Главная
Коллекция "Otherreferats"
Государство и право
Проблеми розвитку господарських правовідносин в умовах кризи
Проблеми розвитку господарських правовідносин в умовах кризи
Правове забезпечення господарської діяльності. Універсальність норм цивільного права. Класифікація господарських правовідносин та їх ознаки. Перспективи розвитку господарського права. Господарські правовідносини на прикладі тресту "Металургбуд".
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.10.2010 |
| Размер файла | 23,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
12
Міністерство освіти і науки України
Приазовський державний технічний університет
Інститут підвищення кваліфікації
Кафедра
Контрольна робота
По предмету: "Господарче право"
Виповнила студентка групи
І-2007-УА-2
Гончарова М.О.
Перевірила:
Шлапак Н.С.
Маріуполь, 2009
Зміст
- Вступ
- Проблемі розвитку господарських правовідносин в умовах кризи
- Розвиток господарських правовідносин на прикладі тресту "Металургбуд"
- Висновок
- Література
Вступ
Мета контрольної роботи - дослідити сутність, зміст і функції господарського права, права як науки та галузі права; визначити концептуальну основу розвитку господарського права; запропонувати заходи для підвищення ефективності і перспективи господарського права і господарського законодавства.
Визначимо і розмежуемо поняття господарського права, господарського права як науки і як галузі права. Поняття розкриває сутність, зміст і цілі господарського права. Господарське право означає комплекс господарських відносин із правового регулювання господарської діяльності в процесі виробництва, підприємництва та управління. Господарське право визначає економічну політику в правовій системі держави. Важливу частину економічної політики становить господарська політика. Господарське право як галузь права - це сукупність правових норм, що закріплюють державні вимоги і вказівки, правила і порядок діяльності в господарській сфері для реалізації економічної політики, виконання умов договорів, захисту інтересів національного товаровиробника і підвищення добробуту суспільства.
Господарське право як наука - вчення про становлення, реалізацію і розвиток права; про вдосконалення нормативних актів з підвищення ефективності права і визначення його перспектив.
Проблеми розвитку господарських правовідносин в умовах кризи
У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції загального управління економікою, З цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві складаються управлінські відносини між цими органами та підприємствами. Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами. У народному господарстві застосовується наймана праця працівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право. Господарюючі суб'єкти у процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо). Господарюючі суб'єкти формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин. Між підприємствами, підприємцями та громадянами виникають майнові відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах і послугах. Ці відносини регулює цивільне право. Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських відносин взагалі не існує. Об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин. Господарсько-правова концепція визначає господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні, а саме: господарськими є відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські відносини, як предмет регулювання, складаються лише з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у народному господарстві.
Господарські відносини мають певні ознаки. Насамперед це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами є: господарські організації, створені для безпосередньої господарської діяльності і зареєстровані як юридичні особи;
державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою (міністерства, держкомітети, господарські об'єднання,
управління тощо); структурні підрозділи господарських організацій, наділені компетенцією щодо здійснення господарської діяльності;
фізичні особи, офіційно зареєстровані у статусі підприємців; державні і громадські установи та організації, що є споживачами продукції (товарів), робіт та послуг.
Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.
Другою характерною ознакою господарських відносин є поєднання в них організаційних і майнових елементів. Таке поєднання зумовлено тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між господарюючими суб'єктами та їх контрагентами є "акти планування" (ст.152 Цивільного кодексу Української РСР), зокрема, державні замовлення. Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір (п.1 ст.21, п.2 ст.22 Закону України "Про підприємства в Україні"). Ці рішення грунтуються на планах підприємств (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани).
Третя ознака господарських відносин - їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) господарюючими суб'єктами продукції (виконання робіт, надання послуг). За наведеними ознаками господарських відносин можна розмежувати предмети регулювання цивільного і господарського права.
