31

Зміст

Вступ

Розділ І. Визначення та загальна характеристика земельних правовідносин

1.1 Поняття земельних правовідносин

1.2 Види земельних правовідносин

1.3 Підстави виникнення, зміни і припинення земельних правовідносин

Розділ ІІ. Правовий статус суб'єктів та об'єкти земельних правовідносин

2.1 Поняття та ознаки суб'єктів земельних правовідносин

2.2 Об'єкти земельних правовідносин

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

До числа найважливіших нових законодавчих актів, прийнятих після Конституції України Конституція України від 28.09.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141., належить Земельний кодекс України Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп., який закріпив низку принципових положень у галузі регулювання земельних правовідносин.

Основним земельним законом держави, який було прийнято 25 жовтня 2001 р., закріплені нові правові інститути: право земельного сервітуту, набувальна давність, договір довічного утримання, застава, з приводу яких виникають земельні правовідносини.

Новий Земельний кодекс регулює підстави виникнення, зміни, припинення земельних правовідносин, порядок здійснення захисту земельних прав суб'єктів земельних правовідносин і розглядає землю не тільки як об'єкт власності і господарювання, але разом з тим і як природний ресурс - елемент довкілля.

Також Земельним кодексом встановлено, що суб'єктами права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення можуть виступати лише громадяни України. Якщо ж ці землі будуть отримані у спадщину іноземними громадянами та особами без громадянства або ж іноземними юридичними особами, то ці землі підлягають відчуженню протягом року.

Крім того, новим Земельним кодексом передбачено, що використання землі буде здійснюватися головним чином на умовах оренди та права власності на землю. Постійне ж землекористування матиме обмежений характер. До 1 січня 2005 року суб'єкти постійного користування землею повинні оформити оренду відповідної земельної ділянки або ж отримати її у власність.

Цей закон, остаточно закріпивши багатосуб'єктність права власності на землю, забезпечує пріоритет права приватної власності на даний об'єкт природи і регулює земельні правовідносини, що виникають з приводу його використання.

Все це зумовило необхідність більш чітко визначити ознаки земельних правовідносин, з врахуванням новел нового Земельного кодексу.

Таким чином, метою даної курсової роботи є визначення та наукове обґрунтування земельних правовідносин на сучасному етапі проведення земельної реформи.

Дана мета конкретизується в основних завданнях роботи:

- визначити поняття земельних правовідносин;

- охарактеризувати види земельних правовідносин;

- проаналізувати підстави виникнення, зміни і припинення земельних правовідносин;

- конкретизувати поняття і ознаки суб'єктів та об'єктів земельних правовідносин;

Вирішуючи поставлені питання, в роботі використовуються такі наукові методи як: логіко-юридичний, порівняльний, та системний.

Науково-теоретичною базою курсової роботи є наукові доробки відомих українських та російських вчених з земельного права: Андрейцева В.І., Семчик В.І., Малишевої Н.Р., Погрібного О.О., Каракаш І.І, Тітової Н. та ін.

Структура курсової роботи зумовлена її цілями та характером дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел.

Розділ І. Визначення та загальна характеристика земельних правовідносин

1.1 Поняття земельних правовідносин

На земельно-правові відносини розповсюджуються загальні принципи, що стосуються суспільних відносин, врегульованих нормами права, здійснення яких забезпечується державою. Основними засадами будь-яких правовідносин є визнання, що вони є вольовими суспільними відносинами між людьми, між юридичними особами, а також між людьми, юридичними особами і державою.

За своїм складом земельні відносини неоднорідні. Серед них можна розрізняти відносини, що виникають у сфері належності землі, використання та її охорони, а також відтворення.

Ст. 2 Земельного кодексу обмежує земельні відносини лише суспільними відносинами щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто такими відносинами, які складають зміст права власності на землю (див. комент. до ст. 78 ЗК). В реальній дійсності функціонують також земельні відносини, пов'язані з охороною земель, відтворенням і підвищенням родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду та ін.

Особливість земельних правовідносин в Україні полягає у тому, що вони виникають і здійснюються в межах правових норм, якими визначається мета (цілі) використання землі як об'єкта природи, просторового базису, території, місця для поселення (проживання) людей і основного засобу сільськогосподарського виробництва. Отже, земельні правовідносини досить різноманітні як за суб'єктами, так і за предметом та змістом правовідносин.

У зв'язку з цим Б.В. Єрофеєв слушно розкриває розвиток поняття земельного правовідношення поетапно. Спочатку він розкриває поняття земельного права, яким охоплюються всі інститути земельного права Ерофеев Б.В. Земельное право. -- С. 132-133..

