Стадії вчинення злочину
Характеристика поняття, ознак та видів стадій вчинення злочину. Вивчення підстав та меж кримінальної відповідальності за попередню злочинну діяльність. Аналіз причин, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця і ступеня суспільної небезпечності.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 04.11.2010 |
| Размер файла | 40,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Г. С. СКОВОРОДИ
Юридичний факультет
Кафедра кримінально правових дисциплін
КУРСОВА РОБОТА
на тему: «Стадії вчинення злочину»
з навчальної дисципліни “Загальна частина кримінального права України
спеціальність “Правознавство
Виконала:
студентка I курсу заочного факультету Іванова Ольга Євгенівна
Харків 2009
ЗМІСТ
- ВСТУП
- РОЗДІЛ 1. Поняття та види стадій вчинення злочину
- 1.1 Поняття стадій злочину
- 1.2 Види стадій вчинення злочину
- 1.3 Елементи і ознаки складу злочину
- 1.4 Умисел та його види. Виявлення умислу
- 1.5 Поняття закінченого злочину
- 1.6 Незакінчений злочин і його види
- РОЗДІЛ 2. Підстави та межі кримінальної відповідальності за попередню злочинну діяльність
- 2.1 Підстави кримінальної відповідальності
- 2.2 Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин
- 2.3 Ступінь тяжкості скоєного діяння
- 2.4 Ступінь здійснення злочинного наміру
- 2.5 Причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця
- 2.6 Добровільна відмова від доведення злочину до кінця
- РОЗДІЛ 3. Значення стадій вчинення злочину
- 3.1 Ступень суспільної небезпечності
- 3.2 Значення суспільно небезпечних наслідків
- 3.3 Значення інституту стадій вчинення злочинів
- ВИСНОВОК
- СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Здійснювані в об'єктивному світі, скеровані волею вчинки людей, проходять в процесі їх реалізації окремі етапи. В кримінальному праві, що має справу з суспільно-небезпечними діяннями, юридичним вираженням цих етапів людських вчинків є стадії вчинення злочину.
Злочин - це історичний феномен, зло, яке породжується конкретною людиною і направлене проти людини. Він виступає як наслідок нездатності суб'єктів знайти дозволені форми вирішення життєвих проблем. Сам термін „злочин ” має декілька значень. З однієї сторони цей термін охоплює всі передбачені кримінальним законом суспільно-небезпечні дії, які в силу їх суспільної небезпеки тягнуть покарання. З іншої сторони, злочин розуміється, як закінчене діяння. Проте, розуміння злочину є неповним, якщо даним поняттям не охоплюється незакінчене злочинне діяння, тобто попередня злочинна діяльність. Так, в чинному законодавстві передбачена (ст.ст. 14, 15 КК України) незавершеність злочинного діяння та кримінальна відповідальність за неї (ст. 16 КК України).
Оскільки, боротьба зі злочинною діяльністю є ефективною, коли з нею борються не в загальному, а в кожному конкретному випадку вчинення злочину, незалежно від того чи закінчений злочин, чи незакінчений. Тому, не останню роль відіграє вірне визначення в кримінальному законі поняття незакінченого злочину, стадій вчинення злочину та відповідальності за попередню злочинну діяльність.
Визначення стадій злочину має дуже важливе кримінально-правове значення для розмежування закінченого злочину та незакінченого, та відповідальності за них, що є важливим для правильної кваліфікації діяння, визначення суспільної небезпечності діяння і особи винного.
РОЗДІЛ 1. Поняття та види стадій вчинення злочину
1.1 Поняття стадій злочину
Юридичне поняття стадій вчинення злочину передбачає розмежування завершеної (закінченої) злочинної діяльності і злочинної діяльності, припиненої на одному із основних етапів підготовки і вчинення злочину. Та обставина, що дії, спрямовані на вчинення злочину, завершились невдало, створює специфічні особливості в характері і ступені суспільної небезпечності діяння, а отже, і особливості відповідальності за ці дії в порівнянні з закінченим злочином того ж виду.
Говорячи про стадії, як кримінально-правову категорію, вказується на різні форми здійснення конкретного злочинного діяння, що відрізняються одне від одного в залежності від моменту, коли злочинна діяльність була припинена. [5]
Таким чином, стадії мають самостійне значення для визначення відповідальності в порівнянні з закінченим злочином і в силу цього виділяються в законі і в сучасній науці кримінального права.
Що стосується безпосередньо самого поняття стадій злочину, то тут немає єдиної думки, і ряд учених дають різноманітні визначення.
