Тероризм та антитерористичні заходи

Міністерство аграрної політики України

Реферат на тему: " Тероризм та антитерористичні заходи"

2009

Зміст

Вступ

1.Тероризм, загальне визначення

2. Анти терористичні заходи

3. Суб'єкти боротьби з тероризмом

4. Класифікація напрямів розвідок сучасних дослідників тероризму

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

До соціально-політичних конфліктів належить виступ екстремістських угруповань, тобто тероризм. В наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було винятковим, надзвичайним явищем, то в наші дні практично щоденні повідомлення про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною складовою сучасного життя і набув глобального характеру. Тероризм -- це форма політичного екстремізму, застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей. Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики. Тероризм -- антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил. Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, і як знаряддя досягнення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом. Зростання кількості терористичних актів, непередбачуваність наслідків цих актів викликають велику стурбованість світової громадськості, яка все більше активізує свої зусилля в боротьбі з тероризмом. Починаючи з XXVII сесії Генеральна Асамблея ООН щорічно обговорює питання про заходи по запобіганню тероризму. У грудні 1972 р. був створений Спеціальний комітет з питань міжнародного тероризму, до якого увійшли представники 34 держав. На початку 1995р. Генеральна Асамблея ООН одностайно прийняла Декларацію про заходи з ліквідації міжнародного тероризму. За останні роки вироблено більше десяти конвенцій і протоколів з питань боротьби проти тероризму. Але багатоманітність форм його проявів ускладнюють вирішення цієї проблеми.

Якщо будуть знайдені методи боротьби з тероризмом, світ стане спокійнішим і безпечнішим.

1. Тероризм, загальне визначення

Визначити тероризм можна як політику залякування, пригнічення супротивника силовими засобами. Існує три основних види тероризму: політичний, релігійний та кримінальний.

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

· напади на державні або промислові об'єкти, які призводять до матеріальних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили;

· * захоплення державних установ або посольств (супроводжується захопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

· * захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотивація -- звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотивація -- вимога викупу);

· * насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських цілях);

· * викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних поступок або звільнення в'язнів; форма самофінансування);

· політичні вбивства (це один з найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів);

· вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей).

Прикладами релігійного тероризму є діяльність організації Аум Синрикьо, теракти проти Папи Римського та трагедія сім'ї Ганді тощо.

На території Європи загально відомі організації, які намагаються за допомогою крові і терору вирішити "національне питання". Достатньо назвати абревіатуру ІРА (Ірландська республіканська армія), як згадуються кадри кривавих вибухів автомобілів, запеклих сутичок з поліцейськими, родичів, що плачуть за вбитими. Ірландський націонал-сепаратизм -- один з найбільш кривавих у Європі. І хоча на сьогодні існує домовленість про припинення терористичних дій, ІРА не перестала існувати.

Тероризму вистачало і в екс-СРСР, хоча офіційно його не існувало. Організацій, які боролись за незалежність, фактично не було. Але це не заважало терористам-одинакам здійснювати напади на перших осіб держави. Досить розповсюдженими були і захоплення літаків. С 1958 по 1995 рік в СРСР і країнах СНД було здійснено 120 захоплень літаків.

Особлива ситуація склалась в Росії у зв'язку з Чечнею. У пам'яті залишились події в Будьоновську, Москві. Чечня стала одним з центрів світового тероризму. Треба відзначити, що в Україні не виявлено терористичних організацій, орієнтованих на повалення державного ладу. Проблема тероризму в Україні перебуває в іншій площині -- це "кримінальній тероризм" всередині країни та діяльність закордонних терористичних організацій на території України.

