Попереднє розслідування та процесуальний статус слідчого

Міністерство освіти та науки України

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

Економіко-правовий факультет

Курсова робота

З дисципліни "Кримінально-процесуальне право України"

Виконала:

студентка групи 4-зЮ

спеціальність: "правознавство"

Сінцерова Ю. В.

Перевірила:

Жукова Л.Ф.

Одеса 2008



План

Вступ

Глава І. Поняття, значення та завдання попереднього розслідування

Глава ІІ. Процесуальний статус слідчого

Глава ІІІ. Логіка процесуальних документів

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою цінністю. Серед завдань кримінального процесу, а отже і досудового слідства, як невід'ємної його частини, згідно ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України є охорона прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб Кримінально-процесуальний кодекс України.

На сьогодні деякі питання досудового слідства є досить актуальними та дискусійними, про що свідчать проведення ряду науково-практичних конференцій та підготовка нового Кримінально-процесуального закону. Зокрема, актуальність теоретичних досліджень основних положень досудового слідства зумовлена недосконалістю його практичного провадження. Так, основні порушення законності в досудовому слідстві виражені в порушенні підслідності кримінальних справ, недотриманні строків досудового слідства, неефективному відомчому контролю за дотримання законності в діяльності органів досудового слідства.

Досудове слідство - це кримінально-процесуальна діяльність слідчого органів прокуратури, служби безпеки, органів внутрішніх справ та податкової міліції за порушеною кримінальною справою, яка полягає у проведенні слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на збирання, дослідження, перевірку, оцінку та використання доказів, необхідних для встановлення істини у справі та створення умов для здійснення справедливого правосуддя.

Положення досудового слідства - це визначені законом на основі принципів кримінального процесу положення, правила, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового слідства як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного, та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Необхідність досудового слідства як етапу кримінального процесу зумовлена тим, що всебічний, повний і об'єктивний розгляд кримінальної справи в суді та її вирішення потребують великої і кваліфікованої підготовчої роботи. Тому за законом переважна більшість кримінальних справ повинна проходити етап досудового слідства. Винятком можуть бути лише справи приватного обвинувачення та справи з протокольною формою досудової підготовки матеріалів, у яких досудове слідство провадиться тільки у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.

Змістом даної стадії є регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність органів досудового слідства по встановленню обставин вчинення злочину (суспільно небезпечного діяння), осіб, причетних до його вчинення та по припиненню і запобіганню вчинення злочинів.

Досудове слідство пов'язане з можливістю обмеження або навіть позбавлення прав громадян при застосуванні запобіжних заходів, проведенні інших процесуальних дій. Тому закон детально регламентує підстави й порядок їх проведення і фіксацію в постановах, протоколах та інших слідчих процесуальних документах.



Глава І. Поняття, значення та завдання попереднього розслідування

В більшості випадків розгляд кримінальної справи в суді було б неможливим без провадження попереднього розслідування. Для того щоб розглянути або вирішити справу за сутністю в судовому розібранні, необхідно попередньо всіма встановленими законом засобами зібрати докази, які викривають особу в скоєнні злочину, притягнути цю особу в якості обвинуваченого, визнати осіб потерпілими та громадськими відповідачами та ін. Всі ці дії складають зміст другої стадії кримінального процесу - попереднього розслідування, яка є обов'язковою, а винятком лише справ приватного обвинувачення та справ за протокольною формою досудової підготовки матеріалів [1], які, як правило, цю стадію не проходять.

Попереднє розслідування - це здійснювана у відповідності з вимогами кримінально-процесуального закону діяльність слідчого та органу дізнання, спрямована на збирання, дослідження, оцінку, перевірку і використання доказів, попередження, запобігання та розкриття злочинів, встановлення об'єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, охорону прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

У стадії попереднього розслідування слідчий та орган дізнання розв'язують також такі завдання: встановлення і відшкодування збитку; виявлення й усунення причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів; виховання громадян у дусі поваги честі та гідності громадянина, прагнення до справедливості й додержання законів.

Зроблені слідчим висновки про те, що злочин мав місце та його скоїла конкретна особа, є для суду версією обвинувачення, яка підлягає повній та всебічній перевірці в суді, оскільки, на основі ст. 15 Кримінально-процесуального кодексу, визнати особу винною в скоєнні злочину в змозі лише суд. Однак очевидно, що попереднє розслідування, проведене в суворій відповідності із законом, слугує фактором, який забезпечує всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи в судовому розібранні, ухвалення законного та обґрунтованого вироку.