Під стадіями П.І. Грінаєв розуміє стани підготовки і здійснення умисного злочину, які розрізняються між собою характером здійснених дій і моментом припинення злочинної діяльності. [6] На думку Дурманова Н.Д., стадіями вчинення злочину є визначенні етапи підготовки і безпосереднього вчинення умисного злочину, що суттєво розрізняються між собою за характером суспільно-небезпечних дій і їх наслідків, за ступенями реалізації винним злочинного наміру. [7] Н.А. Беляєв і М.І. Ковальов стадіями злочину визначають певні етапи в розвитку умисного злочину, які полягають в готуванні до вчинення злочину, в замаху на його вчинення і в здійсненні закінченого злочину. [8] З цього приводу професор Станин В.В. висловлюється так: стадії вчинення злочину - це етапи здійснення умисного злочину, які відрізняються за характером дій і ступенем їх суспільної небезпеки. [9] Н.В.Чернишов, М.В. Володько і М.А. Хазін вважають, що стадії вчинення злочину - це етапи навмисного злочину, які він може проходити від моменту задуму до повного завершення. [10]
М.Й. Коржанський визначає поняття стадій злочину як здійснення злочинного наміру в декілька етапів, які різняться ступенем реалізації цього наміру, ступенем закінченості злочину. [11] А.Н. Ігнатов, Ю.А. Красинов під стадіями навмисного злочину розуміють визначені етапи його підготовки і безпосереднього здійснення (етапи розвитку злочинної діяльності). [12] На думку Б.В. Здравомислова, стадії злочину є ні що інше, як етапи реалізації злочинного умислу, намір винного вчинити конкретне злочинне посягання. Шевчук А.В. досліджуючи дану проблему, визначив стадії злочину, як сукупність етапів, що мають самостійне юридичне значення, які проходять злочин ступнево в своєму розвитку по вихідній від моменту задуму чи підготовчих дій до моменту реалізації злочинного наміру, до закінченого злочину, тобто до моменту вчинення злочину з формальним складом або до моменту настання суспільно-небезпечних наслідків, що вказані у законі для матеріальних складів, і які відрізняються між собою характером дій і ступенем їх суспільної небезпеки, а також моментом припинення (чи закінчення) злочинної поведінки. [13] На думку В. Тихого, стадії злочину - це передбачені КК, суспільно-небезпечні етапи, які істотно різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, тобто характером діяння і моментом його закінчення (припинення), а тим самим - і ступенем тяжкості вчиненого особою діяння. [14]
Ще цілий ряд учених дають найрізноманітніші визначення поняття «стадії злочину». Всі дефініції є, звісно, правильними, і всі вони в тій чи іншій мірі відрізняться одна від одної. Проте для всіх визначень спільним є те, що стадії вчинення злочину -- це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його притінення.
У зв'язку з тим, що злочином є тільки суспільне небезпечне протиправне і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. І ст.11 Кримінального Кодексу України), кожна стадія вчинення злочину повинна являти собою саме таке діяння. Тому не є стадіями вчинення злочину той або інший стан свідомості особи, її думки, прояв намірів, їх формування і виявлення. Це ще не діяння, у якому об'єктивується умисел. Тільки суспільне небезпечні діяння можуть бути заборонені кримінальним законом під загрозою покарання, тільки вони можуть розглядатися як стадії вчинення злочину.
Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети і тому можуть міститися тільки в злочинах, вчинених з прямим умислом.
Ступінь реалізації умислу відбивається в різних діяннях, які характеризують кожну стадію з об'єктивно існуючими між ними достатньо чіткими межами. Чим більшою мірою реалізований умисел, тим більшою мірою здійснюється злочин, тим більшої шкоди може завдати чи завдає винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, який прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший за той, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування до злочину).
Стадії вчинення злочину різняться між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчене винним, але його вчинення може і не здійснитися, а, отже припинитися на попередніх етапах (готуванні або безпосередньому вчиненні злочину).
В зв'язку з цим статті Кримінального Кодексу України про караність не тільки закінченого злочину, але й стадій попередньої злочинної діяльності, визначають підстави кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, якими є встановлення в діянні особи складу незакінченого злочину і кваліфікуються, як замах чи готування до злочину. [18]
1.2 Види стадій вчинення злочину
Кримінальний Кодекс України (далі КК) визнає злочинними і караними три стадії вчинення злочину:
1) готування до злочину;
2) замах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакінчений злочин;
3) закінчений злочин.
Ознаки готування до злочину і замаху на злочин передбачені відповідно у ст. 14 і ст. 15 КК, а закінчених злочинів - у диспозиціях статей Особливої частини КК. Якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію.
1.3 Елементи і ознаки складу злочину
У кожному складі злочину виділяють його елементи. Ними є:об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину (їх сукупність називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину (вони в сукупності називаються суб'єктивними ознаками складу). У своїй єдності ці об'єктивні і суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину.
Об'єкт злочину - це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину. Обов'язковими (необхідними) ознаками об'єктивної сторони як елемента складу злочину є: діяння (дія чи бездіяльність), суспільне небезпечні наслідки і причинний зв'язок. Тому у злочинах з так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільне небезпечним наслідком, що настав. Суб'єкт злочину - це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 КК "суб'єктом злочину є фізично осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Відповідно до ст. 19 КК суб'єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тому особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19), не підлягає кримінальній відповідальності.
У частині 1 ст. 22 КК встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з шістнадцяти років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений у ч. 2 ст. 22 (наприклад, вбивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється з чотирнадцяти років.
Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності». При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільне небезпечні наслідки. У цьому положенні відображається найважливіший принцип - принцип суб'єктивного ставлення, закріплений у ст. 62 Конституції України.
Залежно від ролі ознак в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язкові - це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину. Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обов'язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (характеризують об'єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину і деякі інші. Наведений поділ ознак складу на обов'язкові і факультативні має важливе значення, тому що він сприяє більш глибокому з'ясуванню складів окремих злочинів та їх відмежуванню від суміжних. Так, наприклад, відкритий спосіб викрадення майна при грабежі (ч. 1 ст. 186) є обов'язковою ознакою цього складу; а в п. 5 ч. 2 ст. 115 спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб, при вбивстві розглядається як кваліфікуюча ознака. Якщо розглянуті ознаки в статтях Особливої частини КК не передбачені ні як обов'язкові, ні як кваліфікуючі, то вони на кваліфікацію злочину не впливають і можуть відігравати лише роль обтяжуючих або пом'якшуючих обставин, що враховуються при призначенні покарання (наприклад, п. 12 ст. 67 передбачає як обтяжуючу обставину вчинення злочину загально небезпечним способом).
