Поняття та види нормативно-правових актів

19

Поняття нормативно-правового акта і його відмінність від інших правових актів

Нормативно-правовий акт - офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, який містить юридичні норми. Отже, нормативно-правовий акт становить рішення правотворчого органу, спрямоване на встановлення, зміну або скасування дії норм права.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Ознаки нормативно-правового акта:

1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум);

2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;

3) приймається з дотриманням певної процедури;

4) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:

а) вид акта (закон, указ, постанова);

б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);

в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);

г) дата ухвалення акта; ґ) номер акта;

д) дані про посадову особу, яка підписала акт;

5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів - у збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні акти - у часопису «Офіційний вісник України»).

Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.

Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

1. Преамбула - вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обгрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

2. Пункти, статті - містять вихідні одиниці нормативно-правового акта - нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти - на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю - «ст.», а частини (абзаци) статей - «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

3. Глави - є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

4. Розділи - об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи - у глави.

5. Частини - найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:

1) зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;

2) у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;

3) іноді в одній статті містяться декілька норм права.

У чому полягає відмінність між нормативним актом та іншими правовими актами (зокрема, актом тлумачення норм права і актом застосування норм права)?

По-перше, нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми.

По-друге, нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене - адресовано до всіх, а Указ Президента призначити «такого-то» головою обласної адміністрації - це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов'язків, відтак, - це акт застосування норм права).

Способом юридичного право утворення відповідають властиві їм форми відображення юридичних норм: односторонньому волевиявленню органів держави - юридичний нормативний акт, дво - чи багатосторонньому волевиявленню суб'єктів права на паритетних засадах - юридична нормативна умова, санкціонування - правовий звичай, визнанню претендента - судовий прецедент і т.і.

Якщо під джерелом розуміти те, що породжує право чи правові норми, а саме у цьому розумінні звичайно використовується цей термін, то слід зазначити, що для суб'єктів, які встановлюють юридичні норми, і для суб'єктів які їх застосовують джерела права різні. Так, у першому випадку джерелом є юридичний мотив, суспільні відносини, що мають правову природу, тобто ті, що можуть і повинні бути врегульовані правовими нормами, типові види правомірної поведінки, конкретні фактичні правовідносини, правові принципи, закони, міжнародно-правові умови, загальнолюдські цінності, досягнутий рівень правової культури та правосвідомість. Класифікуючи їх можна виділити:

1. соціально-правові джерела, у тому числі об'єктивні та суб'єктивні (матеріальні та матеріальні) - насамперед, суспільні відносини, які мають правову природу, правосвідомість;

2. юридичні джерела (офіційні та неофіційні) - нормативні настанови, юридична практика, юридична наука тощо.

З другого боку, поняття форми права розкриває те, як право, правові норми встановлюються і відображуються зовні. З цієї точки зору форми встановлення права - це засоби (види) юридичного нормо встановлення (правотворчості), тобто юридизація права органами державної влади і управління шляхом делегованого чи санкціонованого нормо встановлення, визнання судового прецеденту і т.ін.

Важливість поділу форм встановлення і відображення права ще й у тому, що всі акти нормо встановлення у широкому розумінні містять і відображують норми права. Наприклад, акти визнання судового прецеденту чи санкціонування звичаю не містять юридичних норм, вони лише надають їм обов'язкової юридичної сили. Тому ці акти не породжують право, а лише визнають його - юридизують. Для суб'єкта, який застосовує і реалізує юридизоване право, всі інші джерела не мають значення, оскільки лише офіційно виданий юридичний документ є джерелом його прав і обов'язків за відповідних умов, знову-таки офіційно встановлених (юридичні факти).

Нині в правознавстві домінує точка зору, що основною формою встановлення правових норм є нормативно-правові акти органів держави. Другою за значущістю формою є правові договори. Правовий звичай має обмежене застосування, а судовий прецедент не використовується в Україні взагалі.

Нормативно-правовий акт - це дійсно найбільш розповсюджений у наш час вид джерела права, що містить норми (правила поведінки), установлені чи визнані державою, забезпечені можливістю державного примуса. Другою за значущістю формою є правові договори. Правовий звичай має обмежене застосування, а судовий прецедент не використовується в Україні взагалі.

Нормативно-правові акти - це офіційні письмові документи, прийняті компетентними суб'єктами, в яких в односторонньому вольовому порядку встановлюються, змінюються чи скасовуються загальнообов'язкові правила поведінки. Такими є конституції, закони, укази президента, постанови, тощо.