Отже, норми цивільного права універсальні і поширюються на фізичних і юридичних осіб незалежно від діяльності, якою вони займаються. Норми господарського права спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх структурних підрозділів, окремих підприємців, які здійснюють суспільну господарську діяльність і споживають її результати. Тобто предмет господарського права вужчий за предмет цивільного права. Цивільне право складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної рівності суб'єктів регулюють майнові і особисті немайнові відносини; господарське право відповідно до законодавства є комплексною галуззю. Воно грунтується на загальних нормах цивільного права про правоздатність юридичних осіб, зобов'язаннях та нормах про окремі види господарських договорів.
У господарському праві об'єднуються також ті норми адміністративного, фінансового й інших галузей права, які регулюють господарську діяльність підприємств та інших господарюючих суб'єктів.
Сукупність господарських відносин, які складаються між господарюючими суб'єктами, їхніми контрагентами, органами управління у процесі організації і здійснення господарської діяльності, виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет господарського права. Виходячи з цього господарське право можна визначити як систему правових норм, що регулюють господарські відносини у процесі організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності.
Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками. Так, за характером правовідносин розрізняють:
відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг);
відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською діяльністю (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності). За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на горизонтальні, учасники яких рівноправні;
вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, у тому числі власник майна чи уповноважений ним орган. За сферою дії правовідносини поділяються на: - внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської організації між її структурними підрозділами; - міжгосподарські (зовнішньо господарські), що виникають між юридичне самостійними суб'єктами господарювання.
За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини: - у галузі промисловості;
у галузі сільського господарства;
у галузі транспорту; - у галузі капітального будівництва;
у сфері приватизації;
у сфері антимонопольного регулювання;
у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.
Посередницька роль ГК України зведена до того, що він поступово втрачає свої функції і позиції. Значення основи господарського законодавства втрачається, кодекс входить у тінь та не знаходить практичного застосування в господарській, судовій практиці і в навчальному процесі. Це пояснюється тим, що ГК України з рахуванням нових вимог і цілей професіонально не регулює економічні відносини і правові процеси в різних сферах господарювання. До ГК України своєчасно не вносяться зміни і поповнення з урахуванням трансформацій господарських процесів. ГК України відстає в регулюванні відносин, а господарське законодавство йде вперед, залишивши позаду кодекс, у при застосуванні законодавства посилаються на нього, а не на кодекс. Відсталість, застій і безініціативність у науці господарського права пояснюється тим, що вчені не вдосконалюють методи дослідження, не застосовують більш сучасні економіко-правові засоби. Господарське право являє собою комплексну галузь, що включає законодавство, економіку і політику. Господарювання - найважливіша частина економіки, яка визначає її рентабельність або збитковість.
Слід до традиційних методів дослідження додати нові (осучаснені), оскільки господарське право стає більш економізованим і політизованим. Це необхідно враховувати під час визначення тематики дослідження господарсько-правових проблем. Законодавча діяльність вимагає цивілізованого лобіювання на правовій основі. Лобіювання - це частина політики, яка означає порядок ініціації і розробки, ухвалення і реалізації нормативних актів, що регулюють і забезпечують розвиток економічних відносин у державі.
Потрібно об'єктивно оцінити ті обставини, в яких опинився ГК України. Не варто перебільшувати або применшувати значення ГК України в господарському законодавстві. ГК України повинен посісти певне місце в законодавстві з урахуванням змін і доповнень до кодексу. Господарське законодавство зобов'язане мати своє стрижневе теоретичне і практичне концептуальне підґрунтя, яким повинен стати ГК України.
Що означає теоретична і практична концептуальна основа кодексу? Він повинен зазнати істотних змін і включати ідеї, розробки і пропозиції, що забезпечують формування і розвиток економіки на більш якісному і прогресивному рівні з урахуванням поставлених цілей для досягнення очікуваних результатів. Під час організації цієї роботи слід зважати на спадкоємність науки господарського права, але при цьому враховувати сучасні завдання і функції господарювання та економіки. Єдність спадкоємності і сучасності наукових розробок й економіко-правових заходів дозволить забезпечити ефективність законодавства і правового регулювання господарської діяльності.
