Зміст

• Вступ
• 1. Поняття біженців
• 2. Міжнародне законодавство про біженців
• 3. Національне законодавство України про статус біженців
• 4. Надання статусу біженця в Україні
• 5. Особливості право та дієздатності біженців в Україні
• 6. Проблеми у становленні та вдосконаленні статусу біженців в Україні
• Висновки
• Література і нормативні акти

Вступ

Глобальна проблема біженців і осіб, які переміщуються усередині країни, - це одне із самих складних питань, що стоїть сьогодні перед світовим співтовариством. Воно є предметом активного обговорення в Організації Об'єднаних Націй, що продовжує пошук більш ефективних засобів захисту цих дуже вразливих груп населення і надання їм допомоги.

Проблема біженців сьогодні є актуальною і для України, з якою вона зіткнулась ще після розвалу соціалістичного табору. Це пояснюється відкритістю кордонів, можливістю вільного виїзду за кордон, активною зовнішньополітичною діяльністю, економічним, науково-технічним, культурним співробітництвом України з іноземними державами.

На територію нашої держави прибувають біженці з пострадянських держав, які постраждали від міжетнічних конфліктів і громадянських війн. Окрім цих осіб у державі з'явилася численна група вихідців з Африки, Азії, Ближнього і Середнього Сходу, які заявляють про себе як про біженців, а також групи осіб, які проживають на території України з часу існування СРСР. Ці особи прибули в державу на законних для того часу підставах, які не мають можливості повернутися до себе на батьківщину з різних причин і продовжують проживати без визначеного правового статусу. Це в'єтнамці, курди, сомалійці, ангольці, африканці та інші.

Зростанню кількості іноземців на території України сприяє також значне розширення та збагачення міжнародних зв'язків. Ці стосунки приймають різні форми: зв'язки окремих трудових колективів, туристичні поїздки, поїздки за особистим запрошенням і т.ін.

Є всі підстави вважати, що кількість осіб, які заявляють про себе як про біженців, буде зростати. Цьому сприяє законодавство України. У ст. 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.

На думку правозахисників, міграція є найбільш характерним символом нового тисячоліття. Всього у світі, за даними ООН, нараховується близько 90 млн. іммігрантів. Разом з цим зростає й кількість проблем, пов'язаних із цією категорією осіб: правових, економічних, соціальних, етнокультурних, релігійних, психологічних.

Ці проблеми не тільки не вирішуються, а й практично не вивчаються. Серед великої кількості проблем, пов'язаних із біженцями, слід особливо виділити додержання прав людини, захисту її честі та гідності. Вона включає в себе питання, що пов'язані з найважливішими сторонами життя людини. Біженці перебувають у такому стані, що навіть ці основні права часто не дотримуються. Це посилює увагу до визначення правового статусу біженців в Україні та обумовлює актуальність обраної теми.

Основна мета курсової роботи полягає у дослідженні правового статусу біженців та його врегулюванні у чинному законодавстві України.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання таких завдань:

1) визначити поняття біженців за міжнародним та національним законодавством;

2) проаналізувати особливості правоздатності та дієздатності біженців;

3) окреслити основні напрями реформування чинного законодавства України, яке стосується статусу біженців.

Об'єктом дослідження в цій роботі є чинне міжнародне та національне законодавство, а також монографії різноманітних дослідників та фахівців в галузі міжнародного приватного права.

Методологічною основою в роботі є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ правового характеру. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо визначення правового статусу особи.

З цією метою використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо.

У процесі розроблення проблеми використовувалися порівняльно-ретроспективний, формально-логічний, системного підходу, системно-функціональний, структурно-функціональний, аналогії, порівняльно-правовий та інші методи дослідження.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, шість розділів, висновки та список використаних джерел.

1. Поняття біженців

Термін “біженець” є чітко встановленим терміном, тобто його зміст визначається відповідно до принципів загального міжнародного права. При повсякденному вживанні він більш широкий і менш обмежений, позначаючи кожного, хто біжить, хто прагне врятуватися від обставин природного чи особистого характеру, що він вважав нетерпимими.

