Основні принципи і завдання екологічного права

1. Основні принципи і завдання екологічного права

Принципи екологічного права -- це головні, основоположні правила, які визначають загальну спрямованість і найсуттєвіші риси правового регулювання екологічних суспільних відносин. Кожний принцип посідає своє чільне місце в структурі та змісті екологічного права і має свої особливості.

До основних принципів екологічного права відносять:

- принцип переваги державної власності на землю, воду, лі си, надра землі та інші об'єкти природи;

- принцип державного управління природокористуванням і охороною природи;

- принцип поєднання раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;

- принцип комплексного підходу до природокористування і природо охорони;

- принцип поєднання заходів щодо стимулювання і відповідальності у справі використання та охорони природних ресурсів;

- принцип законності в екологічних відносинах.

Принципи екологічного права реалізуються в його конкретних нормах, визначають їх зміст або зміст його окремих інститутів.

Найважливішим принципом, що лежить в основі екологічного права, є принцип переваги державної власності на землю, воду, ліси, надра, інші об'єкти природи, який випливає з Конституції України, Земельного, Водного, Лісового кодексів та інших законодавчих актів, спрямованих на раціональне природокористування і природоохорону. Зокрема, у ст. 4 Земельного кодексу записано: «У державній власності перебувають усі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність». У ст. 6 Лісового кодексу зазначено: «Всі ліси в Україні є власністю держави». Статті аналогічного змісту є й в інших законодавчих актах.

Підкреслюючи перевагу державної власності на природні ресурси, необхідно зазначити, що екологічне законодавство передбачає в окремих випадках і такі форми власності, як приватна і колективна, які стосуються переважно землі, тваринного світу, природно-заповідного фонду.

Право власності -- це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження май ном; воно охороняється законом незалежно від форми власності.

Принцип державного управління природокористуванням і охороною природи полягає в організації раціонального природокористування і належної охорони навколишнього природного середовища.

Функції управління в сфері використання охорони природних багатств віднесені законодавством до компетенції державних органів управління.

Важливе місце посідає принцип поєднання раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Як у законодавстві, так і на практиці використання, відтворення і охорона природних багатств розглядаються в їх єдності. Ці поняття завжди перебувають у нерозривних взаємозв'язку і взаємозалежності. Виходячи з цього принципу, не можна врегульовувати ізольовано тільки частину певної екологічної проблеми, бо це не дасть бажаних результатів.

Принцип комплексного підходу до природокористування і природоохорони. Від ста ну землі залежить стан вод, лісів, тваринного світу, тоді як води і ліси, у свою чергу, справляють вплив на землю, атмосферне повітря, інші об'єкти природи. Забруднення земель призводить до забруднення вод, виснаження лісонасаджень, отруєння тварин і птахів. Кількість і якість води впливає на стан земель та рибного господарства. Тому дуже важливо, щоб природокористування і природоохоронні заходи здійснювались у комплексі. Це має бути чіткіше закріплено в право вихнормах і неухильно виконуватися на практиці.

Слід зазначити, що й екологічна свідомість людей повинна формуватися саме на засадах цілісності природного середо вища.

Принцип поєднання заходів щодо стимулювання і відповідальності у сфері використання і охорони природних ресурсів. Для досягнення раціонального використання і охорони природних ресурсів згідно з діючим законодавством застосовуються як юридична відповідальність винних осіб, так і заходи стимулювання щодо дбайливого відношення до природи, її відтворення.

Нові закони про охорону природи та Земельний, Водний і Лісовий кодекси містять окремі розділи і статті, присвячені матеріальному стимулюванню раціонального використання, охорони і відтворення земель, вод, лісів та інших природних ресурсів.

Принцип законності в екологічних відносинах відіграє особливу роль у досягненні раціонального природокористування і забезпечення охорони природних багатств.