Це підтверджується прикладами, що для будь-якого земельного правовідношення обов'язковим об'єктом є земля як засіб виробництва чи як просторовий базис; для всіх суб'єктів земельних правовідносин визначається комплекс прав та обов'язків, що мають універсальний характер; у земельних правовідносинах приймають участь не будь-які особи, а лише ті, які в установленому законом порядку можуть бути визнані суб'єктами земельних правовідносин. Наприклад, суб'єктами права приватної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення за новим Земельним кодексом України можуть бути лише громадяни України, особи без громадянства та іноземні громадяни цього права позбавлені. Якщо ж землі сільськогосподарського призначення прийняті у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства або ж іноземними юридичними особами, вони протягом року підлягають відчуженню (ч.4 ст. 81 Земельного кодексу України) Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп.. Згідно ч. 4 ст. 22 ЗК землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Після цього на базі загального поняття розкриваються специфічні риси, притаманні конкретним видам земельних правовідносин, що складаються в кожному конкретному випадку. Так, змістом конкретного земельного правовідношення буде сукупність правомочностей громадянина, якому земельна ділянка передана у власність за цільовим призначенням для ведення фермерського господарства. Дещо інший зміст правомочностей буде у громадянина, якому земельна ділянка передана у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка).

Земельні правовідносини як інститут земельного права мають місце в усіх інститутах загальної та особливої частини цієї галузі Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинича. К.: Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. - 424 с..

1.2 Види земельних правовідносин

Земельні правовідносини кожного із видів регулюються відповідними для них нормами земельного права. Отже, цілком природно класифікувати земельні правовідносини за видами, виходячи з класифікації норм земельного права.

Оскільки за ознаками регулятивного призначення земельно-правові норми поділяються на норми земельного матеріального права і норми земельного процесуального права, то й земельно-правові відносини поділяються на земельні матеріальні правовідносини і земельні процесуальні правовідносини.

Земельні матеріальні правовідносини виникають і здійснюються згідно із земельно-правовими нормами, якими встановлюється, визначається право на землю чи на земельну ділянку, обов'язки щодо землі та земельних ділянок. До таких відносяться:

-- правовідносини, які виникають і здійснюються щодо реалізації прав та обов'язків, передбачених нормами права про визначення (віднесення) земель до певної категорії (сільськогосподарського призначення; житлової та громадської забудови; промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; природно-заповідного, та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення; історико-культурного призначення; лісового фонду; водного фонду);

-- відносини права власності на землю чи земельну ділянку (державної, комунальної, приватної);

-- відносини права землекористування (постійного, на умовах оренди);

-- відносини щодо реалізації права на спадщину, заставу, сервитут, вилучення земельної ділянки, та ін.;

-- правовідносини приватизації, відносини що виникають із земельних договорів: купівлі-продажу, дарування, обміну, земельних ділянок і нерухомості та ін.;

-- правовідносини, що стосуються правового режиму земель відповідної категорії, цільового використання та охорони землі, збереження її природних властивостей;

-- правовідносини щодо плати за землю;

-- правовідносини, що виникають з питань здійснення земельного кадастру і землеустрою.

Земельні процесуальні правовідносини складаються у відповідності з нормами, якими встановлюється порядок виникнення, зміни, припинення і здійснення земельних матеріальних правовідносин, спосіб їх реалізації.

До земельних процесуальних правовідносин належать відносини, що складаються у відповідності з нормами права, якими встановлюється порядок: а) переведення земель з однієї категорії до іншої;

б) проведення приватизації земельних ділянок, тобто зміни права державної власності на право приватної форми власності на землю;

г) передачі земельних ділянок у приватну власність громадян України;

д) надання земель у постійне користування, в оренду;

е) припинення права власності та права користування земельною ділянкою. Так, ст. 144 ЗК України встановлено, що у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор по використанню та охороні земель складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор по використанню та охороні земель відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк. У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор по використанню та охороні земель звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку. В статті визначена процедура припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства.

є) вилучення (викупу) земельних ділянок;

ж) справляння плати за землю;

з) здійснення захисту прав власників земельних ділянок і землекористувачів;

й) використання за цільовим призначенням ділянок, віднесених до різних категорій;

і) відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;

к) здійснення контролю за використанням і охороною земель, ведення державного земельного кадастру і здійснення землеустрою;

л) вирішення земельних спорів.

Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на використання земель відповідної категорії, відносяться до спеціальних земельних правовідносин. У кожної групи земельних правовідносин, об'єктом яких будуть земельні угіддя відповідної категорії, є свої особливі для них ознаки. Вони стосуються структури правовідносин, у тому числі суб'єктів, об'єктів, змісту прав та обов'язків, відповідальності та порядку застосування. Кожна група таких земельних відносин регулюється блоками матеріальних і процесуальних земельно-правових норм. Це створює умови для послідовного, поетапного або ж одночасного (паралельного, сумісного, часткового) їх здійснення.

1.3 Підстави виникнення, зміни і припинення земельних правовідносин

Підставою виникнення, зміни чи припинення земельних правовідносин є юридично значимі обставини, з якими пов'язується виникнення права на землю (власності, постійного користування, оренди), на цільове використання земельної ділянки, відповідальності за конкретні порушення земельного законодавства.

