Поняття складу адміністративного правопорушення

Вступ

Перш ніж розпочати розгляд питання про склад адміністративного правопорушення, тобто проступку, треба охарактеризувати поняття адміністративного правопорушення.

Правопорушення, як це випливає з самого терміна, є порушенням права, акт, що суперечить праву, його нормам, закону.

Вчення про склад правопорушення займає одне з центральних місць в адміністративно-правовій науці і має велике практичне значення. По-перше, воно сприяє виявленню найбільш істотних ознак антигромадських діянь, їхньому розмежуванню і встановленню справедливих санкцій; по-друге, допомагає правовим органам правильно кваліфікувати правопорушення й обирати адекватні їм заходи впливу; по-третє, дозволяє зрозуміти закон, допомагає навчанню юристів і правовому вихованню громадян.

Поняття складу адміністративного правопорушення

Адміністративне правопорушення - це конкретне діяння (факт, явище, подія), що відбулося (мало місце) у реальній дійсності.

Склад адміністративного правопорушення - це абстрактний опис діяння (події, факту, явища). Такий опис являє собою фіксацію в законі найбільш типових, що частіше за все зустрічаються, характерних ознак проступку. Це опис ще не зробленого, а тільки передбачуваного або можливого діяння.

Для висновку про те, є або ні діяння проступком, його потрібно сполучити, порівняти з цією абстракцією. Якщо в реальному діянні виявляються ознаки, зафіксовані в складі (абстракції), то його треба визнати правопорушенням.

Таким чином, під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.

Кодекс України про адміністративні правопорушення визнає відсутність у діянні складу (сукупності суб'єктивних і об'єктивних ознак) адміністративного правопорушення як обставини, що виключають провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це рівнозначно визнанню того, що діяння без таких ознак не є проступком.

Так, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення[1].

Кожне конкретне правопорушення має величезну кількість ознак. За своїми юридичними властивостями ці ознаки поділяються на:

1. Ті, які мають юридичне значення (юридично значимі);

2. Ті, які не мають юридичного значення (юридично незначимі).

Наприклад: при вчиненні дрібного розкрадання[2] вартість викраденого має юридичне значення, а зріст правопорушника, його стать, комплекція, родинний стан, матеріальний стан тощо такого значення не мають, тобто друга ознака юридично незначима. Юридично значимі ознаки, у свою чергу, поділяються на дві групи:

а) ознаки, які входять до складу проступку (описані в законі) або конструктивні ознаки;

б) ознаки, які не входять до складу проступку.

До другої належать обставини, що пом'якшують[1], обтяжують[2], виключають[3] відповідальність тощо.

Наявність у діянні конструктивних (які утворюють склад) ознак робить те або інше діяння адміністративним правопорушенням. Більш того, реальне діяння тільки тоді вважається проступком, коли воно містить всі ознаки складу (відсутність хоча б однієї з них означає відсутність складу в цілому).

Як випливає з визначення складу, ці ознаки повинні бути закріплені (описані) у законі. Засіб, за допомогою якого зазначені ознаки зафіксовані в законі, має важливе значення для розуміння сутності складу адміністративного правопорушення.

Існує дві точки зору на дану проблему.

Відповідно до першої, ознаки складу проступку закріплюються в статтях Особливої частини КпАП[4]. Дана точка зору вважається помилковою, виходячи з таких підстав:

1. Вона ґрунтується на ототожненні статті Особливої частини з нормою закону, що визначає склад проступку.

2. Аналіз Особливої частини КпАП показує, що диспозиції будь-якої статті не містять повного переліку всіх ознак складу. Наприклад, у них немає вказівок на вік правопорушника, його осудність, намір і т. п. Ці ознаки, будучи загальними для всіх адміністративних правопорушень, закріплюються нормами Загальної частини КпАП.

