Прокурор у кримінальному процесі

План

Вступ

1. Правовий статус прокурора та роль і завдання в кримінальному судочинстві

2. Права і обов'язки прокурора у досудових стадіях кримінального процесу

3. Повноваження прокурора у суді

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на зміцнення демократії й створення правової держави. Проходить переоцінка цінностей в економічній, соціальній, управлінській, духовній та інших сферах життя суспільства.

Однією з головних проблем громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.

Це висуває на перший план завдання забезпечення законності, захисту прав і законних інтересів громадян, верховенство закону. Криміногенна ситуація в державі набирає загрозливого характеру і все далі погіршується. Зростає протидія силам правопорядку.

Майже повсюдно, особливо у великих промислових центрах, збільшується кількість небезпечних злочинів, поєднаних з насильством, жорстокістю й цинізмом.

Злочинність стає більш організованою. Вона є одним з головних факторів, що негативно впливають на забезпечення правопорядку і внутрішньої безпеки держави. Характерною ознакою суспільних відносин стала зневага до законів та їх ігнорування.

Кримінальні структури проникли у сферу економіки, зовнішньоекономічну діяльність, кредитно-банківську систему.

За такої ситуації правоохоронні, інші державні органи в окремих випадках проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку та інших фактів беззаконня.

Все це загострює соціальну напругу, наносить моральну й матеріальну шкоду суспільству, спричиняє недовіру значної частини населення чинності закону.

На стан законності та правопорядку негативно впливає також відсутність чіткого механізму виконання законів, що поряд з халатністю, безвідповідальністю та низькою дисципліною створює сприятливе середовище для пограбування держави, для корупції, хабарництва, інших службових злочинів, формує негативну думку в суспільстві.

Елементи правового нігілізму сприяли послабленню виконавчої влади та зниженню в окремих регіонах України активності й результативності прокурорського нагляду за дотриманням законів.

У зв'язку з продовженням розробки проекту нового закону України про прокуратуру активно обговорюються проблеми вивчення місця і ролі прокуратури в системі державних органів України.

Поки що залишається невирішеним це спірне концептуальне питання.

Залежно від того, якими функціями буде наділена прокуратура в нашій правовій державі, так і будуть вирішуватись її повноваження щодо здійснення вищого нагляду за дотриманням законів на території України.

28 червня 1996 року збулись віковічні мрії і прагнення українського народу. Верховна Рада в цей день прийняла Конституцію -- Основний Закон нашої держави, де вказано, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

В Україні визнається і гарантується принцип верховенства права.

Питанням регламентації діяльності прокуратури присвячено сьомий розділ Конституції, де вказано, що вона становить єдину систему, на яку покладається:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом. Суттєві зміни, що стосуються загального нагляду, внесені в Конституцію України в грудні 2004 року. Тобто за прокуратурою зберігається функція загального нагляду.

Після прийняття і введення в дію окремих законів щодо регулювання позасудових функцій контролю та нагляду за виконанням законів будуть створені відповідні органи.

Вищесказане зумовило вибір мною теми курсової роботи „Прокурор в кримінальному процесі”. На мою думку, дана тема є надзвичайно важливою та актуальною на сьогоднішній день.

1. Правовий статус прокурора та роль і завдання в кримінальному судочинстві

Перш за все необхідно з'ясувати, що ж таке правовий статус? В юридичній енциклопедії під редакцією професора Шемшученка Ю.С. вказується, що правовий статус - це сукупність прав і обов'язків фізичних та юридичних осіб. Правовий статус визначається Конституцією України, законами України та іншими нормативно-правовими актами, міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою України.

В праві розрізняють правовий статус:

- громадян України;

- іноземців;

- осіб без громадянства;

- осіб, яким надано притулок.

Дана юридична енциклопедія вказує, що прокурор - це збірне поняття, що вживається для означення прокурорських працівників, посадових осіб органів прокуратури, які здійснюють прокурорсько-наглядові функції. В Україні - це Генеральний прокурор України, його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурори областей та їх заступники, військові прокурори регіонів та ВМС (на правах обласних) та їх заступники, начальники відділів і управлінь та їх заступники, прокурори цих відділів і управлінь, міські, районі, міжрайонні прокурори, їх заступники і помічники, відповідні працівники спеціалізованих прокуратур.

Термін „прокурор” застосовується як назва посади керівників органів прокуратури (Генеральний прокурор України, прокурори областей тощо), а також використовується для визнання процесуального статусу прокурорського працівника, який бере участь у розгляді судами кримінальних, цивільних і господарських справ.

Згідно із Законом України „Про прокуратуру” посаду прокурора можуть обіймати лише громадяни України з вищою юридичною освітою і необхідними діловими та моральними якостями. Особи, вперше призначені на ці посади, приймають присягу працівника прокуратури.

На посади прокурора Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Сімферополя та прирівняних до них прокурорів призначаються особи віком не молодше 30 років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на суддівських посадах не менше 7 років, на посади районних і міських прокурорів - віком не молодше 25 років зі стажем роботи в прокуратурі або на суддівських посадах не менше 3 років.

Прокурори підлягають атестації один раз на 5 років, порядок якої визначається Генеральним прокурором України.

Зайняття прокурорської посади не може поєднуватись з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, за винятком наукової і педагогічної діяльності.

Не можуть бути прийняті на посаду прокурора особи, яких було засуджено за вчинення злочину, за винятком реабілітованих.

