Сучасний стан та перспективи розвитку екологічного права

І А. Дмитренко та науковці Національної Академії внутрішніх справ вважають, що систему екологічного права як навчального предмета складає науково обґрунтована послідовність інститутів екологічного права. Правовий інститут в екологічному праві являє собою відособлену групу юридичних норм, що регулюють однорідні екологічні відносини Дмитренко І.А. Екологічне право України: Підручник. -- 2-е вид., переробл. та допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2001. -- 352 с. .

Вони вважають, що навчальний курс екологічного права України складається з двох частин: загальної й особливої.

Загальна частина містить норми, які характерні для всіх інститутів екологічного права, незалежно від того, до якої частини курсу ці інститути відносяться -- загальної чи особливої. До них відносяться норми, що визначають предмет, принципи і функції екологічного права, його пріоритети, загальні правила користування природними ресурсами, правові форми охорони навколишнього природного середовища, основи управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища, механізм реалізації екологічного права. Вивчення загальної частини курсу розпочинається темою: «Предмет, система і джерела екологічного права», в якій поряд з іншими питаннями розкривається поняття екологічного права, висвітлюються його принципи і функції. Важливе місце в загальній частині курсу посідає тема «Пріоритети екологічного права», в якій йдеться про такі пріоритети, як гарантування екологічної безпеки в Україні, охорона екологічних прав та інтересів громадян України, всебічне сприяння екологізації суспільства.

Основною у загальній частині є тема «Правове забезпечення раціонального природокористування». Вона відіграє особливу роль в екологічних відносинах. Саме раціональне природокористування лежить в основі охорони природних ресурсів.

Важливе місце в цій частині курсу відводиться питанням управління в галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, висвітлюється питання і зміст управління, розглядається система органів управління та їх компетенція.

Закінчується вивчення загальної частини екологічного права темою «Механізм реалізації екологічного права», в якій розглядаються економічні й юридичні заходи щодо забезпечення реалізації екологічного; права, доводиться, що є вирішальним етапом у розвитку екологічних; відносин.

Особлива частина екологічного права містить норми, які характерні для окремо взятих інститутів екологічного права, спрямовані на охорону земель, вод, лісів, надр землі, тваринного світу, атмосферного повітря тощо Дмитренко І.А. Екологічне право України: Підручник. -- 2-е вид., переробл. та допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2001. -- 352 с..

Зміст цих норм став визначальним для тем особливої частини курсу екологічного права: «Правова охорона земель»; «Правова охорона вод»; «Правова охорона лісів»; «Правова охорона тваринного світу»; «Правова охорона атмосферного повітря»; «Правова охорона надр»; «Правова охорона природно-заповідного фонду України»; «Правова охорона навколишнього природного середовища у виробничій то культурно-побутовій сферах» Дмитренко І.А. Екологічне право України: Підручник. -- 2-е вид., переробл. та допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2001. -- 352 с. .

Я, особисто, згоден з думкою наукової школи працівників-екологів юридичного факультету Київського національного Університету імені Тараса Шевченка, які вважають, що система екологічного права складається з Загальної частини, Особливої частини та Спеціальної частини Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. -- К.: Вентурі, 1996. -- 208с..

Загальна частина екологічного права містить норми права, які висвітлюють такі питання: науково методичні засади екологічного права, предмет, принципи і система екологічного права, екологічні правовідносини, об'єкти та суб'єкти екологічного права, джерела екологічного права, екологічні права та обов'язки громадян, право власності на природні ресурси.

Ці ж фахівці вважають, що Особлива частина екологічного права покликана сприяти виробленню науково-прагматичного сприйняття цієї інтегрованої галузі, спрямовувати на формування навичок практичного застосування чинних еколого-правових норм формально-логічними правилами та підходами відповідно до структурованої системи: права екологічної безпеки, природноресурсового і природоохоронного права Андрейцев В.І. Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. : Повний акад.. курс / За ред. Акад.. АПрН В.І. Андрейцева. - К.: Істина, 2001. - 544 с..

Спеціальна частина визначає питання міжнародного співробітництва в галузі екології та його правове забезпечення, Міжнародне екологічне право, Екологічне право зарубіжних країн Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. -- К.: Вентурі, 1996. -- 208с..

На мою думку, така система екологічного права є найбільш повної і доцільною.

2.2 Принципи та функції екологічного права

Принципи екологічного права -- це виражені в його нормах основоположні положення, відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин. Еколого-правові принципи можуть офіційно закріплюватися у законодавстві або виводитися з його змісту.

Принципи екологічного права спираються на загальноправові приписи, які враховуються при формуванні принципів галузі права.

До загально правових відносяться: Тищенко Г.В. Екологічне право: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. -- К.: Юмана, 2001. -- 256 с.

Принцип гуманізму. Передбачає розвиток економічного права і законодавства, який забезпечив би правові, економічні і соціальні основи збереження навколишнього природного середовища в інтересах не тільки нинішнього, а й майбутніх поколінь, недопустимість будь-якого виду діяльності, що призвів би до спричинення шкоди здоров'ю людей і довкіллю.

Принцип соціальної справедливості. Закріплений в Основному законі України, який утверджує рівність всіх громадян перед законом. Стосовно екологічного права цей принцип проявляється в тому, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя. Кожен має право користування природними ресурсами.