Чи є перспективи розвитку господарського права? Є, якщо воно розвиватиметься на основі професійного, конструктивного і стабільного законодавства. Господарське законодавство підлягає реформуванню за рахунок удосконалення законотворчого процесу і заходів із забезпечення реалізації нормативних актів. Господарське законодавство необхідно постійно вдосконалювати і розвивати, щоб воно відповідало вимогам економіки і господарювання. В літературі подано й іншу позицію, згідно з якою господарське право і господарське законодавство повинні розвиватися на основі ГК України. ГК України не може бути базою для вдосконалення господарського законодавства. Він ефективно не регулює відносини у конкретних сферах господарювання, не забезпечує порядок і стабільність в економіці, не відповідає цілям і завданням державної економічної і правової політики.
Потрібно шукати і визначати, удосконалювати шляхи і засоби модифікації та реформації, розвитку господарського права і господарського законодавства. Необхідно постійно виявляти й усувати недоліки, прогалини і помилки у визначенні перспектив напрямів розвитку основи господарського права. Можливо, не варто сподіватися на німецький чи інший зарубіжний досвід під час становлення, функціонування і розвитку національних господарсько-правових процесів і відносин. Нам потрібно враховувати історію і реальність національного господарювання, його особливості, менталітет українського підприємця. Правові норми в розвинених зарубіжних країнах регулюють господарські традиції конкретної держави, що вже склалися. В Україні інше завдання.
За сучасних умов необхідно сформувати законодавчу основу і визначити перспективи розвитку національної системи ефективного правового регулювання господарської діяльності.
Розвиток господарських правовідносин на прикладі тресту "Металургбуд"
Виробничий трест 'Металургбуд' ставши співвласником товариства 'Вікторія' зобов'язався внести до статутного фонду товариства 100 тис гр. До реєстрацій товариство кооператив вніс мінімально необхідну частину вкладу, однак решта вкладу у встановлений строк кооперативом не була внесена. Господарський кодекс регулює такі питання разом с нормативними актами та законами, необхідними для здійснення господарських правовідносин:
1. Яку частину вкладу вніс кооператив до статутного фонду ТОВ.
2. У який строк кооператив повинен був внести свій вклад повністю.
3. Які санкції, ким і в якому порядку можуть бути застосовані до кооперативу за прострочу внесення вкладу.
4. Висвітлить також порядок формування статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю.
Та дає суттєву відповідь на них:
1. Згідно із ч.1 статтею 52 закону “Про господарські товариства” у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам. До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами виданими банківською установою. Кооператив вніс 30 відсотків від 100 тис. грн.
2. Учасник (кооператив) зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства (ч.2 ст.52 закону). Учаснику ТОВ, який повністю вніс вклад. видається свідоцтво товариства.
3. За не внесення вкладу у визначений строк кооператив `Металургбуд' якщо інше не передбачено установчими документами, повинен сплатити за час прострочки 10 відсотків річних з недонесеної суми (ч.2 ст.52). Також у п. б ст.11 цього закону говориться, що учасники товариства зобов'язані виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами. Ст.64 закону “Про господарські товариства": учасника ТОВ, який систематично не виконує або не належним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі одностайного прийнятого рішення зборів учасників товариства. При цьому цей учасник у голосуванні участі не бере.
4. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. ( Частина перша статті 52 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3709-12 від 16.12.93, N 622-ХІV (622-14) від 05.05.99)
До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою.
Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов'язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс вклад, видається свідоцтво товариства.
Висновок
Однією з умов функціонування ринкових відносин є правове забезпечення господарської діяльності, яке включає, зокрема,
створення її законодавчої основи, тобто системи нормативних актів (головним чином у формі законів), що визначають правовий статус суб'єктів господарювання та регламентують різні аспекти господарської діяльності.
Становлення національного господарського законодавства в Україні пов'язане з труднощами, спричиненими насамперед економічними та соціально-політичними факторами.
