Державна влада, її властивості та форми здійснення

Маріупольський державний гуманітарний університет

Економіко-правовий факультет

Кафедра конституційного, адміністративного та міжнародного права

Державна влада, її властивості та форми здійснення

Студентки 1 курсу

Крюкової Вікторії

Науковий керівник:

старший викладач

Черних Є. М.

Маріуполь 2010

Зміст

Вступ

1. Розділ і поняття, основні ознаки та різновиди влади

1.1 Поняття та основні ознаки влади

1.2 Різновиди влади

2. Поняття, властивості та форми здійснення державної влади

2.1 Поняття державної влади, її властивості

2.2 Роль держави у здійсненні державної влади

2.3 Проблема співвідношення державної і політичної влади

3. Державна влада в Україні: проблеми здійснення

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. Поняття "влада" в буденному житті і в науковій літературі вживається в різних значеннях. При глибокому вивченні питання виявляється, що поняття "влада" не може бути повністю розкрите лише з точки зору економіки і політики, права і моралі, що представляють окремі аспекти такого багатошарового і в той же час цілісного феномену, яким є влада. Для цього потрібне дослідження влади на самих різних рівнях її функціонування в суспільстві, історії і культурі.

Влада у рамках виконуваних функцій породжує відносини розпорядження і підпорядкування, спрямовані, передусім на підтримку і відтворення порядку, що склався, зафіксованого в конституції, законах і інших нормативних актах, і вимагає обов'язкового виконання без виключень.

У суспільстві влада здійснює політичне керівництво, в той же час вона несе перед ним конституційну і моральну відповідальність, яка настає при невиконанні обов'язків, зловживанні правами.

Державна влада є направляючою і організуючою силою, здатною приймати рішення і втілювати їх в життя.

Управління суспільством, забезпечення громадської дисципліни і правопорядку здійснюється за допомогою активних способів цілеспрямованої дії на свідомість і поведінку людей, як ці способи виступають і такі методи державної і громадської діяльності, як переконання і примус. Переконання і примус, як методи державного управління, явища соціальні, оскільки вони знаходять свій прояв в змісті зв'язків між учасниками конкретних громадських стосунків. Примус існує у всякому людському гуртожитку і є необхідним елементом всякої соціальної організації. У докласовому суспільстві воно базувалося на авторитеті старійшин, вождів племен і тому подібне, в класовому суспільстві - на владі держави. Отже, примус найтіснішим чином пов'язаний з державною владою і визначає якість цієї влади.

Інтереси охорони законності і правопорядку, підтримка державної дисципліни вимагають, щоб органи держави забезпечували втілення в життя державної волі, застосовуючи у разі потреби до тих, хто не виконує цю волю добровільно, і примусові заходи, що допускаються законом. Державний примус застосовується на базі переконання, в строгих рамках законності. Найважливішими принципами боротьби з правопорушеннями є невідворотність дії на правопорушника, законність справедливість, гуманізм. Боротьбу за законність необхідно вести строго законними засобами. Державний примус - це засіб захисту інтересів суспільства, вимушена реакція на антигромадські дії, примусова діяльність регулюється правом. Окрім правового примусу існує, наприклад, педагогічний примус, психічний примус, фізичний примус і його різновид - дисципліна голоду, сімейний примус (глави сім'ї відносно дітей, утриманців); злочинця відносно жертви, окупантів відносно населення окупованої території і тому подібне.

Необхідно розрізняти примус як специфічну діяльність органів державного управління, і як один з методів управління. Перший з них застосовується в основному лише до тих, хто не виконує добровільно вимоги законодавства або законних органів державного управління. Що ж до другого, тобто примусу як методу управління дія на поведінку людей або організацій, то її елементи є в усіх випадках, де використовується державна влада. У цьому і полягає актуальність вибраної теми роботи.

Мета дослідження. Дослідити явище державної влади, її властивості та основні форми здійснення.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час реалізації влади в усіх її формах, зокрема державної.

Предметом дослідження є специфіка державної влади.

Ступінь вивчення в спеціальній науковій літературі. Дана тема розглядалась та вивчалась багатьма теоретиками права, такими як: Скакун О.Ф., Байтін М., Гусарєв С. Д., Нерсесянц В. С., Котюк В.О., Рябов С., Ткаченко В., Хропанюк В.Н., Червонюк В.І., Лазарєв В.В., Нечитайленко А.А., Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Матузов Н.І., Малько А.В. та іншими. Також проблема висвітлюється в періодичних виданнях та ЗМІ.

Основні методи дослідження:

1) Історичний метод. Застосовувався при дослідженні розвитку та формування явища державної влади в усіх її формах в різні періоди часу.

2) Системно-структурний метод. Застосовувався при розгляді умов виникнення понять «влада», «політична влада», «державна влада».

3) Функціональний метод. Був використаний при аналізі основних властивостей державної влади.

4) Статистичний метод, який дозволяє провести аналіз статистичних даних здійснення державної влади в Україні.

5) Діалектико-матеріалістичний метод, який дозволяє вивчати предмет дослідження з урахуванням всіх умов і чинників, які можуть впливати на його сутність.

6) Логічний метод, який дозволяє вивчити найголовніше і найнеобхідніше, уникаючи непотрібних відомостей і фактів.

Теоретичне значення вивчення проблеми державної влади України полягає в тому, що вибрана для розгляду тематика недостатньо вивчена, а отже в теорії проблеми ще існують прогалини.

Практичне значення полягає в тому, що дана робота дозволяє дати загальну характеристику державної влади, визначити її властивості, проаналізувати форми її здійснення, визначити специфіку змісту, трансформацію цього поняття у сучасних політико-правових умовах, провести порівняльний аналіз з іншими різновидами влади, виділити спільні та окремі риси.