Такими обставинами є юридичні факти, які у земельних правовідносинах, як і в інших галузях права, поділяються на правовстановлюючі, правозмінюючі і правоприпиняючі.

До правовстановлюючих юридичних фактів відносяться:

а) закони та інші нормативно-правові акти, якими встановлюються: поділ усіх земель і землекористування, суб'єкти земельних правовідносин, правовий режим земель відповідної категорії, права та обов'язки суб'єктів земельних правовідносин, відповідальність за порушення земельного законодавства тощо;

б) угоди про придбання земельної ділянки у власність чи у користування або відчуження її чи передачу права користування;

в) угоди про передачу земельної ділянки в оренду;

г) акти органів державної влади і місцевого самоврядування про приватизацію землі, передачу її у власність;

д) рішення органів сільськогосподарських підприємств (сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств) Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинича. К.: Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. - 424 с..

Виникнення земельних правовідносин у багатьох випадках має комплексний характер і базується на застосуванні цілої низки послідовних і пов'язаних між собою обставин. Сукупність юридичних фактів, що стосуються земельних відносин, настання яких є необхідною умовою для виникнення передбачених законом наслідків, називається юридичним складом Ковтун М.Г. Земельне право: курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Юмана, 2001. - 208 с..

Це можна підтвердити прикладами на отримання земельної ділянки у постійне користування юридичних осіб. Для юридичної особи, яка виявила бажання отримати у постійне користування земельну ділянку, повинні настати такі юридичні факти:

1) подача клопотання до районної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради;

2) підтвердження документами, що обґрунтовують розмір земельної ділянки, призначення та місце розташування;

3) розгляд клопотання відповідною районною державною адміністрацією або сільською, селищною, міською радою у місячний строк;

4) дача згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки;

5) погодження проекту відведення земельної ділянки із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини;

6) одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають;

7) подача проекту відведення до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради;

8) розгляд проекту відведення у місячний строк ;

9) прийняття рішення державною адміністрацією або сільською, селищною, міською радою про надання земельної ділянки;

10) при наданні земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної Республіки Крим;

11) при наданні земельної ділянки у користування Кабінетом Міністрів України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації подають свої висновки та проект відведення земельної ділянки центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який розглядає ці матеріали і у місячний строк подає їх до Кабінету Міністрів України;

12) відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і передача її юридичній особі у постійне користування з рішенням відповідної ради;

11) у разі відмови або залишення клопотання без розгляду оскарження відмови органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування в судовому порядку Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп..

По кожній з цих обставин виникають і здійснюються відповідні земельні правовідносини, але для передачі земельної ділянки у постійне користування юридичних осіб потрібен юридичний склад.

Юридичний склад має місце і в процесі виникнення права власності на землю чи тимчасового землекористування за договором оренди. Наприклад, в окремих випадках виникнення права приватної власності громадянина на земельну ділянку відбувається після того, як ця земельна ділянка буде викуплена (у власника) чи вилучена (у землекористувача). У цих випадках має місце ще один юридичний факт, згідно з яким виникає ще один вид земельних правовідносин між органом місцевої ради і землевласником, у якого викупляється ділянка, чи землекористувачем.

Юридичні факти, на підставі яких виникають земельні правовідносини, поділяються, як і в інших галузях права, на події і дії (вчинки, поведінку) Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинича. К.: Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. - 424 с..

а) Події в свою чергу можуть бути такі, що здійснюються як поза волею людини, так і внаслідок того чи іншого втручання людини у природні властивості землі. Поза волею людини, наприклад, здійснюється припинення права власності на земельну ділянку (права землекористування) громадян, у зв'язку з стихійним лихом (затоплення, зсуви) чи іншими природними явищами.

Через втручання людини відбулася Чорнобильська катастрофа, наслідком якої стало обов'язкове переселення людей із зони радіаційного забруднення в інші регіони України, де їм передавали земельні ділянки у власність чи надавали у користування, що призвело до виникнення відповідних земельних правовідносин у зоні нового поселення.

б) В окремих випадках земельні правовідносини виникають внаслідок правомірної чи неправомірної поведінки.

Поведінка у сфері земельних правовідносин проявляється у діях чи бездіяльності громадян, посадових осіб, юридичних осіб, органів державної влади і місцевого самоврядування Ковтун М.Г. Земельне право: курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Юмана, 2001. - 208 с.. До поведінки як юридичного факту відноситься, наприклад, юридичний стан земельних відносин і перехід до іншого стану. Так, у разі реформування радгоспу шляхом перетворення у КСП, а КСП шляхом перетворення у АСГТ, землі новоствореного АСГТ набувають зовсім іншого правового стану. Спочатку вони перетворювалися із державної форми власності у колективну, а потім вони перетворюються із колективної власності у приватну. Внаслідок цього спочатку у підприємстві проводиться паювання земель, поділ земель на умовні земельні частки (паї) без визначення земельної ділянки в натурі, на місцевості, видача сертифіката, яким підтверджується право на умовну земельну частку (пай). Потім відбувається визначення земельної ділянки в натурі, на місцевості, видача державного акта, яким підтверджується право власності на земельну частку (пай) кожного члена новоствореного акціонерного товариства. До 1 січня 2005 року заборонено внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств. У відповідності з Перехідними положеннями (п.15) Земельного кодексу України власники земельних часток (паїв) не можуть до 1 січня 2005 року продавати, або іншим способом відчужувати належні їм земельні частки (паї) крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп..