1.4 Умисел та його види. Виявлення умислу
Відповідно до ст.8 злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо припускала настання цих наслідків. Дві характерні ознаки умислу: інтелектуальна і вольова. Інтелектуальна: 1) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності; 2) передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова ознака: наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення. Залежно від поєднання інтелектуальної у свідомості злочинця інтелектуальної і вольової ознак умисел: прямий і непрямий (евентуальний).
Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).Непрямий умисел - це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК).
Осудна особа, яка досягла певного віку, як правило, усвідомлює суспільну небезпечність своєї дії або бездіяльності. При цьому не обов`язково, щоб винний усвідомлював протиправність і караність вчиненого. Кримінальне право ґрунтується на принципі, що незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності. Поділ умислу на прямий і непрямий (евентуальний) має важливе значення для кваліфікації злочину, індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання і для відмежування замаху на злочин від закінченого злочину. Різновиди умислу: визначений (бажання досягти конкретного злочинного наслідку), невизначений (винний передбачає суспільно небезпечні наслідки лише у загальних рисах) , альтернативний (особа передбачає і бажає настання одного з кількох можливих злочинних наслідків). Із урахуванням емоційної сторони вчиненого злочину і часу формування умислу: заздалегідь обдуманий; такий, що виник раптово, та афектований. Заздалегідь обдуманий: 1) виникає у винного ще до початку вчинення злочину; 2) найважливіші дії і умови, які будуть мати значення для успішного здійснення злочинного наміру, обдумуються завчасно. Умисел, що виник раптово формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину, тобто винний здійснює свій злочинний намір одразу ж після його виникнення. Афектований умисел виникає у процесі сильного душевного хвилювання (афекту) раптово, під впливом тих чи інших обставин, найчастіше внаслідок протизаконного насильства з боку потерпілого. Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання (п. 4 ст. 40), викликаного неправомірними діями потерпілого, є обставиною, що пом`якшує відповідальність, а у деяких випадках - обов`язковою ознакою так званого привілейованого складу злочину (ст. 95, 103).
Під виявленням умислу розуміють прояв особою тим чи іншим засобом (усно, письмово, іншим шляхом) наміру вчинити певний злочин. Відповідно до ст. 11 злочином є передбачене Кодексом суспільне небезпечне протиправне і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. При виявленні умислу відсутня сама дія або бездіяльність, тому виявлення умислу не розглядається як стадія вчинення злочину і не тягне за собою кримінальної відповідальності.
Від виявлення умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивством, знищенням майна тощо (наприклад, статті 129, 195, 266). У цих випадках карається не самий умисел, а суспільне небезпечне діяння (погроза), навіть якщо в погрожуючого і не було наміру в подальшому реалізувати цю погрозу, бо тут заподіюється безпосередня шкода особі, суспільній безпеці, громадському спокою тощо.
1.5 Поняття закінченого злочину
Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч. І ст. 13).
У закінченому злочині існує єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Тут винний повною мірою реалізував умисел, завершив діяння, виконав усі дії, що утворюють об'єктивну сторону складу злочину, заподіяв шкоду об'єкту.
Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину, описання ознак злочинного діяння в законі. Законодавець використовує три види конструкції складів злочину. У зв'язку з цим розрізняють злочини з матеріальним, формальним та усіченим складами.
Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини КК суспільне небезпечний наслідок. Так, крадіжка, грабіж, знищення або пошкодження майна є закінченими з моменту заподіяння майнової (матеріальної) шкоди власності (статті 185, 186, 194), вбивство -- з моменту позбавлення життя іншої людини (статті 115-119), а тілесні ушкодження -- з моменту завдання різної тяжкості шкоди здоров'ю людини (статті 121-125 і ст.128).
Якщо в злочинах з матеріальними складами не настали зазначені в диспозиції статті КК суспільне небезпечні наслідки, то може йтися тільки про незакінчений злочин (готування до злочину або замах на нього).
Злочин із формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільне небезпечних наслідків. Так, розголошення державної таємниці (ч. І ст. 328) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що є державною таємницею.
Злочини з усіченим складом -- це різновид злочинів із формальним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, тобто на стадію готування до злочину або замах на злочин. По суті, в усічених складах законодавець передбачає в Особливій частині КК відповідальність за замах на злочин, а іноді і за готування до злочину як за окремі самостійні закінчені злочини. До такої конструкції законодавець вдається щодо найнебезпечніших діянь з метою посилення боротьби з ними на ранніх стадіях. Так, бандитизм (ст. 257) є закінченим злочином з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб; розбій (ст. 187) -- з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном: вимагання (ст. 189) -- з моменту, коли поставлена вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення яких-небудь інших дій майнового характеру. Створення усічених складів дає можливість запобігти пом'якшенню покарання за вчинене готування до злочину або замах на злочин і розглядати стадії готування або замаху на злочин як закінчений злочин.