Принцип законності. Передбачає обов'язок кожного дотримуватись вимог і правил екологічного законодавства. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, що передбачає безумовність виконання вимог закону.

Принцип інтернаціоналізму. Закріплює міждержавне співробітництво у галузі екології, що обумовлено єдиним економічним простором для всього людства і спільністю екологічних проблем, які потребують вирішення в інтересах людства.

Принцип гласності і демократизму прийняття рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища. Цей принцип спрямований на формування у населення екологічного світогляду і передбачає право кожного громадянина на участь в обговоренні проектів законодавчих актів та інших матеріалів з внесенням пропозицій щодо розміщення будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища; на участь у розробці і проведенні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; на участь у проведенні громадської екологічної експертизи. Цей принцип передбачає право кожного на правдиву інформацію про стан навколишнього природного середовища.

Принцип поєднання заходів стимулювання належного природокористування і юридичної відповідальності за екологічні правопорушення передбачає, власне, позитивне і негативне стимулювання в сфері екологічних суспільних правовідносин. Позитивне стимулювання спонукає природокористувачів до належного виконання ними своїх обов'язків шляхом встановлення для них податкових та інших пільг за умови впровадження маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, здійснення інших ефективних заходів щодо охорони довкілля Тищенко Г.В. Екологічне право: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. -- К.: Юмана, 2001. -- 256 с..

Негативне стимулювання проявляється через встановлення і застосування різних видів юридичної відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства.

Оскільки екологічне право сформувалося як самостійна галузь права, то воно базується на своїх принципах. Поряд з тим екологічне право розділяється на підгалузі права, складні і прості правові інститути її підінститути, тому підгалузі права і правові інститути мають такі свої принципи, які враховують певні специфічні ознаки у регулюванні відповідних видів екологічних відносин. Тому класифікація еколого-правових принципів може здійснюватися за різними ознаками, однак вона повинна спиратися на екологічне законодавство або виводитися з його змісту. Без урахування цього фактору проголошені принципи стають формою декларації держави або автора цих принципів.

В останні роки в літературі стала приділятися підвищена увага дослідженню і класифікації еколого-правових принципів Попов В.К. Предмет, метод і система екологічного права: Екологічне право України (Загальна частина). С. 32-37; Андрейцев В.І. Екологічне право. К., 1996. С. 25-26; Часова Л.Л. Принципи екологічного права: Автореферат дис. канд. юрид. наук. X., 1998. . Головним принципом є правове забезпечення досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи.

Він складає основу для виникнення й формування інших принципів, які забезпечують гармонізацію суспільства і природи.

Офіційно це положення закріплено у преамбулі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Гармонійна взаємодія суспільства і природи -- це об'єктивно існуючий зв'язок суспільства і природи, який припускає узгоджену діяльність людей з урахуванням законів природи, екологічно нормального витрачання природних ресурсів, їх відтворення і охорони. Не випадково в літературі звертається увага на основні компоненти гармонізації ставлення суспільства до природи: раціональне природокористування; якість природного середовища; оптимальний соціально-економічний розвиток регіонів; рівень здоров'я населення; трудовий потенціал тощо Бачинский Г.А. Социоэкология: теоретические и прикладные аспекти. С 53.. Правове забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи здійснюється за багатьма напрямками: встановлення екологічних нормативів на викиди в природне середовище; визначення лімітів на використання природних ресурсів; встановлення в правовому порядку правил використання природних ресурсів, їх відтворення, охорони тощо. Здійснення цього принципу разом з іншими принципами сприяє запобіганню згубних для природного середовища дій людини.

Важливе значення має принцип правового закріплення належності природних ресурсів конкретним суб'єктам права для їх використання з метою задоволення екологічних, майнових та інших інтересів у межах закону. Належність природних об'єктів виступає у двох основних правових формах -- у праві власності і праві користування. Основним власником природних ресурсів є держава, яка здійснює свої правомочності в інтересах усього народу. Деякі природні ресурси, наприклад, земельні ділянки, можуть передаватися у власність колективам громадян або індивідам. Однак більша частина суб'єктів є природокористувачами. У законодавстві закріплено різні види природокористування, визначено права й обов'язки суб'єктів, форми захисту прав власників та природокористувачів.

Особливу роль відіграє принцип правового забезпечення раціонального й ефективного використання природних ресурсів усіма суб'єктами. Раціональність екологокористування полягає втому, що кожен власник чи користувач природних ресурсів зобов'язаний у процесі їх використання додержуватися правових екологічних вимог, щоб не нашкодити навколишньому природному середовищу. В основі цього принципу лежить об'єктивний чинник -- взаємозв'язок усіх природних об'єктів, які утворюють у сукупності екологічну систему. Економічна ефективність виражається в отриманні найвищих економічних показників при експлуатації природних ресурсів з найменшими затратами.

Раціональність та ефективність використання останніх -- поняття взаємопов'язані, однак не тотожні.

Раціональність охоплює головним чином екологічний, а ефективність -- економічний аспект. Ці два поняття слід розглядати стосовно будь-якого природного ресурсу, оскільки кожний природний об'єкт має свої специфічні риси, притаманні лише йому. При цьому за недодержання даного принципу екологічним законодавством передбачаються заходи правового впливу.

