Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І. І. МЕЧНИКОВА

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Контрольна робота

З земельного права України на тему: «Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення»

1. Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення

Принципове конституційне положення про те, що «земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави» [1] в першу чергу і найбільш безпосередньо стосується земель сільськогосподарського призначення. Це зумовлено такими факторами:

а) Україна - велика аграрна держава, яка має найцінніші у світі еталонні ґрунти;

б) з 60,3 млн. га усіх земель землі сільськогосподарського призначення в Україні становлять майже 70% (41,8 млн. га);

в) вони є базою проведення земельної, а також аграрної реформ;

г) вони є основним і незамінним засобом виробництва сільськогосподарської продукції, а отже базою продовольчої безпеки держави;

ґ) вони є загальною умовою та предметом сільськогосподарської праці;

д) вони підпорядковані принципу раціональності їх використання та охорони.

Таким чином землі сільськогосподарського призначення є унікальним природним ресурсом, основою економічного розвитку держави та матеріального добробуту народу України.

Земельний кодекс України землями сільськогосподарського призначення визнає «землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей» [2].

Це визначення поняття земель сільськогосподарського призначення виходить з їх основного цільового призначення - виробництво продукції сільського господарства. А сам термін «землі» правильно вживається як елемент природного середовища, що перебуває в органічному взаємозв'язку з іншими його елементами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо), на відміну від терміна «земля».

Слід розмежовувати поняття «землі» і «земля». Природна (біологічна) зумовленість терміна «землі» робить їх особливим об'єктом правових відносин, істотно відмінним від терміна «земля», під яким розуміють відокремлену від природного середовища працею людини певну частину (масу) речовини, частину матеріального світу (а не природного середовища), вміщену в якесь містилище (вагони, контейнери, пакети тощо). Маса землі вимірюється тоннами, кілограмами, у той час, як площа земель -- гектарами[1].

Земельний кодекс України деталізує поняття земель сільськогосподарського призначення за їх цільовим призначенням і, крім основної мети - виробництва сільськогосподарської продукції, яке здійснюється різними аграрними суб'єктами (фермерськими господарствами, сільськогосподарськими кооперативами, особистими селянськими господарствами тощо), включає до нього також землі, надані для сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності (яку здійснюють відповідні наукові та навчальні заклади), а також ті, на яких розміщена відповідна виробнича інфраструктура (виробничі приміщення, склади, ферми тощо).

Поняття і характеристика земель сільськогосподарського призначення тісно пов'язані з об'єктивними природними факторами.

Землі сільськогосподарського призначення, як об'єкт земельних правових відносин, істотно відрізняються від майна, як об'єкта цивільних правових відносин. Це, зокрема, пояснюється тим, що землі:

- природний об'єкт, не створений працею людини, а, отже, він має не лише економічну, а й екологічну цінність;

- землі мають сталий кількісний вимір, їх площі не можуть бути штучно ані збільшені, ані зменшені;

- виконують унікальну і незамінну функцію основного засобу виробництва продукції рослинництва і тваринництва;

- дають прямий прибуток внаслідок їх використання;

- перебувають у постійному тісному взаємозв'язку з іншими природними об'єктами (атмосферним повітрям, водами, надрами, лісами);

- не мають балансової грошової вартості, а їх природна та економічна і екологічна цінність визначається за спеціальною методикою;

- земельно-правові засади та екологічні вимоги містяться у всіх угодах щодо цих земель та юридичній відповідальності за земельні правопорушення тощо.

Продуктивність земель сільськогосподарського призначення (ґрунтів - поверхневий шар земель сільськогосподарського призначення, що характеризується певною якістю і вмістом гумусу -- комплексу специфічних органічних речовин, які зумовлюють їх природну властивість родючості) значною мірою викликана причинами екологічного змісту, що означає, з одного боку, їх природну зумовленість, а з другого -- необхідність забезпечення гармонізації економічних та екологічних властивостей при вирощуванні сільськогосподарської продукції. Так звані агроландшафтні системи землеробства покликані забезпечити високу продуктивність ґрунтів і водночас екологічну безпеку. Ця сфера суспільних відносин безпосередньо пов'язана з використанням земель сільськогосподарського призначення[1]. Отже, сутність цих земель об'єктивно зумовлена їх природною здатністю родючості та необхідністю забезпечувати суспільство екологічно чистою продукцією сільського

Склад земель сільськогосподарського призначення зумовлений їх цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 22 ЗК України до цих земель належать: 1) сільськогосподарські угіддя; 2) несільськогосподарські угіддя.

