Конституційний лад - це основа організації та функціонування державного механізму. Одночасно він визначає загальні засади існування будь-якого суспільства, обумовлюючи і визначаючи в Основному Законі країни загальні засади будівництва суспільства і принципи, які в ньому діють. Це в свою чергу обумовлює актуальність дослідження теми пов'язаної з вивченням конституційного ладу.

Конституційний лад суспільства залежить від форми державного правління і обумовлений політичним режимом. Таким чином він залежить від республіканської форми правління і демократичних засад в суспільстві.

Основи конституційного ладу України, що стосуються принципів її конституційного ладу визначені Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 року, яка і буде основним предметом дослідження даної роботи.

Метою роботи є визначення конституційних основ суспільного ладу в Україні. Мета роботи обумовила постановку і розкриття наступних завдань:

визначення поняття конституційного ладу;

окреслення конституційних ознак української держави;

характеристика конституційних основ економічних, політичних, соціальних та культурних відносин в Україні.

При вивченні та аналізі поставлених завдань будемо спиратися передусім на положення Основного Закону України та праці деяких відомих вчених в області конституційного права, таких як Колодій А.М., Копейчиков В.В., Мелащенко В. Ф., Касинюк Л.А., Погорілко В.Ф. та інших.

Розділ І. Поняття та концептуальні засади суспільного ладу

1.1 Поняття конституційного ладу

Радянські конституції спочатку вживали термін "суспільний устрій", а пізніше - "суспільний лад". Так, у Конституції УРСР 1978 року розділ 1 називався "Основи суспільного ладу і політики України" і складався з таких чотирьох глав: 1. - "Політична система", 2. - "Економічна система", 3. - "Соціальний розвиток і культура", 4. - "Зовнішньополітична діяльність України і захист Вітчизни".

Глава 1 Конституції Російської Федерації 1993 року має назву "Основи конституційного ладу" і складається з 16 статей. В Конституції України матеріал вказаної глави міститься в розділі І, який називається "Загальні засади"; в нього входить 20 статей. Лише в ст. 5, 37 Конституції України вживається термін "конституційний лад". В юридичній літературі матеріал, що вміщений у розділі І Основного Закону йде під різними назвами: "Основи конституційного ладу України", "Основи державного і суспільного ладу України", "Загальні засади конституційного ладу України", "Головні принципи державного й суспільного життя в Україні" тощо.

У радянський час термін "суспільний лад" був сильно заідеологізований і через це ряд учених запропонували від нього відмовитись. Поступово це поняття почало зникати із нормативних актів.

У той же час є прихильники цього терміну. Вони до основ суспільного ладу відносять [6, с. 120]:

а) основи економічних відносин (власність, роль держави у регулюванні економіки, принцип вільної конкуренції та обмеження монополізму тощо);

б) основи соціальних відносин (праця, принцип соціальної справедливості, захист окремих прошарків населення, справедливий розподіл прибутків та ін.);

в) основи політичної системи (перш за все роль громадських об'єднань у політичному житті);

г) основи духовного життя суспільства (проголошення єдиної пануючої ідеології чи ідеологічного плюралізму).

У правовій літературі поняття "конституційний лад" тлумачиться неоднозначно. Зокрема, під ним розуміють [3, с. 193]:

- порядок, при якому дотримуються права і свободи людини і громадянина, а держава діє у відповідності з конституцією;

- сукупність конституційних норм, що закріплюють основи суспільного устрою держави;

- систему основоположних суспільних відносин, що представлена в структурах держави і закріплена нормами Основного Закону;

- суспільний лад, в якому функціонує правова держава з республіканською формою правління, встановлений демократичний політичний режим, визнається пріоритетне положення особи, непохитність приватної власності, поділ влади, верховенство права і закону;

- систему суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї.

Ряд визначень конституційного ладу наведено у першому підручнику з конституційного права, що вийшов у 1999 році.

Ю.М. Тодика стверджує, що поняття конституційного ладу розвивається з категорій суспільного і державного ладу. За визначенням В.Ф. Погорілка, суспільний лад являє собою організацію та діяльність суспільства, що передбачено й закріплено Конституцією і законами країни і опосередковує собою, як правило, всі основні сфери життя і діяльності суспільства: духовну, ідеологічну тощо. Державний лад являє собою систему передбачених і закріплених Конституцією основних принципів організації (будівництва) і діяльності держави та її основних інститутів: форми держави, основні елементи (атрибути) її механізму, основних функцій держави і гарантії державного ладу.

