Проблеми законодавчого регулювання інформаційної діяльності в Україні

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

Кафедра інформаційних технологій

ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Реферат з дисципліни "Методи і засоби інформаційної діяльності"

Виконала

студентка ф-та ДІД

Голик Ольга

Перевірила:

Щербініна О.П.

Харків-2009

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПРАВОВИХ ОСНОВ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2. ПРАВОВІ АКТИ У СИСТЕМІ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

3. ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Не потребує доказу термін про те, що той, хто володіє інформацією, володіє світом.

Інформація -- досить складний об'єкт. Вона вивчається багатьма науками -- філософією, інформатикою, економікою, з рештою -- правом. Сучасне життя постійно спрямовує нас на необхідність впровадження новітніх досягнень науковців у виробництво, управлінську та освітнянську діяльність, побут. Тому казати про значення інформації у житті суспільства сьогодні навіть не доводиться.

Інформація виступає об'єктом інформаційних відносин у суспільстві. А ефективна організація інформаційної діяльності можлива тільки за умов її адекватного правового забезпечення.

1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПРАВОВИХ ОСНОВ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Становлення законодавства про інформаційну діяльність пов'язане з дією наступних соціальних процесів, які з часом набули міжнародного характеру.

По-перше, це -- формування конкурентного середовища у сфері економічної діяльності. Наприклад, у США першим федеральним нормативно-правовим документом був Антитрестовський закон Шермана, що з'явився 1890 р. І забороняв змови підприємців, спрямовані на встановлення монополії на конкретних ринках.

По-друге, це -- законодавча гарантія прав людини, особи, включаючи її прво на отримання інформації. Особливої інтенсивності цей процес набуває у другій половині ХХ ст. Реальне впровадження юридичних норм, що гарантують права людини взагалі і у сфері інформаційної діяльності зокрема, залежить від рівня розвитку кожної окремої країни.

Із надбанням незалежності в Україні взято курс на впровадження норм міжнародного права у сфері захисту прав людини і, відповідно, у сфері інформаційної діяльності. Основи вітчизняного законодавства про інформаційну діяльність і права інтелектуальної власності задекларовані в Конституції України. Так, згідно зі ст. 34, кожному громадянину гарантується право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб -- на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку [2].

Про бурхливість, навіть вибуховість інформаційних процесів та технологій говорить і той факт, що тлумачні словники виданням до кінця 80-х рр. ХХ ст. не давали визначення такого поняття, як інформатизація. Враховуючи, що на сьогодні легітимне поняття інформатизації наведене у відповідній Національній програмі, то визначимо її як сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.

Ситуація в інформаційній сфері України характеризується звуженням економічних можливостей її суб'єктів. Це призводить до кількісного та якісного погіршення стану книжкових і газетно-журнальних видавництв, телекомунікаційних мереж, ставить діяльність творчих працівників і колективів у залежність від комерційних інтересів та фінансових структур, до поширення в суспільстві небезпечної для його морального та психологічного стану інформації та псевдокультури. Державою відкриті канали для здійснення, по суті, неконтрольованої, відомчої тарифної політики, яка економічно виснажує інформаційну сферу.

Але, започатковані та діють органи, які регулюють інформаційно-правові відносини, координують діяльність щодо інформації -- починаючи від Ради національної безпеки України, Державного комітету інформаційної політики, радіо та телебачення та закінчуючи комісією з питань інформаційної безпеки. Вони забезпечують реалізацію державної інформаційної політики, спрямованої на утвердження свободи слова та демократичних засад інформаційної діяльності, інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України, а також на зміцнення і розвиток її інформаційної інфраструктури [3].

2 ПРАВОВІ АКТИ У СИСТЕМІ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

2 жовтня 1992 р. набув чинності Закон України "Про інформацію". Дія цього закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства та держави при одержанні, використанні, поширення та зберіганні інформації. Закон установлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу і суспільство від неправдивої інформації.

Закон визначає інформацію як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Відповідно об'єктом інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Згідно з Законом інформаційна діяльність розглядається як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Важливе місце в Законі належить описові механізму функціонування інформаційних потоків у суспільстві. Так, держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.

Інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії. Підставами виникнення права власності на інформацію є створення інформації своїми силами і за свій рахунок, договір на створення інформації, договір, який містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.

Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян та юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством.

Інформаційна продукція -- це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ та організацій.

Інформаційна послуга -- це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб.

Закон встановлює права та обов'язки учасників інформаційних відносин, їхню відповідальність за порушення законодавства про інформацію, визначає порядок співробітництва української сторони з іншими державами, зарубіжними і міжнародними організаціями в галузі інформації.

Положення Закону України "Про інформацію" конкретизуються в інших законах про інформаційну діяльність, які мають більш конкретний характер [2,4,5].

Наприклад, Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" регламентує порядок організації діяльності ЗМІ, заснованих в Україні, а також ЗМІ інших держав, які розповсюджуються в Україні.