Завданнями даної курсової роботи є:

1. Визначити поняття, ознаки та різновиди влади в цілому;

2. Дослідити особливості державної влади, її властивості та форми здійснення;

3. Проаналізувати проблему співвідношення державної і політичної влади;

4. Охарактеризувати проблеми здійснення державної влади в Україні.

Структура курсової роботи складається з титульного аркушу, змісту, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

1. Поняття, основні ознаки та різновиди влади

1.1 Поняття та основні ознаки влади

У політиці, як відомо, центральне місце посідає проблема влади. Але, на жаль, наука про владу (або кратологія, як її йменує відомий політолог, доктор філософських наук В. Ф. Халіпов), досі не дістала належної розробки ні у вітчизняній, ні у світовій науці. У своїй новій монографії «Введення в науку про владу» він видокремлює понад 60 різновидів влад, більше 150 найменувань владників різного гатунку, близько 50-кратій (бюрократія, аристократія та ін.), майже 200 різних видів та галузей політики, феномен влади, на думку вченого, в цілому охоплюється приблизно трьома тисячами категорій та понять. Відтоді, коли влада набула представницького характеру, тобто конституювалась в особливий соціальний інститут, який стоїть над суспільством, проблема влади вилилася у форму співвідношення прав держави, прав суспільства і прав людини. Відповідно до цього історично сформувалися три ідеології влади, які розглядаються в політологічній літературі як державницька, демократична та ліберальна. Критерієм їхніх відмінностей є те, чому вони надають пріоритет: правам держави, правам суспільства чи правам людини.

Влада -- явище соціальне. Соціальна влада присутня (хоча й у прихованій формі) скрізь, де є усталені об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, державі, тобто там, де є реальні можливості і спроможність впливати на поведінку людей за допомогою яких-небудь засобів. Динаміка розвитку будь-якої організованої спільності людей є боротьбою між владою і хаосом. [11; 34]

У найширшому значенні влада -- завжди вольові відносини: індивіда до самого себе (влада над собою), між індивідами, група ми, класами в суспільстві, між громадянином і державою, між посадовою особою і підлеглим, між державами. Реалізується вона у сфері особистої та суспільної діяльності -- політичної, економічної, правової.

Основними компонентами влади є її суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі її елементи (механізм і засоби взаємодії суб'єкта і об'єкта).

Влада -- завжди двостороння взаємодія суб'єкта і об'єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав'язування волі когось іншого, з іншого -- підкорення їй. Інакше -- це владовідносини між суб'єктом і об'єктом.

Сутністю влади є вольові відносини (керування /панування/ -- підкорення). Влада припускає верховенство, монопольне право суб'єкта приймати рішення («авторитетні рішення»), обов'язкові і значущі для об'єкта, і спроможність забезпечувати виконання прийнятих зобов'язань, тобто контролювати об'єкт. Суспільство об'єктивно потребує влади. Вона протистоїть анархії, перешкоджає руйнівним діям, небезпечним для всього соціального організму. Авторитет, право, насильство -- засоби, за допомогою яких влада має спроможність і можливість здійснювати свою волю, певним чином впливати на діяльність і поведінку людей.

Для виникнення владних відносин необхідно, щоб суб'єкт мав такі якості:

* волю до влади, тобто бажання панувати і готовність брати на себе пов'язану з цим відповідальність;

* компетентність, тобто знання сутності справи, стану і на строю підвладних, уміння використовувати ресурси, мати авторитет. [4; 12-17]

Готовність до підкорення об'єкта владарювання залежить від низки чинників:

-- від його якостей;

-- від висунутих до нього вимог;

-- від ситуації та засобів впливу, які має суб'єкт;

-- від сприйняття суб'єкта об'єктом залежно від наявності (або відсутності) у нього авторитету.

На відміну від ранніх експлуататорських держав, де об'єкт владарювання був безправним і зобов'язаним беззаперечно підкорятися суб'єкту владарювання, у сучасних демократичних державах якості об'єкта політичного владарювання визначаються насамперед його політичною і правовою культурою.

Соціальна (публічна) влада -- вольові (керівництва -- підкорення) відносини між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення та здійснення спільної для даного соціального колективу волі (інтересу).

Державна влада є особливим різновидом соціальної влади. Якщо у первісному суспільстві соціальна влада має публічний (суспіль ний) характер, то в класово-організованому -- політичний. У державі ми маємо справу з політичною владою. В аналізі політичних систем суспільства влада посідає таке саме місце, як гроші в економічних системах: вона має міцні корені в суспільному і приватному житті громадян.

1.2 Різновиди влади

Владу можна класифікувати по різних підставах. Наприклад, з точки зору її соціального рівня можна розрізняти:

а) влада в масштабі усього суспільства;

б) влада усередині того або іншого колективу (організації);

в) влада у відношенні між двома індивідами.

Владу можна поділити також на політичну і неполітичну. Політичною є та влада, яка здатна виступити засобом рішення політичних завдань, тобто засобом реалізації, захисту інтересів великих соціальних груп. Різновидами політичної влади є влада однієї соціальної групи (спільності) над іншою (наприклад, панування одного класу над іншим); державна влада; влада партійна, а також інших політичних організацій і рухів; влада політичних лідерів. Хоча існує точка зору (проф. Байтін), що влада державна і влада політична - це одне і те ж явище. Проблема співвідношення політичної та державної влади розглядається в даній курсовій роботі в наступному розділі.

