23

Вступ

Тема курсової - «Основи конституційного статусу Автономної Республіки Крим»

Мета - з'ясувати конституційний статус автономної республіки Крим, що в цілому дістає вияв у низці суттєвих обмежень, які пов'язані саме з цим статусом.

Актуальність теми - На жаль, ще й нині деякі політичні угрупування ведуть організаційно-пропагандистську роботу, спрямовану на дестабілізацію політичної обстановки в Криму, що заважає прийняттю Конституції Автономної Республіки Крим, нормальному розвиткові господарства, діяльності системи державних органів республіки.

Тривалий час після закінчення Другої світової війни політична карта Європи була досить стабільною. Політична й економічна карти Європи були розділені т. зв. «залізною завісою» на дві великі частини - Західну Європу, країни якої розвивалися на засадах демократії і вільної ринкової економіки, та Центральну і Східну Європу, де впроваджувалася соціалістична командно-адміністративна система під впливом СРСР. Україна була складовою частиною СРСР (Союзу Радянських Соціалістичних Республік), куди входила на правах союзної республіки.

Україна як союзна республіка мала формальні ознаки державності (конституцію, верховні органи влади) і навіть входила до Організації Об'єднаних Націй (ще з 1945 р. не була суб'єктом міжнародного права і фактично Не мала самостійності навіть у формуванні своєї внутрішньої соціально-економічної політики, - все було підконтрольне єдиному союзному центру.

Наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. XX ст. у Європі відбулися глибокі суспільно-політичні зміни: припинення «холодної війни» між Сходом і Заходом, самоліквідація соціалістичної системи наростання: відцентрових тенденцій у СРСР і його розпад у 1991 р 24 серпня; 1991 р. було проголошено державну незалежність України. Україна стала-176-ою за часом появи незалежною країною на сучасній політичній карті світу.

Суверенітет Української держави, тобто повнота її влади, що проявляється через верховенство українських законів, був поширений на всю державну територію країни. У склад державної території України входять: а) суходіл; б) внутрішні води на суходолі (ріки, озера, водосховища, канали) і в морських басейнах (затоки, лимани, бухти, які глибоко вдаються в сушу і береги яких повністю належать Україні); в) територіальні води (смуга вод у Чорному й Азовському морях вздовж берегової лінії завширшки до 12 морських миль (або 22,2 км), а також у Керченській протоці приблизно до її середини); г) надра суходолу і дна під внутрішніми і територіальними водами; г) повітряний простір над суходолом, внутрішніми і територіальними водами; д) т. зв. умовні території (морські судна і літаки під українським прапором, які перебувають за межами території України і дотримуються норм міжнародного права і законодавства тих країн, де вони знаходяться, а також посольства України в інших країнах).

Україна має досить вигідне географічне положення. Вона є одночасно країною Центральної і Східної Європи, має сім безпосередніх сусідів із цих же регіонів, широкий вихід до двох морів.

Загальна протяжність сухопутних кордонів України становить понад 5,6 тис. км, в т. ч. з Росією - 1955 км, Білоруссю - 1084 км, Польщею - 542 км, Словаччиною - 98 км, Угорщиною - 135 км, Румунією - 608 км, Молдовою - 1202 км.

Україна і всі її сусіди є членами Ради євроатлантичного партнерства, до якої входять майже всі країни Європи, колишнього СРСР, а також США і Канада, її учасники зобов'язалися співробітничати з широкого кола політичних питань та проблем безпеки. Конкретні заходи такого співробітництва здійснюються в рамках програми «Партнерство заради миру».

1. Адміністративно-територіальний устрій України

Адміністративно-територіальний устрій - це поділ території держави на систему територіальних одиниць різного рівня, відповідно до яких утворюються місцеві органи державної влади і управління. Початки такого поділу можна вбачати в землях-князівствах Київської Русі (Київська, Чернігівська, Переяславська, Волинська, Галицька), які ділилися на волості, що здебільшого були малими князівствами. Більш стійка система адміністративно-територіальних одиниць склалася у XV-XVI ст. у Польсько-Литовській державі - воєводства, землі і повіти. У гетьманських державах XVII-XVIII ст. на українських землях витворився своєрідний адміністративно-територіальний устрій, продиктований суворими воєнними умовами, - поділ на полки, сотні і курені.