Варто звернути увагу, що поняття акт узагалі ж вживається в теорії права в двоякому змісті. Один - це акт як дія, другий - це акт як матеріальний (письмовий, електронний) носій інформації, як документ. Саме в останньому змісті і позначається нормативно-правовий акт як джерело права.

Така форма права, як нормативно-правовий акт, породжує і безліч актуальних наукових проблем, одні з яких вирішені в теорії права, а інші знаходяться в стадії обговорення.

Насамперед, це проблема структури нормативно-правового акта і її співвідношення зі структурою самого права.

Нормативно-правовий акт завжди має зовнішню структуру: визначені реквізити, що дозволяють його відносити до відповідного виду, наприклад, розрізняти закон це чи постанова, а також визначити, коли він був прийнятий, коли вступив у дію, ким прийнятий, затверджений, підписанийі і т.д. Офіційні реквізити являють собою зведення про посадову особу, що підписала акт, заголовок, вид акта, номер акта і дату прийняття. Також нормативно правовий акт має «преамбулу» - передмова - уставна чи вступна частина. У який звичайно викладаються принципові положення, спонукальні мотиви, мети видання відповідного акта. Преамбула містить «норми-мети» і «норми-принципи», що не володіють безпосередньою юридичною чинністю, але можуть враховуватися при тлумаченні інших положень акта. Зокрема в Конституції України написано «Верховна Рада Украіни від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року (1427-12), схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймаємо цю Конституцію - Основний Закон України» це і є преамбулою.

Але нормативно-правовий акт має і внутрішню структуру: розподіл на розділи, глави, статті, параграфи, пункти, підпункти, частини, абзаци, розпорядження і т. п. Така будівля нормативно-правового акта - результат тривалого нормотворчого розвитку і служить, з одного боку, послідовному і чіткому викладу правового матеріалу в акті, а з іншого - зручності користування їм.

Крім того нормативно-правовий акт характеризуеться такими ознаками:

1. ухвалюється чи санкціонується уповноваженими органами держави, їхніми посадовими особами, іншими суб» єктами правотворчості і їхнім одностороннім волевиявленням;

2. має зовнішню форму у вигляді певного письмового документа;

3. містить нові норми права (загальнообов'язкові правила поведінки), змінює або скасовує чинні;

4. приймається згідно з чітко визначеною процедурою;

5. має визначену юридичну силу, що відображує співвідношення з іншими правовими актами, місце і роль у системах законодавства і правового регулювання;

6. надає волі правотворчого суб'єкта офіційного характеру.

В інших же галузях права ми знаходимо різні способи викладу правових норм у статтях нормативно-правового акта - від повної відповідності до викладу норми права в різних статтях, а те і взагалі в різних нормативно-правових актах.

Проте від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні юридичні документи, що не містять норм права і не вносять безпосередньо змін у законодавство. Наприклад акти затвердження положень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно правових актів і актів застосування норм права, тому що останні містять не правила загального характеру, а індивідуальні приписи, адресовані певним суб'єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів.

Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:

· За суб'єктами ухвалення - на акти органів держави, народу в процесі референдуму, органів місцевого самоврядування, спільні акти органів держави і недержавних формувань.

· За юридичною силою - на закони й підзаконні нормативно правові акти.

За своєю юридичною силою та за деякими іншими ознаками закони поділяються на певні види. Законом, який має найвищу юридичну силу у державі, наріжним каменем системи її законодавства є конституція.

· За сферою дії - на загальнообов'язкові, спеціальні, локальні.

· За ступенем загальності правових норм - на загальні та конкретизацій ні.

· За характером волевиявлення - на акти встановлення, зміни та скасування норм права.

· За галузями законодавства - на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні, господарські та ін.

· За часом дії - на визначно-строкові та невизначно-строкові.

Поширеною диференціацією нормативних актів є їхня класифікація за суб'єктами нормо творчості. Верховна Рада України видає закони і постанови; Президент - укази. Органи виконавчої влади України видають такі нормативно-правові акти: Кабінет Міністрів - декрети і постанови; керівники міністерств і відомств - інструкції, вказівки, нормативні накази; місцеві ради народних депутатів - рішення і нормативні ухвали; виконавчі комітети місцевих рад - рішення, а керівники їх управлінь і відділів та керівники обласних і районних державних адміністрацій - нормативні накази; адміністрація державних підприємств, установ і організацій - нормативні накази та інструкції.