Зміна земельних правовідносин відбувається також внаслідок тих чи інших обставин, тих чи інших правозмінюючих юридичних фактів, юридичного складу. Так, в процесі земельної реформи проводиться приватизація землі, яка полягає у зміні державної форми власності на приватну форму. Перехід права (власності чи користування) на земельну ділянку має місце в разі купівлі-продажу будинку, зміни в установленому порядку цільового призначення землі.

Правоприпиняючі юридичні факти (юридичний склад) призводять до припинення земельних правовідносин. Якщо договір купівлі-продажу земельної ділянки в сукупності породжує зміну земельних правовідносин, зокрема зміну суб'єктів права власності, то для продавця має місце припинення земельних правовідносин.

Юридичними фактами, що є підставою для припинення земельних правовідносин, можуть бути: смерть власника землі чи землекористувача, рішення органів місцевого самоврядування про викуп (вилучення) земельної ділянки для громадських потреб, рішення суду про припинення права власності чи землекористування в разі нераціонального використання земельної ділянки, припинення права власності чи землекористування у зв'язку з добровільною відмовою землевласника чи землекористувача від земельної ділянки та ін Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинича. К.: Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. - 424 с..

Розділ ІІ. Правовий статус суб'єктів та об'єкти земельних правовідносин

2.1 Поняття та ознаки суб'єктів земельних правовідносин

Земельні відносини складаються між фізичними особами, між юридичними особами, а також між фізичними особами, юридичними особами і державою. Земельне законодавство, закріплюючи правові приписи, що регулюють ці відносини, наділяє їх відповідними правами і покладає на них певні обов'язки, а отже визнає їх суб'єктами земельних відносин. Суб'єктам будь-яких правових відносин притаманні певні якісні ознаки, які складають їх правосуб'єктність. Земельна правосуб'єктність -- це можливість суб'єкта бути учасником земельних правових відносин. До складу правосуб'єктності входить земельна правоздатність, яка дає можливість суб'єкту мати земельні права і обов'язки, а також земельна дієздатність -- тобто здатність суб'єкта своїми діями набувати земельні права і створювати для себе земельні обов'язки.

В ч. 2 ст. 2 Земельного кодексу України Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп. визначено коло суб'єктів земельних відносин, до якого включені громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Органи місцевого самоврядування і органи державної влади -- це теж самостійні юридичні особи, які представляють інтереси відповідно територіальних громад та держави. Специфічними суб'єктами земельних відносин виступають також територіальні громади та держава. Згідно ст. 13 Конституції України Конституція України від 28.09.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141. земля та інші природні ресурси є об'єктами права власності українського народу, тобто суб'єктом земельних відносин законом визнано і народ України.

У земельно-правовому відношенні завжди приймають участь дві особи, а в деяких випадках і більша кількість осіб. Особи, які є учасниками земельно-правового відношення, називаються його суб'єктами. Як і в цивільному праві, суб'єкт земельно-правового відношення, якому належить право, називається активним суб'єктом або суб'єктом права. Суб'єкт земельно-правового відношення, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом або суб'єктом обов'язку. Як правило, у земельно-правовому відношенні кожен з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки.

За Конституцією України Конституція України від 28.09.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141. і земельним законодавством суб'єктами земельних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які в сукупності називаються фізичними особами, юридичні особи (державні підприємства і установи, акціонерні та інші господарські товариства, громадські організації, в тому числі кооперативи, спілки, органи місцевого самоврядування і органи державної влади, інші організації, такі як релігійні організації, спільні підприємства за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні підприємства й організації).

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Далі у ст. 14 Конституції України закріплено, що право власності на землю гарантується. Воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Отже, Конституція підтверджує, що суб'єктами права власності на землю можуть бути громадяни, юридичні особи і держава.

Обсяг прав і повноважень органів державної влади, які здійснюють права власника від імені Українського народу, тобто здійснюють функції і повноваження суб'єктів права власності, визначається Конституцією України. Так, згідно зі ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України у сфері земельних відносин належать: прийняття законів, здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції, встановлення і зміна меж районів і міст, затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Згідно зі ст. 92 Конституції України Верховна Рада України визначає законом засади використання природних ресурсів.