2. Антитерористичні заходи

Суб'єкти антитерористичної діяльності в Україні

З побудовою правової держави, прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року та закріпленням у ній гарантій конституційних прав і свобод людини й громадянина все більшого значення набуває формування системи механізмів захисту прав і свобод особи. Особлива роль у здійсненні та захисті проголошених конституційних принципів відводиться ОВС, які повинні забезпечувати реалізацію наданих їм повноважень, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини. Зростання злочинності до рівня реальної загрози національній безпеці України висуває перед органами внутрішніх справ нові завдання, зумовлює необхідність перегляду стратегічних напрямів їхньої діяльності, пошуку нових підходів до організації та здійснення охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю, які б відповідали сучасній обстановці та тенденціям її розвитку. Органи внутрішніх справ як один з елементів воєнної організації повинні не тільки протидіяти тероризму, але й вживати запобіжних заходів, що у сучасних умовах слугуватиме позитивним чинником у побудові всієї системи забезпечення національної безпеки України.

Вельми актуальним є Указ Президента України від 11 грудня 1998 року "Про Антитерористичний центр при Службі безпеки України та його координаційні групи при регіональних органах СБУ", який створено при Службі безпеки України на правах самостійного управління. Згідно з даним указом, метою створення Антитерористичного центру є координація діяльності органів виконавчої влади у запобіганні терористичним актам щодо державних діячів, критичних об'єктів життєзабезпечення населення, об'єктів підвищеної небезпеки, актам, що загрожують життю і здоров'ю значної кількості людей, та їх припинення.

Проте у визначенні мети, на наш погляд, вбачаються деякі розпливчаті формулювання. Зокрема, незрозумілим є застосування терміну "критичні об'єкти життєдіяльності населення". Здається, більш вірним було б використання загальноприйнятих визначень, які застосовуються в теорії та на практиці Вище нами зверталася увага на те, що характерною особливістю тероризму є загроза не "значній кількості осіб", а загроза "невизначеному колу осіб", першому випадку йдеться про кількісні показники, тобто пропонується відносити до терористичних актів будь-які дії, що загрожують великому колу осіб. Зрозуміла турбота держави про безпеку громадян, проте велика кількість жертв не може бути підставою для віднесення тих чи інших дій до терористичних У запропонованому нами варіанті акценти зміщуються саме на загрозу життю невизначеному колу осіб, що більш точно відображає вміст тероризму Ще один момент, на якому бажано зупинити увагу: перерахування об'єктів котрим може бути завдано шкоди. Аналізуючи їх перелік, можна дійти до висновку про ототожнення тероризму з політичним злочином. Ми вже вказували на інше бачення цієї проблеми, лише зазначимо, що більш коректним вважається підхід, за якого мета створення Антитерористичного центру буде визначатися, як координація діяльності органів виконавчої влади у боротьбі з тероризмом.

Був розроблений проект Положення "Про Антитерористичний центр при Службі безпеки України та його координаційні групи при регіональних органах СБУ", що має такі основні положення, по-перше, у цьому Положенні йдеться про такі явища сучасної дійсності, які поки що не мають законодавчого визначення. Зокрема, до них належать такі поняття як "тероризм", "антитерор" та деякі інші. Доцільно в самому Положенні визначити, що саме розуміється під цими поняттями. Досвід боротьби з тероризмом у багатьох країнах, наприклад, в США, Ізраїлі, Франції, Росії тощо, свідчить про наявність визначень у самих положеннях, спрямованих на правове регулювання боротьби з тероризмом. Тобто необхідно визначити, з чим саме необхідно боротися. Окрім поняття "тероризму" в Положенні застосовується поняття "злочини терористичної спрямованості", напевно запозичене з Комплексної цільової програми по боротьбі зі злочинністю на 1996-2000 роки. Яскравим прикладом різного тлумачення та розуміння тероризму є різні статистичні дані про злочини даної групи, які наводять автори із зазначеної проблеми.

