Військові суди в Україні

2

Зміст

Вступ

1. Перспективи розвитку та система судової влади в Україні

2. Військові суди через призму правової держави

3. Організація діяльності військових судів в Україні

3.1 Основні завдання військових судів

3.2 Система військових судів

3.3 Підсудність справ військовим судам

3.4 Порядок призначення та обрання військових суддів. Статус судді військового суду

Висновки

Використана література

Вступ

Визнання військових судів складовою системи судів загальної юрисдикції, здійснення ними правосуддя згідно з нормами процесуального законодавства України, поширення всього комплексу прав і гарантій, передбачених законодавством, забезпечення у діяльності таких судів конституційних засад судочинства свідчать про органічне входження військових судів у єдину судову систему України.

Разом з тим деякими науковцями [10, с. 277] висловлюються сумніви щодо доцільності подальшого функціонування військових судів у системі судів загальної юрисдикції Так, існує думка що військові суди є становими (особливими) судами (основною формальною ознакою останніх є поширення їх юрисдикції лише на осіб із певним станом), створення яких заборонено ст. 125 Конституції України Зазначене твердження є некоректним, тому що діяльність військових судів спрямована на охорону від будь-яких посягань безпеки країни, боєздатності її Збройних Сил та інших військових формувань [8].

Військове законодавство є складним як за будовою, так і для сприйняття цивільною людиною. Суддя повинен бути не тільки обізнаний із відповідними законодавчими джерелами, а й здатний правильно здійснити юридичну кваліфікацію тієї чи іншої життєвої ситуації, що потребує певного теоретичного рівня підготовки і відповідного практичного досвіду військової служби. Судова практика свідчить, що судді районних (міських) судів об'єктивно мають недостатні теоретичні знання й практичні навички для правильного застосування військового законодавства при розгляді підсудних військовим судам справ щодо військовослужбовців та інших категорій осіб.

Наявність окремої військової судової ланки притаманна практично всім державам, які мають регулярні збройні сили. Військовий суд успішно функціонує навіть у нейтральній Швейцарії, не кажучи вже про країни НАТО (США, Великобританія, Канада, Іспанія тощо). У деяких із них (наприклад, США, Великобританії Канаді тощо) діють військові суди (трибунали), які вважаються частиною армії. Судді цих судів призначаються військовими посадовими особами різних рівнів, які мають право на затвердження вироків, а вищі інстанції військових судів відокремлені від цивільних судів і підпорядковані військовому відомству. Та навіть за таких умов, виходячи із судової практики Європейського суду з прав людини, функціонування військових судових органів у цих державах сумніву не піддається.

Крім того, військові судді-практики відзначають, що цивільні судді, по-перше, морально не готові до розгляду справи у військах, а, по-друге, вони не завжди можуть адекватно сприйняти особливості військового контингенту, режимність військової частини тощо, не кажучи про необхідність здійснювати виховний вплив на військових.

Існування військових судів як незалежних і безсторонніх, створених відповідно до закону і здатних забезпечити справедливий і відкритий розгляд справ протягом розумного строку, повністю відповідає вимогам статей 6' та 13' Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція). Їх демократичність підтверджувалася і в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Усе викладене вище свідчить про те, що намагання ліквідувати таку необхідну ланку державної системи захисту прав і свобод громадян та судової системи, як побудовані на демократичних засадах військові суди, є безпідставним і може призвести лише до негативних наслідків у забезпеченні законності й правопорядку у важливій державній інституції, якою є військова організація.

Тому, метою цієї роботи є висвітлення основних напрямів та особливостей функціонування військових судів в умовах сучасності.

1. Перспективи розвитку та система судової влади в Україні

Прийнятий 7 лютого 2002 р. Закон України «Про судоустрій України» свідчить про завершення певного етапу здійснення судової реформи в нашій державі.

Прийняттям 28 червня 1996 р. нової Конституції України була утворена міцна правова база для подальшого розвитку судової реформи. В ній закладені основні принципи самостійної судової влади, механізм реалізації яких має бути врегульований відповідними законами.

В сучасній Україні суди мають безпосереднє відношення до багатьох сторін формування громадянського суспільства, бо, зокрема, вони розглядають спори, що виникають під час проведення виборів та за їх підсумками, з приводу реєстрації політичних партій і громадських організацій, реалізації політичних прав громадян, а судова практика свідчить про те, що процесуальна регламентація розгляду деяких із зазначеної категорії справ ще дуже далека від досконалої, оскільки не забезпечує повністю права особи на правосуддя на його доступність.

В останні роки йде активна робота по становленню нового виду судочинства - адміністративного.

Отже, судова реформа, завершивши один етап, перейшла до наступного. Цей етап потребує науково-теоретичного осмислення нового законодавства, практики його застосування, з тим щоб черговий етап судової реформи мав міцне наукове підґрунтя і сприяв би подальшому забезпеченню прав особи на справедливий, незалежний і неупереджений суд [10, с. 277].

