Юридична відповідальність за здійснення зловживань і крадіжок

21

РЕФЕРАТ

з дисципліни « державний фінансовий контроль «

на тему: « ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗДІЙСНЕННЯ КРАДІЖОК І ЗЛОВЖИВАНЬ «

Вступ

Юридична відповідальність зазвичай розглядається як міра державного примусу або ототожнюється з покаранням за правопорушення. Проте останнім часом у теорії права поняття «юридична відповідальність» тлумачиться більш широко, як явище загальносоціальне.

Категорія «відповідальність» означає усвідомлення індивідом, соціальною групою, народом свого обов'язку перед суспільством, людством; розуміння в цьому світлі обов'язку, суті і значення своїх вчинків, діяльності; узгодження їх з обов'язками і завданнями, які виникають у зв'язку з потребами суспільного розвитку.

Виконання суб'єктами відносин суспільно значимих обов'язків відповідно до зазначених приписів контролюється суспільством за допомогою спеціально створюваних механізмів та інститутів, а також самими суб'єктами відносно один до одного.

У разі порушення дозволів чи заборон, неналежного виконання суб'єктами господарювання обов'язків, покладених на них суспільством або набутих ними згідно з зобов'язаннями за договором, вони несуть відповідальність не тільки перед конкретним партнером за відносинами (іншим суб'єктом), а й перед суспільством у цілому. Тобто ця відповідальність є соціальною, оскільки невиконання окремим суб'єктом своєї функції порушує нормальне функціонування всього суспільства як цілогоhttp://buklib.net/ - _ftn1, його вимог щодо поведінки суб'єктів відносин, які внормовані встановленими або санкціонованими приписами.

У даному рефераті ми розглянемо юридичну відповідальність за здійснення крадіжок та зловживань.

1. Поняття та види юридичної відповідальності

Ефективність фінансової діяльності підприємства, як і всієї системи фінансово-кредитного механізму, залежить від ступеня її правової врегульованості та охорони передумов значущої для неї діяльності суб'єктів. При цьому соціальна роль права полягає у збереженні й забезпеченні нормального функціонування фінансово-кредитної системи. Регулювання фінансових відносин здійснюється юридичними нормами, які являють собою загальнообов'язкові правила поведінки, що визначають права й обов'язки осіб у цих відносинах і забезпечуються примусовою силою державної влади. Юридична норма ставить у певні рамки соціально забезпечену можливість поступати відповідно до своїх можливостей та інтересів.

Юридична відповідальність - це закріплення у законодавстві і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать.

Мета юридичної відповідальності:

1) попередження правопорушень;

2) правовідношення (відновлення порушених правил);

3) виправлення та перевищення правопорушників;

4) зміцнення законності, правопорядку, підвищення правової культури, тобто створення сприятливого правового середовища для функціонування особи, громадянського суспільства та держави;

5) правоохоронна, тобто охорона від посягання на:

- права та свободи людини і громадянина;

- права та інтереси підприємств, установ. організацій;

- права громадянського суспільства і держави.

Функції:

1) правостверджувача (право забезпечувальна);

2) стримувальна;

3) карна;

4) правовідновна;

5) попереджувальна (превенційна);

6) соціально-адаптаційна (виховна)

Принципи:

1) доцільність відповідальності;

2) справедливість;

3) Індивідуалізація;

4) Процесуальна регламентованість відповідальності та додержання встановлених законом норм;

5) права на захист особи, притягнутого до відповідальності;

Підставою для виникнення юридичної відповідальності є правопорушення, яке характеризується: протиправністю; корисністю; причинно-наслідковим зв'язком між діянням і негативними наслідками, зумовленими ним.

Правопорушення - це особливий прояв (характер) поведінки, що виступає від виконання вимог норм права в умовах, коли вона мала б будуватися на їх основі, і в зв'язку з цим викликає відповідне реагування з боку держави у вигляді відповідальності, яка застосовується до правопорушника. Правопорушення в умовах законності та правопорядку є єдиною підставою притягання до юридичної відповідальності.