Влада усередині тієї або іншої соціальної спільності (суспільства, колективу, організації та ін.) залежно від способу організації і владарювання може бути демократичною або недемократичною. Причому це ділення торкається не лише політичної влади, але і всякої іншої, пов'язаної з управлінням колективами, оскільки демократія може бути і неполітичною. [2; 58]

Політична влада в суспільстві (і передусім це стосується державної влади) може бути легальною (законною) і тіньовою (прихованою, невидимою, нелегальною). Носіями останньою можуть бути неформальні групи в правлячій еліті, політичні секти, мафіозні організації та ін. При цьому не слід змішувати поняття "легальна влада" і "легітимна влада". Ці поняття хоча і близькі, але не тотожні. Легальність характеризує правомірність існування влади з формально-юридичного боку без її етичної оцінки, а легітимність означає визнання влади населенням, прийняття її як справедливе і політично виправдане явище. І може бути навіть так, що державна влада легальна, але не легітимна. Великий вклад до розробки теорії легітимності політичного панування (влада) вніс відомий німецький політолог, економіст і соціолог Макс Вебер (1864-1920 рр.).

Ну і наостанок, серед неполітичних різновидів влади можна також виділити владу сімейну (батьківську владу, владні стосунки між подружжям), що має найбільш важливу давню історію.

2. Поняття, властивості та форми здійснення державної влади

2.1 Поняття державної влади, її властивості

Державна влада -- публічно-політичні, вольові (керівництва -- підкорення) відносини, що утворюються між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на підґрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на державний примус. Державна влада відносно самостійна і складає основу функціонування державного апарату.

Відповідно до ст. 6 Конституції "державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову". Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що, як засвідчує історичний досвід, призводить до свавілля у керівництві державою і суспільством. [6]

Державна влада - не лише соціальне явище. З юридичної точки зору - це ще й конституційно-правовий інститут. Проте, комплексного дослідження державної влади як суто конституційно-правового інституту, на жаль, і досі не проводилося, незважаючи на те, що однією з найважливіших складових конституційного права завжди були питання організації і здійснення державної влади. Між тим усі без винятку підручники з державного права радянської доби взагалі уникали розкриття сутності цього інституту.

Мабуть, певні труднощі у з'ясуванні змісту державної влади пояснюються й тим, що ця категорія є предметом дослідження не лише вчених-юристів, а й політологів, філософів, економістів, істориків та ін. Тому доцільно з'ясувати зміст державної влади з позицій саме юридичної науки.

В Конституції України законодавчо закріплено насамперед єдине джерело державної влади в Україні, яким згідно зі ст. 5 Конституції визнаний лише народ. Народові надано право визначати конституційний лад в Україні. Оскільки такий лад визначений у розділах І-VIII і XII Конституції України, то є всі підстави вважати, що народ України згідно з ч. З ст. 5 Конституції офіційно легітимізував державну владу в країні. У цій частині зазначається, що лише народ, а не держава, її органи або посадові особи, може змінювати конституційний лад, найважливішою складовою якого є державна влада. [10; 36-38]

Здійснення державної влади вирішальною мірою залежить від того, як законодавче розподіляється єдина державна влада між державними органами, що її здійснюють - фактично єдиновладне, що було притаманно марксистсько-ленінській теорії поєднання влади й управління в організації і діяльності державних органів або за демократичним принципом поділу влади.

Згідно зі ст. 6 Конституції України єдина державна влада за принципом поділу влади здійснюється законодавчими, виконавчими та судовими органами державної влади, що дає змогу запобігти диктаторству будь-якої з них і водночас організувати їх спільну діяльність на основі взаємозалежності та взаємодії у процесі реалізації єдиної державної влади в Україні. [6]

Особливе місце посідає Президент України, який не входить безпосередньо до жодної з гілок влади. Проте його статус як глави держави наділяє його повноваженнями, згідно з якими він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Оскільки ці повноваження більше чи менше властиві всім органам державної влади, Президент, здійснюючи об'єднавчу функцію, безпосередньо впливає на їх діяльність у процесі здійснення державної влади.

2.2 Роль держави у здійсненні державної влади

Суб'єктом здійснення державної влади є держава. Вона займає одне з провідних місць у політичній системі. Це зумовлено тим, що лише держава:

а) володіє суверенною владою, тому що вона є уособленням суверенітету народу і суверенітету нації і є результатом реалізованого права на самовизначення;

б) виступає офіційним представником (через представницький вищий законодавчий орган влади) усього народу;

в) забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших осіб, що перебувають на її території;

г) здатна задовольняти загальнолюдські потреби, виконувати соціальну та інші функції;

д) має спеціальний апарат, що забезпечує виконання державних функцій;

ж) може встановлювати правила поведінки, тобто формально-обов'язкові для всіх правові норми, за допомогою яких регулювати суспільні відносини.

Державі як суб'єкту політичної системи властиві такі ознаки:

а) наявність території, тобто частини земної кулі, що відокремлена кордонами, на яку поширюється повновладдя держави і де проживає населення цієї держави;

б) суверенітет;

в) державна влада;

г) державний апарат як система державних органів, за допомогою яких здійснюються функції держави;

д) здатність видавати загально обов'язкові юридичні норми.

Виходячи з ознак держави як суб'єкта політичної системи суспільства необхідно зупинитися на головних, загальновизнаних формах взаємодії держави з іншими суб'єктами політичної системи. Держава за допомогою таких методів здійснення влади, як примус і переконання, керує і спрямовує діяльність інших суб'єктів політичної системи у обсязі і мірі, необхідних для виконання загальнонародних завдань. Досягається це шляхом визначення і за кріплення законами, що приймаються вищими органами держави, прав і обов'язків інших суб'єктів політичної системи, всіляким сприянням з боку держави розвитку демократичних суспільних відносин, забезпечення обов'язкового дотримання всіма учасниками суспільних відносин вимог закону, інших правових актів. Держава здійснює облік і контроль за діяльністю громадських організацій, трудових колективів, передбачає відповідальність за порушення законодавства. [12; 43]

До того ж, держава, особливо демократична правова, здійснюючи політичні функції, надає можливість і заохочує об'єднання громадян, трудові колективи і окремих громадян приймати участь у справах держави, вирішувати найважливіші проблеми. Враховуючи викладене, треба визнати, що держава є своєрідним центром тяжіння всіх політичних сил і організацій, що є виразниками їх інтересів.