Прокурор перебуває під захистом закону. Нанесення йому тілесних ушкоджень, образа, погроза щодо працівника прокуратури чи його близького родича, а також знищення їх майна, інші насильницькі дії у зв'язку з виконанням прокурором своїх службових обов'язків тягнуть за собою встановлену законом відповідальність. Так, відповідальність за вчинення таких дій передбачається статтями 345, 347-349 Кримінального кодексу України.

Крім цього, прокурори мають право носіння вогнепальної зброї.

Як зазначається в юридичній літературі прокурор це єдина посадова особа, яка в тій або іншій формі бере участь в кримінальному процесі впродовж всього провадження у справі.

Прокурор володіє широкими повноваженнями в стадіях порушення кримінальної справи і попереднього розслідування. Тут він може ухвалювати наступні рішення: про порушення справи або відмову в цьому; її розслідуванні і перспективах передачі до суду або припиненні кримінальної справи. Він здійснює нагляд за виконання законів органами дізнання і досудового слідства; має право витребувати кримінальну справу, давати вказівки щодо її розслідування, скасовувати або змінювати постанови органів досудового розслідування. Прокурор має право прийняти справу до свого виробництва або доручити розслідування підлеглим йому особам, передати справу від одного слідчого іншому.

Прокурор зобов'язаний негайно звільнити своєю постановоюпостановою кожного, хто знаходиться без законних підстав в місцях позбавлення волі або порушуючи закон затриманий, підданий попередньому ув'язненню або поміщений до судово-психіатричної установи.

Прокурорська діяльність здійснюється в суворо процедурно-нормативному порядку, який визначає зміст роботи окремих прокурорів і означає, що основні види дій здійснюються ними на основі наданих ним повноважень, у формі, передбаченій законом, і за наявності існуючих підстав. Це спричиняє різний ступінь самостійності і відповідальності прокурорів, породжує необхідність ґрунтовного оволодіння матеріально-правовими і процесуальними нормами і, головне, постійної пошани до них. Звичайно, діяльність прокуратури, хоч і поширюється на всі сфери життя суспільства, не тільки направляється, але і обмежується законом.

Як відомо, прокурор не втручається в оперативно-господарську або соціально-культурну діяльність: обмежуючи себе, він реагує тільки на порушення закону. Реальний зміст різних напрямів прокурорського нагляду, зрозуміло, може і повинно мінятися залежно від реального соціального розвитку і потреб охорони права. Але робота прокурора в цій області ініціюється на основі закону, здійснюється в рамках закону і прямо вказаними в законі методами (попередження, бесіда, протест і ін.) На відміну від судді і значною мірою від слідчих окремі прокурори володіють значно меншою посадовою самостійністю. Практично всі найважливіші рішення ухвалюються від імені прокурора, що очолює орган прокуратури, а відповідно і повинні бути їм затверджені або санкціоновані.

Як зазначає Ахпанов А.М., у сфері прокурорської діяльності неможливе автоматичне застосування закону, а, отже, переконання прокурора грає найсерйознішу роль. Як професіоналів це зобов'язує прокурорів до самостійного мислення, до оволодіння відповідними прийомами правозастосовчої техніки. Самостійність прокурорської діяльності повинна бути підкріплена певними гарантіями.

В умовах переходу до ринкових відносин в нашій країні визначився курс на формування правової держави, який передбачає загальне без яких-небудь виключень підпорядкування закону всіх суб'єктів суспільних відносин, послідовну і рішучу боротьбу з будь-якими правопорушниками, тобто зміцнення законності. У зв'язку з цим значно зростає роль прокуратури, покликаної здійснювати нагляд за точним і одноманітним виконанням законів, що діють на території України, органами місцевого самоврядування, міністерствами, відомствами і іншими органами державного і господарського управління і контролю, підприємствами, установами, організаціями і об'єднаннями, незалежно від їх підлеглості, громадськими організаціями і рухами, посадовими особами і громадянами.

Здійснюючи нагляд за виконання законів, прокурори виявляють порушення законності і приймають заходи, спрямовані на їх усунення. Ці заходи полягають в збудженні діяльності органів уповноважених державою вирішувати правові конфлікти, що виникають в суспільстві, відновлювати порушені права і притягати правопорушників до відповідальності.

Взаємини прокурорів з працівниками інших правоохоронних органів, у функції яких входить боротьба із злочинністю, має два аспекти. Перший полягає в прокурорському нагляді за виконання законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство. Основна діяльність по виявленню і розкриттю злочинів здійснюється посадовими особами органів Внутрішніх справ, органів Служби безпеки. Оперативно-розшукова діяльність в тій частині, в якій вона регламентована законом, піднаглядна прокурорам.

Прокурор бере участь в розгляді справ судом у випадках, передбачених процесуальним законодавством і ін. законами. Найважливішою функцією цієї діяльності прокурора є чинення кримінального переслідування. Реалізується ця функція, перш за все, у ролі прокурора як державного обвинувача. Прокурор має право звернутися до суду з заявою або вступити в справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист прав громадян і інтересів суспільства або держави, що охороняються законом.

Підтримуючи перед судом державне обвинувачення, прокурор бере участь в дослідженні доказів, дає висновок з питань, що виникають під час судового розгляду, представляє суду свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання відносно підсудного. При цьому прокурор керується не лише вимогами закону, але і своїм внутрішнім переконанням, заснованому на розгляді всіх обставин справи, тим паче, що тягар доведення провини лежить на нім.

Здійснюючи свою діяльність по державному обвинуваченню, прокурор забезпечує захист особи, її прав і свобод, інтересів суспільства і держави, швидке і повне розкриття злочину, викривання винних і правильність застосування закону з тим, щоб кожен хто скоїв злочин був підданий справедливому покаранню і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений.

