Авторське право та суміжні права

5. Термін охорони суміжних прав

Римська конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і органів мовлення (1961 р.) визначає мінімальний термін охорони для суміжних прав протягом 20 років з кінця року, в якому було зроблено фіксацію, -- для фонограми і виконань, що містяться в ній; мало місце виконання -- для виконань, що не містяться в фонограмі; мала місце передача -- для мовлення. Термін охорони, що надається виконавцям за Договором Всесвітньої організації інтелектуальної власності щодо виконання і фонограми (1996 р.) продовжується до кінця періоду в 50 років, рахуючи з кінця року, в якому виконання було записано на фонограму. Термін охорони, що надається виробникам фонограм за зазначеним вище договором, продовжується до кінця періоду в 50 років, рахуючи з кінця року, в якому фонограма була опублікована, або -- за відсутності такого опублікування протягом 50 років з моменту запису фонограми -- 50 років з кінця року, в якому було проведено запис.

Останнім часом спостерігається тенденція до збільшення терміну охорони суміжних прав. У багатьох національних законах про авторське право і суміжні права зазначені права діють протягом 50 років після першого виконання. Права виконавця на ім'я і на захист виконання від будь-якого спотворення або іншого посягання охороняються безстрокове. Права виробника фонограми діють протягом 50 років після першого опублікування фонограми або протягом 50 років після першого її запису, якщо фонограма не була опублікована протягом цього терміну. Права організації ефірного або кабельного мовлення діють протягом 50 років після здійснення такою організацією першої передачі в ефір або по кабелю. До спадкоємців (відносно юридичних осіб -- до правонаступників) виконавця, виробника фонограми, організації ефірного або кабельного мовлення переходить право дозволяти використання виконання, фонограми, передачі в ефір або по кабелю і па отримання винагороди в межах частини термінів, що залишилася.

Розділ 3. УПРАВЛІННЯ АВТОРСЬКИМИ І СУМІЖНИМИ ПРАВАМИ

ГЛАВА 1. Інфраструктура для реалізації авторських прав

1. Цілі та функції авторських організацій

Охорона інтересів авторів у суспільстві, їх прав у зв'язку з використанням їх творів, забезпечення найсприятливіших умов взаємодії між авторами і користувачами, особливо за кордоном, найкращим чином можуть бути досягнуті через спеціалізовані організації, створені для того або іншого виду управління авторськими правами. Ці організації є, як правило, некомерційними. Зібрані ними кошти розподіляються між авторами і використовуються в інтересах авторів за вирахуванням витрат на створення і функціонування такої організації.

У разі реалізації прав, закріплених за автором законом, дуже важливо, щоб автор міг спиратися на ефективну інфраструктуру, яка забезпечує охорону його прав і сприяє йому в досягненні мети. Автор {володілець авторських прав) винятковим правом дозволяти або забороняти деякі види використання своїх творів, що охороняються законом.

Сам автор, у більшості випадків, не може займатися питаннями авторизації або відтворення своїх творів, а також збором і розподілом відрахувань за їх використання або за обов'язкові та інші ліцензії. Розглянемо приклад збору і розподілу відрахувань за використаним музичного твору, який традиційно викопується перед обмеженою аудиторією, що зібралася в певному місці, і ніхто, крім цієї аудиторії, не може чути дане виконання. Однак розвиток і вдосконалення технічних засобів запису, радіомовлення і телебачення значно розширює рамки використання музичних творів, що для володільцев авторських прав має далекосяжні наслідки -- їх твори дедалі частіше стають об'єктами несанкціонованого (піратського) використання не тільки в своїй країні, а й за кордоном. У подібній ситуації для конкретного автора або виконавця буде абсолютно нереально контролювати належні йому згідно із законом відрахування за використання його творів.

Тому для авторів вкрай важливо створити національне товариство, яке забезпечує захист ввірених йому інтересів і на додаток до контролю і авторизації буде здійснюватися збір і розподіл роялті від імені і на користь авторів і їх правонаступників. При цьому національне товариство забезпечить не тільки розпорядження своїм власним національним репертуаром і його охорону, але зробить це і для іноземних репертуарів, оскільки контракти про взаємне представництво будуть укладені з товариствами Інших країн. На основі взаємності його власний репертуар буде в розпорядженні і під охороною в кожній із зарубіжних країн, завдяки національному товариству, з яким вищезгаданий контракт про взаємне представництво було укладено.

Слід підкреслити, що, застосовуючи відповідну систему договорів і контрактів про взаємне представництво, які укладаються між авторами і користувачами, авторські товариства є важливою ланкою в організації законного використання творів. При цьому для отримання всіх необхідних дозволів користувачеві досить лише звернутися в своє національне авторське товариство і за допомогою єдиної операції отримати можливість вільного вибору творів для подальшого їх використання (організації концертів, театральних, балетних постановок і, що особливо важливо, з демонстрацією їх по каналах теле- і радіомовлення), не займаючись нескінченним пошуком володільців авторських прав і запитами на дозвіл.

Отже, в функції авторських організацій входить: робота, пов'язана з видачею дозволів на використання творів, контроль за їх використанням; підготовка типових контрактів між авторами і користувачами; збір роялті від різних користувачів і розподіл їх серед власників авторських прав; наданая юридичних консультацій і подання допомоги авторам та їхнім спадкоємцям; збір і поширення інформації, яка відповідає запитам і інтересам членів цих організацій; управління добровільними або добродійними фондами, що надають підтримку авторам у скрутних обставинах; сприяння розвитку культурного життя в країні загалом, їм доводиться також вести велику роботу з документацією (включаючи списки авторів та їхніх творів) не тільки відносно членів організацій, але також і відносно іноземних репертуарів, якими вони займаються на основі контрактів про представництво, укладених з авторськими організаціями інших країн.