По-перше, прийняття законодавчих актів відбувається в умовах існування старого загальносоюзного законодавства, яке склалося у період панування державної власності як основи економічної системи, директивного планування та принципу демократичного централізму в керівництві економікою. І хоч так званий пакет нормативних актів з питань радикальної економічної реформи (липень 1987 р) вніс певні демократичні засади у правове регулювання господарських відносин, проте суперечності із старим законодавством періоду адміністративно-командної економіки так і не були усунені. Ось чому основоположні закони у галузі економіки ("Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні") одразу ж після набрання чинності вступили у суперечність з чинним законодавством (передусім з Цивільним кодексом, робота над оновленням якого невиправдано затягується). Суперечності нового законодавства зі старим не лише перешкоджають творенню правопорядку в господарських відносинах, а й іноді безпосередньо є причиною правопорушень та зловживань з боку суб'єктів підприємництва.
По-друге, деякі з прийнятих нормативних актів (закони України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про товарну біржу", "Про селянське (фермерське) господарство", Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства", укази Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" та "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації" тощо) на момент прийняття були розраховані на регулювання неіснуючих або малорозвинених суспільних відносин. А оскільки будь-який закон покликаний регулювати конкретні, а не абстрактні відносини, виникли труднощі як з дією прийнятих, так і з прийняттям нових нормативних актів (як Це було з антимонопольним законодавством та законодавством про приватизацію). Крім того, відсутність чіткої і однозначної концепції побудови ринкової економіки в Україні іноді ставить законодавця у складне становище у ході розробки та прийняття законопроектів, спричиняє невизначеність та очікування природного розвитку подій.
По-третє, ще одна складність зумовлена припиненням існування СРСР та проголошенням державної незалежності його колишніх республік. Визнання верховенства законодавства незалежних держав як одного з атрибутів державного суверенітету поставило перед законодавцем завдання заповнити в господарському законодавстві вакуум, який склався внаслідок того, що загальносоюзне господарське законодавство містило ряд принципово важливих для правового регулювання господарської діяльності актів, не продубльованих республіками (Положення про поставки, Правила про договори підряду на капітальне будівництво тощо).
Крім того, функціонування міждержавних господарських зв'язків (насамперед з державами "близького зарубіжжя"), необхідність їхнього відновлення та зміцнення вимагає вирішення ще однієї проблеми - створення правової бази міждержавної господарської діяльності, узгодженої з уже прийнятими актами національного законодавства, яке в свою чергу має бути узгоджене з нормами міжнародного права. З огляду на це навряд чи можна погодитися з тим, що Україна не підписала Угоду про принципи зближення господарського законодавства держав - учасниць Співдружності, вчинену у Бішкеку 9 жовтня 1992 р. державами - учасницями СНД. Ця угода передбачає проведення роботи щодо зближення законодавства, яке регулює господарську діяльність у таких, зокрема, напрямах: цивільне законодавство (в частині, що регулює господарську діяльність); законодавство про підприємства та підприємницьку діяльність, про порядок розгляду господарських спорів, антимонопольне законодавство; транспортне законодавство; законодавство про зовнішньоекономічні відносини, включаючи законодавство про іноземні інвестиції та валютне регулювання; законодавство, що регулює митні правила і тарифи. Підписанням зазначеної угоди можна було б не лише усунути наявні колізії в законодавстві колишніх республік, а й уникнути їх появи в майбутньому.
Крім зазначених об'єктивних факторів, певні труднощі в національному правотворенні зумовлюються причинами суб'єктивного характеру. Одна з них - тривала дискусія в науковому юридичному середовищі стосовно доцільності кодифікації господарського законодавства, форми та назви кодифікованого акта. В умовах становлення законодавства, що регулює ринкові відносини, ця дискусія набула дещо іншого забарвлення, а саме співвідношення цивільного, господарського та торгового законодавства. Висловлювані з цього приводу пропозиції зводяться в основному до трьох позицій: повного заперечення необхідності кодифікації господарського законодавства і прийняття нового Цивільного кодексу та Торгового кодексу як спеціального розділу цивільного
права; проведення системи заходів щодо розмежування предметів регулювання Цивільного, Господарського і Торгового кодексів, прийняття Цивільного та Господарського (Торгового) кодексів.
Зрозуміло, що таке розмаїття поглядів певною мірою стримує законодавчий процес, впливає на його зміст.