Склад правопорушення - це сукупність ознак, що відповідно до закону характеризують певне діяння як правопорушення. Ці ознаки характеризують правопорушення з різних боків. Вони можуть бути згруповані за чотирма сталими елементами:

1. Об'єкт правопорушення:

- суспільні відносини змодельовані державою у нормах права

- загальний об'єкт;

- родовий об'єкт;

- безпосередній об'єкт.

2. Об'єктивна сторона:

- протиправне діяння: дія або бездіяльність;

- шкідливий наслідок;

- причинний зв'язок між діянням та наслідком;

- інші чинники, зазначені у законі (місце тощо)

3. Суб'єкт правопорушення:

- фізичні особи

- юридичні особи

4. Субєктивна сторона правопорушення:

- вина

- мотив;

- мета.

Суттевим моментом для характеристики правопорушення як діяння зі шкідливими наслідками є з'ясування причинного зв'язку між вчинком і завданою шкодою.

Необхідність встановлення причинного зв'язку між вчинком і наслідком - обов'язкова

Передумова притягнення до юридичної відповідальності.

Важливим і обов'язковим елементом, що характеризує правопорушення з суб'єктивної сторони, є вина. Без вини немає правопорушення, а, отже, й тієї єдиної підстави, за наявності якої можлива юридична відповідальність.

Вина проявляється у двох конкретних формах - умисел та необережність.

Ревізор вини не встановлює, але він зазначає в акті ревізії осіб, причетних до здійснення незаконної операції, а також допущені відхилення при її здійсненні.

Можливість притягнення юридичної особи до юридичної відповідальності існує з моменту їх державної реєстрації і до моменту виключення з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідальність підприємств - це зобов'язання юридичних осіб відповідати за свої дії. Основними сферами відповідальності підприємств є:

- дотримання зобов'язань перед партнерами і працівниками;

- виконання зобов'язань перед бюджетом;

- дотримання правил ведення операцій з готівкою;

- відповідальність за приховування виручки в іноземній валюті;

- дотримання дисципліни щодо обов'язкових платежів до державних позабюджетних фондів;

- дотримання вимог податкового законодавства;

- відповідальність за якість і безпеку товарів, послу, робіт;

- дотримання стандартів;

- відповідальність за використання земель та інших природних ресурсів;

- відповідальність за порушення митних правил і процедур;

- відповідальність за шкоду, заподіяну працівникам підприємства тощо.

За законодавством України класичними видами юридичної відповідальності є: цивільна, кримінальна, адміністративна та дисциплінарна відповідальності.

Позитивна (перспективна) юридична відповідальність полягая в добросовісному виконанні своїх обов'язав перед суспільством, правовою державою, колективом і окремою особою. Іншими словами, це відповідальне ставлення до виконання обов'язку.

Ретроспективна юридична відповідальність - це специфічні правовідносини між державою і правопорушником, що характеризується засудження протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, накладання на правопорушника обов'язку зазнати позбавлення і несприятливих наслідків особистого майнового та організаційного характеру за вчинене правопорушення. Ознаками ретроспективної юридичної відповідальності є:

а) державно-правовий примус;

б) негативна реакція держави на правопорушення і суб'єкта, що винний у його здійсненні;

в) обов'язок правопорушника зазнати несприятливих наслідків за його протиправну поведінку.

2. Виявлення нестач у ході ревізії

Практика контрольно-ревізійної роботи показує, що за правильно оформленими документами, але за неправильним відображенням їх в регістрах бухгалтерського обліку стоять випадки крадіжок та привласнення грошових коштів, ТМЦ.

Кваліфіковано провести ревізію, об'єктивно й принципово обґрунтувати кожний факт, що наведений в акті ревізії, - важлива і відповідальна частина ревізійної роботи. Ревізія вважається завершеною, якщо виявлені порушення усунено, винних притягнено до адміністративної, дисциплінарної чи матеріальної відповідальності і вжито заходів щодо недопущення таких порушень надалі.

За умови виявлення ревізією грубих порушень чинних нормативних актів ревізор має встановити обсяг заподіяної матеріальної шкоди, знайти причини допущених порушень та винних у цьому конкретних осіб, вказати, на підставі чийого письмового розпорядження їх заподіяно (номер і число наказу, листа, резолюції, грошового документа і ким його підписано).