У ст. 143 Конституції України Конституція України від 28.09.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141. зазначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності, тобто землі, які входять до їх відання, також відносяться до комунальної власності. Про це свідчить і те, що Земельним кодексом України (ст. 7-12 ЗК) місцеві ради наділені компетенцією регулювання земельних відносин. У новому Земельному кодексі функції і повноваження органів місцевого самоврядування як суб'єктів права комунальної власності сформульовано у відповідності із Конституцією України.

Обставинами, що впливають на правовий статус суб'єктів земельних правовідносин, є правовий режим земель відповідних категорій Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинича. К.: Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. - 424 с..

Обсяг прав та обов'язків суб'єктів земельних правовідносин спрямований на те, щоб забезпечити раціональне і цільове використання земель у залежності від цільового їх призначення. За цими ознаками обсяг прав і обов'язків визначається для осіб, які використовують землі загального призначення і землі спеціального призначення. Обсяг прав і обов'язків суб'єктів земельних правовідносин щодо використання земель спеціального призначення визначається в залежності від правового режиму цих земель, зокрема земель сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, лісового і водного фондів та ін.

Для суб'єктів земельних правовідносин характерними ознаками будуть виникнення, зміна і припинення прав та обов'язків щодо конкретних земельних ділянок. При цьому суб'єкти земельних правовідносин користуються сукупністю загальних чи спеціальних прав та обов'язків. До загальних прав та обов'язків суб'єктів земельних правовідносин відносяться їх правоздатність і дієздатність, тобто можливість мати певні права та обов'язки в сфері земельних відносин і можливість самим здійснювати ці права та обов'язки на практиці.

До основних положень правоздатності суб'єктів земельних правовідносин ЗК України відносить їх право набувати земельні ділянки на праві власності чи користування, самостійно використовувати їх за цільовим призначенням, припиняти право на землю, використовувати корисні властивості землі. До основних положень дієздатності суб'єктів земельних правовідносин ЗК відносить можливість реалізувати на практиці їх право на землю.

До спеціальних прав та обов'язків суб'єктів земельних правовідносин відноситься сукупність прав та обов'язків, які виникають і здійснюються в процесі використання земель різних категорій. Так, власники і землекористувачі земельних ділянок, що відносяться до земель сільськогосподарського призначення, наділяються сукупністю прав та обов'язків щодо виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури.

Сукупність прав, обов'язків і відповідальності кожного суб'єкта земельно-правових відносин визначає його правовий статус Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинича. К.: Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. - 424 с..

Земельний кодекс України (ст. 80 ЗК) розрізняє суб'єктів права власності на землю залежно від форми власності, у якій знаходиться та чи інша земельна ділянка. За цією статтею суб'єктами права власності на землю визначаються:

а) громадяни та юридичні особи -- на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, -- на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, -- на землі державної власності.

Характерною ознакою суб'єкта земельних відносин є належна йому право- і дієздатність. У зв'язку з відсутністю відповідних приписів в Земельному кодексі правовий статус суб'єктів права власності на землю доцільно визначати за аналогією з нормами цивільного права щодо загальної право- дієздатності з урахуванням вимог земельного законодавства. Земельною дієздатністю є здатність громадянина своїми діями набувати права та створювати для себе обов'язки, тобто здійснювати дії, які направлені на самостійне, або спільне з іншими особами, отримання земельної ділянки, зокрема, звертатись до відповідного органу про надання у власність земельної ділянки, отримання земельного паю, придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди та ін Земельное право. Учебник для вузов. Руководитель авторского коллектива и отв. редактор - С.А. Боголюбов. - М.: Издат. группа НОРМА- ИНФРА. М,, 1999. - 400 с..

Земельна дієздатність належить окремій фізичній особі -- громадянину України, іноземній особі або особі без громадянства з моменту досягнення 18-річного віку. Але у випадку, коли законодавством допускається шлюб до досягнення 18-річного віку, то земельна дієздатність фізичної особи настає в повному обсязі з часу шлюбу.

Юридичні особи набувають земельної право- і дієздатності з моменту державної реєстрації в органах виконавчої влади. Суб'єктом права приватної власності на землю мають бути тільки юридичні особи, засновані на приватній власності. Юридичні особи, засновані на державній або комунальній власності, не можуть бути власниками земельних ділянок. Їм земля надається в постійне користування.

Суб'єктами права комунальної власності визначено територіальні громади сіл, селищ, міст, як безпосередньо, так і в особі їх представницьких органів -- рад. Територіальна громада -- це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Безпосередньо свої повноваження територіальна громада може здійснити шляхом проведення місцевих референдумів, в інших випадках -- через селищні, сільські, міські ради Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.97. //ВВР. - № 24. - Ст.170..

Особливим суб'єктом права власності на землю виступає держава. За змістом статті 80 ЗК суб'єктом права державної власності на землю є держава в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій. Але треба враховувати, що до розмежування земель державної та комунальної власності в натурі повноваження щодо розпорядження всіма землями, крім переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів -- відповідні органи виконавчої влади.