У часи входження українських земель до складу інших держав на них формувалися такі адміністративно-територіальні одиниці, які існували в цих країнах: в Росії - губернії, повіти, волості, у Польщі - воєводства, повіти, гміни. За часів Української Народної Республіки (1918 р.) її територію планувалося поділити на землі (всього ЗО), волості і громади, але проект цей не було реалізовано.

У складі СРСР адміністративно-територіальний устрій України неодноразово змінювався, аж поки в 1932 р. не набув сучасного вигляду - поділу на адміністративні області, райони і місцеві ради (міські, селищні, сільські). Кількість адміністративно-територіальних одиниць також не була сталою у зв'язку з їх реорганізацією (роздрібненням чи укрупненням) і приєднанням до УРСР нових земель. Так, на західноукраїнських землях, що відійшли в 1939 р. від Польщі, було створено 6 нових областей (пізніше Дрогобицьку область об'єднано із Львівською), на землях, що відійшли в 1940 р. від Румунії, - 2 області (Чернівецьку та Ізмаїльську, останню пізніше об'єднано з Одеською), а на Закарпатті, яке в 1945 р. відійшло від Чехо-Словаччини, - однойменну область.

У 1954 р. Україні було передано Кримську область, а в 1991 р. її перетворено в автономну республіку (автономний статус Криму існував у складі Росії з 1921 до 1944 р.).

На сьогодні територія України поділяється на 24 адміністративні області і АР Крим. Вони є найбільшими адміністративно-територіальними одиницями. До них прирівнюються два міста з окремим статусом - Київ (як столиця країни) і Севастополь (місце перебування військово-морських флотів України і Росії).

Одиницями середньої ланки в адміністративно-територіальному поділі України є райони і міста обласного (а в АР Крим - республіканського) значення. Найнижчою ланкою адміністративно-територіальної системи є міста районного значення, селища міського типу і сільські ради; останні можуть охоплювати одне або декілька сіл. Кожна з адміністративно-територіальних одиниць має свої органи управління з тими чи іншими повноваженнями. Найбільші міста (Київ, більшість обласних центрів, Севастополь, Кривий Ріг, Маріуполь та ін.) поділяються також на міські райони.

Україна є республікою. Державна влада в країні здійснюється на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Найвищими органами їх є відповідно Верховна Рада (парламент), Кабінет Міністрів і Верховний Суд. Главою держави є Президент, який обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. За таким же принципом кожних чотири роки обираються депутати парламенту та органів місцевого самоврядування всіх рівнів - від обласного до сільського.

Україна - унітарна держава. Це означає, що управління країною здійснюється з одного центру (столиці), в ній діє єдина для всієї території Конституція, існує єдина система найвищих органів влади, єдине правове поле. Адміністративно-територіальний поділ країни сприяє реалізації державної влади на місцях і здійсненню місцевого самоврядування. Правда, в рамках, закріплених Конституцією України та відповідними законами, певну самостійність у вирішенні питань соціально-економічного і культурного розвитку й охорони природи має Автономна Республіка Крим. У ній прийнята своя Конституція, діють свої органи державної влади - Верховна Рада і Рада Міністрів. Однак нормативно-правові акти і рішення, які приймаються ними, не можуть суперечити Конституції і законам України.

2. Територіальний устрій України

2.1 Поняття територіального устрою України

Кожна держава є передусім політико-теригоріальною організацією публічної влади, тому територія держави - невід'ємна ознака всякої державності і водночас просторова межа здійснення державної влади. Територія держави має відповідну адміністративну будову, тобто структуру, за характером якої всі держави поділяються на унітарні, федеративні чи конфедеративні.

Відповідно до Конституції (ст, 2), Україна є унітарною державою. Це означає, що територія України у межах існуючих кордонів є цілісною і недоторканною, що складові частини цієї території перебувають в нерозривному взаємному зв'язку, відзначаються внутрішньою єдністю і не мають ознак державності, як це властиво складовим частинам, скажімо, федеративної держави.

Унітарній державі, якщо вона демократична, теж властиве гармонійне поєднання централізації з децентралізацією, класичними формами якої е доконцснтрація урядової (виконавчої) влади по вертикалі зверху вниз, а також розвиток місцевого самоврядування, іноді й територіальної автономії. Тому територія унітарної держави завжди має свою внутрішню організацію або так званий адміністративно-територіальний устрій, суть якого зводяться до поділу єдиної території держави на складові частини.

