Стан правового захисту людини-пацієнта у процесі медичного забезпечення

Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

Пацієнти сімейних лікарів міста Львова

Стан правового захисту людини-пацієнта у процесі медичного забезпечення

(за результатами соціологічного дослідження)

В.В. Рудень, д-р мед. наук, професор;

Т.Г. Гутор;

О.М. Сидорчук

Результати соціологічного дослідження, виконаного серед пацієнтів сімейних лікарів м. Львова (p<0,05), та їх аналіз свідчать про необхідність запровадження до практичної охорони здоров'я, у процесі її реформування, реальних механізмів правового захисту Людини / Пацієнта з питань охорони здоров'я та медичного забезпечення, а саме: громадського контролю через систему інституцій незалежної медичної експертизи, що у кінцевому підсумку зробить функціонуючу медичну галузь прозорою та демократичною для суспільства.

Вступ

Процеси демократизації громадянського суспільства у новітній Україні не можуть оминути і системи охорони здоров'я та медичного забезпечення, котрі для населення та самої держави є найважливішою соціальною ланкою.

Сьогодні є необхідним визнати той факт, що, протягом останніх 14 років саме медична галузь, основи організації якої були закладені у нашій країні ще за радянські часи [1], певною мірою, дестабілізує наше громадянське суспільство і є перепоною на шляху побудови в Україні нових політичної, економічної, демократичної та соціальної систем європейського зразка [2].

Не зважаючи на зроблене, доцільно відзначити і те, що процес реформування системи охорони здоров'я на рівні держави аж ніяк не торкнувся проблеми демократизації медичної допомоги. При цьому в незалежній Україні Людина з її здоров'ям чи Пацієнт з проблемами з його здоров'ям так і не були поставлені в центр уваги в діяльності системи охорони здоров'я, а сама медична галузь так і не стала відкритою перед громадянським суспільством [3].

Саме на цей час громадянське суспільство новітньої України вимагає нагального запровадження до процесу функціонування, поки-що "семашківської" за змістом медичної галузі, механізмів демократизації як на етапах управління нею, так і на етапах першого чи подальшого контактів лікаря /лікаря-спеціаліста зі здоровою Людиною чи Пацієнтом. Це у кінцевому підсумку дозволить замінити радянські стереотипи недемократичного характеру в медичній галузі на демократичні - європейського зразка.

Саме такі новації реформаторського змісту, як на нас, дозволять, нарешті, реалізувати не на словах, а на ділі права та гарантії громадян у новітній державі на охорону здоров'я та медичну допомогу, про що написано у Конституції України (1996) [4] та Законах України " Основи законодавства України про охорону здоров'я (1992)" [5] і " Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення (1994)" [6].

Мета та методи дослідження

Метою наукової роботи є дослідження думки громадян з пацієнтів сімейних лікарів про стан реалізації конституційного чи законодавчого права Людини/Пацієнтів на охорону здоров'я і медичну допомогу в державних та комунальних закладах системи охорони здоров'я, а також про їх правовий захист в незалежній Україні у разі порушення їх прав у процесі отримання медичної допомоги.

Наукове дослідження виконано методом анкетування серед населення міста Львова з пацієнтів (n = 400) сімейних лікарів комунальної форми власності за спеціально опрацьованою нами соціологічною програмою "Анкета вивчення думки різних категорій населення про здоров'я" та базувалося на вибірковій статистичній сукупності, де ймовірність безпомилкового прогнозу результатів дослідження не перевищувала 5 % (p<0,05).

Аналіз отриманих результатів соціологічного дослідження виконаний нами з використанням статистичного, ретроспективного, кваліметричного та абстрактно-логічного методів, а також методів семантичної оцінки, кореляційно-регресійного аналізу з дотриманням принципів системності.

Результати дослідження та їх обговорення

Процес вивчення думки населення щодо реалізації в незалежній Україні правових норм Людини /Пацієнта з питань медичного забезпечення та системи охорони здоров'я ми розпочали серед респондентів із пацієнтів сімейних лікарів міста Львова з питання: "Наскільки часто Ви користуєтеся послугами лікарів в державних /комунальних закладах системи охорони здоров'я ?"

Аналіз отриманих результатів з цього питання свідить, що за медичними послугами до лікарів в державні / комунальні медичні заклади щомісяця звертається 9,77±1,48 % (р<0,05) опитаних, тоді як один раз на півроку медичну допомогу у лікаря отримують 32,90±2,35% (р<0,001) інтерв'юйованих, а 27,51±2,23% (р<0,001) анкетованих зізналися, що з лікарем даних медичних закладів контактують один раз протягом 1 року. При цьому 23,65±2,12% (р<0,001) респондентів заявили, що медичними послугами у лікаря користуються щонайбільше один раз протягом двох-трьох років, тоді як 6,17±1,20% (р<0,05) інтерв'юйованих заявили, що вони взагалі до лікаря за послугами до державних чи комунальних медичних закладів не звертаються.

