Особливості застосування заходів процесуального примусу

Особиста порука застосовується тільки за наявності заяв осіб, які виявили бажання або погодилися взяти на себе такі зобов'язання. Якщо поручитель відмовляється від поручительства, особисте поручительство заміняється іншим запобіжним заходом.

Якщо обвинувачений ухиляється від з'явлення до органів дізнання або попереднього слідства, особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи. Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується судом, якому підсудна ця справа, у судовому засіданні або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликаються поручителі (поручитель).

При визначенні розміру грошового стягнення суд враховує особу поручителя, майновий стан, ступінь його вини, вплив наслідків неявки обвинуваченого на перебіг розслідування чи судового розгляду справи.

Громадяни, які виявили бажання взяти на себе обов'язок із забезпечення належної поведінки обвинуваченого і його явки до відповідних органів, подають до органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду заяву. Ці органи перевіряють дані про особу поручителів і їх відносини з обвинуваченим (за необхідності може бути витребувано характеристики на поручителів, довідки, що додаються до справи). Після цього вони складають постанову про обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки.

Кожний поручитель дає письмове зобов'язання про те, що він забезпечить належну поведінку обвинуваченого і його явку до органів дізнання, слідчого, прокурора, суду. Одночасно поручителям повідомляють про суть справи, а також попереджають про те, що коли обвинувачений порушить цей запобіжний захід, то на них може бути накладено грошове стягнення до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якщо поручителі переконаються в тому, що не зможуть виконати свій обов'язок, вони повинні негайно заявити про відмову від поручительства. В цьому разі з поручителів знімається відповідальність за невиконання обов'язку.

У разі відмови поручителя від взятого на себе; зобов'язання його заміняють іншим або обирають щодо обвинуваченого інший запобіжний захід. У разі ухилення обвинуваченого від явки дізнавач або слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи.

Питання про грошове стягнення з поручителя вирішує суд у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні, до якого викликають поручителя.

7. Строк дії: від моменту дачі письмового зобов'язання про поручительство до заміни або скасування цього запобіжного заходу чи закінчення провадження у справі. Обмеження строку дії поруки закон не передбачає [20; 148].

8. Юридична відповідальність. Кримінально-процесуальна:

- грошове стягнення з поручителя в розмірі до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- заміна особистої поруки більш суворим запобіжним заходом.

Якщо обвинувачений ухилиться від явки до слідчих органів чи суду, особа, яка проводить дізнання, слідчий складає про це протокол і приєднує його до кримінальної справи. Факт неявки обвинуваченого до суду фіксується в протоколі судового засідання. При цьому з'ясовується чи мають місце поважні причини неявки, беруться пояснення у поручителів, вони допитуються про причини невиконання взятого ними на себе зобов'язання.

Процесуальна характеристика ПОРУКИ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ АБО ТРУДОВОГО КОЛЕКТИВУ (ГРОМАДСЬКОЇ ПОРУКИ).

1. Громадська порука - це взяття громадською організацією або трудовим колективом на себе обов'язку забезпечити належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і в суд.

Визначено в ст. 154 КПК: порука громадської організації або трудового колективу полягає у винесенні зборами громадської організації або трудового колективу підприємства, установи, організації, колгоспу, цеху, бригади постанови про те, що дана організація або трудовий колектив ручається за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і в суд.

Поруку громадської організації або трудового колективу, як запобіжний захід, необхідно відрізняти від передачі особи, яка вчинила злочин, що не становить великої небезпеки, на поруки для перевиховання, що являє собою форму звільнення особи від кримінальної відповідальності при закритті кримінальної справи.

Громадська організація або колектив працівників повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред'явленого особі, яка передається на поруки.

2. Спосіб запобігання: виконання громадською організацією (трудовим колективом) взятого на себе на загальних зборах колективу обов'язку забезпечити належну поведінку та явку за викликом. Для цього застосовують заходи громадського і психологічного впливу на обвинуваченого.

3. Мета: збігається із загальною метою застосування запобіжних заходів.

4. Підстави такі самі, як загальні підстави застосування запобіжних заходів.

5. Умовою застосування є погодження органу дізнання, слідчого, прокурора чи суду (судді) з рішенням про поручительство, прийнятим колективом на загальних зборах.

6. Процесуальний порядок.

Починається з ознайомлення громадської організації чи трудового колективу з характером обвинувачення.