При вчиненні злочинів з усіченим складом особа, як правило, не зупиняється на стадії юридичне закінченого злочину, не припиняє його, а виконує подальші діяння, що охоплюються цим же складом злочину та спрямовані на той же об'єкт, і завдає йому шкоди. Розбіжність між юридичним і фактичним закінченням злочину має значення при вирішенні ряду питань, зокрема питання про можливість співучасті аж до закінчення фактичного посягання на об'єкт, що перебуває під охороною закону, і т. ін.
1.6 Незакінчений злочин і його види
Закінчений і незакінчений злочин -- це співвідносні поняття. З визначення закінченого злочину (ч. 1 ст. 13) випливає, що незакінчений злочин -- це умисне, суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК у зв'язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13). У літературі незакінчений злочин нерідко називають: попередньою злочинною діяльністю, розпочатим, незавершеним злочином, невдалою діяльністю у вчиненні злочину. [20]
При незакінченому злочині умисел винного залишається повністю не реалізованим, об'єктивна сторона не розвинутою, шкоди об'єкту не завдається.
Незакінчений злочин (готування до злочину і замах на злочин) -- це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Злочинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виникли всупереч волі і бажанню суб'єкта.
Незакінчений злочин може бути вчинений шляхом як активної поведінки (дії), так і пасивної (бездіяльності). Водночас особливості складів багатьох злочинів виключають стадію готування до злочину або стадію замаху на злочин чи ту й іншу разом.
Якщо певний мотив і (або) мета є обов'язковими ознаками складу закінченого злочину, вони повинні мати місце й у незакінченому злочині. Так, замахом на крадіжку буде вважатися спроба викрасти майно, яка пов'язана саме з корисливою метою і мотивом.
Видами незакінченого злочину відповідно до ч. 2 ст. 13 є готування до злочину та замах на злочин.
Частина 1 ст. 14 передбачає, що готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.
При готуванні до злочину дії винного ще безпосередньо не спрямовані на об'єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. Суб'єкт ще не виконує того діяння, яке є необхідною ознакою об'єктивної сторони складу злочину. З об'єктивної сторони готування до злочину може проявлятися в різних діях, але спільним для них є те, що всі вони полягають лише у створенні умов для вчинення злочину, який, однак, не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного (наприклад, винного затримали органи влади).
З суб'єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим умислом, тобто особа усвідомлює, що створює умови для вчинення певного злочину і хоче створити такі умови. При цьому винний має умисел не обмежуватися лише готуванням до злочину. а вчинити такі дії, які призведуть до закінчення злочину.
Відповідно до ст. 15 замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від и волі.
Об'єктивними ознаками замаху є: а) вчинення діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; б) не доведення злочину до кінця; в) причини не доведення злочину до кінця не залежать від волі винного.
Замах на злочин -- це невдала спроба посягання на об'єкт, діяння винного не спричиняє йому шкоди, злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного, переривається, не завершується всупереч бажанню особи довести його до кінця.
З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий тільки з прямим умислом. Якщо особа не хотіла вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його.
Розділ 2. Підстави та межі кримінальної відповідальності за попередню злочинну діяльність
2.1 Підстави кримінальної відповідальності
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. У цьому положенні закону міститься відповідь на питання, за що і на якій підставі особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинення такого суспільне небезпечного діяння, що містить ознаки певного складу злочину, передбаченого КК. Тому і говорять, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину.
В межах єдиної підстави кримінальної відповідальності можна виділити її фактичну і юридичну сторони. Фактична сторона - це вчинення в реальній дійсності суспільне небезпечного діяння, а юридична - це передбаченість такого діяння в КК. Підставою кримінальної відповідальності є встановлення судом повної відповідності фактичної і юридичної сторін вчиненого. Відсутність такої відповідності свідчить і про відсутність підстави кримінальної відповідальності, тобто складу злочину.
Частина 3 ст. 2 КК передбачає, що ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу. Це положення відповідає ч. 1 ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
2.2 Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин
Відповідно до ст. 16 кримінальна відповідальність за готування до злочину і за замах на злочин настає за ст. 14 або ст. 15 і за тією статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб'єкт готувався або на який вчинив замах. Наприклад, готування до умисного вбивства кваліфікується за ст. 14 і ч. 1 ст. 115, а замах на вбивство -- за ст. 15 і ч. 1 ст. 115. Практика вважає, що, коли обман покупців вчинений у незначних розмірах, але матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на обман покупців у значних розмірах і не був здійснений з обставин, що не залежали від нього, вчинене слід кваліфікувати як замах на обман покупців у значних розмірах, тобто за ст. 15 і ч. 1 ст. 225.
Якщо діяння, вчинені особою при готуванні до одного злочину або замаху на нього, містять у собі ознаки іншого закінченого злочину, все вчинене слід кваліфікувати як незакінчений злочин за ст. 14 або ст. 15 та відповідною статтею Особливої частини КК і за сукупністю -- за інший закінчений злочин. Тут закінчений склад одного злочину одночасно є готуванням до іншого злочину або замахом на нього. Наприклад, незаконне придбання пістолета для вбивства кваліфікується як незаконне придбання вогнепальної зброї за ч. 1 ст. 263 і як готування до убивства за ст. 14 та ч. 1 ст. 115. У разі викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів чи вибухових речовин або їх незаконного носіння, збереження, придбання, виготовлення з метою вчинення іншого злочину вчинене кваліфікується як сукупність закінченого злочину і як готування до вчинення іншого злочину.
Призначення покарання за незакінчений злочин передбачено ст. 68 ч. 1 КК, яка визначає, що «при призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця».