Принцип правового забезпечення цільового використання природних об'єктів полягає у визначенні в правових нормах цілей їх експлуатації всіма суб'єктами. Цей принцип об'єднує два основні чинники:

а) об'єктивну необхідність задоволення вимог суспільства, колективів людей та індивідів у продуктах харчування, сировині, естетичних, господарських та інших вимог за рахунок використання природних об'єктів;

б) необхідність підтримання екологічної системи (природного середовища) у нормальному стані. Цільове використання природних об'єктів визначається державою у правових нормах земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, атмосфероповітряного, природно-заповідного та іншого законодавства. Їх використання не за цільовим призначенням викликає застосування встановлених у законодавстві заходів правового впливу до винних осіб аж до вирішення питання про припинення права природокористування.

Не менш важливу роль відіграє принцип правового забезпечення стимулювання власників і користувачів природних об'єктів щодо належного використання природний ресурсів, їх відтворення та охорони. Він виражається в юридичному закріпленні сукупності економічних заходів стимулювання за належне виконання суб'єктами своїх прав та обов'язків, проведенні необхідних екологічних заходів, у застосуванні санкцій за порушення екологічних вимог і законодавства. Стимулювання слід розуміти у двох аспектах -- використання заохочувальних заходів і застосування санкцій Даниленко О.В. Стимулирование охраны природы в народном хозяйстве. М.,1989. СУ 1-12.. Стимулювання означає спонукання суб'єктів права до здійснення позитивних дій. Це в повному обсязі стосується і сфери екології. Тому в екологічному законодавстві закріплено систему заходів як заохочення, так і застосування відповідних видів відповідальності -- майнової, адміністративної, дисциплінарної, кримінальної, що передбачена відповідно в екологічному, адміністративному, трудовому і кримінальному законодавстві. У поресурсовому законодавстві встановлено різні форми економічного стимулювання власників і користувачів природних ресурсів. Названі два аспекти стимулювання набули загального визнання й широко застосовуються на практиці.

Серед інших принципів особливого значення набуває принцип правового забезпечення пріоритетності екологічних вимог щодо підтримки екологічної рівноваги, що означає першочерговість у здійсненні необхідних екологічних заходів серед інших соціально-економічних заходів. Поряд із цим пріоритетність має бути розумною, такою, що повинна враховувати обставини в конкретній ситуації. Сутність даної проблеми полягає у забезпеченні оптимального поєднання екологічних та економічних інтересів держави, певного регіону, власників і користувачів природних ресурсів. Вищим пріоритетом виступає здоров'я людини, яке зараз багато в чому залежить від стану довкілля. Правовою основою екологічних пріоритетів є ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» Відомості Верховної Ради України. -- 1991.- № 41. - Ст. 546. та відповідні норми інших законів щодо навколишнього природного середовища.

Принцип правового забезпечення стабільного (тривалого) використання природних ресурсів полягає в тому, що їх власники і користувачі можуть бути позбавлені права власності і права користування тільки з підстав, передбачених законодавством та договорами у встановленому порядку. Законодавство дає вичерпний перелік таких підстав.

Правозастосовні органи не вправі на свій розсуд встановлювати підстави або обмеження вказаних прав. У законодавстві встановлено різноманітні форми захисту порушених прав власників і користувачів природних ресурсів. Цей принцип забезпечує сумлінне ставлення суб'єктів права до їх використання, стимулює проведення заходів, що сприяють поліпшенню якості природного середовища та його окремих елементів.

Принцип правового регулювання екологічної безпеки сприяє підтриманню такого стану навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки і виникнення небезпеки для здоров'я людини.

Екологічна безпека гарантується громадянам здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, екологічних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів (ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). В екологічному законодавстві визначено основні напрямки діяльності всіх органів управління, юридичних і фізичних осіб у здійсненні перелічених заходів (статті 51-59). Про охорону навколишнього природного середовища -- Закон України від 25 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1991.- № 41. - Ст. 546.

Важливим є також принцип правового забезпечення оптимального компенсування витрат держави на поліпшення якості природних ресурсів, їх відтворення, здійснення природоохоронних заходів та інших витрат у процесі забезпечення екологічної рівноваги на території України.

Але досить складно визначити точні еквіваленти за використання природних ресурсів, забруднення довкілля, на поліпшення якості природних об'єктів та їх відтворення, оскільки природні об'єкти в силу законів природи самополіпшують свій біолого-екологічний стан. Тому ця компенсація і не передбачає точності у таких підрахунках, хоча спеціалісти в певних випадках і можуть оптимально визначити їх розміри.

Принцип правового забезпечення комплексного підходу до використання і відтворення природних ресурсів, а також до охорони навколишнього природного середовища відкриває можливості використовувати як основні природні об'єкти, так і супровідні природні компоненти.

У законах про відповідні природні ресурси вимоги комплексного підходу конкретизуються з урахуванням особливостей кожного природного об'єкта. Необхідність комплексного вирішення питань обумовлено тим, що екологічна система складається з декількох екологічних елементів. Тому комплексний підхід зумовлений певними об'єктивними екологічними чинниками. Особливого значення набуває єдність при здійсненні всіх екологічних заходів по охороні природного середовища, необхідний перелік яких передбачається в державних, міждержавних, регіональних, міських та інших екологічних програмах (ст.6 Закону) Про охорону навколишнього природного середовища -- Закон України від 25 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1991.- № 41. - Ст. 546..

Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави - це виявлення соціальної спрямованості і місця екологічного права у визначенні функцій, форм та змісту діяльності держави у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки умов існування людини.

Функції екологічного права в галузі екологічної політики:

- юридична база механізму правового забезпечення екологічної політики;

- засіб досягнення мети і завдань екологічної політики;

- правова форма реалізації екологічної політики;

- гарантія забезпечення екологічної безпеки.

В.І. Андрейцев дав найбільш повне визначення функцій екологічного права - це основні напрями впливу норм екологічного права на волю і поведінку суб'єктів екологічних правовідносин і забезпечення правопорядку в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки.

Він поділив функції екологічного права на загально правові функції та спеціально правові функції.

До загально правових функцій слід віднести:

- Регулятивну;

- Виховну;

- Превентивну;

- Охоронну.

До спеціально правових функцій відносять:

- Екологічну;

- Природоохоронну;

- Антропозахисну. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. -- К.: Вентурі, 1996. -- 208с.

Провідною функцією екологічного права являється природоохоронна функція, тому її потрібно розглянути більш детально. В екологічних правовідносинах превалюють відносини, що виникають з приводу охорони навколишнього природного середовища, основою виникнення і розвитку яких є інтереси теперішнього і майбутніх поколінь людей, їхні потреби в чистому і здоровому навколишньому природному середовищі.

Охорона навколишнього природного середовища відноситься до глобальних проблем, життєво важливих для всього людства. В період науково-технічного прогресу вплив людини на природу набув величезної сили і глобальних масштабів. Вже немає жодного місця на Землі, де б людина тією чи іншою мірою не впливала на природу. Відповідно зростає роль охорони природи, яка є єдиним джерелом існування громадського суспільства. Природа має величезне соціальне, виробниче, економічне, наукове й оздоровче значення.

Особливо гострою є проблема охорони навколишнього природного середовища в Україні. Винятковою особливістю екологічного стану є ускладнення екологічно небезпечних локальних ситуації після аварії на Чорнобильській атомній електростанції Попов В.К., Шульга М.В., Разметов С.В. Екологічне право України (загальна частина): Навч. посібник-Харків, 1995..

Охорона навколишнього природного середовища в нашій державі ще не стала внутрішньою потребою і переконанням багатьох організаторів виробництва і громадян. Ресурсомісткість продукції України перевищує світовий рівень у два-три, а енергомісткість -- у шість-дев'ять разів. Техногенний тиск території України у шість-сім разів перевищує рівень розвинутих європейських держав Дмитренко І. Екологічне право України: Підручник. -- 2-е вид., переробл. та допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2001. -- 352 с. . Це результат того, що довгий час за умови розміщення виробничих сил зовсім не враховувалися потреби охорони навколишнього природного середовища, не запроваджувалися запобіжні заходи щодо недопущення тієї складної екологічної ситуації, в якій опинилась Україна.

Забезпечення охорони навколишнього природного середовища життєво важливе для всіх галузей народного господарства і всіх об'єктів природи: земель, вод, рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, надр і природно-заповідного фонду України.

Гостро стоїть питання про охорону навколишнього природного середовища в промисловості і на транспорті, сільському господарстві, містах та інших населених пунктах, в культурно-побутовій сфері.

Отже, наша держава має розробити чітку політику та програму дій, спрямовані на збереження і відродження довкілля, забезпечення екологічної безпеки України і насамперед її громадян. Йдеться про створення Національної програми охорони навколишнього природного середовища, в основі якої лежатиме нове екологічне законодавство.

У правовій державі законодавству належить визначальна роль у вирішенні масштабних завдань, зокрема в охороні навколишнього природного середовища.

В екологічному праві визначено:

- об'єкти природи, що підлягають охороні;

- систему державних органів і Їхні повноваження у галузі охорони навколишнього природного середовища;

- форми і методи охорони природи;

- заходи щодо здійснення екологічного контролю та моніторингу у галузі охорони відповідних об'єктів природи Дмитренко І.А. Екологічне право України: Підручник. -- 2-е вид., переробл. та допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2001. -- 352 с..

Екологічне законодавство передбачає певні пріоритети щодо забезпечення охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, надається перевага в охороні земель сільськогосподарського призначення, вод питного і лікувально-оздоровчого призначення, лісів першої групи і рідкісних видів рослин і тварин.

В екологічному законодавстві передбачено юридичну відповідальність за екологічні правопорушення і злочини, заходи щодо стимулювання бережливого ставлення до природи. Законодавче закріплення відповідальності й стимулювання та застосування їх на практиці посилює охорону навколишнього природного середовища.

Екологічне право передбачає такий природоохоронний захід, як відтворення відновлюваних природних ресурсів. Широке і постійне відновлення об'єктів природи займає особливе місце в системі охорони навколишнього природного середовища. Адже відновленню підлягають такі важливі ресурси природи, як вода, рослинний і тваринний світ, інші природні ресурси. Взагалі відновлювати треба все, що можна відтворити.

Дуже важливо, щоб норми екологічного права, які спрямовані на відтворення тих чи інших природних ресурсів, активно і бездоганно втілювались у життя державними і господарськими органами. Розраховувати тільки на їх самовідтворення небезпечно.

