Теоретико-практичні основи господарчого права в Руській правді

Теоретико-практичні основи господарчого права в Руській правді

Ярослав ЗАГНІТКО,

аспірант Донецького юридичного інституту

Луганського державного університету внутрішніх справ

Розглянуто особливості вияву господарського права в Руській Правді, прокоментовано специфіку господарських взаємин різних суб'єктів господарювання, встановлено ступінь репрезентативності категорій господарського права.

Існує чимало суто українських поглядів на проблему господарчого права. Щоб їх зрозуміти, необхідно зробити деякий екскурс в його історію. Україна ніколи не стояла відокремлено від розвитку торгового права, про це свідчать достатньо яскраві сторінки Правди Ярослава. Один із найвідоміших витоків права колишньої Європи не міг з'явитися на порожньому місці. Він був реалізований за допомогою широкого розвитку торговельних відносин у Давній Русі, саме в ній ішла жвава торгівля з Заходом та Сходом. У ті роки торгівля відбувалась не тільки шляхом обміну матеріальними цінностями, але й через обмін правовими ідеями. Руська Правда - вінець правового розвитку, яку В.О. Ключевський називав „кодексом торгового капіталу”, робила свій вплив і за межами Київської Русі. Норми вищевказаного документа були трансформовані у „Литовський статут”.

Найбільшою пам'яткою вітчизняного права є Руська Правда. Списки її дійшли до нас у великій кількості, але їхня єдина класифікація відсутня.

Поява церковних статутів Володимира і Ярослава, які надали у руки церковних органів владу не тільки духовну, але й судову, Руської Правди, найвидатнішого юридичного пам'ятника Київської держави, суттєво змінила всю систему політичних, суспільних і правових відносин [1, 34].

Руська Правда була кодексом давньоруського феодального права. Її норми лежать в основі Псковської і Новгородської судних грамот і наступних законодавчих актів не тільки вітчизняного, але й литовського права.

У статтях Руської Правди говориться про встановлення права феодальної власності не тільки на землю й угіддя, але й на рухоме майно: коней, бобрів, знаряддя виробництва та ін.

Для епохи “Руської Правди” характерним об'єднанням сільського населення була сусідська громада, яка була нащадком сімейної громади і з'явилася в процесі розкладу.

Найдавніша частина Руської Правди є записом більш старих норм, що були утверджені ще при князі Ярославі Володимировичі. Її іноді називають Правдою Ярослава. Ця частина складається з перших 16 статей Короткої Правди, за нею випливає Правда Ярославичів, тобто синів Ярослава Великого, редакція якої більш складна за змістом і містить у собі безліч князівських законів, виданих між серединою XI і початком XIII ст., систематизованих і хронологічно перемішаних.

Основний зміст Руської Правди, у свою чергу, чітко окреслює інтереси князівського господарювання. При порівнянні окремих її частин спостерігається впевнене посилення князівської влади і розширення князівського суду.

Усі прошарки суспільства були суворо стратифіковані, тобто складалися зі станів, права й обов'язки яких чітко визначалися законом як нерівні по відношенню одне до одного і до держави, іншими словами, кожен стан мав свій юридичний статус. Було б великим спрощенням розглядати суспільство з боку визискувачів і експлуатованих. Стан феодалів, який складав бойову силу князівських дружин, незважаючи на усі свої матеріальні вигоди, міг втратити життя - найкоштовніше - простіше й імовірніше, ніж бідний стан селян.

Феодальне суспільство було релігійно-статичним, не схильним до різкої еволюції. Прагнучи закріпити цю статичність, державу консервували відносини зі станами в законодавчому порядку.

Не склавшись у глобальну систему виробництва, рабство Русі одержало поширення як суспільний уклад. Джерелом рабства був насамперед полон, або народження від рабині. У рабство попадали за тяжкі карні злочини (втечу і пограбунок), залежний закуп повертав в раба у випадку втечі від хазяїна і крадіжки, у рабство повертався злісний банкрут (ст. ст. 56, 64, 55 Великої Правди). Стаття 110 Великої Правди встановлює ще три випадки холопства: одруження на рабі без договору, надходження в служіння ключником-тіуном без договору про волю, самопродаж у рабство хоча б за «наготу».

Найбільш давнє нагадування про рабство міститься у праці Прокопія Кесарійського (VІ ст.), згідно з якою якщо ант, обернений в рабство, повернеться “в отчие места, то впредь и сам будет свободен, по крайней мере по закону” [2, 183].

У першому тисячолітті н.е. рабство у слов'ян, за повідомленнями римських авторів, мало патріархальний характер, полонених рабів відпускали за викуп, виключаючи зі складу племені. Найтвердіші форми рабства існували на ранніх етапах державності, як свідчення цьому протягом ІХ-Х ст. раби у слов'ян були предметом продажу і збагачення. У договорах з Візантією (Х ст.) фігурує спеціальна “челядинна ціна”. У XI ст. у руському праві вже діє принцип, відповідно до якого раб не може бути суб'єктом правовідносин, вступати в договори і т.п. Руська Правда вважала холопів за власність пана, самі ж вони не мали змоги і права на власність. За карні злочини холопів і нанесений ними майновий збиток відповідальність по його відшкодуванню несли хазяї. За вбивство холопа покладалося відшкодування збитку в 5-6 гривень (як за знищення речі). Хазяїн холопа за його вбивство не притягався до відповідальності - за подібні випадки призначалося церковне покаяння.

У Руській Правді відбилися процеси, аналогічні римському праву, де раб наділявся особливим майном, із правом розпоряджатися ним у господарських цілях на користь пана. У статуті про холопів (ст. ст. 117, 119 Великої Правди) говориться про ведення торгових операцій холопами за дорученням хазяїв.

Клас феодалів формувався поступово. До нього входили князі, бояри, дружина, місцева знать, посадники, тіуни і т.д. Феодали здійснювали громадське керування і відповідали за професійну військову організацію. Вони були взаємопов'язані системою васалітету, що регулює права, обов'язки одного перед одним і перед державою. Для забезпечення функцій керування населення сплачувало данину і судові штрафи. Матеріальні потреби військової організації забезпечувалися земельною власністю. Васальні і земельні відносини феодалів, їхній зв'язок з Великим князем регулювалися, швидше за все, спеціальними договорами. У Руській Правді розкриті лише деякі аспекти правового статусу цього стану. Вона встановлює подвійну міру (штраф за убивство) у 80 гривень за убивство князівських слуг, конюхів, огнищан. Але про самих бояр і дружинників кодекс мовчить. Ймовірно, за зазіхання на них застосовувалася страта. У літописах неодноразово описується застосування страти під час народних рухів.

У давньоруському суспільстві величезне значення мала власність. Ставлення до особистості визначалося в першу чергу саме наявністю власності. Людина, яка позбавлена власності або промотала її, могла забезпечити майнові зв'язки з іншими особами єдиним, що в нього залишилося, - власною особистістю.

Міське населення складалося з ремісників, дрібних торговців, купецтва і т.д. Важко визначити, якою мірою населення міст користувалося міськими вольностями, аналогічними європейським, сприятливими і надалі для розвитку капіталізму в містах. За підрахунками М.Н. Тихомирова, на Русі в домонгольський період існувало до 300 міст. Міське життя було настільки розвинуте, що це дозволило В.О. Ключевському виступити з теорією “торгового капіталізму” у Давній Русі. М.Л. Тихомиров вважав, що на Русі “повітря міста робило людину вільною”, і в містах ховалося безліч скорих холопів.

Вільні жителі міст користалися правовим захистом Руської Правди, на них поширювалися всі статті про захист честі, гідності і життя. Особливу роль грало купецтво, яке рано почало об'єднуватися в корпорації (гільдії), що називалися сотнями. Звичайно “купецька сотня” діяла при якій-небудь церкві. «Іванівська сотня» у Новгороді була однією з перших купецьких організацій у Європі.

За думкою М.С.Грушевського, в Руській Правді положення, які стосуються торгового обороту, виражені слабкіше, ніж кримінально-правові установлення. Проте, хоча і деякими нормами, але торговий оборот певною мірою забезпечувався такими інститутами, говорячи сучасною мовою, як позика (він був спеціально призначений для купців), найм, застава, «поклажа» (здавання товару на зберігання), банкрутство та ін. [3, 368-369].

При відповідному аналізі можна впевнитись у тому, що положення Руської Правди не є такими розвинутими, як відповідні інститути торгового права ХІ - ХІІ ст., які використовувались, наприклад, у містах італійського або німецького узбережжя. Але ж, не дивлячись на свою «молодість», давньоруське торгове право розвивалось в одному напрямку разом з європейським торговим правом. Г. Дж. Берман, фундаментально досліджував дану проблематику, стверджував, що у ті часи протікала загальноєвропейська “комерційна революція”, яка призвела до того, що торгівля (комерція) стала регулюватися загальною сукупністю європейського права - торговим правом. Останнє в принципі було “трансляційним”, розроблялось переважно самими купцями, які організовували міжнародні ярмарки і ринки, створювали торговельні суди і упорядковували нові торговельні представництва в різноманітних містах [4, 315-316].

Отже, можна стверджувати, що торгове право Київської Русі розвивалось не в ізоляції - загальним тлом для його розвитку служило загальноєвропейське торгове (комерційне) право. Не можна не сказати про те, що для такого розвитку існували і свої сприятливі загальні основи - “гуманітарні” положення Руської Правди, які слід віднести до яскравих досягнень «київської цивілізації» [4, 113].

Правова система України в умовах державної незалежності може розвиватись абсолютно самостійно. Але це не значить, що саме такий розвиток буде засновуватися на вільних, штучних схемах. Необхідно тверезо оцінувати достатність як внутрішніх, так і зовнішніх джерел господарчого права України, які дозволили сформувати не схожу на інші, оригінальну правову систему.

Література

1. Петров И.В. Коммерческое право. Учебник. - С.-Петербург: Изд-во Михайлова В.А., 2001. - 656с.

2. Прокопий Кесарийский. Готская война // Свод древнейших письменных известий о славянах. - Москва: Наука, 1991. - Т.1. - С. 181-238.

3. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т. - К.: Наукова думка, 1993. - Т.3. - 789 с.

4. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования: Пер. с англ. - 2-е изд. - Москва: Изд-во МГУ: Изд. группа ИНФРА-М - НОРМА, 1998. - 536 с.

5. Хозяйственное право: Учебник / Под ред. В.К. Мамутова - К.: Юринком Интер, 2002. - 912 с.

6. Свердлов М.Б. От закона Россиянина до Руской Правды. - Москва: Норма, 1988. - 987 с.

7. Свердлов М.Б. Генезис и структура феодального общества в Древней Руси. - Москва: Право, 1987. - 911 с.