Виходячи з цього основними питаннями, які враховуються судом при призначенні покарання за готування та замах на злочин, є:
· ступінь тяжкості вчиненого діяння;
· ступінь здійснення злочинного наміру;
· причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.
Причини, що перешкодили винному довести розпочату злочинну діяльність до логічного кінця. Характер даних причин має важливе значення для визнання суспільної небезпечності злочинця, стійкості його умислу і визначення небезпечності підготовчих дій. [ 21]
2.3 Ступінь тяжкості скоєного діяння
Відповідно до ст. 12 КК критерієм класифікації злочинів є ступінь їх тяжкості, який характеризує обсяг (кількість) суспільної небезпеки злочинів, що посягають на один і той самий об'єкт і заподіюють йому шкоду одного і того самого виду - фізичну, майнову, організаційну, психологічну тощо.
Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.
Злочином невеликої тяжкості е злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання.
Злочином середньої тяжкості е злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Особливо тяжким злочином е злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
Ступінь тяжкості злочинів певним чином обумовлює також поділ складів злочинів на прості, привілейовані, кваліфіковані й особливо кваліфіковані.
Ступінь суспільної небезпечності, що відображає ступінь тяжкості злочину, виражається в сукупності його об'єктивних і суб'єктивних ознак: важливості об'єкта, характері діяння, способах його вчинення, тяжкості наслідків, формі і видах вини, мотивах і меті тощо. Саме тому класифікація злочинів за ступенем тяжкості є суттєвою, універсальною, такою, що визначає зміст і структуру інститутів кримінального права. Поряд з матеріальним критерієм класифікації законодавець у ст. 12 передбачає й її формальний критерій - певний вид і розмір покарання, типовий, такий, що найбільш повно відображає тяжкість конкретної групи (категорії) злочинів.
Встановлена в ст. 12 класифікація злочинів на чотири категорії знаходить своє конкретне відбиття в інститутах Загальної й Особливої частин. При цьому чітко виявляється позиція законодавця щодо застосування пільгових інститутів до осіб, які вчинили злочин невеликої і середньої тяжкості. Так, наприклад, готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності взагалі (ч. 2 ст. 14); можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов'язується з вчиненням злочинів невеликої чи середньої тяжкості (статті 45-48). Звільнення від покарання також можливе лише при вчиненні злочинів невеликої і середньої тяжкості (ч. 4 ст. 74 й ін.).Щодо злочинів тяжких або особливо тяжких, то з ними закон пов'язує найбільш суворі наслідки, такі, наприклад, як можливість призначення за особливо тяжкий злочин довічного позбавлення волі (ст. 64), або призначення такого додаткового покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54). Конфіскація майна може бути застосована лише за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини (ст. 59); найбільш тривалі строки давності, погашення і зняття судимості встановлюється саме за тяжкі і особливо тяжкі злочини (статті 49, 80) тощо. Передбачена ст. 12 класифікація злочинів відбита й у нормах Особливої частини КК: у багатьох статтях вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину виступає як основна або кваліфікуюча ознака.
2.4Ступінь здійснення злочинного наміру
Ступінь здійснення злочинного наміру визначається стадією вчинення злочину, на якій його було припинено. При цьому існує відповідна ієрархія стадій, згідно з якою готування менш суспільно небезпечне, ніж замах на злочин, а незакінчений замах менш суспільно небезпечний, ніж закінчений. Існує диференціація і всередині кожного з цих видів. Наприклад, більш суворому покаранню підлягає особа, дії якої утворюють незакінчений замах (потерпілого було поранено через промах винного, при наявності умислу на вбивство) від особи, яка взагалі промахнулась при пострілі в потерпілого.
Ступінь здійснення злочинного наміру, тобто стадія вчинення злочину, не дивлячись на те, що законодавець передбачає караність підготовчих дій випадки притягнення до відповідальності за готування досить рідкісні. Карається готування набагато м'якше ніж замах на злочин. Т. В. Церетелі відмічає, що готування ще не створює реальної можливості настання суспільно-небезпечних наслідків. Підготовчі дії ще не досить активні. Вони лише в незначній степені сприяють реалізації злочинного наміру і настанню злочинного наслідку, віддалені від нього в часі. Внаслідок цього відкриваються широкі можливості для впливу різних сил і обставин, які можуть перешкодити настанню суспільно-небезпечного наслідку. [22]
Ступінь підготовки злочину, тобто об'єм і характер виконаних в межах стадії готувальних дій, можуть свідчити про більшу чи меншу суспільну небезпечність готування. Так, наприклад, влаштування засідки з метою вбивства повинно суворіше каратися порівняно з одним набуттям для цієї мети зброї.
