Хоча в попередньому розділі ми дали визначення терміну «конституційний лад», проте хотілося б зазначити, що в юридичній літературі немає однозначного розуміння за об'ємом даного поняття. Одні науковці в це поняття вкладають систему пануючих економічних, політичних і ідеологічних відносин в їх конституційній формі виразу, які уособлюють повновладдя народу і визначають суть і основні риси суспільства в цілому. Інші - вважають, що це ,перш за все, система конституційних відносин як предмет конституційного регулювання, а також система конституційних норм і принципів, регулюючих окремі види суспільних відносин існуючого реального ладу. Крім того, при визначенні поняття конституційного ладу, слід враховувати, що деякі автори вкладають в це поняття сукупність певних гарантій підпорядкування держави праву. Існує думка, що конституційний лад - це устрій держави і суспільства, закріплений державно-правовими нормами [14].

На думку ж О. Р. Румянцева, конституційний лад - це цілісна система соціально-правових відносин і інститутів, підпорядкована безумовним етичним і конституційним велінням, яка заснована на сукупності основоположних регуляторів, які сприяють закріпленню в суспільній практиці і в правосвідомості стабільних, справедливих, гуманних і правових зв'язків між людиною, цивільним суспільством і державою. Він обґрунтовано підкреслює, що конституційний лад реалізує прагнення до соціального порядку на основі поєднання індивідуального і групового інтересу із загальним, «пріоритет права особи неминуче вимагає гарантій найбільшої і наймогутнішої общини - держави».

Основи конституційного ладу служать базою, на якій формуються правовідносини, що мають загальну специфіку. Це дозволяє поєднати їх в одну групу і охарактеризувати шляхом переліку загальних однакових властивостей (рис), які властиві всьому даному інституту.

Його норми впливають на суспільні відносини шляхом закріплення визначених начал устрою суспільства і держави; як правило, не породжують конкретні правовідносини; визначають сутнісний зміст правової дії на всі сфери суспільних відносин, сторони соціальної реальності; адресовані всім суб'єктам права, правозастосовуючим суб'єктам; способом їх охорони є загальний режим захисту Конституції, конституційного ладу; мають по перевазі конституційну форму виразу; по своєму вигляду є в переважній більшості нормами-принципами, нормами-дефініціями, припускають для практичної і правової реалізації цілей, що містяться в них, включення всієї правової системи держави, всіх галузей права; по цілеспрямованості покликані забезпечити системне закріплення концептуальних ідей, визнаних основоположними для даного суспільства і держави; по своїх функціях вони є визначаючими для всіх інших інститутів і виконують керуючу роль для всього державно-правового регулювання.

Крім того, загальна специфіка основ конституційного ладу може бути виражена в наступних рисах:

· основоположне, фундаментальне, узагальнюче значення;

· політико-правовий характер;

· нормативність і загальнообов'язковість;

· юридичне верховенство по відношенню до положень Конституції, всім нормативним актам держави;

· визначеність і категоричність;

· стислість і концентрованість положень;

· постійність дії;

· загальна прийнятність, свобода від ідеологічних установок;

· цілісність;

· стійкість і особливий порядок зміни [11].

На нашу думку, в своїй монографії О. Р. Румянцев досить обґрунтовано дає визначення поняттю конституційного ладу та підкреслює його специфіку і важливість.

Перейдемо до розгляду характеристики конституційного ладу нашої держави.

Стаття 1 Конституції проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів цієї держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами [9].

Ознаками суверенітету Української держави є:

· верховенство державної влади на всій території України;

· єдність і неподільність державної влади;

· незалежність і самостійність державної влади.

Верховенство державної влади означає: по-перше, її необмеженість нічим і ніким, окрім народного суверенітету (установчої влади народу України), Конституції України, громадянського суспільства, природного права і законів; по-друге, відсутність на території України будь-якої іншої конкуруючої влади, яка могла би видавати легітимні закони; по-третє, підпорядкованість державній владі всіх громадян, їхніх об'єднань, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб.

Єдність державної влади полягає в наявності єдиної системи органів державної влади (законодавчої, виконавчої та судової), які мають єдині цілі та завдання діяльності, що забезпечує певну ступінь керованості суспільством.

