45

Міністерство праці і соціальної політики України

Чернігівський юридичний коледж

Шамаріна Тетяна Володимирівна

Курсова робота

з предмету: Екологічне право

на тему: Об'єкти екологічного права

Науковий керівник:

Толкач С.М.

Чернігів, 2003

Вступ

Відтоді як з'явилося людство, виникає й постійно існує взаємозв'язок людини і природи, забезпечується сприятливе для її існування навколишнє середовище. Однак поступово такі негативні явища в цій взаємодії, як вичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, порушення екологічних зв'язків у екосистемах починають призводити до екологічної кризи та інших катастрофічних явищ. Одним із прикладів таких явищ можна назвати Чорнобильську катастрофу, внаслідок якої проживання людей на великих територіях не тільки України, а й інших країн, зокрема Білорусі, Російської Федерації, стало неможливим або й небезпечним.

Забезпечення екологічної безпеки за сучасних умов є важливою проблемою державної екологічної політики та невід'ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України.

Кожний громадянин наділяється правом на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Йому гарантується екологічно безпечне довкілля та визнається пріоритетність вимог екологічної безпеки.

Проблеми екологічної безпеки та охорони навколишнього середовища (довкілля) з національних перетворилися на всесвітні й набули глобального характеру.

Необхідність розв'язання зазначених проблем потребує прийняття невідкладних заходів економічного, технічного, політичного, соціального та організаційного характеру, серед яких першочергове значення в екологічній політиці держави має створення національної екологічно-правової системи.

Слід зазначити, що до визнання України незалежною державою екологічне законодавство і право розвивалися як складові загальносоюзного законодавства і права. Тим часом наявність численних законодавчих та інших нормативно-правових актів українського законодавства в екологічній сфері стала основою для його подальшого вдосконалення в сучасних умовах. Така робота триває й сьогодні, що пов'язано з нагальністю створення необхідної екологічно-правової бази (основи) для забезпечення екологічної безпеки й охорони довкілля.

В ході написання курсової роботи мною будуть розглянуті такі важливі елементи екологічного права як його об'єкти. Складність розгляду даного питання полягає в тому, що коло об'єктів екологічного права досить розгалужене та регулюється великою кількістю нормативних актів. Досліджень з цього питання в спеціальній та загальній літературі не багато. І в зв'язку з прийняттям ряду нових законів, якими визначається правове регулювання об'єктів екологічного права та постійним внесенням до них змін і доповнень, більшість літературних джерел застаріло. Велика увага об'єктам екологічного права приділяється в працях таких науковців як Малишко М.І., Андрейцев В.І., Баб'як О.С., Біленчук П.Д. та ін.

Предметом дослідження моєї курсової роботи є навколишнє природне середовище, природні ресурси і комплекси, екосистеми та життя і здоров'я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства.

1. Поняття об'єктів екологічного права

Під об'єктами екологічного права розуміють сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів і комплексів, екосистем та життя і здоров'я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства. Баб'як О. С., Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посіб-ник. - К.: Атіка, 2000. С. 25. Відповідно до ст. 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 26 червня 1991 р. ВВР України.-- 1991.--№41.--Ст. 546. державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України. Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров'я і життя людей. Виділяються три види об'єктів екологічного права: диференційні (земля, надра, поверхневі та підземні води, ліси, тваринний та рослинний світ, атмосферне повітря), інтеграційні (навколишнє природне середовище, життя і здоров'я громадян від негативного впливу навколишнього природного середовища) та комплексні (природні комплекси - об'єкти і території природно-заповідного фонду, природно-соціальні умови і процеси - курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони, континентальний шельф та морська економічна зона, території, що зазнали екологічної катастрофи).

Об'єкти екологічного права можна зобразити схематично).



Рисунок 1. Об'єкти екологічного права Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. -- К.: Вентурі, 1996.

2. Види і правовий статус природних ресурсів як диференційних об'єктів екологічного права

2.1 Земля і надра як об'єкти екологічного права. Їх правове регулювання

Земля як основний і найважливіший об'єкт природи виникла й існує як планета Сонячної системи у космічному просторі. Особливість землі полягає в тому, що вона як продукт природи (природний об'єкт) виникає й існує незалежно від волі людей. Цим земля відрізняється від інших об'єктів права власності, які створені людиною.