Вважаємо за необхідне розкрити у цьому Положенні поняття "антитероризм". На нашу думку, в самому Положенні слід зазначити: "Для мети цього Положення використовуються наступні поняття: тероризм-- ..., антитероризм -- ... і т. ін.". Визначення понять відповідатиме сучасним вимогам юридичної техніки до текстів нормативних актів, сприятиме чіткому розумінню того, з чим необхідно здійснювати боротьбу уникненню непорозумінь щодо віднесення чи не віднесення певних діянь до категорії терористичних. Зокрема у згадуваному Указі Президента головний акцент робиться на запобіганні терористичним актам. Отже, у Положенні треба приділити головну увагу на запобіганні цьому напрямку діяльності відповідних органів. Останні події у світі спонукають все більшу увагу приділяти транснаціональному тероризму, тому що у боротьби з транснаціональним тероризмом.

У Положенні відображено наступні фундаментальні засади.

1. Принципи боротьби а тероризмом. До них слід віднести:

· законність;

· пріоритет превентивних заходів:

· . безперервність і поступовість;

· . наукова обґрунтованість боротьби з тероризмом;

· . активна взаємодія органів, що будуть вести боротьбу з тероризмом;

· . вертикальна підпорядкованість осіб, що будуть здійснювати боротьбу з|

· тероризмом;

· жорстка позиція щодо терористів і т. ін.

2. Правові засади боротьби з тероризмом:

· конституція України;. Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України;

· . Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність"; Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю".

· . Закон України "Про організаційно-правові засади боротьби з тероризмом";

· Закон України "Про міліцію";

· Закон України "Про Службу безпеки України";

· Загальна Декларація прав людини;

· Укази Президента та розпорядження Уряду України;

· міжнародні договори, угоди які ратифікувала і до яких приєдналась Україна і т. ін.;

· відомчі та міжвідомчі нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері боротьби з тероризмом.

3. Суб'єкти боротьби з тероризмом

Погляди вчених щодо системи органів, які покликані здійснювати боротьбу з тероризмом, не мають одностайності. "Структури, які виконують ці завдання, повинні мати підтримку держави і суспільства. Надмірне використання масок, камуфляжу, автоматичної зброї структурами, які виконують повсякденні завдання, підриває спокій в державі, знижує авторитет правоохоронних органів і переводить конфліктність на більш високий рівень".

Досить цікавою для розгляду є модель системи учасників боротьби з тероризмом, запропонована російськими вченими Г.М. Міньковським та В.П. Ревіним.

· Учасники загальної профілактики (дальні підступи -- протидія розвитку конфліктності у суспільстві, прищеплення ціннісних орієнтацій і створення життєвої перспективи з урахуванням того, що ця глобальна політика має і антитерористичний аспект).

· Учасники спеціальної профілактики (включаючи антитерористичну пропаганду, протидію процесам, що створюють ґрунт для підготовки і вчинення актів тероризму та злочинів терористичного характеру, включаючи контроль за інформацією, яка являв інтерес для терористів, зброєю і матеріалами підвищеної небезпеки, охорону режимних об'єктів особливої важливості психологічну підготовку населення та його інструктаж, контроль за націоналістичним, фундаменталістським, екстремістським середовищем і т. ін.).

· Учасники припинення тероризму на всіх можливих рівнях; Учасники справедливого покарання терористів та його виконання.

На наш погляд, запропонована класифікація потребує уточнень. Вважається більш прийнятим віднести антитерористичну пропаганду до методів загальної профілактики, тому що її можуть здійснювати не лише органи, які безпосередньо ведуть боротьбу з тероризмом, а й широке коло інших організацій. Викликає певні сумніви обґрунтованість застосування терміну "справедливе покарання". Річ у тім, що органи, які ведуть боротьбу з тероризмом, у своїй діяльності керуються законами і нормативними актами, де знайшли відвідне відображення принципу законності, пріоритету загальнолюдських цінностей та інше, тому вважається зайвим зосередження уваги саме на "справедливому" покаранні.

Взагалі, досліджуючи питання побудови системи органів по боротьбі з тероризмом слід виходити з фундаментальних засад побудови самої системи. На думку В.В. Крутова "боротьба з тероризмом потребує найсучасніших форм і методів оперативного, тактичного і стратегічного управління".