Незалежність і самостійність державної влади означає, по-перше, те, що вона сама, без впливу інших сил, правоспроможна приймати нормативні акти та забезпечувати їх виконання за допомогою засобів державного примусу; по-друге, відсутність залежності (політичної, фінансової, організаційної тощо) органів державної влади від будь-кого всередині держави та за її межами [6].

Такі підвалини забезпечують у державі повноту законодавчої, виконавчої та судової влади, а також непідпорядкування і непідзвітність цієї держави іноземним державам у міжнародних відносинах.

Конституційно-правовими ознаками України як суверенної держави є:

· Територіальна цілісність.

· Єдиний конституційний простір.

· Громадянство.

· Єдина грошово-кредитна система.

· Національні Збройні Сили.

· Міжнародна правосуб'єктність.

· Офіційний статус державної мови.

· Державні символи [6].

Демократизм в Україні передбачає створення найсприятливіших умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави й суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя тощо. Демократичною вважається держава, устрій і діяльність якої відповідає волі народу, загальновизнаним правам і свободам людини і громадянина. Ознаками України як демократичної держави є:

1) реальна представницька демократія, що забезпечується обранням Верховної Ради України, Президента України, представницьких органів місцевого самоврядування на основі демократичних принципів виборчого права;

2) організація державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції України);

3) конституційне закріплення та реалізація принципу ідеологічного і політичного плюралізму (ст. 15 Конституції України);

4) визнання й гарантованість місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції України) [6].

Говорячи про Україну як соціальну державу, слід узяти до уваги її орієнтацію на здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики. Обов'язками соціальної держави згідно з Конституцією та чинним законодавством України є:

· забезпечення соціальної спрямованості економіки;

· охорона праці і встановлення гарантованого мінімуму оплати праці;

· охорона здоров'я людей;

· забезпечення підтримки сім'ї, дитинства, материнства та батьківства;

· розвиток системи соціальних служб, які забезпечують соціальний захист громадян;

· встановлення пенсій, інших видів соціальних виплат і допомоги [6].

Правова держава - це держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів та посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, але й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.

У Конституції України закріплено такі ознаки правової держави.

1. Верховенство права (ч., 1 ст. 8 Конституції України).

2. Здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ч. 1 ст. 6 Конституції України).

3. Вищий пріоритет прав і свобод людини і громадянина (ч. 1 ст. 19).

4. Незалежність суду (ч. 1 ст. 126 Конституції України).

5. Законність управління (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

6. Правовий захист людини від порушення її прав державною владою (статті 55, 56 Конституції України).

Конституція проголошує Україну унітарною державою, тобто державою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України (ст. 2 Конституції України).

В Україні встановлено республіканську форму правління (ч.1, ст.5 Конституції України). Тому носієм суверенітету і єдиним джерелом влади визнається лише народ.

Різні підходи вчених-правознавців до змісту поняття «конституційний лад» дозволяє зробити висновок, що майже всі вони акцентують увагу на державницькій стороні цього інституту у відриві від основної складової самого поняття - людини як вищої соціальної цінності, інтересам якої мають бути підпорядковані всі інші елементи конституційного ладу - громадянське суспільство, державний лад, принципи конституційного ладу тощо. Між тим, з часів прийняття перших декларацій щодо ролі та місця людини в державі основою конституційного ладу завжди була людина і громадянин.

2. Засади конституційного ладу як загальний конституційно-правовий інститут

Розділ І Конституції України має назву "Загальні засади". Як зазначає Фрицький О. Ф. в своєму підручнику [7], з чим ми погоджуємося, термін не зовсім вдалий для відображення змісту цього розділу, оскільки у кожного виникає закономірне питання - загальні засади чого?

Між тим, лише конституції України та Казахстану застосовують цей термін. Інші держави колишнього СРСР назву згаданого розділу визначають відповідно до його змісту. У конституціях Вірменії, Білорусі, Російської Федерації він має назву "Засади конституційного ладу".

Аналіз змісту розділу "Загальні засади" Конституції України доводить, що мова в ньому йде саме про конституційний лад, незважаючи на те, що цей термін застосовується лише у п. З ст. 5 (з 20 статей цього розділу).

Основи (засади) конституційного ладу України - це основоположні принципи організації та діяльності держави, які визначають форму і засоби організації Української держави, забезпечують людині та громадянину права і свободи та характеризують її як конституційну державу [5].