Розглядаючи місце і роль держави у політичній системі, слід зупинитися на проблемі співвідношення держави з громадянським суспільством. Визначальними при співвідношенні держави і громадянського суспільства у більшості країн світу є такі засади: а) держава сприяє створенню громадянського суспільства і підпорядковує свою діяльність його служінню; б) вона забезпечує рівні для всіх можливості у сферах життєдіяльності людей, базуючись на принципі соціальної справедливості; в) чітко окреслює межі свого втручання у справи людини і суспільства. Регулювання суспільних відносин здійснюється за допомогою права, яке диференціюється на публічне і приватне, а виявлення влади обмежене її поділом на виконавчу і судову. [17; 263]

І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення. потреб та інтересів людини. Людина у спів відношенні з громадянським суспільством і державою ви ступає як особистість й громадянин. Ці два її соціально-політичні статуси повинні повною мірою забезпечувати розвиток індивіда. Для цього кожна правова демократична держава зобов'язана інтенсивно використовувати такий інститут, як народовладдя, і дотримуватись принципу суверенітету народу. Разом з тим сама людина не повинна бути пасивним спостерігачем політичного життя, як це було за радянських часів, коли у теорії політичної системи її суб'єктами вважались виключно відповідні інституції (держава, громадські об'єднання, трудові колективи).

Щодо співвідношення держави і влади, слід зауважити, що найбільш важливими складовими всякої влади, що має соціальний характер, є суверенність, воля і сила, якими відрізняються суб'єкти влади. Суверенність означає певну самостійність, незалежність даної влади від будь-якої іншої. Воля як складова влади означає здатність до вибору відповідного рішення і концентрації зусиль для його реалізації легітимними методами. Сила означає наявність реальної можливості забезпечення фактичного здійснення прийнятого рішення.

Суб'єктом і об'єктом владовідносин є люди. Тому людина і влада співвідносяться по-різному. Так, влада особи у громадянському суспільстві ґрунтується на власності, якою особа може безпосередньо володіти, користуватись і розпоряджатись. Громадянське суспільство обумовлює виникнення держави якраз для того, щоб економічну владу власника забезпечити політичне. Держава повинна уві брати у себе всі позитивні риси громадянського суспільства: захист приватного інтересу, свободу особистості, її економічну самостійність і самодіяльність. [20; 48-51]

Влада громадянина у державі ґрунтується на політичних правах і свободах, які вважаються природними і не відчуженими. Найважливіша проблема полягає у тому, щоб зробити норми щодо цих прав і свобод максимально конкретними, а також забезпечити їх ефективним механізмом реалізації.

Однією з найбільш фундаментальних проблем правової та політичної науки є проблема суверенітету. Його витоки сягають глибини століть. На думку більшості учених, суверенітет є однією з ознак, притаманних тільки державі, інші говорять про суверенітет, притаманний усім суб'єктам політичної системи. Отже, під державним суверенітетом розуміють політико-правову властивість державної влади, яка відображується у верховенстві її у межах території країни і незалежності у зовнішніх відносинах. Основні ознаки суверенітету зазначені у Декларації про державний суверенітет України:

а) верховенство;

б) самостійність;

в) повнота;

г) неподільність влади у межах території країни;

д) незалежність;

ж) рівноправність влади у зовнішніх відносинах.

Ж. Боден визначав суверенітет як вищу владу над під владними. Але й він обмежував цю владу божественним і природним правом. Ж.-Ж. Руссо розглядав суверенітет як необмежену і неподільну владу, яка повинна здійснюватися у межах договору між народом і державою. Отже, вже з самого початку суверенітет розглядається як влада, обмежена певними правилами. Т. Гоббс сформулював абсолют ну концепцію суверенітету, приписуючи його тільки державі, не залишаючи народові, людині права на владу. Проте історичний досвід підказує, що абсолютне право на владу -- це не правило, а швидше, виняток з нього. [21; 58]

Існують три види суверенітету: суверенітет народу, суверенітет нації, суверенітет держави. Суверенітет народу означає, що вся влада в країні належить народові, тобто громадянам усіх національностей, які проживають на території даної країни і являють собою єдине джерело державної влади. Тому суверенітет держави не абсолютний, а обмежений суверенітетом народу, якому і належить право визначати економічну, політичну, правову і соціальну системи країни.

Сутність національного суверенітету полягає у тому, що кожна нація, етнічна група має право вільно задовольняти свої національні потреби, розвивати культуру, мову, робити свій внесок у загальну скарбницю всієї культури людства. У демократичній державі повинно максимально забезпечуватися право всіх націй жити у злагоді. Дуже важливо, щоб нація, яка складає більшість у країні і дала назву державі, не використовувала свою перевагу в суспільстві для обмеження прав представників інших націй.

2.3 Проблема співвідношення державної і політичної влади

Яке співвідношення політичної та державної влади?

Є дві точки зору з цього питання:

* «політична влада» і «державна влада» -- поняття тотожні, оскільки політична влада походить від держави і здійснюється за її прямої або опосередкованої участі;

* «політична влада» і «державна влада» -- поняття не тотожні, однак усяка державна влада є політичною.

Дійсно, політична влада нерозривно пов'язана із владою державною, знаходить у ній своє продовження. Державна влада -- головний, типовий засіб здійснення політичної влади.

Відмінності політичної та державної влади важко виділити, проте вони є.