Далі - прийняття на загальних зборах колективу громадської організації (трудового колективу) рішення про поручительство і оформлення його постановою (ч. 1 ст. 154 КПК). Забезпечення виконання постанови може бути доручено конкретній особі.

У разі вибуття обвинуваченого із організації (колективу) або неможливості забезпечення виконання цього запобіжного заходу організація (колектив) повинні відмовитися від поручительства і повідомити про це орган дізнання, слідчого, прокурора чи суд (суддю) Останні зобов'язані негайно обрати до особи інший запобіжний захід.

Якщо керівництво громадської організації (трудового колективу) не вжило заходів щодо здійснення поручительства або вчасно не повідомило про неправильну поведінку обвинуваченого чи про те, що він не піддається заходам громадського впливу, то орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя) можуть направити до організації (колективу) подання або ж поставити перед організацією вищого рівня питання про притягнення до відповідальності винних осіб (відповідальність може бути, окрім дисциплінарної, громадською, моральною тощо) [20;150].

7. Строк дії - такий, як і особистої поруки.

8. Юридична відповідальність.

- кримінально-процесуальна - у вигляді застосування суворішого запобіжного заходу (щодо обвинуваченого);

- дисциплінарна (щодо керівників громадської організації чи трудового колективу, а також щодо осіб, яким було доручено виконання постанови загальних зборів).

Процесуальна характеристика НАГЛЯДУ КОМАНДУВАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ.

1. Нагляд командування військової частини - це виконання командуванням військової частини покладеного на нього обов'язку із вжиття щодо обвинуваченого (підозрюваного, підсудного, засудженого), який є військовослужбовцем, заходів, передбачених статутами Збройних Сил України, для того, щоб забезпечити його належну поведінку та явку до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Визначено окремою ст. 163 КПК: нагляд командування військової частини за підозрюваним або обвинуваченим, який є військовослужбовцем, полягає у вжитті заходів, передбачених статутами Збройних Сил України, для того, щоб забезпечити належну поведінку та явку підозрюваного або обвинуваченого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду. Командування військової частини повідомляється про суть справи, по якій обрано даний запобіжний захід

З юридичного погляду, командування військової частини - це її командир. Саме він згідно з п. 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України є єдиноначальником. Проте, хто саме повинен здійснювати нагляд - статутами не визначено. На практиці це роблять не тільки командири військових частин, а й начальники інших структурних одиниць Збройних Сил України: командири з'єднань, військові комісари, військові коменданти та начальники гарнізонів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України від 25 березня 1992 р. “Про загальний військовий обов'язок і військову службу” військовослужбовців поділяють на:

· рядовий склад;

· сержантський і старшинський склад;

· склад прапорщиків (мічманів);

· офіцерський (молодший, старший і вищий) склад.

Здійснювати нагляд за двома останніми категоріями практично неможливо, оскільки прапорщики та офіцери після служби залишають територію військової частини. А застосування таких способів нагляду, як таємне спостереження, чинним законом не передбачено. Тому на практиці нагляд командування військової частини обирають щодо рядових і сержантів та старшин.

2. Спосіб запобігання: вжиття відповідних спеціальних заходів командуванням військової частини. Ці заходи пов'язані з тим, що військовослужбовець:

- перебуває під наглядом свого безпосереднього начальника або добового наряду;

- його позбавляють права на носіння зброї;

- не призначають до несення служби в складі варти (караулу);

- не звільняють із розташування військової частини;

- не направляють на роботу за межі військової частини.

Усі ці заходи статутами Збройних Сил України не передбачено, їх напрацьовано практикою.

3. Мета: забезпечення належної поведінки військовослужбовця, щодо якого обрано цей запобіжний захід, та явки його за викликом.

Поняття належної поведінки військовослужбовця не визначені ні кримінально-процесуальним законом, ні статутами Збройних Сил України. На практиці командування військової частини здійснює нагляд фактично на власний розсуд: тримає військовослужбовців в ізольованих приміщеннях (іноді в коморах), на гауптвахті тощо [20; 151].

4. Підстави: збігаються із загальними підставами застосування запобіжних заходів.

5. Умова: цей запобіжний захід може бути застосовано тільки до особи, яка є військовослужбовцем.

6. Процесуальний порядок застосування.