Першою і основною умовою забезпечення законності в галузі екологічних відносин є наявність відповідних законодавчих та інших нормативних актів, націлених на створення міцної юридичної основи раціонального природокористування і природоохорони.

2. Юридична відповідальність як засіб реалізації норм екологічного права

До юридичних заходів реалізації екологічного права відносяться:

а) здійснення державного і громадського контролю за до держанням вимог екологічного законодавства всіма суб'єкта ми екологічних відносин;

б) припинення господарської діяльності підприємств, установ і організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

в) звільнення з посад тих керівників, які не виконують вимог екологічного законодавства або порушують його;

г) притягнення до юридичної відповідальності осіб, винних у порушенні екологічного законодавства.

Існують й інші правові заходи щодо забезпечення реалізації екологічного законодавства.

Державний контроль за реалізацією екологічного законодавства здійснюють вищі та місцеві органи державної влади і управління, природоохоронні та правоохоронні органи.

Найширші повноваження мають Верховна Рада та Кабінет Міністрів України. Верховна Рада розробляє і приймає закони та здійснює контроль за їх виконанням. До виключної компетенції Верховної Ради України у галузі охорони навколишнього природного середовища належать:

а) визначення основних напрямів державної політики в зазначеній галузі;

б) затвердження державних екологічних програм;

в) визначення правових основ регулювання відносин у га лузі охорони навколишнього природного середовища;

г) визначення повноважень Рад народних депутатів, по рядку організації та діяльності органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Кабінет Міністрів України:

а) контролює виконання еколого-законодавчих актів і приймає свої постанови природоохоронного значення;

б) здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою екологічної політики;

в) забезпечує розробку державних, міждержавних і регіональних екологічних програм;

г) координує діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій України у питаннях охорони навколишнього природного середовища;

д) організує екологічне виховання та екологічну освіту громадян.

Широкі повноваження Верховної Ради і Кабінету Міністрів України в галузі охорони навколишнього природного середо вища складають міцну основу для забезпечення реалізації екологічного законодавства.

Місцеві органи державної влади і управління здійснюють контроль за реалізацією екологічного законодавства в процесі забезпечення виконання екологічної політики України, зокрема розробляють і приймають власні рішення щодо регулювання екологічних відносин.

У статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. записано: «До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських Рад належить здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворення лісів».

Місцеві Ради народних депутатів несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території та в межах своєї компетенції вживають цілий ряд природоохоронних заходів. Крім того, вони координують діяльність відповідних спеціально уповноважених державних органів у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів на території місцевої Ради народних депутатів.

Контроль за реалізацією екологічного законодавства здійснюють також природоохоронні органи, передусім Міністерство екології та природних ресурсів України. Воно здійснює державний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного по вітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, а також за додержанням норм екологічної безпеки.

Поряд з державним ведеться громадський контроль за реалізацією екологічного законодавства. Його здійснюють громадські об'єднання і громадські інспектори. Найбільш масовою організацією щодо залучення громадськості до охорони природи є Українське товариство охорони природи. Товариство забезпечує громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону природи і раціональним використанням природних ресурсів усіма організаціями та громадянами. Воно вживає і багато інших заходів, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища.

До громадських об'єднань природоохоронного значення відносяться також обласні (районні) Президії Українського товариства охорони природи, деякі інші об'єднання. Участь в охороні природи беруть також профспілки.

Повноваження громадських об'єднань у галузі охорони навколишнього природного середовища визначені еколого-правовими актами. Згідно з Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» громадські природоохоронні об'єднання мають, зокрема, право:

- брати участь у проведенні перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;

- проводити громадську екологічну експертизу, оприлюдню вати її результати та передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення;

- подавати до суду позови щодо відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань.

Громадські організації не тільки контролюють виконання вимог екологічного законодавства, а й беруть участь у розробці нормативних актів, що регулюють використання і охорону природних багатств.