Для міжнародного права держави ще більше обмежили зміст поняття “біженець”. Наприклад, у нього не включаються “економічні біженці” (сам цей термін звичайно не вживається). Рішення їхніх проблем, можливо, відноситься до сфери міжнародної допомоги і розвитку і не зв'язано з інститутом притулку, під яким розуміється захист протягом необмеженого часу на території іншої держави.

Необхідно зазначити, що після Другої світової війни були сформульовані більш точні критерії і визначення статусу біженців.

Так, у Конвенції про статус біженців, прийнятій 28 червня 1951 року Генеральною Асамблеєю ООН термін “біженець” означає особу, яка:

1) вважалася біженцем згідно з угодами від 12 травня 1926 р. і 30 червня 1928 р. або згідно з конвенціями від 28 жовтня 1933 р. і 10 лютого 1938 р., Протоколом від 14 вересня 1939 р. або згідно зі Статутом Міжнародної організації у справах біженців;

постанови про відмову в праві вважатися біженцями, ухвалені Міжнародною організацією у справах біженців у період її діяльності, не перешкоджають тому, щоб статус біженця надавався особам, які задовольняють умовам, викладеним у вказаній Конвенції;

2) внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

У тих випадках, коли будь-яка особа є громадянином декількох країн, вислів “країна її національної належності” означає будь-яку з країн, громадянином якої вона є, і така особа не вважається такою, що позбавлена захисту країни своєї національної належності, якщо без будь-якої поважної причини, яка випливає з обгрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом однієї з країн, громадянином якої вона є.¹¹ Гай С. Гудвин - Гилл. Статус беженца в международном праве - Москва. 1997 год., С. - 19

Якщо взяти до уваги національний режим біженця, то згідно із ст. 1 Закону України “Про біженців” від 21 червня 2001 року: біженець -- це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

В цілому, можна зазначити, що біженцем являється особа, що не є громадянином держави - перебування цієї особи.

2. Міжнародне законодавство про біженців

Права біженців, що визначають їх правовий статус, а також їх честь та гідність захищаються в першу чергу міжнародними документами. Центральним міжнародним документом, що спрямовано на захист прав біженців і осіб, які шукають притулок, є Конвенція про статус біженців, прийнята у 1951 році, про яку було зазначено вище.

Окрім цієї Конвенції міжнародне товариство в рамках ООН видало низку документів (декларації, пакети, договори), які містять у собі норми, що стосуються захисту прав біженців. Першим із цих документів є Загальна декларація прав людини, що була затверджена та проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. В преамбулі до Декларації зазначено:

“Беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і, рівних та невід'ємних прав їх є основою свободи, справедливості та загального миру; і, беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства, і що створення такого світу, в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошене як високе прагнення людей; і, беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи і в рівноправність чоловіків і жінок та вирішили сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі; і, беручи до уваги, що загальне розуміння характеру цих прав і свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов'язання”.¹¹ Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2002., С. - 142

У подальшому приймалися інші документи і, насамперед, Міжнародний пакт про громадські та політичні права, Європейська конвенція прав людини та інші, де сформульовано широкий комплекс норм по забезпеченню і захисту прав людини, її основних свобод, що ґрунтуються на положеннях Загальної декларації прав людини.

Поява цих документів була зумовлена необхідністю міжнародного контролю захисту прав і свобод у масштабах усього суспільства і знаменувала визнання пріоритету загальних норм міжнародного права над нормами внутрішнього державного права.

Необхідно зазначити, що тривалий час Україна не підписувала жодного міжнародного документа, що стосувався б проблем біженців. До такого країну спонукав тяжкий економічний стан.

Лише 10 січня 2002 року був підписаний Закон України “Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців”

На сьогоднішній час основні принципи Конвенції про статус біженців увійшли до національного законодавства і таким чином присутні у правовому полі України.

3. Національне законодавство України про статус біженців

Вивчаючи практику дотримання прав людини, захисту її честі та гідності відносно до біженців і осіб, які шукають притулок, у першу чергу необхідно розглянути закони України, в яких закладено правові норми, що мають відношення до цієї категорії осіб. Це дозволить з'ясувати сукупність прав і обов'язків, що передбачено українським законодавством для цієї категорії осіб.