Про встановлення нагляду командування військової частини у письмовій формі повідомляє орган, що обрав цей запобіжний захід. Нагляд командування військової частини за обвинуваченим військовослужбовцем застосовується з метою забезпечити належну поведінку, а також з'явлення обвинуваченого за викликом слідчого до суду.

При обранні запобіжного заходу, передбаченого ст. 163 КПК України, не потрібна згода командування військової частини. Однак воно обов'язково повідомляється про характер обвинувачення, пред'явленого особі, щодо якої обрано запобіжний захід.

Складається постанова про застосування запобіжного заходу у вигляді нагляду командування військової частини. Цю постанову направляють командиру військової частини і одночасно йому повідомляють про суть справи.

Встановивши нагляд, командир військової частини повідомляє про це органу, який обрав цей запобіжний захід.

Військовослужбовці, щодо яких обрано даний запобіжний захід, позбавляються на цей час права носіння зброї, постійно перебувають під наглядом своїх начальників або добового наряду, не посилаються на роботу поза частиною в одиночному порядку, не призначаються у варту та інші відповідальні наряди.

7. Строк дії: з моменту встановлення командуванням військової частини нагляду до зміни цього запобіжного заходу; до закінчення провадження у справі; до звільнення військовослужбовця в запас. Обмеження строку дії нагляду командування військової частини закон не передбачає.

8. Юридична відповідальність:

- кримінально-процесуальна у вигляді заміни цього запобіжного заходу на більш суворий для військовослужбовця, щодо якого обрано нагляд;

- дисциплінарна, передбачена Статутами Збройних Сил України для командування військової частини, яке не виконало покладених на нього обов'язків.

Процесуальна характеристика ВІДДАННЯ НЕПОВНОЛІТНЬОГО ПІД НАГЛЯД батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи.

1. Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи - це покладання на зазначених суб'єктів обов'язку із забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його явки до органів дізнання, слідчого, прокурора і суду.

Цей запобіжний захід визначено в ст. 436 КПК.

Перед тим як застосовувати до неповнолітнього обвинуваченого один із цих запобіжних заходів (у ст. 436 КПК їх передбачено фактично два), слідчий і суд повинні переконатися, що батьки (або один з них), опікун, піклувальник або адміністрація дитячої установи зможуть забезпечити належну поведінку і явку неповнолітнього до слідчого, прокурора й суду.

Під дитячими установами (якщо неповнолітній виховується в такій установі) розуміють школи-інтернати, дитячі будинки, приймальники-розпо-дільники, спеціальні виховні та лікувально-виховні установи, виховно-трудові колонії.

2. Спосіб запобігання - виконання батьками, опікунами, піклувальниками або адміністрацією дитячої установи обов'язку із забезпечення належної поведінки неповнолітнього і його явки за викликом. Зазначені суб'єкти, які за законом повинні виховувати неповнолітнього, діють шляхом психологічного впливу на неповнолітнього.

3. Мета: збігається із загальною метою запобіжних заходів.

4. Підстави: такі самі, що й загальні підстави застосування запобіжних заходів.

5. Умови: здатність батьків та інших суб'єктів досягти мети запобіжного заходу.

6. Процесуальний порядок.

Перш за все слідчий, особа, яка проводить дізнання, прокурор, суд (суддя) повинні з'ясувати, чи є можливість у батьків (та інших суб'єктів) забезпечити належну поведінку неповнолітнього і явку його за викликом. Після цього складається постанова про віддання неповнолітнього під нагляд. При цьому від осіб, під нагляд яких передається неповнолітній, береться письмове зобов'язання про забезпечення належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора, суду. Також воно обов'язково попереджаються про характер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому, та про їх відповідальність у разі його неявки. В разі порушення цього зобов'язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосовано грошове стягнення в такому ж порядку, як і до особистих поручителів (ст. 436 КПК). Якщо це зобов'язання не виконає адміністрація дитячої установи, питання про застосування до неї заходів впливу може бути поставлено в поданні слідчого чи прокурора або в окремій ухвалі (постанові) суду.

7. Строк дії: від моменту відібрання письмового зобов'язання до моменту зміни чи скасування запобіжного заходу, обрання іншого заходу, припинення провадження у справі.

8. Юридична відповідальність.

Кримінально-процесуальна:

- грошове стягнення в розмірі до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для осіб, яким неповнолітнього було передано під нагляд);

- заміна цього запобіжного заходу на більш суворий (для неповнолітнього обвинуваченого) [20; 152].