Дійовим заходом щодо реалізації екологічного законодавства є обмеження, зупинення (тимчасово) або припинення господарської діяльності підприємств, установ і організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Таким правом наділені у межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, Міністерство екології та природних ресурсів та його органи на місцях, органи державного санітарно-епідеміологічного нагляду, інші спеціально уповноважені державні органи та органи місцевого самоврядування.

Діяльність підприємств обмежується або тимчасово забороняється (зупиняється) у разі перевищення ними лімітів використання природних ресурсів, порушення екологічних нормативів, екологічних стандартів, а також вимог екологічної безпеки.

Відновлення діяльності підприємств здійснюється з письмового дозволу органу, що прийняв рішення про тимчасову заборону (зупинення) діяльності, або його вищого органу.

Серед юридичних заходів реалізації екологічного права важливе місце належить юридичній відповідальності тих осіб, які його порушують. Екологічні правопорушення проявляються в формі активних дій і бездіяльності. Порушення екологічного законодавства допускають як юридичні особи (підприємства, установи, організації), так і фізичні (службові особи, громадяни).

За порушення екологічного законодавства може настати кримінально-правова, цивільно-правова, адміністративно-правова, еколого-правова, дисциплінарна відповідальність. Проте на практиці юридична відповідальність, особливо кримінальна і цивільна, застосовується недостатньо. До кримінальної від повідальності, як правило, притягуються браконьєри і лісопорушники, а посадові особи, з вини яких забруднюються повітря, води, земля, ліси, завдаються природі та людям величезні збитки, залишаються переважно непокараними.

Не спрацьовує належним чином матеріальна відповідальність, оскільки її недостатньо активно використовують. Ігнорування кримінальної та цивільної відповідальності -- одна із причин варварського ставлення до природи, що має місце в нашій державі.

Для захисту природи повинні діяти такі важливі принципи, як принцип невідворотності покарання (в кримінальних справах) і принцип повного відшкодування завданої шкоди (в цивільних справах).

Поряд з юридичними заходами щодо забезпечення реалізації екологічного права необхідно зміцнювати й моральні основи його реалізації. Екологічне право повинно сприйматися громадянами як необхідність, без якої не можливий розвиток особистості та захист її здоров'я, прав і свобод.

Від дієвості внутрішніх регуляторів поводження людини за лежить ефективність реалізації норм права. Повна і безперешкодна реалізація права матиме місце лише у разі, якщо закони держави вірно відображають об'єктивні закономірності суспільного розвитку і якщо в державі існує режим законності.

3. Правова охорона атмосферного повітря в Україні

Атмосферне повітря як об'єкт правової охорони. Атмосферою називається газова оболонка землі, а суміш газів, яка її складає -- повітрям.

Забруднення атмосфери відбувається з різних причин: виверження попелу і газів вулканами, пилові бурі, лісні пожежі тощо. Проте основним і найнебезпечнішим джерелом забруднення атмосфери є промислові підприємства, транспортні за соби, отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві.

Атмосферне повітря відноситься до категорії невичерпних ресурсів, але в силу своєї специфіки дуже доступне для за бруднення.

Правову основу з охорони атмосферного повітря складають Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 р., «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 р., «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 27.02.1994 р., по станова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок здійснення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря» від 29.12.1993 р. та деякі інші нормативні акти.

Зазначені документи спрямовані на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліп шення, для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Вони визначають правові й організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони та використання атмосферного повітря для виробничих потреб, а також зміцнення правопорядку і законності в цій галузі.

Організаційно-правові заходи щодо охорони атмосферного повітря. До організаційно-правових заходів передусім треба від нести стандартизацію і нормування в галузі охорони атмосферного повітря. Державні стандарти розробляються і вводяться в дію Міністерством екології та природних ресурсів та Міністерством охорони здоров'я України. Вони є обов'язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання й охорони атмосферного повітря, методи контро лю за його станом, вимоги щодо запобігання шкідливого впливу на нього, встановлюють інші вимоги в галузі охорони і використання атмосферного повітря.