2. Організації охорони і розпорядження авторськими правами

Організації охорони І розпорядження авторськими правами можуть бути приватними або громадськими незалежними організаціями чи державними відомствами, що взяли на себе такі функції, залежно від обставин, вимог або умов в конкретних країнах. Один з підходів полягає в тому, що держава повинна здійснювати відповідний контроль і нагляд, а також надавати фінансову підтримку тією мірою, якою це необхідно для ефективного функціонування таких організацій.

Однією з важливих функцій авторської організації є вжиття заходів для охорони і заохочення творчої діяльності в галузі літератури, мистецтва, музики тощо. Проте крім охорони і управління правами в Інтересах авторів і та їх, хто бере участь у розповсюдженні авторських творів, їх організаціям могла б бути подана допомога в створенні необхідного соціального забезпечення і фінансова підтримка у разі хвороби, нещасного випадку, тимчасової або постійної інвалідності тощо. Фінансові ресурси для такої програми підтримки могли б бути отримані у формі внесків, що надходять від користувачів авторськими творами і від володільців авторських прав пропорціональне розміру ліцензійних відрахувань, або прибутків від використання творів, а також від державних та інших пожертвувань. Деякі країни вже заснувавшій спеціальні фонди (як обов'язкові, так і добровільні) безпосередньої допомоги працівникам мистецтва І в організації проведення заходів, що сприяють охороні і заохоченню творчої діяльності.

Крім виконавчих, таких, що збирають і (або) розподіляють виконавські відрахування відносно їх прав, існує ряд організацій іншого виду, які займаються питаннями охорони прав найманих виконавців, сприянням інтересам виконавців в широкому розумінні або окремим групам виконавців, заохоченням виконавської діяльності і розповсюдженням виконаних ними творів або допомогою виконавцям, які цього потребують.

Що стосується телевізійних і радіомовних організацій, то повторне використання записів їх виконання забезпечує виконавцям важливе джерело можливого додаткового доходу, компенсуючи, певною мірою, обмежені можливості для «живого» виконання. Тому колективні угоди з телевізійних і радіомовними організаціями мають особливе значення для виконавців незалежно від того, чи укладені вони безпосередньо їх власними організаціями або організаціями виробників фонограм.

3. Видавничі організації

У багатьох країнах діяльність авторських товариств стосується не тільки забезпечення прав та інтересів авторів, а й охорони інтересів видавців І виробників фонограм. У таких ситуаціях видавці музичних творів беруть активну участь в управлінні даним авторським товариством, входячи, як правило, в його керівні органи. Деякі видавничі організації мають також програми, що забезпечують членам цих організацій можливість отримання допомоги в управлінні їх компаніями або інформації про політику держави у видавничих питаннях (податки, умови торгівлі, авторські права тощо).

Основним завданням видавничих організацій є охорона інтересів видавничої Індустрії, сприяння її розвитку і заохоченню пай ширшого розповсюдження творів не тільки в своїй країні, а й за кордоном, оскільки видавнича діяльність стає все більш Інтернаціональною.

ГЛАВА 2. Колективне управління ангорськими правами

В усьому світі права авторів вважаються особистими правами. Вони є частиною індивідуальних прав, передбачених в статті 27 Всесвітньої декларації прав людини від 10 Грудня 1948 року, називаються винятковими правами в Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів. Законодавці й укладачі конвенцій виходили з концепції того, що автор може або сам здійснювати свої права, або доручити їх здійснення відповідно до положень Цивільного кодексу про представництво. Однак розвиток технічних засобів поширення музики виявився таким, що самостійне здійснення прав виконання і мовлення самим композитором стало неможливим. Якщо, наприклад, у країні є 500 радіопередавачів, які щодня транслюють декілька годин музику, то композитори не будуть у змозі видавати дозволи на транслювання їх творів в індивідуальному порядку. Більше того, було б абсолютно неприпустимо вимагати, щоб радіостанції, які щороку транслюють твори 60--80 тисяч композиторів усього світу, запитували кожного з них про попередній дозвіл.

Сьогодні в умовах масового попиту на музику єдиним способом охороняти права на публічне виконання і трансляцію для композиторів, поетів-пісенників, аранжувальників і перекладачів є встановлення зв'язків між «виробниками» і «споживачами» музики. Зосередження прав на виконання і трансляцію музичних творів у віданні одного органу в кожній країні -- те, що звичайно називається «організацією колективного управління», -- і всеосяжний дозвіл на публічне виконання або трансляцію музики, що охороняється (авторським правом), виданий цією організацією колективного управління, утворить колективне керівництво.

1. Виконавські права і права на трансляцію, які є предметом управління

Організація колективного управління правами повинна придбати весь пакет прав на виконання і трансляцію музичних творів, якщо вона збирається задовольняти інтереси користувачів музикою шляхом видачі єдиного дозволу. Це завдання може бути полегшено шляхом створення державної монополії. Сама по собі, однак, монополія не падає авторських прав організації колективного управління: без монополії або за її наявності ця організація повинна проте переконати авторів передати їй їхні права на виконання і трансляцію.

Передача або відступлення прав на виконання і трансляцію звичайно здійснюється за контрактом, підписаним автором і його товариством або організацією колективного управління. Правова форма визначається національним законом про авторські права вданій країні. Найкращою формою є передача прав, яка дозволяє організації колективного управління представляти авторів яку судових, так і в позасудових питаннях. Звичайно автори передають свої права також і на майбутні твори, іншими словами, на твори, які створюватимуть у період їх членства або протягом терміну дії повноважень. Така передача прав на майбутні твори визнається не в усіх країнах. Передача І відступлення прав звичайно стосується виконання і трансляції по всьому світу.