Отже, «територіальний устрій України» - категорія більш широка, а «адміністративно-територіальний устрій» - його невід'ємна складова частина.

Територіальний устрій України, відповідно до Конституції (ст. 132), грунтується на засадах цілісності та єдності державної території, поєднання централізації і децентралізації» у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, із врахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій.

Щодо адміністративно-територіального устрою України, то це - зумовлена соціальними, економічними, соціально-етнічними, історичними, географічними, культурними, політичними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на складові частини - адміністративно-територіальні одиниці.

Адміністративно-територіальна одиниця - це частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації та діяльності місцевих органів державної влади й органів місцевого самоврядування.

Відповідно до Конституції України (ст. 133), адміністративно-територіальний поділ України становить цілісну систему адміністративно-територіальних одиниць, яка складається з Автономної Республіки Крим (далі - АРК), областей, районів, міст, районів у містах, селищ і сіл.

За своїми географічними ознаками згадані тут адміністративно-територіальні одиниці не є однорідними. Вони поділяються на регіони (АРК, області, райони) та населені пункти (села, селища, міста). Не є однорідними адміністративно-територіальні одиниці також з огляду на те значення й місце, яке вони посідають у системі адміністративно-територіального устрою України.

Первинним рівнем адміністративно-територіального устрою є села, селища, міста, райони у містах. Середнім - є сільські райони та міста з районним поділом. Верхнім рівнем адміністративно-територіального устрою є АРК та області, міста Київ і Севастополь.

У науці та практиці державного будівництва питання про населений пункт як адміністративно-територіальну одиницю є досить-таки дискусійним. Населений пункт - це частина комплексно заселеної території України, яка склалася внаслідок господарської та іншої суспільної діяльності, має сталий склад населення, власну назву та зареєстрована в порядку, передбаченому законом.

Населені пункти поділяються на сільські та міські. До сільських належать села і селища. До міських - міста та селища міського типу.

За своїм значенням у системі адміністративно-територіального устрою України її міста поділяються на міста загальнодержавного значення (Київ, Севастополь), міста обласного, республіканського (АРК) значення, міста районного значення.

Не кожний населений пункт є самостійною адміністративно-територіальною одиницею. В сільській місцевості дуже поширеною є практика створення так званих «сільрад» або сільських округів, які складаються з кількох населених пунктів, що перебувають під юрисдикцією єдиної для них територіальної громади та органів місцевого самоврядування, які вона обирає.

У великих містах в якості адміністративно-територіальних одиниць визнаються також відповідні частини цих міст - райони у містах.

Отже, адміністративно-територіальною одиницею є не кожний населений пункт і не власне населений пункт, оскільки це поняття, скоріше, географічне, а один чи кілька населених пунктів з навколишніми землями, що перебувають під юрисдикцією єдиної для них територіальної громади та відповідних органів місцевого самоврядування Читати в додатку 1. Ось чому в інших країнах первинна ланка адміністративно-територіального поділу носить назву не село, селище, місто, а комуна, муніципалітет, община. Ця назва є похідною від назви первинного суб'єкта місцевого самоврядування - комуни, муніципалітету, общини, громади тощо.

Очевидно, в майбутньому і в Україні варто було б запровадити універсальну назву первинної ланки адміністративно-територіального поділу - «громада». Тоді система територіального устрою України складалася б з громад та регіонів (АРК, області, райони). У якості громад виступали б села, селища, міста, райони у містах або їхні групи, об'єднані спільністю їхніх територіальних громад як первинних суб'єктів місцевого самоврядування.

Важливою ланкою адміністративно-територіального устрою України є регіони.

До регіонів треба зарахувати насамперед Автономну Республіку Крим, області, райони.

Автономна Республіка Крим є складовою частиною України, її регіоном, якому, відповідно до Конституції України, надано право на автономію.

Область - верхній рівень адміністративно-територіального устрою України. Це великий регіон, який характеризується певною цілісністю та самодостатністю економічного й соціального розвитку, а також місцевими особливостями і традиціями. Відповідно до Конституції, до складу України входять: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області.

Область поділяється на райони, міста обласного значення та інші адміністративно-територіальні одиниці.

Сільський район - середній рівень адміністративно-територіального устрою України - невеликий регіон з агропромисловим характером економіки, транспортною, інформаційною та іншою соціальною інфраструктурою, спрямованою на забезпечення зв'язку між сільськими та міськими населеними пунктами, які входять до його складу як самостійні адміністративно-територіальні одиниці.