У деяких випадках нормативного характеру набувають волевиявлення населення в результаті всеукраїнського чи регіонального референдуму, певних громадських об'єднань, трудових колективів, форма яких може бути різною (рішення, постанова і т. п.)

Наступнє питання - це питання про межі дії нормативно - правового акта, інакше, про його місце в ієрархії нормативних актів.

Багато понять юридичної науки, запозичені з інших областей знання і наповнені специфічним юридичним змістом. Отож і фізичне поняття «сила» у юридичному змісті означає обов'язкову відповідність акта, прийнятого нижчестоящим державним органом, акту, прийнятому вищестоящим державним органом.

Зрозуміло, «війна законів», що виникає в подібних випадках, відбиває боротьбу загальнодержавних і місцевих інтересів. Але в правовому плані ніякої війни законів не повинне бути, питання зважується однозначно на користь загальних пріоритетів, звичайно ж, з врахуванням і забезпеченням місцевих інтересів. Руйнування ієрархії законів може вести до руйнування держави, її основ.

Але нормативно-правові акти за юридичною силою класифікуються на закони й підзаконні нормативно-правові акти.

Закон - це нормативно-правовий акт, який регулює найбільш важливі суспільні відносини і тому приймається колегіальним представницьким органом державної влади (парламентом) або всенародним голосуванням (референдумом).

Вищу юридичну чинність має конституція, що є за цим критерієм Основним законом.

Конституція - це основний, головний закон держави, що приймається в особливому порядку, в якому регламентуються найважливіші з її точки зору суспільні відносини у сфері організації і функціонування органів держави, державного устрою та правового статусу людини та громадянина.

Конституційні закони - це закони, що вносять певні доповнення, зміни уточнення до тексту конституції. Як і конституція, ці закони приймаються в особливому, ускладненому, порівняно з іншими законами, порядку, а тому мають вищу, порівняно з ними, юридичну силу.

Органічні закони - закони, на необхідність існування яких прямо вказує конституція. Так, ч. 3 ст. 88 Конституції України згадує закон про регламент Верховної Ради України, який і буде органічним законом.

Кодекси - це закони, в яких об» єднаються і систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин. Як правило, кодекси виступають як основа певної галузі законодавства, наприклад, Цивільний кодекс - є основою цивільного законодавства, Кримінальний кодекс - кримінального законодавства, Сімейний кодекс - шлюбного законодавства.

Звичайні (поточні) закони - це всі інші закони, що приймаються парламентом в межах його компетенції

Слід зазначити, що органічні закони, кодекси та звичайні (поточні) закони мають однакову між собою юридичну силу, меншу від юридичної сили конституції і конституційних законів.

Підзаконні акти - це правові акти, що видаються уповноваженими на те державними органами (Президентом, Кабінетом Міністрів тощо) на основі законів і на виконання їх. Усі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь який закон, і не можуть протирічити йому. В іншому разі підзаконні акти визнаються недійсними і з моменту свого прийняття підлягають скасуванню.

Інша юридична чинність у звичайних законів, інша - у постанов Уряду і т.д. Але з цього не виходить, що деякі нормативно-правові акти цілком чи частково є менш обов'язковими чи менш «впливовими». Ні, це означає лише вимогу дотримувати принципу «підзаконості», «відповідності» у побудові системи нормативно-правових актів, в ієрархії актів.

Зрозуміло, реалізація і забезпечення цієї ієрархії, цієї відповідності велика і важка практична задача, що зважується як самими державними органами, так і спеціальними механізмами перевірки «відповідності» (Конституційним судом, іншими судовими органами, прокуратурою і т. п.). Таким чином, юридична чинність акта - це його місце в ієрархії нормативно-правових актів, відповідність, співпідпорядкованість актів, прийнятих органом нижчого підпорядкування, вищестоячим актам.

Але варто враховувати, що ці поняття іноді використовуєтюся в іншому змісті - як юридичне значення документа, як визначення нових видів документів. Говориться, наприклад, про юридичну чинність документів на машинних носіях (магнітних стрічках, дисках) поряд з юридичною чинністю звичайних, письмових документів. Це інше, дуже умовне вживання поняття «юридична чинність».

Види нормативно-правових актів

Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю:

* закони;

* підзаконні нормативні акти.

Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта - це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості.

Види нормативно-правових актів за сферою дії:

* загальні;

* спеціальні;

* локальні.

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:

* акти встановлення норм права;

* акти заміни норм права;

* акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за галузями законодавства:

* цивільні;

* кримінальні;

* адміністративні;

* кримінально-процесуальні;

* адміністративно-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства Шенуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-проце-сУальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс, та ін.).