У новій Конституції України, яка була прийнята 28 червня 1996 року, були закладені і принципи основних прав біженців, які, очевидно, будуть розвинуті та конкретизовані у відповідних законах. Фахівці зазначають, що це важливо зробити найближчим часом, тому що правове поле відносно регулювання різних аспектів поведінки іноземців і осіб без громадянства в Україні на багатьох ділянках ще не заповнене.¹¹ Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. -- 3-є вид. -- К.: Наукова думка, 2002., С. - 115

Необхідно звернути увагу на положення, викладені в пп. 1 і 2 частини 1 ст. 92 Конституції України, в якій говориться, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина, а також громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

В Конституції України було передбачено також положення про введення посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 85 п. 17). Сьогодні будь-яка людина, а значить і біженці, і особи, які шукають притулок, можуть звернутися до нього по допомогу з питань захисту своїх прав, честі та гідності тому, що посягання на честь та гідність особи розглядається як складне і багатопланове явище, яке зазіхає різними способами на різноманітні блага і суспільні відносини, що охороняються законом.

У Законі України “Про біженців” відображено правові економічні та організаційні гарантії прав людей, які вимушено залишили державу свого громадянства або державу свого постійного місця проживання.

Завдяки прийняттю цього Закону стало можливим створення органів міграційної служби в Україні. 22 червня 1994 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову “Про створення органів міграційної служби в Україні” № 428.

Крім того, в Законі України “Про біженців” визначено правовий статус біженців в Україні, їх права та обов'язки. Біженцям надаються достатньо широкі права: вони мають право на трудову діяльність, на отримання у власність майна, на медичну та грошову допомогу, пенсії, на навчання і т. п.

Важливим правовим актом у сфері міграційних процесів є Закон України “Про правовий статус іноземців”, прийнятий у лютому 1994 року. У ньому закріплено права, свободи і обов'язки іноземців, які проживають або тимчасово знаходяться в Україні, вони є рівними з громадянами України в правах й обов'язках, за виключенням участі в роботі політичних партій, участі в референдумах, не можуть бути вибраними до органів державної влади і місцевого самоврядування, на них не розповсюджується загальна військова повинність.

4. Надання статусу біженця в Україні

Порядок надання статусу біженця сьогодні чітко визначений Законом України “Про біженців.

Так, відповідно до вказаного законодавчого акту особи, які мають намір набути статусу біженця і перетнули державний кордон України у порядку, встановленому законодавством України, повинні протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця.

Терміни для подання заяви про надання статусу біженця, які встановлені частинами першою, другою, шостою цієї статті, не поширюються на випадки подання таких заяв законними представниками дітей, розлучених з сім'ями.¹¹ Ст. 9 закону України «Про біженців»

Відповідно до ст. 10 Закону України “Про біженців” статус біженця не надається особі:

яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;

яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;

яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).

Необхідно зазначити, що рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.

5. Особливості право та дієздатності біженців в Україні

Правовий статус біженців визначається наявністю у них спеціальної правосуб”єктності, що характеризується правоздатністю та дієздатністю, які обумовлюють можливість мати певні права та нести обов”язки цій категорії осіб.

Правовий статус осіб, яким надано статус біженця в Україні визначений у ст. 19 Закону України “Про біженців”. Згідно із вказаною статтею - особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Такі особи користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, -- за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.¹¹ Ст. 20 закону України “Про біженців”

Таким чином, біженці, що є іноземцями можуть реалізувати права і обов'язки так само, як і громадяни України.

Можна на конкретних прикладах дати характеристику право- і дієздатності біженців:

1. Наприклад, у Водному кодексі України від 6 червня 1995 р. зазначено, що водокористувачами в Україні можуть бути громадяни України, іноземні фізичні особи та особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних об'єктів, скидають у них зворотні води або користуються водними об'єктами.

2. Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. гарантує іноземним громадянам та особам без громадянства, які працюють в Україні за дозволом, право на від пустки нарівні з громадянами України.