У ході дослідження нами встановлено, що 70,0±2,29% (р<0,001) анкетованих знайомі зі статтею 38 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" (1992), де йдеться про правову норму для Людини/Пацієнта щодо вибору медичного закладу чи лікаря. При цьому 54,50±2,49% (р<0,001) інтерв'юйованих підтвердили, що вони на сьогодні користуються, у разі потреби, правом вибору лікаря чи медичного закладу.

З даного приводу 28,89±2,27% (р<0,001) опитаних радяться з родичами чи друзями, тоді як 32,60±2,34% (р<0,001) респондентів консультуються у знайомих медичних працівників, 22,64±2,09% (р<0,001) анкетованих звертаються до лікаря державного / комунального медичного закладу за направленням реєстратури, 6,76±1,26% (р<0,05) досліджуваних - приймального відділення, 9,12±1,44% (р<0,05) інтерв'юйованих - завідувача відділення.

Все це разом наводить нас на думку, що у системі медичного забезпечення новітньої України "семашківський" принцип звертання населення за місцем помешкання за послугами до приписаних лікарів до державних чи комунальних медичних закладів різних рівнів та типів, на якому базується ще й досі їх діяльність, не є, вже сьогодні, настільки актуальним, доцільним, ефективним та продуктивним у роботі лікаря амбулаторно-поліклінічного будь-якого фаху чи рівня.

І саме дані результати, як на нас, можуть слугувати підставою до запровадження в практичну діяльність системи охорони здоров'я, через процес реформування медичної галузі, як механізму зміни принципу звертання в амбулаторно-поліклінічних закладах на договірні умови в медичному забезпеченні між лікарем і Людиною/Пацієнтом, так і оплати праці лікаря, котрий працює в державних чи комунальних медичних закладах - за конкретно надані медичні послуги.

Не зважаючи на наявні та неузгоджені в діях, проте реально функціонуючі двоякі нормативні принципи в отриманні медичної допомоги населенням незалежної України: приписка мешканців сіл та міст до комунальних медичних закладів на медичне обслуговування [7] та надане законодавством їм право вибору лікаря чи медичного закладу, 42,75±2,47% (р<0,05) респондентів зізналися, що їм відомі випадки відмови в наданні медичних послуг лікарями саме в державних та комунальних медичних закладах.

До основних причин відмови лікарів у медичних послугах пацієнтам у названих медичних закладах різних рівнів належать такі: 12,90 ±1,68% (р<0,001 ) опитаних відносять старечий вік хворого; 3,49±0,92% (р<0,01) - хронічну відсутність талонів на прийом до лікаря; 20,16±2,01% (р<0,001) - черствість медичного персоналу; 17,20±1,89% (р<0,001) - нездатність держави/місцевих органів самоуправління забезпечити процес лікування безкоштовними ліками; у 29,84±2,29% (р<0,001) - неспроможність пацієнта оплатити лікареві його роботу та у 16,40±1,85% (р<0,001) - відсутність місць у стаціонарі.

Власне, така ситуація у контактах між лікарями та пацієнтами у державних та комунальних закладах різних рівнів системи охорони здоров'я новітньої України, що прямо призводить до порушення конституційного права Людини /Пацієнта на охорону здоров'я та медичну допомогу, дозволила нам поцікавитися у досліджуваного населення: "Наскільки потрібна, на сьогодні, Людині / Пацієнтові незалежної України правова допомога в питаннях здоров'я ?".

Дуже приємним та переконливим, як на нас, є той факт, що 89,25±1,55% (р<0,001) анкетованого населення говорили саме про потребу у правовій допомозі Людині/Пацієнтові в процесі отримання медичної допомоги, тоді коли 3,0±0,85% респондентів заперечили таке нововведення до практичної охорони здоров'я в новітній Україні, а 7,75±1,34% опитаних так і не висловили з цього питання свою думку.

Такий позитив у соціологічному дослідженні, на нашу думку, засвідчує, що коли на рівні держави практично ніхто не займається системною та професійною роботою просвітницького характеру серед населення з питань правової допомоги у медичному забезпеченні, то Людей / Пацієнтів сьогодні, може і не стільки професійно, але навчає саме життя, оскільки населенню від діяльності на рівні МОЗ України протягом чотирнадцяти років незалежності аж ніяк не стає краще як в медичному забезпеченні, так і в стані громадського здоров'я [8].

У подальшому дослідженні думки пацієнтів сімейних лікарів міста Львова щодо реалізації конституційних гарантів Людини з питань охорони здоров'я та медичного забезпечення нами встановлено, що лише 6,75±1,25% (р<0,001) анкетованих офіційно оскаржили своє право через незадовільне медичне обслуговування, тоді як 93,25±1,95% опитаних, незважаючи на порушення в наданні чи отриманні медичних послуг, не скористалися своїм конституційним правом.