2. Права і обов'язки прокурора у досудових стадія кримінального процесу

Багатогранна і складна діяльність прокурора, що наглядає за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, підпорядкована суворому правовому регулюванню і здійснюється в певних процесуальних формах. Під формами нагляду за розслідуванням маються на увазі вказані в законі засоби (повноваження плюс порядок їх реалізації), які надані прокурору з метою забезпечити неухильне дотримання органами дізнання і досудового слідства встановлених правил розслідування злочинів і досягнення завдань кримінального судочинства.

Деякі автори зазначають, що використання наданих прокуророві засобів становить не тільки його право, але одночасно і його обов'язок у всіх випадках, коли виникає необхідність перевірити хід і спрямування слідства, а також коли він виявить порушення органом дізнання чи слідчим норм кримінального чи кримінально-процесуального права.

Таким чином, форми нагляду за розслідуванням характеризують процесуальне становище прокурора і максимально точно виражають суть його діяльності в стадії дізнання і досудового слідства. Лише дослідивши конкретний зміст цих форм, можна скласти правильне уявлення про дійову роль прокурора в цій стадії кримінального процесу і про його взаємовідношення з органами розслідування.

Форми нагляду за дізнанням і досудовим слідством встановлені Законом України «Про прокуратуру». Ці форми можуть бути класифіковані, виходячи з тієї безпосередньої найближчої мети, заради якої встановлена та чи інша з них.

В літературі рекомендується така класифікація форм прокурорського нагляду за додержанням законності в діяльності органів дізнання і слідства:

1) форми попередження і виявлення порушень закону;

2) форми усунення порушень закону.

Однак, на мою думку, необхідно зазначити, що ця класифікація значною мірою умовна, оскільки в практиці роботи органів прокуратури і в процесуальній теорії часто неможливо розмежувати дії прокурора щодо виявлення порушень закону і щодо їх усунення.

Наприклад, в такій формі нагляду як прийом і розгляд скарг на дії органів розслідування можуть поєднуватись виявлення порушень і їх усунення, що, як правило, оформляється одним процесуальним документом -- постановою прокурора. Те ж саме відноситься і до вказівок прокурора органам розслідування: в одних випадках вони спрямовані на попередження порушень, в інших -- на їх усунення.

До форм попередження і виявлення порушень закону відносяться:

1) ознайомлення прокурора з кримінальними справами;

2) участь його у провадженні дізнання і слідства;

3) прийом і розгляд скарг на дії органів дізнання і слідства.

Професор Шумський П.В. звертає увагу на те, що існує декілька способів ознайомлення з матеріалами розслідування. Основний з них -- витребування прокурором для перевірки кримінальних справ, документів, матеріалів та інших даних про вчинені злочини, хід розслідування і розшук злочинців. Таку вимогу прокурор може пред'явити органам дізнання і слідчому в будь-який момент провадження по будь-якій справі. Особливо важлива перевірка справи на найбільш відповідальних етапах розслідування: при притягненні як обвинуваченого, обранні міри запобіжного заходу, пред'явленні обвинуваченому для ознайомлення всіх матеріалів закінченого слідства, затвердження обвинувального висновку.

При перевірці справи, що перебуває в віданні слідчого, не виникає питання про межі прав прокурора на ознайомлення з матеріалами цієї справи; прокурор має право вимагати від слідчого, а слідчий зобов'язаний надати йому для огляду не тільки все формальне провадження, але й будь-які інші документи, довідки і т.п., що мають відношення до даного злочину.

Але таке питання нерідко виникає, як тільки прокурор переступає приміщення органу міліції і починає знайомитися з матеріалами конкретного дізнання. Відомо, що порушення кримінальних справ і невідкладні слідчі дії в багатьох випадках вчиняються оперативними працівниками міліції на основі даних, отриманих негласним шляхом. Ці дані не мають процесуального значення і не можуть бути використані як докази, тому вони не находять прямого відображення в матеріалах справи. І все ж працівники міліції враховують їх як досить корисні орієнтири при розробці версій, планів і загального плану розслідування.

Прокурор же, якому держава довірила надзвичайно відповідальну місію бути організатором і керівником, раніше не мав інформації про результати оперативно-розшукової діяльності. Тепер він таке право має і вже може вимагати цих даних на цілком законних підставах. Хоча, на мою думку, ще не розроблено досить чіткого механізму реалізації прокурором цієї важливої функції -- здійснення нагляду за проведенням відповідними органами оперативно-розшукової діяльності.

Одночасно слід підкреслити, що прокурор не повинен втручатись в саму організацію оперативно-розшукової роботи, перевіряти виконання виданих органами внутрішніх справ інструкцій, вимагати матеріали про методи і джерела отримання оперативних даних і т.п. Всі ці функції стосуються виключно компетенції керівників відповідних служб міліції, і брати їх здійснення на себе прокурор не може і не повинен.

Перевірка безпосередньо самого провадження по справі, є, без сумніву, найбільш результативним способом ознайомлення з тим, хто веде дізнання чи слідство. Тому для забезпечення систематичного, повсякденного нагляду за розслідуванням злочинів по кожній справі ведеться так зване наглядове провадження, яке містить в собі копії всіх основних процесуальних актів, складених слідчим чи органом дізнання.

Крім того, в наглядовому провадженні повинні находитись всі письмові вказівки прокурора, копії його постанов за скаргами на дії органів розслідування, а також копії вироку чи ухвал суду.