2.5 Причини, внаслідок який злочин не було доведено до кінця
Особа не доводить злочин до кінця не за власною ініціативою, а з причин, які не залежать від її волі. Під такими причинами потрібно розуміти різноманітні обставини як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, які зашкодили закінчити злочин всупереч докладеним зусиллям особи (наприклад, активний опір потерпілого, недосконалість знарядь злочину, недостатність фізичних сил чи досвіду, невміння користуватись зброєю або її несправність, затримання злочинця тощо). Причини, внаслідок яких особа вимушена відмовитись від доведення злочину до кінця, можуть виникнути під впливом її власних дій (наприклад, вживання значних доз алкоголю або наркотиків, втрата зброї, випадкове заподіяння самому собі тілесного ушкодження).Однією з причин не доведення злочину до кінця є фактична помилка -- ситуації, коли особа помиляється стосовно об'єктивних властивостей вчиненого нею суспільне небезпечного діяння. У зв'язку з цим розрізняють такі види замаху, як замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами. У разі вчинення замаху на непридатний (нереальний, відсутній) об'єкт можливість заподіяння реальної шкоди соціальним цінностям виключається через відсутність об'єкта (такий вид замаху утворює, наприклад, постріл у манекен, помилково прийнятий за людину). Замах з непридатними засобами має місце тоді, коли суб'єкт для досягнення злочинного результату обирає засоби, які за своїми об'єктивними властивостями не здатні викликати бажані для винного суспільне небезпечні наслідки (наприклад, спроба вчинити вбивство з непридатної зброї). Замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами тягнуть за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах. Водночас з урахуванням конкретних обставин для правової оцінки вчиненого може бути застосована норма про малозначність діяння через відсутність суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11).
Від непридатного замаху треба відрізняти так званий замах з нікчемними засобами. Маються на увазі випадки, коли особа внаслідок надзвичайного неуцтва або релігійних забобонів обирає засоби, об'єктивно не спроможні викликати бажаний злочинний результат (апелювання до надзвичайних сил, ворожба, закляття, молитви тощо). Звернення до вказаних засобів навіть за умови впевненості особи в їх ефективності розглядається як виявлення наміру і в кримінальному порядку не переслідується.
Всі види замаху, з точки зору їх кримінально-правової кваліфікації, розглядаються однаково. При цьому діяння, вчинене винним, кваліфікується за статтею Особливої частини Кримінального кодексу з посиланням на ст. 15 КК.
2.6 Добровільна відмова від доведення злочину до кінця
Виконуючи превентивну функцію, кримінальний закон закріпив інститут добровільної відмови від вчинення злочину, а саме надає особам, які почали злочинну діяльність, можливість уникнути кримінальну відповідальність і покарання.
Добровільною відмовою є остаточне припинення за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч.1 ст 17 КК).
Відповідно до ст. 17 КК добровільна відмова від злочину є самостійною підставою виключення кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, оскільки внаслідок добровільної відмови особа усуває створену нею ж небезпеку, не дає їй реалізуватися, перешкоджає закінченню злочину.
Для того, щоби застосувати ст. 17 КК і звільнити особу від кримінальної відповідальності, її діяння повинні відповідати умовам правомірності добровільної відмови, якими є:
· Остаточність і безумовність добровільної відмови;
· Добровільний характер відмови;
· усвідомлення особою можливості довести злочин до кінця.
РОЗДІЛ 3. Значення стадій вчинення злочину
3.1 Ступень суспільної небезпечності
Суспільна небезпечність злочину - це об'єктивно існуюча антисоціальна властивість, обумовлена всією сукупністю його негативних ознак, що свідчать про реальну можливість заподіяти шкоду охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам. Причому слід відрізняти суспільну небезпечність як закріплену в законі певну нормативну абстракцію від небезпечності конкретно вчиненого злочину. В кримінальному законі вона закріплюється лише як можливість (здатність) заподіяння шкоди, а при вчиненні конкретного злочину ця можливість перетворюється на дійсність і характеризує суспільну небезпечність саме цього злочину.
За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) виділяють:
1) простий (іноді його називають основний) склад злочину - він містить у собі основні ознаки злочину і не містить ні обтяжуючих (кваліфікуючих), ні пом'якшуючих обставин. Так, у ч. 1 ст. 185 КК дається визначення крадіжки як таємного викрадення чужого майна (без пом'якшуючих і без обтяжуючих обставин);
2) склад із кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію. Прикладом кваліфікованого складу можна вважати ч. 2 ст. 185 КК, тобто крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб ;
3) склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності. Наприклад, крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 185);
4) склад злочину з пом'якшуючими обставинами (так званий привілейований склад), що характеризується обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину (наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання - ст. 116, або вбивство при перевищенні меж необхідної оборони - ст. 118).
3.2 Значення суспільно небезпечних наслідків
Наслідки, тобто шкода (збитки), заподіяні злочинним діянням, їх характер і розмір багато в чому визначають матеріальну ознаку злочину - суспільну небезпечність. Тому наслідок виступає:
а) однією з найважливіших підстав криміналізації (декриміналізації) діяння;
б) ознакою, на підставі якої проводиться відмежування злочину від інших правопорушень;
в) обставиною, що враховується судом при призначенні покарання в межах санкції відповідної статті КК (наприклад, у п. 5 ст. 67 тяжкі наслідки названі як обставина, що обтяжує покарання).Якщо ті чи інші наслідки зазначені в диспозиції статті КК (злочини з матеріальним складом), їх встановлення в такому разі обов'язково для:а) констатації складу злочину як підстави кримінальної відповідальності;б) правильної кваліфікації злочину і його відмежування від суміжних злочинів.