Для формування збалансованої державної політики та ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах необхідно створити систему боротьби з тероризмом -- організовану державою органічну сукупність суб'єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо боротьби з тероризмом, які здійснюють узгоджену діяльність, у межах України і відповідно до чинного законодавства. Отже, з урахуванням вище висловлених зауважень, слід окреслити дворівневу систему державних органів по боротьбі з тероризмом. До першої групи належатимуть державні органи, на яких буде законодавчо покладене завдання по боротьбі з тероризмом:

· *Служба безпеки України;

· Міністерство внутрішніх справ України; Управління державної охорони України;

· Міністерство оборони України;

· Державний комітет у справах охорони державного кордону України;

· Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

До другої групи будуть віднесені інші органи виконавчої влади в межах своєї компетенції, які можуть бути завдані за рішенням керівника. Антитерористичного центру і перелік яких затверджується Кабінетів Міністрів України.

Одразу ж наголосимо на тому, що хоча найбільший потенціал боротьби з тероризмом безумовно є у СБУ, не слід звужувати систему органів антитерористичної діяльності лише до одного відомства. У даному аспекті більш поміркованою є позиція В.В. Крутова, який відмічаючи, що на певній стадії розвитку системи боротьби з тероризмом у зв'язку з об'єктивною необхідністю зросла кількість ланок управління, що, природно, призвело до зниження порога управління, до практики забезпечення як конкретної, так і загальної результативності протидії тероризму переважно за рахунок екстенсивних чинників, акцентує увагу на створенні АТЦ при СБУ як координуючого органу, покликаного консолідувати суб'єктів антитерористичної діяльності.

Розмежування повноважень є чи не найскладнішим при вирішенні цього питання. Запропонуємо власне бачення на проблему запровадження системи взаємодії та спробуємо намітити певні шляхи по її розв'язанню. Але перед тим, як запропонувати власну позицію для розгляду, проаналізуємо нормативну оазу щодо врегулювання взаємодії суб'єктів по боротьбі з тероризмом.

Нині обов'язок боротьби з тероризмом законодавчо покладений безпосередньо на СБУ. До завдань Служби безпеки України відповідно до ст. 2 Закону України "Про Службу безпеки України" входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Такий обов'язок також законодавчо був закріплений за Національною гвардією України. Згідно з постановою Верховної Ради України "Про обов'язки і права складу Національної гвардії України" (зі змінами і доповненнями, внесеними постановою ВР від 26 січня 1993 року) було затверджене Положення про обов'язки і права особового складу Національної гвардії України. Відповідно до основних завдань Національної гвардії України, визначених Законом України "Про Національну гвардію України" її особовий склад був зобов'язаний брати участь у ліквідації диверсійно-розвідувальних і терористських груп та незаконно створених військових збройних формувань.

Силова протидія тероризму, як складовий елемент системи боротьби із тероризмом, повинна здійснюватися СБУ. Служба безпеки України відповідно до ст. 24 п.3 Закону "Про Службу безпеки У країни" виявляє, припиняє та розкриває злочини, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції. Служби безпеки України; проводить дізнання і слідство у цих справах розшукує осіб, які переховуються у зв'язку із вчиненням зазначених злочинів.

У п. 8 цієї ж статті вказується, що СБУ здійснює відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про Службу безпеки України" СБУ взаємодіє з Управлінням охорони вищих посадових осіб України, Національною гвардією України, правоохоронними та митними органами України у порядку і на засадах, визначених законами, указами Президента України та прийнятими на їх основі актами Служби безпеки України і відповідного відомства.

У ст. 24 п. 8 цього ж Закону констатується, що СБУ зобов'язана подавати наявними силами і засобами, в тому мислі і технічними, допомогу органам внутрішніх справ, іншим правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю, Є спільні накази про боротьбу зі злочинністю на певних напрямках.