Угіддя - це структурна складова земель сільськогосподарського призначення, яка відображає й певне господарське використання.

Найбільш характерною і цінною є перша категорія - сільськогосподарські угіддя. Під ними слід розуміти, в першу чергу, ріллю (орні землі), а також землі під багаторічними насадженнями (садами, виноградниками, посадками хмелю тощо), сіножатями, пасовищами, перелогами.

Рілля, або орні землі, є найціннішою складовою земель сільськогосподарського призначення. Саме вони характеризуються наявністю ґрунтового покриву, який забезпечує їх унікальну природну властивість родючості, що й надає їм значення основного засобу виробництва зернової продукції, вирощування технічних та інших сільськогосподарських культур.

До несільськогосподарських угідь належать землі під господарськими шляхами і прогонами, полезахисними лісовими смугами та іншими захисними насадженнями (крім тих, які віднесено до лісового фонду), землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо.

Ці землі сільськогосподарського призначення виконують роль просторової бази, території, земельної площі, які використовуються для додаткових (поза рослинництвом та тваринництвом) сільськогосподарських та інших потреб.

Земельний Кодекс України дає й інші структурні характеристики цих земель. Зокрема він вперше виділив «ґрунти земельних ділянок» в окремий і особливий об'єкт охорони [1]. Цим визнається необхідність існування їх посиленого правового режиму.

Земельний Кодекс України виділив в окрему групу «особливо цінні землі» та встановив спеціальний порядок їх вилучення [2]. Здебільшого цінність цих земель зумовлена чорноземним складом їх ґрунтів, а також іншими природними факторами. Вилучення цих земель для несільськогосподарських потреб не допускається.

Земельне законодавство України нині широко вживає термін «земельні ділянки». Він є правомірним, поряд із вживанням ширшого поняття -- «землі». На відміну від поняття «ґрунти», яке притаманне лише землям сільськогосподарського призначення і характеризує якісні показники їх поверхневого родючого шару, поняття «земельні ділянки» вживається і для інших категорій земель і зумовлюється переважно кількісними показниками.

2. Поняття та порядок встановлення земельного сервітуту

Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) [3].

Згідно статті 99 Земельного Кодексу України, власники і користувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, як:

1) право проходу та проїзду на велосипеді;

2) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

3) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших; лінейних комунікацій;

4) право прокладання на свою земельну ділянку водопроводу від чужої природньої водойми або через чужу земельну ділянку

5) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

6) право брати воду з природньої водойми, яка розташована на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природньої водойми;

7) право поїти свою худобу з природньої водойми, яка розташована на сусідній земельній ділянці, й право прогону худоби до природньої водойми;

8) право прогону худоби по наявному щляху;

9) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруджень.

Наведений перелік видів права земельного сервітуту не є вичерпним.

Разом з тим встановлення земельного сервітуту не повинне призводити до позбавлення власника обслуговуючої ділянки жодного з його прав щодо володіння, користування або розпорядження землею.

Земельний кодекс України на відміну, наприклад, від Земельного кодексу Росії, не визнає публічних земельних сервітутів. Тому на Україні можуть встановлюватися лише приватні земельні сервітути.

Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, який потребує користування сусідньої земельної ділянки, щоб скасувати недоліки соєї ділянки, обумовлені місцезнаходженням або природнім станом. Він повинен звернутися до власника (коритсувача) сусідньої ділянки за дозвілом обмеженого, постійного або тимчасового користування цією ділянкою в межах конкретного земельного сервітуту.