Адміністративно-територіальними одиницями, що поєднують властивості населених пунктів та регіонів, є так звані «міськради», міські округи, які виникають внаслідок адміністративного підпорядкування місту (як правило, обласного, республіканського (АРК) чи загальнодержавного значення) інших міст, селищ, сільських округів зі збереженням за ними статусу самостійних адміністративно-територіальних одиниць Округа Севастополя об'єднує, наприклад, ЗО населених пунктів, у тому числі 8 "сільрад", селище міського типу та місто районного зна-чення..

У межах території України можуть утворюватися й інші спеціальні територіальні утворення - військові, судові округи, прикордонні, екологічні, спеціальні (вільні) економічні зони, адміністративно-територіальні утворення з особливим режимом функціонування Адміністративно-територіальним утворенням з особливим режи-мом функціонування є територіальна одиниця,, що має органи місцево-го самоврядування та інші спеціальні органи управління, в межах якої розташовані промислові підприємства з розробки, виготовлення, схову, утилізації та переробки радіоактивних та інших матеріалів, військові й інші об'єкти, для яких необхідно мати особливий режим безпечного функціонування та охорони державної таємниці, включаючи спеціальні уміти проживання громадян та інші територіальні утворення, порядок утворення та функціонування яких має визначатися окремими законами.

2.2 Система адміністративно-територіального устрою України

Україна на момент проголошення незалежності мала сформований територіальний устрій, який залишився без істотних змін і після прийняття Конституції України.

Сьогодні у складі України, як уже зазначалося, знаходиться Автономна Республіка Крим, 24 області, 2 міста загальнодержавного значення (Київ та Севастополь), 165 міст обласного і 279 районного значення, 907 селищ міського типу, 490 сільських і 121 міський район, а також 28 839 сільських населених пунктів, об'єднаних в 10 190 сільських округів («сільрад»), як самостійних адміністративно-територіальних одиниць.

Адміністративно-територіальний устрій України не є незмінним. Великі міста з кількістю населення понад 1 мільйон постійно ставлять питання про перетворення їх на міста загальнодержавного значення.

Швидко збільшується чисельність сільрад (сільських округів), в яких об'єднується по кілька сільських населених пунктів під юрисдикцією єдиних для них територіальних громад як первинних суб'єктів місцевого самоврядування. Цей процес, стимульований ст. 140 Конституції України, буде наростати.

Природно, що може відбуватися й зворотній процес, оскільки, відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальні громади сільських населених пунктів можуть не тільки об'єднуватися, а й роз'єднуватися там, де вони вже об'єднані у сільради (сільські округи). Щоправда, Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» застерігає: вихід із складу сільської громади можливий лише за наявності фінансо-во-матеріальної бази, достатньої для здійснення кожною з таких громад функцій і повноважень місцевого самоврядування відповідно до цього Закону (п. 7 Розділу V).

Отже, питання адміністративно-територіального устрою повсякденно потребують свого вирішення.

Відповідно до Конституції України (п. 13 ст. 92), територіальний устрій України, а отже, і порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою має визначатися виключно законом України. Самою ж Конституцією України визначаються лише основні засади та система адміністративно-територіального устрою України (ст. 132, 133), а також право Верховної Ради України утворювати і ліквідувати райони, встановлювати й змінювати межі районів та міст, зараховувати населені пункти до категорії міст, а також вирішувати питання про найменування і перейменування населених пунктів та районів (п. 29 ст. 85).

Звичайно, відповідні повноваження по вирішенню питань адміністративно-територіального устрою мають й Інші органи державної влади, а також органи місцевою самоврядування. Так, до повноважень Кабінету Міністрів України належать: внесення до Верховної Ради України подань про утворення, ліквідацію та найменування районів; надання населеним пунктам статусу гірських До гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, села, які розташовані у гірській місцевості, мають недо-статньо розвинуту сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність. Право-вий статус гірських населених пунктів і порядок віднесення населених пунктів до категорії гірських визначається окремим законом.; створення Національної ради з найменування географічних об'єктів, затвердження Положення про неї.

Щодо Верховної Ради АРК, обласних рад, то їхні повноваження по вирішенню питань адміністративно-територіального устрою можна поділити на три види.