Статтею 3 Закону України “Про судоустрій” визначено, що Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції є складовими судової системи. Тим самим підкреслюється належність до судової гілки влади як судів загальної юрисдикції, так і Конституційного Суду України.

Судова система України - це сукупність взаємопов'язаних між собою судових органів України усіх видів, що здійсняють правосуддя чи інші правові функції у процесуальних формах.

Відповідно до ст.125 Конституції України система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Систему судів загальної юрисдикції складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди, Апеляційний суд України; 3) Касаційний суд України; 4) вищі спеціалізовані суди; 5) Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Відповідно до Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону.

Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані суди.

2. Військові суди через призму правової держави

Збереження за Законом “Про судоустрій України” (статті 19, 21, 25, 32, 48) військових судів як складового елемента системи правосуддя в Україні не зняло, а навпаки - загострило проблему і активізувало критику щодо правильності такого рішення і особливо стосовно їхньої компетенції. Проблематика питання спонукає до висловлення деяких міркувань. Перш за все є потреба у роз'ясненні суті термінологічного визначення «військова юстиція», яке не слід ототожнювати з поняттям «військове судочинство».

Узагальнюючий аналіз світової практики дає підстави вважати, що під військовою юстицією розуміється кілька напрямів предметної діяльності, які здійснюються (можуть здійснюватись) різними інституціями та органами: 1) підтримання правопорядку серед військовослужбовців і контроль за їхньою статутною поведінкою у громадському середовищі здійснюється військовою поліцією чи жандармерією; 2) дізнавча діяльність щодо вчинення військовослужбовцями правопорушень здійснюється командирами військових частин або військовою поліцією чи жандармерією; 3) юридично-консультативна або юридично-роз'яснювальна робота покладається на правову службу в збройних силах певних країн або адвокатуру; 4) розслідування кримінально караних правопорушень і пред'явлення військовослужбовцям обвинувачення у вчиненні злочину здійснюється військовими чи спеціальними прокурорами або командирами військових частин; 5) розгляд справ про обвинувачення військовослужбовців у вчиненні злочину або інших справ щодо розв'язування спірних правовідносин, в яких стороною є військовослужбовець, здійснюється військовими судами (трибуналами) або суддями, які спеціалізуються у сфері військових злочинів.

Таким чином, військове судочинство - це лише один із напрямів військової юстиції, але найбільш з них вагомий за наслідками, оскільки наслідком діяльності є найвища форма з рішень, які постановляє державна влада, - судове рішення. Саме судочинство у військовій сфері обрано предметом аналізу в цій статті як одне з найбільш дискусійних явищ у середовищі українських правників, яке породжує діаметрально протилежні погляди. Стан з військовим судочинством для світової спільноти є фактично лакмусовим папірцем у характеристиці не лише судового, а й державного устрою певної країни за ознакою - громадянське суспільство, сучасно цивілізована, правова держава [4, с. 98].

В Україні виникла парадоксальна ситуація - з набуттям громадянами додаткових можливостей звертатися до суду за захистом їхніх прав, завдяки загальному розширенню юрисдикції судів (ч.2 ст.124 Конституції), одночасно розширилася й юрисдикція військових судів у порівнянні з юрисдикцією військових трибуналів СРСР, тобто до їхньої компетенції, окрім кримінальної, додалась ще й цивільна галузь права. Військові суди за суб'єктною ознакою розглядають: кримінальні справи, де хоча б один з підсудних є військовослужбовцем (за таких умов «цивільна» особа, яка вчинила злочин у групі з військовослужбовцем, вже підпадає під юрисдикцію цього суду), та деякі цивільні справи, де стороною (позивачем, відповідачем) є військовослужбовець. Проте це ще не межа претензій апологетів військового судочинства - тенденція має місце для подовження: є пропозиції поширити компетенцію військових судів також і на сферу адміністративної юрисдикції (оскарження дій і актів органів влади у сфері військової справи).

Викликає стурбованість те, що прихильники збереження військових судів намагаються вказану тенденцію представити як необхідне благо для громадян України, одягнутих у військову форму, причому з посиланням на практику і досвід інших країн світу. Останнє обґрунтування здебільшого є спекулятивним, оскільки за основу береться ознака формальної наявності військових судів у певних державах, без наведення репрезентативного кола таких країн, і особливо без аналізу меж їхньої юрисдикції та рівня розвитку у відповідній країні громадянського суспільства, інститутів демократії, цивільного контролю за військовою сферою взагалі і за військовими судами зокрема.

