Захист інтересів дітей у разі розірвання батьками шлюбу

Захист інтересів дітей у разі розірвання батьками шлюбу

ПЛАН

ВСТУП

1. Розірвання шлюбу у судовому порядку

2. Нормативно-правове забезпечення прав дітей

3. Доля неповнолітніх дітей після розлучення батьків

ВИСНОВОК

ЗАДАЧА

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність дослідження. Ідея про права дитини стала основою демократичної свідомості нації та фундаментом правового суспільства. Одним із основних завдань у формуванні стратегії розвитку нашої держави є захист дитини як особистості у період її морального та духовного cтановлення. Законодавство України гарантує дитині певні права та свободи, що підтверджується рядом таких документів, як ратифікована в Україні 1991 року Конвенція ООН про права дитини; Довгосторокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства (1992р); Концепція державної сімейної політики (1999р.); Закон України “Про попередження насильства в сім'ї” (2001р.); Закон України “Про охорону дитинства” (2001р.), Сімейний кодекс (2004р.) та інші. Створені спеціальні комісії: Міжвідомча комісія з питань охорони дитинства (2000р.), Міжвідомча комісія з питань сімейної політики (2001р.), які беруть участь у підготовці та розповсюдженні щорічної державної доповіді про становище дітей та сімей в Україні.

Уперше знайомство майбутнього громадянина держави із правами людини відбувається у сім'ї, яка є первинним та основним виховним середовищем дитини, де формується система цінностей та норм поведінка, де дитина вчиться бути відповідальною особистістю та громадянином; а батьки виступають прикладом та вихователями правової культури. Виховання дитини в сім'ї має спрямуватися на розвиток її особистості, на формування поваги до прав, свобод людини та громадянина, підготовку дитини до свідомого життя у соціально-правовому суспільстві.

Аналіз стану справ щодо реалізації прав та інтересів дітей в українській родині свідчить про загострення низки проблем. На сьогодні ми маємо ситуацію, коли реальне становище дітей не відповідає міжнародним стандартам. За останні 10 років в Україні значно знизився рівень захисту дитини в родині. Звичайними стали раніше мало поширені явища: недоїдання, бідність, бездоглядність, соціальне сирітство і соціальна дезадаптація. Діти зазнають фізичного, психологічного та економічного насильства з боку батьків.

Це обумовлює виникнення соціально-педагогічної проблеми реаліації прав дитини в сім'ї. На основі аналізу наукових досліджень було визначено причини цього явища, однією з яких є необізнаність батьків із сутністю прав дитини, з умовами та шляхами їх реалізацїї у сім'ї. Серед шляхів вирішення даної проблеми важлива роль відводиться соціальним педагогам.

Ефективність їхньої діяльності залежить від певних соціально-педагогічних засад, які забезпечать глибоке засвоєння знань та розуміння сутності прав дитини; сформують стійке позитивне ставлення, прийняття прав дитини та мотиви створення умов для їх реалізації у сім'ї; розвиток відповідних умінь та навичок батьківської поведінки, необхідних для створення належних умов реалізації прав дитини у сім'ї.

Аналіз філософської, психологічної, соціально - педагогічної літератури свідчить про наполегливі пошуки вченими шляхів і механізмів соціально -педагогічної роботи з дітьми спрямованої на реалізацію їх прав та свобод.

Об'єкт дослідження - захист інтересів дітей.

1. Розірвання шлюбу у судовому порядку

Припиненням шлюбу взагалі називається обумовлене настанням певних юридичних фактів припинення правовідносин, які виникли між членами подружжя з юридично оформленого шлюбу.

Шлюб припиняється внаслідок настання таких юридичних фактів, як смерть одного з подружжя або оголошення в судовому порядку померлим. Ці положення закріплюються в Сімейному кодексі України (далі - СКУ) ст.104. Крім того ще за життя шлюб може бути розірваний шляхом розлучення.

Розлучення є юридичним актом, який зупиняє правові відносини між членами подружжя, засновані на сімейному законодавстві, і який закріплює розпад союзу чоловіка з жінкою.

Перераховані факти є підставами припинення шлюбу.

В судовому порядку шлюб розривається:

між членами подружжя, які мають неповнолітніх дітей;

між членами подружжя, один з котрих не згоден на розірвання шлюбу;

між членами подружжя, які хоч і згодні на розлучення, але між ними виник спір щодо розподілу майна, яке є їх спільною власністю, щодо аліментів недієздатному члену подружжя;

між членами подружжя, один з яких не дивлячись на відсутність у нього заперечень, ухиляється від розірвання шлюбу в органах загсу (відмовляється подати відповідну заяву або, подавши її, не бажає з'явитися для реєстрації розлучення і т.д.).

З позовом про розлучення можуть звернутися члени подружжя: один з них або обоє.