2. Дозвіл публічного виконання або трансляції музики, що охороняються

Усі, хто бажає публічно виконувати або транслювати музику, що охороняється, отримують дозвіл на весь світовий репертуар відразу. Це значно полегшує завдання користувача з дотримання прав авторів. Тому колективне управління повинне розглядатися як значна послуга світу музики. Дозволові надається форма контракту, згідно з яким організація колективного управління дає згоду на точно визначене використання музики, а користувач зобов'язується платити узгоджені роялті і відчитуватися про твори, виконані або трансльовані.

Світовий музичний репертуар не може бути точно визначений в контракті, але організація колективного управління може заявити, що або світовий репертуар включає лише музику, написану авторами, які передали або відступили свої права їй чи зарубіжному партнеру, пов'язаному з нею контрактом взаємною представництва; або світовий репертуар включає всі музичні твори, за винятком спеціально переданих користувачеві. У другому із зазначених випадків користувач гарантований організацією колективного управління від будь-яких домагань третьої сторони. Цей дозвіл може належати до виняткового або невиняткового використання музики користувачем. При винятковому використанні жодна особа не може отримати дозволу на використання цієї ж музики. На практиці дозволи на публічне виконання і трансляцію є невинятковими.

Єдиний режим для користувачів і, як наслідок, запровадження чіткого і добре складеного тарифу роялті е неодмінними атрибутами будь-якого колективного управління авторськими правами. Тарифні правила повинні бути прості для застосування як організацією колективного управління, так і користувачами.

Після збору роялті і отримання бухгалтерських звітів про виконані або трансльовані твори організація колективного управління повинна розрахувати суми, належні до виплати кожному авторові або кожному видавцеві. Ця операція відома як розподіл і с однією з найбільш трудомістких робіт, які доводиться робити організації. Кожний автор може вимагати виплати сум, відповідних тим, які стягувала організація колективного управління затвори цього автора або видавця, за вирахуванням накладних управлінських витрат. Цей принцип не тільки відповідає глибоко укоріненим інтересам авторів і видавців, а й походить з правового становища організації колективного управління, що с довірчим органом авторів і видавців.

Усі автори і всі видавці повинні користуватися абсолютно однаковим режимом у тому значенні, що не можуть допускатися ніякі преференції або потурання. Це поширюється, зокрема, на відносини між вітчизняними авторами і видавцями та їхніми зарубіжними колегами, Стаття 5 (1) Бернської конвенції передбачає принцип рівного режиму і він повинен суворо дотримуватися будь-якою організацією колективного управління,

3. Організація колективного управління авторськими і суміжними правами

Важливими суб'єктами авторського права є організації, що управляють майновими правами авторів і володільців суміжних прав на колективній основі.

Автори творів науки, літератури і мистецтва, виконавці, виготівники фонограм або інші володільці авторських і суміжних прав з метою практичного здійснення їх майнових прав (публічного виконання, сповіщення в ефір І по кабелю, відтворення твору за допомогою механічного, магнітного та іншого запису, репродукування тощо) вправі створювати організації, що управляють їх майновими правами на колективній основі. Останні не вправі займатися комерційною діяльністю, а також здійснювати використання творів і об'єктів суміжних прав, отриманих для управління па колективній основі. До діяльності організації, що управляє майновими правами на колективній основі, не застосовуються обмеження, передбачені антимонопольним законодавством. Допускається створення окремих організацій з різних прав і різних категорій володільців прав, або організацій, що управляють різними правами в інтересах однієї категорії володільців прав, або організацій, що керують одним видом прав в інтересах різних категорій володільців прав.

Організації, що управляють майновими правами, створюються безпосередньо володільцями авторських і суміжних прав у формі некомерційних організацій, які придбавають права юридичної особи з дати їх реєстрації в загальному порядку, встановленому законодавством для реєстрації громадських (некомерційних) організацій. Такі організації діють у межах повноважень, отриманих від володільців авторських і суміжних прав, на основі статуту, що затверджується в установленому порядку. Відмова в реєстрації організації, що управляє майновими правами авторів на колективній основі, допускається у разі порушення законодавства, яким встановлюється порядок реєстрації некомерційних організацій.

Керівництво діяльністю зазначеної організації здійснюють володільці авторських і суміжних прав, майновими правами яких вона управляє. Прийняття рішень відносно розміру винагороди і умов видачі ліцензій користувачам, способу розподілу і виплати зібраної винагороди та інших принципових питань діяльності такої організації здійснюється виключно володільцями авторських і суміжних прав колегіальне» на загальних зборах. Контроль за діяльністю організацій, що управляють майновими правами на колективній основі, здійснює державний орган, який проводив реєстрацію некомерційних організацій.

Повноваження на колективне управління майновими правами передається організації, що управляє майновими правами на колективній основі, безпосередньо вбувати із зібраної винагороди суми на покриття своїх фактичних витрат, пов'язаних із збором, розподілом і виплатою такої винагороди, а також суми, що спрямовують до спеціальних фондів, створюваних організацією лише за рішенням володільців авторських і суміжних прав, які представляються нею; розподіляти і регулярно виплачувати зібрані суми винагороди пропорційно фактичному використанню творів і об'єктів суміжних прав; одночасно з виплатою винагороди подавати володільцям авторських і суміжних прав чвіти, що містять відомості про використання їхніх прав.