Від кожної винної у зловживанні особи треба отримати відповідне письмове пояснення з вичерпними, точними Й обґрунтованими поясненнями фактів, що відображені в акті. Після викладення кожного факту порушень необхідно обов'язково назвати документи, що підтверджують цей запис і додаються до акту.

У разі виявлення зловживань ревізор має одержати від посадових осіб підприємства, установи або організації, що ревізується, копії документів, які свідчать про зловживання, а у разі необхідності - вилучити потрібні йому документи до закінчення ревізії чи перевірки, залишивши у справах акт про вилучення документів та їхні копії.

Копії оригіналів документів ревізор отримує лише за умови, якщо сам

зміст документа є доказом факту порушень. Кожна копія документа має бути завірена печаткою та підписом посадової особи підприємства, установи чи організації, що ревізується.

За результатами документальної ревізії ревізором складається акт двосторонній документ, у якому мають бути об'єктивно відображені наслідки ревізії фінансово-господарської діяльності перевіреного підприємства, установи чи організації, наведено перелік фактів виявлених порушень та хиб у їхній роботі. Форма складання акта затверджується відомчим положеннями й інструкціями.

Розрізняють два види актів - проміжні та загальні.

За проміжними актами оформляються результати інвентаризації коштів, товарно-матеріальних цінностей, розрахунків із дебіторами й кредиторами, коли виявлене порушення чи зловживання може бути приховане, або коли на підставі виявлених фактів треба вжити термінових заходів, щоб усунути порушення чи притягти до відповідальності винних у здійсненні зловживань осіб.

Проміжні акти підписуються ревізорами, які проводять ревізію, та посадовими особами, які безпосередньо відповідають за ту ділянку, де здійснюється перевірка. Проміжні акти складаються також і за результатами ревізії кас. Такі акти підписуються ревізором, головним (старшим) бухгалтером і матеріально відповідальними особами (касиром).

Загальний акт має бути складений закінчення строку проведення ревізії, підписаний керівником ревізійної групи, керівником та головним бухгалтером підприємства, установи, організації, де була проведена ревізія. У загальному акті відображаються наслідки перевірок усіх передбачених програмою ревізії питань, у тому числі й за фактами, що наведені у проміжних актах.

Якщо матеріально відповідальними особами до надрукування акта подано пояснення, які докорінно міняють зміст виявлених порушень, то ревізор зобов'язаний внести Їх до акта, але за умови документального підтвердження таких пояснень або заяв за наслідками перевірки.

Крім зазначених у цьому акті мотивів, ревізор пропонує директору протягом п'яти днів надіслати свої заперечення на адресу посадової особи, яка призначила ревізію. Може статися й так, що директор не прийме такої пропозиції. Однак за наявності акта про відмову підписати загальний акт останній на судовому розгляді матеріалів ревізії вважається підписаним незалежно від наявності заперечень, бо порушення заносяться до акта на підставі бухгалтерських документів.

Після підписання акта ревізії відповідно до п. 7 ст. 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» ревізор у 15-денний термін готує проект обов'язкових вимог щодо усунення виявлених порушень

законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів. Матеріали кожної ревізії (перевірки) протягом 15 днів після її завершення розглядаються й приймаються від ревізорів керівниками контрольно-ревізійних управлінь або їхніми заступниками, начальниками відділів цих управлінь, начальниками відділів у районах та містах або Їхніми заступниками.

У разі виявлення ревізією прихованих і занижених платежів до бюджету готується рішення за встановленим зразком щодо їх стягнення із застосуванням фінансових санкцій.

При виявленні серйозних порушень фінансової дисципліни, розкрадань

коштів і матеріальних цінностей та інших зловживань матеріали ревізій (перевірок) передаються до слідчих органів і одночасно порушується питання про усунення із займаних посад винних у зловживаннях осіб. А у тому разі, якщо за фактами зловживань не може бути порушено кримінальної

справи, на винних у здійсненні таких зловживань накладається адміністративне стягнення.

Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 164-2)

контрольно-ревізійній службі надано право застосовувати штрафні санкції за порушення законодавства з фінансових питань. А саме:

- штраф від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян накладається за приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків, відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням встановленого порядку, внесення неправдивих даних до бухгалтерської або статистичної звітності, несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризацій коштів І матеріальних цінностей, порушення правил ведення касових операцій, створення перешкод працівникам державної контрольно-ревізійної служби у проведенні ревізій та перевірок, невжиття заходів щодо відшкодування з винних осіб збитків від нестач, розтрат, крадіжок і безгосподарності.

- штраф від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян накладається за ті самі дії, вчинені особою, на яку протягом року були накладені адміністративні стягнення за одне з правопорушень, ні адміністративні стягнення за одне з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті. Сума штрафу визначається начальником КРУ або його першим заступником на комісії у присутності порушників із використанням протоколів, складених контрольно-ревізійними підрозділами, які проводили ревізію або перевірку.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до Кримінального Кримінально-процесуального кодексів України щодо посилення боротьби з

порушеннями бюджетного законодавства» від 07.10.1997 р. за «використання

посадового особою бюджетних коштів невідповідне до їх цільового призначення або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, а так само недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів, як це встановлено чинним бюджетним законодавством, якщо предметом діянь були бюджетні кошти у великих розмірах, - караються позбавленням волі на строк від одного до трьох років або штрафом до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такої».

3. Криміналістична характеристика крадіжок державного майна

Розкрадання державного та громадського майна в залежності від особливостей їхнього розслідування поділяються на дві групи:

- розкрадання, що вчиняються шляхом крадіжки, грабежу, розбійних нападів, вимагання, шахрайства;

- розкрадання, що вчиняються службовими особами (посадові розкрадення). Для крадіжок останньої групи характерний законний доступ до товарно-матеріальних цінностей, що викрадаються і грошових засобів, що знаходяться в їхньому віданні (під охороною і т.д.).

Криміналістична характеристика розкрадання, що вчиняються службовими особами, містить відомості про злочинців, майно, що викрадається, мету і мотиви розкрадення, засоби підготовки, вчинення і приховування розкрадення, обстановку в якій вчиняються ці злочини, їхні матеріальні сліди, злочинний результат і зв'язки посадових розкрадань з іншими злочинами.

Слідча практика свідчить, що посадові розкрадання вчиняються найчастіше в співучасті: групою, що складається з декількох службових осіб, або змішаною групою - службовими особами спільно з іншими співучасниками. Мають місце і розкрадення, вчинені однією службовою особою.

В групу злочинців, як правило, входять: службові особи одного підприємства, службові особи і рядові робітники одного підприємства, службові особи різноманітних підприємств, одного або різних відомств, службові особи і рядові робітники декількох підприємств (установ, організацій). Співучасниками таких злочинів інколи є фахівці, які займаються приватною роботою, а також особи, які не займаються по тих чи інших причинах суспільно корисною діяльністю в трудових колективах.

За родом своєї роботи злочинці пов'язані з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, переробкою, постачаннями, реалізацією, обліком, охороною і розподілом матеріальних благ.

Розрізняють злочинні групи за ступенем їхньої стійкості. В одних випадках вони створюються для вчинення одного або декількох розкрадань, після чого розпадаються. Найбільш небезпечні сталі злочинні групи, що функціонують на основі спільної мети їхніх учасників. Діючи по планах, які спеціально розробляються, вони мають ієрархічну структуру, розподіляють ролі, у відповідності зі значенням яких розподіляється і «прибуток». Об'єднання в такі групи зумовлене прагненням вчиняти розкрадення в великих розмірах і надійно приховувати їх. Тому вони заздалегідь готують не тільки засоби вчинення розкрадення, але і продумують засоби їхнього маскування.

За предметом посягання розкрадення можна поділити на три групи:

розкрадення грошей;

розкрадення товарно-матеріальних цінностей;

розкрадення грошей і товарно-матеріальних цінностей.

Майно, що розкрадається може бути оприбуткованим, проведеним по офіційних документах або непроведеним. В одних випадках незаконне заволодіння матеріальними цінностями вчиняється з метою використання предметів, що розкрадаються самими злочинцями або іншими особами, в інших - це робиться для подальшого «перетворення» викраденого в гроші, коштовності, цінні папери: або для обміну на інші матеріальні цінності, послуги нематеріального характеру, підкуп і дачу хабаря.