Відповідно до Земельного кодексу України об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р.

Земля є головним засобом виробництва у сільському господарстві, вона є багатством будь-якого суспільства.

Найважливішою особливістю землі є її родючість, з чим тісно пов'язане поняття «ґрунт», тобто верхній родючий шар землі.

Земля використовується як територія для розселення людей і розміщення промислових об'єктів, шляхів та місць відпочинку.

Значну частину землі використовують у сільськогосподарському виробництві.

Правове регулювання раціонального використання, охорони земель включає і підвищення родючості ґрунтів, меліорацію земель, боротьбу з ерозією, захист рослин від хвороб, шкідників, бур'янів тощо.

До цього слід додати, що в правовому регулюванні земля як об'єкт виконує різні функції:

екологічну -- як природний об'єкт, що існує незалежно від волі людини;

економічну -- як об'єкт господарювання;

соціальну -- як місце й умови для життя людини;

політичну -- як територія держави, на якій поширюється державна влада. Малишко М.І. Екологічне право України: Навчальний посібник. -- К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2001. С. 162.

Залежно від цих функцій і правове регулювання здійснюється відповідно екологічним, цивільним, земельним та конституційним правом.

Якщо визначити специфіку суспільних відносин як предмета регулювання нормами земельного права, тобто земельних відносин, то вони насамперед визначаються особливостями об'єкта цих відносин -- землею.

Земля -- це насамперед територія, яка використовується для розміщення населених пунктів, виробництв, промисловості, транспорту.

Суттєво інша роль землі в сільському і лісовому господарстві, де вона не тільки є матеріальною умовою, а й активним виробничим фактором. У цих галузях земля є головним засобом виробництва, предметом праці, джерелом отримання продукції.

Особливістю землі як засобу виробництва порівняно з іншими її властивостями є обмеженість у просторі, постійність місцезнаходження, неможливість її зміни.

Земельні відносини, будучи вольовими суспільними відносинами, в більшості випадків виступають як економічні відносини.

З часу залучення землі до сфери виробництва для забезпечення людини продуктами харчування та готовими засобами життя земля стає власністю. Виникнення права власності на землю обумовлює економічний характер земельних відносин.

З огляду на ці особливості землі, її багатогранні роль і функції слід зазначити, що не всі суспільні відносини щодо землі є земельними.

Так, не е екологічними, а відповідно і земельними відносини, які не мають у своїй основі права власності. Приклад -- це відносини в сфері територіального верховенства, яким є територія держави як політична категорія.

Деякі відносини в галузі використання землі екологічного характеру, крім того, за змістом є також відносинами інших галузей. Це відносини, пов'язані з платою за землю, які є фінансовими відносинами.

Земля як природний об'єкт і загальна умова і засіб виробництва визначає і тісний взаємозв'язок земельних відносин із суспільними відносинами, які регулюються іншими галузями права.

Так, у силу загальної і тісної взаємодії між усіма природними ресурсами, які входять до сфери господарського використання, земельні відносини входять в єдину групу природоресурсових відносин поряд з водними, лісовими та надровими відносинами.

Таким чином, земля (в юридичному значенні) -- головна територіально-просторова частина довкілля (навколишнього природного середовища) у межах території України, матеріальна основа її територіальної цілісності, суверенітету й національної безпеки, що характеризується особливістю природної структури -- ґрунтового покриву, розміщення, поширення рослинності, водних об'єктів, корисних копалин та інших ресурсів, які формують сферу життя для людини та інших живих організмів, природні властивості якої використовуються на праві загального землекористування, диференціюється на окремі земельні ділянки (частини), які перебувають у власності українського народу або уповноваженого ним органу -- держави для задоволення загальнолюдських інтересів або на праві колективної і приватної власності з метою забезпечення корпоративних і особистих прав людини та права комунальної власності територіальних громад як матеріальної основи місцевого самоврядування, виступає основним засобом виробництва у сільському господарстві та інших галузях господарювання, операційною базою для системи розселення, в тому числі садівницьких поселень, розміщення галузей народного господарства, державного матеріального резерву та шляхів сполучення, є невід'ємною умовою, місцем, засобом і джерелом існування живих організмів, життєдіяльності людини, забезпечення її духовних і матеріальних потреб і вимагає у разі деградації здійснення заходів щодо відвернення небезпечного впливу на населення та якість довкілля Екологічне право : Особлива частина : Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. : Повний акад. курс / За ред. акад. АПрН В. І. Андрейцева. -- К.: Істина, 2001. С. 206..