Відповідно до другої точки зору, адміністративно-правова норма, що закріплює склад проступку, синтезується з положень Загальної й Особливої частин КпАП. Загальна частина закріплює ознаки, що є обов'язковими для будь-якого проступку (вік, за досягнення якого настає адміністративна відповідальність; форми вини), і в статтях Особливої частини не фігурують. Особлива частина закріплює конкретні ознаки адміністративних правопорушень.

Наприклад, ст. 148 КпАП застерігає: "Пошкодження таксофонів -- тягне за собою накладення штрафу". Дана стаття означає, якщо осудна особа, яка досягла 16 років, умисно пошкоджує телефон-автомат, то компетентний орган вправі накласти на неї адміністративне стягнення у вигляді попередження або штрафу. Отже, відповідно до цієї точки зору, з'ясування складу будь-якого адміністративного правопорушення в обов'язковому порядку містить аналіз статей Загальної й особливої частин КпАП.

Саме ця точка зору, на мою думку, щонайкраще відповідає сьогоднішнім потребам науки і практики.

Велике практичне значення має виділення постійних і перемінних ознак складів правопорушень.

Постійними вважаються ті, що чітко визначені правовою нормою, теорією або усталеною практикою. Наприклад, чітко зафіксований зміст поняття "вік настання відповідальності".

Перемінними називають ознаки, зміст яких чітко не зафіксований. Перший різновид становлять ті ознаки, що містяться в бланкетних нормах і змінюються підзаконними актами.

Так, начальник органу внутрішніх справ на підставі ст. 10 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 1 грудня 1994 р. має право своєю постановою встановити для піднаглядного такі обмеження:

а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу;

б) заборона перебування у визначених місцях району (міста);

в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста);

г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Ці обмеження можуть установлюватися як частково, так і в повному обсязі. Більш того, цей же начальник уже після встановлення обмежень, має право змінювати їх обсяг як у бік його зменшення, так і в бік збільшення.

Другий різновид перемінних ознак - оцінні. Зміст таких ознак у нормативному порядку чітко не визначається і питання про їх наявність або відсутність вирішується практичними працівниками з урахуванням конкретних обставин. Тому значну роль у розкритті їхнього змісту відіграють теоретичні дослідження.

За ступенем узагальнення розрізняють ознаки:

а) загальні;

б) родові або видові;

в) конкретні або одиничні.

Загальні властиві всім складам (протиправність, осудність, вина та ін.).

Родові (видові) характерні для групи складів. Наприклад, для складів, що описують правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології і сертифікації, специфічним буде об'єкт зазіхань - суспільні відносини, що складаються в даній сфері.

Конкретні (одиничні) характеризують окремі конкретні склади.

Види складів адміністративних правопорушень. Вивчення складів адміністративних правопорушень неможливе без класифікації, без виділення однопорядкових груп, які прийнято називати видами:

1. Залежно від ступеня суспільної небезпеки виділяють:

а) основні;

б) кваліфіковані склади.

2. Залежно від характеру шкоди:

а) матеріальні;

б) формальні.

3. Залежно від суб'єкта проступку:

а) особисті;

б) службові (посадові).

4. Залежно від структури:

а) однозначні;

б) альтернативні.

5. За особливостями конструкції:

а) описові;

б) бланкетні (відсильні).

1. Основні і кваліфікаційні склади. При визначенні того або іншого діяння адміністративним правопорушенням і встановленні за його вчинення санкції, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки однотипних проступків може бути різний. Так, порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів характеризується більшою громадською небезпекою, якщо при цьому виникла аварійна обстановка[1].

Виходячи з цієї обставини законодавець у цілому ряді випадків конструює кілька складів адміністративних проступків стосовно до одного типу діянь. Такі склади відрізняються ступенем громадської небезпеки. На більш високий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими.

Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими, тобто такими, що доповнюють основні.

Основні ознаки утворюють так званий основний склад. За необхідності законодавець доповнює склад кваліфікуючими ознаками. За їх наявності діяння повинно бути кваліфіковане за статтею, що передбачає більш суворе покарання. Склади з такими ознаками називають кваліфікованими.