Стадія попереднього розслідування має строго визначені задачі, чітко накреслені межі в системі кримінального процесу, свою процесуальну форму та свій зміст, свої особливості, що відрізняє її від інших стадій кримінального процесу.

Юридичною підставою для здійснення попереднього розслідування є постанова про порушення кримінальної справи. Попереднє розслідування може проводитися тільки за порушеною справою.

Завданнями досудового слідства є:

1) швидке й повне розкритті злочину та притягненні осіб, винних у його вчиненні, до участі в справі як обвинувачених і охороні від необґрунтованого притягнення осіб, не причетних до вчинення злочину;

2) вжиття заходів до відшкодування шкоди, завданої злочином;

3) виявлення причин вчинення злочину та умов, які цьому сприяли, і вжитті заходів до їх усунення (ст. 2, 23, 23і, 29 КПК). При цьому необхідно забезпечити охорону прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у справі.

Тільки виконання вищевикладених завдань є підставою для винесення органом досудового слідства рішення про передачу справи до наступної, вже судової стадії кримінального процесу, або ж про закінчення провадження шляхом закриття справи (ст. 212 КПК). Неналежне виконання їх органом досудового слідства, допущені ним помилки, порушення вимог кримінально-процесуального закону можуть зумовити судову помилку.

Попереднє розслідування включає у себе попереднє слідство та дізнання.

Попереднє слідство - діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, здійсненні правозастосовних дій з метою забезпечення правильного застосування закону, захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, створення умов для здійснення правосуддя.

Попереднє слідство покликане вирішити або створити умови для подальшого вирішення судом усіх завдань кримінального процесу.

Дізнання - це основана на законі розшукова, доказувальна та правозастосовна діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямована на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.

Органи дізнання, тобто органи оперативно-розшукової та адміністративної юрисдикції, наділені правом провадження кримінально-процесуальних дій (виконують процесуальну функцію розслідування).

У разі порушення справи про злочин, який не є тяжким, орган дізнання проводить усі необхідні слідчі та інші процесуальні дії аж до встановлення особи, яка вчинила злочин (арешт, затримання підозрюваного або притягнення особи як обвинуваченого). Після цього, не пізніше ніж у десятиденний строк, орган дізнання передає справу слідчому через прокурора для закінчення розслідування.

Якщо при провадженні дізнання будуть виявлені підстави для закриття кримінальної справи, орган дізнання має право самостійно з додержанням вимог закону закрити її.

У відповідності із ст. 104 КПК України за наявності ознак злочину, який є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і протягом десяти днів проводить усі необхідні слідчі дії, після чого складає постанову про передання справи слідчому, яка подається прокурору для затвердження. Після вступу слідчого в справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого по проведенню слідчих та розшукових дій. Такі доручення слідчого для органів дізнання є обов'язковими [1].

Особливістю правового статусу міліції, органів служби безпеки, митних органів та органів охорони кордону як органів дізнання є те, що в їх компетенцію при цьому входить як провадження процесуальних дій, так і здійснення оперативно-розшукових заходів. Тому тут особа, яка провадить дізнання, одночасно здійснює і процесуальну, і оперативно-розшукову функції, має можливість сполучати здійснення оперативних заходів і слідчих дій. Таке сполучення в одній особі оперативних та процесуальних повноважень дозволяє оперативно реагувати на заяви та повідомлення громадян або факти безпосереднього знайдення ознак злочинів, найбільш оптимальним шляхом реалізувати оперативні дані, а в кінцевому підсумку своєчасно запобігати, швидко та повно розкривати злочини, забезпечувати належний захист прав та законних інтересів громадян.

Процесуальний закон наділив органи оперативно-розшукової юрисдикції правом здійснення слідчих дій саме з метою ефективного використання оперативно-розшукової діяльності в розкритті злочинів. Задум законодавця полягає в тому, щоб на першому етапі розслідування (розслідування "по гарячих слідах") велася активна, наступальна робота з розкриття злочину з використанням усього арсеналу заходів і засобів правоохоронних органів.

У цьому зв'язку недоречними є спроби створення в органах внутрішніх справ спеціальних підрозділів - відділів дізнання, співробітники яких позбавляються оперативних повноважень, а займаються провадженням слідчих дій у межах повноважень органів дізнання. Як по суті, то це дорівнює створенню в системі МВС ще одного непрофесійного слідчого підрозділу, співробітники якого - "вже не оперативники та ще не слідчі" - покликані працювати на найбільш відповідальному етапі розслідування. Органом дізнання в системі МВС є міліція, а не спеціально створені, але спеціально не навчені відділи дізнання. Дізнаватель - це кожний працівник підрозділу кримінального розшуку, боротьби з організованою злочинністю та іншого оперативно-розшукового підрозділу.