Злочинний результат при розкраданнях, вчинених з участю службових осіб, складається з декількох компонентів: 1) матеріальна шкода, заподіяна державі; 2) інші негативні наслідки для народного господарства (зрив планових поставок і т.д.); 3) незаконне набуття злочиинцями певних благ як наслідок реалізації викраденого, їхнє збагачення.

На можливий зв'язок розкрадання необлікованої продукції з дачею хабаря службовій особі можуть вказувати наступні обставини: наявність на підприємстві надлишків сировини, напівфабрикатів або готових виробів (передусім гостродефіцитних, фондованих), не виправданих документами; одержання підприємством сировини і напівфабрикатів, що не планувалися; явно занижені планові завдання; необгрунтовані зміни планів розподілу сировини і обладнання, що відповідало інтересам розкрадачів; видача розпорядження і інші форми сприяння розкрадачам, що дозволило їм одержувати гостродефіцитні матеріали, сировина і обладнання, якщо їхні підприємства не знаходилися на централізованих постачаннях; видача нарядів на відпущення сировини і обладнання підприємствам і установам, які не мають ніякого відношення до промислового виробництва; відпуск обладнання, сировини, товару з так званих резервних фондів, призначених іншим підприємствам, що мають відношення; штучне створення наднормативних запасів дефіцитної сировини і товару та неправильне витрачання невикористаних резервів і надпланової продукції. Про це же може свідчити підчистки і виправлення розрахунків в планах розподілу фондів, рознарядках на фондовані товари і сировину; відпуск дефіцитної сировини і обладнання підприємствам місцевої промисловості за рахунок державних промислових підприємств; передача підприємствам місцевої промисловості обладнання, що демонтувалося, в зв'язку з реконструкцією державних підприємств, або впровадженням на них більш досконалих агрегатів, обладнання, що звільняється, якщо воно призначалось іншим державним підприємствам; відпуск підприємствам місцевої промисловості дефіцитного обладнання, сировини, матеріалів, від одержання яких відмовився фондоутримувач, в випадку незадоволення потреб в цих предметах інших державних підприємств: одержання сировини не тільки без нарядів, але і без оплати; використання сировини, отриманого по документах іншим підприємством, і ін.

Доставка необлікованої або незаконно відпущеної сировини або обладнання до місця виготовлення продукції, яка розкрадається, інколи супрводжується дачею хабара службовим особам, що забезпечують безпеку перевезень, надають транспортні засоби. На це можуть вказувати, наприклад, такі дані, як надання залізничних вагонів під позапланові відвантаження і відправлення вантажу по зустрічному потоку.

Забезпечуючи виготовлення і збут необлікованої продукції, розкрадачі вдаються до перебудови і переустаткування різноманітних виробничих, складських і інших приміщень, будівництва нових цехів. В зв'язки з цим вони дають хабаря робітникам будівельних організацій, фінансових і інших органів, від яких залежить дозвіл на ремонт або будівництво, відпуск будівельних матеріалів, промислового обладнання, виділення робочої сили, виконання відповідних робіт.

В зазначених випадках про хабар можуть свідчити такі обставини, як виконання будівельно-ремонтних робіт і інших заходів, направлених на розширення виробництва, відкриття нових складів, цехів і т.д., що не дозволялося підприємству; використання при проведенні перерахованих будівельно-ремонтних заходів викрадених матеріалів, переплата за виконані роботи або відсутність оплати виконаної роботи.

4. Матеріали, які є підставою для порушення кримінальної справи про крадіжки

Підставою для порушення кримінальної справи про розкрадання, вчинене службовими особами, є в більшості випадків наступні ознаки злочину: підробка документів, при оформленні операцій з матеріальними цінностями; такого ж роду записи в облікових реєстрах; підроблені акти на списання майна; неоприбутковане або зайве в порівнянні з документами списання майна; неправильне переведення товарів: з одного сорту в другий, що створює невраховані надлишки або що маскує нестачі; безтоварні операції, що використовуються з тією ж метою; наявність товарів, прийнятих для продажу без документів або з іншою специфікацією; значна нестача цінностей, яку не можна пояснити об'єктивними причинами; неврахований залишок, який може бути використаним з метою розкрадання; продаж товару через підсобні приміщення окрім каси; незаконне розпорядження про видачу майна і незаконне одержання майна службовою особою; викриття майна, по відношенні до якого є підстави вважати, що воно викрадене, і ін.