Проте аналіз існуючої нормативної бази свідчить про великий потенціал динаміки взаємовідносин між МВС та СБУ, який треба використовувати для успішної боротьби з тероризмом. Так, одним з прикладів взаємодії можна назвати створення спільного інтерактивного банку даних про терористів та осіб, які їм симпатизують, що надасть змогу оперативно вирішувати завдання щодо профілактики тих чи інших осіб або вжиття інших заходів впливу.

Необхідно проаналізувати взаємодію ОВС та УДО. У розділі III, ст. 10 Закону України від 4 березня 1998 року "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб" вказується: Міністерство внутрішніх справ України, Державний комітет у справах охорони державного кордону України, інші центральні органи виконавчої влади України, Служба безпеки України в межах своєї компетенції та у взаємодії з Управлінням державної охорони України беруть участь у здійсненні державної охорони. У ст. 12 цього ж Закону одним із завдань У правління державної охорони України є запобігання протиправним посяганням на посадових осіб і членів їх сімейні об'єкти, щодо яких здійснюється державна охорона, їх виявлення та припинення.

Відповідно до ст. 13 Управління державної охорони України уповноважене: проводити у порядкую. визначеному Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність", гласні та негласні оперативні заходи з метою запобігання посягання на посадових осіб і членів їх сімей та об'єкти, щодо яких здійснюється державна охорона, виявлення і припинення таких посягань; проводити кіно-, фотозйомку, аудіо- і відеозапис на об'єктах, щодо яких здійснюється державна охорона; залучати за погодженням з керівниками правоохоронних та інших державних органів їх військовослужбовців і працівників, технічні та інші засоби. У ст. 14 зазначається, що Управління державної охорони України взаємодіє з іншими органами державної влади України, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на нього завдань. Одним із способів здійснення державної охорони, згідно ст. 15 є. пошук і фіксація даних про протиправну діяльність окремих осіб або груп, яка загрожує нормальному функціонуванню органів державної влади України, життю чи здоров'ю, честі та гідності посадових осіб і членів їх сімей, для вжиття заходів щодо її припинення (п. 1); проведення профілактичних заходів з метою запобігання протиправним посяганням (п. 5).

Підсумовуючи наведене, слід додати, що з аналізу законодавчих актів, таких, як Конституція України, Закон України "Про міліцію", інших нормативних актів, зокрема Концепції розвитку міністерства внутрішніх справ, вбачається участь МВС у антитерористичній діяльності. Цей висновок можливо зробити на підставі того, що тероризм становить головну небезпеку громадянам, а точніше невизначеному колу осіб, які можуть зазнати фізичної, матеріальної або психологічної шкоди. Згідно з п. 1ст. 2 Закону України "Про міліцію" основним завданням міліції є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів. Воно здійснюється через низку заходів у межах наданих повноважень, що реалізуються, які спрямовані на попередження загрози життю, здоров ю, честі, гідності громадян, яка виникає внаслідок протиправних посягань з боку будь-кого. Так, одним із завдань спеціального підрозділу міліції "Беркут" є "участь у проведенні спеціальних операцій по затриманню озброєних злочинців, членів озброєних злочинних груп, звільненню заручників, припиненню терористичних актів...", а також "здійснення з іншими службами та підрозділами ОВС України спеціальних заходів щодо виявлення, блокування та знешкодження терористів, членів бандитських груп та інших озброєних злочинців"