При поглибленому вивченні взаємозв'язку між оскарженням конституційного права через незадовільне медичне обслуговування та освітою анкетованих нами встановлений прямий кореляційний зв'язок (r= + 0,80 при похибці m= 0,35 та t = 2,31). Тобто серед опитаних пацієнтів сімейних лікарів міста Львова існує кореляційна взаємозалежність - чим вищий рівень освіти у пацієнта, тим вищими є як його розуміння конституційного та законодавчого прав на охорону здоров'я, медичну допомогу, так і його вимог до самої медичної послуги у лікаря і здатність Людини/Пацієнта частіше відстоювати своє право у питанні здоров'я. Підтвердженням висловленої тези є і значення коефіцієнта регресії (Rx/y=2,17), який демонструє, що із зростанням освіти у Людини/Пацієнта на один рівень частота подання скарг на неякісне медичне забезпечення буде зростати в середньому на 2,17%, що вкрай доцільно врахувати лікарям будь-яких рівнів медичного забезпечення та форм власності.

Не зважаючи на те, що доволі мала частка респондентів офіційно оскаржували незадовільні дії лікарів у медичному забезпеченні у комунальних чи державних медичних закладах, ми попросили їх значною мірою, структуризувати цей процес через власну думку, результати чого і демонструють дані рис.1.

Рисунок 1 _ Пацієнти сімейних амбулаторій міста Львова (%) про звернення з офіційними скаргами на незадовільне медичне обслуговування

У процесі дослідження нами встановлено, що із тих, хто офіційно оскаржував процес неякісного медичного забезпечення в державних чи комунальних закладах системи охорони здоров'я, претензії були задоволені у 74,07±2,19% (р<0,001) анкетованих осіб, тоді як 25,93±2,19% опитаних зізналися, що на подані ними скарги вони так і не отримали ніяких відповідей.

Під час виконання наукового дослідження нами вивчалася думка інтерв'юйованих стосовно спроможності їх самих відстояти конституційне право на здоров'я. Лише 15,50±1,81% (р<0,001) респондентів ствердили, що коли у процесі лікування чи діагностики в державному чи комунальному медичному закладі їхньому здоров'ю буде заподіяна шкода, то вони сподіваються відстояти своє конституційне право на здоров'я. При цьому кожен десятий опитаний (10,00±1,50) (р<0,001)) висловив свою думку, що його права захищені стосовно саме якості медичної послуги, тоді як 9,25±1,45% (р<0,001) інтерв'юйованих зізналося, що їх права захищаються на сьогодні в Україні відноcно лише обсягів медичної допомоги.

Окрім того, анкетовані висловили власну думку щодо структур у новітній Україні, котрі, як на них, повинні професійно займатися встановленням причини порушення права Людини /Пацієнта в здоров'ї або медичному забезпеченні в державних чи комунальних медичних закладах функціонуючої системи охорони здоров'я, про що свідчать дані рис.2.

Рисунок 2 _ Думка пацієнтів (%) сімейних амбулаторій міста Львова про можливість встановлення факту та причини порушення права громадянина в медичному забезпеченні

Важливим і своєчасним, як на нас, є той факт, що вже сьогодні 39,00±2,44 % (р<0,001) респондентів бажають, щоб причину порушення права в охороні здоров'я та медичному забезпеченні Людини/Пацієнта встановлювала незалежна медична експертиза.

Вищезазначене доводить, що у незалежній Україні організаційних структур незалежної медичної експертизи ще немає ні на законодавчому рівні, ні у практичній діяльності медичного забезпечення. І саме у цивілізованому демократичному світі, як на нас, незалежна медична експертиза займає щодо питання демократизації медичної допомоги домінуюче значення, і саме за наявності цієї інституції у країні система медичного забезпечення стає прозорою .

Тому, без перебільшення, для незалежної України значущою є думка інтерв'юйованих, які у 77,75±2,08% (р<0,001) висловилися, власне, за запровадження інституції незалежної медичної експертизи.

Важливим у цьому є й те, що респонденти, котрі борються за створення у демократичній Україні незалежної експертизи, висловили ту чи іншу думку щодо основних завдань, котрі повинна вирішувати її інституція, власне, про що і подано у табл. 1.

Таблиця 1 _ Завдання, які, на думку респондентів, % повинна вирішувати Незалежна медична експертиза в Україні

У подальшому анкетоване населення висловило думки, що в 36,53±2,41% (р<0,001) незалежна медична експертиза як організаційна структура повинна бути громадською організацією, тоді як 31,62±2,32 % респондентів висловилося за підпорядкування даної інноваційної структури МОЗ України, 17,10±1,88 % опитаних бачать її під орудою Президента України, 8,9±1,42 % інтерв'юйованих - Кабінету Міністрів України, а 5,85±1,17 % досліджуваних бажають, щоб згадана інституція була підпорядкована навіть Верховній Раді України.

