Колективна угода та трудовий арбітраж

Міністерство освіти і науки України

Харківський Національний Економічний Університет

Кафедра: Управління персоналом

Контрольна робота

По курсу: «Трудове право»

Заочного факультету

м. Маріуполь

спеціальність: 7.050109

3 курси

Ісаєв К.

Зач. книжка №

Перевірив: к.е.н.,викладач

Грузд М.В.

1.Коллективна угода: поняття та сторони

В Україні правове регулювання колективних договорів і угод здійснюється Законом України „Про колективні договори та угоди” від 1 липня 1993 року, розділом ІІ „Колективний договір” КЗпП.

Згідно з діючим законодавством, колективний договір - це угода, що укладається власником підприємства або уповноваженою ним особою, з однієї сторони, і трудовим колективом найманих працівників, який уповноважив профспілковий комітет чи інший представницький орган на проведення колективних переговорів і укладення договору, -- з другої, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відно-син, що потребують додаткової регламентації з урахуванням особливостей здійснення праці на даному підприємстві, а також питань, що не урегульовані чинним законодавством.

Метою колективного договору є поліпшення господарської діяльності підприємства, підвищення його рентабельності і якості продукції, що випускається, забезпечення трудящим можливості брати участь в управлінні виробництвом, удосконалення винагороди за працю, підняття рівня охорони праці, матеріально-побутового та культурного обслуговування працюючих.

Забороняється включати до колективного договору умови, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників.

Зміст колективного договору і його сторони значною мірою залежать від форми власності на засоби виробництва.

Укладенню колективного договору передують колективні переговори між сторонами колективного договору. Від імені трудового колективу переговори повинен вести орган, який одержав на це повноваження. Відповідно до практики, що існувала в минулі роки, таким органом виступав профспілковий комітет підприємства. Але право вести колективні переговори може надаватись й іншим представницьким органам, наприклад раді трудового колективу, страйковому комітету, якщо трудовий колектив висловився за надання їм таких повноважень. Такі повноваження надаються загальними зборами трудового колективу або конференцією його членів шляхом голосування.

Якщо на підприємстві є кілька професійних спілок чи інших об'єднань або інших уповноважених колективом представницьких організацій, усі вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективного договору.

Основою цивілізованих відносин профспілок з державою є укладення колективних угод. Поняття «колективна угода» в законодавстві України з'явилося порівняно недавно з прийняттям Закону України «Про колективні договори і угоди». До цього існували тарифні угоди, які укладалися на міжгалузевому, галузевому, територіальному та виробничому рівнях. Та-рифна угода визначалась як договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Закон України «Про колективні договори і угоди» визначив правові засади розробки, укладення та виконання колективних угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників. Метою укладення колективних угод є не тільки вирішення питань оплати праці і соціальних гарантій, а й регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Сторонами Генеральної угоди виступають професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди, та власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися також для проведення таких переговорів. Оскільки в Україні в даний час більшість найманих працівників зайнято в державному секторі економіки, тому інтереси власника при укладенні Генеральної угоди представляє Кабінет Міністрів України.

Право представляти інтереси трудящих при укладенні Генеральної угоди законом надається об'єднаним з цією метою профспілкам. Але інші представницькі організації трудящих не позбавляються можливості брати участь в переговорах і при укладенні Генеральної угоди.

18 жовтня 1997 року підписана Генеральна угода на 1997-1998 роки. Її особливість полягає в тому, що вона укладена між Кабінетом Міністрів України і Українським союзом промисловців і підприємців, з одного боку, та профспілковими об'єднанням України -- з другого, тобто на двосторонній основі. Держава в особі Кабінету Міністрів України і Український союз промисловців і підприємців виступили єдиною, об'єднаною стороною.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання власників або інші представницькі організації роботодавців. На підприємствах державної власності інтереси власника представляють міністерства і відомства. Інтереси ж працюючих представляють галузеві об'єднання профспілок.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної виконавчої влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони створені і мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективами органами.

За наявності на галузевому чи територіальному рівні кількох профспілок або їх об'єднань чи інших уповноважених трудовим колективом на представництво органів вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективної угоди. У разі недосягнення згоди у створенні спільного представницького органу угода вважається укладеною, якщо її підписали представники профспілок чи їх об'єднань або інші уповноважені трудовим колективом на представництво органи, до яких входить більше половини найманих працівників галузі, території.

Законодавець послідовно відстоює право інших, крім професійних спілок, організацій трудящих на участь в колективних переговорах і укладення колективних угод, а також право трудящих самим вирішувати, які організації представлятимуть їх інтереси.

Колективна угода є нормативним актом, її положення діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін. Одночасно вона є локальним актом, бо її положення поширюється на певне коло суб'єктів, обмежене сферою дії сторін, які підписали угоду.

Порядок укладення колективної угоди є досить демократичним. Однією з її сторін виступають уповноважені представники трудящих, хоча їх участь в розробці і укладенні угоди опосередкована через їх представників.

Порядок ведення переговорів, розробки проекту та укладення колективних угод майже не відрізняється від порядку укладення колективного договору. Сторони ведуть колективні переговори, утворюють робочу комісію, яка готує проект угоди, використовують прямі процедури для регулювання розбіжностей тощо. Але колективна угода на відміну від договору не виноситься на схвалення трудовими колективами.

Колективна угода є строковим актом. Вона укладається на визначений термін і набирає чинності з дня їі підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в угоді.

Угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин. Зокрема, ст. 8 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає включення в зміст угод гарантій праці і забезпечення продуктивності зайнятості, мінімальних соціальних гарантій оплати праці, розміру прожиткового мінімуму, соціального страхування, умов охорони праці та інші питання.

Структура Генеральної угоди законодавче не визначена, тому Це питання вирішується сторонами під час проведення переговорів. Так, Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України і профспілковими об'єднаннями України, що підписана 4 серпня 1995 р., передбачено 10 розділів з різних питань, що пов'язані з трудовими відносинами. Генеральна угода на 1997-- 1998 роки вміщує вже 11 розділів.

Чинне законодавство і наука трудового права не дають визначення поняття колективної угоди. З урахуванням наведених вище відправних позицій можна визначити колективну угоду як строкову угоду, яка укладається між власниками та органами, що уповноважені представляти трудящих на державному, галузевому та регіональному рівнях, про встановлення нормативних положень в сфері праці та соціально-побутових питань, які є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів держави, трудящих і власників, а також уповноважених ними органів.

2.Конпенсаційні виплати

Компенсаційні виплати - це суми, які виплачуються працівникам понад оплати за працю для компенсації витрат, пов'язаних з виконанням ними своїх трудових обов'язків, а також витрат у зв'язку з переїздом при прийнятті на роботу в іншу місцевість.

До основних видів компенсаційних виплат потрібно віднести:

1) виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. №255 "Про гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість");

2) витрати на відрядження при направленні в службове відрядження (ст. 121 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. №663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон");

3) компенсацію за зношування інструментів, що належать працівникам (ст. 125 КЗпП);

4) виплати при призові на військову службу, або проходженні військових зборів (статті 21, 29 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу");

5) при направленні для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва (постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. №695 "Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання іншим професіям з відривом від виробництва");

6) компенсацію витрат за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок (Норми витрат на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання, затверджені наказом Міністерства фінансів України і Міністерства економіки України від 12 листопада 1993 р. №88);

7) компенсацію окремим категоріям працівників бюджетних установ і організацій витрат на проїзд у пасажирському транспорті у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків (Порядок відшкодування витрат на проїзд пасажирським транспортом окремим категоріям працівників бюджетних установ і організацій у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1997 р. №922).

3.Трудовий арбітраж : поняття і функції

Одним з елементів реформи соціально-трудових відносин в Україні, поступового приведення їх до вимог ринкової економіки стало конституційне закріплення права трудящих на страйк. Конституція України (стаття 44) передбачає, що порядок здійснення права на страйк встановлюється законом. Таким законом в Україні є Закон України "Про порядок дозволу колективних трудових суперечок (конфліктів)" який набув чинності в 1998 році.