Аналіз організації військового судочинства в інших країнах вказує на наступне. Із 38 держав-учасниць Ради Європи (крім країн СНД) тільки у тринадцяти з них діють військові суди (Велика Британія, Бельгія, Болгарія, Греція, Іспанія, Італія, Кіпр, Люксембург, Нідерланди, Польща, Португалія, Туреччина, Угорщина). З цього кола країн тільки в Польщі та Туреччині військові суди, крім кримінальних справ, розглядають ще й окремі цивільні справи, в яких стороною є військовослужбовці. Але Туреччина вже опинилась під певним тиском, оскільки за рішенням Страсбурзького суду (справа Сіраклар, 1998) вона визнана порушником прав людини за розгляд військовим суддею справи з цивільного права. В інших із зазначених країн юрисдикція військових судів стосується кримінальних справ за обвинуваченням лише військовослужбовців у вчиненні здебільшого військових, а не загальнокримінальних злочинів.

Переважна більшість країн сучасної Європи взагалі не має військових судів, які б здійснювали кримінальну, а тим більше цивільну юрисдикцію, у тому числі й такі сучасні орієнтири європейської цивілізації, демократії і гарантій прав людини, як-от: Франція, Австрія, Німеччина (дві останні після другої світової війни взагалі не утворювали таких судів).

В Європі у зв'язку з реалізацією вимог Конвенції з прав людини та основних свобод давно намітилася тенденція до обмеження юрисдикції військових судів та поступової відмови від них. Франція, в якій Конституцією заборонено утворювати у мирний час військові суди, першою подала приклад, ліквідувавши у 1981 р. Суд національної безпеки, а у 1983 р. всю систему військових судів. У цьому Францію підтримує Німеччина, в якій можуть в мирний час, за двома конституційними підставами (для кораблів військово-морського флоту та для військ, що знаходяться за кордоном), утворюватись суди військово-кримінальної юстиції (ч. 2 ст. 96 Конституції ФРН), але урядові структури, у тому числі Міністерство оборони ФРН, досі утримуються від ініціатив щодо реалізації вказаної норми. Проте навіть у випадку реалізації цієї норми такі суди діяли б лише у першій інстанції і лише стосовно військових злочинів, а вищою інстанцією (касаційною) щодо їхніх рішень була б Федеральна судова палата (загальносудова установа, яка за статусом наближена до Верховного Суду України) [15, с. 112].

Необхідно також проаналізувати деякі закони і практику Німеччини, щоб здолати неправильну інтерпретацію і маніпуляцію досвідом цієї країни для аргументації щодо існування і діяльності військової юстиції. Наявність у ФРН дисциплінарних військових судів використовують як аргумент для підтвердження доцільності та збереження сучасних українських військових судів, хоча це зовсім незрівняні речі. Непорозуміння відбуваються на рівні термінологічних визначень. Розгляд дисциплінарних справ не повинно ототожнюватися з традиційним судочинством. Конституція ФРН (ч. 2 ст. 92) встановила конституційні підстави для можливого утворення військово-кримінальних судів (нім. Wehrstrafgerichte), які, як вже зазначалось, німецька влада вирішила поки не реалізовувати. Саме це є традиційним судочинством, але в галузі військових відносин. У сучасних умовах для військовослужбовців Бундесверу діють військово-дисциплінарні суди (нім. Truppendienstgerichte - труппендінстгеріхте). Ключове слово Dienst (служба), тобто за предметною юрисдикцією це є правовідносини, що випливають з ієрархічної підпорядкованості та статутних зобов'язань військовослужбовців. Розгляд таких правовідносин суто управлінського (адміністративного) напряму між підпорядкованими військовослужбовцями та їхніми начальниками (командирами) для домінування принципу неупередженості передано у підвідомчість інституції, яку відокремлено від військового командування і яку умовно названо - військово-дисциплінарні суди.

До речі, дисциплінарні суди, як відомчі, діють у Німеччині і для інших категорій службовців, які перебувають в особливих службових відносинах або у відносинах вірності (нім. Dienst - und Treueverhaltnis) з державою (федеральні чиновники, судді, прокурори, нотарі) чи мають високу професійну відповідальність перед суспільством (адвокати, аудитори, повірені у патентах, консультанти і довірені особи у податкових справах тощо). Рівнозначні до таких судів є суди честі для представників медичних професій (лікарів, стоматологів і дантистів, аптекарів і провізорів, ветеринарів). У такому судочинстві головуючими в процесах є судді із судів звичайної юрисдикції, яким доручається провести слухання дисциплінарних справ, а представники об'єднань відповідних професій діють як народні засідателі [4, с. 100]. З точки зору традиційних уявлень щодо правосуддя, таку діяльність, яку колись здійснювали дисциплінарні органи у позасудовому порядку, можна назвати квазісудочинством.