Невід'ємною складовою частиною навколишнього природного середовища є надра.

Надра - це частина земної кори, яка розташована під поверхнею суші та дном водойми і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. Кодекс України Про надра від 27 липня 1994 року // ВВР України. -- 1994.-- № 36.--Ст.340.

Відповідно до ст. 13 Конституції України надра є виключною власністю українського народу і надаються тільки у користування Конституція України - Закон України від 28 червня 1996 р. // ВВР. - 1996. - № 30. - ст. 141.. Всі надра в Україні, як це передбачено чинним законодавством, об'єднані в державний фонд надр та державний фонд родовищ корисних копалин.

Державний фонд надр включає два види ділянок надр:

1) ділянки, що використовуються;

2) ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Державний фонд родовищ корисних копалин -- це усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами, які оцінені як промислові. Усі попередньо оцінені родовища корисних копалин складають резерв цього фонду.

Родовища корисних копалин -- це нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання.

Техногенні родовища корисних копалин -- це місця, де накопичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат при зберіганні, транспортуванні та використанні продуктів переробки мінеральної сировини.

Державний фонд родовищ корисних копалин є складовою частиною державного фонду надр, який формується департаментом геології та використання надр Мінекоресурсів спільно з Міністерством праці та соціальної політики України.

Порядок державного обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин регулюється відповідною постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 1995 р. № 75.

Корисні копалини за своїм значенням поділяються на два види: корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення. Віднесення корисних копалин до корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням департаменту геології та використання надр Мінекоресурсів України.

Державне регулювання в галузі використання та охорони надр охоплює повноваження органів державної влади та інших суб'єктів та основні напрями екологічної діяльності в цій галузі, а саме: геологічне вивчення надр; державний облік надр та родовищ корисних копалин; порядок здійснення надрокористування; регулювання користування для розробки родовищ; регулювання робіт, не пов'язаних з видобуванням; охорона надр; державний контроль і нагляд у галузі використання та охорони надр. Малишко М.І. Екологічне право України: Навчальний посібник. -- К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2001. С. 182.

2.2 Поняття водних об'єктів

Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та вразливими природними об'єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать три групи вод:

1) поверхневі води, які поділяються на: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, а також інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Водні об'єкти поділяються на об'єкти загальнодержавного та місцевого значення, що і визначає особливості їх використання та охорони.

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать чотири групи об'єктів:

внутрішні морські води та територіальне море;

підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки;

водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

- поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

- підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Води (водні об'єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування.

Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам місцевих, державних адміністрацій.

До відання Верховної Ради України в галузі регулювання водних відносин належать:

законодавче регулювання водних відносин та визначення основних напрямів державної політики в цій галузі;

розпорядження водним фондом України;

затвердження державних, міждержавних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

встановлення правового режиму використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів у зонах надзвичайних екологічних ситуацій;

регулювання розподілу платежів за спеціальне водокористування;

визначення повноважень місцевих рад і державних адміністрацій щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

вирішення інших питань у галузі законодавчого регулювання. Водний кодекс України від 6 червня 1995 р. // ВВР Ук-раїни.-- 1995.--№ 24.--Ст. 189.

2.3 Поняття про ліс як об'єкт екологічного права

Ліс -- це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. // ВВР України. -- 1994.-- № 17.--Ст.99.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні.

Усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Вона делегує місцевим радам свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені Лісовим кодексом України та іншими актами законодавства.

Місцеві ради в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду в постійне користування або вилучають їх у порядку, визначеному Земельним та Лісовим кодексами.

Надання земельних ділянок лісового фонду в тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Корисними властивостями лісів є їх здатність зменшувати вплив негативних природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, регулювати стік води, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища і очищати його, сприяти оздоровленню населення та його естетичному вихованню.

Лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва.

Лісові ресурси за своїм значенням поділяють на лісові ресурси державного і місцевого значення. До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок головного користування і живиця. До лісових ресурсів місцевого значення належать лісові ресурси, не віднесені до ресурсів державного значення.