Найчастіше в адміністративному праві зустрічаються такі кваліфікуючі ознаки, як повторність, наявність або можливість настання шкідливих наслідків, стан сп'яніння, аварійна ситуація, залишення місця події, учинення діяння посадовою особою, грубе порушення правил.

Необхідно зазначити, що кримінальне право, на відміну від адміністративного, крім основних і кваліфікованих, знає привілейовані склади, тобто склади з пом'якшуючими обставинами. Наприклад, просте вбивство[2]; вбивство в стані сильного душевного хвилювання[3]; вбивство з обтяжуючими обставинами[4].

2. Матеріальні і формальні склади. До матеріальних належать склади, у яких:

а) міститься така ознака, як настання шкідливих матеріальних наслідків антигромадського діяння. Наприклад, знищення лісу в результаті підпалу[1];

б) описується дія, що обов'язково спричиняє шкідливі наслідки, хоча останні законом і не названі: потрава посівів [2].

До формальних (термін умовний) відносять склади, в яких немає ознаки настання шкідливих матеріальних наслідків. Наприклад, проживання за недійсним паспортом [3].

Необхідно підкреслити, що вчинення проступку, передбаченого статтею КпАП, що містить формальний склад, нерідко тягне настання майнового збитку. Наявність збитку в таких випадках не є конструктивною ознакою складу, але враховується при визначенні розміру стягнення. Наприклад, пуск газу без дозволу органів державного газового нагляду[4].

Завершуючи характеристику матеріальних і формальних складів адміністративних правопорушень, необхідно зазначити, що в кримінальному праві в ці поняття вкладається трохи інший зміст. Під матеріальними складами тут розуміються ті, в яких момент закінчення злочину зв'язується з настанням суспільно небезпечних наслідків (за вбивство особа притягується лише в тому випадку, якщо в результаті його дій настала чия-небудь смерть); під формальними - ті, у яких настання суспільно небезпечних наслідків не є ознакою, тобто для визнання злочину з таким складом достатньо встановити, що зроблено заборонене законом діяння. До таких злочинів належить, наприклад, незаконне носіння вогнепальної зброї.

3. Особисті і службові склади. Склади адміністративних правопорушень поділяються на особисті і службові (посадові) залежно від того, хто є суб'єктом проступку - просто громадянин чи посадова особа. Для посадового проступку характерно, що протиправне діяння повинно бути скоєне через дію по службі. Посадові особи [5], підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил, забезпечення виконання яких входить до їхніх службових обов'язків.

4. Однозначні й альтернативні склади. Велике практичне значення має поділ складів на однозначні й альтернативні. У перших чітко й однозначно вказується ознака правопорушення. Наприклад, доведення неповнолітнього до стану сп'яніння, порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів.

У альтернативних складах називаються кілька (два або більше) варіантів ознак. Закон досить часто передбачає кілька варіантів дій, вчинення яких визнається проступком. При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Наприклад, ст. 189 КпАП установлює відповідальність за порушення правил відкриття поліграфічних і штемпельних підприємств, придбання, збут, використання, облік, зберігання розмножувальної техніки, шрифтів і матриць особами, відповідальними за дотримання цих правил.

Таким чином, якщо однозначний склад називає ті єдині ознаки, сукупність яких його утворює, то в альтернативному перелічується кілька варіантів ознак.

5. Описові та бланкетні (відсильні). Описові склади цілком розкривають зміст і суть діяння, що визнається адміністративним правопорушенням. Наприклад, дрібне хуліганство [1], навмисне псування паспорта або втрата його через необачність [2].

Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нормах і правилах. Наприклад, порушення правил торгівлі спиртними напоями [3].

Крім названих, в основу класифікації складів адміністративних правопорушень можуть бути покладені й інші критерії. За такою ознакою суб'єктивні сторони, як форма вини, проступки можуть бути поділені на навмисні і необережні, а за ознакою мотиву поведінки - на корисливі і некорисливі тощо.