Види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні:

Верховна Рада України - закони і постанови;

Верховна Рада Автономної Республіки Крим - постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) і рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру);

Президент України - укази (нормативні та ненормативні) і

розпорядження;

Кабінет Міністрів України - постанови і розпорядження;

керівники міністерств і відомств - нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра;

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим - постанови,

рішення і розпорядження;

голови місцевих (обласних і районних) державних адміністрацій - розпорядження;

місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети - рішення і нормативні постанови; керівники їхніх управлінь і відділень - нормативні накази;

адміністрація державних підприємств, установ, організацій - нормативні накази, статути, положення та інструкції.

Чинність нормативно-правових актів - це їх фактичний вплив на суспільні відносини. Кожний нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних соціальних ситуацій, тому встановлення меж його чинності є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акта. Чинність нормативно-правових актів обмежена трьома параметрами:

· Терміном чинності нормативно-правового акту;

· Простором, на який поширюється чинність нормативно-правового акту;

· Колом осіб, поведінка яких підлягає під вплив нормативно-правового акту.

Терміном чинності, тобто часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу.

При визначенні меж дії нормативно-правових актів в часі слід зазначити, що закон, як норма, що визначає поведінку громадян, має початковий і кінцевий терміни своєї дії. Питання з якого часу закон починає застосовуватись і з якого часу його не слід більше застосовувати, надзвичайно важливий в практичному відношенні.

Але, що вважати моментом набрання нормативно-правовим актом юридичної сили і моментом її втрати. Чим визначається і з чим асоціюється цей момент? На це питання нема єдиної відповіді в правовій теорії і практиці різних країн, тому прийнято декілька способів набрання чинності нормативно-правовими актами:

1. з часу, зазначеного в самому нормативно-правовому акті, за яким цей нормативно-правовий акт набирає чинності;

2. з часу прийняття, чи підписання, зазначеного, як правило, у самому нормативно-правовому акті;

3. з часу опублікування нормативно-правового акта;

4. нормативно-правові акти, в яких у тій, чи іншій формі не зазначено час набрання чинності, вступають у силу на всій території України одночасно після закінчення 10-денного строку з моменту опублікування, причому не пізніше 7-денного строку після їх прийняття;

5. з часу, з якого вони надійшли адресату (притаманне відомчим нормативним актам).

Велике значення мають не лише строки, але й метод набрання сили нормативно-правових актів. В поділяючій більшості в наш час нормативно-правові акти починають діють одночасно на всій території, на яку вони розраховані. Але не виключається можливість в разі необхідності поступового введення іх чинності. В деяких країнах раніше це була досить поширена практика, що була обумовлена неможливістю (організаційно, з огляду на відсутність сучасних засобів зв'язку і т.і.) обнародування одночасно на всій території, на яку розраховувалась дія нормативно-правового акту що приймався.

У Франції, наприклад, в продовж довгого часу діяв спеціальний декрет, в відповідності з яким кожний щойно прийнятий закон вступав в силу не одночасно на всій території країни, а поступово, по округам. В кожному окрузі він починав діяти лише через день після отримання по пошті в його головний город чергового номеру журналу Journal Officiel, в якому викладався зміст даного нормативно-правового акту

Не дивлячись на тє, що в багатьох країнах в силу об'єктивних причин широко була розповсюджена практика поступового введення в дію нормативно-правових актів, перевага все ж признавалась за вступом в силу нормативно-правового акту одночасно на всій території. Відзначалася лише одна незручність, а саме: при встановленні дуже короткого строку виникала небезпека, що той чи інший нормативно-правовий акт вступить в силу раніше, ніж з ним ознайомиться населення. В той же час при дуже довгому строці введення в дію нормативно-правового акту можуть з'явиться негативні наслідки таких дій.

В на час ситуація корінним образом змінилась, в зв'язку з розвитком систем комунікації і система введення закону одночасно на всій території отримала визнання.

Нормативно-правовий акт діє вічно, якщо інше не передбачено законом. Згідно практиці, що склалася втрата ним юридичної сили виникає внаслідок:

1. закінчення обумовленого терміну дії (такого роду акти з вказанням строків дії видаються наприклад при вводі надзвичайного стану на певній території і на певний строк, при створенні тимчасових державних органів, що діють в перехідному періоді);

2. внаслідок зміни обставин, для врегулювання яких вони були призначені;

3. внаслідок відміни (скасування) даного акта іншим, що встановлює в даній сфері нові правила поведінки, чи спеціально призначеним актом (в законодавстві деяких країн в зв'язку з цим навіть надається спеціальне роз'яснення, яким чином і в силу яких причин здійснюється відміна законодавчих актів).