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду поділяються на лісові та нелісові.

До лісових земель належать землі:

вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю;

не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами.

До нелісових земель лісового фонду належать землі:

зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, газо- і нафтопроводів та підземними комунікаціями тощо;

зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства);

зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

До лісового фонду не належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках. Питання створення, охорони і використання насаджень, що не належать до лісового фонду, регулюються актами законодавства України, які не належать до лісового законодавства.

Відповідно до лісового законодавства України всі ліси України за екологічним і господарським значенням поділяють на першу і другу групи.

До першої групи належать ліси, що виконують природоохоронні функції. В свою чергу залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси першої групи належать до різних категорій захисності:

- водоохоронні (смуги лісів уздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів, включаючи смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів);

- захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів уздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища). До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць, захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг;

- санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій).

До першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, ліси, що мають наукове або історичне значення (включаючи генетичні резервати), лісоплодові насадження і субальпійські деревні та чагарникові угруповання.

До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення, і для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.

2.4 Атмосферне повітря

Повітряне середовище є однією із найважливіших умов життя, складовою частиною оточуючого нас навколишнього середовища. Якщо без їжі людина може прожити до місяця, без води -- до тижня, то без повітря -- лише декілька хвилин.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про охорону атмосферного повітря” від 16 жовтня 1992 р., атмосферне повітря є життєво важливим компонентом навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень. ВВР України.-- 1992.-- № 50.-- Ст. 678.

Повітряне середовище виконує різне призначення, основними видами якого є біологічне, транспортне та виробниче.

Для того щоб жити, всі живі істоти поглинають із повітря кисень. Рослинний світ засвоює із повітря вуглекислий газ. У той же час склад сучасної атмосфери складається з певної пропорції цих та деяких інших хімічних речовин і їх зміна під впливом неконтрольованої діяльності людства призводить до негативних екологічних наслідків та явищ. Малишко М.І. Екологічне право України: Навчальний посібник. -- К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2001. С. 247.

Особлива увага приділяється озоновому шару атмосфери. Його основне призначення полягає в охороні живої природи і людини від згубного впливу ультрафіолетового випромінювання. Він представляє собою прошарок атмосфери в межах стратосфери, що знаходиться на висоті 7-8 км (на полюсах), 17-18 км (на екваторі) і до 50 км над поверхнею Землі. Озоновий шар відрізняється підвищеною концентрацією молекул озону (в 10 раз вище, ніж біля поверхні Землі), що дозволяє поглинати ультрафіолетове випромінювання, руйнівне для біоорганізмів.

Забруднення оточуючого середовища хімічними речовинами, серед яких є і озоноруйнуючі, призводить до поступового зниження озону. Виникають простори зі зниженим вмістом озону (до 50 %), які отримали назву озонових дір. З 1987 р. зареєстрована розширюючася зона зниженого вмісту озону (по 4 %на рік).

Не дивлячись на визнання охорону даного природного об'єкту світовим співтовариством приоритетною , не всі держави готові вирішувати цю проблему. І справа навіть не у відсутності правового механізму, а в тому, що ця проблема перш за все економічного характеру. Один із найбільш ефективних засобів охорони озонового шару на сьогоднішній день - заміна озоноруйнівних речовин. Проте не всі держави можуть дозволити собі придбання нових технологій. Т.Г. Пучинина. Основы экологического права: Учебное пособие. Красноярск.: Изд. центр КГУ, 1999.

2.5 Тваринний і рослинний світи як об'єкти екологічного права

Тваринний світ є одним з основних компонентів навколишнього природного середовища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей. Про тваринний світ: Закон України від 13 грудня 2001 року

В інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в Україні з участю підприємств, установ, організацій і громадян здійснюються заходи щодо охорони, відтворення і науково обґрунтованого, невиснажливого використання тваринного світу.

Відповідно до законодавства України об'єктами тваринного світу є:

- дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі;

- частини диких тварин (роги, шкіра тощо);

- продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо).

Об'єкти тваринного світу, а також нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця токування, линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є середовищем їх існування та шляхами міграції, підлягають охороні.

Дикі тварини, що перебувають в стані природної волі, а також інші об'єкти тваринного світу, що перебувають у межах територіальних і внутрішніх морських вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, водойм, що знаходяться на території більш ніж однієї області, державних мисливських угідь, територій природно-заповідного фонду України і лісів державного значення, належать до природних ресурсів загальнодержавного значення.