На стані господарського законодавства негативно позначається відсутність чіткої регламентації процесу розробки, узгодження, експертизи та внесення на розгляд відповідних органів проектів законів та підзаконних нормативних актів. Не можна вважати нормальним для законотворення явищем внесення змін до нормативних актів невдовзі після їх прийняття, як це було, наприклад, із Законом України "Про підприємства в Україні". До цього Закону, який є одним з базових нормативних актів господарського законодавства, з часу його прийняття, вже більше сорока разів вносилися зміни. Вадами законотворчого процесу можна пояснити і той факт, що до Закону України "Про підприємництво" вносилися зміни і доповнення чотирма законами, прийнятими в один день - 16 грудня 1993 p., причому три з цих законів мали однакову назву: "Про внесення змін і доповнень до ст.4 Закону України "Про підприємництво". Всього ж до зазначеного Закону зміни і доповнення вносилися близько 50 разів.
У законотворчій діяльності слід також суворо додержуватися принципу правової економії, який означає прийняття меншої кількості нормативних актів з одних і тих самих питань, використання методів інкорпорації та кодифікації як основних видів систематизації правових норм.
Важливим напрямом нормотворчої діяльності української держави у сфері правового регулювання господарських відносин є видання нормативних актів міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади, органами господарського управління та контролю. В юридичній літературі та у практиці нормотворення зазначені акти називаються відомчими нормативними актами.
Відомчі нормативні акти, які видаються на виконання і в межах закону, покликані забезпечити чітке функціонування всіх ланок ринкового механізму. Вони є однією з форм державного регулювання підприємницької (господарської) діяльності, спрямовані на усунення прогалин у правовому регулювання тих або інших суспільних відносин.
Принцип верховенства права та його реалізація в механізмі правового регулювання зумовлюють підвищені вимоги до змісту відомчих нормативних актів господарського законодавства, відповідності їх іншим законодавчим актам та узгодженості з раніше прийнятими актами. Як уже зазначалося, для впорядкування видання міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади нормативних актів щодо забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій в Україні з 1 січня 1993 р. було запроваджено державну реєстрацію Міністерством юстиції1 відомчих нормативних актів.
Відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731, на державну реєстрацію подаються акти, що містять правові норми (правила поведінки), розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від строку їхньої дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, які в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Не для друку", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.
Практика державної реєстрації нормативних актів дає підстави позитивно оцінити заходи щодо недопущення до застосування відомчих нормативних актів, які не відповідають чинному законодавству як з точки зору створення правової бази ринкової економіки, так і з огляду на правовиховне та профілактичне значення відомчого господарського законодавства.
Водночас запровадження державної реєстрації відомчих нормативних актів допомогло виявити окремі прогалини у відомчому нормотворенні. Так, поза межами державної реєстрації опинилися певні нормативні акти Національної комісії регулювання електроенергетики, деяких інших центральних органів виконавчої влади. Далеко не завжди здійснюється державна реєстрація нормативних актів, що їх видають обласні державні адміністрації. Ці та інші упущення в українському законотворенні має врахувати парламент України та інші суб'єкти нормотворчого процесу, якщо ми, як правова держава, хочемо мати стабільне і добротне законодавство, яке б не лише виконувало роль регулятора суспільних відносин, а й сприяло недопущенню правопорушень суб'єктами господарювання.
Література
1. Коростей В. Господарське право України як галузь права: проблеми та їх реалізація // ПравоУкраїни. - 2005. - № 12. - С.72-77.
2. Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18-22. - Ст.144.
3. Хозяйственный кодекс Украйни (по состоянию на 15 января 2008 г.). - X.: ООО "Одиссей", 2008.
4. Коростей В. Проблеми національного лобіювання законодавства // Право України. - 2006. - -С.102-106.
5. Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-44. - Ст.356.
6. Гражданский кодекс Украины. - X.: ООО "Одиссей", 2008.
7. Коростей В. Господарське законодавство - основа ефективної економіки // Право України. - 2005. - № 8. - С.48-52.
8. Шумило И. Какова правда об экономическом росте в Украине? // Зеркало недели. - 2007. - 19мая (№ 19 (648)). - С.9.