Також є вірною думка, що: Засади конституційного ладу - це система вихідних принципів організації державної влади в конституційній державі, взаємовідносин конституційної держави з людиною та інститутами громадянського суспільства. Ці принципи, як зазначається в літературі, визначають і закріплюють основи правового статусу суб'єктів конституційно-правових відносин [13].

До засад конституційного ладу Конституція України відносить:

· народовладдя (народний суверенітет);

· державний суверенітет і незалежність України;

· республіканську форму правління, яка відповідає вимогам демократії та поділу влад;

· унітарний устрій України;

· визнання людини як найвищої соціальної цінності, утвердження і забезпечення її прав і свобод;

· соціальний захист людини;

· статус української мови як державної;

· поділ влади;

· гарантованість місцевого самоврядування;

· політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність;

· вищу юридична силу Конституції України і пряму дію її норм;

· рівність усіх суб'єктів права власності перед законом [6].

Терміном «засади конституційного ладу України» позначають також загальний конституційно-правовий інститут, що закріплює основні принципи організації Української держави, які характеризують її як конституційну державу, а також визначає засади і найважливіші принципи взаємовідносин держави з людиною та інститутами громадянського суспільства.

Норми цього інституту містяться в розділі І Конституції України «Загальні засади». Вони відіграють надзвичайно важливу роль у системі національного права України і характеризуються такими специфічними рисами:

Ш особливим предметом регулювання - регулюють суспільні відносини, що визначають найважливіші питання організації державного і суспільного життя;

Ш загальним характером - закріплюють засади і принципи організації держави в найбільш загальній формі, а їх конкретизація здійснюється в інших розділах Конституції України та в актах чинного законодавства;

Ш найвищою юридичною силою - всі інші норми Конституції України, всі нормативно-правові акти держави базуються на конституційних нормах, що закріплюють засади конституційного ладу і, отже, не можуть їм суперечити;

Ш підвищеною стабільністю - відповідно до ч. З ст. 5 Конституції України право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить лише народові, а законопроекти про внесення змін до розділу І Конституції України затверджуються всеукраїнським референдумом (ч. І ст. 156).

Норми інституту «Засади конституційного ладу України» складають певну систему, і їх можна розподілити по таких групах:

ь норми, що визначають гуманістичні засади конституційного ладу України;

ь норми, що визначають республіканську форму правління та унітарний державний устрій України;

ь норми, в яких дається характеристика основних якісних рис України як конституційної держави;

ь норми, що закріплюють економічні, політичні, соціальні та духовно-культурні засади конституційного ладу України [6].

ь Виходячи з вищесказаного, визначальним критерієм з'ясування змісту поняття "конституційний лад" є людина з її невід'ємними правами і свободами.

Загальні засади закріплюють окремі права громадянського суспільства у статтях 13, 15 та 19 розділу І Конституції, а також у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", на підставі яких і визначаються основні принципи конституційного ладу України.

Зокрема, такими принципами є: право визначати і змінювати конституційний лад в Україні виключно народом, яке не може бути узурповане державою чи її органами або посадовими особами (ч. 3 ст. 5 Конституції України), принцип розподілу державної влади (ст. 6 Конституції України), принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України) та ін.

У свою чергу на основі цих принципів конституційного ладу України з'ясовується сутність державного ладу (устрою) України.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Конституції України "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".

Крім того, державний лад включає також певну систему соціальних, економічних і політико-правових відносин, яка встановлюється і закріплюється нормами конституційного права. Зокрема, до них відносять норми, які характеризують Українську державу в цілому (ст. 1), форму держави (форми територіального устрою України (ст. 2); правління (ст. 5), державний режим (ст. 1) тощо.

Деякі автори ототожнюють конституційний лад з державним ладом, визначаючи, що конституційний лад - це певна форма або відповідний засіб організації держави, закріплений у її конституції, яка забезпечує підпорядкованість держави праву і характеризує її як конституційну державу. Між тим, конституційний лад не можна ототожнювати з державним ладом, оскільки на відміну від останнього він завжди передбачає наявність у державі конституції.

Так, необхідними ознаками конституційного ладу є: непорушність і невідчужуваність загальновизнаних природних прав і свобод людини, народний суверенітет, розподіл влади та ін. Державний лад може і не містити цих ознак.