Структура складу адміністративного правопорушення. Правопорушення як подія, що сталася в реальній дійсності, є ніщо інше, як специфічна поведінка людини або групи людей.

Будь-яка поведінка, зокрема й протиправна, це результат взаємодії людської свідомості (уявлень про навколишній світ і внутрішнього ставлення до подій, які тут відбуваються) і людських діянь (вчинків), що спрямовані на зовнішні об'єкти (навколишнє середовище і суспільство). Отже, поведінка - це взаємозв'язок і взаємозалежність суб'єктивного (свідомості) і об'єктивного (вчинка, діяння). Виходячи з цього, у будь-якій поведінці, у тому числі й протиправній (правопорушенні), виділяють чотири чинники, які її утворюють:

1. об'єкт;

2. об'єктивний бік;

3. суб'єкт;

4. суб'єктивний бік.

У зв'язку з цим і склад проступку конструюють як сукупність чотирьох аналогічних елементів.

Таким чином, об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона складають структуру складу адміністративного правопорушення.

Зупинимося на характеристиці кожного з названих елементів.

1. Об'єкт - це те, на що спрямоване посягання. Об'єктом адміністративного проступку, як і будь-якого правопорушення, є суспільні відносини. Визначені діяння тому і називаються антигромадськими і забороняються, що заподіюють шкоду існуючим суспільним відносинам. Визнання останніх об'єктом правопорушення допомагає розкрити соціальну суть адміністративного проступку, моральний характер адміністративної відповідальності.

Не всі соціально корисні відносини урегульовані за допомогою права, і не всі урегульовані правом відносини охороняються юридичними санкціями. Об'єктом адміністративного проступку можуть бути лише такі суспільні відносини, які охороняються адміністративною санкцією.

Цей висновок безпосередньо випливає зі ст. 1 КпАП, у якій зазначено, що завданням законодавства про адміністративні правопорушення є охорона власності, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, установленого порядку управління, державного і суспільного порядку. Стислий виклад об'єкта проступку міститься в ст. 9 КпАП, що визначає адміністративне правопорушення як діяння, що посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління.

Отже, об'єктом адміністративного проступку визнаються суспільні відносини, урегульовані правовими нормами, які охороняються адміністративними санкціями.

У багатьох випадках у статтях Особливої частини КпАП прямо зазначені ознаки об'єкта, що охороняється: порушення права державної власності на надра [1], порушення права державної власності на води [2], порушення права державної власності на ліси [3], порушення права державної власності на тваринний світ [4].

Залежно від ступеня узагальнення, рівня абстрагування розрізняють загальний, родовий, видовий і безпосередній об'єкти проступків.

Загальним об'єктом адміністративних проступків є суспільні відносини, що мають дві ознаки: по-перше, вони регулюються різними галузями права; по-друге, охороняються адміністративними санкціями.

Родовий об'єкт - це однорідна група суспільних відносин, що є невід'ємною і самостійною частиною загального об'єкта. Розподіл цього загального об'єкта на частини (родові об'єкти) може проводитись за різними основами.

По-перше, усю сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративними санкціями, можна поділити на частини залежно від того,

якою галуззю права вони регулюються. Отже, можна говорити про адміністративні, земельні, трудові, цивільні й інші правовідносини як родові об'єкти проступків.

По-друге, як критерій класифікації можна використовувати галузь громадської діяльності, в якій складаються суспільні відносини. За цією ознакою можна виділити такі родові об'єкти, як відносини в сільському господарстві, промисловості, на транспорті тощо.

По-третє, як критерій класифікації можна використовувати зміст суспільних відносин, що охороняються. З урахуванням даного критерію розрізняють такі родові об'єкти, як власність, громадський порядок, громадська безпека, здоров'я населення, порядок управління.