Чинність новоприйнятих нормативно-правових актів поширюються на відносини, що виникають після набрання ними чинності. Лише в окремих випадках під вплив нормативно-правових актів підпадають відносини, що виникли до набрання ними юридичної сили, це стосується:

1. кримінального закону, якщо він пом'якшує чи скасовує покарання;

2. прямих вказівок суб'єкта правотворчості, що містяться в нормативно-правовому акті.

Подібна дія нормативно-правових актів називається зворотною силою Закону.

Чинністю нормативно-правових актів у просторі - називається поширення їх впливу на певну територію (держави в цілому чи окремого регіону). До території держави належать: земля, надра, води та повітряний простір у межах державних кордонів, територія посольств, військові судна у відкритому морі і в межах територіальних вод інших держав, повітряні та космічні літаючі апарати тощо.

Нормативні акти вищих органів законодавчої і виконавчої влад мають чинність на всій території держави (на територію всієї України, наприклад, розповсюджуються конституційні та інші закони видані Верховною Радою України), а місцевих влад - на території відповідного регіону. Але нормативно правові акти, що були видані в поточному законотворенні, можуть діяти і на певній строго обмеженій території. Про це завчасно повідомляється в самому нормативно-правовому акті (наприклад такими можуть бути укази президента, постанови уряду). На території регіону діють нормативно-правові акти різної юридичної сили, між якими можлива колізія (виникнення протиріччя). У такому разі діє той нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу, за умови рівності - той, який прийнято пізніше.

Чинність деяких нормативно-правових актів може поширюватися і на територію, непідвладну суб'єкту її ухвалення, в відповідності з прийнятими домовленостями між різними державами. Це в першу чергу стосується цивільного, комерційного, фінансового і деяких інших галузей права.

В сучасних умовах, коли широко розвиваються економічні, політичні, торгові, фінансові і інші зв'язки між країнами, особливу значущість має застосування норм міжнародного права до внутрішньодержавних відносин. В більшості країн загальновизнані принципи і норми міжнародного права а також міжнародні договори є складовою частиною їх правових систем, і в разі якщо виникають суперечки то застосовуються правила міжнародного договору.

Це так званна екстериторіальна дія нормативно-правових актів.

Чинність нормативно-правових актів щодо кола осіб визначає підлеглість осіб вимогам нормативно-правових актів. За загальним правилом нормативно-правові акти видаються з ціллю розповсюдження ії приписів на громадян даної держави, або іншої суворо обумовленої спільності осіб. Будь які нормативно-правові акти наділяють підзвітних собі осіб як обов'язками так і правами, як на певній території, так і за її межами. Наприклад держава наділяючи своїх громадян конституційними правами й свободами, рівно й накладаючи на них визначені конституційні обов'язки, держава повинна не лише приймати різні заходи до того, щоб гарантувати додержання даних конституційних вимог і положень в відношенні громадян на території країни, але й забезпечувати їм захист за межами держави. В деяких державах громадяни можуть одночасно бути також і громадянином іншої держави, тобто мати подвійне громадянство, і відповідно такі громадяни користуються захистом двох держав.

Згідно із загальним правилом чинність нормативно-правового акта поширюється на всіх осіб, які перебувають у межах певної території. Але мають місце і винятки:

1. громадяни України зобов'язані виконувати приписи нормативно-правових актів і поза межами держави;

2. закони чи спеціальні нормативно-правові акти можуть бути адресовані певному колу осіб.

Чинність нормативно-правових актів поширюється не тільки на громадян України, а й, за деякими обмеженнями, - на іноземців, осіб без громадянства, які перебувають на території України. Чинними нормативно-правовими актами й міжнародними угодами передбачено винятки лише для дипломатичних представників і деяких інших осіб.

Немаловажне питання пов'язане з визначенням нормативно правового акта. Чому нормативно-правовий акт, а не просто нормативний акт, чи правовий акт? Тут існує дуже тонке розходження, що і виділяє теорія права.

Справа в тім, що поряд з нормами права (соціальними правилами поведінки), що втілює, містить нормативно-правовий акт, існують і норми, що не мають правового характеру і значення, однак вони також утілені, закріплені в письмовій і іншій документальній формі. Наприклад, в інструкціях, у яких визначаються правила звертання з електротехнікою, з побутовими приладами (праскою, електроплитою і т.д.). Ці акти також є нормативними, але не правовими, вони містять технічні, але не правові норми. Існують і змішані акти, наприклад, державні стандарти. У них, з одного боку, містяться визначені технічні вимоги до якості продукції, з іншого боку - установлюється, що порушення цих вимог суворо забороняється, веде до відповідальність за законом.