Стаття 82 нового ЗК вперше закріпила право приватної власності на землю юридичних осіб. Особливістю набуття землі у власність юридичними особами є те, що земельні ділянки у власність їм надаються тільки для підприємницької діяльності, тобто для здійснення безпосередньої самостійної, систематичної, на власний ризик діяльності по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку за використання земельної ділянки (ст. 1 Закону України «Про підприємництво» Про підприємництво: Закон України від 07.02.1991 р.// ВВР.-1991.- № 14.- ст.168;).

Право державної власності являє собою сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють належність землі народу України в особі визначених органів державної влади, а також встановлюють порядок та умови придбання державної власності та визначають вичерпний перелік земель, які не можуть надаватись у приватну або комунальну власність.

Особливістю державної власності на землю є те, що в цьому випадку вона виступає у вигляді виняткової власності народу України (ст.ст. 9,10 Закону України «Про власність» Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 20. -- Ст. 249;). Це означає, що на землю, яка проголошена винятковою власністю народу, держава має лише компетенцію по управлінню у загальнонародних інтересах. Таким чином, право державної власності характеризує належність землі народу України в цілому.

Держава є особливим суб'єктом правовідносин, і підстави набуття нею у власність землі відрізняються від підстав набуття їх у власність громадянами та юридичними особами. Хоча в статті 84 ЗК і надано перелік підстав набуття державою власності на землю, але фактично існує ще ряд підстав, на жаль, прямо в чинному Земельному кодексі не передбачений. Так, найважливішою підставою виникнення права власності на природні ресурси у держави є націоналізація землі, яка була проголошена 24 серпня 1991 р. Актом незалежності України. За своєю сутністю націоналізація була примусовим вилученням землі у федеративної держави -- Союзу Радянських Соціалістичних Республік і переведення її у власність України на підставі спеціальних законодавчих прав. Однією з підстав виникнення права державної власності на землю є перехід у власність держави безхазяйної земельної ділянки Земельное право. Учебник для вузов. Руководитель авторского коллектива и отв. редактор - С.А. Боголюбов. - М.: Издат. группа НОРМА- ИНФРА. М,, 1999. - 400 с.. Згідно з нормами Цивільного законодавства України (тому що аналогічні норми в Земельному законодавстві відсутні) безхазяйною треба визнавати земельну ділянку, якщо вона не має власника (наприклад, власник відмовляється від права на земельну ділянку або втратив на неї право) або власник невідомий. Зазначені факти встановлюються рішенням суду або виконавчого комітету місцевої Ради, що виноситься за заявою фінансового органу (ст. 137 ЦК Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий).-- X.: 000 «Одиссей», 1999.-- С. 185-188. України).

Згідно ст. 92 ЗК право постійного користування земельною ділянкою -- це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Суб'єктами права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності можуть бути лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Громадяни та юридичні особи набувають право постійного користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України (статті 9 і 12) Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп..

Надання у постійне користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому статтями 149 і 151 Земельного кодексу.

Право постійного користування на земельну ділянку у суб'єкта земельних правовідносин виникає після одержання документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Видача документів, що посвідчують право постійного користування землею, та реєстрація цього права віднесено до відання виконавчих органів сільських, селищних та міських рад. Київської та Севастопольської міської державної адміністрації за місцем розташування земельної ділянки. Це передбачено статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.97. //ВВР. - № 24. - Ст.170. та Інструкцією Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі» із змінами, внесеними наказом Держкомітету України по земельних ресурсах від 23 серпня 2001 року. Офіційний вісник України.-- 1999.-- № 23.-- Ст. 1079; 2001.-- № 37.-- Ст. 1719.

Право оренди земельної ділянки -- це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності Про оренду землі: Закон України від 6 жов-тня 1998 р. //Урядовий кур'єр. -- 1998. -- № 203--204. -- 22 жовт.;.

Землі можуть надаватися в оренду суб'єктам земельних правовідносин короткостроково -- не більше ніж на 5 років та довгостроково -- не більше ніж на 50 років.

Громадяни, які мають право на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському підприємстві, можуть передати в оренду відповідну земельну ділянку лише для сільськогосподарського використання в порядку, визначеному Земельним кодексом України та законами України. Наказ Держкомітету України по земельних ресурсах від 17.01.2000 року «Про затвердження форми Типового договору оренди земельної частки (паю)».-- Офіційний вісник України.-- 2000.-- № 8.-- Ст. 331.

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під заставу здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118 та 123 Земельного кодексу.

2.2 Об'єкти земельних правовідносин

З питань об'єкта правовідносин існують різні погляди. Більшість сходиться на тому, що у кожного правовідношення повинен бути власний об'єкт. Одні автори стверджують, що об'єктом правовідношення є поведінка його учасників, а в майнових відносинах -- поведінка його учасників, спрямована на речі Егоров Н. Д. Понятие имущественного правоотношения. Вестник ЛГУ. Экономика, философия и право. -- 1980. -- Вип. 4, 323. -- С. 62.. Згідно з іншим положенням об'єктом визначається фактичне суспільне відношення, на яке впливає правовідношення Толстой Ю. К. К теории правоотношения. -- Л., 1959. -- С. 48-67; Кечекьян С. Ф. Правоотношения в социалистическом обществе, -- М.. 1958. -- С. 142-148.. Найбільшого поширення набула теорія множинності об'єктів правовідносин, за якою такими можуть бути різні явища: речі, дії людей, результати духовної і творчої праці, особисті майнові блага Алексеев С. С. Об обьекте права и правоотношения. -- В кн. Вопросу общей теории советского права. М , 1960. -- С. 284-309; Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. -- М., 1974. -- С. 214-217.. Нічого не можна зрозуміти у правовідносинах власності, -- пише С.С. Алєксєєв, -- якщо не бачити того, що об'єктом цих правовідносин є речі -- засоби виробництва і предмети споживання Проблемы теории государства и права. -- М., 1979. -- С. 257.. Р.О. Халфіна запропонувала конструкцію, за якою об'єкт не входить у структуру правовідносин Халфина Р. О. Там же.--С. 212.. Вона розрізняє такі елементи структури правовідносин: учасники правовідносин, права та обов'язки, їх взаємозв'язок; реальна поведінка учасників правовідношення у відповідності з правами та обов'язками Халфина Р. О. Там же. -- С. 211.. В багатьох випадках застосовується термін «предмет» правовідношення, ототожнюючи його з «об'єктом» правовідношення. При цьому посилаються на те, що у договірних відносинах вживається термін «предмет договору», який і є предметом відносин.

Б.В. Єрофеєв у правовідносинах виділяє дві групи об'єктів -- об'єкти правового регулювання та об'єкти правової мети. Так, до об'єкта земельно-правового регулювання він відносить землю, а до об'єкта мети -- раціональне, ефективне її використання та охорону, створення земельного ринку та умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, відтворення родючості грунтів, збереження і поліпшення навколишнього середовища, охорону прав на землю громадян, організацій і держави Ерофеев Б. В. Земельное право. -- С. 139.

Єрофеєв Б.В. вважає, що об'єктом правовідношення щодо використання землі завжди є індивідуально визначена земельна ділянка (тобто земля не може стати об'єктом конкретного виду земельних правовідносин, якщо вона не позначена індивідуально її визначеною частиною (ділянка) та ознаками -- розміром і місцем розташування Ерофеев Б. В. Там же. -- С. 139.

Здебільшого так воно і є. Земельні правовідносини виникають, коли одні фізичні чи юридичні особи вступають у земельні відносини з іншими фізичними чи юридичними особами або ж органами державної влади і місцевого самоврядування щодо індивідуальної, конкретно визначеної на місцевості, земельної ділянки конкретно встановленого розміру.

Але на практиці бувають й інші випадки. Конституцією України (ст. 13) земля та інші природні ресурси проголошені об'єктом права власності Українського народу, згідно зі ст. 14 Конституції України право власності набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Землі загального користування (шляхи, вулиці, майдани, сквери, бульвари та ін.) можуть використовуватись фізичними та юридичними особами в установленому для кожного виду земель порядку. У цих випадках між ними і державою постійно здійснюються земельно-правові відносини, незалежно від того, визначена чи невизначена конкретна земельна ділянка, конкретне земельне угіддя. Ці землі належать до комунальної власності і їх використання здійснюється безоплатно.

У відповідності із земельним законодавством земля в Україні поділяється на визначені законодавством категорії, земельні ділянки. Виходячи з цього поділу, об'єктами земельних правовідносин можуть бути по-перше, землі в межах території України, тобто землі відповідної категорії, по-друге, земельні ділянки та по-третє, права на земельні ділянки, в тому числі на земельні частки (паї).

Властивості і особливості землі, земельного угіддя чи земельної ділянки як об'єкта земельно-правових відносин мають певний вплив на зміст, а також на обсяг прав та обов'язків суб'єктів правовідносин. За цими ознаками земля поділяється на такі узагальнюючі групи об'єктів земельних правовідносин: а) всі землі держави; б) землі відповідних категорій за цільовим призначенням; в) конкретно визначені земельні ділянки, у тому числі земельні частки (паї) Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинича. - К.:Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. - 424 с..

На зміст земельно-правових відносин і обсяг земельних прав та обов'язків суб'єктів правовідносин впливає також правовий режим земельних угідь і земельних ділянок у залежності від розташування на них окремих об'єктів.

Висновок

Земельні правовідносини, які виникають щодо землі як основного засобу виробництва, територіального базису і одночасно об'єкту природи, що знаходиться у взаємодії з навколишнім природним середовищем, тісно пов'язані із суспільними відносинами, об'єктом яких виступають води, ліси, тваринний і рослинний світ та ін. Саме в силу тісної природної взаємодії між усіма природними ресурсами, серед яких земля займає домінуюче місце, земельні відносини поряд з водними, лісовими та іншими входять до складу єдиної групи екологічних відносин.