Серед організаційно-правових заходів чільне місце належить обов'язкам суб'єктів, діяльність яких пов'язана з забрудненням повітря. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» підприємства, установи й організації, діяльність яких пов'язана з викидами в атмосферне повітря шкідливих речовин, зобов'язані:

а) здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання умов і вимог, передбачених у дозволах на викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив;

б) вживати заходів щодо зменшення їх обсягів;

в) забезпечувати безперебійну роботу і підтримання у справному стані споруд, устаткування і апаратури для очищення викидів та зменшення рівнів іншого шкідливого впливу;

г) здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються, рівнями іншого шкідливого впливу та вести їх постійний облік;

д) мати заздалегідь розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок аварійних ситуацій і несприятливих метеорологічних умов та вживати заходів для ліквідації причин і наслідків забруднення атмосферного по вітря.

При неможливості додержуватись встановлених нормативів діяльність відповідних підприємств, установ, організацій, споруд та інших об'єктів припиняється або їх виробничий профіль підлягає зміні.

З метою охорони атмосферного повітря в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення, при визначенні місць розташування нових, реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, які впливають на стан атмосферного повітря, встановлюються санітарно-захисні зони, розмір яких визначається в залежності від ступеня шкідливості виробничого об'єкта. В зазначеній зоні забороняється розміщувати житлові будинки, дитячі, шкільні і лікарсько-оздоровчі заклади.

Визначення таких місць погоджується з органами, які здійснюють державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря. З цією ж метою проводиться екологічна експертиза.

Забороняється будівництво та введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, які не відповідають вимогам щодо охорони атмосферного повітря.

Значну роль у сфері охорони атмосферного повітря відіграє контроль, що спрямований на забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону і використання атмосферного повітря всіма державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Законодавством передбачено три види контролю: держав ний, виробничий і громадський. Державний контроль здійснюється:

- місцевими органами державної виконавчої влади;

- Міністерством екології та природних ресурсів України та його органами на місцях;

- Міністерством охорони здоров'я України та його органами на місцях у частині додержання нормативів екологічної без пеки та інших правил і нормативів, спрямованих на попередження негативного впливу на здоров'я людини;

- Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України та її органами на місцях у частині до держання нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та шкідливого впливу фізичних факторів, установлених для відповідного типу автомобільного транспорту та сільськогосподарської техніки;

- іншими державними, органами, а також органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Виробничий контроль здійснюється підприємствами, уста новами, організаціями, іншими органами в процесі їхньої господарської та іншої діяльності, якщо вона шкідливо впливає або може вплинути на стан атмосферного повітря.

Підприємства, установи, організації та інші органи зобов'язані здійснювати контроль за проектуванням, будівництвом і експлуатацією споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів в атмосферне повітря від забруднюючих речовин та додержанням інших вимог законодавства в галузі охорони атмосферного повітря.

Громадський контроль здійснюється громадськими інспекторами відповідно до ст. 36 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Відповідальність за правопорушення у сфері охорони атмосферного повітря. Винні особи несуть адміністративну, цивільно-правову, кримінальну і дисциплінарну відповідальність.

Адміністративна відповідальність полягає в застосуванні повноважними органами і посадовими особами конкретних адміністративно-правових санкцій до порушників законодавства про охорону атмосферного повітря. Розповсюдженим видом такої відповідальності є застосування штрафу у визначених розмірах, який регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Справи про адміністративні правопорушення у цій сфері розглядають адміністративні комісії при виконавчих органах районних, міських, районних у містах, селищних і сільських Рад народних депутатів. Якщо справи про адміністративні правопорушення пов'язані з порушенням санітарно-гігієнічних і санітарно-епідеміологічних правил і норм, їх розглядають органи та установи, що здійснюють державний санітарний нагляд.