Видовий об'єкт - це різновид родового об'єкта. Видовий об'єкт утворюють спільні для ряду проступків суспільні відносини. Вони виступають відособленою і досить самостійною частиною родового об'єкта. Наприклад, якщо взяти такий родовий об'єкт, як власність, то її види - це власність приватна, колективна, державна [1]. Видовий об'єкт широко використовується законодавцем, який спеціальними актами встановив адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху, військового обліку, митних правил, прав споживачів тощо.

Безпосередній об'єкт. Адміністративний проступок завдає шкоди конкретним суспільним відносинам, що охороняються адміністративною санкцією. Саме ці відносини є безпосереднім об'єктом проступку. Наприклад, при дрібному розкраданні держаного майна - це відносини щодо оперативного управління визначеним об'єктом державної власності; при перевищенні швидкості - громадська безпека на певній дорозі.

2. Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення. Об'єктивна сторона складу проступку - це зовнішній прояв суспільно небезпечного посягання на об'єкт, що перебуває під охороною адміністративно-правових санкцій. Відповідно до цього об'єктивну сторону складу адміністративного правопорушення утворюють ознаки, що характеризують зовнішні прояви проступку. Тобто, це система передбачених нормою адміністративного права ознак, які характеризують зовнішню сторону правопорушення.

У науці кримінального права до обов'язкових ознак об'єктивної сторони часто включають громадську безпеку, протиправність, наслідки, причинний зв'язок.

Обов'язковою з об'єктивної сторони адміністративного правопорушення є ознака, що характеризує саме діяння (розкрадання, торгівля, пияцтво, придбання, збереження, використання, ухиляння, управління, допуск тощо).

Протиправне діяння може бути простим і складним. Просте являє собою єдину дію або короткочасну бездіяльність, єдиний короткочасний акт протиправної поведінки. Наприклад, крадіжка, безквитковий проїзд.

Складне діяння або складається з декількох самостійних дій, або розтягнуте в часі, або скоюється групою. Розрізняють такі різновиди складних діянь, які караються в адміністративному порядку:

* з двома різними діями (дрібна спекуляція [2]) ;

* які складаються з альтернативних дій;

* збірні;

* які тривають (проживання без паспорта [1]);

* які продовжуються (багатократні пошкодження таксофонів [2]).

Кожне явище реального світу існує в часі і просторі. Такі ознаки правопорушення, як час і місце його вчинення, завжди мають юридичне значення.

Ознакою дії є момент її вчинення. Ознакою бездіяльності виступає термін, якийсь заздалегідь обумовлений період, після закінчення якого бездіяльність стає проступком.

Спосіб учинення проступку містить у собі: порядок, метод, послідовність дій, прийоми, застосовувані правопорушником. Спосіб -- це форма, в якій виражаються дії. Для деяких складів спосіб учинення правопорушення є конструктивною ознакою.

Найчастіше серед ознак об'єктивної сторони називаються способи, що використовуються при вчиненні проступків. Це, зокрема, самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів; використання засобів зв'язку з метою порушення громадського порядку; застосування засобів вимірювання, що мають відхилення від гранично припустимих значень, для використання результатів вимірювань у сферах, що підлягають державному метрологічному нагляду; самовільне використання з корисливою метою електричної, теплової енергії або газу.

Однією з поширених ознак об'єктивної сторони є ознака "іншої особи", тобто особи, яка в тій чи іншій формі бере участь у відносинах з правопорушником. Серед "інших осіб" розрізняють:

По-перше, представників органів держави, що мають виконавчо-розпорядницькі повноваження;

По-друге, потерпілих громадян, щодо яких вчинені хуліганські дії; громадян - споживачів, яким відмовлено в реалізації їхніх прав на перевірку якості, комплектності, ваги, ціни придбаних товарів; робітники, щодо яких порушено законодавство про працю і про охорону праці. До даної категорії варто віднести осіб, що постраждали в результаті ненадання транспортних засобів медичним працівникам і працівникам міліції;

По-третє, учасників правопорушення (це неповнолітні), доведених до стану алкогольного сп'яніння; діти, стосовно яких батьки не виконують обов'язків щодо виховання;

По-четверте, правопорушників, яким винний виявив сприяння, прийняття на роботу осіб, що мешкають без паспортів або з недійсними паспортами; допущення проживання без паспорта.