Попереднє слідство. Попереднє слідство провадиться за всіма категоріями кримінальних справ, за винятком справ приватного обвинувачення та злочинів, щодо яких закон надає право протокольної форми досудової підготовки матеріалів [1]. У справах неповнолітніх попереднє слідство обов'язкове в усіх випадках без винятку.

Підслідність кримінальних справ. Компетенція органів слідства розмежовується на підставі правил про підслідність, під якою розуміється сукупність встановлених законом ознак кримінальної справи, у відповідності з якими провадження слідства відноситься до ведення окремого органу розслідування (ст. 112 УПК).

Розрізняють 5 видів підслідності кримінальних справ:

1) предметна (родова),

2) територіальна,

3) персональна,

4) альтернативна,

5) за зв'язком справ.

Предметна (родова) підслідність визначається характером скоєного злочину, його кваліфікацією, в залежності від чого розмежовується компетенція між слідчими прокуратури, органів внутрішніх справ та служби безпеки. Слідчі прокуратури розслідують справи про особливо небезпечні державні та інші державні злочини, про найбільш тяжкі злочини проти особистості, справи про посадові злочини, злочини проти правосуддя та ін. [2]. Слідчі органів внутрішніх справ розслідують переважну більшість кримінальних справ, які передбачені КК: крадіжка, грабіж, розбій та ін. [3]. Слідчі органів безпеки розслідують справи про найбільш небезпечні злочини проти держави, а також шпіонаж, диверсію та ін.

Територіальна підслідність визначає, слідчий якого саме адміністративного району (області) зобов'язаний розслідувати ту чи іншу державну справу. За загальним правилом попереднє слідство провадиться в тому районі, де скоєний злочин [1]. Місцем скоєння злочину вважається те місце, де скоєні основні дії, які утворюють об'єктивну сторону складу злочину. Так, при крадіжці місцем скоєння злочину буде місце викрадення чужого майна, при розбої - місце нападу на громадянина. Якщо місце скоєння злочину невідомо, то слідство може провадитись за місцем викриття злочину. В окремих випадках закон дозволяє провадження попереднього слідства за місцем знаходження підозрюваного, обвинуваченого або більшості свідків. Це можливо лише тоді, коли місце скоєння злочину невідомо або коли таке розслідування забезпечує найбільш швидке та повне встановлення істини. Слідчий, встановив, що справа йому не підслідна, зобов'язаний провести всі невідкладні дії та передати справу прокурору для направлення її по підслідності, склав про це відповідну постанову. Спори про підслідність між слідчими вирішуються відповідними прокурорами [2].

Персональна підслідність обумовлена особливостями суб'єкта злочину. В силу цієї ознаки всі справи про злочини, які скоєні неповнолітніми, розслідуються слідчими органів внутрішніх справ. Слідчі військової прокуратури розслідують справи про злочини, які скоєні військовослужбовцями, військовозобов'язаними, особами, скликаними на збори, військовими будівельниками, робітниками та службовцями військових частин та установ.

Альтернативна підслідність [3] визначається тим, що справи про деякі злочини розслідуються тим органом, яким порушена кримінальна справа.

Закон встановив вичерпний перелік таких справ. Це справи про порушення правил про валютні операції [1], приховування валютного прибутку [2], розкрадання державного чи колективного майна шляхом присвоєння, розтрати або зловживання службовим положенням [3] та розкрадання державного чи колективного майна в особливо крупних розмірах [4].

Підслідність за зв'язком справ застосовується у випадку, коли розслідування одної справи пов'язане з розслідуванням іншого.

Якщо в період попереднього слідства по справам про злочини, які передбачені ст. 80, 80\ 84, 86¹ КК, будуть встановлені посадові злочини [5] (наприклад, зловживання владою або службовим становищем, халатність, отримання хабара, службова підробка), пов'язані із злочинами, за якими порушена кримінальна справа, то вони розслідуються органом, який порушив справу [6].

Підслідність за зв'язком справ застосовується (в сполученні із предметною та персональною) при розслідуванні злочинів по обвинуваченню декількох осіб -- співучасників скоєння одного чи декількох злочинів або по обвинуваченню однієї особи в скоєнні декількох злочинів [7].