Діяльність вказаних військово-дисциплінарних судів в Німеччині регулюється спеціальними Законами: про військове дисциплінарне провадження (WDO) і про військове оскарження (WBO). Ці суди мають подвійну функцію: 1) можуть застосовувати до порушників військової дисципліни дисциплінарні заходи (ст. 62 WDO), які вилучені з компетенції військових начальників, - скорочення окладу, заборона підвищення, пониження в службовому званні, звільнення зі служби, скорочення, позбавлення пенсії (ст. 54 WDO); 2) є інстанцією, до якої військовослужбовці звертаються зі скаргами на дії начальників, у тому числі і у випадках застосування простих дисциплінарних заходів - догани, суворої догани, штрафу, обмеження виходу за межі військової частини, дисциплінарного арешту (ст. 18 WDO). Ці суди утворюються з визначенням їхнього місцезнаходження федеральним міністром оборони і складаються з президента суду та необхідної кількості професійних суддів та суддів на громадських засадах. Професійні судді призначаються на підставі загального закону як федеральні судді Федеральним Президентом Німеччини за пропозицією федерального міністра юстиції і не можуть бути військовослужбовцями, а є суто «цивільними» особами (ст. 65, 69 WDO). В 1993 р. таких суддів, без врахування території колишньої НДР, було 20 осіб. Судді на громадських засадах (український аналог народних засідателів) можуть бути військовими, резервістами збройних сил або колишніми військовими без зарахування до резерву тощо (ст. 68 WDO). Особи цієї категорії призначаються командирами військових частин або керівниками інших установ, які за функціональним призначенням опікуються діяльністю цих судів (наприклад, військово-призовне управління призначає необхідну кількість таких суддів із осіб, які перебувають на обліку в резерві). Наступною інстанцією (касаційною) щодо рішень вказаних судів є сенат у справах військовослужбовців у складі Федерального Адміністративного суду (де суддями є суто «цивільні» особи), що підкреслює саме адміністративний характер предметної компетенції вказаних судів [15, с. 115]. Навіть таке квазісудочинство здійснюється у першій інстанції професійними «цивільними» суддями і, можливо, військовослужбовцями як громадськими суддями (народні засідателі), а в другій інстанції лише «цивільними» особами.

У Великій Британії та Іспанії військові суди із суддів-військовослужбовців діють лише у першій інстанції, а далі вони перебувають під контролем невійськових судових установ. Діяльність британських військових трибуналів перебуває під наглядом Відділення Королівської лави у Високому суді. Саме у цьому суді в 1951 р. утворено Військовий апеляційний суд із суддів Високого суду, деяких шотландських і ірландських суддів, яких призначає лорд-канцлер, тобто із суто «цивільних», а не військових осіб. Далі апеляції на рішення вже цього суду можуть подаватись до Суду Палати лордів. Таким чином, діє подвійний цивільний контроль за судочинством у військових судах.

В Іспанії у військових судах служать лише близько 20 суддів-військовослужбовців, включаючи суддів-слідчих (населення - 42 млн.), в Україні понад 150 лише суддів-військовослужбовців (населення - 48 млн.). Апеляційного оскарження рішень військових судів законодавство Іспанії не передбачає. Далі за інстанційно-організаційною ієрархією утворено військову палату (8 суддів) Верховного суду Іспанії як касаційну інстанцію. Судді цієї палати є цивільними особами. Формування палати відбувається наступним чином - всі судді призначаються Генеральною Радою Судової влади (аналог української Вищої ради юстиції), з яких 4 - за пропозицією Міністерства юстиції із суддів кримінальних судів звичайної юрисдикції, а 4 - за пропозицією Міністерства оборони із суддів військових судів, які після призначення зобов'язані одразу вийти у відставку і заступити на посаду суддів Верховного суду як невійськові особи [4, с. 101].

Система військових судів США набула сучасного вигляду наприкінці 60-х років XX ст. Дворівневу структуру (перша та апеляційна інстанції) суто військових судів, які «прив'язані» до військ і суддями є військовослужбовці, з 1968 р. увінчує Військово-апеляційний суд США (касаційна інстанція), який є суто цивільною установою. За словами конгресмена Філбіна з Комітету з військових питань Палати представників Конгресу США, «метою створення такого суду було прагнення підкреслити принцип цивільного контролю над збройними силами... Суд може діяти як великий, дійовий, безсторонній орган, що посідає вищу позицію у структурі військової юстиції і забезпечує... справедливий та безсторонній розгляд справи кожного обвинуваченого». Крім того, необхідно додати, що це єдиний суд, який перебуває під наглядовою юрисдикцією Конгресу США, зокрема Комітету з військових питань. Цей суд формується лише з «цивільних» осіб (з 1990 р. п'ять суддів). Суддя, як зазначено у статуті суду, має на час призначення бути особою «з цивільного життя». Існує ще додаткова умова, за якою особа, яка звільнена зі збройних сил після 20 років військової служби, взагалі не розглядається як така, що є «цивільною» у сенсі набуття права кандидувати на посаду судді у цьому суді. Після 1 серпня 1984 р. вказаний суд перестав бути останньою інстанцією щодо перегляду скарг на судові рішення попередніх інстанцій і його рішення можуть бути оскаржені до Верховного суду США. Встановлено подвійний цивільний контроль.