3. Суб'єкт адміністративного правопорушення. Аналіз відповідних статей КпАП дозволяє зробити висновок, що суб'єктом є осудна особа, що досягла 16 років і виконала описаний у законі склад адміністративного проступку.

Таким чином, суб'єктом адміністративного правопорушення є той, хто його вчинив. Сам суб'єкт, як реально існуюча особа, до складу не входить. Склад містить лише окремі ознаки, якими ця особа характеризується.

Усі ознаки складу, що характеризують індивідуального суб'єкта, можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні (аналогічно цьому і суб'єктів прийнято поділяти на загальні і спеціальні).

Загальними визнаються такі, які повинна мати будь-яка особа, що піддається адміністративному стягненню. У першу чергу до них належать вік і осудність. Вони закріплені статтями 12 і 20 Загальної частини КпАП.

Спеціальними визнаються такі, які вказують на особливості правового становища суб'єктів і дозволяють диференціювати відповідальність різних категорій осіб, забезпечуючи тим самим справедливу правову оцінку скоєного діяння. Вони містяться в Особливій частині Кодексу і впливають на кваліфікацію правопорушення.

Загальні та спеціальні ознаки суб'єкта входять до складу адміністративного правопорушення.

Спеціальні ознаки можна поділити на три групи, що відбивають:

1. Особливості трудової діяльності і службового становища (посадова особа, капітан судна, робітник підприємства торгівлі, водій, підприємець).

2. Минулу протиправну поведінку (особа, що перебуває під адміністративним наглядом; особа, що раніше притягувалася до адміністративної відповідальності).

3. Інші особливості суб'єкта (військовозобов'язаний, призовник, представник власника, хворий).

За загальним правилом спеціальні ознаки мають тимчасовий характер (хоча особа може мати таку властивість досить тривалий час), вони більш мобільні, особа може мати їх відразу кілька, одержувати нові, втрачати старі.

Адміністративному праву відомі загальні, спеціальні й особливі суб'єкти адміністративного правопорушення.

Аналіз чинного законодавства показує, що до особливих суб'єктів належать:

а) неповнолітні;

б) інваліди;

в) жінки, що мають дітей у віці до 12 років і вагітні;

г) військовослужбовці, призвані на збори військовозобов'язані;

д) рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ;

е) студенти й учні; є) особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну, що передбачають застосування дисциплінарних санкцій за адміністративні проступки;

ж) депутати;

з) іноземні громадяни;

и) особи, які повторно протягом року здійснили однорідне правопорушення, за яке вони вже піддавалися адміністративному стягненню;

і) осуджені за злочин.

Наявність особливих ознак може мати для суб'єкта такі юридичні наслідки:

По-перше, вони можуть бути обставинами, що пом'якшують або обтяжують відповідальність;

По-друге, особливі суб'єкти не піддаються деяким стягненням. Так, адміністративний арешт не може застосовуватися до військових, неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей у віці до 12 років, інвалідів 1 і 2 груп;

По-третє, цілий ряд суб'єктів з особливими ознаками за адміністративні проступки можуть бути піддані не адміністративним, а дисциплінарним стягненням.

4. Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення. Адміністративним правом визнається, що суб'єктивна сторона, як одна з обов'язкових ознак складу, полягає в психічному ставленні суб'єкта до вчиненого антигромадського діяння.

Вчинок людини завжди є результатом взаємодії його психічного стану, осмислення, вивчення, оцінки конкретних життєвих ситуацій і здійснюваних на підставі цього дій. Дії осудної особи знаходяться під контролем його свідомості і волі. Отже, психічне ставлення особи до вчиненого діяння, зокрема й до протиправного, - обов'язковий компонент свідомої життєдіяльності.