По-перше, вони мають право вносити до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо утворення, ліквідації та найменування новоутворених районів.

По-друге, порушувати перед Верховною Радою України питання щодо: встановлення і зміни меж АРК, області; перенесення адміністративних центрів районів, перейменування районів; встановлення і зміни меж районів, міст і міських округів; зарахування населених пунктів до категорії міст районного, республіканського значення До категорії міст республіканського (АРК), обласного значення ншігжйп., як правило, міста, які є економічними і культурними центра-ми, містять розвинуту промисловість, комунальне господарство, значний ви І новий фонд, 'І кількістю населення понад ЗО тис.; утворення і ліквідація районів у містах, найменування та перейменування районів у містах і населених пунктів.

По-третє, прийняття рішення щодо: зарахування населених пунктів до категорій селищ міського типу, сіл, селищ, встановлення та зміна їх меж; реєстрація сільських (сільрад) та міських (міськрад) округів; взяття на облік і зняття з обліку населених пунктів; ведення Державного реєстру адміністративно-державних одиниць; видачі Державного акту встановлення і зміни меж селища міського типу, селища, села, сільського округу.

Щодо Київської та Севастопольської міських рад, то вони, як і обласні ради, вносять до Верховної Ради України подання щодо встановлення і зміни меж міста, міської округи, утворення районів у місті та їх найменування і перейменування, а також про найменування та перенайменування інших населених пунктів, що входять до округ цих міст. Поряд із цим Київська та Севастопольська міські ради самостійно приймають рішення про встановлення і зміни меж районів у місті, також про зарахування населених пунктів, що входять до міської округи, до селищ міського типу, сіл, селищ, зміну їхніх меж та інші питання.

3. статус Автономної Республіки Крим

Зміст автономії Криму визначено у статтях 134-139 Конституції України, якими встановлено повноваження Автономної Республіки Крим, а також її відповідних органів.

Основні державні ознаки Криму зводяться до такого: 1) Крим є державним утворенням - республікою; 2) він має Конституцію; 3) як регіональна діє система державних органів Автономної Республіки Крим на чолі з Верховною Радою і Радою міністрів; 4) державні органи Автономної Республіки Крим, насамперед Верховна Рада та Рада міністрів, видають у межах своїх повноважень відповідні правові акти, які складають регіональну систему правових актів Автономної Республіки Крим.

Водночас Крим має конституційний статус автономної республіки, що в цілому дістає вияв у низці суттєвих обмежень, які пов'язані саме з цим статусом. До таких обмежень належать: 1) межі повноважень Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України; 2) Конституцію Автономної Республіки Крим затверджує Верховна Рада України; 3) нормативно-правові акти найвищих органів державної влади Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України і приймаються відповідно до Конституції України та актів її найвищих органів державної влади (закони, акти, Президента України і Кабінету Міністрів України) та на їх виконання; 4) повноваження та порядок формування і діяльності найвищих органів державної влади Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією і законами України, а також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції; 5) суди Автономної Республіки Крим належать до єдиної системи судів України; 6) Конституція України визначає ті питання, нормативно-правове регулювання яких має право здійснювати Автономна Республіка Крим; 7) Конституція України визначає питання, які належать до відання Автономної Республіки Крим.

Цей перелік свідчить про досить широкі повноваження Автономної Республіки Крим. Крім того, Конституція України (ст. 138) встановлює, що «законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані також інші повноваження», які доцільно буде надати їй з тих чи інших міркувань.

Треба взяти до уваги й те, що згідно зі ст. 137 Конституції України Президент України може зупиняти дію нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, якщо вони не відповідають Конституції та законам України. У такому разі Президент повинен водночас звернутися до Конституційного Суду України з метою визначення конституційності актів, які були ним зупинені.

3.2 Рада міністрів Автономної Республіки Крим

Виконавчим органом АРК, її урядом є Рада міністрів АРК. Згідно з Конституцією АРК, Рада міністрів формується Верховною Радою АРК на термін її повноважень та відповідальна перед нею. Верховна Рада АРК може прийняти рішення про відставку (припинення повноважень) Ради міністрів АРК у зв'язку з висловленням їй недовіри.