Система організації військового судочинства у Канаді перебуває у руслі тих самих тенденцій. Суто військові трибунали в збройних силах Канади діють лише у першій інстанції. Другою інстанцією є Військовий апеляційний суд, який для розгляду апеляцій на рішення військових трибуналів формується з суддів Федерального суду Канади та вищих судових установ окремих канадських провінцій, тобто з цивільних представників судів загальної юрисдикції. Рішення цього суду може бути оскаржено до Верховного суду Канади у касаційному порядку [4, с. 102]. Знову має місце подвійний цивільний контроль.

Таким чином, у світі, зокрема в Європі, простежуються певні тенденції щодо місця і ролі військових судів у структурі органів судочинства:

1) скорочення сфери діяльності військових судів через: а) поступову їхню ліквідацію; б) зменшення обсягу їхньої компетенції;

2) передача усіх справ з участю військовослужбовців до компетенції звичайних судів;

3) встановлення з боку держави судового і позасудового (через громадські організації) цивільного контролю за військовим судочинством в країнах, де воно ще існує.

Зрозуміло, що при аналізі зазначеного питання за зразок бралось лише законодавство та його практична реалізація у країнах з демократичним державним устроєм і розвинутими інститутами громадянського суспільства і поза увагою залишились держави з авторитарними тоталітарними режимами, які об'єктивно не можуть бути зразком для України, яка задекларувала свої наміри бути у колі демократичних держав.

Проте аналіз української дійсності щодо діяльності військових судів доводить, що Україна, на жаль, не знаходиться у фарватері загальноєвропейських прогресивних тенденцій. Може, вже настав час змінити орієнтири і підходи та усвідомити свою приналежність до Європейського дому не лише за географічною ознакою, а й за станом цивілізованих перетворень. Краще було б піти радикальним кроком - скасувати військові суди взагалі, а справи передати на розгляд до звичайних судів, утворивши в них спеціалізацію суддів для розгляду справ про військові злочини. Але якщо обрати еволюційний шлях й залишати таки суди, то з компетенцією лише стосовно військових злочинів, вилучивши із сучасного КК України ті склади злочинів, які не є притаманними для цієї категорії правовідносин, та не надавати їм компетенції щодо правовідносин в інших галузях права.

3. Організація діяльності військових судів в Україні

3.1 Основні завдання військових судів

Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону.

Військові суди діють у специфічних умовах. Сама структура управління армією ускладнює використання загальних судів для відправлення правосуддя у військовій сфері: армія управляється не за адміністративно-територіальним поділом. Крім того, мобільність військових з'єднань вимагає рухомих органів військової юстиції [13, с. 132].

Діяльність військових судів спрямована на охорону від будь-яких посягань: безпеки України; боєздатності та боєготовності її Збройних сил, інших військових формувань; прав і свобод військовослужбовців та інших громадян; прав і законних інтересів військових частин, установ, організацій.

Розгляд справ з військових злочинів вимагає від суддів знання військової служби, умов життя і побуту армії.

Військові суди діють на тих же принципах, що і всі інші судові органи (законності, гласності, незалежності суддів і підкорення їх лише закону тощо). Це важливо в армії, де керівництво військовослужбовцями здійснюється на принципах єдиноначальності.

Судді військових судів у своїй діяльності керуються лише законом і матеріалами справи. Ніхто не має права на них впливати.

3.2 Система військових судів

В Україні діють військові суди: гарнізонів (як місцеві), Військово-Морських Сил (як апеляційний), регіонів (як апеляційні).

Військовий суд гарнізону утворюється на території, на якій розташовано один або кілька військових гарнізонів.

Військових місцевих судів в Україні всього 24: Вінницького, Дарницького, Дніпропетровського, Донецького, Євпаторійського, Житомирського, Запорізького, Івано-Франківського, Київського, Луганського, Львівського, Миколаївського, Одеського, Полтавського, Рівненського, Севастопольського, Сімферопольського, Ужгородського, Феодосійського, Харківського, Хмельницького, Черкаського, Чернівецького і Чернігівського гарнізонів.

Військові апеляційні суди є в Центральному, Західному, Південному регіонах, Військово-Морських Силах України.

У складі Апеляційного суду України утворюється військова судова палата (ст.25 п.6 пп.3 Закону “Про судоустрій”).