Екологічне право зміцнює охорону навколишнього природного середовища також тим, що сприяє подоланню екологічного неуцтва й екологічного нігілізму. Низький рівень екологічної культури і свідомості суспільства -- одна з вагомих причин кризового екологічного стану, в якому опинилась Україна. Вийти з нього допоможе екологічне право, яке передбачає певні приписи і вимоги до всіх учасників екологічних відносин, формує їх моральне та духовне обличчя.

Знання екологічного права необхідні сьогодні спеціалісту будь-якого профілю і кожному громадянинові, які щоденно вступають в екологічні відносини з навколишнім природним середовищем.

Отже, екологічне право має великі потенційні можливості щодо забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

Першоосновою охорони навколишнього природного середовища є розробка і прийняття законодавчих та інших еколого-правових актів.

Основоположне значення для розвитку всієї системи законодавства про охорону навколишнього природного середовища має Конституція України Конституція України від 28.09.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996.- № 30. - ст. 141., у ст. 16 якої записано: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання Чорнобильської катастрофи -- катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу е обов'язком держави».

Стаття 66 Конституції вказує на те, що «кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі,... відшкодувати завдані ним збитки».

Статті Основного Закону України встановлюють конституційні основи діяльності органів держави в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Конституційні положення щодо охорони навколишнього природного середовища знаходять свій розвиток у законодавчих актах про органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські, районні, обласні Ради та їх виконавчі органи, а також в багатьох інших правових актах екологічного спрямування.

Крім норм Конституції, які присвячені охороні навколишнього природного середовища, для розвитку природоохоронного законодавства безпосереднє значення мають і ті норми Основного Закону, в яких вирішуються загальні питання розпитку суспільних відносин.

Зміцненню охорони навколишнього природного середовища сприяє проведена кодифікація законодавства України про землю, її надра, води, ліси, тваринний світ, атмосферне повітря. У відповідних кодексах визначено компетенцію державних органів у галузі регулювання земельних, водних, лісових відносин, передбачено організаційно-правові заходи охорони об'єктів природи і відповідальність за порушення природоохоронного законодавства.

Кодекси про відповідні об'єкти природи та інші кодифікаційні акти сприяють подальшій нормотворчій діяльності в галузі охорони навколишнього природного середовища. Кримінальний кодекс Кримінальний Кодекс України, 2001 р. //ВВР. - 2001.- №25 - 26.- Ст. 131. і Кодекс України про адміністративні правопорушення Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). - Х.: ООО «Одиссей», 2000.- 1008 с. мають природоохоронне значення, передбачають кримінальну і адміністративну відповідальність за правопорушення в галузі охорони природи.

Поряд з кодексами і законами Верховна Рада України приймає постанови природоохоронного спрямування. Це, зокрема, постанова «Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні» від 22 вересня 1994 р. Метою цієї Програми е поліпшення умов для збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду як національного надбання, забезпечення подальшого науково обґрунтованого розвитку заповідної справи в Україні. Природоохоронне спрямування має постанова Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р., якою була затверджена «Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води».

Серед природоохоронних актів важливе місце посідають постанови Кабінету Міністрів України. Здебільшого це акти комплексного спрямування, вони охоплюють широке коло питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища. Але мають місце й урядові акти вузького спрямування, які присвячені вирішенню окремо взятих питань з галузі охорони природи.

Охорона навколишнього природного середовища регламентується також нормативними актами міністерств, державних комітетів та інших відомств. Вони приймаються на підставі законів, постанов Кабінету Міністрі України, інших правових актів і спрямовані на їх виконання.

Серед відомчих актів слід назвати акти Міністерства екології та природних ресурсів, Міністерства аграрної політики, Державного комітету лісового господарства, Державного комітету України по земельних ресурсах і Державного комітету водного господарства України.

Широке коло питань в галузі охорони навколишнього природного середовища регулюють нормативні акти місцевих Рад народних депутатів і місцевих державних адміністрацій.

Для забезпечення охорони довкілля важливе значення мають правові акти, що передбачають цивільно-правову та іншу матеріальну відповідальність осіб, які завдали шкоди природі чи здоров'ю громадян у зв'язку з порушенням вимог екологічного законодавства. Факт настання шкоди та її розміри є підставою для визначення характеру правопорушення, видів юридичної відповідальності і міри покарання. Саме ступінь суспільної небезпеки завданої матеріальної шкоди, поряд з цивільною, вимагає застосування також кримінальної або адміністративної відповідальності. Масштаби шкоди визначають міру юридичної відповідальності Дмитренко І.А. Екологічне право України: Підручник. -- 2-е вид., переробл. та допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2001. -- 352 с..

Це підкреслює теоретичне і практичне значення інституту матеріальної відповідальності для зміцнення охорони навколишнього природного середовища.

Поряд з розвитком і зміцненням правової основи охорони навколишнього природного середовища є багато інших чинників охорони, про які вже згадувалося. Головне завдання полягає в тому, щоб значно підвищити дієвість і ефективність усіх природоохоронних заходів. Насамперед треба підняти роль і значення екологічного контролю всіх рівнів -- державного, громадського і виробничого.

Необхідно об'єднати зусилля органів, які покликані забезпечувати охорону навколишнього природного середовища, їх діяльність у цій галузі має відзначатися своєю організованістю і цілеспрямованістю.

Вимогливіше належить діяти органам прокуратури, внутрішніх справ і суду, коли йдеться щодо необхідності притягнення до відповідальності осіб, які порушують норми екологічного права.