Чинна система запобіжних заходів забезпечує можливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

Висновки

Заходи процесуального примусу застосовуються для забезпечення виконання кримінально-процесуальних функцій та своїх процесуальних обов'язків свідками, потерпілими, підозрюваними, обвинуваченими, експертами та іншими суб'єктами.

Примус може полягати у фізичному, матеріальному або моральному (психологічному) впливі держави в особі державного органу на суб'єктів кримінального процесу.

Заходи процесуального примусу застосовуються тільки в разі, якщо авторитету закону і переконання в необхідності виконання приписів норм права недостатньо.

Заходи процесуального примусу поділяють на запобіжні заходи та інші (привід свідка, потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного; відсторонення обвинуваченого від посади, яку він обіймає; письмове зобов'язання щодо повідомлення про зміну свого місця перебування, а також про явку до слідчого і суду за їх викликом; поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника для неповнолітніх; запобіжне обмеження; поміщення обвинуваченого до медичного закладу; видалення із зали судового засідання осіб, які порушують порядок).

Дискусії щодо питання класифікації заходів процесуального примусу серед вчених тривають. В роботі прийнято за основу класифікацію, запропоновану Л.М. Лобойко.

Заходи процесуального примусу не є кримінально-правовими санкціями і не пов'язані з визнанням особи винною у вчиненні злочину.

Вони є гарантією ефективного функціонування кримінального процесу.

Систему запобіжних заходів чітко визначено в ст. 149 КПК. Запобіжні заходи виділено в окрему главу 13 КПК.

Основні специфічні риси запобіжних заходів:

1. Запобіжний захід обирається щодо підозрюваного або обвинуваченого, які ще не визнані винними, але за умови, що доведено наявність в їх діях складу злочину.

2. Запобіжний захід має на меті створення умов для здійснення в правосуддя.

3. Запобіжний захід є заходом процесуального примусу, який обраний слідчим, органом дізнання або прокурором на різних стадіях процесу для того, щоб перешкодити спробам обвинуваченого приховатися від слідства та суду, заважати правосуддю.

4. Запобіжний захід завжди пов'язаний з обмеженням свободи і пересування обвинуваченого або підозрюваного.

Загальною метою застосування запобіжних заходів є забезпечення виконання завдань кримінального процесу.

Підстави до застосування запобіжних заходів складаються із двох елементів: 1) даних про негативну поведінку обвинуваченого, що загрожує балансу можливостей сторін; 2) даних, що вказують на можливість продовження такої поведінки в майбутньому.

Застосування запобіжних заходів здійснюється за певними правилами, які мають щодо них загальний характер.

Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

До обвинуваченого або підозрюваного може бути вжито тільки один із вказаних в законі запобіжних заходів.

Згідно зі статтею 149 КПК України систему запобіжних заходів складають:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадської організації або трудового колективу;

3-1) застава;

4) взяття під варту;

5) нагляд командування військової частини.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115, 165-2 цього Кодексу.

Окрім названих у ст. 149 КПК України запобіжних заходів до неповнолітнього обвинуваченого може бути вжито спеціальний запобіжний захід, передбачений ст. 436 КПК України, який полягає в тому, що від батьків, опікунів, піклувальників неповнолітнього обвинуваченого або від адміністрації дитячої установи, в якій він виховується, відбирається письмове зобов'язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його з'явлення до слідчого, прокурора і в суд за викликом.

Запобіжні заходи умовно поділяють на ізоляційні та неізоляційні. В даній курсовій роботі використано зазначену класифікацію.

Кримінально-процесуальну характеристику окремих запобіжних заходів здійснено відповідно до логіко-правової схеми, розробленої Л.М. Лобойком:

1) визначення запобіжного заходу;

2) спосіб запобігання;

3) мета застосування;

4) підстави застосування;

5) умови застосування;

6) процесуальний порядок застосування;

7) строк дії;

8) юридична відповідальність за порушення.

Чинна система запобіжних заходів забезпечує можливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 року

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року

3. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року

4. Кодекс торговельного мореплавства України від 17 лютого 2006 р.

5. Закон України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 р.

6. Закон України „Про загальний військовий обов'язок і військову

службу ” від 25 березня 1992 р.

7. Закон України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України” від 11 грудня 2003 р.