У складі Верховного Суду України діє Військова судова колегія (ст.48 п.2 Закону “Про судоустрій”).

Підставами для утворення чи ліквідації військових судів є, зокрема, зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України (п.3 ст.20 Закону України “Про судоустрій”).

3.3 Підсудність справ військовим судам

Військові суди розглядають:

1) всі справи щодо злочинів, вчинених військовослужбовцями Збройних сил, Прикордонних військ, Служби безпеки України та інших військових формувань, а також військовозобов'язаними під час проходження ними зборів;

2) всі справи щодо шпигунства;

3) справи щодо злочинів проти встановленого порядку несення служби, вчинені особами начальницького складу виправно-трудових установ;

4) справи щодо злочинів, вчинених певними категоріями осіб, що визначаються законодавством України;

5) справи щодо адміністративних правопорушень військовослужбовців;

6) справи за скаргами військовослужбовців на неправомірні дії військових службових осіб і органів військового управління;

7) справи щодо захисту честі та гідності, сторонами у яких є військовослужбовці або військові організації;

8) інші справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших громадян, а також прав і законних інтересів військових частин, установ і організацій.

Справи адміністративної юрисдикції у сфері військового управління розглядаються військовими судами, на відміну від інших справ адміністративної юрисдикції, що є предметом підсудності адміністративних судів (ст.22 ч. 4 Закону “Про судоустрій”).

При визначенні підсудності справ військовим судам необхідно враховувати наступне:

а) у разі обвинувачення однієї особи чи групи осіб у вчиненні кількох злочинів, якщо справа хоча б щодо одного зі злочинів підсудна військовому суду, а щодо інших - загальному суду, справа щодо всіх злочинів розглядається військовим судом;

б) у разі обвинувачення групи осіб у вчиненні одного чи кількох злочинів, що не є військовими, якщо хоча б одного з обвинувачених справа підсудна загальному суду, справа щодо всіх обвинувачених розглядається загальним судом;

в) справи щодо злочинів, вчинених особами, зазначеними у пунктах “а” і “б”, в період проходження ними військової служби, розглядаються військовими судами і в тому разі, якщо на момент розгляду справи вони звільнилися з військової служби;

г) справи щодо злочинів, вчинених особами до їх призову чи вступу на військову службу, розглядаються загальними судами.

За останні три-чотири роки правовий та соціальний захист військовослужбовців став основним завданням військових судів. Якщо раніше вони розглядали лише кримінальні справи, то сьогодні, як свідчить порівняльний аналіз статистичних даних роботи військових судів України за 1997- 1999 рр., кількість цивільних справ за скаргами військовослужбовців, пов'язаними з проходженням служби, у шість - сім разів перевищує кількість кримінальних, з подальшою тенденцією до зростання [8, с. 42].

Найбільше цивільних справ - це скарги на неправомірні дії військових посадовців. Підстави для надання скарги можуть виникнути у зв'язку з переміщенням по службі, невиплатою грошового утримання, невидачею речового майна тощо. Щодо кримінальних справ, то військові суди розглядають в основному справи про самовільне залишення військової частини, отримання хабара, викрадення майна, різного роду зловживання військових посадових осіб, перевищення влади або службових повноважень, недбале ставлення до своїх службових обов'язків.

Військовий суд гарнізону як суд 1-ї інстанції розглядає:

1) справи щодо злочинів осіб, які мають військове звання до підполковника, капітана другого рангу включно, крім тих справ, які підсудні військовому суду вищого рівня;

2) справи за скаргами військовослужбовців на неправомірні дії військових осіб та органів військового управління;

3) справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших громадян, а також прав і законних інтересів військових частин, установ, організацій;

4) справи за скаргами щодо взяття під варту; закриття кримінальної - справи чи відмову в її порушенні;

5) у справах щодо злочинів, підсудних військовому суду, - питання, що виникають за виконання рішень і вироків, постановлених військовими судами.

Голова військового суду гарнізону:

- головує в судових засіданнях, призначає суддів як головуючих у судових засіданнях, утворює склад суду для колегіального розгляду справ, вирішує питання щодо відводу судді, який одноособове розглядає справу;

- здійснює керівництво вивченням та узагальненням судової практики і веденням судової статистики, вносить подання до державних органів, громадських організацій щодо усунення порушень закону, умов, що сприяли вчиненню правопорушень;

- керує роботою канцелярії суду;

- призначає та звільняє з посад робітників і службовців суду;

- веде особистий прийом, організує роботу з розгляду скарг, заяв і пропозицій;

- організовує роботу з підвищення кваліфікації суддів, працівників апарату суду;

- інформує командування військових об'єднань з питань діяльності суду та ін.