У разі, коли наслідки (у злочинах з матеріальним складом) відсутні, питання про кримінальну відповідальність може вирішуватися таким чином: а) якщо діяння вчинене з прямим умислом, то воно кваліфікується як замах на злочин; б) якщо ж у законі не передбачена відповідальність за злочин з іншими формами вини, то відсутність наслідків виключає склад злочину і кримінальну відповідальність. Як обов'язкова ознака складу злочину суспільно небезпечні наслідки мають важливе значення для диференціації кримінальної відповідальності, що виявляється, зокрема, у конструюванні в КК кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих складів або спеціальних норм
3.3 Значення інституту стадій вчинення злочинів
Злочин, який є явищем, притаманним соціальному буттю людини, крім змістовних характеристик, якими є його ознаки та склад, має й інші, пов'язані з його розвитком в часі; ситуацією його вчинення не однією особою, а групою осіб (ситуація: один злочин - декілька суб'єктів); правовими наслідками вчинення декількох злочинів однією особою (ситуація: одна людина - декілька злочинів).
Це визначає існування в кримінальному праві відповідних правових Інститутів - інституту стадій вчинення злочину, інституту співучасті у злочині, інституту множинності злочинів. Вони - це спеціальні випадки скоєння злочину.
Інститут стадій вчинення злочину давно відомий як теорії кримінального права, так і законодавчій практиці, хоча його формування не сягає своїми коріннями в глибини віків, а належить до XIX--XX століть.
Стаття 13 КК України визначила поняття закінченого та незакінченого злочину, встановивши:
«1. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.
2. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин».
Одночасно ст. 16 та ст. 68 ч. 1 КК визначили основні підходи до кримінальної відповідальності та караності діянь, зупинених на різних стадіях розвитку злочину.
На рівні наукової дефініції стадії вчинення злочину визначаються як етапи розвитку злочинного діяння, які різняться між собою ступенем реалізації злочинного умислу і полягають у готуванні до злочину, замаху на його вчинення та виконанні закінченого злочину.
Таким чином, в основу диференціації стадій покладено ступінь реалізації (виконання) винним злочинного умислу.
З цього можна зробити висновок, що стадії вчинення злочину мають місце виключно в умисних злочинах, і це загальна оцінка.
Стадії вчинення злочину неможливі при вчиненні злочинів з необережності, оскільки в цих випадках є неможливим готування та замах на їх вчинення.
Слід зазначити, що і не всі умисні злочини можуть містити стадії попередньої злочинної діяльності. Так, при вчиненні умисних злочинів, які характеризуються раптовим умислом, практично неможлива стадія готування до злочину.
Не можуть існувати стадії також при: вчиненні злочинів при перевищенні меж необхідної оборони (статті 118 і 124 КК).
Отже, визначивши поняття стадій злочину, на основі дослідженої проблеми можна визначити і значення стадій злочину. Встановлення вказаних стадій необхідно для вирішення питання про кримінальну відповідальність і покарання особи, що вчинила ті чи інші діяння (дії чи бездіяльність), що не утворюють складу закінченого злочину. Визначення стадій злочину дозволяє відрізнити злочинну поведінку від незлочинної. Діяння, що утворюють стадії, характеризуються різним ступенем суспільної небезпеки, чим ближче та чи інша стадія до закінченого злочину, тим небезпечніше вчинене особою діяння, що звичайно повинно враховуватись при призначенні покарання.
Стадії злочину, як інститут кримінального права мають також значення для застосування багатьох норм КК, зокрема, про добровільну відмову від злочину, момент вчинення злочинного посягання і чинності кримінального закону в часі, в тому числі і його зворотної дії, про місце вчинення злочину і чинність кримінального закону в просторі, про співучасть у злочині, повторність та сукупність злочинів, звільнення від кримінальної відповідальності, при призначенні покарання тощо.
Отже, стадії вчинення злочину є дуже важливим та необхідним інститутом кримінального права.
ВИСНОВОК
Отже, стадії вчинення злочину - це передбачені кримінальним законом етапи готування та безпосереднього вчинення умисного злочину, які різняться між собою за характером дій, моментом їх припинення, обсягом реалізації умислу та ступенем суспільної небезпечності. Поняття стадії вчинення злочину стосується лише умисних злочинів, оскільки означає певний етап реалізації умислу на вчинення конкретного злочинного діяння, причому вид умислу - прямий. Не можна застосовувати поняття стадії вчинення злочину до необережних злочинів, діянь, вчинених з непрямим умислом і щодо виявлення наміру вчинити злочин (крім погрози та усного чи письмового заклику до вчинення злочину). Поняття стадії вчинення злочину пов'язується зі ступенем реалізації злочинного наміру. Із об'єктивної сторони стадія вчинення злочину виражає співвідношення фактично вчиненого діяння з передбаченою кримінальним законом специфічною конструкцією складу того злочину, який мала намір вчинити особа (як правило, з елементами його об'єктивної сторони). Отже, процес злочинної діяльності на досягнення певного результату можна представити як окремі етапи, кожен з яких має свої об'єктивні та суб`єктивні ознаки і впливає на кримінально-правову оцінку діяльності особи, що дає можливість визначити, вчинила особа закінчений чи незакінчений злочин. Ст. 17 КК визначає дві стадії вчинення злочину: готування до злочину (ч.1) та замах на злочин (ч.2). В особливій частині кримінального закону передбачена відповідальність за закінчені злочини. У зв'язку з цим теорія кримінального права виділяє ще й третю стадію - стадію закінченого злочину. Специфічність кожної із стадій вчинення злочину має відображатись у формулі кваліфікації: у випадку попередньої злочинної діяльності - з посиланням на відповідну частину ст.17 КК, у випадку вчинення закінченого злочину - без такого посилання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Андреев М.А. Подстрекательство как приготовление к преступлению. // Рабочий суд. - 1928, №21.