Л.П. Юзьков зазначив, що конституційний лад можна розглядати як фактичну конституцію держави, тобто ті реальні суспільні відносини, які складаються на ґрунті юридичної конституції або, навпаки, виникають і функціонують наперекір їй. Він (цей лад), з одного боку, є похідним від юридичної конституції, виступає (звичайно, в ідеалі) як її втілення в життя. З іншого боку, конституційний лад як реальні і основоположні суспільні відносини, сам впливає на зміст нормативно-правового вираження і забезпеченість або незабезпеченість юридичної конституції [13, с. 98].

Конституційний лад притаманний будь-якій державі. Він може бути демократичним, чи, навпаки, антидемократичним. У тоталітарних державах конституція виступає необхідною декорацією і тому закріплені в ній положення на практиці не застосовуються. Через це окремі вчені вважають, що конституційний лад можливий лише у демократичних країнах.

Основними елементами конституційного ладу є: взаємовідносини між державою і громадянським суспільством, з одного боку, і державою та особою - з іншого; основні ознаки держави; відповідна система політичних, економічних, соціальних та духовних суспільних відносин; способи формування і функціонування владних структур держави.

Умовою належного функціонування конституційного ладу є наявність та дотримання Конституції. Вимагається не будь-яка, а демократична Конституція, за якою держава підпорядковується громадянському суспільству і діє згідно з чинним правом, а права та свободи людини і громадянина належним чином захищені.

Положення, що вміщені у розділі 1 Основного Закону, ще називають базовими принципами чи принципами принципів. У цьому розділі закріплені основні принципи конституційного ладу.

1.2 Конституційні ознаки держави

Конституційне право вивчає державу з точки зору правового оформлення її устрою. Норми, що закріплюють правовий статус держави в літературі, поділяють на три основні групи: норми, які характеризують державу як офіційного представника всього суспільства, що виражає його волю та інтереси; норми, що характеризують державу як особливу організацію державної влади, яка наділена спеціальним апаратом примусу щодо незаконослухняних громадян; норми, які закріплюють організацію політико-територіального устрою держави, що дозволяє характеризувати організацію державної влади не тільки по горизонталі, але і по вертикалі.

У Конституції України, в першу чергу, закріплена назва держави Україна. Синонімом слова "Україна" є слово "Вітчизна" [1, ст. 65]. Далі іде характеристика країни як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної та правової держави (ст. 1). Це визначальні конституційні ознаки держави. Україну ще характеризують як унітарну, національну і світську державу з республіканською формою правління.

1. Суверенна і незалежна держава

Суверенітет - слово французького походження і означає верховенство, найвища влада. Це органічна властивість влади самостійно і незалежно від будь-якої влади здійснювати свої функції як всередині країни, так і за її межами. Суверенітет поєднує класичну тріаду: свій народ, своя влада, своя територія.

Під суверенітетом держави розуміють, перш за все, верховенство і незалежність державної влади всередині своєї країни, а також по відношенню до інших країн. Він є похідним від суверенітету народу. Суверенітет правової держави - це одночасно і верховенство державної влади і панування права.

Верховенство державної влади не є безмежним. Воно обмежене самою Конституцією та природними правами людини. У певні рамки ставлять державну владу і закони, що прийняті у відповідності з Основним Законом. Над однією державною владою не може бути іншої.

Незалежність державної влади означає, що вона сама, і тільки сама, вправі приймати нормативні акти і забезпечувати конституційний порядок без втручання будь-яких сил як всередині країни, так і за її межами у виключне право кожного державного органу діяти у межах своєї конституційної компетентності.

На одній території може існувати лише один суверенітет. Державний суверенітет є неподільним. У той же час державний суверенітет не виключає суверенітету інших держав, оскільки кожна країна суверенна в межах своєї території. Суверенітет держави - невід'ємна властивість всякої держави, обов'язкова умова її міжнародної правосуб'єктності.