В необхідних випадках, якщо того потребує захист інтересів недієздатного члена подружжя, позов про розірвання шлюбу може бути поданий його опікуном або прокурором. Мова йде про випадки, коли перебування в шлюбі створює небезпечність для здоров'я недієздатного члена подружжя.

"Нерідко суди, порушуючи ст.137 ЦПК України, приймають позовні заяви, в яких не викладено обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги про розірвання шлюбу, не зазначено докази, що стверджують позов, необхідні відомості про подружжя і дітей". [5, c.559]

В позовній заяві повино бути зазначено назву суду, до якого подається заява; точна назва позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назву представника позивача, коли позовна заява подається представником; зміст позовних вимог; повне викладення обставин, якими обгрунтовується позов; зазначення доказів, що стверджують позовні вимоги. В заяві повині міститися відомості про рік народження кожного з подружжя, коли і де зареєстровано шлюб; мотиви розірвання шлюбу, чи є від шлюбу неповнолітні діти, їх прізвища, ім'я та по-батькові, при кому з батьків вони знаходяться і пропозиції щодо участі подружжя в утриманні і вихованні дітей після розірвання шлюбу. Наприклад, може бути включено вимогу про поділ спільного майна подружжя. До заяви додаються свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про нарождження дітей, документи про заробіток і інші доходи подружжя, інші документи (наприклад, якщо позовна заява подається представником позивача -- довіреність чи інший документ, що стверджує повноваження представника).

Позов про розлучення шлюбу подається в районний (міський) суд за місцем проживання членів подружжя, якщо вони проживають разом, або відповідача при окремому їх проживанні. Якщо невідомо місце проживання відповідача позов може бути поданий по останньому відомому його місцю проживання або місцю знаходження майна відповідача. Позов про розірвання шлюбу може бути поданий за місцем проживання позивача у випадках, коли з позивачем знаходяться непонолітні діти або виїзд до місця проживання відповідача для нього не можливий за станом здоров'я.

2. Нормативно-правове забезпечення прав дітей

У Законі України “Про охорону дитинства” сказано, що всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану або стану здоров'я та народження дітей та їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи. [2, c.14] Охорона дитинства, згідно Закону, - це система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав. [2, с.13] Відповідно, соціально-правовий захист повинен забезпечити охорону дитинства на належному рівні, а ефективність цієї роботи підвищиться в результаті її технологізації.

Технологізація соціально-правового захисту дітей спрямована на забезпечення перш за все їх правової компетентності. Правова компетентність дитини, згідно Т. Александрової, охоплює:

- знання чинного законодавства, правил і норм поведінки в суспільстві;

- правову культуру особистості (її ставлення до права і правової системи, її переконання, цінності, ідеали, що дозволяють їй регулювати свої дії у відповідності до діючих законів);

- правову активність (готовність особистості до корисної діяльності у сфері правового регулювання, вміння різнобічно розглядати та вирішувати правові проблеми, відстоювати власну думку, знати і використовувати на практиці механізми захисту прав і свобод людини);

- правові навички та уміння (навички використання отриманих правових знань при вирішенні реальних життєвих проблем).[11, с.4]

3. Доля неповнолітніх дітей після розлучення батьків

Розлучення тягне за собою наслідки, яким норми про розірвання шлюбу надають важливого значення.

Одним з найважливіших питань шлюбнорозлучного процесу є питання про долю неповнолітніх дітей. Ні одна справа про розірвання шлюбу в суді між членами подружжя, які мають неповнолітніх дітей, не може бути розглянуто без того, щоб суд не вияснив питання про долю дітей.

Перш за все суд повинен визначити, з ким залишаються неповнолітні діти. Згідно з СК України суд виходить з інтересів дітей і умов їх нормального розвитку та виховання. При цьому, якщо дитина досягла десяти років, суд повинен з'ясувати у неї, при кому з батьків вона бажає залишитися. Висловлене дитиною бажання не є обов'язковим для суду, якщо суд визначає, що залишиння дитини при тому з батьків, на якого вона вказує, не відповідає її інтересам.

Якщо суд визнає, що батьки не можуть забезпечити належного виховання дитини, він постановляє рішення про передачу дитини на опікування органів опіки і піклування. Такі випадки останнім часом частішають: суд застосовує ці міри, як правило, тоді, коли члени подружжя, які розлучаються, вели аморальний спосіб життя, не займались вихованням дітей, а тому залишення неповнолітніх при одному з батьків несумісне з інтересами дітей.

При розгляді спорів про дітей у суді наявність письмового висновку органів опіки і піклування про те, з ким зі сторін повинна бути дитина, а також участь представника органів опіки і піклування та прокурора в судовому засіданні є обов'язковим.

При розірванні шлюбу вирішується питання про утримання дітей. Згідно зі ст.76 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги. При ухиленні батьків від цього обов'язку кошти на утримання дітей стягуються з них в судовому порядку.