Окрім цього, Указом Президента України від 15 грудня 1999 року п. 1 було ліквідовано Головне Управління Командувача Національної гвардії України та покладено відповідні його функції на Міністерство внутрішніх справ України і Міністерство оборони України. Також слід сказати про те, що Президент України, після самміту у Варшаві 7 листопада 2001 року дав доручення Кабінету Міністрів розробити систему заходів щодо боротьби з тероризмом в Україні, приділяючи, важливу роль превенції тероризму, що є вагомим аргументом на користь необхідність здійснення боротьби з тероризмом саме органами внутрішніх справ. Підбиваючи підсумок, слід зауважити, що не можна стверджувати про відсутність правової бази щодо врегулювання питань взаємодії органів внутрішніх справ України та інших правоохоронних органів, які покликані вести боротьбу з тероризмом. Хоча нормативно цей обов'язок закріплений поки що і тільки за СБУ і зараз місце ОВС у системі органів, що ведуть боротьбу з тероризмом, визначено нечітко і в розумінні як взаємодіючого елементу, проведений нами аналіз нормативно-правових актів з цього питання дозволяє стверджувати, що об'єктивно ОВС відіграють більш значну роль, ніж вона визначена у законодавстві. Розглянувши основні напрямки взаємодії органів, які ведуть боротьбу з тероризмом слід також зробити висновок, що органи внутрішніх справ є органічною будовою системи забезпечення національної безпеки України Здійснювати комплекс заходів, спрямованих на захист суспільних відносин, які забезпечують запобігання та усунення всезагальної небезпеки насильницького спричинення шкоди правоохоронюваним інтересам в цілому, гарантуючи самим їх стабільність та надійність, як складового елементу національної безпеки, ОВС вносять свій вагомий вклад в боротьбу з тероризмом.

4. Класифікація напрямків розвідок сучасних дослідників тероризму

Слід констатувати, що єдиного розуміння стосовно самого визначення тероризму на сьогодні немає, тому ми умовно диференціювали дослідників феномену тероризму на декілька категорій:

· вважають недоцільним криміналізувати тероризм;

· впевнені, що у законодавстві достатньо важелів впливу на тероризм у всіх його проявах;

· вважають необхідним передбачити два підрозділи у Главі "Злочини

· проти громадської безпеки", один з яких мав би назву: "Терористичні злочини проти громадської безпеки", при цьому редакційно склад злочину "Тероризм" замінити на "Диверсія";

· висловлюють думку, що тероризм - не окреме діяння, а суспільне явище, яке охоплює різноманітні вияви терористичної діяльності; . згодні з криміналізаціею, проте вважають тероризм політичним злочином;

· . виступають, за криміналізацію тероризму і аргументують позицію, що родовим об'єктом цього злочину є громадська безпека;

· . формулюють диспозицію через точне перерахування усіх можливих (на думку авторів цих диспозицій) способі вчинення тероризму;

· .зосереджують увагу на найбільш притаманних рисах тероризму, враховуючи які і окреслюють власні варіанти диспозиції;

· згодні з криміналізацією тероризму, проте вважають недоцільним застосувати назву "тероризм" до кримінально-правової норми про відповідальність за вчинення тероризму, водночас пропонується назва "терористичний акт";

· домінантою криміналізації вважають імплементацію норм міжнародного права до національного українського права.

Висновки

У результаті проведеного аналізу ми дійшли висновку, що хоча в цілому і не можна стверджувати про відсутність правового поля для здійснення органами внутрішніх справ боротьби з тероризмом, все ж таки, з огляду на безсистемність заходів, що вживають різні служби органів внутрішніх справ, вважається за доцільне удосконалення правової бази, яка регулює діяльність міліції стосовно боротьби з тероризмом шляхом конкретизації завдань та функцій, покладених на відповідні підрозділи.

У контексті проблем, що розглядаються, вельми актуальним є розроблення спеціальних методик щодо формування психології особистої безпеки працівників ОВС. Використання і вдосконалення різних методики в Україні значно покращить стан особистої психологічної захищеності співробітників по боротьбі з тероризмом. Перспективним в цьому аспекті вважаємо розроблення комплексу психологічних контрзаходів на дії терористів з боку співробітників, що здійснюватимуть боротьбу з тероризмом.

Одним з напрямків розроблення стратегії і тактики боротьби з тероризмом повинно бути розроблення гіпотетичної моделі проникнення злочинців у державну владу для протидії боротьбі з тероризмом. Зважаючи на це слід окреслити шляхи розв'язання проблеми організації проведення спеціальних заходів щодо проникнення у злочинну групу та усунення протидії терористських груп (організацій) уповноваженим органам державної влади по боротьбі з тероризмом. Взагалі сама протидія державним органам щодо виконання ними своїх службових повноважень викликає глибоку стурбованість.