Адміністративний вплив за порушення законодавства про охорону атмосферного повітря реалізується також у формах попередження, обмеження та заборони. Так, відповідно до ст. 29 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» забороняється впровадження застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не від повідають встановленим в Україні вимогам щодо охорони атмосферного повітря. У разі порушення встановлених вимог така діяльність припиняється вповноваженими на те держав ними органами, а винні особи притягуються до відповідаль ності.

Цивільно-правова відповідальність за порушення законодавства про охорону атмосферного повітря застосовується у випадках нанесення матеріальних збитків.

В законодавстві України немає спеціального акта, який би визначав розмір і порядок відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря. В таких випадках застосовуються загальні норми цивільного права, що регулюють зобов'язання, які настають у зв'язку з нанесенням збитків (статті 440 і 441 Цивільного кодексу України). Причому матеріальна відповідальність повинна наставати в повному обсязі. Зменшення її розміру допускається лише у виключних випадках, враховуючи майновий стан правопорушника.

У разі відмови від добровільної компенсації витрат або відшкодування збитків спір розглядається в судовому порядку.

Кримінальна відповідальність передбачена статтями 241, 242, 243 Кримінального кодексу України.

Діяльність або бездіяльність посадових осіб у галузі охорони атмосферного повітря може кваліфікуватись як посадо вий злочин, зокрема, зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу України), перевищення влади або-службових повноважень (ст. 365 Кримінального кодексу), службова недбалість (ст. 367 Кримінального кодексу).

Дисциплінарна відповідальність застосовується до осіб, які порушили правила і норми охорони атмосферного повітря. Вина настає в тих випадках, коли порушення пов'язане з не виконанням або неналежним виконанням працівником трудо вих обов'язків згідно з законодавством про працю.

4. Задача

До міської ради надійшла заява групи фахівців у галузі інженерної та технологічної екології про спростування висновку державної екологічної експертизи, до проведення якої залучалися переважно вчені регіонального педагогічного і сільськогосподарського університетів.

У заяві зазначалося, що під час проведення конкурсу серед кандидатів в експертну комісію було порушено - фаховий принцип компетентності. Оцінити на сучасному рівні технологію ливарного виробництва доцільно було доручити не біологам за освітою, а фахівцям, які добре обізнані із сучасними досягненнями, мають великий стаж у справі цього виробництва та дійсними членами Регіонального відділення Української екологічної Академії наук.

Міська Рада народних депутатів у своїй постанові зазначила, що розгляд цього питання не підлягає спростуванню, але якщо у фахівців є докази порушення порядку проведення державної екологічної експертизи, то вони можуть оскаржити її висновок до суду.

Визначити коло суспільних правовідносин.

Чи відповідає рішення міської ради вимогам чинного законодавства?

Вирішити справу.

Рішення.

Ст. 1 Закону України "Про екологічну експертизу" визначає: екологічна експертиза в Україні -- вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

Стаття 13. Державна екологічна експертиза

Державна екологічна експертиза організується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади.

До проведення державної екологічної експертизи можуть у встановленому порядку залучатися фахівці інших установ, організацій і підприємств, а також експерти міжнародних організацій.

Здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Проведення додаткових державних екологічних експертиз здійснюється за ініціативою заінтересованих осіб на підставі договору про надання еколого-експертних послуг або за рішенням Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих Рад чи їх виконавчих комітетів.