Усі інші злочини розслідуються слідчими МВС. До їх підслідності віднесені також справи, порушені щодо неповнолітніх незалежно від родової підслідності.

Якщо розслідування особливо складної справи доручається декільком слідчим, то про це вказується в постанові про порушення справи або виноситься окрема постанова. Один з цих слідчих призначається старшим. Він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями інших слідчих.

Постанова про призначення у справі декількох слідчих об'являється обвинуваченому.

Виділення справи допускається тільки у випадках, викликаних необхідністю, якщо це не може негативно відбитися на всебічності, повноті та об'єктивності дослідження і вирішення справи. Питання про необхідність виділення справи може виникнути у випадку: якщо по справі притягнуті два чи декілька обвинувачених, а підстави для призупинення справи відносяться не до всіх обвинувачених; тоді суд під час судового розібрання порушує справу по новому обвинуваченню або у відношенні нової особи, якщо порушена ним нова справа тісно пов'язана з первісною та роздільне розгляд їх неможливе [1]; якщо неповнолітній приймав участь в скоєнні злочину разом із дорослим [2] та ін.

Об'єднання та виділення справ проводиться за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою або постановою суду.

Слідство називається попереднім як таке, що передує судовому розслідуванню та розгляду. Попередній характер розслідування не знижує вимог до його якості, не виключає обов'язку слідчого вжити заходів до вирішення всіх завдань кримінального процесу та зробити свій висновок щодо всіх питань кримінальної справи.

У процесі попереднього слідства слідчий зобов'язаний встановити наявність або відсутність ознак складу злочину, визначити його кваліфікацію, зробити свій висновок про наявність доказів для пред'явлення обвинувачення, довести обставини, які входять до предмета доказування, та створити тим самим необхідні передумови для правильного вирішення справи судом. Матеріали, зібрані в ході попереднього розслідування, слугують основою судового розгляду. Ефективність діяльності суду значною мірою залежить від якості попереднього слідства. Судова практика свідчить, що трапляються випадки, коли помилки попереднього слідства стають джерелом судових помилок.

Усі слідчі, незалежно від відомчої належності, виконують єдину функцію, мають єдиний статус, у своїй практичній діяльності керуються єдиним кримінально-процесуальним законодавством.

Попереднє слідство має бути закінчене протягом двох місяців з моменту порушення кримінальної справи, а якщо на цей період особа, яка вчинила злочин, не була відома, то з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин, до моменту направлення справи прокурору з обвинувальним висновком або з постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження у справі. Районний, міський прокурор, військовий прокурор армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняний до них прокурор може продовжити цей строк до трьох місяців у разі неможливості закінчити розслідування у зазначений вище строк.

В особливо складних справах, на підставі мотивованої постанови слідчого, строк попереднього слідства може бути продовжений до шести місяців прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту та прирівняним до них прокурором або їх заступниками.

Подальше продовження строку попереднього слідства можливе лише у виняткових випадках Генеральним прокурором України або його заступниками.

При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також при відновленні слідства по зупиненій справі строк додаткового розслідування встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Подальше продовження вказаного строку провадиться на загальних засадах.

Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку попередньою слідства не враховується.

Для продовження строку попереднього слідства слідчий виносить мотивовану постанову. Якщо виникає необхідність одночасного продовження строку слідства та тримання обвинуваченого під вартою, складається єдина постанова "Про порушення клопотання про продовження строку попереднього слідства та тримання обвинуваченого під вартою". Така постанова має відповідати вимогам ст. 130 КПК України, а також положенням спільної вказівки Прокуратури України та МВС України № 15/21 від 25 лютого 1986 р. "Про заходи щодо суворого додержання встановлених законом строків слідства і тримання обвинувачених під вартою" та наказу Генеральної прокуратури України №4 від 4 квітня 1992 р. "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу із злочинністю".

Глава ІІ. Процесуальний статус слідчого

Слідчий - учасник кримінального процесу, який прийняв у відповідності із своїми повноваженнями справу до свого провадження та здійснює попереднє слідство.

Слідчий процесуально самостійний і в своїй діяльності керується законом. Його процесуальний статус характеризується такими об'єктивно-правовими положеннями, що випливають із ст. 4, 22, 114, 114¹, 115, 118, 121 КПК України.

При провадженні попереднього слідства всі рішення про спрямування слідства та про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно за винятком випадків, коли законом передбачене отримання санкції прокурора або рішення суду, та несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.

У разі незгоди слідчого із вказівками прокурора про притягнення особи як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий має право подати справу вищому прокурору з письмовим викладом своїх заперечень. У такому разі прокурор або відміняє вказівки нижчого прокурора, або доручає провадження слідства у цій справі іншому слідчому.