3. У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" національний правовий режим для іноземних суб'єктів господарської діяльності означає, що вказані суб'єкти мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується до здійснення усіх видів господарської діяльності, пов'язаної з інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів.

4. Право на одержання медичної допомоги нарівні з громадянами України мають іноземні громадяни і особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, які подали заяву про надання їм статусу біженця в Україні, особи, які в установленому порядку отримали такий статус. Всім іншим іноземцям медична допомога подається за плату. Іно земці мають право звернутися за екстреною медичною допомогою до будь-якого державного та комунального закладу охорони здоров'я України. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 липня 1997 p. затверджено Перелік видів захворювань і станів іноземних громадян, що потребують екстреної медичної допомоги. Вартість такої допомоги іноземцю, який тимчасово перебуває на території України, визначається відповідно до Порядку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я. Зазначені акти доповнює постанова Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення порядку на дання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України" від 17 вересня 1997 p. У ній встановлено необхідність обов'язкової наявності у іноземних громадян на момент отримання в'їзної візи або перетинання державного кордону України страхового поліса, ви даного Державною акціонерною страховою компанією України з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам. Зазначений страховий поліс не потрібен іноземним громадянам, що прибули в Україну з держав, із якими вона має угоди про безоплатне надання екстреної медичної допомоги. Іноземний громадянин може мати і страховий поліс, виданий іноземним страховиком, але за умови визнання таких полісів шляхом укладення договорів між Державною страховою компанією та іноземним страховиком. У вказаній поста нові регламентується також порядок компенсації витрат, пов'язаних з наданням екстреної медичної допомоги.

Необхідно вказати і про те, що в разі, якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України (так звана реторсія), Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення надає чинності після його опублікування та може бути скасоване, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийняте.¹¹ Ч. 3 ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців"

Вказівка на застосування до прав та обов'язків іноземців національного режиму чи можливого застосування реторсії міститься і у відповідних статтях Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

За встановленими цивільним законодавством України нормами іноземці мають право звертатися до судів України, користуватися ци вільними процесуальними правами нарівні з громадянами України. Закріплений у законодавстві національний режим стосовно цивільної правоздатності іноземців має безумовний характер. Це означає, що згаданий вид режиму надається іноземцям у кожному конкретному випадку без вимоги взаємності, незалежно від того, чи надаються такі ж права громадянам України на батьківщині іноземців.

Законодавство України може встановлювати винятки щодо правоздатності. Такі винятки стосуються, зокрема, обмежень призначення на посади або певної діяльності, що пов'язано з належністю до громадянства України (ч. 4 ст. 8 Закону України "Про правовий статус іноземців"). Так, відповідно до ст. 4 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 p. право на державну службу мають тільки громадяни України. Згідно зі ст. 7 Закону України "Про статус суддів" право на зайняття судової посади мають тільки громадяни України.

Законодавча практика засвідчує, що національний режим стосовно здійснення окремих прав іноземців може запроваджуватися навіть після запровадження законодавством цього режиму щодо загального обсягу прав та обов'язків іноземців. Так, Указом Президента України "Про заходи забезпечення приватизації у 1995 році" від 23 червня 1995 p. було встановлено запровадити з 1995 p. національний режим щодо участі іноземних інвесторів у приватизації майна зазначених у ньому об'єктів (згідно п. 10). Вказане положення поширювало свою дію на іноземців -- іноземних інвесторів. Право іноземних громадян, осіб без громадянства бути покупцями об'єктів приватизації передбачено Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції від 19 лютого 1997 pоку).

Поширення на права іноземців в Україні національного ре жиму означає також, що вони не можуть вимагати надання прав, не передбачених законодавством України або міжнародними договорами. Таке право може бути невідомим в Україні або не поширюватися на іноземців. Наприклад, не відомим законодавству України є інститут набувальної давності, роздільного проживання подружжя, вимога відшкодувати моральну шкоду, заподіяну відмовою в одруженні. Не поширюється на іноземців право громадян України набувати у власність земельну ділянку.