Разом з тим треба більше уваги приділяти питанням екологізації матеріального виробництва, широкого впровадження новітніх технологій. Зокрема, необхідно впроваджувати екологізацію виробничих процесів в усіх галузях господарської діяльності. За даними статистики, на сьогодні в Україні нагромаджено понад 100 млрд. т різних відходів. Серед них понад 100 млн. небезпечних і токсичних. Усі вони потребують переробки, безпечного складування або утилізації. В основі цієї проблеми -- неефективність виробництва. Так, щороку у виробничому процесі використовується 1,3 --1,4 млрд. т природних речовин і матеріалів, з них 800 млн. т повертається у вигляді відходів. Показовим у цьому плані є Криворізький рудний басейн. Там сконцентровано найбільшу кількість вторинної сировини, величезні гори якої займають площу понад 160 тис. га Дмитренко І.А. Екологічне право України: Підручник. -- 2-е вид., переробл. та допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2001. -- 352 с..

Екологізації виробничих процесів мають сприяти еколого-правові норми, які поряд з іншими заходами передбачатимуть матеріальне заохочення і матеріальну відповідальність тих підприємств і осіб, що дбають або навпаки, не дбають про екологізацію виробництва, зменшення відходів та їх утилізацію.

Необхідно переглянути порядок фінансування утилізації відходів. Такі витрати має нести не держава, як це відбувається зараз, а сам виробник. Це сприятиме зменшенню кількості відходів і, відповідно, зменшенню забрудненості оточуючого середовища.

Отже, питання використання вторинної сировини набуває в сучасний період особливого значення.

Охорона навколишнього природного середовища має стати важливою складовою державного плану економічного та соціального розвитку України. Кожне втручання людини в природу має бути в усіх випадках науково обґрунтованим, а протиправне -- неодмінно потягнути за собою відповідне покарання. Лише тоді буде повно і всебічно виконана природоохоронна функція екологічного права Дмитренко І.А. Екологічне право України: Підручник. -- 2-е вид., переробл. та допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2001. -- 352 с..

2.3 Перспективи розвитку екологічного права

Основним напрямком розвитку екологічного права України є його удосконалення щодо забезпечення законності. Першою і основною умовою забезпечення законності в галузі екологічних відносин є наявність відповідних законодавчих та інших нормативних актів, націлених на створення міцної юридичної основи раціонального природокористування і природоохорони.

Однак для досягнення справжньої законності цього недостатньо. Закони необхідно не тільки приймати, а й чітко виконувати. Цього, на жаль, поки що немає, але зараз розробляється багато проектів законів, які створять необхідний правовий механізм.

Слід зазначити, що до визнання України незалежною державою екологічне законодавство і право розвивалися як складові загальносоюзного законодавства і права. Тим часом наявність численних законодавчих та інших нормативно-правових актів українського законодавства в екологічній сфері стала основою для його подальшого вдосконалення в сучасних умовах. Така робота триває й сьогодні, що пов'язано з нагальністю створення необхідної екологічно-правової бази (основи) для забезпечення екологічної безпеки й охорони довкілля.

Протягом останніх 5-и років значні зміни сталися у різних галузях українського законодавства. Але в екологічному законодавстві ці зміни були особливо істотними, що дає можливість говорити про їх революційність. Під впливом всезростаючої екологічної свідомості населення, діяльності активістів громадських екологічних організацій, вимог світового співтовариства, нагальних екологічних проблем нашої держави екологічне законодавство України розвивається прискореними темпами і вглиб і вшир (позаяк відбувається активний перебіг появи нових підгалузей та інститутів екологічного законодавства: законодавство про відходи, про перевезення небезпечних вантажів, про об'єкти підвищеної небезпеки, про надзвичайні екологічні ситуації тощо), і що особливо приємно, цей процес продовжується.

Зміни в екологічному законодавстві України відбуваються не тільки кількісні (прийняття нових нормативних актів), але і якісні: з'явилися нові підгалузі й інститути, існуючі підгалузі й інститути зазнали докорінних засадничих змін, виробився єдиний законодавчий підхід до прийняття актів екологічного законодавства. Ці зміни є настільки разючими, що система екологічного законодавства 1996 року і 2003 року -- це вже зовсім різні законодавчі системи. Докорінні зміни, тим не менше, відбувалися поступово, перебіг перетворення був досить «м'яким», а тому є підстави говорити про те, що відбулася «оксамитова» революція в екологічному законодавстві України, революція, що пройшла доволі безболісно і доволі м'яко, майже непомітно Екологічне законодавство України. - Х. ТОВ „Одіссей”, 2002. - 928 с.. Без голосного з'ясування відносин і кулачних боїв у парламентської трибуни йшло кардинальне відновлення однієї з найважливіших галузей вітчизняного законодавства. Справді, мало хто за прийняттям нових актів екологічного законодавства і змінами до чинних нормативних актів екологічного спрямування вгледів докорінність змін, що відбуваються. Законодавець, лише змусивши нас озирнутися назад, дав побачити їх глибину та революційність.

Таким чином, екологічне законодавство України виросло в одну з найбільш крупних за кількістю норм галузей законодавства. Як вже зазначалося, сучасне екологічне законодавство України являє собою дуже велику і складну систему норм, що містяться як у спеціалізованих еколого-правових актах, так і розкидані по значній кількості нормативних актів інших галузей.