У справах, у яких попереднє слідство обов'язкове, слідчий має право в будь-який момент приступити до провадження попереднього слідства, не очікуючи виконання органами дізнання всього комплексу невідкладних слідчих дій та закінчення строку, наданого для їх провадження.

Слідчий має право давати органам дізнання доручення та вказівки про провадження розшукових і слідчих дій та вимагати від них сприяння при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення та вказівки даються у письмовому вигляді і є для органів дізнання обов'язковими.

Постанови слідчого, винесені у відповідності із законом у кримінальних справах, які перебувають в його провадженні, обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Слідчий має право затримати та допитати особу, яку підозрює у вчиненні злочину, в порядку та за підставами, передбаченими законом.

Нерозголошення даних попереднього слідства є одним з умов, які сприяють успішному розкриттю злочину та викриття винного [1]. Передчасне їх розголошення може негативно впливати на розслідування справи, дати можливість винному приховати або знищити сліди злочину, предмети та документи, які можуть стати доказами, вклонитися від слідства та суду, а іноді також спричинити шкоду обвинуваченому та іншим особам. В зв'язку з цим закон визначає, що данні попереднього слідства можна віддати гласності тільки з дозволу слідчого або прокурора та в тому обсязі, в якому вони визнають це можливим. Винні в розголошенні даних попереднього слідства несуть кримінальну відповідальність за ст. 181 КК України.

У відповідності із ч. 6 ст. 114 КПК при провадженні слідчих дій слідчий має право використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, фотографування, кінозйомку та відеозапис. Це розширює можливість застосування технічних засобів в діяльності слідчого, сприяє більш точній та повній фіксації в матеріалах справи ходу та результатів слідчих дій, підвищенню рівня слідчої роботи.

Порядок застосування при провадженні слідчих дій таких науково-технічних засобів, як звукозапис, кінозйомка та відеозапис, детально врегульований в законі [2]. Про їх застосування повідомляються всі учасники слідчої дії. Фонограма, кінострічка та відеокасета додаються до протоколу слідчої дії, не замінюючи його, а виступають як доповнення.

Слідчий зобов'язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, вирішення завдань кримінального судочинства, виявити як викриваючі, так і виправдовуючі обвинуваченого, а також пом'якшуючі та обтяжуючі його відповідальність обставини. Слідчий не має права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. Забороняється домагатися показань шляхом насильства, погроз або інших незаконних заходів.

В силу закону слідчий зобов'язаний роз'яснити приймаючим участь в справі особам їх права та створити умови для їх здійснення [1]. Слідчий зобов'язаний розглянути ходатайства всіх учасників процесу про провадження якихось слідчих дій протягом 3-х діб та задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких заявлені ходатайства, мають значення для справи [2].

У взаємовідносинах з обвинуваченим слідчий виходить з конституційного принципу презумпції невинності, згідно з яким обвинувачений не вважається винним, доки його провина не буде доведена та встановлена вироком, який набув законної сили; всі сумніви у справі, якщо вичерпані можливості їх усунути, повинні тлумачитися та вирішуватися на користь обвинуваченого.

При провадженні попереднього слідства слідчий виявляє причини та умови, які сприяли скоєнню злочину, та, за можливістю, вживає заходів до їх усунення [3].

При встановленні причин та умов, які сприяли скоєнню злочину, слідчий вносить у відповідний державний орган, суспільну організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів по усуненню цих причин та умов. Не пізніше, як в місячний строк по постанові повинні бути вжиті відповідні заходи та про результати повідомлено слідчому [4].

Подання вноситься, як правило, після закінчення попереднього слідства, але в невідкладних випадках вона може бути внесена і в процесі розслідування справи.

Даючи рекомендації про заходи по усунення причин та умов, які сприяли скоєнню злочинів, слідчий не повинен втручатися в оперативну та господарчу діяльність підприємств, установ та організацій або вирішувати, яке саме стягнення повинно бути накладено на особу, яка винна в створенні таких причин та умов.

Керівник слідчого відділу має право перевіряти кримінальні справи; давати вказівки слідчому про провадження попереднього слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій; передавати справу від одного слідчого до іншого; доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні попереднього слідства та особисто проводити попереднє слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Вказівки керівника слідчого відділу у кримінальній справі даються слідчому в письмовій формі та є обов'язковими для виконання.

Оскарження цих вказівок прокурору не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК України.