1. Всяка державна влада має політичний характер, але не всяка політична влада є державною. Прикладом може служи ти двовладдя в Росії 1917 p. -- влада Тимчасового уряду і влада Рад. Володіючи політичною владою, Ради на той час не мали самостійної державної влади. Інший приклад -- політична влада в Анголі, Гвінеї-Бісау, Мозамбіку, які перестали бути колоніями Португалії (до проголошення незалежності в 1974 і 1975 pp.). Таку владу можна назвати перед державною, або додержавною. Лише згодом вона стає державною, набуває загального характеру. [9; 162]

2. Державна влада виконує роль арбітра у відносинах між різними соціальними верствами суспільства, пом'якшує їх протиборство, виконує «спільні справи». Держава -- центральний інститут політичної влади. Ядром політики як сфери діяльності, пов'язаної з відносинами між класами, націями та іншими соціальними групами, є проблема завоювання, утримання і використання державної влади. Термін «політична влада» покликаний підкреслити реальну здатність і можливість класу (соціальної верстви, соціальної групи), який не має влади, вести боротьбу за її завоювання, проводити свою волю в політику -- в межах правових норм і за їх допомогою.

Політична діяльність не вичерпується державною діяльністю. Вона здійснюється в рамках різних політичних партій, профспілок, міжнародних організацій. За допомогою політичної влади реалізуються життєво важливі інтереси значних і впливових груп суспільства (класів, націй, етнічних спільнот та ін.). [10; 72]

На відміну від державної влади, політична влада класу, іншої соціальної спільноти не спроможна виконати роль умиротворителя протиборчих сил суспільства або здійснювати «спільні справи».

3. Політична і державна влада мають різні механізми здійснення. Державна влада характеризується наявністю апарату управління і апарату примусу. Вона має владний примусовий вплив на поведінку людей та їх організацій, забезпечених державно-правовими методами.

Політична влада класу та іншої соціальної спільноти здійснюється через:

а) їх організації (опосередкований шлях);

б) політичні виступи (безпосередній шлях). Якщо влада класу реалізується за допомогою державного апарату зі спиранням на апарат примусу, можна говорити про державну владу. Державна влада не може протиставлятися політичній владі, оскільки політичну владу в суспільстві не можна уявити без держави. Держава є основним універсальним акумулятором політичної влади, тому що має можливість:

а) надавати інтересу (волі) влади загальнообов'язкового характеру;

б) використовувати спеціальні органи (апарат) для його (її) здійснення;

в) вдаватися в разі потреби до примусу.

Зазвичай державна влада є основним напрямком здійснення політичної влади класу (соціальної верстви, соціальної групи) у державних формах за допомогою властивих лише їй засобів і методів.

Політична влада -- публічні, вольові (керівництва -- підкорення) відносини, що утворюються між суб'єктами політичної системи суспільства (у тому числі державою) на основі політичних і правових норм.

Державна влада -- публічно-політичні, вольові (керівництва -- підкорення) відносини, що утворюються між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на підґрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на державний при мус. Державна влада відносно самостійна і складає основу функціонування державного апарату. [16; 135]

У різних суспільствах і державах характер влади відрізняється: в одних «керівництво» з боку держави означає пряме насильство, в інших -- прихований примус, у третіх -- організацію і переконання. Має місце й поєднання різних засобів здійснення державної волі.

Панування, систематичне насильство, примус -- влада анти демократична.

Переконання, авторитет, служіння суспільству, дотримання загальнолюдських цінностей -- влада демократична.

Будь-яка державна діяльність потребує керівництва, керівництво -- влади, а будь-яка влада -- легітимності. Ознаки (риси) державної влади:

1) публічна влада -- виступає від імені всього суспільства (на роду), має «публічну» основу своєї діяльності (казенне майно, власні прибутки, податки);

2) апаратна влада -- концентрується в апараті, системі органів держави і через ці органи здійснюється;

3) верховна влада -- юридичне уособлює загальнообов'язкову волю всього суспільства, має у своєму розпорядженні монопольне право видавати закони і спиратися на апарат примусу як на один із засобів дотримання законів та інших правових актів;

4) універсальна влада -- поширює владні рішення на усе суспільство: вони є загальнообов'язковими для всіх колективних і індивідуальних суб'єктів;

5) суверенна влада -- відділена від інших видів влади усередині країни (від партійної, церковної та ін., від влади інших держав). Вона незалежна від них і має виключне монопольне становище у сфері державних справ;

6) легітимна влада -- юридичне (конституційне) обґрунтована і визнана народом країни, а також світовою спільнотою. На приклад, представницькі органи набувають легітимності в результаті проведення виборів, передбачених і регламентованих законом.

Нелегітимна влада вважається узурпаторською. Узурпацією є порушення правових процедур при проведенні виборів або їх фальсифікація. Зловживання легітимною владою, тобто використання її в протизаконних цілях на лихо суспільству і державі, перевищення владних повноважень, є також узурпацією влади. Стаття 5 Конституції України говорить: «Ніхто не може узурпу вати державну владу»; [6]

7) легальна влада -- узаконена у своїй діяльності, в тому числі у застосуванні сили в межах держави (наявність спеціально створених органів для утримання влади і втілення її рішень у життя). Легальність -- це юридичне вираження легітимності: здатність втілюватися в нормах права, функціонувати в межах закону. Діяльність легальної влади спрямована на стабілізацію суспільства. Нелегальна влада (наприклад, мафіозна, злочинна) діє поза рамками закону, вносить беззаконня і безладдя до суспільства. Яке співвідношення держави і державної влади? Поняття «держава» і «державна влада» -- близькі і багато в чому збіжні. У ряді випадків вони вживаються як тотожні, взаємозамінні. Але між цими поняттями є й відмінності. Поняття «держава» є місткішим: воно охоплює не лише владу саму по собі, але й інші інститути, органи влади. Державна влада -- це самі владо стосунки (керівництво /панування/ -- підкорення).