Україна як суверенна держава характеризується такими рисами [17, с. 174]:

- установчим характером державної влади. Україна сама встановила основи конституційного ладу, форму правління та державного устрою, межу відповідальності держави перед людиною і суспільством, а також громадянина перед державою. Вона самостійно приймає свою Конституцію, вносить до неї зміни та доповнення, тлумачить її положення, за своєю волею укладає міжнародні договори, вступає у міжнародні союзи тощо;

- територіальною цілісністю. Україна має свою територію, у рамках якої здійснюється її суверенність. Вона встановлює статус і режим, а також здійснює захист державного кордону, територіальних вод, повітряного простору, економічної зони і континентального шельфу;

- легітимністю органів державної влади. Держава встановлює правові основи формування і діяльності своїх органів і забезпечує їх створення відповідно до національного законодавства;

- громадянством. Україна встановила єдине громадянство, визначає правовий статус своїх громадян, іноземців та осіб без громадянства;

- державною власністю, єдиною кредитно-грошовою системою. Україна визначає правовий режим форм власності, умови і порядок їх використання;

- здатністю забезпечити свою зовнішню та внутрішню безпеку. Оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладено на Збройні сили України;

- міжнародною правосуб'єктністю, що означає включення України у систему світової спільноти;

- офіційним статусом державної мови, якою є українська мова;

- наявністю державних символів.

Незалежність є ознакою суверенітету держави і тому виділення її в окрему рису країни є зайвим.

2. Демократична держава

Демократія слово грецького походження і означає народовладдя. Демократичною називається держава, устрій і діяльність якої відповідає волі народу, загальновизнаним правам і свободам людини і громадянина. Демократичний характер України як держави проявляється в тому, що відповідно до ст. 5 Конституції "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ".

Країна не може називатися демократичною, якщо в ній не сформувалося громадянське суспільство. Держава зобов'язана суворо дотримуватися чітко зафіксованих меж втручання в економічне і духовне життя суспільства. Демократична держава забезпечує загальні інтереси народу, але при безумовному дотриманні та захисті прав і свобод людини й громадянина.

Про демократизм держави судять за тим, чи закріплені в Основному Законі та гарантуються такі принципи, як народовладдя, поділ влади, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність та ін.

В Україні створені передумови, щоб усі соціальні прошарки населення і кожний член суспільства мали можливість вільно висловлювати свої думки і брати участь в управлінні державними і громадськими справами.

Демократична природа держави проявляється у формах безпосередньої і представницької демократії та у визнанні людини найвищою соціальною цінністю. Основною метою демократичної держави є громадська злагода і політична стабільність, економічний розвиток на благо народу, вирішення найбільш важливих питань життя демократичними методами і, в тому числі, за допомогою всеукраїнського та місцевих референдумів. Демократична держава завжди є правовою. В таких державах не тільки проголошуються демократичні принципи, але і реально гарантується їх здійснення.

3. Соціальна держава

У відповідності зі світовою практикою соціальна держава повинна передбачити: право людини вимагати від держави забезпечення прожиткового мінімуму; обов'язок держави забезпечити людині нормальні умови існування через встановлення пільг щодо комунальних послуг, охорони здоров'я, освіти, працевлаштування тощо; можливість обмеження свободи договорів; примусове соціальне страхування певних груп; справедливість соціальної податкової політики.

Соціальною є держава, в якій конституційно гарантуються економічні і соціальні права і свободи та відповідні обов'язки держави. Соціальна держава служить суспільству і прагне звести до мінімуму соціальні відмінності, створює умови, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини.

Держава, що прагне називатися соціальною, зобов'язана створювати умови для забезпечення громадян роботою, перерозподіляти доходи через державний бюджет, сприяти збільшенню числа дрібних і середніх власників, охороняти найману працю, турбуватися про освіту, культуру, сім'ю і охорону здоров'я, постійно поліпшувати соціальне забезпечення тощо. Україна проголосила себе соціальною державою, закріпила у Конституції основи соціальної політики та соціальну спрямованість економіки.

4. Правова держава

Правовою визнається держава, в якій панує культ права та законослухняність як з боку громадян, так і службовців державних і громадських органів.

До характерних рис правової держави відносять [4, с. 107]: панування права в усіх сферах громадського і державного життя; наявність розвинутої правової системи та відсутність прогалин у праві; верховенство Конституції по відношенню до інших законів; проголошення непорушності прав і свобод людини і громадянина з боку держави та їх реальність; забезпечення вільного розвитку особи; взаємну відповідальність держави і особи, обов'язковість закону не тільки для громадян, але і для самої держави; незалежність судової системи; поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову; високу правову культуру населення і державних службовців; пріоритет міжнародного права. Цей перелік не є вичерпним.