Закон України "Про телебачення і радіомовлення" регулює діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування.

Закон України "Про інформаційні агентства" закріплює правові основи діяльності в Україні інформаційних агентств та їх міжнародного співробітництва.

Інформаційними агентствами, згідно з цим Законом, є зареєстровані як юридичні особи суб'єкти інформаційної діяльності, що діють з метою надання інформаційних послуг. Діяльність інформаційних агентств -- це збирання, обробка, творення, зберігання, підготовка інформації до поширення, випуск та розповсюдження інформаційної продукції.

Закон України "Про державну таємницю" регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою національної безпеки України.

Державна таємниця -- вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визвані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

Закон України "Про авторське право і суміжні права" охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів та їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права).

Крім зазначених документів, інформаційна діяльність в Україні в тій чи іншій мірі регулюється рядом інших законодавчих та підзаконних актів (Закони "Про авторське право і суміжні права", "Про видавничу справу", "Про рекламу", "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" та інші) [2,5].

3 ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Інформаційне законодавство, як і будь-яке інше, сьогодні потребує свого вдосконалення. Сучасна законодавча та нормативно-технічна база України у сфері інформаційної діяльності має таку рису, як недостатня визначеність у ключових питаннях від термінології до розподілення повноважень державних органів управління та регулювання.

Інша риса -- суперечність та незбалансованість нормативних документів, як на рівні законів України, так і звичайних технічних -- стандартів, технічних умов тощо.

Зокрема, вже сьогодні вкрай необхідним є створення та приведення в дію нормативно-правових актів, що регулюють відносини, пов'язані з використанням глобальної інформаційної мережі Інтернет.

Потребує законодавчого регулювання здійснення контролю за станом безпеки у комп'ютерних мережах передачі даних України. Внаслідок відсутності належного контролю у цій сфері постійної загрози зазнають автоматизовані банківські системи, викрадається службова інформація.

Для здійснення поступового переходу до централізованої структури державного управління процесами інформатизації державних органів, розбудови спеціальних телекомунікаційних систем, спеціальних інформаційних систем і ресурсів, забезпечення інформаційної безпеки та формування національної інформаційної інфраструктури потребує удосконалення система державного управління цими процесами, а також система формування, використання і захисту національних інформаційних ресурсів та інформаційного простору.

Потребує більшої уваги програма здійснення інформаційної політики та розвитку національного інформаційного простору з урахуванням наявного соціально-економічного, науково-технічного і промислово-виробничого потенціалу держави, її матеріально-технічних, трудових, інформаційних ресурсів.

Не вжито дійсних заходів до утворення корпоративної інформаційної мережі, яка зв'язуватиме науково-дослідні установи, організації міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та академічні заклади на основі існуючої регіональної комп'ютерної мережі та регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації Міністерства України у справах науки і технологій [1,3].

ВИСНОВКИ

У сучасній національній нормативно-правовій базі є більше 4000 документів законодавчого характеру, що містять слова інформація або інформатизація, інші тотожні поняття.

Сьогодення створило всі умови, необхідні для розвитку в Україні інформаційного законодавства, основою якого є свобода слова.

Діють норми Конституції та законів України щодо засад утворення і свободи діяльності засобів масової інформації (ЗМІ), порядку формування державних телерадіоорганізацій, висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування тощо.

Але інформаційне законодавство України має деякі недоліки, проблеми у регулюванні інформаційних відносин та відповідно потребує вдосконалення. Також вдосконалення потребує і понятійний апарат, що використовується в чинних актах, порядок реєстрації суб'єктів інформаційних відносин тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Зверев, В. Анализ правовых основ лицензирования радиовещательной службы в Украине в полосах радиочастот 174-230 МГц и 470-862 МГц [Электронный ресурс] -- Режим доступа: http://www.dvbforum.kiev.ua/articles/58.htm?offset=15

2. Кулицький, С.П. Основи організації інформаційної діяльності в сфері управління [Текст]: навч. посіб. /С.П. Кулицький. -- К.:МАУП, 2002. -- 224 с.: ил. -- Библиогр.: с. 209-218

3. Орлов, П.І. Інформація та інформатизація: нормативно-правове забезпечення [Текст]: наук.-практ. посібник /П.І. Орлов; Ун-т внутр. справ. -- Х.: Вид-во ун-ту внутр. справ, 2003. -- 722 с.

4. УКРАЇНА. ЗАКОНИ. Закон України про інформацію: За станом на 1 гр. 2002 р. /Верхов. Рада України. -- Офіц. вид. --К.: Парлам. вид-во, 2002. -- 23 с.

5. УКРАЇНА. ЗАКОНИ. Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавничої та бібліотечної справи.У 2 ч. Ч. 1. Правове регулювання у сфері інформації: темат. добірка /Кн. палата України; уклад. Т.Ю. Жигун. -- К., 2000. -- 164 с.