Глава ІІІ. Логіка процесуальних документів

Я вважаю, що питання про процесуальні документи є дуже важливим в кримінально-процесуальному праві, оскільки на всіх стадіях провадження кримінальних справ посадові особи мають справу зі складанням процесуальних документів, отже потрібно коротко висвітлити основні питання, на які слід звертати увагу при написанні цих документів.

Юридичний документ - це письмовий акт, який встановлює, розвиває або припиняє певні правовідносини або фіксує юридично значимі факти та дії.

Кримінально-процесуальним документом можна вважати письмовий документ, складений на основі кримінально-процесуального закону управомоченим на це суб'єктом у зв'язку із здійсненням будь-яких процесуальних актів (виконанням процесуальних дій або прийняттям рішень), в якому засобами письмової мови зафіксовано інформацію про хід та результати діяльності учасників кримінального процесу.

Процесуальний документ - невід'ємний атрибут процесуальної дії або рішення, органічна частина процесуального акту. Неприпустиме здійснення будь-якої процесуальної дії без складання передбаченого законом процесуального документа і навпаки. Перебуваючи в нерозривній єдності з процесуальною дією або рішенням, процесуальний документ відображає їх зміст та форму, засвідчує хід та результати. Він відіграє суттєву роль у розвитку кримінального процесу та здійсненні правосуддя, слугує засобом реалізації учасниками процесу своїх прав та законних інтересів, є однією з гарантій їх захисту.

Таким чином, можна сказати, що в цілому кримінально-процесуальні документи виконують інформаційну, пізнавальну, комунікативну, засвідчувальну, правозастосовну, правозахисну та виховну функції, забезпечують можливість здійснення дійового прокурорського нагляду та процесуального контролю, відіграють організуючу та дисциплінуючу роль. Процесуальні документи - необхідна умова правосуддя, влучності та безпомилковості застосування кримінальної репресії, процесуального примусу або інших заходів юридичної відповідальності.

Процесуальні документи поділяються на окремі види: протоколи, постанови, обвинувальні висновки, ухвали, вироки та інші акти.

Протокол -- процесуальний документ, який відображає порядок, зміст та результати провадження слідчих та інших процесуальних дій.

Постанова - це процесуальний документ, в якому викладається, мотивується та формулюється рішення або розпорядження слідчого, органу дізнання, прокурора або судді, прийняте в процесі провадження у справі.

Обвинувальний висновок - це підсумковий процесуальний документ попереднього слідства, в якому викладаються висновки слідчого у справі в цілому, розкривається сутність та зміст обвинувачення, а також уся сукупність обвинувачувальних та виправдувальних, пом'якшуючих та обтяжуючих вину доказів.

Ухвала - це процесуальний документ, у якому викладаються прийняті судом рішення і покладені в їх основу мотиви.

До числа інших процесуальних документів належать подання, підписки, зобов'язання, клопотання, повідомлення, повістки, заяви, окремі доручення, вказівки та ін.

Усі кримінально-процесуальні документи мають відповідати певним загальним вимогам. До їх числа відносяться такі.

Законність складання документа. Будь-який процесуальний документ має відповідати вимогам закону: складатися уповноваженою на те особою, за наявності передбачених законом підстав, виконуватися та засвідчуватися у відповідності з вимогами закону. Якщо в процесуальних нормах права закріплені обов'язкові реквізити документа, вони мають бути до нього включені. Документ має відповідати вимогам закону як за формою, так і за змістом.

Об'єктивність. Кожний документ має відповідати за своїм змістом фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, ґрунтуватися на встановлених фактах. Сформульовані в ньому висновки мають відповідати об'єктивній дійсності.

Встановлення об'єктивної істини - основна умова правосуддя, головна передумова законності та об'єктивності рішень, що приймаються. Забезпечення встановлення об'єктивної істини пов'язане з додержанням цілого ряду положень.

1. Суб'єктам доказування гарантується процесуальна самостійність та незалежність. Доказування не можуть здійснювати особи, прямо чи непрямо зацікавлені в результаті справи.

2. Суб'єкти доказування зобов'язані всебічно та повно досліджувати всі обставини справи, виявляти як викриваючі, так і виправдовуючі обвинуваченого, а також як обтяжуючі, так і пом'якшуючі його відповідальність обставини.

3. Ніхто не може бути примушений і не зобов'язаний свідчити проти самого себе. Обвинувачений не повинен доводити свою невинність.

4. Не можуть бути доказами відомості, джерело та спосіб отримання яких невідомий або вони здобуті незаконним шляхом. Як докази повинні використовуватися тільки достовірні фактичні дані.