Встановлюється розмір аліментів, що стягуються з батьків на неповнолітніх дітей: на одну дитину -- чверть; на двох дітей -- третину; на трьох і більше дітей -- половину заробітку (доходу) батьків, але не менше 1/2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян на кожну дитину.

Розмір цих часток і мінімальний розмір аліментів може бути зменшено судом, якщо у того з батьків, який зобов'язаний платити аліменти, є інші неповнолітні діти, які при стягненні аліментів у встановленному ст.82 розмірі виявилися б менш забезпеченими матеріально, ніж діти, які одержують аліменти, а також у випадках, коли той з батьків, з якого стягуються аліменти, є інвалідом першої чи другої групи, або коли діти працюють і мають достатній заробіток, або з інших поважних причин.

Суд вправі зменшити розмір аліментів або звільнити від їх сплати, якщо діти перебувають на повному утриманні держави або громадської організації.

Законодавством України закріплюється розмір аліментів на непрацездатних повнолітніх дітей. При стягненні аліментів на непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, розмір аліментів визначається у частковому відношенні до заробітку (доходу), виходячи з матеріального і сімейного становища особи, з якої стягуються аліменти, і особи, що одержує їх.

Розмір не може перевищувати на одну дитину -- чверті, на двох дітей -- третини, на трьох і більше дітей -- половини заробітку (доходу) батьків і не може бути меншим 1/2 неоподаткованого мінімуму доходу громадян на кожну дитину.

Якщо члени подружжя, які розлучаються, питання про утримання дітей вирішили добровільно і у втручанні суду не має потреби, суд вирішенням питання про стягнення аліментів не займається. Однак тут, виходячи з турботи про охорону інтересів дитини, суд зобов'язаний перевірити законність умов, на котрих члени подружжя узгодили свою участь в матеріальному забезпеченні неповнолітніх дітей.

Ст.10 Конвенції ООН про права дитини йдеться, що в разі розлучення батьків дитина має право підтримувати контакти з ними. Коли таке розлучення спричинене затриманням, ув'язненням чи смертю когось із батьків, держава повинна надати дитині чи батькам інформацію щодо місця перебування відсутнього члена сім'ї.[1,c.8]

Батьки повинні спільно вирішувати питання виховання дітей. Коли батьки проживають окремо, то той із батьків, що проживає з дитиною, не повинен чинити перешкод для спілкування з дитиною іншого з батьків. Якщо батьки не можуть дійти згоди з цього питання, то слід звернутися до органів опіки і піклування, а далі до суду.

У випадку, коли дитина тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, вона має право на особливий захист і допомогу держави, як це передбачено у ст. 20 Конвенції [1,с.12]. Майнові права та обов'язки між батьками та дітьми можуть виникати з приводу майна, яким володіє сім'я, а також з приводу отримання аліментів. Батьки управляють майном дітей до досягнення ними 18 років або до моменту їх одруження, бо з цього часу вони можуть самостійно вчиняти всі дії пов'язані з майном. У батьків і дітей може бути спільна власність. Батьки мають утримувати своїх дітей до 18 років.

Проблема сімейного життя, стосунки між батьками і дітьми є дуже складними. У літературі їх часто називають “вічними питаннями” і присвячують їм романи, п'єси, повісті. Ці відносини впливають на характер, погляди і життєву позицію людини, що росте, допомагають їй стати гармонійною і цілісною або перешкоджають її розвитку.

Найкращим шляхом життя сім'ї безумовно є порозуміння, повага, свідоме дотримання всіма її членами правових і моральних норм по відношенню одне до одного. У такій сім'ї діти і батьки будуть щасливими, збережуть вдячність і готовність допомагати один одному до глибокої старості й у будь яких ситуаціях життя [8, с.16].

ВИСНОВОК

Аналізуючи теоретичні аспекти прав дітей в Україні можемо сказати, що особливістю прав дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, що були забезпечені можливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей. Головним пріоритетом у захисті прав дитини є якнайкраще забезпечення інтересів і потреб дитини.

Діти не знають сутності своїх прав та мають складності у реалізації. Більшість дітей були в ситуаціях, коли порушувались їхні права, однак третя частина дітей не знають куди звертатися в разі порушення своїх прав. Основними документами, які захищають права дитини, вони вважають Конституцію України і Конвенцію про права дитини. Більшість дітей не знають, які організації займаються захистом прав дитини. Тому, на мою думку, з метою покращення в дітей знань про свої права школа має здійснювати роз'яснення правових матеріалів просвітницького плану, введення мінікурсу “Права дитини” з врахуванням осоливостей вікових груп.