Одним із способів ознайомлення прокурора зі справою служить особиста доповідь слідчого (працівника органу дізнання) про виконану роботу і заплановані слідчі дії. Такі доповіді практикуються періодично, але прокурор має право вимагати від слідчого доповісти справу в будь-який момент проведення слідства. Слідчий повинен за власною ініціативою доповідати справу кожного разу, коли він зіткнеться з будь-якими труднощами в розслідуванні чи коли для провадження слідчих дій вимагається санкція (згода) прокурора чи суду.

Із доповіді слідчого прокурор може взяти такі дані, які не вказані в слідчих матеріалах, але все ж мають певне значення для успіху розслідування.

Процесуальною формою попередження і виявлення порушень закону є участь прокурора у провадженні слідства і дізнання. Участь ця може виражатись як у присутності прокурора при провадженні окремих процесуальних дій слідчими (органом дізнання), так і в провадженні цих дій безпосередньо самим прокурором. На практиці прокурор, звичайно, бере участь в допитах обвинуваченого, окремих свідків, проведенні очних ставок, огляду місця події, ознайомленні обвинуваченого з матеріалами закінченого слідства. Залежно від особливостей конкретної справи прокурор може вважати необхідною свою участь у провадженні й інших слідчих дій (впізнання, обшук, експертиза тощо).

Роль прокурора, що безпосередньо бере участь в розслідуванні, полягає в тому, щоб забезпечити проведення слідчих дій у точній відповідності із законом і сприяти досягненню швидкого і повного розкриття злочину. Беручи участь у розслідуванні, прокурор слідкує, щоб жоден з учасників процесу не був незаконно обмежений у своїх правах, припиняючи тут, на місці, будь-яку спробу слідчого перевищити межі наданих йому повноважень, відступити від закону чи відмежуватись формальним його виконанням.

Нормативне визнання цієї форми прокурорського нагляду постійно піддавалось критиці. На мою думку, визнавати ці заперечення обґрунтованими не можна.

Не можна не погодитись з думкою В. Савицького про те, що справжній повноцінний нагляд за органами розслідування неможливий без процесуального керівництва їх діяльністю. Але як прокурор зможе здійснювати керівництво дізнанням і слідством, якщо він не буде приймати в них участь, не буде присутнім при провадженні окремих слідчих дій чи особисто проводити їх? Адже нагляд за розслідуванням є активна діяльність прокурора, він не може вестись кабінетним способом, на папері. Якщо прокурор буде здійснювати нагляд тільки знайомлячись з матеріалами справи чи перевіряючи скаргу, то, виявивши порушення закону, він зможе, звичайно, притягти винних посадових осіб органів розслідування до встановленої відповідальності. В кращому випадку він зможе усунути виявлені ним порушення. Але ж суть нагляду в іншому. Усунення порушень порядку розслідування і притягнення до відповідальності винних представляє собою недооцінку прокурором головної мети нагляду за розслідуванням -- забезпечити нормальний відповідний вимогам закону хід розслідування, вчасно попередити порушення процесуальних норм, не допустити такого порушення. Однак попереджувальна сторона діяльності прокуратури не може бути повністю реалізована до тих пір, поки активна участь в провадженні розслідування не стане для прокурора однією з обов'язкових форм нагляду.

Коли прокурор приймає рішення особисто виконати ту чи іншу слідчу дію по справі, що перебуває у провадженні слідчого чи органу дізнання, він передбачає, що в даній ситуації саме така форма його участі в розслідуванні буде сприяти успішному відшуканню істини. До цього все частіше його змушують такі, наприклад, обставини, як тимчасова відсутність слідчого, необхідність одночасного провадження ряду слідчих дій чи більш кваліфікованого підходу до виконання деяких з них.

Інколи прокурор може засумніватись в результатах допиту, огляду і т.п. і з метою перевірки фактів, що його цікавлять, сам провести необхідні слідчі дії. Звичайно, встановити наявність таких обставин прокурору не вдається без того, щоб повністю не вникнути в суть справи, розібратись з сукупністю зібраних доказів, з'ясувати здатність особи, що проводить розслідування, належним чином виконати завдання, що стоїть перед ним.

Тому провадження прокурором тих чи інших слідчих дій не можна розцінювати як «втручання» в нормальний хід розслідування, порушуючи чи докорінно міняючи його. При правильній постановці нагляду, коли прокурор з моменту порушення кримінальної справи тримає під наглядом всі найважливіші дії слідчого і визначає направленість розслідування, особиста його участь стане логічним продовженням тієї лінії, яка з самого початку проводиться по справі, і не буде розходитись з послідуючими діями слідчого, знову ж таки, контрольованими прокурором.

Але, на мою думку, необхідно підкреслити, що розслідування не повинно перетворюватися у звичайну нормальну функцію прокурора, оскільки для цього існує спеціальний орган - слідчий. Лише в необхідних випадках, як це прямо вказано в законі, прокурор може і повинен особисто вести розслідування по будь-якій справі.

Прокурор є передусім органом нагляду за виконанням законів в діяльності органів розслідування, і займатись безпосередньо провадженням слідства він вправі лише у виключних випадках, коли інакше неможливо забезпечити додержання законності в цій стадії кримінального процесу. Тому нема резону вважати прокурора слідчім поряд із слідчими органів прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України.

Прокурор зобов'язаний в строки, встановлені законом, розглядати адресовані йому та ті, що надійшли до нього, скарги на дії органів дізнання і слідства і повідомляти скаржникам про рішення за скаргами.

Деякі автори вважають, що для прокурора, що здійснює нагляд за розслідуванням, прийом і розгляд скарг -- одна з процесуальних форм його діяльності, спосіб виявлення і подальшого усунення порушень закону, допущених слідчим органом дізнання.

Враховуючи особливу роль прокурора, як органу охорони законності, заборонено піддавати будь-якій цензурній перевірці адресовані йому скарги, коли вони виходять від обвинуваченого (підозрюваного), що перебуває під вартою. Швидке і правильне реагування прокурора на скарги сприяє підвищенню якості розслідування злочинів. Перевіряючи скаргу, прокурор має право витребувати для ознайомлення кримінальну справу та інші необхідні матеріали, витребувати пояснення від слідчого чи особисто допитати заявника. Оскільки оскарження дій органів розслідування і розгляд скарги прокурором має, безсумнівно, процесуальний характер, все провадження по справі повинно бути в кримінальній справі.

Це, з одного боку, сприяє в майбутньому суттєвій допомозі суду при перевірці дотримання прав громадян на дізнанні і слідстві, а з іншого -- дозволить йому більш ретельно розібратись в скарзі, якщо вона буде знову заявлена в ході судового розгляду справи.

Необхідно також розглянути форми усунення порушень закону, допущені при розслідуванні злочинів. В основі кожної з цих форм лежить певне повноваження прокурора. Для усунення порушень закону прокурор має право:

1) давати органам дізнання і досудового слідства вказівки про розслідування злочинів;

2) скасовувати незаконні і необґрунтовані постанови органів дізнання і слідчого;

3) усувати особу, що проводить дізнання, чи слідчого від подальшого ведення розслідування;

4) вилучати справи від одного органу розслідування і передавати їх іншому органу.

Особливо важливою формою нагляду за розслідуванням є право прокурора давати органам дізнання і досудового слідства обов'язкові вказівки по наявних в них у провадженні кримінальних справах.

Важливість цієї форми в тому, що вона, як ніяка інша, з найбільшою повнотою виражає відмінну особливість прокурорського нагляду по процесуальному керівництву діяльністю органів розслідування.

Саме з цієї причини законодавець сформулював спеціальну функцію в Конституції України -- нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

Вказівки прокурора відрізняються від його рішень (постанов) тим, що передбачають наявність виконавця. Вказівки як юридичні факти породжують певні процесуальні відносини між прокурором і органом дізнання, якому вони адресовані. Але правозастосовчими в прямому і безпосередньому значенні цього питання є тільки дії самого органу розслідування, направлені на виконання вказівок прокурора.

Закон не знає таких категорій кримінальних справ, по яких прокурор не був би наділений правом давати вказівки. Ні вид розслідуваного злочину і його юридична кваліфікація, ні складність фактичної фабули справи, ні відомча приналежність слідчого чи органу дізнання, зайнятого розслідуванням, не перешкоджають прокурору прийти до використання цього свого повноваження.

Ніяких обмежень з цього приводу в законі не встановлено. Більше того, прокурору надане право давати обов'язкові вказівки і начальнику слідчого відділу, що контролює підлеглих йому слідчих, які беруть участь у провадженні попереднього слідства чи в безпосередньому розслідуванні справи.

Також закон не обмежує прокурора будь-яким конкретним моментом, коли він може дати вказівки. Порушивши справу, прокурор направляє її слідчому чи органу дізнання з вимогою прийняти її до свого провадження. Нема такої процесуальної чи слідчої дії, щодо якої прокурор не зміг би дати свої вказівки.

Таким чином, із аналізу віднесених до цієї форми нагляду постанов чинного законодавства виходить, що вказівки прокурора можуть бути дані:

а) будь-якому слідчому чи органу дізнання;

б) по будь-якій справі;

в) у будь-який момент провадження розслідування;

г) відносно будь-якої процесуальної чи слідчої дії.

Встановивши, що постанова слідчого чи органу дізнання не відповідає закону і не обґрунтована матеріалами справи, прокурор приймає рішення про її скасування. Мета, яка перед ним стоїть, -- виправити помилку, відновити порушене право, продемонструвати надійність гарантій законності. Така відміна -- різновид кримінально-процесуальних санкцій правовідносного характеру.

Скасовуючи незаконне рішення, прокурор виносить постанову, в якій викладаються мотиви скасування і за необхідності -- вказівки слідчому чи органу дізнання, що і як слід зробити для виправлення допущеної помилки.

Якщо, наприклад, прокурор вважає, що слідчий необґрунтовано відмовив обвинуваченому в клопотанні про відвід експерта, що раніше проводив експертизу, він скасовує постанову слідчого і рекомендує залучити як експерта для проведення експертизи іншу особу, незацікавлену у справі.

Скасування незаконної постанови -- засіб у вищому ступені радикальний; в деяких випадках застосування його може докорінно змінити весь хід процесу, наприклад, якщо орган розслідування закрив справу.

Але для цього воно й надане прокурору -- керівнику процесуальної діяльності органів дізнання і досудового слідства. Такі повноваження повністю відповідають вирішальній ролі прокурора в стадії розслідування.

Але цій ролі зовсім не відповідає рекомендація про можливість для прокурора, що виявив незаконну постанову, обмежитись вказівкою «у формі рекомендації» особі, що винесла постанову, скасувати її. Прокурор може скасувати будь-яку постанову слідчого чи органу дізнання, якщо визнає її незаконною і необґрунтованою. Ніяких винятків тут закон не передбачає.

Здійснюючи нагляд за розслідуванням, прокурор має право відсторонити слідчого чи особу, що проводить дізнання, від подальшого ведення слідства чи дізнання, якщо ними допущено порушення закону при розслідуванні справи.

Залежно від характеру порушення до цих осіб після відсторонення їх від розслідування можуть бути застосовані різні заходи і стягнення аж до кримінального покарання.

Навіть якщо покарання і не настане, «сам факт відсторонення від ведення слідства являє собою специфічну кримінально-процесуальну санкцію каральної дії».

Підставами для усунення слідчого (особи, що проводить дізнання) можуть бути заяви обвинуваченого, його захисника, потерпілого та інших учасників процесу, а також безпосереднє виявлення порушення прокурором.

Причини порушення закону інколи криються в недостатній загальній і професійній підготовці слідчого, рідше -- в навмисному відступі від закону, продиктованому неправильно зрозумілими завданнями розслідування. Але найчастіше всього в скаргах прокурору заявники посилаються на особисту зацікавленість слідчого в справі, тобто на обставини, які слугують підставою до його відводу.

Вказані обставини, оскільки вони відомі слідчому, повинні бути причиною самовідводу. Свою заяву з викладом мотивів, за якими він вважає необхідним усунутись від участі в розслідуванні даної справи, слідчий направляє для вирішення прокурору.

Якщо відводу слідчого вимагають учасники процесу чи інші особи, то їх заяви разом із своїми поясненнями слідчий зобов'язаний упродовж доби направити прокурору, не зупиняючи провадження по справі.

Клопотання про відвід слідчого заявники можуть направити і безпосередньо наглядаючому прокуророві.

Розглянувши упродовж трьох діб заяву про відвід, прокурор викладає своє рішення в мотивованій постанові, яка разом із заявою приєднується до справи, і в копії повідомляється заявникові.

Як і будь-яке рішення прокурора, ця постанова може бути оскаржена вищестоящому прокурору.

Якщо прокурор визнає відвід, заявлений слідчому чи особі, що проводить дізнання, підставним, він може вжити одну із таких дій:

а) вилучити справу у відведеного слідчого і передати її іншому слідчому;

б) вилучити справу у відведеного слідчого і прийняти її до свого провадження;

в) вилучити справу від органу дізнання і передати її слідчому;

г) вилучити справу від органу дізнання і прийняти до свого провадження;

д) залишити справу в органі дізнання, рекомендуючи начальнику цього органу доручити розслідування іншому працівникові замість відведеного.

В останньому випадку прокурор не має права вказувати конкретну особу, яка повинна вести дізнання, оскільки це питання не процесуальне і підлягає адміністративній владі начальника відповідного органу дізнання.

З метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного розслідування прокурор має право вилучити будь-яку справу із органу дізнання і передати її слідчому, а також передати справу від одного слідчого іншому.

Це повноваження служить прокурору, перш за все, для усунення порушень правил про підслідність кримінальних справ.

Закон передбачає два види підслідності: предметну (по роду справ) і територіальну (місцеву).

За загальним правилом, розслідування проводиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо слідчий встановить, що злочин вчинено в іншому районі, він зобов'язаний провести всі невідкладні слідчі дії, а потім передати справу прокурору для направлення по підслідності.

Питання про підслідність справи вирішується прокурором за місцем, де розпочато слідство.

В окремих випадках, для досягнення найбільшої швидкості, об'єктивності і повноти розслідування, він може дозволити ведення досудового слідства за місцем виявлення злочину або там, де перебуває підозрюваний (обвинувачений) чи більшість свідків.

Вищестоящий прокурор має право в будь-який момент слідства вилучити справу від слідчого, до компетенції якого вона відноситься, і передати її слідчому прокуратури іншого району чи старшому слідчому вищестоящої прокуратури, якщо визнає таку міру корисною і необхідною.

Реалізуючи надане йому повноваження, прокурор має право вилучити будь-яку справу від слідчого органів внутрішніх справ чи Служби безпеки України і передати її слідчому прокуратури. Це, безперечно, ні в кого сумнівів не викликає. Зворотної передачі справ закон не передбачає.

3. Повноваження прокурора у суді

Учасники кримінального судочинства користуються свободою використання і розпорядження наданими їм процесуальними правами. Іншими вловами, на органи правосуддя не треба покладати обвинувальні за своїм змістом і характером повноваження, а на прокурора -- функцію досудового слідства.

Виходячи з особливого значення закріпленого в Конституції України принципу презумпції невинуватості особи, неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення невинуватості.

Статтею 129 Конституції до основних засад судочинства віднесено підтримання в суді державного обвинувачення, що відповідно до ст.121 покладається на прокуратуру.

Таким чином, суди звільнено від протиприродної функції підтримання обвинувачення і доведення вини особи. Тому при відданні особи до суду слід у всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов'язковою участь у судовому засіданні державного обвинувача -- прокурора.

В. Бойко вказує, що у Конституції вперше закріплено основні засади судочинства: законність, рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода у поданні доказів і доведенні перед судом їх переконливості, підтримання державного обвинувачення в суді прокурором, забезпечення обвинуваченому права на захист, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, право на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, обов'язковість рішень суду.

З прийняттям Конституції України у розвитку органів прокуратури розпочався новий етап. Виходячи з ситуації, що склалася в державі, вже визначені пріоритетні напрями діяльності прокурорської системи України.

Участь прокурорів у судах набуває якісно нового характеру. Нині їх конституційним обов'язком є підтримання державного обвинувачення. Публічні виступи прокурорів у судах мають бути не тільки бездоганними з погляду права, а й відповідати вимогам ораторського мистецтва.

Останнім часом ускладнилась участь прокурорів у розгляді справ у судах. Значне зростання злочинності, демократизація судочинства поставили нові вимоги до підтримання державного обвинувачення. Публічне обвинувачення в суді -- це найгостріше реагування прокурора на злочинне порушення закону.

В юридичній літературі звертається увага на те, що проводячи кримінальну політику держави, спрямовану на посилення боротьби зі злочинністю, корупцією, прокурори прагнули до того, щоб за кожен тяжкий злочин призначалось відповідне покарання, а до хабарників, до тих, хто зловживає владою, застосовувалося б додаткове покарання -- позбавлення права займати певні посади.

Отже, прокуратура як самостійний незалежний державно-правовий інститут усією своєю діяльністю має сприяти реалізації головної ідеї нової Конституції України -- захисту прав та інтересів кожної особи нашої держави.

Чинне законодавство покладає на прокурора обов'язок підтримання в суді державного обвинувачення (чи відмовитись від нього, якщо воно не підтверджується даними судового слідства).

По-перше, вимагає уточнення сам характер обвинувачення, з підстав і відносно якого і здійснюється кримінальне судочинство. Існуюче тепер формулювання суперечить суті прокурорського нагляду, хоча фактично він здійснюється і в кримінальному судочинстві.

Суть питання полягає не стільки в тому, що прокурор як представник вищого нагляду за законністю, в тому числі і за законністю обвинувачення, не повинен сам займатися цією діяльністю. Раніше вже зазначалось, що прокурор може включитись в процесуальну діяльність з метою отримання детальної інформації про її хід, що забезпечує оптимальні можливості для оцінки її законності. Тому його діяльність є формою активного здійснення нагляду. Головне полягає в тому, що правосуддя в Україні здійснюється тільки судом. Звідси виходить принципове положення про те, що ніхто не може бути визнаний винним у скоєні злочину, а також бути підданий кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду і у відповідності з законом, причому вирок є єдиним актом, що виноситься судом від імені держави. Тільки в ньому знаходить свій вираз ставлення держави до особи, що вчинила злочин.

До вступу вироку в законну силу обвинувачений, підсудний державою ще не обвинувачується і обвинувачуватись не може. Розгляд справи в суді проводиться тільки відносно обвинувачених і по тому обвинуваченню, по якому вони віддані до суду. А це обвинувачення формулюється слідчим (органом дізнання) від його імені і тому носить публічний, а ніяк не державний характер. А тому і в судовому розгляді є публічне а не державне обвинувачення.

Як вважають деякі вчені, із Закону України «Про прокуратуру» та кримінально-процесуального законодавства, на мою думку, термін обвинувачення повинен бути виключений і замінений на поняття «публічне обвинувачення», тим самим будуть чітко визначені три рівні обвинувальної діяльності: приватне обвинувачення, публічне і державне (судове). Але навіть така суттєва поправка не здатна принципово виправити схему організації прокурорського нагляду за законністю кримінального судочинства.

Крім того, залишається відкритим питання про те, хто повинен підтримувати публічне обвинувачення. Цю функцію може виконувати прокуратура або інший соціальний орган. Поки ж доводиться задовольнятися діяльністю прокурора в кримінальному судочинстві, побудованій на дачі ним в кінцевому рахунку висновку про законність чи незаконність обвинувачення, по якому обвинувачений був відданий до суду, а також думка щодо можливої міри покарання.

На думку А. Бойкова, прокурор-обвинувач повинен першим допитати підсудного, потерпілого, свідків, експертів, оскільки вони в суді є з ініціативи прокурора і з метою обґрунтування обвинувачення, на якому буде наполягати прокурор.

Є й інша, протилежна точка зору. Так, М.Н. Маршунов вважає, що водночас прокурор -- орган нагляду за законністю -- не стає на позицію обвинувачення і, звичайно, не повинен допитувати першим викликаних осіб. Тому в рамках концепції статусу прокурора як органу нагляду за законністю представляється необхідним зберегти існуючий порядок в цілому з урахуванням необхідних уточнень і реформувати його в інших випадках, причому з одним важливим доповненням: прокурору повинно бути надано право задавати питання підсудному, потерпілому та іншим учасникам процесу в будь-який момент допиту, в тому числі і допиту судом, оскільки, виступаючи як орган нагляду, він не повинен бути пов'язаний з вирішенням функцій інших учасників процесу.

Стримуючим від зловживань цим правом фактором повинні виступати швидше моральні засади правової діяльності, в даному випадку в суді, вказуючи, зокрема, підкреслено шанобливе ставлення до суду, а не до приписів процесуального закону.

Таким чином, в законодавстві про прокурорський нагляд, і перш за все в процесуальному законодавстві, повинен більш послідовно висвітлюватись статус прокурора. У зв'язку з цим необхідні відповідні корективи закону.

Реорганізований на такій правовій основі прокурорський нагляд буде дійсно наглядом, а не обвинувальною діяльністю, до якої зводиться роль прокурора в суді по кримінальних справах.

Тим самим і інститут прокурорсько-наглядового права, що визначає умови і порядок діяльності прокурорів по нагляду за виконанням законів, при розгляді справ у судах набуває послідовного і закінченого виду.

Одним з дискусійних питань в теорії обвинувачення є питання про процесуальне становище прокурора в суді, про те, яку функцію він там виконує: чи є обвинувачем, чи лише наглядає за виконанням судом законодавства, чи виконує ту й другу функції водночас. В умовах демократизації суспільства і реалізації ідей про докорінну судову та прокурорську реформу відповідь на це запитання має велике практичне значення.

У кримінально-процесуальній літературі трапляються різні точки зору з цього питання. Одна група вчених розглядає прокурора в процесі лише як обвинувача, сторону, вважаючи, що підтримання державного обвинувачення в суді є не що інше, як одна з функцій нагляду за законністю.

На думку вчених, прокурор у стадії судового розгляду кримінальних справ займає подвійне становище: є не лише стороною, а й органом охорони законності. Двоєдиність процесуального становища прокурора вони вбачають у тому, що він реалізує нагляд у двох формах: підтримує обвинувачення і дає висновок, тобто виконує в судовому розгляді дві процесуальні функції: обвинувачення і нагляду за законністю.

Численна група вчених додержується погляду, що прокурор виступає в суді завжди як представник органу найвищого нагляду за точним виконанням законів, не зв'язаний односторонніми інтересами будь-кого з учасників процесу і покликаний своєчасно вживати заходів до усунення будь-яких порушень закону, ким би вони не допускалися. Підтримання державного обвинувачення в суді, на їх думку, лише одна з форм здійснення цього нагляду.

Суперечливий характер суджень про процесуальне становище прокурора в судовому розгляді має свої причини. Як слушно зазначає М. Тутишкін, «аналізуючи їх, неважко помітити, що більшість авторів правове становище прокурора пов'язують з його процесуальними функціями. І виходить -- яка функція, таким і є процесуальне становище. А деякі вчені угледіли в його діяльності одночасно дві функції: обвинувачення і нагляду. Це дозволило зробити висновок про двоєдине процесуальне становище прокурора».

На мою думку, твердження, що прокурор порад з функцією підтримання обвинувачення водночас при розгляді справ у суді ще наділений і функцією нагляду за законністю суперечить конституційним принципам про незалежність суду.

Що ж до повноважень прокурора при розгляді справи в суді -- вважає Є. Смоленцев, -- то він ніяким правом нагляду за діяльністю суду не може бути наділений. Таке право суперечить усім принципам правосуддя, обмежує верховенство і незалежність суду.

Право прокурора в судовому процесі має бути рівним до права захисника. Лише за такої умови наш процес буде справді змагальним. Змагальність -- це найважливіший принцип перевірки доказів і спосіб відшукання істини в справі, а рівність прав учасників судового розгляду у поданні і дослідженні доказів, заяв, клопотань є правовою основою реалізації цього демократичного принципу.

Висновки

Підсумовуючи вищезазначене слід зробити висновок, що прокурор - це суб'єкт кримінального процесу, на якого покладені функції нагляду за додержанням законів органами, які проводять досудове слідство, дізнання та оперативно - розшукову діяльність, а також підтримання державного обвинувачення в суді. Законом встановлено, що прокурор здійснює нагляд за органами дізнання і досудового слідства починаючи з стадії порушення кримінальної справи. Широке коло повноважень, які надані прокурору дають йому можливість скасовувати незаконні рішення, вживати заходів відповідного реагування.

Нагляд за провадженням дізнання і досудового слідства здійснюється Генеральним прокурором України і підлеглими йому прокурорами відповідно до статті 225 Кримінально-процесуального кодексу України.

Свої повноваження в кримінальному судочинстві прокурор здійснює незалежно від будь-яких органів і посадових осіб. Прокурор підкорюється тільки закону. У всіх стадіях кримінального судочинства прокурор зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до усунення будь-яких порушень чинного законодавства, незалежно від кого ці порушення виходять. Для забезпечення дієвості прокурорського нагляду, закон зобов'язує слідчого і орган дізнання терміново направляти прокурору копії основних процесуальних рішень.

Прокурор наділений правом санкціонувати рішення слідчого і органу дізнання по ряду важливих кримінально-процесуальних питань. Письмові вказівки прокурора є обов'язковими для виконання. Оскарження отриманих вказівок вищестоящому прокурору не зупиняє їх виконання.

Прокурор є важливим суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності, який наділений широким спектром повноважень, необхідних для забезпечення виконання завдань кримінального судочинства.

Список використаної літератури

1. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - Т.5. - К.: „Укр. енцикл.”, 2003. - С. 44-45.

2. Давиденко Л.М. Місце і роль прокуратури в механізмі державної влади. - К., 1993. - С.24.

3. Ахпанов А.М. Меры социального принуждения: социальная ценность, теория и практика применения. -Караганда. 1989. - С. 10.

4. Васильєв І.В. Поняття ефективності прокурорської діяльності, шляхи її підвищення. - М., 1985. - С.197.

5. Давиденко Л.М. Організація діяльності районної і міської прокуратури по профілактиці злочинів. - Харків., 1992. - С.60.

6. Шумський П.В. Прокуратура України: Навчальний посібник для студентів юрид. Вузів та факультетів. - К.: Вен турі. - 1998. - С.282.

7. Савицкий В.М. Прокурорский надзор. - М., 1978. -С. 32.

8. Шумський П.В. Прокуратура України: Навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. -К.: Вен турі. - 1998. -С.275.

9. Бойко В. Нова Конституція і судова влада. „Право України”. №1, 1997.

10. Ворсінов Г.Т. Становлення прокуратури незалежної України. „Право України”. №1, 1997. - С.22-25.

11. Бойков А. Про перспективи судової реформи. -М., 1998. - С.18.

12. Маршунов М.Н. Прокурорско-надзорное право. - С.-Петербург, 1991.

13. Строгович М.С. Уголовное преследование в советском уголовном процессе. - М., 1951. - С.18.

14. Шыфман М.Л. Прокурор в уголовном процессе. -М.,1948. -С.52.

15. Тутышкин Н.П. Процессуальное положение и функции прокурора в судебном разбирательстве. Актуальные проблемы советского уголовного процесса. - Свердловск, 1987. -С.108-109.