5. Унітарна держава

Під формою державного устрою розуміють національно-територіальну організацію держави, а також взаємовідносини центральних і регіональних органів. За формою державного устрою розрізняються унітарні, федеративні і конфедеративні держави.

Основними ознаками унітарної держави є: єдина конституція; єдина система вищих органів державної влади (глава держави, уряд, парламент); єдине громадянство; єдина система права; єдина судова система; територія поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не наділені будь-якою самостійністю.

До характерних рис федерації відносять [18, с. 126]: територія федерації в політико-адміністративному відношенні не становить єдине ціле і складається із територій суб'єктів федерації; суб'єкт федерації наділений установчою владою, тобто йому надано право приймати власну конституцію; суб'єкти федерації мають право видавати свої власні законодавчі акти; суб'єкт федерації може мати свою власну правову і судову систему; наявність подвійного громадянства; двопалатна структура союзного парламенту. Конфедерація складається з кількох держав, які зберігають свою незалежність, мають власні органи влади та управління.

Відповідно до ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою. Ця форма державного устрою для України, як вказується у науковій літературі, є найбільш виправданою, оскільки вона відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним та культурним реаліям.

6. Національна держава

Україна за своїм походженням є національною державою. В преамбулі Основного Закону зазначається, що Верховна Рада від імені українського народу - громадян України всіх національностей, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, приймає цю Конституцію.

В.Ф. Погорілко правильно вказав, що Україна є національною державою за етнічним походженням більшості її громадян, а також за політичним статусом громадян усіх національностей, які є українським народом, та за характером атрибутів держави (території, громадянства, мови, державних символів тощо) [13]. Про національний характер держави свідчать також основні напрями її національної політики, передбачені Конституцією, її ставлення до корінних народів і національних меншин (ст. 11, 12 Конституції).

7. Світська держава

Конституція України визнає релігійні об'єднання інститутом громадянського суспільства. Це проявляється у закріпленні таких засад: рівність конфесій; свобода створення і діяльності релігійних об'єднань; встановлення правового статусу релігійних об'єднань; визнанні свободи створення і діяльності атеїстичних громадських об'єднань.

Світською є країна, в якій відсутня державна релігія, а церква і релігійні організації відокремлені від держави та встановлене розмежування сфер їх діяльності. Світський характер нашої держави закріплений у ст. 35 Конституції України.

Держава не вправі покладати на релігійні організації виконання яких-небудь державних функцій. Релігійні об'єднання діють на підставі власних статутів з обов'язковим дотриманням чинного законодавства. Вони не можуть брати участі у виборах органів державної влади, президента країни, втручатися у справи держави, у діяльність політичних партій і органів місцевого самоврядування.

Органи держави охороняють правомірну діяльність релігійних організацій, гарантують свободу релігії і віросповідання, їх рівність перед законом. Треба мати на увазі, що церква відокремлена від держави, але не від суспільства.

Церква відіграє велику роль при вирішенні принципово важливих суспільно-політичних питань. На прохання масових релігійних об'єднань країни органи державної влади вправі приймати рішення про оголошення днів великих релігійних свят додатковими неробочими днями.

Світський характер держави не перешкоджає їй в інтересах забезпечення прав релігійних меншин надавати їх церквам і релігійним общинам матеріальну допомогу із державного бюджету.

1.3 Поняття і суть громадянського суспільства

Громадянське суспільство - це сукупність міжособистісних, сімейних, економічних, культурних і релігійних відносин і структур, що створюють і забезпечують необхідні умови для самореалізації індивіда, та розвиваються у суспільстві поза рамками безпосереднього втручання держави.

Класична модель громадянського суспільства склалась у кінці ХVІІІ - на початку ХХ століть і базувалась на ідеях лібералізму Джона Локка і Адама Сміта. В основних рисах ці ідеї полягали в наступному [7, с. 143]:

1) всі люди наділені природними, невідчужуваними правами і свободами, рівні між собою. Природа людини незмінна і, керуючись розумом, люди можуть створити гармонійне суспільство на принципах справедливості шляхом домовленості один з одним;

2) гарантованість державою природних прав людини і неприпустимість втручання держави в індивідуальне життя громадян під будь-яким приводом.