Рада міністрів АРК в порядку і межах, визначених Конституцією АРК, самостійно здійснює функції і повноваження з питань, віднесених до питань АРК, а також державні виконавчі функції і повноваження, делеговані законами України, відповідно до Конституції України. З цих питань Рада міністрів АРК також підзвітна і підконтрольна Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 136 Конституції України призначення на посаду та звільнення з посади Голови Ради міністрів АРК має здійснюватися за погодженням із Президентом України. Запровадження Конституцією України інституту погодження призначення на посаду та звільнення з посади Голови Ради міністрів АРК повністю відповідає основним функціям Президента України як глави держави. Воно не порушує жодного з головних принципів територіальної автономії - організаційної самостійності органів, які створюються в ній.

3.3 Правовий статус Автономної Республіки Крим

Говорячи про правовий статус Автономної Республіки Крим, слід зазначити, що Крим, який до 1954 р. входив до складу РРФСР, мав у цій, тоді союзній, республіці обласний статус. З таким статусом у 1954 р., враховуючи географічне положення, повсякденні економічні й культурні зв'язки з Україною, Крим був переданий (без будь-яких територіальних виключень) УРСР. Після проголошення Україною незалежності правовий статус Криму на підставі особливостей його історичного розвитку, національного складу населення, специфіки народного господарства та соціально-культурної орієнтації був підвищений: він став автономною республікою у складі України.

На жаль, ще й нині деякі політичні угрупування ведуть організаційно-пропагандистську роботу, спрямовану на дестабілізацію політичної обстановки в Криму, що заважає прийняттю Конституції Автономної Республіки Крим, нормальному розвиткові господарства, діяльності системи державних органів республіки.

3.4 Верховна Рада Автономної Республіки Крим

Верховна Рада Автономної Республіки Крим відповідно до Конституції України та Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» від 10 лютого 1998 р. є представницьким органом Автономної Республіки Крим. Вона здійснює свої повноваження на підставі Конституції і законів України, Конституції Автономної Республіки Крим і нормативно-правових актів Автономної Республіки Крим з метою сприяння реалізації прав та інтересів населення автономії, вирішенню питань життєдіяльності регіону. Саме тому її діяльність ґрунтується на принципах: верховенства права; конституційності; законності; гласності; колегіальності; поєднання інтересів Автономної Республіки Крим і загальнодержавних інтересів України тощо.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим складається із 100 депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк її повноважень - чотири роки. Але ці повноваження можуть бути припиненими Верховною Радою України достроково на підставах і в порядку, визначених Конституцією України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її загального складу. Депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим може бути громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 18 років, проживає в Україні не менше п'яти років (дія останньої вимоги в частині щодо необхідності постійного проживання в Україні протягом п'яти років не поширюється на представників кримськотатарського та інших депортованих народів, які повернулися на постійне проживання в Україну). Кожен депутат має всю повноту прав, які забезпечують його активну участь у діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим та її органів, виконує їхні доручення.

Діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим здійснюється сесійно і складається із пленарних засідань Верховної Ради Автономної Республіки Крим і засідань її органів. До її повноважень належить нормативне регулювання з питань: 1) сільського господарства і лісів; 2) меліорації і кар'єрів; 3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва; 4) містобудування і житлового господарства; 5) туризму, готельної справи, ярмарків; 6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників; 7) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів; 8) мисливства, рибальства; 9) санітарної і лікарняної служб.

До відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим відносять:

1) прийняття Конституції Автономної Республіки Крим та подання її на затвердження Верховної Ради України, внесення у встановленому порядку змін до неї, а також прийняття нормативно-правових актів, контроль за їх виконанням;

2) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим;

3) прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;

4) визначення порядку управління майном, що належить Автономній Республіці Крим;

5) розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;

6) розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля - відповідно до загальнодержавних програм;

7) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів;

8) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;

9) забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і використання пам'яток історії;

10) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів;

11) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або в окремих її місцевостях.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим приймає Конституцію Автономної Республіки Крим та вносить зміни до неї, які набирають чинності після затвердження їх Верховною Радою України. З питань, що мають нормативно-правовий характер, вона приймає постанови, а з проблем організаційно-розпорядчого характеру - рішення.

На першій сесії Верховна Рада Автономної Республіки Крим обирає з числа депутатів Голову Верховної Ради Автономної Республіки Крим, його першого заступника і заступника. Голова веде пленарні засідання сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим, забезпечує підготовку пленарних засідань сесії та організовує контроль за виконанням рішень і постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; здійснює загальне керівництво підготовкою питань, що підлягають розгляду Верховною Радою Автономної Республіки Крим; підписує нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим і т.д. Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим заміщають Голову у разі його відсутності чи тимчасової неможливості здійснення ним своїх обов'язків.