9. Коростей В. Каким бьггь профессиональному национальному законодательству? // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - № 10. - С.3-5.
10. Селиванов Ю. Проблеми законотворчества и Конституционньїй Суд Украиньї // Голос Украйни. - 2004. - 7 сентября. - С.9.
11. Коростей В. Законодавча стратегія розвитку економіки України // Право України. - 2007. - №7. - С.105-110.
12. Концепция модернизации хозяйственного законодательства на базе Хозяйственного кодекса Украины (проект) // Экономика и право. - 2006. - № 2 (15). - С.5-16.
13. Мамутов В. Повніше використовувати техніко-юридичні засоби удосконалення законодавства // Право України. - 2008. - № 2. - С.3-8.
14. Коростей В.І. Трансформація правового регулювання господарської діяльності суб'єктів економіки: Короткий курс лекцій. - Донецьк: ТОВ "Юго-Восток Лтд", 2008.
15. Коростей В.И. Трансформация системи правового регулирования хозяйственной деятельности: проблеми, реализация, перспективи: (Монография). - Донецк: ТОВ "Юго-Восток Лтд", 2008.
16. Мариненко О. Радикально // Зеркало недели. - 2008. - 5 июля (№ 25 (704)). - С.6.
17. Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 47-48. - Ст.526.
Подобные документы
Розвиток теорії цивільного права. Ознаки цивільних правовідносин. Класифікація цивільних правовідносин за загальнотеоретичним критерієм. Суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок. Основна класифікація цивільних правовідносин. Порушення правових норм.
курсовая работа [94,5 K], добавлен 28.05.2019Обставини виникнення і припинення правовідносин. Елементи структури правовідносин. Співпадіння і розбіжності точок зору різних авторів на поняття правовідносин. Вимоги норм права на відносини між різними суб'єктами. Види правовідносин за галузями права.
курсовая работа [43,5 K], добавлен 24.05.2015Сутність та зміст цивільних правовідносин як врегульованих нормами цивільного права майнових відносин, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності. Їх структура та елементи, класифікація та типи. Підстави виникнення, зміни, припинення правовідносин.
курсовая работа [42,1 K], добавлен 04.01.2014Аналіз чинного законодавства, що регулює корпоративні правовідносини у господарських товариствах. Дослідження та з'ясування доктринальних підходів щодо визначення сутності корпоративних правовідносин у господарських товариствах в сучасній юридичній науці.
реферат [28,1 K], добавлен 14.01.2011Предмет і джерела господарського процесуального права. Історія розвитку господарських судів, їх повноваження. Підсудність господарських справ. Права та обов'язки сторін в судовому процесі. Зміст позовної заяви. Прийняття рішення судом та його виконання.
шпаргалка [141,2 K], добавлен 05.12.2013Поняття цивільних правовідносин - аналіз та класифікація. Поняття, ознаки, складові частини цивільних правовідносин й підстави їх виникнення. Майнові та особисті немайнові правовідносини. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин.
курсовая работа [44,2 K], добавлен 04.05.2008Розгляд приватного права як системи юридичної децентралізації, його відмінності від принципів публічних правовідносин. Основні проблеми розвитку українського цивільного законодавства. Тенденції розвитку інститутів речових та зобов'язальних прав.
реферат [26,8 K], добавлен 03.11.2010Права і обов’язки суб’єктів господарських правовідносин. Взяття на облік платників податків. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи. Ліцензійні справи і реєстр. Недобросовісна конкуренція і відповідальність за неї.
контрольная работа [21,0 K], добавлен 15.11.2010Розглянуто перспективи розвитку адміністративного права. Визначено напрями розвитку галузі адміністративного права в контексті пріоритету утвердження й забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина в усіх сферах суспільних відносин.
статья [20,4 K], добавлен 07.08.2017Історичні аспекти розвитку та становлення господарських судів в Україні. Система, склад, структура, повноваження та ключові принципи діяльності господарських судів. Проблемні питання юрисдикції господарських, загальних та адміністративних судів.
курсовая работа [58,1 K], добавлен 06.02.2014