Мною було вивчено діяльність соціального педагога з реалізації прав дітей. Я дійшов до висновку, що соціальні педагоги у взаємодії з різними мікроструктурами і особами можуть здійснювати повноцінну правово-захисну політику стосовно дітей. Це дозволить поступово створити Раду шкіл великих міст, Раду виняткових дітей, Інститут “сім'я-школа”, Асоціацію батьків і вчителів, які стануть у подальшому найбільш активними помічниками і соціального педагога і соціального працівника.

ЗАДАЧА

Фролова Е., незважаючи на поради рідних і близьких взяти при укладенні шлюбу прізвище чоловіка, все ж вирішила залишити своє дошлюбне прізвище. Через декілька тижнів після реєстрації шлюбу, відчувши недоброзичливе ставлення до себе з боку родичів чоловіка, зрозуміла, що зробила необачно, а тому звернулася до органу РАЦСу з проханням змінити дівоче прізвище на прізвище чоловіка. В органі РАЦСу їй повідомили, що своє право на вибір прізвища вона вже реалізувала, і відмовили в проханні.

Чи правильно вчинив орган РАЦСу?

Яким чином Фролова може змінити своє прізвище на прізвище чоловіка?

Заміну прізвища, імені, по батькові проводить паспортний стіл, вони і мали би розяснити всі аспекти цього діяння. А ось, що про це говориться в законодавстві, а саме в Положенні «про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові» від 27.03.1993 р.:

Переміна прізвищ, імен, по батькові громадянами України дозволяється після досягнення ними 16-річного віку.

Заява про переміну прізвища, імені, по батькові подається у відділ запису актів громадянського стану (надалі - відділ загсу) за місцем проживання заявника.

При поданні клопотання про переміну прізвища, імені, по батькові громадяни пред'являють паспорт, військовослужбовці - документ, що засвідчує особу, а особа, яка тільки-но досягла 16-річного віку, - паспорт або свідоцтво про народження. Відділ загсу звіряє вказані у клопотанні відомості з документами заявника, попереджає його про адміністративну відповідальність за повідомлення органу загсу неправдивих відомостей і роз'яснює заявникові наслідки, пов'язані з переміною прізвища, імені, по батькові, зокрема, необхідність обміну деяких документів, а також сплати державного мита.

Розгляд клопотання про переміну прізвища, імені, по батькові провадиться лише при наявності в архівах відділу загсу запису акта про народження та запису акта про одруження (якщо заявник перебуває у шлюбі) особи, яка бажає перемінити прізвище, ім'я, по батькові. У тих випадках, коли запис акта про народження або запис акта про одруження (якщо заявник перебуває у шлюбі) втрачені, клопотання може бути розглянуто тільки після поновлення запису в установленому порядку.

Відмова у переміні прізвища, імені, по батькові може бути в установленому порядку оскаржена до суду.

При задоволенні клопотання заявникові роз'яснюється, що він повинен у тримісячний термін зареєструвати переміну прізвища, імені, по батькові. У разі порушення цього терміну без поважих причин дозвіл на переміну прізвища, імені, по батькові втрачає силу. Повторне клопотання може бути розглянуто лише через рік.

Реєстрація переміни прізвища, імені, по батькові провадиться відділом загсу, який прийняв клопотання, при пред'явленні квитанції про оплату державного мита.У необхідних випадках до відповідних записів громадянського стану в установленому порядку вносяться зміни. У паспорті заявника робиться відмітка про те, що паспорт у зв'язку з переміною прізвища, імені, по батькові підлягає обмінові протягом одного місяця.

Також право на зміну імені регулює ЦКУ стаття 295.

Отже, Фролова дійсно право на вибір прізвища вже реалізувала, але вона могла б подати до органу РАЦСу клопотання про зміну прізвища, яке можливо потім і задовільнилося.

Список використаної літератури

1. Александрова Т. Формування правової компетентності як превентивний напрям соціально-педагогічної роботи з підлітками// Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип.225. Педагогіка та психологія. -Чернівці: Рута, 2005. - С.8,12;

2. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (збірник документів): Част.1. - К., АТ. Видавництво ”Столиця”, 1998.-248с. - С.13,14;

3. Конституція України від 28 червня 1996 року;

4. Нормативно-правове забезпечення діяльності центрів оціальних служб для молоді. Частина І. Організаційна діяльність. Робота з кадрами та державна служба.Фінансово-господарська діяльність.-К.: ДЦССМ, 2003.- 762с. - С.4;

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України. -- С.: Таврида, 1998 р. -- Ст.559;

6. Сімейний кодекс України. - К.: 2002(статті 21,75,76,80,104,105,109);

7. Цивільно-процесуальний кодекс. Під редакцією В.С. Ковальського. -- К.: Юнінком, 1996 р.(стаття 137);

8. Шевченко Н.Ю. Реалізація прав дитини в сім'ї //Соціальна педагогіка: теорія та практика//.- 2004р.-№1. - С.16.