5. Всі сумніви у справі, якщо вичерпані можливості їх усунути, повинні тлумачитися та розв'язуватися на користь обвинуваченого.

Логічність. У процесуальному документі всі судження мають бути доказані, а висновки - мотивовані та логічно переконливі. Якщо вихідні передумови вірні і якщо правильно вжито закони логіки, то висновки відповідатимуть істині.

Щоб уникнути помилок, слід здійснити логіко-структурний аналіз висловлюваних положень та окремих тез.

Теза - це складова частина доведення (доказування), це положення, судження, істинність, правдивість якого треба довести, обґрунтувати у процесі аргументації..

1. Теза має бути чітко сформульованою та стислою. В необхідних випадках складну тезу слід розчленувати. Вона не повинна містити в собі логічного протиріччя або бути безглуздою, такою, що не несе ніякого смислового навантаження.

2. Як аргументи (посилання, підстави) можуть виступати лише такі положення, істинність яких доведена, безсумнівна, достовірна.

3. Аргументи (посилки) доказуються, обґрунтовуються засвідчуються самостійно, незалежно від тези. Коли порушується дане правило, то виникає логічна помилка, суть якої полягає в тому, що теза доказується аргументом, а аргумент - тезою.

4. Аргументи не повинні суперечити один одному. Із суперечливих суджень не може з необхідністю випливати жодне істинне положення.

5. Аргументи мають бути достатніми для відповідної тези. У своїй сукупності доводи мають бути такими, щоб з них за правилами мислення з необхідністю походила теза, що доводиться. Недостатня кількість доказів може привести до поспішних висновків.

Викладені в процесуальних та інших юридичних документах судження, висновки, твердження повинні відповідати законам формальної логіки, а саме:

1) будь-яка думка має бути точно сформульована та мати стійкий, незмінний зміст, бути тотожною самій собі;

2) вона не повинна протирічити іншим судженням, оскільки два несумісних судження не можуть бути одночасно істинними, одне з них неодмінно невірне;

3) два взаємовиключних судження не можуть бути одночасно істинними або невірними. Одне з них неодмінно істинне, друге - невірне. Третього не дано;

4) достатньою підставою будь-якої думки може бути інше, вже доведене, перевірене та визнане істинним судження, з якого з необхідністю походить істинність даної думки.

Юридичний документ має бути викладений у суворій логічній послідовності, з тим щоб кожне нове судження виходило з попереднього або не було пов'язане з ним за смислом та змістом, щоб не було логічних протиріч або неочікуваних, не випливаючих з тексту документа висновків. Використовувані поняття мають відповідати сучасному рівню правових знань та культури. Зміст та обсяг вживаних понять мають відповідати якісній та кількісній характеристиці означуваних предметів.



Висновки

Процес боротьби зі злочинністю та викорінення всіх її детермінант, відновлення порушеного права та забезпечення законних прав та інтересів людини і громадянина, вимагають проведення справедливого правосуддя, що регламентується нормами кримінального процесу. Досудове слідство, як одна із невід'ємних частин кримінального процесу, повинно бути всебічним, повним, об'єктивним, та має проводитись суворо в межах кримінально-процесуального закону. Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України у главі 11 встановлює положення досудового слідства, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового слідства як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного, та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб.

Працюючи над даною роботою я намагалася зробити загальну характеристику положень досудового слідства, використовуючи погляди різних науковців та практичних працівників. Теоретична база досудового слідства є досить виваженою і чіткою, проте на практиці непоодинокі нехтування та обхід норм кримінального судочинства. Так, зокрема зустрічаються випадки порушення підслідності кримінальних справ, недотриманні строків досудового слідства, неефективному відомчому контролю за дотримання законності в діяльності органів досудового слідства, створення і діяльність слідчо-оперативні групи не регламентовані чинним кримінально-процесуальним законодавством, Кодекс передбачає не повне коло науково-технічних засобів, хоча в них є потреба і вони активно використовуються.

На тлі створення нового Кримінально-процесуального кодексу необхідно зазначити, що від розв'язання проблеми створення ефективної системи кримінального судочинства залежить міцність фундаменту для сучасної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності у світовій кримінально-правовій системі.

Задача.