Для координації роботи органів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, вирішення інших питань організаційного характеру утворюється Президія Верховної Ради Автономної Республіки Крим. До неї за посадою входять Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, його перший заступник і заступник, голови постійних комісій Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Окрім того, у Верховній Раді Автономної Республіки Крим створюються постійні і тимчасові комісії. Вони обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням постанов і рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Постійні і тимчасові комісії для вивчення вищезазначених питань можуть створювати підкомісії і робочі групи із залученням представників громадськості, вчених і спеціалістів.

Діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим забезпечує апарат Верховної Ради Автономної Республіки Крим, який складається із Секретаріату і Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Секретаріат Верховної Ради Автономної Республіки Крим здійснює організаційне, правове, кодифікаційне, експертне, інформаційне, документальне та інше забезпечення. Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим здійснює оперативне управління майном і фінансовими коштами, матеріально-технічне забезпечення.

Висновки

Повноваження районних, міських рад міст республіканського, обласного значення зводяться в основному до внесення до Верховної Ради АРК, обласної ради пропозицій щодо тих питань, які вирішують ці ради або порушують питання про їх вирішення перед Верховною Радою України, відповідно Верховною Радою АРК, обласною радою.

Законом України «Про адміністративно-територіальний устрій України» детально врегульовано порядок вирішення питань на рівні Верховної Ради України та місцевих рад, а також ті вимоги, яким мають відповідати рішення, що приймаються цими органами.

Із вищесказаного можна зробити висновок, що Автономна Республіка Крим є дійсно невід'ємною складовою частиною України і не лише із політичних та економічних міркувань.

Також можна сказати, що вивчення цієї теми є досить цікавим і доцільним.

Слід сподіватися, що в майбутньому Україна здійснить широкомасштабну реформу адміністративно-територіального устрою, яка торкнеться не тільки первинної (громад, територіальні масштаби яких, особливо у сільській місцевості, мають бути оптимальними для здійснення там місцевого самоврядування), а й верхньої ланки - областей, система яких склалася, як зазначається у спеціальній літературі, не завжди із врахуванням географічних, економічних, соціальних та інших чинників. Проте така реформа пов'язана із внесенням змін до чинної Конституції України, оскільки система та найменування областей опосередкована в тексті самої Конституції.

Список використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - Х.: «ФОЛІО» 2001. 48 с.

2. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.

3. Бездитько Б.М., Магдик О.О. Право у запитаннях і відповідях. Посібник для учнів шкіл та ПТУ, абітурієнтів.-Полтава, 1995.

4. Гончаренко В.Г., Варфоломеєва Т.В., Капелюшний В.П., Пастухов В.П., Пеньківський В.Ф. Правознавство. Навчальний посібник.-Київ, 2002.

5. Давиденко Л.М. Право України, - 1997. - №6-С. 43

6. Кампо В.М. Місцеве самоврядування в Україні. - К., 1997.

7. Коваль М.Г., Євченко В.О. Конституцiя України: вивчаємо Основний Закон // Миколаїв, 1997.

8. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілки. 2-ге вид., доопрацьоване. - К.: Наукова думка 2000. - 734 с.

9. Конституційне право України / підручник /О.Ф. Фріцький / Київ 2004 р.

10. Котюк В.О. Основи держави i права. - К.: Вентуpi, 1997.

11. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. - К.: Атака, 2000. - 320 с.

12. Мелащенко В.Ф. Основи конституцiйного пpава на Укpаїнi. - К.: Вентуpi, 1995.

13. Погорилко В.Ф. «Основы конституционного строя Украины», Киев «Ин Юре» 1997;

14. Полешко А. Проблеми, досвід, перспективи реалізації положень Конституції // Право України. - 1997. - №8. - С. 18-20.

15. Сташків Б.І. Конституційне право України: Навч.посібник. - Чернігів, 1999.

16. Тацій В., Тодика Ю. Проблеми розвитку науки конституційного права України. Право України, 1994, №10.

17. Тихомиров Ю.А. Конституционное право, уроки прошлого и взгляд в будущее. - Правоведение, 1992, №6.