Зміст

Вступ

3. Функціонування вищих органів влади за правління Перікла та Ефіальта

Висновки

Список використаної літератури

 Вступ

Найбільш видатним політичним діячем цієї епохи був Перікл (бл. 444--429 до н. е.). Він походив із старовинного і знатного роду. Перікл очолив афінську демократію і протягом 15 років був загальновизнаним керівником цієї держави. Народ прозвав його "олімпійцем". Перікл провів ряд важливих демократичних реформ. При ньому було розширене виборче право і введено жеребкування при виборах. Державні посади уперше стали оплачуватися, що давало змогу займати їх не лише багатим (ще пізніше буде введена навіть оплата відвідувань народних зборів)

Афінський стратег (головнокомандуючий) в 444/443-429 (крім 430), вождь демократичного угруповання. Законодавчі міри Перикла (скасування майнового цензу, заміна голосування жеребкуванням при наданні посад, введення оплати посадовим особам й ін.) сприяли розквіту афінської демократії. Ініціатор будівництва (Парфенон, Пропілеі, Одеон). Прагнув до посилення Делоського союзу; керівник ряду військових кампаній під час Пелопоннеської війни.

Народився в аристократичній родині, що здавна належала до правлячої еліти Афін. Його батько Ксантипп відрізнився в Греко-перських війнах, і особливо в десантній операції в мису Микале (479), де він командував афінським флотом.

Прекрасна освіта, рідкий дар красномовства, багатство й більші зв'язки - все це передвіщало Периклу успішну політичну кар'єру, але спочатку він ухилявся від участі в державних справах. Однак ситуація, що зложилася в Афінах наприкінці 50-х років 5 в., змусила його зайнятися політикою й виступити виразником інтересів широких демократичних шарів.

1. Суспільний устрій в афінській державі

При Періклі вводяться "театральні гроші", тобто оплата білетів в театр для біднішого населення. В Афінах театр став не лише розвагою чи видовищем, але й засобом політичного виховання.

Ще в 457 р. до н. е. архонтом Афін уперше був обраний зевгіт, тобто представник третього розряду. Офіційної відміни закони Солона не зазнали, але посади стали доступними для усіх громадян - як правило, за жеребком. Така процедура мала ту перевагу, що виключала можливість підкупу при виборах і зосередження влади в руках вузького кола родової аристократії чи фінансової олігархії. За часів Перікла оплату стали отримувати не лише члени Ради п'ятисот, але й солдати, матроси і усі посадові особи взагалі, за винятком найвищих - стратегів.

Суспільний устрій Афін в V ст. до н. е, вважається класичним зразком рабовласницької демократії.

Населення поділялося на громадян, метеків і рабів, Громадянином вважалася особа чоловічої етап, у якої батько і мати були природними і повноправними громадянами Афін. Громадянство набувалося з 18 років, що тягнуло за собою обов'язок дворічної служби у війську. З 20 років дозволялося приймати участь у народних зборах. Громадянин залишався військовозобов'язаним до 60 років, у виключних випадках оголошувалася загальна мобілізація. За філою числився обов'язок формувати військовий загін з числа своїх членів. Командир такого загону обирався.

Основна маса громадян була людьми середнього достатку, чиї земельні наділи не перевищували 10 га. Фізична праця, крім землеробської, вважалася принизливою, недостойною громадянина, нею займалися Іноземці, вільновідпущеники, раби. Цікаво, що охорона правопорядку також вважалася справою другого сорту, якої вільні люди уникали. Афіни були єдиним грецьким містом, де Існувала поліція - триста озброєних луками рабів скіфського походження (т. зв. токсоти)

Метеки і вільновідпущеники мали обмежену дієздатність. Вони займалися ремеслом і торгівлею (крім торгівлі нерухомістю). Участі в народних зборах не брали, посади займати не мали права. За несплату податків могли потрапити у рабство. Раб мав статус речі. Його можна було продати, купити, віддати у найм. Часто громадяни віддавали своїх рабів у найм державі, наприклад, для будівництва флоту чи роботи у рудниках. Рабам заборонявся шлюб, діти від рабині ставали власністю її господаря. Убивство раба формально заборонялося, але не тягнуло за собою жодної відповідальності.

2. Вирішення судових справ в демократичних Афінах

Афіни як держава були полісом, столицю від крайньої межі відділяло кілька десятків кілометрів. Верховним органом обиралися народні збори, які скликалися кожні 8-10 днів, в середньому 40 раз на рік. Зрозуміло, що число учасників у пересічному випадку складало 2-3 тис. чоловік і навіть менше. За участь у першому засіданні громадянин отримував 9 ободів, за кожне наступне - 6. Для порівняння, послуги" повії коштували приблизно 3 оболи. Народні збори розглядали питання продовольчого постачання, оборони, приватні суперечки громадян. Формально будь-яке питання війни і миру, зовнішньої політики чи фінансів могло бути поставлене на голосування. Кожний громадянин міг добиватися через народні збори відміни будь-якого закону, особливо якщо цей закон порушував принцип демократії (графа параномон). Однак процедура була складною: попередній розгляд в Раді п'ятисот, далі - схвалення народних зборів, далі - затвердження в геліеї. Все це відбувалося у формі змагального процесу; ініціатор нового закону звинувачував старий закон, що вимагало неабияких ораторських здібностей. Коли такий учасник процесу свою справу програвав, його могли позбавити громадянських прав. Якщо врахувати, що збори призначали "старим" законам кваліфікованих захисників, стає зрозумілим, що внесення поправок у законодавство було під силу лише справді непересічним особистостям з високим авторитетом та ораторськими навиками. Афінський громадянин міг висунути обвинувачення проти будь-якої посадової особи в зловживанні владою. Якщо збори визнавали звинувачення достовірним, винного негайно усували з посади.

Важливі судові справи розглядав суд присяжних - геліея. Суддею міг стати кожний громадянин у віці від 30 років, за умови бездоганної репутації. Від кожної філи жеребком обиралося 600 чол., після чого створювалося 10 судових колегій, як правило, по 501 чол. у кожній (решта обраних вважалися запасними). Усі десять колегій засідали одночасно. Чию конкретно справу мала розглядати та чи інша колегія, вирішувалося також жеребком. Такий порядок практично виключав можливість підкупу членів геліеї. Часом в залежності від важливості справи суддівські колегії могли обиратися чисельністю в 201, 40 І, в особливо важливих процесах - 1001, 1501, 2001 членів. У виключних випадках вирок виносили усі 6000 членів геліеї. Суд був відкритим і гласним, але вердикт виносився шляхом таємного голосування (кидання камінців в урни). Вирок вважався остаточним і оскарженню не підлягав.

Геліея розглядала лише найважливіші політичні і релігійні справи. Однак, вона також могла бути апеляційною інстанцією тих справ, де рішення виносили посадові особи. Крім суто судових справ геліея вирішувала також питання про надання прав громадянства. Геліея розглядала законність заміщення державних посад, користуючись правом відводу небажаних посадових осіб. Нарешті, геліея була ніби другою законодавчою палатою: як уже вказувалося, саме геліея затверджувала чи відкидала рішення народних зборів.

При винесенні рішень та вироків суд не завжди був пов'язаний законом. Геліея сама творила норми права. В переліку покарань існувала смертна кара (різні види в залежності від важкості злочину), конфіскація майна, позбавлення громадянства, заборона поховання зрадника батьківщини (така "тінь" позбавлялася спокою в загробному житті). Звинувачений міг ще до вироку суду добровільно піти у вигнання, що автоматичне відбирало його громадянські права.

Важливе значення мала Рада п'ятисот т, зв. буде. Члени обиралися жеребкуванням, але не у філах, а народними зборами. До обрання допускалися громадяни у віці від ЗО років, платники податків, які виявляли турботу до батьків. Кандидат проходив перевірку на політичну зрілість (докімасію). Буде, як вища постійно діюча державна установа слідкувала за виконанням існуючих законів та за діяльністю посадових осіб. Рада п'ятисот будувала свою роботу через секції, яких було 10 (пританії), по числу філ. 50 членів Ради, представники однієї з філ, були черговими упродовж десятої частини року. Як уже згадувалося, Рада попередньо розглядала питання, що підлягал винесенню на народні збори. У її віданні також перебувала державна скарбниця.

Ареопаг, що відігравав роль вищого законодавчого та управлінського органу Афін у ІХ-УІ ст. до н. е., поступово втратив більшість своїх функцій. За реформою Ефіальта (462 р. до н. е.) його політичні функції розподілялись між народними зборами, буле та геліеєю. Ареопаг став судом у справах про навмисні вбивства, тяжкі тілесні ушкодження та підпали. Члени суду засідали уночі, під час засідання одягали на очі пов'язки (саме тому богиня правосуддя Феміда зображається із зав'язаними очима).

Справи розбійників, викрадачів рабів, грабіжників розглядала колегія одинадцяти. Вона обиралася Радою п'ятисот. Ця ж колегія виконувала вироки.

3. Функціонування вищих органів влади за правління Перікла та Ефіальта

Серед вищих виконавчих органів Афінської держави були колегії архонтів і стратегів. До складу першої входило 9 чол., причому перші три члени колегії архонтів мали владу більшу, ніж решта шість. Перший архонт - епонім розглядав скарги афінських громадян і скеровував їх на розгляд народних зборів, ареопагу чи колегії одинадцяти. Другий - басилей - виглядав за релігійними справами, моральністю жерців та притягав до відповідальності за святотатство, Третій - полемарх - відповідав за справи, суб'єктами яких були іноземці (ризик конфлікту з іншими полісами І державами) та метеки. Він слідкував за тим, щоб загиблі воїни були обов'язково поховані (навіть якщо доводилося викуповувати тіла), а на Їх честь відбулися жертвоприношення. Решта 6 архонтів - фесмофетів готували справи для розгляду у суді, проводили жеребкування судових колегій тощо- У віданні одного з архонтів знаходилась поліція, яка опікувалась за дотриманням правопорядку та безпекою держави. Вона також слідкувала за таємними зборами, гучними бенкетами та оргіями і доповідала народним зборам про виявлені факти розпусти, неробства тощо. Афінська поліція складалася з 300 лучників. Це були раби скіфського походження, які називалися токсотами. Кінні і піші лучники брали під варту вільних громадян, яким поліцейська служба бачилася принизливою.

Найширші повноваження мала колегія стратегів з 10 чоловік Вона обирала, я не жеребкуванням, а прямим голосуванням усіх учасників народних зборів. Дозволялося переобрання на наступний термін (Перікл переобирався 15 разів). Теоретично у віданні комісії були лише армія І флот, а де-факто ще й державна скарбниця, зовнішні зносини і підготовка найважливіших питань для винесення на народні збори. Перед зборами стратеги відповідали лише за посадові злочини. На відміну від колегії архонтів, усі члени колегії стратегів вважалися рівними. Фактично ж завжди найбільший вплив зосереджувався в одних руках. З сер. V ст. до н. е. роль цієї колегії в системі державних органів значно зросла.

По суті кожний громадянин брав участь в управлінні. Кожні 2-3 роки він отримував місце в геліеї, не менше 2-х разів за життя ставав членом Ради п'ятисот (буле). На перший погляд, така реальна демократія мала б служити зразком і ідеалом не лише для древніх часів, але й наступних століть. Участь усіх громадян у прийнятті законів, здійсненні правосуддя, змінність і підзвітність посадових осіб, колегіальність у вирішенні питань, авторитетність і остаточність винесених рішень - все

Це разом узяте забезпечувало ефективність афінської системи державного управління. Населення мало широкі соціальні гарантії (плата за участь у народних зборах та ін. органах управління, "театральні гроші" тощо), бідніше селянство могло розраховувати на отримання землі за рахунок завойованих територій. У свою чергу таке врахування інтересів усіх громадян зумовлювало високу морально-політичну єдність афінського суспільства, забезпечувало необхідну стійкість армії і флоту, утримувало усіх громадян від асоціальних вчинків під загрозою втрати громадянства - незалежно від соціального становища. Серед недоліків цієї системи відмітимо такі:

Висновки

По-перше, Афіни були полісом, число вільних громадян котрого не перевищувало кількох десятків тисяч чоловік. Для більш крупних державних формацій подібна пряма демократія не змогла б бути настільки ж ефективною.

По-друге, матеріальне і, у певному розумінні, моральне благополуччя Афін будувалося на використанні праці сотень тисяч рабів, абсолютно безправних. Виплати за участь в народних зборах та виконання інших державних функцій, наділення неімущих землею тощо вимагали великих матеріальних засобів. У кінцевому підсумку ці блага досягалися ціною жорстокого пригнічення рабів, метеків, вільновідпущеників.

По-третє, давно з'ясовано, що "кожна палиця має обидва кінці", а "наші недоліки - це продовження наших достоїнств". Демократія сприяла піднесенню Афін, вона ж призвела до їх занепаду. Соціальні гарантії розслаблювали нижчі верстви повноправного населення, чий життєвий мінімум був практично гарантований, утверджували презирливе ставлення до праці. Надалі верхи втрачали смак до подальшого збагачення. Оскільки насправді над кожним громадянином звисала загроза остракізму і практично кожний міг потрапити під суд за звинуваченням у зловживанні службовим становищем, майнові злочини тощо, то верхівка афінського суспільства вимушено загравала з низами. Вигідніше було роздати частину майна у вигляді подачок, ніж під справжнім чи надуманим приводом бути присудженим до конфіскації усього майна. Сподіватися на те, що злидар-геліаст виявить справедливість стосовно зарозумілого багатія-аристократа, особливо не доводилося. В новий час з чимось подібним (якщо можна порівнювати непорівнюване) зіткнулися власті Швеції та інших розвинутих капіталістичних держав з широкою системою соціальних гарантій. Високі податки на майнові класи і соціальний комфорт для низів суспільства призводять до сповільнення темпів економічного розвитку, втечі капіталів, люмпенізації частини громадян.

Список використаної літератури

1. Арский Ф. Перикл. М.: Просвещение, 1971. - 145 с.