В РВВС звернувся громадянин Коломієць та сповістив, що він вбив свою 9-ти річну доньку Марію. Як пояснив заявитель, він с дочкою пішов на річку, але так як вода була холодною, він не дозволив їй купатися, дочка наполягала та стала грубо з ним розмовляти, без дозволу пішла до річки. Наздогнавши її, він декілька разів вдарив дівчинку, вона впала, і тоді він побачив, що вона померла. Злякавшись, Коломієць кинув труп в річку та пішов до селища, однак додому не повернувся, оскільки йому довелось би пояснити дружині, куди зникла дочка. Виїхавши на місце події робітники міліції знайшли труп дитини. Додому до Коломійця був відісланий дільничний інспектор, який дізнався від дружини, що чоловік с дочкою пішли до річки та не повернулись.

Чи є в даному випадку привід та підстави до порушення кримінальної справи?

Які процесуальні документи та хто повинен скласти? Як потрібно оформити заяву Коломійця?

Відповідь.

У відповідності із ст. 96 КПК України приводом для порушення кримінальної справи у випадку, який описаний в даній задачі, є явка з повинною - це особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органу дізнання, дізнавачу, слідчому, прокурору, судді або суду про злочин, вчинений чи підготовлюваний ним, до порушення проти нього кримінальної справи.

Усна заява заноситься до протоколу, в якому зазначаються відомості про особу заявника і викладений зміст заяви від першої особи. Протокол підписують заявник і посадова особа, яка склала протокол.

Письмова заява про явку з повинною має бути підписана заявником і посадовою особою органу дізнання, дізнавачем, слідчим або прокурором, якими прийнята заява, із зазначенням на заяві дати її прийняття.

Підстава до порушення кримінальної справи має містити два необхідних елементи: 1) наявність ознак злочину в події, що стала відомою органу дізнання, слідчому, прокурору або суду; 2) наявність достатніх даних, на основі яких встановлюються ознаки злочину.

Тобто потрібно виявити в діянні громадянина Коломійця склад злочину, адже за відсутністю хоча б одного з елементів складу злочину, не можна говорити, що злочин мав місце.

Склад злочину включає такі елементи як, як суб'єкт, об'єкт, суб'єктивну та об'єктивну сторони злочину. Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності. Виходячі з даних задачі, можна судити, що суб'єкт злочину осудна фізична особа, тобто в момент скоєння злочину розумів значення своїх дій та міг руководити ними. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини, яка розділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Я вважаю, що злочин був скоєний за злочинною недбалістю, оскільки Коломієць не передбачав можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був та міг їх передбачити. Об'єкт злочину - суспільні відносини в сфері охорони життя та здоров'я особистості. Діяння, яке було скоєне Коломійцем, носить суспільно-небезпечний характер. Об'єктивна сторона в даному випадку виражається в формі активних дій.

Отже в діях Коломійця присутній склад матеріального злочину, що свідчить, про те, що є привод та підстави для порушення кримінальної справи.

Згідно ст. 98 КПК орган дізнання, тобто опреуповноважений, зобов'язаний винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також подальше її спрямування.

Постанова особи, яка провадить дізнання, про порушення кримінальної справи підлягає затвердженню керівником органу дізнання та набирає юридичної сили з даного моменту. Орган дізнання зобов'язаний негайно вручити копію постанови громадянину Коломійцю, це положення закріплене в ч. 1 ст. 98-2 КПК, а також не пізніше доби направити прокуророві копію постанови про порушення кримінальної справи.



Список використаної літератури

1. Конституція України / "Відомості Верховної Ради України" від 28 червня 1996р.;

2. Кримінальний Кодекс з постатейними матеріалами. За станом на 1 вересня 2005р. - Х.: "Одисей", 2005. - 384с.;

3. Кримінальний кодекс України. Коментар. За ред. Ю.А. Кармазина, Е.Л. Стрельцова. - Х., Одисей, 2001. - 960с.;

4. Кримінальний Кодекс України від 05. 04. 2001. - Інфодиск "Законодавство України";

5. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960р. - Інфодиск "Законодавство України";

6. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.: Істина, 2005. - 456с.;

7. Михеєнко М.М., Нор В.І., Шибко В.П.. Кримінальний процес України. Видання 2-ге, перероблене і доповнене. -К.: Либідь, -1999. - 613с.;

8. Тертишник В.М. Попереднє розслідування: зміст, логіка, мова та стиль процесуальних документів. - Харків, 1997.;

9. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб. - К.: Хрінком Інтер, 1999. - 576с.;

10. Українська Радянська Енциклопедія (УРЕ). - Т. 14. -К., 1963. - 875с.;

11. Черепій П.М. Система і повноваження органів кримінального судочинства у ФРН і Україні. - К., 2005. - 321с.