Наша позиція з питання підпорядкованості незалежної медичної експертизи цілком і повністю збігається з першою позицією респондентів, а саме: незалежна медична експертиза повинна бути лише громадською організацією, що, власне, і визначає зміст в її професійності, правдивості, об'єктивності, незалежності та демократичності, скерованих, у кінцевому підсумку, на захист конституційних та законодавчих прав Людини/Пацієнта незалежної України на охорону здоров'я та медичне забезпечення.

Не є на сьогодні ні для кого таємницею, що стан громадського здоров'я у суверенній Україні перебуває у критичному становищі і бажає бути за своїм змістом значно кращим.

Тому і респонденти покращання стану здоров'я людей новітньої країни у 29,26±2,27% (р<0,001) вбачають при запровадженні системи медичного страхування, тоді як 22,02±2,07% (р<0,001) анкетованих висловилися за створення незалежної медичної експертизи. При цьому, кожний шостий опитаний (14,91±1,78%) вважає, що на здоров'ї українців позитивно відобразиться інтенсифікація процесу запровадження сімейної медицини, а 10,65±1,54% досліджуваних осіб стверджують доцільність створення в країні системи приватної медицини.

Окрім того, інтерв'юйовано підтримують і організацію платних медичних послуг в державних чи комунальних закладах діючої системи охорони здоров'я: в 15,63±1,82% (р<0,01) - за рахунок підприємств / юридичних осіб, різних форм власності, а у 7,53±1,32% (р<0,001) - за рахунок пацієнтів як фізичних осіб.

На думку інтерв'юйованих, саме такі нововведення організаційного та управлінського планів до функціонуючої системи медичного забезпечення вселяють надію на позитивний результат у стані здоров'я населення у 63,50±2,41% через механізм покращання якості медичної допомоги та у 41,25±2,48% - через систему медичних оглядів.

При цьому 31,50±2,32 % респондентів із пацієнтів сімейних лікарів бажають, щоб сімейний лікар був, вже сьогодні, більш професійним та уважнішим у ставленні до пацієнта, тоді як 29,50±2,28% анкетованих прагнуть, щоб основним у його діяльності була профілактична робота та у 23,75±2,13 % - формування серед населення сімейно-територіальної дільниці здорового способу життя як основних чинників зміцнення та збереження здоров'я української нації.

Висновок

Отримані результати соціологічного дослідження та їх аналіз свідчать про необхідність запровадження до практичної охорони здоров'я, у процесі її реформування, реальних механізмів правового захисту Людини/Пацієнта з питань охорони здоров'я та медичного забезпечення, а саме: громадського контролю через систему інституцій незалежної медичної експертизи, що у кінцевому підсумку зробить функціонуючу медичну галузь прозорою та демократичною для суспільства.

Summary

Results of the social investigations accomplished among the patients of family doctors in Lviv (p 0,05) and their analysis attest about necessity of putting into practice in practical system of health protection during the process of its reforming the real mechanisms of law defense of a man / patient in the issue of health protection and medical securing that is social control through a system of institutions of independent medical expert opinion. That will make existent medical branch transparent and democratic for society.

Список літератури

1. Ефимов Д.И. Десять лет советского здравоохранения на Украине. - Харьков: Научная мысль, 1929. - 30 с.

2. Глухов В.В. Проблемы и пути повышения продвижения прав пациентов в Украине // Главный врач. - 2002. - № 3. - С. 62-64.

3. Рудень В.В. Про конкретизацію програмних стратегічних напрямків щодо ефективної реалізації процесу реформування медичної галузі новітньої України / Громадські слухання: Проблеми у сфері забезпечення охорони здоров'я і медичного обслуговування громадян України та шляхи їх розв'язання. 30 червня 2005 року, Львів // Мат. громад. слухань. 30 червня 2005 року, Львів. - 56 с.

4. Конституція України / Прийнята на П'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - Київ: "Просвіта, 1996. - 80 с.

5. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19 листопада 1992 року за № 2801-ХІІ. - К., 1992. - 23 с.

6. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994 року за № 4004-ХІІ. - К., 1994. - 18 с.

7. Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я: Наказ МОЗ України № 33 від 23.02.2000 року. - Київ: ВПЦ "Контраст." - 2000: Ч.1.-296с.

8. Рудень В.В. Право людини на охорону здоров'я та медичну допомогу: його реальність у незалежній Україні //Медичний всесвіт. - 2004. _ Т. ІV, № 1. _ С. 88-92.