З модернізацією суспільства вдосконалюються і засоби вчинення злочинів терористичного характеру. Це потребує запровадження якісно нових методів роботи. Одним з таких методів є створення відповідно до законодавства України.

З метою радикальної активізації зусиль правоохоронних органів міністерств та відомств у боротьбі з незаконним обігом зброї, вибухівки та ядерних речовин необхідне створення єдиного автоматизованого обліку наявного озброєння державних воєнізованих формувань. Слід здійснити заходи по створенню єдиної автоматизованої системи пономерного обліку вогнепальної стрілецької зброї, що використовується в державних військових формуваннях, МВС, а також на об'єктах дозвільної системи, і знаходиться в особистому користуванні громадян. Забезпечити контроль за проходженням кожної такої одиниці зброї від виробництва до утилізації. З урахуванням оперативної обстановки надавати спільну практичну допомогу підлеглим ОВС, СБУ та військовим підрозділам окремих областей в організації роботи по попередженню та розкриттю крадіжок зброї, бойових припасів, вибухових матеріалів попередженню та пов'язаних з їх використанням, за матеріалами яких особи, що скоїли злочин, не встановлені. Систематизувати їх за часом, місцем, способом та об'єктам посягання.

Питанню боротьби з тероризмом приділялась значна увага з боку міжнародних структур які. вважаючи, що прогресивний розвиток і кодифікація міжнародного права сприяють реалізації цілей і принципів, що містяться у статтях 1 і 2 Статуту ООН, впродовж багатьох років намагаються відпрацювати загальноприйнятне визначення міжнародного тероризму. Проте вже зараз, незважаючи на відсутність такого визначення, існують міжнародні структури, які відіграють вагому роль у боротьбі з тероризмом. Однією з таких структур є Інтерпол. У червні 1996 року в штаб-квартирі Інтерполу в Ліоні та у липні 1996 року в Парижі проходили міжнародні зустрічі, присвячені проблемам боротьби з тероризмом. Одним з кроків у напрямку мобілізації зусиль на боротьбу з ним повинен стати проект боротьби проти тероризму, мета якого полягає у наданні можливості країнам-членам контролювати міжнародне пересування осіб, схильних до вчинення! серйозних терористичних актів, порушуючи існуючі кримінальні закони, і вживати відповідні превентивні заходи. Країна, якій відомо, що терорист перебуває на її території, може тримати таку особу під особливим наглядом і діяти так, як це вважається необхідним. У даному контексті більш повно повинні використовуватися можливості пошукової системи Інтерполу по зброї та вибухах, яка є змістовним джерелом для ідентифікації зв'язків між незаконним поширенням зброї і терористичною діяльністю. Ще одним дієвим засобом є система "кольорових повідомлень" Інтерполу, яка забезпечує працівників поліції, що виконують обов'язки чергових на міжнародних кордонах та в аеропортах, вичерпною інформацією на осіб, які вчинили злочини або схильні до вчинення злочинів, пов'язаних з терористськими організаціями. Ретельної уваги потребують питання оперативного здійснення обміну інформацією про осіб, які займаються вчиненням актів тероризму і знаходяться в різних регіонах і державах ближнього та дальнього зарубіжжя.

Складна геополітична ситуація в світі, яка обумовлена антагоністичним існуванням дуг нестабільності, негативно впливає на ситуацію в Україні: гостро постають питання надійного запобігання проникненню в нашу країну представників міжнародних терористських організацій, насамперед, з держав Близького Сходу, груп бойовиків, а також транзиту через нашу територію вогнепальної зброї, вибухівки та інших засобів для здійснення актів тероризму, які можуть поставити під загрозу забезпечення національної безпеки України. У цьому аспекти слід активізувати роботу щодо створення геологічних формул процвітання соборної України.