В сучасних умовах характер і зміст земельних правовідносин суттєво змінюється. Так, в результаті встановлення множинності форм власності та суб'єктів прав власності на землю, включення певної частини земель в систему ринкового обігу шляхом укладення цивільно-правових угод із землею ці відносини, залишаючись по суті земельними, набувають майнового характеру.

Земельні правовідносини складаються між фізичними особами, між юридичними особами, а також між фізичними особами, юридичними особами і державою. Земельне законодавство, закріплюючи правові приписи, що регулюють ці відносини, наділяє їх відповідними правами і покладає на них певні обов'язки, а отже визнає їх суб'єктами земельних відносин. Суб'єктам будь-яких правових відносин притаманні певні якісні ознаки, які складають їх правосуб'єктність.

В процесі дослідження ми з'ясували, що земельна правосуб'єктність -- це можливість суб'єкта бути учасником земельних правових відносин. До складу правосуб'єктності входить земельна правоздатність, яка дає можливість суб'єкту мати земельні права і обов'язки, а також земельна дієздатність -- тобто здатність суб'єкта своїми діями набувати земельні права і створювати для себе земельні обов'язки.

До кола суб'єктів земельних відносин включені громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Органи місцевого самоврядування і органи державної влади -- це теж самостійні юридичні особи, які представляють інтереси відповідно територіальних громад та держави. Специфічними суб'єктами земельних відносин виступають також територіальні громади та держава. Згідно ст. 13 Конституції України земля та інші природні ресурси є об'єктами права власності українського народу, тобто суб'єктом земельних відносин законом визнано і народ України.

Серед об'єктів земельних відносин Земельний кодекс України розрізняє, по-перше, землі в межах території України, по-друге, земельні ділянки, по-третє, права на земельні ділянки, у тому числі на земельні частки (паї).

Самостійним об'єктом земельних відносин виступають землі в межах території України. До таких об'єктів належать категорії земель України, які мають особливий правовий режим. Серед земель України закон розрізняє дев'ять категорій земель, в основу поділу яких покладено основне цільове призначення.

Підсумовуючи вищезазначене, можна зробити наступний висновок:

а) земельне правовідношення в теоретичному плані розглядається як інститут земельного права, за нормами якого виникають, здійснюються і припиняються конкретні земельно-правові відносини;

б) як інститут земельного права земельні правовідносини поділяються на матеріальні, процесуальні, регулятивні, охоронні і спеціальні правовідносини.

Спеціальні правовідносини можуть бути як матеріальними, так і процесуальними. Охоронні правовідносини поділяються на організаційно-охоронні і відносини, що пов'язані з юридичною відповідальністю;

в) земельні правовідносини можуть бути загальними і застосовуватись до всіх інститутів земельного права і конкретними, що застосовуються до конкретних видів земельних правовідносин;

г) зміст земельних правовідносин обумовлюється особливостями правового режиму земель, як предмета земельних правовідносин, сукупності прав та обов'язків суб'єктів земельних правовідносин та особливостями правового регулювання кожного з їх видів, а також особливостями юридичної відповідальності у правовідносинах, що виникають у зв'язку з порушенням земельного законодавства.

Список використаних джерел

Конституція України від 28.09.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141 ;

Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп.

Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий).-- X.: 000 «Одиссей», 1999.-- С. 185-188.

Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.97. //ВВР. - № 24. - Ст.170.

Про власність: Закон України від 07.02.1991 № 697-12 р.//Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 20. -- Ст. 249;

Про оренду землі: Закон України від 6 жовтня 1998 р. //Урядовий кур'єр. -- 1998. -- № 203--204. -- 22 жовт.;

Про підприємництво: Закон України від 07.02.1991 р.// ВВР.-1991.- № 14.- ст.168;

Про селянське (фермерське) господарство: Закон України від 20.12.1991 р. // ВВР.-1992.-№14 ст. 186.

Про форми власності на землю: Закон України від 30 січня 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- № 18. -- Ст. 225;

Порядок передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затверджений наказом Держкомзему України від 15 лютого 1993 р. № 10 //Урядовий кур'єр. -- 1994. -- 7 червня

Наказ Держкомітету України по земельних ресурсах від 17.01.2000 року «Про затвердження форми Типового договору оренди земельної частки (паю)».-- Офіційний вісник України.-- 2000.-- № 8.-- Ст. 331.

Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Особенные части земельних курсов. Учебное пособие. Под. ред. доктора юридических наук, професора Погребного А.А. и кандидата юр. наук Каракаша Ш.И.. - Х.:ООО “Одиссей”, 2001. - 560 с.

Алексеев С.С. Об обьекте права и правоотношения. -- В кн. Вопросу общей теории советского права. М , 1960. -- С. 284-309;

Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні: Навчально-практичний посібник. -- К.: Істина, 1999. -- С. 254-256