Земельний кодекс України передбачає дві підстави для встановлення земельного сервітуту: договір або рішення суду. Якщо власники (користувачі) двох сусідніх ділянок дійшли згоди, вони повинні закріпити її договором про встановлення земельного сервітуту. Договір складається в письмовій формі та підписується обома сторонами. В іншому випадку власник (користувач) земельної ділянки як заінтересована сторона повинен звернутися до суду із заявою. Рішення суду про задовільнення заяви є підставою для встановлення земельного сервітуту.

3. Тестові завдання

1. Визначте форми орендної плати за використання земельних ділянок:

а) безготівкова;

б) змішана;

в) відробіткова;

г) натуральна;

д) грошова.

Відповідь: б) змішана; в) відробіткова; г) натуральна; д) грошова. Ця відповідь дана згідно із ч. 1, 2 ст. 22 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі» від 21 жовтня 2003р.

2. В якому розмірі земельні ділянки передаються безоплатно громадянам України для ведення особистого селянського господарства:

а) не більше 0,6 га;

б) не більше 2,0 га;

в) не більше 5,0 га.

Відповідь: б) не більше 2,0 га. Відповідь дана згідно зі ст. 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003р.

3. Суб'єктами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути:

а) іноземні громадяни;

б) комунальні підприємства;

в) громадяни України.

Відповідь: б) комунальні підприємства - згідно із ч. 3 ст. 22 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі» від 21 жовтня 2003р.); а) іноземні громадяни; в) громадяни України - згідно ст. 80, 81 Земельного Кодексу України.

4. 3адача

ВАТ «Укрфруктопостач» згідно договору оренди земельної ділянки розташувала на території Котовського лісового господарства літню базу відпочинку. Восени базу було ліквідовано. Однак на території в 5 га залишилося сміття, яке не давало можливості рости травам. Неодноразові вимоги лісового господарства до ВАТ «Укрфруктопостач» прибрати залишене після себе сміття не були задовільнені. Лісне господарство звернулось в Господарський суд з позовом про відшкодування збитків які виникли через неправомірні дії ВАТ «Укрфруктопостач» у розмірі 150 тис.грн.

Рішенням суду в задоволенні позову лісового господарства було відмовлено у зв'язку з відсутністю доказів нанесення шкоди.

Які правопорушення мали місце?

Яку відповідальність тягнуть за собою такі правопорушення?

Які докази необхідно додати для задоволення позовних вимог лісного

господарства?

Вирішіть справу.

Рішення.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного Кодексу України за договором оренди орендодавець передає або зобов'язується передати орендачеві майно у користування за плату на певний строк.

Ч. 1, 2 ст. 779 цього ж кодексу проголошує, що орендар зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі орендодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України закріплює, що земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються на умовах оренди - підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам зазначені у статті 156 Земельного кодексу України:

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Отже, мали місце такі правопорушення: відбулося погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей лісової землі - предмету угоди оренди, а саме було залишено сміття на території в 5 га, яке не давало можливості рости травам, та відмова прибрати залишене після себе сміття.

Відповідальність: Згідно ст. 52 Кодексу про адміністративні правопорушення України, псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, нафтою та нафтопродуктами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами, а так само невжиття заходів по боротьбі з бур'янами - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб -- від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Докази, які необхідно додати для задоволення позовних вимог лісного господарства: в договорі оренди сторони повинні були передбачити обов'язковість акту приймання-передачі в оренду земельної ділянки, про що свідчить ч. 4 Ст. 15 Заону України «Про оренду землі». У ній проголошується, що невід'ємною частиною договору оренди землі є:

- план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

- кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

- акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- акт приймання-передачі об'єкта оренди;

- проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Таким чином, цей акт приймання-передачі і був би доказом завданої шкоди.

Ч. 1 ст. 29 цього ж Закону закріплює: у разі погіршення орендарем корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов'язаних із зміною її стану, орендодавець має право на відшкодування збитків.

Список літератури

1. Земельне право України: Підр. / За ред. М. В. Шульги. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 368с.

2. Земельний кодекс України. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. - 136с.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. - 175с.

4. Цивільний кодекс України. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. - 160с.

5. Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р.

6. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі» від 2 жовтня 2003 р.