Володільці авторських і суміжних прав, які не надали організації повноважень відносно збору винагороди, вправі зажадати від організації виплатити належну їм винагороду відповідно до проведеного розподілу, а також виключити свої твори і об'єкти суміжних прав з ліцензій, що надаються цією організацією користувачам. Іноземні організації, що керують майновими правами на колективній основі, мають право шмагати регулярного надання відомостей про розподілену винагороду, належну іноземним авторам або іншим володільцям авторських прав, які представляються зазначеною іноземною організацією, а також отримання іншої необхідної інформації про діяльність організацій, що управляють аналогічними правами па території, відповідно до угоди про взаємне представництво.

Організація, що управляє майновими правами авторів на колективній основі, зобов'язана надавати державному органу, котрий здійснює контроль за її діяльністю, таку інформацію: про зміни, внесені до статуту та інших засновницьких документів такої організації; про двосторонні і багатосторонні угоди, які укладаються такою організацією з іноземними організаціями, що керують аналогічними правами; про рішення загальних зборів; про річний баланс, річний звіт і аудиторську перевірку діяльності такої організації; про прізвища осіб, уповноважених представляти таку організацію.

Державний орган, який здійснює контроль за діяльністю організацій, що управляють майновими правами на колективній основі, вправі зажадати від такої організації додаткової інформації, необхідної для перевірки відповідності діяльності організації законодавству про некомерційні об'єднання або іншому законодавству, а також статуту такої організації.

Розділ IV. СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ

ГЛАВА 1. Закон України «Про авторське право і суміжні права»

В Україні створюється національна система охорони авторського права і суміжних прав. Створюється не на порожньому місці. Історія захисту прав авторів на території України нараховує понад сто років. Пов'язана вона з активною суспільною, добродійною діяльністю видатних діячів національної культури, передусім літератури, музичного мистецтва, театру.

У період існування колишнього Союзу РСР авторсько-правові організації України існували при творчих спілках: письменників, композиторів, художників і являли собою закриті «цехові структури». Після приєднання колишнього СРСР у 1973 році до Всесвітньої конвенції про авторське право згадані організації були реформовані. В Україні було створено Українське республіканське відділення Всесоюзного агентства з авторських прав. Ця авторсько-правова організація здійснювала па території України як захист прав авторів, так і збір, розподіл і виплату авторської винагороди. Проіснувала вона до кінця 80-х років.

З утворенням України як самостійної держави і орієнтацією її на розвиток ринкових відносин став відчуватися недостатній рівень охорони в Україні прав авторів і відсутність охорони прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Виникла потреба у зміні чинного законодавства у сфері авторського права і приведення його у відповідність з міжнародним рівнем.

Забезпечення дотримання авторського права і суміжних прав правовласників України і правовласників зарубіжних країн покладено на Державне агентство України з авторських І суміжних прав, створене відповідно до Указу Президента України від 6 березня 1992 року № 75 «Про невідкладні заходи щодо соціального захисту діячів літератури і мистецтва в умовах переходу до ринкових відносин».

Головним завданням Агентства є вдосконалення законодавства у сфері авторського права і суміжних прав, сприяння міжнародному науковому і культурному обміну, надання підтримки авторам, іншим правовласникам в управлінні їх майновими правами.

Насамперед необхідно було захистити права і законні інтереси широкого кола фахівців, які створюють об'єкти інтелектуальної власності -- твори науки, літератури і мистецтва.

Чинне на той час в Україні законодавство, що регулювало охорону прав авторів, прийняте ще понад тридцять років тому Цивільним кодексом України (розділ IV «Авторське право»), а також окремими нормативними документами, хоч І відповідало в основному вимогам Всесвітньої конвенції про авторське право в редакції 1952 року, але мало істотні недоліки, зокрема недемократичні обмеження відносно публікації творів, авторської винагороди, термінів охорони, не відповідало сумасним міжнародним вимогам і, зрозуміло, не забезпечувало належного захисту прав авторів.

Необхідність докорінного перегляду законодавства про авторське право і суміжні права диктувалася і економічними процесами, що відбуваються Із Україні, закріпленням ринкових відносин, розвитком техніки, впровадженням нових технологій.

Ураховуючи повий виток розвитку міжнародних відносин, в який Україна вступала як незалежна держава, прийняття закону про авторське право і суміжні права було однією з незаперечних умов входження рівноправним партнером в світову спільноту, в якій гідна оцінка і гарантована державою охорона результатів творчої прані є ознакою цивілізованості, солідності, надійності.

Прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 року і введений в дію з дня опублікування -- 23 лютого 1994 року -- Закон України «Про авторське право і суміжні права» є узагальнюючим документом. Він побудований на сучасних міжнародних нормах використання творів науки, літератури і мистецтва. Закон враховує сучасні тенденції в правовому регулюванні використання як традиційних, гак і нових видів інтелектуальної власності -- наприклад, же комп'ютерних програм. Знято невиправдані обмеження прав авторів. До мінімуму зведені випадки без договірного використання творів. Уперше передбачена охорона суміжних прав. Йдеться про охорону прав не самих авторів, а тих, хто доносить створене авторами до публіки: виконавців, виробників фонограм, організацій телерадіомовлення.

Якщо говорити про принципову новизну Закону, то вона зводиться до наведеного нижче.

По-перше, передбачається охорона прав авторів, а не тільки їх творів.

По-друге, значно розширюються права авторів: скорочується кількість випадків використання творів без згоди авторів; утверджується договірна свобода учасників авторсько-правових відносин, знято обмеження і невиправдану регламентацію умов авторських договорів; продовжено термін охорони авторського права.

По-третє, Закон приводить законодавство про авторське право у відповідність із світовим розвитком сучасної техніки і технології. Передбачено використання творів за допомогою таких нових засобів, як кабельне і супутпикове телебачення, лазерна технологія, цифровий запис. Нормами авторського права охороняються комп'ютерні програми, аудіовізуальні твори, бази даних та інші сучасні види творів.