Все це вимагає особливої ретельності при виборі норм екологічного законодавства, що підлягають застосуванню на практиці, ґрунтовної систематизаторської роботи з боку практикуючих фахівців, опанування значною кількістю нормативних актів. Тому найближчий час основні зусилля науковців та законодавця будуть направлені на вирішення проблем браку саме системного уявлення про екологічне законодавство України, так як нагальною потребою є саме системний аналіз джерел екологічного права, за допомогою якого легко можна було б орієнтуватися у системі еколого-правових норм.

Дуже багато зроблено в цьому напрямку фахівцями наукової школи юристів-екологів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Проблема зміцнення законності -- загальнодержавна проблема. Над її вирішенням належить працювати законодавчим, правозастосовчим і правоохоронним органам. Необхідно, щоб у повну силу запрацював відомий принцип -- перед законом усі рівні.

Перед екологічним правом стоять складні завдання, які випливають з необхідності якнайшвидше вивести Україну з екологічної кризи, що призвела до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності. Подолання екологічної кризи може бути досягнуто за допомогою різних правових засобів: удосконалення правового регулювання екологічних суспільних відносин; бездоганного втілення в життя вимог екологічного законодавства; стимулювання раціонального використання і відтворення природних ресурсів; беззастережного притягнення до відповідальності юридичних і фізичних осіб, які порушують вимоги екологічного законодавства.

До термінових завдань екологічного права відноситься гарантування екологічної безпеки в Україні. Подолання екологічної кризи має для громадян, суспільства, держави в цілому величезне значення. Але цього замало. Необхідно гарантувати екологічну безпеку в Україні з метою попередження будь-яких екологічних потрясінь.

Однією з найбільш дійових гарантій є екологічне право. За його допомогою забезпечується додержання екологічних вимог в усіх галузях народного господарства, а також при розміщенні і розвитку населених пунктів. Право здатне забезпечити додержання екологічних вимог при використанні природних ресурсів, що має особливо велике значення для гарантування екологічної безпеки. Право може і повинно запобігати будь-яким екологічним негараздам. Еколого-правові норми покликані захистити природу від господарської безмежності та інших руйнівних факторів.

Гарантування екологічної безпеки може досягатися також за допомогою відповідних фінансово-матеріальних витрат. Право відіграє важливу роль у накопиченні й розподілі коштів на природоохоронну діяльність, джерелами формування яких є бюджетні кошти цільового призначення, позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища, власні витрати природокористувачів. Право виступає гарантом для досягнення екологічної безпеки за багатьох інших обставин.

Важливим завданням екологічного права найближчого майбутнього є охорона екологічних прав та інтересів громадян України. Згідно з діючим законодавством громадянам нашої країни надано широкі екологічні права. Щоправда вони з різних причин ще не стали реальністю. Тому завданням екологічного законодавства та права є посилення охорони екологічних прав громадян, створення гарантій для їх реалізації. Для цього достатньо можливостей, від широкого і загальнодоступного пропагування екологічних прав до підвищення юридичної відповідальності за їх порушення.

Одним з невідкладних завдань екологічного права в Україні є забезпечення екологічної загальної освіти. У сучасних умовах науково-технічного прогресу екологічні знання необхідні кожній людині. Тому екологічні освіта і виховання стають одним з найактуальніших напрямків розвитку екологічного права. Можна впевнено сказати, що екологічно грамотна і вихована людина ніколи не завдасть навіть незначної шкоди природі, навпаки, всебічно сприятиме позитивним екологічним процесам.

Як не прикро це визнавати, але людина сама винна в створенні екологічної кризи. Отруюючи землю і воду, забруднюючи інші об'єкти природи, вона ставить під загрозу своє здоров'я, життя та існування людства в цілому. Ось чому бережливе ставлення до природи, зміцнення її охорони мають стати нормою поведінки кожної людини. Це переконує, що екологічна освіта має стати наріжним каменем створення цілком придатної для здоров'я і життя людей екологічної обстановки.

Треба визнати, що прозріння настало надто пізно, як і пізно почалося запровадження екологічної освіти, тому пожинаємо дуже гіркі плоди, через свою безпечність харчуємось не дуже чистими продуктами, п'ємо не завжди чисту воду, дихаємо забрудненим повітрям, але у перспективі розвиток екологічного права призведе до вирішення цієї проблеми.

Досить суттєвим найближчим напрямком розвитку екологічного права є забезпечення за його допомогою наукової екологізації суспільства. Наука являє собою особливу специфічну галузь людської діяльності, яка все більше визначає розвиток не тільки матеріального виробництва, а й всього суспільства. Це одна з форм суспільного усвідомлення, призначенням якої є систематичне пізнання об'єктивних законів природи і суспільства та відкриття шляхів їх використання на практиці. Наука слугує практиці, і в цьому її величезна сила. Це необхідно, так як впровадження наукових досягнень у практику відбувається повільно.

У зв'язку з загостренням екологічної ситуації в умовах науково-технічного прогресу зростають вимоги до засад природоохоронної діяльності. Реалізація нової екологічної політики України вимагає наукового підходу до розв'язання екологічних проблем. Завдання екологічного права -- активно сприяти науковому вибору. Екологізація суспільства повинна ґрунтуватися на науковій основі.