Психічна діяльність людини - єдиний і в той же час різноманітний за змістом процес, що містить емоції, мотиви, свідомість, волю. Проте основною ознакою, ядром суб'єктивної сторони складу є провина. Встановлення провини є головним завданням аналізу суб'єктивної сторони адміністративного правопорушення.

Як обставина, що пом'якшує відповідальність, можуть враховуватися емоції.

Раніше була поширена думка, що в адміністративному праві на відміну від кримінального, провина не є обов'язковим елементом для усіх випадків застосування адміністративного впливу. У ст. 9 КпАП прямо сказано, що адміністративний проступок - діяння винне. Таким чином, відсутність у діянні провини означає відсутність у нього суб'єктивної сторони і, отже, складу правопорушення.

Під провиною правопорушника варто розуміти негативне психічне ставлення до інтересів суспільства і конкретних громадян.

Провина - родове поняття, воно охоплює дві можливі форми стану психіки, що засуджується, - намір і необережність.

Адміністративне правопорушення (ст. 10 КпАП) визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Закон називає два елементи наміру: 1. Інтелектуальний, що виражається в усвідомленні громадянином протиправності діяння і передбаченні його шкідливих наслідків. 2. Вольовий, що полягає в бажанні настання шкідливих наслідків або свідомого їх допущення.

Таким чином, адміністративному праву відомі два види наміру: 1. прямої - коли особа усвідомлює протиправність і небезпеку свого діяння, передбачає і бажає настання шкідливих наслідків; 2. непрямий - коли особа усвідомлює протиправність і небезпеку свого діяння, передбачає шкідливі наслідки і при цьому прямо не бажає, але свідомо допускає їх настання.

У ст. 11 КпАП дано визначення адміністративно-правової необережності: адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Необережність може виступати як необачність, самовпевненість, недбалість, нерозважливість, необдуманість тощо.

Опис психічної діяльності при необережній формі провини, даний у КпАП, запозичений з кримінального законодавства (ст. 9 КК). У кримінальному праві розрізняють два види необережної провини: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. За аналогією можна розрізняти два види необережної провини й в адміністративному праві: легковажну самовпевненість і недбалість.

Самовпевненість характеризується законодавцем як передбачення можливості настання шкідливих наслідків свого діяння і легковажний розрахунок на їх запобігання. А недбалість полягає в тому, що винний не передбачив шкідливих наслідків, але був зобов'язаний і міг їх передбачити.

Конструктивною ознакою складу в ряді випадків є і підлягає встановленню мета правопорушення.

Мета - це уявний образ результату, до якого прагне винний, його уявлення про ті бажані наслідки, які повинні настати в результаті вчинення проступку. Як конструктивна ознака складу мета називається тільки в тих ситуаціях, коли діяння відбувається умисно.

Висновок

Склад адміністративного правопорушення - це абстрактний опис діяння (події, факту, явища).

Структурними елементами складу правопорушення є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. Визначення кожного з цих елементів в конкретному правопорушенні є дуже важливим, тому що у разі відсутності одного з елементів складу, можна говорити про відсутність складу правопорушення взагалі.

Також дуже важливим є питання розмежування злочинів, адміністративних і дисциплінарних правопорушень. Це має не лише теоретичне, а й велике практичне значення.

Правильне вирішення цього питання у кожному конкретному випадку має принциповий характер, оскільки прямо пов'язане з визначенням засобів і форм державного впливу.

Список літератури

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. - 175с.

2. Кримінальний кодекс України. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. - 190с.

3. Гончарук С. Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. -- К., 1995. - 325с.

4. Остапенко О. І. Адміністративна деліктологія. -- Львів, 1995. - 577с.

5. Колпаков В. К. Адміністративне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 752с.

6. ЗУ "Про власність" від 7 лютого 1991 р. - Инфодиск «Законодавство України. - К., 2004.