Ці ознаки найчастіше містяться: в матеріалах ревізій, інвентаризацій та інших перевірок; в повідомленнях торговельної інспекції, органів народного контролю і інших державних і суспільних організацій і службових осіб; в заявах представників громадськості (народних дружинників, членів товариських судів, суспільних контролерів і інспекторів) і громадян; в оперативних відомостях органів дізнання (якщо вони отримали підтвердження при перевірці).

Найбільш часто справи про розкрадення соціалістичного майна порушуються по матеріалах ревізій.

В відповідності з діючими положеннями всі міністерства і відомства, їхні місцеві органи, а також виконавчі комітети місцевих Рад повинні періодично проводити документальні ревізії (планові і позапланові) в підпорядкованих їм установах і підприємствах. Такий же порядок існує в кооперативних організаціях і колгоспах, де з цією метою створюються ревізійні комісії. Окрім ревізії для встановлення наявності майна і його відповідності книжковим надлишкам частіше повинні проводитися інвентаризації (без глибокої перевірки документів).

Окрім відомчих ревізій можуть проводитись ревізії іншими організаціями, що мають на це право (контрольно-ревізійним управлінням Міністерства Фінансів, банком, що відпускають грошові засоби, органами народного контролю і ін.).

Розмір матеріальної відповідальності працівників за результатами інвентаризації визначається адміністрацією підприємства.

Розмір заподіяної підприємству шкоди визначається за фактичними витратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з білінсової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з встановленими нормами.

У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству розкраданням, умисним зіпсуванням, недостачею майна та інші цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її нормальний розмір.

Слід розрізняти шкоду, заподіяну підприємству, і шкоду належну до відшкодування винною особою. В багатьох випадках її розміри не співпадають.

Виявивши матеріальну шкоду, ревізор повинен правильно визначити її розмір. При цьому необхідно виходити з документально обґрунтованих даних постанов уряду, інструкцій та відповідних положень.

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку проводиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємства, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженнями вищестоящого (в порядку підлеглості) органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу. Або вищестоящого (в порядку підлеглості) органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної шкоди і звернено до виконання не раніше 7 днів з дня повідомлення про це працівників. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір, за його заявою розглядаються в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди проводиться шляхом подання власником або уповноваженням ним органом позову до районного (міського) суду.

Стягнення з керівників підприємства та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку проводиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.

Звернутись до суду щодо відшкодування працівником матеріальної шкоди підприємство може не пізніше одного року з дня її виявлення.

Висновок

Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ - право власності. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Передбачення в одному розділі Особливої частини КК відповідальності за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб'єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України та Закон України «Про власність». За суб'єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює: а) право власності українського народу; б) право державної власності; в) право комунальної власності; г) право колективної власності (у т.ч. підприємств, громадських організацій та інших об'єднань громадян); д) право приватної власності, у тому числі право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; е) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій. Кваліфікуючі ознаки крадіжки прямо витікають з ознак об'єктивної сторони злочину. Та розглядати її одну та кваліфікуючі ознаки самі по собі сенсу немає, тому я розгляну місце кваліфікуючих ознак крадіжки у системі майнових злочинів.

Крадіжка є найрозповсюдженішим злочином, з яким борються правоохоронні органи України.

Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Кримінальний кодекс України.

3. Кримінальне право України у 2-х частинах. Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти. К.: Юрінком. Інтер-Право, 2002.

4. Постанова Верховного суду України №7 від 25.09.81 р. «Про розгляд кримінальних справ, пов'язаних з розкраданням державного або колективного майна» (www.rada.gov.ua).

5. Бутинець Ф.Ф., Виговська Н.Г., Малюга Н.М., Петренко Н.І. Конторльі ревізія: Підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів. / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця 3-е видання доп. і перероб. - Житомир: ПП «Рута», - 2002.