Поняття влади є одним із центральніших у сучасній політології. Воно дає ключ до розуміння політичних інститутів, політичних рухів і самої політики. Визначення політичної влади, її сутності має найважливіше значення для розуміння природи політики та держави, уможливлює виокремлення політики й політичних відносин з усієї сукупності, соціальних відносин. Влада - це основний елемент, що зв'язує політичну систему суспільства в одне ціле.

Поняття “влада” в побуті і в науковій літературі розуміють по-різному. Філософи говорять про владу над об'єктивними законами суспільства, соціологи - про владу соціальну, економісти-про владу господарську, психологи - про владу людини над собою.

Політична влада як один з найважливіших виявів, характеризується реальною здатністю даного класу, групи, індивіда проводити свою волю, що виражена в політиці. На відміну від політичної влади, державна влада не обов'язково використовує примус для досягнення своїх цілей. Можуть бути використані ідеологічні, економічні та інші засоби впливу, однак лише державна влада володіє монополією на те, щоб примусити членів суспільства виконувати її задуми.

Політична влада спирається на такі засоби, як примус, легітимність, угоду. Відповідно до цих засобів, залежно від того, який з них найбільше абсолютизується, вирізняють такі парадигми влади, як примус, легітимність та угода.

В сучасному цивілізованому світі влада використовують узаконені засоби примусу, тобто вона впливає на громадян, коли вони порушують існуючі правові норми. Крім узаконених засобів примусу, влада використовує й незаконні: обіцянки, підкуп, шантаж, штучне створення перешкод, формування ілюзій, створення додаткових джерел залежності від влади. [19; 211]

Отже, політична влада -- це вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупованнями. Державна влада -- це влада, що здійснюється тільки державою. Характерним для неї є суверенність, універсальність і здатність владо примусового впливу на поведінку усіх людей та їх організацій, що забезпечується державно-правовими методами. Політична і державна влада -- поняття не тотожні. Є три точки зору на поняття і співвідношення цих влад: а) політична влада -- явище більш широке, ніж влада державна; б) політична влада здійснюється пануючим класом через державу; в) державна влада не є синонімом політичної влади, це її основне ядро, її зміст. Як ототожнення політичної і державної влади, так і тлумачення державної влади як основного ядра політичної влади безпідставні. Звичайно, державна влада завжди є владою політичною, до того ж такою, що здійснюється головним суб'єктом політичної системи -- державою, але в умовах формування громадянського суспільства і правової держави, а тим більше, в умовах їх реального функціонування; найбільш широкі можливості у здійсненні політичної влади повинні бути свідомо надані інститутам громадянського суспільства. Тобто політичним партіям, громадським організаціям і рухам, трудовим колективам. Отже, політична влада -- поняття більш широке, ніж державна влада, за рахунок того, що здійснюється більшим колом суб'єктів політичної системи.

3. Державна влада в Україні: проблеми здійснення

Теорія поділу влади передбачає існування трьох не залежних гілок державної влади. Між ними існує механізм стримувань і противаг, який забезпечує неможливість над мірної концентрації влади в одному із владних інститутів. Поділ влади поширюється і на недержавні політичні інститути. Скажімо, всередині партії можуть існувати органи, що виконують представницьку, виконавчу і судову функції.

Механізм стримувань і противаг, очевидно, слід впроваджу вати у структуру будь-якої політичної організації з метою запобігання концентрації влади в руках якогось лідера або елітного клану.

Конституція України визначила правові межі державного примусу щодо суспільства і громадян. Однак через недосконалість інститутів судового і не судового захисту прав громадян, особливо в частині процесуальних процедур, а та кожне зрілості громадської культури, державного монополізму в інформаційному просторі, влада часто вдається до не правових засобів примусу: неконституційних домагань, шантажу, підкупу, бюрократичних зволікань у вирішенні тієї чи іншої справи, репресивних переслідувань та ідеологічних маніпулювань громадською думкою (формування вигідних для влади стереотипів, дискредитація людей, не зручних або небезпечних для її панування). [6]

Крім цього, слід сказати, що подібні форми примусу по ширюються на всі владні відносини, в тому числі й на політичні.

Що стосується легітимності влади в Україні, то слід ви знати, що вона тільки частково відповідає своїй суті у її різних модифікаціях.

Легітимність традиційного виду в Україні здебільшого має у своїй основі ті ментальні й поведінкові настанови, які споріднені з комуністичними і націоналістичними традиціями. Одна частина громадян довіряє лише тій державі, яка можлива з відновленням нового Союзу, друга -- пов'язує свій успіх з національною державою, вважаючи, що нинішня держава не є національною, оскільки нею управляють «антиукраїнські сили», третя -- сподівається на можливість появи такої держави, яка б поєднувала національні державні традиції з сучасним цивілізованим державотворчим ідеалом.

Етатистський синдром характерний для ментальності значної частини населення (особливо старшого покоління), з розподілом на «державників-патріотів» і «антидержавників-космополітів», з прагненням єдиної державної ідеології, з акцентом на пріоритет розбудови держави над реформістськими процесами, що на практиці призводить до громіздкого зростання державного апарату, паразитичного збагачення державного чиновництва. В силу цієї обстави ни привабливим стає ідеал держави в минулому і відраза до держави сучасної.

В Україні слабо виражена легітимність харизматичного виду на національному рівні, оскільки немає такого лідера, який мав би підтримку в усіх регіонах України, серед різних соціальних груп і політичних організацій.