По-четверте, Законом передбачена така нова правова форма здійснення авторського права і суміжних прав, як колективне управління майновими правами через відповідні некомерційні організації, оскільки автор далеко не завжди може самостійно проконтролювати процес використання творів і об'єктів суміжних прав.

По-п'яте, Закон істотно збагачує захист авторського права і суміжних прав. Передбачено такі нові способи захисту, як конфіскація незаконно виготовлених характерною його рисою є також ринкова спрямованість. Закон значно розширює можливості учасників авторських і суміжних прав щодо вільного володіння правами, які їм належать. Майнові права авторів практично стають товаром, який може вільно відчужуватися і передаватися на основі цивільно-правових відносин. Одночасно скасовуються гарантії та обмеження, що існували раніше. Такий підхід здається дуже жорстким, але властивий ринковим відносинам, які впроваджуються у зазначену сферу.

З прийняттям Закону «Про авторське право і суміжні права» в Україні створено основи правової бази для цивілізованого регулювання відносин, пов'язаних із створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва, а також із суміжними правами.

ГЛАВА 2. Постанови Кабінету Міністрів України у сфері авторського права

Відповідно до етапі 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 18 листопада 1994 року № 784 «Про мінімальні ставки авторської винагороди :за використання творів літератури І мистецтва». Мінімальні ставки авторської винагороди визначені за публічне використання творів, за відтворення творів з допомогою звукозапису і надання примірників звукозаписів та аудіовізуальних творів (відсофільмів) у тимчасове користування, за відтворення творів декоративно-прикладного мистецтва і порядок їх застосування. Передбачені ставки авторської винагороди є мінімальними за використання творів, Конкретний розмір винагороди, порядок і терміни її виплати визначаються авторським договором між користувачем твору і його автором або особою, яка володіє правами авторів на колективній основі в межах отриманих від них повноважень.

Авторська винагорода за публічне виконання творів і програм на території України нараховується всіма театрально-видовищними організаціями незалежно від кількості місць для глядачів І кількості проданих вхідних квитків, а також всіма організаціями, що відтворюють випущені в світ твори науки, літератури і мистецтва в передачах радіомовлення і телебачення.

Авторська винагорода за публічне виконання творів, які складаються з частин, що мають самостійне значення, нараховується тільки за ту частину твору, яка охороняється авторським правом. Авторська винагорода нараховується незалежно від того, чи звучать твори і програми у виконанні артистів безпосередньо перед публікою або відтворюються в звукозапису. Якщо спектакль складається з кількох одноактних або одноактного і багатоактного твору, винагорода нараховується за кожний твір окремо згідно з визначеною для нього ставкою. Якщо одноактний твір виконується в концертній програмі, де займає ціле відділення, винагорода за цей твір нараховується згідно з установленою для нього ставкою і, крім того, нараховується половина ставки, передбаченої за відповідну концертну програму. Якщо в концерті виконується один акт з багатоактного твору (опери, балету, оперети, п'єси) і займає в програмі ціле відділення, авторська винагорода за це відділення нараховується в розмірі, що дорівнює ставці винагороди за відповідний багатоактний твір, поділений на кількість актів і, крім того, нараховується половина ставки, передбаченої за відповідну концертну програму. Якщо спектакль складається з багатоактного твору і концертної програми, винагорода за багатоактний твір нараховується згідно з установленою для нього ставкою і, крім того, нараховується третина ставки, передбаченої за концертну програму.

Ставки авторської винагороди за п'єси для дітей застосовуються не тільки дитячими, а й іншими театрами. За виконання п'єс, створених за мотивами інших творів, у тому числі творів народної творчості, застосовуються мінімальні ставки, встановлені для п'єс-інсценівок. Якщо твір створено автором двома або більше мовами, він визнається оригінальним на кожній з цих моїм. Ставки авторської винагороди, передбачені для драматичних, музично-драматичних творів, застосовуються також у разі постановки твору в концертному виконанні.

Ставки авторської винагороди для художників-сценографів і художників по костюмах розподіляються за згодою між ними, при цьому художнику по костюмах належить не менше третини ставки.

Мінімальні ставки авторської винагороди за музику до драматичних спектаклів застосовуються до кожного акту спектаклю, який супроводжується музикою, незалежно від кількості музичних номерів, а також від того, чи звучить музика у виконанні артистів чи відтворюється в звукозапису.

Мінімальні ставки авторської винагороди за публічне виконання творів застосовуються в усіх випадках як з платним, так і безоплатним для глядачів (слухачів) входом.

З платним для глядачів (слухачів) входом платником ставок авторської винагороди є власник приміщення (майданчика), в якому здійснюється публічне виконання творів як силами власних, так і силами сторонніх виконавців, незалежно від того, чи виступають вони за договорами про виконання чи за договорами про оренду приміщення (майданчика), якщо авторським договором чи договором, який укладається організацією, що керує майновими правами авторів на колективній основі, з користувачем не передбачено інше.

З безоплатним для глядачів (слухачів) входом платником ставок авторської винагороди є особа, яка уклала договір із замовником про виступ виконавців, із суми, визначеної в договорі, якщо ця сума надійшла особі, яка уклала договір, і винагорода виконавцям виплачується цією особою; замовник виступів -- з суми, визначеної в договорі про виступи виконавців, якщо ця сума виплачується виконавцям безпосередньо замовником виступів; організатор проведення публічного виконання творів -- з суми, передбаченої на виплату винагород виконавцям.

З платним входом до приміщення (на майданчик), в якому публічне виконання здійснюється без отримання від глядачів (слухачів) окремої плати, платниками ставок авторської винагороди є власник приміщення (майданчика), якщо винагорода виплачується безпосередньо власником приміщення (майданчика), з суми винагороди виконавців; керівник виконавців, якщо винагорода виконавцям виплачується цією особою, із суми, визначеної в договорі про виступи виконавців.