У деяких випадках законодавство України та міжнародні договори кореспондують один одному. Наприклад, іноземці можуть займатися в Україні певною діяльністю, використовуючи свою кваліфікацію. Але тільки міжнародними договорами встановлюється еквівалентність атестатів, дипломів, навчальних курсів, кваліфікації, вчених ступенів і звань (ст. 64 Закону України "Про освіту" від 23 березня 1996 p.).

Іноземці не можуть бути адвокатами, аудиторами і нотаріусами (ст. 2 Закону України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р., ст. 5 Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р., ст. 3 Закону України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 p.

Щодо здійснення окремих прав іноземцями законодавством України встановлено обмеження. Наприклад, відповідно до ст. 24 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 p. іноземні громадяни, зокрема священнослужителі, релігійні проповідники, інші представники зарубіжних організацій, які тимчасово перебувають в Ук раїні, можуть займатися проповідуванням релігійних віро вчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих релігійних організаціях, за запрошенням яких прибули, і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) від повідної релігійної організації.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про охорону прав на вина ходи і корисні моделі", ст. 4 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", ст. 4 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", що були прийняті 15 грудня 1993 p., а також ст. З Закону України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" від 5 листопада 1997 р. іноземні громадяни та особи без громадянства, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межа ми України, свої права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки для товарів і послуг, топографії інтегральних схем здійснюють тільки через представників, зареєстрованих відповідно до Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), затвердженого поста новою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 p.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про державну таємницю" від 21 січня 1994 p. іноземним громадянам та особам без громадянства у виняткових випадках на підставі міжнародних угод або письмового розпорядження Президента України надається доступ до державної таємниці.

В окремих сферах діяльності, зокрема інвестиційній, торгівельній, до здійснення прав та обов'язків іноземців може застосовуватися режим найбільшого сприяння. У законодавстві України суть цього режиму сформульовано, зокрема, у ст. 7 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Тут режим найбільшого сприяння означає, що іноземні суб'єк ти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків і зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим. Ре жим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі. Позбавити вказаного режиму може Верховна Рада України. Таке рішення цей орган приймає у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союз ів або економічних угруповань (згідно із ст. 29).

На підставі національного закону чи міжнародного договору України іноземцям для здійснення ними прав і обов'язків може надаватися спеціальний режим.

Правовий статус іноземців - біженців, окрім правоздатності, включає і їхню дієздатність. Оскільки питання повної дієздатності по-різному регламентується у правових системах, колізійні норми законодавства України допомагають вирішити колізійні проблеми у цій сфері. Відповідно до Цивільного ко дексу України до визначення цивільної дієздатності іноземного громадянина застосовується закон країни його громадянства. До визначення цивільної дієздатності особи без громадянства застосовується закон країни постійного місця, проживання. Проте цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства щодо угод, які укладаються в Україні, та зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається за її законом. Проте, такі норми досить проблематично застосовувати до біженців, оскільки вони покидають свої країни і звертаються за притулком та захистом.

У законодавстві України також установлено колізійну норму, яка вирішує питання визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною. Відповідно до Цивільного кодексу України, іноземні громадяни та особи без громадянства можуть бути визнані недієздатними або обмежено дієздатними у порядку, встановленому законодавством України.

Таким чином, на сьогоднішній час біженці отримали можливість реалізовувати широкий спектр прав, які належать їм, як людині. До основних сфер, в яких біженці прирівнюються до громадян України, належать сфери цивільно-правових, шлюбно-сімейних, трудових відносин, де вказані особи мають майже однакові права та обов'язки.

6. Проблеми у становленні та вдосконаленні статусу біженців в Україні

Проведений аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що сьогодні в українському законодавстві є певна кількість нормативних документів, що регламентують права й обов'язки біженців і осіб, які шукають притулок. Разом з тим, практика їх реалізації пов'язана з великими труднощами, що обумовлені рядом причин.