Військовий суд регіону, Військово-Морських Сил у межах своїх повноважень виконують такі функції:

розглядають справи як суди 1-ї інстанції;

розглядають справи в апеляційному порядку;

розглядають справи у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Як судам 1-ї інстанції їм підсудні:

1) справи щодо злочинів осіб, які мають військове звання полковника, капітана першого рангу і вище;

2) справи про злочини осіб, які займають посаду від командира - полку, командира корабля першого рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем;

3) справи про всі злочини, щодо яких за умов мирного часу законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі та ін.;

Здійснюючи нагляд за судовою діяльністю військових судів гарнізонів, апеляційні військові суди вивчають і узагальнюють судову практику, аналізують судову статистику та ін.

Голова військового суду регіону, Військово-Морських Сил:

1) головує в судових засіданнях;

2) призначає суддів як головуючих у судових засіданнях, утворює склад суду для розгляду справ;

3) вирішує питання щодо відводу голови військового суду гарнізону, який одноособове розглядає справу;

4) здійснює керівництво роботою суду;

5) організує роботу з вивчення та узагальнення судової практики, діловодства, ведення та аналізу судової статистики, вносить - подання о державних органів, громадських організацій та службовим особам щодо усунення порушень, умов, що сприяли вчиненню правопорушень;

6) веде особистий прийом, організовує роботу суддів з прийому громадян, розгляду пропозицій, заяв і скарг;

7) призначає та звільняє з посад робітників і службовців суду;

8) організовує роботу з підвищення кваліфікації суддів;

9) інформує відповідне військове командування з питань діяльності суду та ін.

Голова військового суду регіону, Військово-Морських Сил у межах своєї компетенції видає накази з питань організації роботи суду.

Дискусійною, на нашу думку, є проблема ліквідації існуючої субординаційної підсудності. Згідно з чинним процесуальним законодавством військовий суд гарнізону може розглядати кримінальні справи про злочини осіб, які мають військове звання до підполковника, капітана другого рангу включно, військові суди регіонів та Військово-Морських Сил України - справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника і капітана першого рангу, та осіб, які займають посади від командира полку, командира корабля першого рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем, а військова колегія Верховного Суду України - кримінальні справи щодо осіб, які мають військові звання генерала (адмірала), або займають посади від командира з'єднання і вище та рівні їм. Вважаємо, що є потреба надати військовому суду гарнізону повноваження розгадати справи щодо будь-якого військовослужбовця незалежно від займаної ним посади і військового звання.

3.4 Порядок призначення та обрання військових суддів. Статус судді військового суду

Перше призначення на посаду військового судді строком на 5 років здійснюється Президентом України. Судді військових судів обираються Верховною Радою України безстроково.

Суддями військових судів можуть бути громадяни, які відповідають вимогам, встановленим ст. 7 Закону України “Про статус суддів”, перебувають на військовій службі і мають військове звання офіцерського складу.

Кількість суддів у військових судах встановлюється Президентом України на підставі подання Голови Верховного Суду України або Міністра юстиції України.

Військовий суд гарнізону обирається у складі голови, заступника голови і суддів.

Військовий суд регіону обирається у складі голови, заступників голови, суддів і засідателів.

Кількість народних засідателів у кожному військовому суді визначається головою військового суду регіону, Військово-Морських Сил за погодженням з відповідним військовим командуванням.

Народні засідателі обираються відкритим голосуванням на зборах військовослужбовців військових частин строком на 5 років з числа громадян України, які перебувають на військовій службі та досягли 25-річного віку.

Список народних засідателів місцевого військового суду за поданням голови цього суду затверджується начальником відповідного гарнізону. До списку включаються у кількості, зазначеній у поданні голови суду, військовослужбовці гарнізону, які відповідають вимогам, зазначеним у статті 66 Закону “Про судоустрій”.

У системі судоустрою в Україні діє кваліфікаційна комісія суддів військових судів (ст.74 п.1 Закону України “Про судоустрій”).

Як одна з форм суддівського самоврядування в Україні діє конференція суддів військових судів (ст.104 п.2 пп.2 Закону).

Особливості статусу військових суддів визначені ст. 63 Закону України “Про судоустрій”.

Судді військових судів перебувають на військовій службі і входять до штатної чисельності Збройних Сил України. На них поширюються права, пільги та переваги, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військові звання суддям військових судів присвоюються Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України, якщо інше не встановлено законом. Строки та порядок присвоєння військових звань, порядок звільнення з військової служби суддів визначаються законом.

Військовий суддя, крім здійснення правосуддя, не може залучатися до виконання інших обов'язків військової служби.

Особовий склад військових судів користується всіма видами військового спорядження нарівні з особовим складом військових частин і установ Міністерства оборони України.

Перелік штатних посад суддів військових судів і Військової колегії Верховного суду України та відповідних цим посадам військових звань затверджується Верховною Радою України:

для військових судів гарнізонів, регіонів і Військово-Морських Сил - за поданням Міністра юстиції і Голови Верховного Суду України;

суддям Військової колегії Верховного Суду України - за поданням Голови Верховного Суду України.