Легальне поняття колективної трудової суперечки дане ст. 2 Закону України від 3 березня 1998 р. "Про порядок дозволу колективних трудових суперечок (конфліктів)". Колективна трудова суперечка - це розбіжності, що виникають між сторонами соціально-трудових відносин (найнятими робітниками і працедавцями) по одному з наступних питань:

а) встановлення нових або зміна існуючих соціально-економічних умов праці і виробничого побуту;

б) висновки або зміни колективного договору, угоди;

в) виконання колективного договору, угоди або окремих його положень;

Відповідно до ст.8 Закону України "Про порядок дозволу колективних трудових суперечок (конфліктів)" примирлива комісія - орган, призначений для вироблення рішення, яке може задовольнити сторони колективної трудової суперечки (конфлікту), і який складається з представників сторін.

Задачі, функції і порядок формування і діяльності примирливої комісії визначається Законом України "Про порядок дозволу колективних трудових суперечок (конфліктів)", а також Положенням про примирливу комісію від 4 травня 1999 р. №36, затвердженим наказом Національної служби посередництва і примирення. Права членів примирливої комісії визначаються п.5 Положення про примирливу комісію затвердженого наказом НСПП від 4 травня 1999г. № 36.

Трудовий арбітраж - це орган, який складається з привернутих сторонами фахівців, експертів і інших осіб і ухвалює рішення по суті трудової суперечки (конфлікту).

Трудовий арбітраж з'являється за ініціативою однієї із сторін або незалежного посередника в 3-денний термін у випадку:

- неприйняття примиряючою комісією узгодженого рішення щодо рішення колективної трудової суперечки (конфлікту) про встановлення нових або зміна існуючих соціально-економічних умов роботи і виробничого побуту, а також про висновок або зміну колективного договору, угоди;

- виникнення колективної трудової суперечки (конфлікту) про виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, про невиконання вимог законодавства про роботу.

Кількісний і персональний склад трудового арбітражу визначається за згодою сторін. Якщо сторони не досягнуть згоди, то трудовий арбітраж складається з трьох арбітрів (п. 2.2 Положення про трудовий арбітраж, затверджений наказом Національної служби посередництва і примирення від 4 травня 1999 р. №37). До складу трудового арбітражу не можуть входити особи, які є представниками сторін колективної трудової суперечки (конфлікту), або особи, які тією або іншою мірою зацікавлені в його односторонньому рішенні (п. 2.6 Положення).

У Україні НСПП буде укладений Список арбітражів. Згідно п. 1.2 Положення про арбітра, затвердженого наказом Національної служби посередництва і примирення від 11 листопаду 1999 р. №105, арбітр - це підготовлена НСПП особа, яка у разі залучення її сторонами колективної трудової суперечки (конфлікту) для участі в роботі трудового арбітражу одержує статус члена трудового арбітражу і має право розгляду колективної трудової суперечки (конфлікту) з метою ухвалення рішення по його суть. Арбітр пропонується для участі в роботі трудового арбітражу органом НСПП за письмовою заявою однієї із сторін колективної трудової суперечки (конфлікту) (п. 3.1. Положення). Положенням визначено умови і порядок відбору арбітрів, отримання і припинення повноважень; порядок залучення арбітрів до участі в роботі трудового арбітражу; права і обов'язки арбітра, кваліфікаційні вимоги до нього; відповідальність арбітра.

Глава трудового арбітражу обирається з числа його членів. До складу трудового арбітражу також можуть входити народні депутати України, представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування і інші особи.

Колективна трудова суперечка (конфлікт) розглядається трудовим арбітражем з обов'язковою участю представників сторін, а у разі потреби - представників інших зацікавлених органів і організацій.

Трудовий арбітраж повинен ухвалити рішення в 10-денний термін з дня його створення. За рішенням більшості членів трудового арбітражу цей термін може бути продовжене до 20 Днів. Рішення трудового арбітражу складається зі вступної, описової, мотиваційної і резолютивної частини (п. 6 Положення про порядок підготовки і ухвалення рішення трудового арбітражу при рішенні колективної трудової суперечки (конфлікту), затвердженої наказом Національної служби посередництва і примирення від 20 вересня 1999 р. №88). Рішення трудового арбітражу ухвалюється більшістю голосів його членів, оформляється протоколом і підписується всіма його членами. Воно є обов'язковим для виконання якщо сторони про це заздалегідь домовилися.

З метою запобігання виникненню колективних трудових суперечок, їх прогнозування і сприяння своєчасному їх рішенню, здійснення посередництва для вирішення таких суперечок (конфліктів) Указом Президента України від 17 листопаду 1998 р. №1258/98 освічена Національна служба посередництва і примирення (Робота і зарплата. - 1998. - №23 (159). - Грудень). Згідно п. 1 Положення про Національну службу посередництва і примирення Національна служба посередництва і примирення є постійно діючим органом, створеним Президентом України для сприяння врегулюванню колективних трудових суперечок (конфліктів).

НСПП згідно встановленим на неї функціями:

1) вивчає і узагальнює причини виникнення колективних трудових суперечок (конфліктів) і можливі їх слідства на національному, територіальному і галузевому рівнях, виробляє пропозиції щодо запобігання виникненню колективних трудових суперечок;

2) здійснює реєстрацію висунутих працівниками вимог і колективних трудових суперечок (конфліктів);

3) аналізує висунуті працівниками вимоги і здійснює оцінку їх обґрунтування;

4) сприяє встановленню контактів між сторонами колективної трудової суперечки (конфлікту);

5) перевіряє у разі потреби повноваження представників сторін колективної трудової суперечки (конфлікту);

6) консультує сторони колективної трудової суперечки (конфлікту);

7) за обігом сторін (сторони) колективної трудової суперечки (конфлікту) розглядає матеріали щодо колективної трудової суперечки (конфлікту) з метою його рішення;

8) у випадках, передбачених ст. 24 Закону України "Про порядок рішення колективних трудових суперечок (конфліктів)", і коли рекомендації НСПП щодо рішення колективної трудової суперечки (конфлікту) не враховано, поводиться із заявою про рішення колективної трудової суперечки (конфлікту) згідно Верховному Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів;

9) формує списки незалежних посередників і арбітрів і т.п..

НСПП має право:

- брати участь в рішенні колективної трудової суперечки (конфлікту) на всіх його стадіях;

- координувати роботу трудового арбітражу, направляти своїх фахівців, експертів для участі в роботі примиряючих органів;

- безвідплатно одержувати від органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, профспілок, працедавців і їх об'єднань, сторін колективної трудової суперечки (конфлікту) інформацію, необхідну для використовування під час проводки примиряючих процедур;

- попереджати сторони про порушення ними вимог чинного законодавства під час розгляду колективної трудової суперечки (конфлікту) і можливі слідства таких порушень;

- присилати органам виконавчої влади і органам місцевого самоврядування рекомендації щодо вживання заходів за рішенням колективної трудової суперечки (конфлікту), реалізація яких належить до їх компетенції.

НСПП в межах своїх повноважень ухвалює рішення, які мають рекомендаційний характер і повинні розглядатися сторонами колективної трудової суперечки (конфлікту), відповідними центральними або місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування (п. 6 Положення).

Список використаної літератури

1. Конституція України

2. Кодекс Законів про Працю (із змінами і доповненнями за станом на 15 жовтня 2000 року)

3. Закон України "Про порядок дозволу колективних трудових суперечок (конфліктів)" від 3 березня 1998 року №137 / 98-ВР

4. Положення про примирливу комісію від 4 травня 1999 р. №36, затверджене наказом Національної служби посередництва і примирення.

5. Положення про трудовий арбітраж від 4 травня 1999 р. №37, затверджене наказом Національної служби посередництва і примирення.

6. Указ Президента України від 17 листопаду 1998 року №1258 "Про затвердження Національної служби посередництва і примирення"

7. Ухвала Кабінету Міністрів України від 01.02.1999 № 117 "Питання національної служби посередництва і примирення".

8. Прокопенко В.I. / Трудове право України - Х: Консум., 2000.-480 з.

9. Гончарова Г.С.,Жернаков В.В. / Трудове право в питаннях і відповідях - Х: Одіссей, 2000. - 624 з