2. Ахмедова М.М. К вопросу о мотивах добровольного отказа от доведения преступления до конца // Проблемы совершенствования мер борьбы с преступностью. - Ташкент. - 1986.
3. Благов Е.В. Особенности назначения наказания за неоконченное преступление. - Ярославль, 1994.
4. Большая советская энциклопедия. // Советская энциклопедия. - 1970.
5. Васильев-Южин М.И. Приготовление и покушение на преступление. // Вестник Верховного Суда СССР. - 1928. - № 1. - С.3-6.
6. Вопросы совершенствования уголовно-правовых норм на современном этапе. - Свердловск, 1986.
7. Волков Б.С. Значение мотива и цели для разграничения стадий совершения преступления. - М., 1980.
8. Волков Г.И. Угроза // ВСЮ. - 1925.- №12. - 125 с.
9. Гедеонов Н.И. Приготовление к покушению по новейшим уголовным кодексам и проектам // Право и жизнь. - 1924, №7/8. - С.23-25.
10. Головцев Г. Оконченное преступление или покушение // ВСЮ. - 1925, - № 9. - С.85-87.
11. Гришанин П.Ф. Стадии совершения умышленных преступлений в свете задач предотвращения и пресечения преступности. - Изд-во ВШМВД. - М., 1960. - С. 26.
12. Гродзинский М.М. Негодное покушение в советском уголовном праве // Революционная законность. - 1926, - №15. - С. 17-19.
13. Дагель П.С. О косвенном умысле при приготовительной преступной деятельности // Вопросы государства и права. - Ленинград, 1964. - С.187-202.
14. Демидов Ю. Понятие оконченного преступления // Советская юстиция. - 1966. - №18. - С. 21-23.
15. Конституція України (Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року N 2222-IV), 28.06.1996 р.
16. Кримінальний кодекс України (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України )., - Київ, 5.04.2001 р.
17. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України/ Відп. ред.: В.Ф. Бойко та інші. - К.: А.С.К., 2001.
18. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. - М., 1996. - с. 261.
19. Кримінальне право України. Тези лекцій і практичні завдання. За редакцією генерал-майора міліції В.М. Бовсуковського. - Київ, Наукова думка, 2001
20. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов , Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова , В. В. Сташиса, В. Я. Тація. -- 2-е вид., перероб. і допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2005. -- 480 с.
21. Шевчук А.В. Готування до злочину та особливості відповідальності за готування // Актуальні проблеми держави і права. Вип. 11. - Одеса.: «Юридична література», 2001.
22. Церетели Т.В. Наказуемость приготовления к преступлению по советскому уголовному праву // Социалистическая законность. - 1954. - № 12. - с.12.
Подобные документы
Розкриття стадій вчинення злочину за сучасних умов розвитку кримінального права в Україні. Суспільні відносини, які виникають при встановленні стадій вчинення злочину. Стадії вчинення умисного злочину. Добровільна відмова при незакінченому злочині.
курсовая работа [47,9 K], добавлен 31.01.2008Поняття злочину, основні ознаки його складу. Аналіз ознак об’єктивної сторони складу злочину та предмета. Значення знарядь та засобів вчинення злочину при розслідуванні того чи іншого злочину. Основні відмежування знаряддя та засобу вчинення злочину.
курсовая работа [82,5 K], добавлен 17.04.2012Стадії вчинення злочину - певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення. Злочинні і карані стадії згідно з кримінальним кодексом.
реферат [24,7 K], добавлен 21.01.2011Поняття та характеристика стадій вчинення умисного злочину. Кримінально-правова характеристика злочинів, передбачених ст. 190 КК України. Кваліфікація шахрайства як злочину проти власності. Вплив корисливого мотиву на подальшу відповідальність винного.
курсовая работа [143,3 K], добавлен 08.09.2014Законодавче визначення та ознаки суб’єкта злочину. Політична характеристика, соціальна спрямованість і суспільна небезпечність злочину. Вік кримінальної відповідальності. Поняття психологічного критерія осудності. Спеціальний суб’єкт злочину та його види.
курсовая работа [33,6 K], добавлен 19.09.2013Визначення ознак насильства та погрози як способів вчинення злочину, а також встановлення співвідношення цих понять. Аналіз і особливості збігання погрози з насильством у вигляді впливу на потерпілого, аналіз відмінностей за наслідками такого впливу.
статья [25,4 K], добавлен 19.09.2017Ознаки причетності до злочину. Кримінальна відповідальність за приховування злочину. Недонесення про злочин, загальне поняття про посадове потурання. Шляхи вдосконалення законодавчої регламентації кримінальної відповідальності за причетність до злочину.
курсовая работа [42,8 K], добавлен 11.04.2012Аналіз наукових підходів до визначення поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Пояснення застосовуваного на практиці підходу щодо розгляду даної категорії. Розробка пропозицій щодо доповнення ч. 2 ст. 28 Кримінального кодексу України.
статья [26,1 K], добавлен 22.02.2018Практика застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань; перевищення меж НО. Крайня необхідність, головна умова правомірності застосування. Вчинення умисного злочину: стадії, поняття, види.
реферат [15,5 K], добавлен 29.11.2010Основні ознаки співучасті громадянина в суспільно небезпечному винному діянні, вчиненому суб'єктом злочину, їх трактування кримінальним законодавством України. Обґрунтування з правової точки зору відповідальності учасників спільного вчинення злочину.
курсовая работа [40,5 K], добавлен 09.06.2014