Строки і порядок присвоєння військових звань, порядок призову і звільнення з військової служби працівників військових судів визначаються законодавством України.

Судді військових судів мають право на відставку. У разі звільнення з військової служби та виходу у відставку судді за їх вибором мають право на одержання щомісячного довічного утримання та інших пільг, передбачених Законом України “Про статус суддів” або на одержання пенсії, встановленої законодавством для військовослужбовців.

Суддя військового суду не може бути звільнений з військової служби, крім випадків звільнення за власним бажанням, за станом здоров'я, а також у разі досягнення 65-річного віку.

Звичайно навантаження на одного військового суддю дещо менше, ніж в інших загальних судах, але їх робота має й свою специфіку. Військові судді часто виїжджають у військові частини для проведення виховних чи інших профілактичних заходів.

Висновки

Відповідно до ст. 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Судова влада, як і інші гілки державної влади, здійснює свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Така особлива функція державної влади, як правосуддя, покладена саме на суди. Метою правосуддя є захист конституційного ладу, прав і свобод громадян, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності. Правосуддя вправі здійснювати тільки суди, створені у відповідності з Конституцією. Ніякий інший державний орган чи посадова особа не вправі брати на себе виконання повноважень суду - визнавати особу винною у вчиненні злочину, призначати за нього міру покарання, виконувати інші функції суду. Згідно із чинним законодавством України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі і суспільстві.

Зазначені вище повноваження судів обумовлюють актуальність розгляду питань розвитку та вдосконалення роботи всієї судової системи. Окрему ланку в ній зайняли військові суди, які можна віднести до категорії спеціалізованих судових органів в системі судів загальної юрисдикції.

В даній роботі було проаналізовано чинне законодавство та думки різних авторів стосовно діяльності військових судів України. З викладеного в роботі матеріалу можна зробити висновок, що військові суди є специфічним органом судової влади, який здійснює правосуддя з особливих справ та в справах окремих категорій громадян, а саме військовослужбовців.

Військові суди здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, передбачених законодавством України.

Діяльність військових судів спрямована на охорону від будь-яких посягань безпеки України, боєздатності і боєготовності її Збройних Сил та інших військових формувань, захист прав і свобод військовослужбовців та інших громадян, а також прав і законних інтересів військових частин, установ, організацій.

Саме діяльність військових судів як складової судової системи України реально підвищує можливість кваліфікованого захисту прав і свобод військовослужбовців, посилює гарантії доступності для них суду та здійснення правосуддя у військових формуваннях, передбачених законодавством України.

Використана література

1. Конституція України від 28.06.1996. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Закон України “Про статус суддів” від 15.12.1993. // Відомості Верховної Ради. - 1993. - № 8. - Ст.56.

3. Закон України “Про судоустрій” від 07.02.2002. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 27-28. - Ст. 180.

4. Шишкін В.І. Судові системи країн світу: Навч. посіб.[У 3-х кн.]. Кн. 2. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

5. Шишкін В.І. Конституційні напрямки розвитку системи правосуддя України // Вісник Академії правових наук України. - 1997. - № 7. - С.82.

6. Сердюк В.В. Реформування військових судів: порівняльні аспекти і пропозиції. // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 3.

7. Сердюк В.В. До питання розширення підсудності військових судів України // Вісник Верховного суду України. - 2001. - № 5.

8. Сердюк В.В. Військові суди - органи правосуддя у Збройних Силах та інших військових форсуваннях України. // Вісник Верховного Суду України. - 2000. - № 6.

9. Свиридов Б. Чи потрібні військові суди? Їх існування не узгоджується з принципами демократії. // Юридичний вісник України. - 2000. - № 38.

10. Пахолок Л.І. Здійснення демократичних засад судоустрою і принципів міжнародного права в організації військових судів. // Матеріали наук.-практ. конф. “Проблеми державно-правової реформи в Україні”. - К., 1997. - С.277 -286.

11. Пахолок Л. Суди з предметною спеціалізацією в історії судоустрою України. // Право України. - 1997. - № 7.

12. Омельяненко Г.М. Нова Конституція України і питання судової влади та судочинства. // Право України. - 1996. - № 10. - С.13.

13. Молдован В.В. Судоустрій: України, Великої Британії, Російської Федерації, США, ФРН, Франції. Судові органи ООН: Навч. посіб. - К.: Кондор, 2003. - 256 с.

14. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність. - К.: Атіка, 2001.

15. Xайдє В. Система правосудия Фередативной Республики Германии. - Изд. 1-е на рус. яз. - Бонн. - Герман, фонд международ, правового сотрудничества, 1995.