По-перше, відсутністю матеріальних можливостей для реалізації прав біженців, передбачених законом. Неспроможність держави захистити права біженців та осіб, які шукають притулок, їх честь та гідність викликає вкрай негативні наслідки, оскільки вона паралізує законослухняність населення держави, включаючи і біженців, і осіб, які шукають притулок. До сьогодні не вирішене питання про створення хоча би одного на всю Україну пункту тимчасового розташування біженців. Створюється замкнене коло: держава не надає біженцям місць законного проживання, але вимагає виконання закону про біженців.

Іншою причиною труднощів реалізації українського законодавства відносно біженців і осіб, які шукають притулок, є відсутність досвіду роботи державних органів з такою категорією населення. Це призводить до надто повільної, багатомісячної, а іноді й багаторічної підготовки підзаконних актів. Відсутність же таких документів створює обстановку правової невизначеності, а це означає, що створюється середовище, яке сприяє порушенню прав людини.

Третьою причиною зазначених проблем є невисокий рівень правової культури державних службовців, у тому числі й працівників правоохоронних органів.

Виходячи з цього та враховуючи, що Україна як суб'єкт міжнародних відносин зобов'язана дотримуватись норм міжнародного права, Декларації прав і свобод людини та інших міжнародно-правових актів, необхідно:

визначити концепцію національної політики відносно біженців та осіб, які шукають притулок на території України;

створити загальноукраїнську мережу правових консультаційних пунктів для біженців та осіб, які шукають притулок;

інформувати всіх іноземців, які прибувають на територію України, про правила та місця їх реєстрації в нашій країні, а також про правила перебування іноземців і осіб без громадянства в нашій державі. Цю інформацію можна підготувати у вигляді пам'яток;

врегулювати нормативно процедуру вилучення та знищення незаконних документів, що посвідчують особу, у біженців і осіб, які шукають притулок. Ця процедура має носити цивілізований, не принижуючий людську гідність характер;

органам виконавчої влади організувати роз'яснювальну і правову просвітницьку роботу з керівниками РАГСів, управлінь освіти різних рівнів, дитячих дошкільних закладів, шкіл, медичних закладів з питань прав біженців та осіб, які шукають притулок;

налагодити просвітницьку і виховну роботу з державними службовцями, які працюють з іноземцями, спрямовану на недопущення порушень прав людини, приниження честі та гідності особистості;

налагодити тісну співпрацю з міжнародним співтовариством з метою залучення коштів міжнародних організацій та країн-донорів для вирішення цієї проблеми.

Від розв'язання цих завдань залежить авторитет української держави, що прагне стати цивілізованою демократичною країною.

Висновки

Безперечно, що сьогодні проблема біженців продовжує залишатися викликом для міжнародного співтовариства. У той час як держави, що приймають біженців, повинні і надалі виконувати свої зобов'язання по забезпеченню їхнього захисту і сприяти створенню обстановки терпимості стосовно представників інших народів держави походження біженців зобов'язані запобігати діям, що породжують масовий від'їзд їхнього населення.

Вважається, що на сучасному етапі розвитку суспільства світове співтовариство повинне визначити найбільш ефективні шляхи запобігання нових потоків біженців.

Варто продовжити вивчення глибинних причин цих явищі і діяльність по поліпшенню положення. Якщо головною причиною потоків біженців є убогість, то одним з варіантів рішень могло б стати надання допомоги з метою розвитку технічної допомоги.

Якщо основними причинами масового відходу є порушення прав людини, то рішення проблеми може полягати в постійному спостереженні за ходом розвитку подій з боку органів системи Організації Об'єднаних Націй по правах людини, осудженні порушень міжнародним співтовариством і призначенні спеціальних доповідачів для вивчення конкретних ситуацій і підготовки рекомендацій.

Якщо причинами потоків біженців є конфлікти з застосуванням насильства, то рішення можуть бути знайдені в області превентивної дипломатії, у сприянні посередництву, як засобу врегулювання конфліктів, а також у дотриманні положень гуманітарного права.

Однак міжнародне співтовариство завжди повинне бути готове до дій у надзвичайних ситуаціях. У цьому зв'язку величезне значення могла б мати система раннього попередження, створена Генеральним секретарем ООН. Вона могла б відігравати важливу роль у виявленні ситуацій, що можуть породити великі потоки біженців. Найефективнішим способом реагування в надзвичайних ситуаціях завжди буде скоординований і загальносистемний підхід.