Мінімальні ставки авторської винагороди за відтворення творів у звукозапису і виготовлення одиничних примірників звукозаписів на індивідуальні замовлення, виготовлення, або імпорт обладнання І матеріальних носіїв, що використовуються для відтворення з особистою метою творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, розповсюдження і прокат примірників звукозаписів і аудіовізуальних творів (відео фільмів) застосовуються громадянами, юридичними особами незалежно від форми власності, які відтворюють і виготовляють у звукозапису твори, виготовляють зазначене вище обладнання і матеріальні носії, реалізують Із тимчасове користування (прокат) примірники звукозаписів і аудіовізуальних творів (відеофільмів).

Авторська винагорода за відтворення творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва виплачується крім авторської винагороди за створення творів. Розмір авторської винагороди за створення творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва для відтворення і тиражування промисловим способом визначається за згодою сторін -- автора, його правонаступника або іншої особи, якій належить авторське право, і користувач а твору. Мінімальні ставки авторської винагороди визначаються в процентах відпускної ціни кожного примірника виробу, за якою вони відпускаються платником для реалізації.

Користувачі творів, що застосовують мінімальні ставки авторської винагороди, зобов'язані отримати від авторів, їхніх правонаступників та інших право володільців або організації, що керує майновими правами авторів на колективній основі, дозвіл на відтворення (тиражування) твору, вести точний облік і надавати авторам та їхнім уповноваженим представникам на їх вимогу всі необхідні відомості про публічне виконання, відтворення (тиражування) таких творів.

Відповідно до пункту 3 статті 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» особа, яка мас авторське право або будь-яку виняткову правоможність на твір, може зареєструвати його в офіційних державних реєстрах. Порядок реалізації цього авторського права визначено постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня ! 995 року № 532 «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва».

Державна реєстрація, що проводиться Державним агентством України з авторських І суміжних прав (ДААСП України), дійсна протягом усього терміну охорони авторського права. Документи і матеріали для реєстрації можуть подавати: автор твору незалежно від громадянства і постійного місця проживання, особа (фізична і юридична), яка має авторське право, роботодавець, па замовлення і за рахунок якого створено твір, якщо інше не передбачено умовами договору між ним і автором, уповноважений представник автора або особи, яка має авторське право, організація, котрій доручено автором управляти його майновими правами.

ДААСП України здійснює депонування документів і матеріалів, необхідних для ідентифікації творів, то подаються на державну реєстрацію. Твори, документи і матеріали реєстрації депонуються і зберігаються в архівах ДААСПу протягом усього терміну охорони авторського права. За результатами реєстрації формується і підтримується в актуальному стані комп'ютерний реєстр державної реєстрації. Після реєстрації особам, які мають авторське право або будь-яку виняткову правомочність па твір, видається відповідне посвідчення встановленого зразка. Залежно від кількості здійснених державних реєстрацій, але не рідше ніж один раз на рік, ДААСП видає Каталог державної реєстрації. У разі виникнення спору

реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доізедено інше.

Результати інтелектуальної праці в умовах ринку стають товаром. Державна реєстрація -- серйозний бар'єр на шляху свавілля у використанні твору, сприяє ствердженню цивілізованого, правомірного ставлення до об'єктів інтелектуальної власності та до їхніх творців.

ГЛАВА З. Законодавчі та нормативні акти у сфері авторського права

У нашій країні послідовно розв'язується одне з першочергових завдань -- становлення цивілізованого ринку об'єктів інтелектуальної власності та створення умов для викорінення піратства. Неправомірне використання творів, комп'ютерних програм, фонограм без дозволу, а іноді й без відома автора, без укладення з ним відповідної угоди, без виплати винагороди -- хвороба дуже поширена і небезпечна. Вона шкодить інтересам авторів, інтересам науки, літератури і мистецтва, національним інтересам. Тому для упорядкування в Україні ринку інтелектуальної власності здійснюються заходи щодо посилення державного контролю за правомірним використанням творів вітчизняних і зарубіжних авторів.

Згідно з Положенням про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (прокатне посвідчення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 року № 1315, Міністерство культури і мистецтв видає юридичним і фізичним особам прокатне посвідчення, котре дає право на розповсюдження (продаж, прокат) і демонстрування всіх видів національних та іноземних фільмів, а також право на їх тиражування з метою розповсюдження і демонстрування на території України будь-яким кінотеатром, кіноустановкою, відеоустановкою, прокатним пунктом відеокасет, торговельним підприємством, підприємством тиражування, а також телерадіоорганізаціями, в тому числі по кабельному телебаченню. Для отримання прокатного посвідчення володілець відповідних прав на фільм подає юридичне засвідчені копії (ксерокопії) угод (контрактів, договорів), інших документів, що підтверджують право даної особи на розповсюдження і демонстрування фільму, починаючи від його виробника. У 1997 році видано 8315 прокатних посвідчень, у 1998 році -- 94НЗ посвідчення. Це сприяє правомірному використанню кіно- і відеофільмів.

Законом України від 14 листопада 1996 року № 497/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України і Кодексу України про адміністративні правопорушення» доповнено Кодекс України про адміністративні правопорушення трьома статтями (164'', 164⁷, 164^і), в яких передбачено, що публічний показ без прокатного посвідчення кіно- і відеофільмів, публічний показ кіно- і відеофільмів з порушенням умов публічного демонстрування, передбачених прокатним посвідченням, тиражування без прокатного посвідчення з мстою продажу, прокату, публічного показу або розповсюдження кіно- і відеофільмів тягне за собою накладення штрафу з конфіскацією кіно- і відеофільмів, засобів їх виготовлення, а також коштів, отриманих від їх демонстрування або реалізації. Правоохоронними органами проводяться рейди, пов'язані з вилученням контрафактних примірників кіно- і відеофільмів.