Слід також зазначити, що не можна нормативно-правовий акт позначати просто як правовий акт. І тут існує тонке розходження, винятково важливе для юридичної практики. Це розходження стає зрозумілим з такого приклада. Правовим буде акт, що містить як правові норми (правила поведінки), так, наприклад, і вказівка про застосування мір відповідальності до конкретного адресата цих правил, якщо він їх порушив. Наприклад, наказ керівника установи про накладення дисциплінарного стягнення на порушника встановлених у цій установі правил внутрішнього трудового розпорядку (за запізнення на роботу, прогул, інші порушення трудової дисципліни) є правовим актом, тому що має правове значення - Цей наказ є правовим, але не утримуючої норми права, актом. Цей другий вид правового акта позначається як правозастосовчий, а не як право утримуючий. Він також правовий, але не нормативно-правовий акт.

Оскільки зберігається практична потреба враховувати реальне розходження між право утримуючими, правозастосовчими і правореалізуючими актами, остільки для розглянутого джерела права зберігається необхідність його позначення як нормативно-правового акта.

Нормативно правовий акт впливає на всі сторони життя будь-якого суспільства. Завдяки йому регулюються багато соціально-економічних, політичних, трудових, сімейних і інших правовідносин.

Поняття нормативно-правовий акт як - джерело права охоплює усе велике різноманіття правових норм, що регулюють різноманітні і незліченні - соціальні зв'язки в суспільстві. Теоретикам права довелося чимало потрудитися, щоб класифікувати нормативно-правові акти, знайти чіткі критерії цієї класифікації, зробити її зручної для наукового і, головне, практичного вживання.

Норми права отримують своє зовнішнє вираження через тексти нормативно правових актів, які конструюються з статей, параграфів, пунктів, абзаців. Основною структурною одиницею нормативно правового акту є стаття. Стаття - це частина нормативно-правового акту, яка представляє собою державно-владне веління і містить одну норму права, декілька норм права чи частину норми права. Структурна відокремленість виражається в тому, що в кодифікованих нормативно правових актах стаття має заголовок чи порядковый номер. З поняттям статті можна ототожнювати поняття `'пункта'', «'параграфа''. Стаття є формою окремих норм права, організацією тексту окремих норм права, відповідно, саме перше співвідношення статті і норми, як форми і змісту.

В одній статті може міститись дві чи більше норми розпорядження.

Норми права за ступеню узагальнення конкретних показників можуть бути викладені абстрактним методом, тобто таким методом формулювання, при якому фактичні дані охоплюються родовими признаками. ч. 1 ст. 26 ЦК Укр. `'Юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності'. Абстрактний спосіб викладу відповідає більш високому рівню культури і розвитку юридичної техніки. Він дозволяє в коротких формуваннях охопити всі факти даного роду.

Казуистичний чи казуальний спосіб - це такий спосіб формулювання норм в статтях нормативно правового акту, коли фактичні дані вказуються з-за допомогою індивідуальних.

За прийомами (способами) викладу елементів норми права, вони можуть бути викладені прямим способом - це значить, що законодавець прямо формулює, перечислює всі елементи норм права в даній статті.

Таке співпадіння в реальному житті зустрічається не завжди, однак особи, що застосовують норму права, в кінцевому результаті змогли б виявити всі три необхідні її елемента в статтях одного нормативного акту чи актів. Тільки при їх наявності дана норма може забезпечити державно-владне регулювання суспільних відносин.

Також норми права можуть бути викладені посилальним способом, при якому окремі елементи норми не формулюються в даній статті нормативно-правового акту; в ній робиться посилання до інших норм, де містяться потрібні розпорядження. Цей прийом застосовується для встановлення зв'язку між частинами норм і для уникання повторень.

Дія нормативно-правового акта в просторі і за колом осіб

Дія нормативно-правового акта у просторі може бути територіальною і екстериторіальною.

Територіальна дія нормативно-правового акта окреслена територією держави (Україна) або окремого регіону (Крим) і визначається державним суверенітетом.

Нормативно-правові акти України поширюються на територію всієї країни, нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим - на власну територію в межах повноважень, визначених Конституцією України і Конституцією Автономної Республіки Крим.