Найвищу харизматичність має Президент в силу свого конституційного статусу, який дозволяє йому більш раціонально і оперативно реагувати на складні проблеми пере творень. Однак ця харизматична легітимність нетривка і охоплює незначну частину населення. Сьогодні в Україні ще не визрів грунт для такої особи, котра на вершині влади буде наділена харизмою реформатора (як Ш. де Голль у Франції, К. Аденауер у Німеччині, К. Менем у Аргентині, А. Фухіморі в Перу). [1; 62-65]

У сьогоднішній Україні, особливо на початку державно г відродження, досить помітною була харизматична легітимність регіонального, тимчасового характеру, яка швидко розвіювалася, як тільки ці політики з опозиціонерів сідали у владні «крісла». Національно-патріотична легітимність має неоднаковий вираз у різних регіонах України. Якщо в Західній Україні ця легітимність домінує, то в Центральній і Південній Україні вона не набула ще масового поширення. Крім цього, ця легітимність зводиться лише до етнокультурних традицій. Тобто політика сприймають в масовій свідомості як такого, що говорить українською мовою, шанує національні звичаї, був репресований в радянські часи, є активним речником сьогоднішнього національного відродження, але не беруть до уваги його колишні й теперішні ділові заслуги та моральні якості.

Соціально-евдемонічна легітимність, яка сягає корінням у радянський патерналізм, сьогодні в Україні найбільш виражена з мінусовим відтінком. Адже криза довіри до влади здебільшого існує через її нездатність забезпечити добробут населення.

Сучасні цивілізовані форми легітимності влади, такі як правничо-раціональна, раціонально-цільова, на засадах участі, починають тільки формуватися внаслідок кризи цінностей національного романтизму і бюрократичного прагматизму у цінності індивідуалізму й солідаризму, відстоювання своїх громадських прав. [7; 72]

Правничо-раціональна легітимність ще не сформувала ся, оскільки нова Конституція лише створила грунт для неї, але влада і громадяни ще не звикли взаємодіяти в правовому полі. Спокуса порушувати Конституцію з боку вищих органів влади створює прецедент зневіри до правових регуляторів, підриває правничо-раціональну легітимність.

Легітимність на засадах участі зазнає глибокого пере осмислення, оскільки попереднє уявлення про «нашу» і «чужу» владу мало ілюзорну основу. Спочатку громадяни думали, що тільки «чужа» влада відчужена від громадян, а «своя», національна, буде дбати про них. У даний час значна части на населення розчарувалася у владі й можливостях впливати на неї з метою покращення життя і поринула у сферу розв'язання проблем власного виживання. Однак певна частина вважає, що активна участь громадян у політичних процесах є запорукою вдосконалення механізмів влади.

Раціонально-цільова легітимність також тільки формується, оскільки раніше владу оцінювали не за її спроможністю ефективно управляти, а за різними ідеологічними символами (патріотична, космополітична, українська, національна і т. ін.). Оцінка влади та її представників за конкретними справами є основою подолання політичного шахрайства і шарлатанства.

За рівнем публічності влада в Україні напівприхована, з високим ступенем криптократії. Оскільки 50 -- 60 відсотків економіки України перебуває в тіньовому секторі, то, очевидно, таке співвідношення існує і у владних сферах. Тіньова економіка, яка певною мірою є мафіозною, виникла не тільки в силу закономірностей складних суспільних трансформацій перехідного періоду, але здебільшого є породженням союзу між центральними, регіональними і транс національними владними структурами, тіньовим бізнесом і кримінальними елементами. Такий симбіоз можливий на взаємовигідних тіньових розрахунках. Скажімо, регіональна владна група патронує певні «свої» комерційні структури шляхом надання їм вигідних умов (податкових, кредит них, підтримки їх монопольного становища на ринку), а вони у свою чергу підтримують тіньовими доходами владу. [12; 86]

Для прикриття злочинних дій і розправи з конкурента ми використовуються кримінальні елементи. Те ж саме існує і на рівні центральної влади, а також у сфері міжнародних відносин. Причинами існування таких груп є:

1) слабкі механізми контролю над виконанням бюджету і використання бюджетних коштів і міжнародних кредитів;

2) збереження за державною власністю значної переваги у стратегічних галузях економіки;

3) недоступність інформації про авторство законів і підзаконних актів, а також про результати голосувань депутатів різних рівнів;

4) монополізм держави в інформаційному просторі;

5) наявність привілеїв у державної бюрократії порівняно з іншими верствами населення, відсутність правових норм про опозицію і соціальне партнерство;

6) відсутність жорстких норм і спеціалізованих струк тур у боротьбі з корупцією;

7) партійна неструктурованість влади, незрілість інститутів цивілізованого громадянського тиску на владу.

Якщо аналізувати владу на рівні інституціалізованих суб'єктів, то треба сказати, що їх недоліком є величезний обсяг повноважень державних органів у соціально-економіч ній сфері, невизначеність правових меж політичної і адміністративної, державної і самоврядної компетенції, застарілі механізми контролю і координації, а також трудової мотивації управлінського апарату. Внаслідок цього проходить жорсткий процес боротьби за владу між інституціолізованими суб'єктами на всіх рівнях політичної системи, оскільки влада в даний час дає можливість розподілити власність, матеріальні й фінансові ресурси.

Отже, нечіткість правових меж компетенцій між органами державної влади і місцевого самоврядування, застарілі механізми трудової мотивації державної бюрократії, великі можливості владних структур у розподілі власності, матеріальних і фінансових ресурсів сприяють політичній нестабільності, відчуженості влади від суспільства. Державна влада в Україні є занадто централізованою, оскільки питання правового розмежування компетенції між органами державними, органами самоврядування, бюджетної і податкової систем ще не вирішено остаточно. [1; 46]

Серед групових суб'єктів політики найбільший вплив на державну владу мають колишні номенклатурні угруповання, які маючи старі зв'язки, а також доступ до матеріальних і фінансових ресурсів, часто використовують владу для своїх корисливих цілей. Номенклатурні угруповання можна умовно розділити на «старі» («напівфеодальні»), не спроможні діяти в ринкових умовах, і «нові» («пробуржуазні»), що завдяки державному протекціонізму нагромадили величезний капітал і готові працювати в ринкових умовах.