З 1 січня 1998 року в Україні введені вдію Правила роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1997 року № 1209. Правила визначають основні вимоги до роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм і спрямовані на забезпечення прав споживачів щодо їхньої належної якості і правомірного використання. Роздрібна торгівля примірниками творів і фонограм здійснюється через спеціалізовані підприємства торгівлі, Із тому числі фірмові, спеціалізовані відділи (секції) підприємств з універсальним асортиментом непродовольчих товарів, які зареєстровані в установленому порядку і мають ліцензію на роздрібну торгівлю непродовольчими товарами. До продажу приймаються примірники творів за наявності у суб'єкта підприємницької діяльності копії угоди з особою, яка мас авторське право і суміжні права, або з ДААСПом про збір і виплату авторської винагороди за відтворення і розповсюдження на території України примірників творів і фонограм. До таких примірників, що надходять до роздрібної торговельної мережі, повинні додаватися супровідні документи (рахунки-фактури, прибутково-витратні накладні тощо), документи, що підтверджують якість примірників твору і фонограми, виробників їх примірників, правила використання і гарантійні зобов'язання.

Індивідуальна упаковка примірника твору і фонограми повинна містити на етикетці маркувальні дані:

для аудіовізуального твору -- назву твору, штриховий код, час демонстрації, ім'я сценариста, режисера, оператора, художника-постановника, авторів музики, спеціально створеної для аудіовізуального твору, продюсера (виробника) аудіовізуальною твору, знак охорони авторського права (латинська буква С в колі -- ©), ім'я (найменування) осіб, які мають авторське право, рік першої публікації твору), імена головних виконавців, номер прокатного посвідчення Міністерства культури і мистецтв, номер договору з особою, яка має авторське і суміжні права, або номер угоди з ДААСПом, дату випуску твору, дату відтворення примірників твору;

для фонограм -- назву твору, штриховий код, час звучання, ім'я автора музики, автора тексту, знак охорони суміжних прав (латинська буква с* в колі -- ©), ім'я (найменування) особи, якій належать суміжні права (виробник фонограми), найменування виробника примірників фонограми, його адреса, товарний (фірмовий) знак, номер угоди виробника примірників фонограм з особою, яка має авторське і суміжні права, або з ДААСПом, дату випуску, дату відтворення примірників фонограми. Це сприяє правомірному використанню аудіовізуальних творів і фонограм.

Указом Президента України від 20 травня 1998 року № 491 «Про упорядкування торгівлі деякими підакцизними товарами, пов'язаними з використанням аудіовізуальних творів і примірників фонограм» встановлено, що імпорт, експорт, оптова і роздрібна торгівля аудіовізуальними творами і примірниками фонограм здійснюються суб'єктами всіх форм власності за наявності атестата, що видається Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі та підтверджує законність і правомірність використання аудіовізуальних творів і примірників фонограм, Документи на отримання атестата надаються за погодженням з ДААСПом, котрий здійснює контроль за правомірністю використання аудіовізуальних творів і примірників фонограм та виплатою винагороди за таке використання.

Указ Президента України від 7 липня 1998 року № 747 «Про організацію гастрольної діяльності в Україні» спрямований на упорядкування організації гастрольної діяльності в Україні, запобігання зловживанням у цій сфері. Встановлено, що гастрольна діяльність в Україні здійснюватиметься за наявності державного гастрольного посвідчення, яке видасться на підставі державної реєстрації гастрольної діяльності.

Авторське право належить до прав, захист яких гарантується Конституцією України. Стаття 54 Конституції України стверджує; «Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом».

Спеціальна стаття присвячена праву інтелектуальної власності в «Основах законодавства України про культуру» від 14 лютого 1992 року № 2117-ХІГ: «Твори літератури і мистецтва є інтелектуальною власністю їх творців. Захист права на інтелектуальну власність, охорона авторських прав регулюються спеціальним законодавством і нормами міжнародного права».

Авторське право телерадіоорганізацій визначено в статті 36 Закону України від 21 грудня 1993 року № 3759-ХІІ «Про телебачення і радіомовлення»: «Телерадіоорганізації належить авторське право на створені нею передачі (фільми) і програми, а також авторські права, отримані відповідно до укладених нею договорів. Телерадіоорганізації мають право дозволяти або забороняти іншим телерадіоорганізаціям, установам і закладам, громадянам в Україні і за кордоном:

- трансляцію (ретрансляцію) своїх передач (фільмів) і програм;

-- відтворення, тиражування або продаж зроблених записів передач (фільмів) і програм, що є їхньою власністю, а також записів музичних і літератури о-драматичних творів, здійснених телерадіоорганізацією в студії або у видовищних закладах.

Без згоди телерадіоорганізації допускається використання її передач (фільмів) і програм у таких випадках:

-- для задоволення особистих потреб громадян;

-- для використання іншими телерадіоорганізаціями коротких уривків -- не більше п'яти хвилин з кожної передачі (фільму);

-- для навчальних цілей у державних навчальних закладах».

Важлива думка про роль держави в захисті законних прав та інтересів творчих працівників відображена в Законі України від 7 жовтня 1997 року № 554/97-ВР «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»', держава «гарантує професійний і соціальний захист членів творчих спілок, охорону їх авторських прав».