Стаття 15. Спеціальні вимоги до документації на об'єкти державної екологічної експертизи

В документації на об'єкти державної екологічної експертизи повинні передбачатися:

1) комплексна еколого-економічна оцінка впливу запланованої чи здійснюваної діяльності на стан навколишнього природного середовища, використання і відтворення природних ресурсів, оформлена у вигляді окремого тому (книги, розділу) документації і Заяви про екологічні наслідки діяльності;

2) обгрунтування впровадження сучасних, досконалих нематеріало- і неенергоємних, мало- і безвідхідних технологічних процесів;

3) забезпечення комплексної переробки, утилізації і ефективного використання відходів виробництва;

4) заходи щодо економії водних ресурсів, забезпечення ефективної очистки всіх видів стічних вод, а також їх використання для технічних потреб без скидання цих вод у природні водотоки і водойми;

5) дієвість і досконалість передбачуваних заходів щодо охорони атмосферного повітря від забруднення;

6) забезпечення збереження, охорони і відтворення об'єктів рослинного і тваринного світу та природно-заповідного фонду;

7) забезпечення захисту населення і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу антропогенних фізичних, хімічних та біологічних факторів.

Документація, що подається на об'єкти державної екологічної експертизи, повинна бути у встановленому порядку погоджена з заінтересованими органами та містити оцінку можливих соціальних наслідків.

Замовники державної екологічної експертизи зобов'язані підготувати Заяву про екологічні наслідки діяльності та матеріали, на яких вона грунтується.

Стаття 23. Компетенція місцевих Рад у галузі екологічної експертизи

Місцеві Ради в межах відповідної території у порядку, встановленому цим Законом та іншими законодавчими актами:

1) приймають рішення і організують у разі необхідності проведення екологічної експертизи;

2) визначають граничні розміри відрахувань на проведення екологічних експертиз з відповідних позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища;

3) координують діяльність суб'єктів екологічної експертизи;

4) сприяють інформуванню населення про результати екологічних експертиз;

5) здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про екологічну експертизу;

6) вирішують інші питання у галузі екологічної експертизи в межах своєї компетенції.

Окремі повноваження щодо регулювання відносин у галузі екологічної експертизи місцеві Ради можуть делегувати своїм виконавчим комітетам.

Стаття 34. Умови і підстави проведення державної екологічної експертизи

Державна екологічна експертиза проводиться у разі:

1) наявної або можливої потенційної небезпеки об'єктів екологічної експертизи для навколишнього природного середовища;

2) прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими Радами чи їх виконавчими комітетами, судом та правоохоронними органами відповідно до законодавства;

3) обумовленості загальнодержавними екологічними інтересами.

Державна екологічна експертиза видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, проводиться після оголошення замовником через засоби масової інформації Заяви про екологічні наслідки діяльності і подання еколого-експертним органам комплекту документів з обгрунтуванням оцінки впливу на навколишнє природне середовище.

Порядок передачі документації на державну екологічну експертизу визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 44. Оскарження висновків державної екологічної експертизи

Юридичні особи, заінтересовані в спростуванні висновків державної екологічної експертизи або їх окремих положень, подають обгрунтовану заяву до відповідних Рад, органів державної виконавчої влади, державної екологічної експертизи та інших органів, які приймали рішення про проведення такої експертизи. В разі відмови у розгляді заяви вони мають право звернутися до суду. Відповідні Ради, органи державної екологічної експертизи, інші органи, які приймали рішення про проведення державної екологічної експертизи, зобов'язані в місячний строк розглянути подану заяву і за наявності підстав призначити проведення додаткової державної екологічної експертизи із залученням незалежних експертів. Оскарження висновків державної екологічної експертизи не припиняє їх дії.

Висновки додаткової державної екологічної експертизи є остаточними для прийняття відповідним органом рішення щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

Стаття 45. Визнання висновків державної екологічної експертизи недійсними

Висновки державної екологічної експертизи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі:

1) порушення вимог законодавства про проведення державної екологічної експертизи;

2) недотримання державних санітарних норм, правил, гігієнічних нормативів, будівельних норм і правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

3) неврахування важливих достовірних відомостей про стан екологічної ситуації, що склалася в районі (місці) реалізації об'єкта екологічної експертизи, який може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, природних ресурсів, здоров'я людей;

4) порушення прав учасників еколого-експертного процесу, якщо це призвело до неправдивого висновку екологічної експертизи.