На рівні державної влади, якщо розглядати цей процес з конфліктологічної точки зору, названі групи представлені ідеологіями лівих і центристів. Груповий вплив на владу з боку середніх і дрібних підприємців, а також працівників культурно-соціальної сфери і державного сектора слабкий. Ці категорії, не маючи організаційного досвіду, а також сучасного розуміння боротьби за владу, не оформилися ще у цивілізовані групи тиску, їхні протести носять спорадичний характер, проявляються лише в ситуаціях екстремально-невигідних для них, тобто вони не вміють заздалегідь попереджати небажані для них наслідки нормотворчої діяльності, а лише постфактум на них реагують.

Висновки

Влада -- явище соціальне. Соціальна влада присутня (хоча й у прихованій формі) скрізь, де є усталені об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, державі, тобто там, де є реальні можливості і спроможність впливати на поведінку людей за допомогою яких-небудь засобів. Динаміка розвитку будь-якої організованої спільності людей є боротьбою між владою і хаосом.

У найширшому значенні влада -- завжди вольові відносини: індивіда до самого себе (влада над собою), між індивідами, групами, класами в суспільстві, між громадянином і державою, між посадовою особою і підлеглим, між державами. Реалізується вона у сфері особистої та суспільної діяльності -- політичної, економічної, правової.

Основними компонентами влади є її суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі її елементи (механізм і засоби взаємодії суб'єкта і об'єкта).

Влада -- завжди двостороння взаємодія суб'єкта і об'єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав'язування волі когось іншого, з іншого -- підкорення їй. Інакше -- це владовідносини між суб'єктом і об'єктом.

Сутністю влади є вольові відносини (керування /панування/ -- підкорення). Влада припускає верховенство, монопольне право суб'єкта приймати рішення («авторитетні рішення»), обов'язкові і значущі для об'єкта, і спроможність забезпечувати виконання прийнятих зобов'язань, тобто контролювати об'єкт. Суспільство об'єктивно потребує влади. Вона протистоїть анархії, перешкоджає руйнівним діям, небезпечним для всього соціального організму. Авторитет, право, насильство -- засоби, за допомогою яких влада має спроможність і можливість здійснювати свою волю, певним чином впливати на діяльність і поведінку людей.

Державна влада є особливим різновидом соціальної влади. Якщо у первісному суспільстві соціальна влада має публічний (суспільний) характер, то в класово-організованому -- політичний. У державі ми маємо справу з політичною владою. В аналізі політичних систем суспільства влада посідає таке саме місце, як гроші в економічних системах: вона має міцні корені в суспільному і приватному житті громадян.

Відмінності політичної та державної влади:

1. Всяка державна влада має політичний характер, але не всяка політична влада є державною.

2. Державна влада виконує роль арбітра у відносинах між різними соціальними верствами суспільства, пом'якшує їх протиборство, виконує «спільні справи». Держава -- центральний інститут політичної влади. Ядром політики як сфери діяльності, пов'язаної з відносинами між класами, націями та іншими соціальними групами, є проблема завоювання, утримання і використання державної влади. Термін «політична влада» покликаний підкреслити реальну здатність і можливість класу (соціальної верстви, соціальної групи), який не має влади, вести боротьбу за її завоювання, проводити свою волю в політику -- в межах правових норм і за їх допомогою. Політична діяльність не вичерпується державною діяльністю. Вона здійснюється в рамках різних політичних партій, профспілок, міжнародних організацій. За допомогою політичної влади реалізуються життєво важливі інтереси значних і впливових груп суспільства (класів, націй, етнічних спільнот та ін.).

На відміну від державної влади, політична влада класу, іншої соціальної спільноти не спроможна виконати роль умиротворителя протиборних сил суспільства або здійснювати «спільні справи».

3. Політична і державна влада мають різні механізми здійснення. Державна влада характеризується наявністю апарату управління і апарату примусу. Вона має владний примусовий вплив на поведінку людей та їх організацій, забезпечених державно-правовими методами.

Отже, в ході даного дослідження були отримані певні результати. Виходячи з цього можна зробити висновок про те, що Державна влада -- це влада, що здійснюється тільки державою. Характерним для неї є суверенність, універсальність і здатність владо-примусового впливу на поведінку усіх людей та їх організацій, що забезпечується державно-правовими методами. Політична і державна влада -- поняття не тотожні. Є три точки зору на поняття і співвідношення цих влад: а) політична влада -- явище більш широке, ніж влада державна; б) політична влада здійснюється пануючим класом через державу; в) державна влада не є синонімом політичної влади, це її основне ядро, її зміст. Як ототожнення політичної і державної влади, так і тлумачення державної влади як основного ядра політичної влади безпідставні. Звичайно, державна влада завжди є владою політичною, до того ж такою, що здійснюється головним суб'єктом політичної системи -- державою, але в умовах формування громадянського суспільства і правової держави, а тим більше, в умовах їх реального функціонування; найбільш широкі можливості у здійсненні політичної влади повинні бути свідомо надані інститутам громадянського суспільства. Тобто політичним партіям, громадським організаціям і рухам, трудовим колективам й іншим недержавним організаціям. Отже, політична влада -- поняття більш широке, ніж державна влада, за рахунок того, що здійснюється більшим колом суб'єктів політичної системи.