В таких умовах важливим залишається формування правового статусу біженців на території тих країн, куди вони прибувають. Це обумовлює постійну увагу до вдосконалення чинного законодавства та процедур надання статусу біженців.

Сьогодні встановлено, що у системі захисту, закріпленою міжнародною Конвенцією 1951 р. і загальним міжнародним правом, маються певні прогалини, як між статусом біженця, так і в рішеннях проблем біженця. Біженці захищені принципом non-refoulement, а статус біженця, часто, хоча і не обов'язково, є достатньою умовою надання постійного чи довгострокового притулку. Але не існує обов'язкового зв'язку між принципом non-refoulement і прийомом або наданням притулку. І в практиці держав, і в міжнародному праві воля розсуду держави при наданні притулку і зобов'язання дотримувати принципу non-retoulement залишаються розділеними, хоча їх і зв'язує загальний стандарт визначення: цілком обґрунтовані побоювання переслідувань, чи ризик катувань, чи іншої значної шкоди.

На практиці держави не тільки надають постійний захист, але поняття притулку в цілому не розглядають у відриві від поняття біженця і від нормативного принципу non-refoulement. Держави зобов'язані захищати біженців і, отже, дотримувати принципу non-refoulement. Час його дотримання не обмежене і не може бути обмежено ніякими принципами міжнародного права.

У тій мірі, у якій держава своїми діями може піддати людини ризику порушення прав людини, її відповідальність диктується обов'язком, а не співвідноситься строго з яким-небудь правом окремої особи. Відмовлення від повернення біженців в обстановку переслідувань або небезпеки для їхнього життя чи здоров'я -- зобов'язання держави перед міжнародним співтовариством.

Саме на окреслених принципах сьогодні будує власну державну політику Україна, яка створює для біженців такий сприятливий режим, що достатній для реалізації ними власних життєвих потреб та захисту.

Література і нормативні акти

1. Гай С. Гудвин - Гилл. Статус беженца в международном праве - Москва. 1997 год.

2. Закон України “Про біженців” // ВВР, 2001, N 47, ст. 250

3. Преамбула Загальної декларації прав людини. Права людини і професійні стандарти для юристів. - К., 1996. - С. 6.

4. Конвенция, определяющая государство, ответственное за рассмотрение заявлений о предоставлении убежища, поданных в одном из государств - членов Европейских Сообществ (Дублинская конвенция) 15 июня 1990г.

5. Конвенція про статус біженців від 28 червня 1951 року

6. Колодій А.М., Копейчиков В.В. Основи конституційного ладу Укpаїни. Hавч. посібник., К., "Либідь", 1997

7. Конституционное право / Под ред. Лазарева - М., 1998.

8. Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. -- 3-є вид. -- К.: Наукова думка, 2002.

9. Конституція України - К., 1996 р.

10. Лисенков С.Л. Конституція України: матеріали до вивчення - Київ: Либідь 1997 р.

11. Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права. 1996 / Права людини. Збірник документів.

12. Основи конституційного пpава Укpаїни / Під ред. Касинюка Л.А. - Х: ТОВ "Одісей", 1997

13. Погорілко В.Ф. Конституційне пpаво Укpаїни. Підpучник для студентів юpидичних спеціальностей вищих закладів освіти. - К., "Hаукова думка", 1999.

14. Сравнительное конституционное право / Под ред. А.И. Ковлера, В.Е. Чиркина. - М.: Манускрипт, 1996.

15. Теория государства и права. -- М.: Юрид. літ., 1983.

16. Тодыка Ю. Конституционное пpаво Укpаины: отpасль пpава, наука, учебные дисциплины. Учебное пособие. Хаpьков, 1998.

17. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2002.

18. Чиркин В.Е, Основы конституционного права: Учебное пособие М. 1996.

19. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // ВВР, 2003, № 4, Ст. 26

20. Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії) // Право України. - 1999. - № 6.