Дотримувати норм авторського права поставлено за обов'язок видавців у Законі України від 5 червня 1997 року № 318/97-ВР «Про видавничу справу». «Відносини, що виникають у процесі виробництва і використання фільму як об'єкта авторського права, -- визначено в Законі України від 13 січня 3998 року № 9/98-ВР «Про кінематографію», -- регулюються цим Законом, Законом України «Про авторське право і суміжні права», іншими нормативно-правовими актами України».

Авторському праву на твори архітектури присвячено розділ VI Закону України від 20 травня 1999 року № 678-ХІУ «Про архітектурну діяльність». В Законі чітко визначено об'єкти та суб'єкти авторського права на твори архітектури, майнові та особисті не майнові права автора твору архітектури.

Авторське право України нині охоплює практично всі сфери творчої діяльності. Так, Головним управлінням геодезії, картографії і кадастру та Державним агентством з авторських і суміжних правах у серпні 1997 року розроблено Положення про авторське право в картографи. Тут уперше визначено коло картографічних творів, що охороняються: всі види атласів, карт, планів, картосхем незалежно від їхньої форми і виду носія інформації; аерокосмофотокарти, аерокосмофотоплани, аерокосмофотосхемн, їхня похідна продукція; цифрові карти і плани (цифрові моделі місцевості), інша картографічна інформація на машинних носіях, їх програмне забезпечення; картографічний зміст глобусів, рельєфні карти і плани, похідні пластичні твори; рекламна картографічна продукція; схеми, ескізи, ілюстрації, що стосуються географії, топографії, картографії, архітектури тощо.

Визначено перелік творчих робіт у картографії: розробка нової оригінальної програми, проекту картографічного твору або серії взаємопов'язаних творів (форма твору, призначення, математична основа, зміст, спосіб картографічного зображення, методика передачі інформації тощо); розробка авторського оригіналу картографічного твору (тематичний зміст, система умовних позначень, художнє оформлення, переклад тощо); розробка нових геоінформаційних технологій, програмних комплексів для створення, опрацювання і зберігання цифрової картографічної інформації; розробка картографічного змісту і нових технологій при створенні глобусів, рельєфних карт і планів, похідних пластичних творів; розробка нормативно-технічних та інших документів, що визначають форму, зміст, точність і методи створення або оновлення картографічних творів; створення нових каталогів, газетирів, довідників картографічної інформації; наукові розробки, публікації, монографії картографічної тематики тощо.

Не віднесено до творчих роботи, що виконуються згідно з вимогами чинних нормативно-технічних документів у технологічних процесах, створення або оновлення картографічних творів; з підготовки картографічних творів до видання.

ГЛАВА 4. Перспективи розвитку системи охорони авторського права і суміжних прав в Україні

Україна прагне охопити нормами авторського права осі без винятку сфери і форми використання творів, зокрема при виданні, публічному виконанні, тиражуванні засобами звуко- і Ізідеозапису, при випуску промисловим способом, переробках, адаптація, розповсюдженні шляхом продажу, прокату. Закон України «Про авторське право і суміжні права», відповідаючи високим міжнародним вимогам охорони інтелектуальної власності, став своєрідною базою для подальшої позитивної трансформації національної системи охорони авторського права і суміжних прав.

Слід зазначити, що диспропорції між потенційними можливостями і реальним забезпеченням прав і законних інтересів авторів творів науки, літератури і мистецтва зумовлені багатьма об'єктивними причинами: економічне становище країни, обмежені фінансові можливості користувачів творів, перерозвинутість інфраструктури авторського права, відсутність традицій, низька правова культура у сфері використання інтелектуальної власності, триваючий процес становлення національної системи охорони. Конкретним виявом цього е небезпечні масштаби неправомірного використання об'єктів авторського права і суміжних прав. Насамперед це відчувається в сферах книговидання, звуко- і відсозапису, кінопродукцїї, комп'ютерних програм. Особливо гострим залишається питання невиплати вітчизняним і зарубіжним авторам винагороди. Все це завдає великої матеріальної і моральної шкоди державі, не сприяє розвитку самобутньої національної культури.

Необхідне підвищення ролі і значення охорони авторського права як загальнонаціонального, загальнодержавного завдання. Впровадження цивілізованих відносин у сфері використання інтелектуальної власності, витіснення з внутрішнього ринку низькопробної і піратської продукції, забезпечення надходження до державного бюджету багатомільйонних сум поки що не сплачених податків, виконання Україною взятих на себе відповідальних міжнародних зобов'язань може бути досягнуто тільки за умови постійної уваги з боку держави до проблем авторського права, спільних дій зацікавлених сторін, за активної підтримки широкої громадськості.

Законодавство в галузі авторського права і суміжних прав с дісвим засобом, який сприяє соціально-економічному розвитку країни, особливо в умовах виходу з економічної кризи, що має і внутрішні і зовнішні аспекти. Інфраструктура, яка сприяє використанню об'єктів Інтелектуальної власності і здійсненню прав, що надаються законодавством, здатна щороку давати 3--4 % внутрішнього валового продукту.

Україна робить послідовні кроки на шляху входження до міжнародної системи охорони авторського права і суміжних прав. Як правонаступник колишнього Союзу

РСР наша держава підтвердила участь у Всесвітній конвенції про авторське право, взявши на себе зобов'язання охороняти в Україні твори зарубіжних авторів, починаючи з травня 1973 року (час приєднання СРСР до цієї Конвенції). У травні 1995 року Україна приєдналася до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка набрала чинності на території нашої держави 25 жовтня 1995 року. Приєднання до Бернської конвенції дає змогу забезпечувати ефективніший захист прав вітчизняних і зарубіжних авторів. У січні 1995 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду про співпрацю в галузі авторського права і суміжних прав у рамках країн СНД. У червні 1999 року Україна приєдналася до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм.