок пасивного змісту, тобто утримуватися від поведінки відомого роду (правовідносини власності, багато конституційних правовідносин та ін.). Управомоченний задовольняє інтереси своїми діями. Обов'язки ж в цих правовідносинах грають, так би мовити, «захисну», допоміжну роль.

Звертаючи увагу на те що «активний» і «пасивний» - терміни, що відбивають тільки зміст юридичного обов'язку,то необхідно відмітити наступне. Правовідносини активного і пасивного типів - два різні класи правовідносин, що є якісно різними пластами правової матерії і відповідно до цього відрізняються один від одного істотними юридичними властивостями. Ось чому при розгляді тих або інших проблем правовідношення треба постійно мати на увазі властиві їм відмінні риси (а також особливі властивості охоронних правовідносин). Багато суперечок в юридичній науці викликано якраз тим, що не враховуються особливості правовідносин різних типів. Це і призводить до спроб виробити такі «загальні» поняття, які насправді поширюються лише на один з типів або видів правовідносин.

Чітке з'ясування того, до якого типу належить це правовідношення, важливо також для практичного застосування юридичних норм. Зокрема, в кожному випадку застосування норм права необхідно з усією певністю з'ясувати, де розташований активний центр правовідношення, який зміст суб'єктивного права йому притаманний.



2.4 По мірі визначеності суб'єктів

По мірі визначеності суб'єктів усі правовідносини діляться на абсолютні і відносні. Сурилов О.В. Теорія держави та права. Одеса. 1998., 56с.

Абсолютні правовідносини - це ті, в яких визначена тільки одна сторона - носій суб'єктивного права. На іншому полюсі правового відношення немає персонально визначеного суб'єкта, носія юридичного обов'язку. Один суб'єкт наділяється суб'єктивним правом, а усі інші суб'єкти зобов'язані не порушувати це суб'єктивне право.

Дані права іменуються абсолютними тому, що, по-перше, їх активний центр - в суб'єктивному праві, що надає його носієві широкі можливості для поведінки на власний розсуд, а, по-друге, усі інші суб'єкти зобов'язані утримуватися від порушення наданого конкретного суб'єктивного права.

Відносні і абсолютні стосунки мають істотні відмітні властивості. Яскраво і образно ці особливості охарактеризував В. До. Райхер. Зв'язок між людьми в правовідношенні, писав він, встановлюється або за типом прямих дротів, протягнутих між певними точками простору, або за типом бездротового зв'язку, що сполучає цю точку простору з абсолютно невизначеним числом усіх інших точок. У першому випадку (відносні правовідносини) правова енергія струмує лише по цьому дроту, хоча і розсіюється в той же час в навколишньому просторі (побічна, відбита дія за адресою третіх осіб). В другому випадку (абсолютні правовідносини) право випромінює енергію з однієї точки хвилеподібно, безпосередньо на всі боки соціального середовища.

Прикладами є:

Правовідношення, що виникає у зв'язку з реалізацією права власності. Власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися власністю, що належить йому. Усі інші особи зобов'язані шанувати і не порушувати це право.

Правовідношення по реалізації політичних свобод( свобода слова, зібрань, друку) - недопущення державою перешкод щодо їх законного здійснення;

Відношення авторства - ніхто не може використовувати або розповсюджувати результати інтелектуальної, творчої діяльності без згоди автора та ін.

Відносні правовідносини - це такі правовідносини, в яких обидві сторони персонально визначено і є носіями прав і обов'язків по відношенню один до одного. Наприклад, відповідно до договору купівлі-продажу між продавцем речі і її покупцем виникають конкретні, відносні правовідносини.

Щодо загальних (загальноіндивідуалізованих) правових зв'язків можна сказати що якщо відносне правовідношення може бути позначене формулою «один до одного», абсолютне - «один до кожного», то загальнорегулятивне - «кожен до кожного». Тут вже право випромінює енергію з кожної точки безпосередньо на всі боки.

2.5 За галузями права

Ще одним варіантом класифікації правовідносин є розподіл по галузях права. Теория государства и права / Под ред. В. К. Бабаева. - 2-е изд., перераб. и доп., учеб. - М.: Юристъ, 2006. - с 214.

По особливостях предмета і, отже, фактичного змісту можуть бути відкремлені правовідносини, відповідні будь-якому підрозділу правової системи, у тому числі комплексним, вторинним утворенням (так можуть бути виділені страхові, гірські, природоохоронні і подібні до них правові стосунки). Деякі з них мають відому юридичну специфіку. Але галузевими в суворому значенні цього слова можуть бути названі тільки правовідносини, відповідні основним галузям права (тобто головним підрозділам правової системи, яким властиві особливі юридичні режими, особливі методи регулювання). Більше того, саме в галузевих правовідносинах виражаються визначальні, характерні риси методу правового регулювання цієї основної галузі.

Відповідно до цього найбільш важливі юридичні особливості галузевих правовідносин концентруються в загальних правових зв'язках, що виражають правове положення суб'єктів, їх вихідні юридичні позиції (такі загальні зв'язки складаються у рамках правосуб'єктності - на стику з державно-правовими стосунками). Істотні юридичні особливості властиві також іншим - абсолютним і відносним галузевим правовідносинам, хоча деякі їх елементи нерідко відбивають факт взаємодії між галузями або факт «відхилення» окремих сторін методу від його типових рис. Своєрідність методу тієї або іншої галузі, виражена в особливостях галузевих правовідносин, може бути охарактеризована особливим, вже використаним в літературі поняттям - «структурний тип правовідношення». Наявність такого структурного типу є одним з надійних і яскравих показників того, що перед нами - самостійна основна галузь права.

Найчастіше виділяють такі види правовідносин:

Конституційно-правові (наприклад,стосунки громадянства);

Адміністративно-правові (наприклад, стосунки по стягуванню і сплаті податку);

Цивільно-правові (наприклад,стосунки купівлі-продажу речі або цінних паперів);

Трудові (наприклад,стосунки за трудовим договором) та ін;

Міжнародно-правові(відносини між двома іноземними державами)

Прикладом конституційних правовідносин є відносини громадянства в Україні, що регулюються нормативно-правовими актами конституційного права - Конституцією України та Законом України про громадянство. Прикладом цивільно-правових відносин є відносини купівлі-продажу в Україні, що регулюються основним нормативно правовим актом цивільного права - Цивільним кодексом України. Прикладом адміністративних правовідносин є відносини порядку сплати штрафів, що регулюються Кодексом адміністративного судочинства. Прикладом кримінально-правових відносин є відносини відповідальності за крадіжку, що регулюються Кримінальним кодексом України. Прикладом трудових правовідносин є відносини за трудовим договором, що регулюються основним нормативно-правовим актом трудового права - Кодексом законів про працю.



Висновки

Реформування правової системи України у зв'язку з оновленням соціально-економічного становища потребує кардинального перегляду категоріального апарату, яким оперують різні галузі права при регламентації відповідних відносин.

Правова абстракція «правовідносини» була всебічно досліджена представниками загальної теорії права і цивільного права, а також частково міжнародного публічного права за радянських часів, що, однак, не зняло дискусійності та неоднозначності зазначеної категорії відносно її визначення, структури, змісту тощо.

Як зазначається в українській теорії права, правова абстракція «правовідносини» є однією з найбільш глибоких і складних, що характеризують правову форму суспільного життя в цілому, а проблема правовідносини залишається у юридичній науці центральною, такою, що залучає до орбіти суперечок щодо кожного питання теорії правовідносин все більшу кількість науковців. І, незважаючи на давні спори з приводу визначення, сутності, структури, елементів правовідносин, на сьогодні не можна стверджувати, що питання правовідносин є однозначно вирішеними в теорії права.

Перш за все слід зазначити, що відповідно до наукових досягнень загальної теорії права правовідносини частіше за все розуміють як врегульовані нормами права суспільні відносини. Правовідносини -- це відносини, що виникли в результаті правового регулювання існуючих суспільних відносин. Разом із цим у теорії права існує й інша точка зору, яка опосередковує правовідносини через зв'язок між особами.

Разом із цим, напевне, кожний елемент структури правовідносин піддавався критиці представниками загальної теорії права. Найбільше дискусій, очевидно викликала така правова абстракція, як об'єкт правовідносин. Так, одні автори відносили до об'єкта правовідносин поведінку людей, речі, блага, інші цінності, потреби життєвих відносин, дії, продукти духовної творчості, результати дії і т.д.; другі автори розглядали права і обов'язки як внутрішній зміст правовідносин, усуваючи з цієї позиції поведінку осіб; треті наголошували на тому, що об'єктом правовідносин є поведінка учасників; на думку четвертих, дії є змістом правовідносин і тому не можуть бути одночасно об'єктом права. Деякі автори вважали, що у правовідносинах слід виділяти множинність об'єктів; інші взагалі заперечували об'єкт як складову структуру правовідносин, а фактичні відносини (реальну поведінку) розглядали складовою структури правовідносин. Представники загальної теорії права до змісту даної категорії відносять поведінку осіб або права і обов'язки.

Інша концепція правовідносин базується на тому, що правовідносини - це юридичний зв'язок між учасниками, між нормою права і суспільними відносинами, між суб'єктами, а також між суб'єктами і державою. Очевидно, що така багатоманітність думок щодо різних аспектів правовідносин викликана складністю даного феномена. Суспільні відносини можуть визначатись множинністю своїх елементів, різного роду зв'язками між собою і зовнішнім середовищем у вигляді різних правових систем, що унеможливлює надання їх чіткої схеми чи загальноприйнятих меж їх структури і зв'язків. Таким чином, у разі виникнення спірної ситуації і необхідності її правового впорядкування, суспільні відносини повинні бути розглянуті і оцінені різнобічно, у всій їх сукупності і неповторності у кожному конкретному випадку окремо з боку юрисдикщйних органів. Тільки врахування конкретних обставин справи може бути основою для правового регулювання, визначення правового механізму і появи відповідних правовідносин як результату дії норм права на суспільні відносини.

Списки використаної літератури

Безродный Е.Ф., Ковальчук Г.К. Світова класична думка про державу і право. - Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 391 с.

Варламов В.Н. Правоотношения: философский и юридический подходы//Правоведение. - 1991. - №4.

Загальна теорія держави і права/ За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Харків. - 2002. - 432 с.

Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права. - К.:Кондор, 2002. - 353 с.

Колодій Л.Ю., Олейніков А.М. Основи держави і права. - К., 2005., - 312 с.

Курилов Д.А. Общая теория государства и права: предмет, структура, функции. - М., 2003., 569с.

Лисенков С.Л. Конституція України / Матеріали до вивчення. -- К., 2003. - 169с.

Малько А.В. Законные интересы как правовая категория. - СПб.:Изд-во Р.Асланова 2004 - 357с.

Мотовиловкер Е.Я. Законный интерес и субъективное гражданское право// Правоведение. - 2005. - №2. - 217с.

Оборотов Ю.Н. Теория государства и права(прагматический курс):Экзаменационный справочник.-Одесса.,2004., - 184с.

Общая теория государства и права. / Под ред. В.В.Лазарева. М., 2005. - 575с.

Основи держави і права / Під ред. А.М. Колодія і А.Ю. Олійника. -- К., 2000 - 304с.

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник. - Вид. 8-е. - Х.: Консум, 2005. - 158 с.

Синченко Ю.П. Теорія держави і права в схемах і таблицях / Навчальний посібник. - Суми, 2002. - 137с.

Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. - Харків: Еспада, 2006. - 776 с.

Списки використаної літератури

Суришов О.В. Теорія держави та права. Одеса. 1998., - 224с.

Теория государства и права / Под ред. В. К. Бабаева. - 2-е изд., перераб. и доп., учеб. - М.: Юристъ, 2006. - 637 с.

Теория государства и права. Курс лекций. / Под ред. Н.И.Матузова, А.В.Малько. -- Москва, 2001, - 776с.

Теория государства и права: [Учеб.]. под ред. Марченко М.Н. М.2005-785с.

Теорія держави і права / Під ред. В.В.Копєйчикова. -- К., 2005.-320 с.

Тихомиров Ю.А. Публичное право. -- М., 2005.-306с.

Ткаченко А.И. Методологические вопросы теории правоотношений. М., 1990. - 235с.

Харитонова О.І. Деякі проблеми загальної теорії правовідносин//Актуальні проблеми держави і права. - Вип.21. - Одеса.,2003. - 90с.

Чувакова А.М. Идентификация юридических фактов // Юридический вестник.- 2002.-№3. - 98с .

Цивільний кодекс України N 435-IV від 16 січня 2003 року Стаття 837.Договір підряду.