Забезпечення екологічної безпеки за сучасних умов є важливою проблемою державної екологічної політики та невід'ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України Про охорону навколишнього природного середовища -- Закон України від 25 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1991.- № 41. - Ст. 546.. З цих позицій у майбутньому передбачається бурхливий розвиток цього напрямку екологічного права, так як, поглибле6не вивчення механізму правового забезпечення екологічної безпеки в Україні має надзвичайно важливе значення Андрейцев В.І. Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. : Повний акад.. курс / За ред. Акад.. АПрН В.І. Андрейцева. - К.: Істина, 2001. - 544 с.. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. Відомості Верховної Ради України. -- 1998. -- № 38--39. -- Ст. 248., визначають стан довкілля, причини його загрозливого рівня у промисловості, енергетиці, на підприємствах ядерної галузі, у сільському господарстві, на транспорті, у військовій сфері, житлово-комунальному господарстві, фіксують показники накопичення відходів, використання земельних, водних та інших природних ресурсів, розвиток заповідної справи та збереження біорізноманіття, запровадження економічного механізму природокористування, реалізацію регіональної екологічної політики та основні пріоритети у цій сфері, до яких, зокрема, належить гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Як стратегічні і тактичні заходи гармонійного розвитку виробничого і природноресурсового потенціалу визнається розв'язання проблем техногенно-екологічної безпеки шляхом здійснення перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, проведення класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічного навантаження, створення карт таких навантажень, розробка методології визначення ступеня екологічного ризику тощо.

Програма дій передбачає заходи, які відповідають основним двом типам шкідливих впливів техногенного середовища: а) в режимі нормальної експлуатації, зумовленої недосконалістю техніки та технології виробництва, переробки відходів; б) в аварійному режимі, що супроводжується заподіянням значної шкоди людині та навколишньому середовищу в основних галузях господарювання.

Основними напрямами передбачається забезпечити екологічно безпечне використання водних та інших природних ресурсів, три етапи їх реалізації, механізми гарантування, включаючи інституційні, нормативно-правові, економічні важелі та різні типи природоохоронних програм.

Особлива роль Основними напрямами відводиться правовому механізму, основу якого становить екологічне законодавство, визначаються перспективи його систематизації та інкорпорації, вдосконалення правових засад управління і контролю в галузі забезпечення екологічної безпеки, правового стимулювання громадян та їх об'єднань щодо здійснення природоохоронної діяльності, посилення еколого-правової освіти, науки, культури. Кодифікація першочергових актів екологічного законодавства включає невідкладне прийняття нових документів, зокрема закону про зони надзвичайних екологічних ситуацій, закону про екологічну (природо-техногенну) безпеку. В перспективі намічається розробка та прийняття єдиного кодифікованого законодавчого акта -- Екологічного кодексу України.

У комплексі заходів, передбачених Основними напрямами, чільне місце відводиться міжнародному співробітництву, розвитку його правової бази, в тому числі шляхом гармонізації національного екологічного законодавства із міжнародним правом.

Забезпечення екологічної безпеки є одним із завдань регулювання екологічних правовідносин поряд з використанням природних ресурсів та охороною довкілля. Він закріплює також пріоритет вимог екологічної безпеки, гарантує екологічно безпечне навколишнє природне середовище для життя і здоров'я людини як принцип правового регулювання екологічних правовідносин.

Згідно із Законом забезпечення екологічної безпеки є важливим напрямом державних, міждержавних, регіональних, місцевих та інших територіальних екологічних програм. Ці питання є предметом систематичних комплексних наукових екологічних, в тому числі еколого-правових досліджень, які сприяють розвитку галузі в цьому напрямі.

Ефективним засобом подолання екологічної кризи має стати правове забезпечення екологічної діяльності на основі практики застосування екологічного законодавства. Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм має надати Основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:

- складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо);

- складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарських структур.

При цьому розглядаються такі питання:

- використання природних ресурсів;

- використання техногенних родовищ корисних копалин;

- охорона довкілля;

- забезпечення екологічної безпеки;

- узагальнення практики здійснення контролю у галузі охорони довкілля;

- узагальнення судової практики застосування природоохоронного законодавства.

1) Систематизацію екологічного законодавства передбачається здійснювати у формі кодифікації та інкорпорації з визначенням першочергових та перспективних законів та правових актів.

Кодифікація першочергових актів екологічного законодавства включає:

- прийняття нових (невідкладних) законів України про екологічне страхування, рибне господарство, екологічну (природно-техногенну) безпеку;

- внесення змін до законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» Відомості Верховної Ради України. -- 1991.- № 41. - Ст. 546., «Про тваринний світ» Про тваринний світ - Закон України від 3 березня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. -- 1993. -- № 18. Ст.191., «Про природно-заповідний фонд» Про природно-заповідний фонд України -- Закон України від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- № 34. -- Ст. 502., «Про охорону атмосферного повітря» Про охорону атмосферного повітря -- Закон України. //Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- № 50. -- Ст. 678. та до Лісового кодексу України, Водного кодексу України Водний кодекс України. // Відомості Верховної Ради України. -- 1995. -- № 24. -- Ст. 190., Кодексу України про надра Кодекс України про надра. // Відомості Верховної Ради України. -- 1994. -- № 36. -- Ст. 340., Земельного кодексу України Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп.;