У конституційних розпорядженнях закладена принципово нова модель суспільних відносин, за якою ми жили тривалий час. Не людина для держави, а держава для людини - ось квінтесенція цієї формули. І вона має постійно й цілеспрямовано впроваджуватися в життя.

3. Принципи конституційного ладу України

Оскільки конституційний лад України включає цілісну систему основних політико-правових, економічних та суспільних відносин, які виникають у суспільстві, в його закріпленні беруть участь усі галузі національного права України, проте провідне місце серед них належить нормам Конституції, оскільки вона є нормативним актом вищої юридичної сили і базою галузевого законодавства.

Тому серед конституційних норм головну роль відіграють норми, що закріплюють загальні засади конституційного ладу, в яких закладено основні принципи української конституційної держави, що відображають її сутність.

Основні принципи конституційного ладу України:

ь принцип верховенства життя людини, згідно з яким, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою актуальною цінністю (ч. 1 ст. 3 Конституції України);

ь принцип народного суверенітету, згідно з яким народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади (ст. 5 Конституції);

ь принцип унітарності - визначення форми Української держави як унітарної, суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави з республіканською формою правління (статті 1, 2 та 5 Конституції України);

ь принцип здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції України);

ь принцип визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції України);

ь принцип верховенства права, згідно з яким закріплюється загальна підпорядкованість праву, пряма дія і безпосереднє застосування норм Конституції (статті 8 і 19 Конституції України);

ь принцип визнання і гарантування основ громадянського суспільства, його саморозвитку, свободи його інститутів (статті 11, 13 та 14 Конституції України);

ь принцип, згідно з яким суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, заборони цензури, свободи політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (ст. 15 Конституції України);

ь принцип визнання української мови державною (ст. 10 Конституції України);

ь визнання плюралізму форм власності і гарантування захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки (ст. 13 Конституції України);

ь принцип, згідно з яким норми міжнародного права, за умови згоди на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, становлять частину національного законодавства (ст. 9 Конституції України);

ь визначення основних функцій держави: захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноправності України, оборона держави, здійснення зовнішньополітичної діяльності (статті 16, 17 та 18 Конституції України);

ь принцип, згідно з яким правовий порядок в Україні здійснюється на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

У свою чергу органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції);

ь закріплення у якості державних символів України Державного Прапора України, Державного Герба України і Державного Гімну України (ст. 20 Конституції).

В свою чергу можна виділити ще багато принципів конституційного ладу України, окрім основних вищевказаних, наприклад:

принцип захисту прав усіх суб'єктів права власності (ст. 13 Конституції України); непорушності права приватної власності (ст. 41 Конституції України); неприпустимості використання Збройних Сил України, інших військових формувань для обмеження кран і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності (ст. 17 Конституції України); територіальної автономії окремих адміністративно-територіальних одиниць тощо (статті 133, 134 Конституції України) [2].

4. Роль конституційного ладу в розбудові Української держави

Для правового забезпечення суверенітету і незалежності України було зроблено чимало, але найважливішим кроком було прийняття нової конституції України - Основного закону України [10].

Прийняття Конституції України має величезне значення для становлення в Україні демократичного конституційного ладу, при якому права і свободи людини і громадянина складатимуть основну мету діяльності держави, всіх її владних структур. Ухвалення конституції - це тільки перший етап в конституційному реформуванні суспільства на демократичних засадах, упровадженні в політико-правову практику України світових конституційно-правових цінностей. Ухвалення Основного Закону - це тільки початковий етап в реформуванні суспільних відносин на якісно новій конституційно-правовій базі. Тому актуальною сьогодні є задача становлення конституціоналізму, захист наявними засобами у державі і суспільства Конституції України і конституційного ладу. В умовах соціально-економічної і політичної нестабільності - це одна з найважливіших проблем. Тому наукового дослідження потребує проблема становлення, розвитку і захисту конституційного ладу за допомогою інститутів цивільного суспільства і держави [14].

Конституційний лад визначає форму державного режиму - демократичну державу. Демократизм Української держави знаходить своє вираження у забезпеченні народного волевиявлення; принципу розподілу влад; політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності; місцевого самоврядування.

У ст. 1 Конституції Україна характеризується як демократична держава, тобто держава народу, його влади. У ч. 1 ст. 5 Конституції зазначається, що єдиним джерелом державної влади є народ [8].

Проте, державна влада не єдина форма влади народу. Другою її формою є місцеве самоврядування, органи якого не входять до системи органів державної влади. Тому народ України здійснює належну йому владу як безпосередньо, так і через органи державної влади і органи місцевого самоврядування [3].

Залежно від форм волевиявлення народу розрізняють представницьку і безпосередню демократію.

Перша полягає в тому, що державна влада здійснюється через виборних повноважних представників, які приймають відповідні нормативні акти на підставі волі тих, кого вони представляють: весь український народ або населення, яке мешкає на відповідній території.

Друга є формою безпосереднього волевиявлення народу або певних груп населення. Народне волевиявлення згідно зі статтями 69-74 Конституції України здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії.

Основоположним принципом демократичної організації держави, найважливішою передумовою здійснення іншого принципу - верховенства права, є принцип розподілу влади. Згідно зі ст. 6 Конституції України єдина державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Цей принцип передбачає не лише демонополізацію влади, а й взаємозалежність і взаємодію всіх гілок влади, за яких жодна з них не у змозі підкорити собі іншу. Це можливо на підставі впровадження в життя системи стримувань і противаг, спрямованої на виключення можливості превалювання однієї влади над іншою.

Здійснення демократії неможливе, якщо вона не базується на принципі політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності [3]. Цей принцип виключає можливість Існування в країні державної або іншої обов'язкової для всіх ідеології; створює можливості впливати на політичний процес громадським об'єднанням, діяльність яких пов'язана з політикою, але в рамках Конституції України. "Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України", - зазначається у ст. 15 Конституції.

Політичний плюралізм - це свобода політичних думок і політичних дій, які здійснюються завдяки діяльності політичних партій, громадських організацій, масових рухів, що беруть участь у політичному процесі. Тому визначення правового статусу цих об'єднань - важлива умова реалізації цього принципу.

Нарешті, важливою складовою демократизму України є визнання і гарантування місцевого самоврядування, оскільки основою демократії як форми держави та засобу правління є ідея політичної свободи, що виявляється на підставі принципу самовизначення і самоуправління не лише людини, народу, а й окремої територіальної громади, яка вирішує питання місцевого значення як безпосередньо, так і через представницькі та виконавчі органи, форми безпосередньої демократії на місцях (місцеві референдуми, збори громадян та ін.), органи територіального громадського самоуправління.

Слід зазначити, що конституційні норми, які характеризують Україну як демократичну державу, повною мірою не реалізуються, а іноді порушуються. Зокрема, народ як носій суверенітету і єдине джерело влади насправді усувається від реальної влади, внаслідок того, що сучасні вибори не відображають повною мірою волю народу.

Не реалізується повною мірою і принцип розподілу влади, оскільки пануючою і безконтрольною є лише виконавча влада і президентська влада, яка панує над іншими гілками влади.

По суті, не повною мірою діють і конституційні норми, які стосуються місцевого самоврядування.

Отже, становлення справді демократичної Української держави справа майбутнього, вирішення якої вирішальною мірою залежить від народу.

Згідно зі ст. 1 Конституції Україну проголошено суверенною і незалежною державою. Суверенітет - властивість держави самостійно і незалежно від влади інших держав здійснювати власні завдання, функції і повноваження на своїй території та за її межами у міжнародному спілкуванні.

В Конституції України розрізняють: державний, національний і народний суверенітет.

Під державним суверенітетом розуміється верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері. Верховенство і незалежність як суверенні властивості державної влади виражають її політико-правову сутність і виявляються у відповідних формах у внутрішній і зовнішньополітичній діяльності держави. Як найважливіші властивості державної влади вони являють собою якісну приналежність держави, яка характеризує її політико-правову сутність.

Суверенітет держави виявляється у верховенстві, єдності і незалежності державної влади.

Верховенство державної влади - це такий стан влади, за якого над нею не панує ніяка інша влада. Державна влада обмежена лише правом. Верховенство державної влади робить її єдиною політичною владою, виключаючи саме існування поряд з суверенною владою будь-якої іншої політичної влади [12].

Верховенство також полягає у правильному встановленні в суспільстві єдиного правопорядку, правоздатності державних органів і громадських об'єднань, наділенні правами, свободами та обов'язками службових осіб і громадян. Воно передбачає самостійність державної влади всередині країни та її незалежність від влади будь-якої іншої держави.

Єдність державної влади виявляється у наявності єдиного органу або системи органів, які здійснюють державну владу. Юридичні ознаки цієї влади полягають у тому, що загальна компетенція всієї системи органів, які здійснюють державну владу, охоплює всі повноваження, необхідні для здійснення завдань і функцій держави, а різні за своїм призначенням органи, які належать до цієї системи, не можуть приписувати одним і тим самим органам за одних і тих самих обставин взаємовиключаючі правила поведінки.

Національний суверенітет слід розуміти і як демократичний принцип, відповідно до якого кожна нація має право на вільний самостійний національний розвиток. Утворення суверенної і незалежної держави, вільне приєднання до іншої держави або об'єднання з нею, встановлення іншого політичного статусу, який вільно визначається народом, є засобами здійснення цим народом права на самовизначення.

Суверенітет народу полягає в тому, що народ має юридичні, політичні і соціально-економічні засоби, які забезпечують його участь в управлінні справами держави. Конституція України законодавче закріплює ці засоби у формі всеукраїнського і місцевого референдумів, всенародних обговорень проектів законів, виборів, народної законодавчої ініціативи та інших формах безпосередньої демократії.

Згідно зі ст. 1 Конституції Україна є правовою державою.

Сутність правової держави полягає в демократизмі, народному суверенітеті як єдиного джерела державної влади і в підпорядкованості держави суспільству. Основним у правовій державі є її підпорядкованість праву, захист громадян від можливого свавілля з боку держави та її органів.

Атрибутами правової держави є: розподіл влад, незалежність суду, законність діяльності всіх органів держави, правовий захист людини і громадянина державною владою.

Для правової держави характерно те, що вона добровільно обмежує державну владу Конституцією як основним засобом такого обмеження і законами.

Тому найважливішим принципом правової держави є принцип верховенства права (ст. 8 Конституції). Верховенство права означає перш за все верховенство закону, його загальність, утвердження його панування.

Завдяки закону закріплюються всі норми, життєво необхідні для держави: народне волевиявлення, народний суверенітет, статус людини і громадянина, конституційної держави та інші загальні засади конституційного ладу, закріплені на вищому законодавчому рівні - конституційному. На основі конституційної держави будується і механізм законності у правовій державі, пряма дія норм конституції, а закони та інші нормативно-правові акти (підзаконні) повинні прийматися на основі та відповідати Конституції [3].

Правова держава повинна мати власну конституцію - основу національної правової системи, що має бути оформлена у вигляді нормативно-правового документа, який зобов'язує відповідні органи здійснювати державну владу на основі порядку, встановленого Конституцією.

Україна як член світового співтовариства визнає частиною її національного законодавства чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надає Верховна Рада України [3].

Панування закону - головна ознака правової держави. Основним завданням такої держави є формування цілісної системи національного законодавства, яка охоплювала б усі сфери життя суспільства, причому норми права мають бути рівні для всіх громадян. Тому, згідно зі ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантуються.

Для правової держави характерні такі її взаємовідносини з громадянами, за яких держава, її органи, службові особи підкоряються всьому суспільству, відповідають перед людиною. Звідси - пріоритет особи у взаємовідносинах між людиною і державою.

Виходячи з цього, коли правова держава приймає закони вона покладає на себе обов'язки перед громадянами і повинна визначити конкретні правові види відповідальності державних органів і посадових осіб за свою діяльність. Держава, якщо вона правова, повинна нести перед народом політичну, правову і моральну відповідальність за повне виконання своїх обов'язків.

Згідно зі ст. 1 Конституції, Україна є соціальною державою, тобто такою, головним завданням якої є досягнення такої стадії прогресу, яка основана на закріплених правом принципах соціальної рівності, загальної солідарності та взаємної відповідальності. Соціальна держава покликана допомагати бідним, хворим, слабким, впливати на справедливий розподіл економічних благ в дусі принципу справедливості з метою забезпечення кожному гідних умов його життя.

Соціальна держава прагне забезпечити кожному громадянинові:

- необхідний прожитковий мінімум;

- соціальну рівність як альтернативу соціальній нерівності;

- соціальне забезпечення.

Засобами досягнення цього є соціальна політика держави, яка має визначатися у відповідних загальнодержавних програмах України (ч.6, ст.85) і являє собою частину загальної політики держави, що регулює відносини між соціальними групами, між суспільством у цілому та його членами, пов'язані зі змінами в соціальній структурі суспільства, зі зростанням добробуту громадян, покращенням їх життя, задоволенням їх матеріальних і духовних потреб, вдосконаленням способу життя.

Головне завдання соціальної політики - досягнення добробуту людини і суспільства, забезпечення рівних і справедливих можливостей розвитку особи.

Виходячи з цього завдання, основними принципами соціальної політики є:

- охорона праці і здоров'я людини (ч. 4 ст. 43 і ст. 49 Конституції);

- встановлення гарантованого мінімального розміру оплати праці, не нижчого від визначеного законом (ч. 4 ст. 43 Конституції);

- забезпечення державної підтримки сім'ї, материнства, дитинства, інвалідів та людей похилого віку (ч. 3 ст. 24 і ст. 46 Конституції);

- розвиток системи соціальних служб (ст. 46 Конституції);

- встановлення державних пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, які мають забезпечити рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Висновок

Конституційний лад не зводиться до факту існування конституції, а стає реальністю тільки за двох умов: якщо конституція дотримується і якщо вона демократична. «Порядок, при якому дотримуються права і свободи людини і громадянина, а держава діє відповідно до конституції, називається конституційним ладом» Це поняття вбирає в себе не тільки юридичний зміст, але воно обумовлене, крім права, рівнем правосвідомості, розвитком політичної культури і етики. Право і мораль повинні забезпечувати невідворотність покарання відносно будь-якого громадянина або посадовця, що робить замах на конституційний порядок. Встановлення конституційного ладу починається з визначення, принципів організації держави в його співвідношенні з особою і цивільним суспільством. Основи конституційний ладу є базою, на якій формуються правовідносини, які мають загальну специфіку, то це дає можливість поєднати їх в одну групу.

Принципи конституційного ладу утворюють каркас конституційного права, його головну конструкцію, на основі якої повинні формуватися конституційно-правові зв'язки в умовах побудови в Україні демократичної, правової, соціальної держави.

Таким чином, основи конституційного ладу України - це основоположні принципи організації та діяльності держави, які визначають форму і засоби організації Української держави, забезпечують людині та громадянину права і свободи та характеризують її як конституційну державу. Конституція України закріплює за народом виключне право визначати і змінювати конституційний лад. Інакше кажучи, тільки з волі народу, виявленої на всеукраїнському референдумі, можлива зміна принципів організації та функціонування механізму держави.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на 5-тій сесії ВРУ 28 червня 1996 року. - К.: Юрінком, 1996.

2. Годованець В. Ф. Конституційне право України: Конспект лекцій. -2-ге вид., стереотип. К.: МАУП, 2001. 216 с.

3. Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. - К., 1998.

4. Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. - К.: Український центр правничих студій 1999. - 376 с.

5. Конституційне право України /за ред. Доктора юридичних наук, проф. В. Ф. Погорілка. К.: Наукова думка. 1999. - 664 с.

6. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник.-Вид. 3-тє, виправл. та доповн.- К.: Атіка,2004- 512 с.

7. О. Ф. Фрицький Конституційне право України: Підручник. - К: Юрінком Інтер, 2002. - 536 с.

8. Опришко В. Конституція України - основа розвитку законодавства // Право України. - 2002. - № 8. - 221 с.

9. Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2003. - 416 с.

10. Правові проблеми суверенітету і незалежності України // П.У., - 1992 - №10 - 121с.

11. Румянцев О. Г. Основы конституционного строя России (понятие, содержание, вопросы становления) - М.: издательство «Юрист», 1994. - 285 с.

12. Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики: Монографія. - Х.: Факт, 2000. - 608 с.

13. Тодыка Ю. Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина: Учебное пособие.- Харьков: «Фолио»: «Райдер»,-1998. - 190 с.

14. Тодыка Ю. Н., Супрунюк Е. В. Конституция Украины - основа стабильности конституционного строя и реформирования общества./Отв. ред. Цвик М. В. - Симферополь: Таврия, 1997. - 312 с.