У літературі з політології до основних рис сучасного громадянського суспільства відносять такі: сфера громадського життя включає в себе все, що не відноситься до держави: соціальні групи, об'єднання громадян, асоціації, сім'ю, школу, релігію, мистецтво тощо; сфера приватного повсякденного життя людей; економічну основу складають приватна і колективна власність, багатоукладна економіка, що частково регулюється державою економічними, а не адміністративними методами; наявність самостійного громадянина, наділеного всією повнотою прав і свобод; управління, що носить неполітичний характер; самоуправління; розвинуті економічні, культурні, правові, політичні відносини, висока політична культура членів суспільства.

До принципів життєдіяльності громадянського суспільства належать: забезпечення вільного розвитку особи на економічній основі різних форм власності, багатоукладної ринкової економіки, можливості для кожного індивіда самостійного вибору конкретної сфери своєї господарської діяльності; обов'язкове регулювання взаємовідносин приватних осіб, груп та інших елементів громадянського суспільства за допомогою цивільного права; постійний і всеохоплюючий захист інтересів кожної людини, її природного права на життя, свободу, щастя; створення розгалуженої системи механізмів такого захисту та її чітке функціонування; здійснення широкого самоуправління в усіх сферах і на всіх рівнях громадського життя; взаємодія з державою.

Громадянське суспільство існує і функціонує в діалектично суперечливій єдності з державою. При демократичному режимі воно взаємодіє з державою, при тоталітарному стоїть у пасивній чи активній опозиції до держави.

У проекті Конституції України в редакції від 1 липня 1992 року розділ ІІІ "Громадянське суспільство і держава" складався з таких розділів: 7 - "Загальні положення"; 8 - "Власність"; 9 - "Підприємництво"; 10 "Екологічна безпека"; 11 - "Сім'я"; 12 - "Освіта, наука і культура"; 13 - "Громадські об'єднання"; 14 - "Свобода інформації".

Взаємовідносини держави і суспільства регламентувались ст. 64 і 65 і зводились до такого: держава підпорядковується служінню громадянському суспільству і спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних можливостей для всіх як основи соціальної справедливості; держава не втручається у справи людини і суспільства; державне регулювання суспільних відносин здійснюється в межах визначених Конституцією; законодавча влада обмежена засадами конституційного ладу, природними правами і свободами людини, загальновизнаними принципами міжнародного права; виконавча і судова влада, окрім того, обмежені законом.

У ст. 64 проекту Конституції України в редакції від 27 травня 1993 року зазначалось, що громадянське суспільство ґрунтується на засадах свободи і рівноправності людей, самоорганізації і саморегулюванні. У наступній статті підкреслювалось, що держава спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних можливостей для всіх як основи соціальної справедливості, а правове регулювання в громадянському суспільстві здійснюється шляхом, визначених Конституцією і спрямованих на забезпечення інтересів людини.

Проект Конституції України в редакції від 24 лютого 1996 року уже не містив положень про громадянське суспільство. Відсутні такі положення і в діючій Конституції України. Розробники Основного Закону та законодавець, враховуючи перехідний характер суспільних відносин, нерозвиненість громадянського суспільства в Україні, відмовилися від цієї ідеї.

Не дивлячись на це, в Конституції України закріплені правові основи для подальшого розвитку громадянського суспільства: принцип багатопартійності, створення державою однакових умов для діяльності політичних партій, інших громадських об'єднань, заборону будь-якій політичній силі присвоювати право здійснювати державну владу (ст. 3, 15, 36, 37); принцип економічної багатоманітності, рівність всіх форм власності, невтручання держави у безпосередню господарську діяльність підприємств незалежно від форм власності, свобода підприємництва (ст. 13, 15, 42); принцип ідеологічного плюралізму, відокремлення церкви від держави, невтручання держави у справи релігії; роздержавлення й деідеологізація освіти, науки і культури, всієї духовної сфери суспільства на основі конституційного гарантування права на свободу думки, совісті і релігії (ст. 15, 34, 35); принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність (ст. 3); принцип невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини (ст. 21).

На думку А. Мацюка [14, с. 206], основними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є: розширення соціальної бази влади, підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей для участі громадян в управлінні державними і суспільними справами; активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру (благодійні фонди, споживчі товариства, клуби за інтересами, асоціації тощо), розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності; постійне вдосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотного зв'язку від суспільства до держави; максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до права і закону; виховання природного почуття патріотизму на основі поваги до національної історико-культурної спадщини; зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі щонайширших зв'язків із зарубіжним світом; піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності.

Розділ ІІ. Характеристика суспільного ладу української держави

2.1 Конституційні основи економічних відносин