У законодавстві України поряд з землею, надрами, водами, лісами, атмосферним повітрям та тваринним світом закріплено правовий режим такого найбільш поширеного природного ресурсу (об'єкта), як рослинний світ.

Рослинний світ як природний об'єкт визначається як сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території.

Правовий режим рослинного світу поділяється на два види суспільних відносин, які регулюються різними нормативно-правовими актами.

Так, правові відносини у сфері охорони, використання і відтворення рослинного світу, який існує в вільному природному стані, регулюється Законом України «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 р. та відповідними нормами Конституції України, законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд». Лісовим кодексом України, іншими нормативно-правовими актами.

Друга група правових відносин у сфері охорони, використання та відтворення рослин та багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення регулюється законами України «Про захист рослин», «Про карантин рослин», «Про пестициди і агрохімікати» та іншими нормативно-правовими актами.

Для екологічного права більшою мірою має значення законодавство про рослинний світ, яке регулює суспільні відносини у сфері охорони, використання і відтворення таких об'єктів, якими є дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, їх угруповання і місце зростання. Дикорослими рослинами вважаються рослини, що природно зростають на певній території.

Об'єкти рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням для потреб виробництва та інших потреб, вважаються природними рослинними ресурсами. Вони поділяються за своєю екологічною, господарською, науковою, оздоровчою, рекреаційною цінністю та іншими ознаками на природні рослинні ресурси загальнодержавного та місцевого значення.

Законодавством України про рослинний світ до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення віднесено:

1) об'єкти рослинного світу в межах:

- внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та виключної (морської") економічної зони України;

- поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів), що розташовані й використовуються на території більш ніж однієї області, а також їх притоків усіх порядків;

- природних та біосферних заповідників, національних природних парків, а також заказників, пам'яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення;

2) лісові ресурси державного значення;

3) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою знищення, судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України;

4) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Про рослинний світ: Закон України від 14 квітня 1999 р. // Голос України.-- 1999.-- 12 травня.

Крім того, до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення законодавством України можуть бути віднесені й інші об'єкти рослинного світу.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення законодавством України віднесені дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, не віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення.

3. Інтеграційні об'єкти екологічного права

3.1 Навколишнє природне середовище як об'єкт екологічного права

Навколишнє природне середовище - це сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 26 червня 1991 р. //ВВР України.-- 1991.--№41.--Ст. 546. .

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Основними принципами охорони навколишнього природного середовища є:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

е) науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

є) обов'язковість екологічної експертизи;

ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

з) науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

и) безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

і) стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;

к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

3.2 Охорона життя і здоров'я громадян від негативного впливу навколишнього природного середовища

Кожний громадянин України має право на:

а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище;

б) участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних та господарських органів, установ та організацій з цих питань;

в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

д) об'єднання в громадські природоохоронні формування;

е) одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення;

є) участь в проведенні громадської екологічної експертизи;

ж) одержання екологічної освіти;

з) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Екологічні права громадян забезпечуються:

а) проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

б) обов'язком міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об'єктів;

в) участю громадських об'єднань та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

е) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 26 червня 1991 р. //ВВР України.-- 1991.--№41.--Ст. 546.

Діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України.

Україна гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством.

Ради, спеціально уповноважені державні органи управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів зобов'язані подавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо поліпшення стану навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.

Порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України.

4. Об'єкти екологічного права, що перебувають під особливою охороною держави

4.1 Поняття та види природно-заповідного фонду

На Землі лишилося небагато місць, які не використовуються людиною для задоволення своїх численних і постійно зростаючих потреб і які зберегли свій первісний вигляд. Особливо актуально це для України, територія якої зазнала потужного антропогенного і техногенного навантаження. На сьогодні збереглося близько 30% природної рослинності, яка перебуває на різних стадіях трансформації. Особливу тривогу викликає стан збереження генофонду рідкісних і таких видів рослин та тварин, що перебувають під загрозою зникнення, унікальних та типових природних комплексів (ландшафтів).

З метою збереження і передачі прийдешнім поколінням багатств генофонду природи України окремі ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються відповідно до екологічного законодавства територією чи об'єктом природно-заповідного фонду України.

Законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання (преамбула Закону України від 16 червня 1992 р. «Про природно-заповідний фонд України») ВВР України. -- 1992. -- № 34. -- Ст. 502. .

Сутність і зміст правового режиму природно-заповідного фонду визначається цільовим призначенням його територій та об'єктів.

До складу природно-заповідного фонду України входять природні заповідники, національні природні парки, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

За соціально-екологічною спрямованістю заповідництво в Україні поділяється на два види: природні території та об'єкти (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища) та штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Класифікація форм природного заповідництва базується на принципі унікальності природного об'єкта, його наукової, історичної або естетичної цінності і залежить від органів, які прийняли рішення про організацію охорони природних ресурсів. Так, природні заповідники створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для цієї ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів тощо; біосферні заповідники створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового моніторингу навколишнього природного середовища та його вивчення; національні природні парки створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Залежно від унікальності, наукової, екологічної або естетичної цінності заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

У свою чергу, залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками та пам'ятками природи, мети і необхідності режиму охорони заказники можуть поділятися на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи -- на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Законодавством Автономної Республіки Крим можуть бути встановлені додаткові категорії територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом здійснення правових заходів, передбачених ст. 8 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» ВВР України. -- 1992. -- № 34. -- Ст. 502. :

встановленням заповідного режиму, тобто такої сукупності науково обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів; організацією систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об'єктів (здійснення фонового моніторингу навколишнього природного середовища); проведенням комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання (здійснення науково-дослідних робіт різного напрямку); додержанням вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності; розробки проектної, проектно-планувальної документації землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічної експертизи; запровадженням економічних важелів стимулювання і охорони; здійсненням державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання; встановленням підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об'єктів; проведенням широкого міжнародного співробітництва у цій сфері тощо.

Заповідна охорона природи є тим аспектом природоохоронної діяльності, який називають охороною природи у вузькому розумінні, охороною природи в «чистому» вигляді, консервативною охороною, з якої, власне, і розвинувся нинішній інститут охорони природи.

4.2 Поняття і юридична природа курортних, лікувально-оздоровчих зон та курортів

Курортні зони -- це освоєні природні території на землях оздоровчого значення, що мають природні лікувальні ресурси та фактори, необхідні для їх експлуатації будівлі і споруди з об'єктами інфраструктури, які використовуються, в тому числі шляхом промислового освоєння, з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та поліпшення здоров'я людей. Це -- мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси зі сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Лікувально-оздоровчі зони -- це території, які мають виражені природні лікувальні, оздоровчі ресурси і фактори, сприятливі для поновлення і зміцнення здоров'я людей.

Природними лікувальними ресурсами є природні утворення, які формують особливі ландшафти і мікрокліматичні умови в регіоні, що справляють на організм людини оздоровчий ефект -- пляжі, акваторії морів, внутрішні водосховища, повітряний басейн, парки, лісопарки, лісні і гірські масиви, соляні (гірські) виробки гоню.

Природними оздоровчими факторами є природні явища, які присутні і виявляються в конкретній місцевості в найоптимальніших для організму людини концентраціях і сполученнях: тривалість, інтенсивність і радіаційна безпека сонячного випромінювання, вологість повітря, інтенсивність і направленість вітрів, рівень аеровізації атмосфери, температура навколишнього середовища.

Курорт -- це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі, споруди з об'єктами інфраструктури, яка використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні. На такій території розташовані санаторно-курортні заклади, заклади відпочинку і культури, видовищні підприємства, підприємства громадського харчування, торгівлі і побутового обслуговування, призначені для обслуговування осіб, що прибувають на курорт для лікування і відпочинку.

Курортні, лікувально-оздоровчі зони і курорти поділяються на види:

-- за цінністю природних лікувальних ресурсів та факторів;

-- за видами таких ресурсів.

За першою ознакою розрізняють курортні, лікувально-оздоровчі зони і курорти державного та місцевого значення. До територій державного значення відносяться такі, що мають особливо цінні і унікальні природні лікувальні ресурси. Це ресурси, які рідко зустрічаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси у родовищах та є особливо сприятливими і ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

До таких територій місцевого значення належать території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси. Це ресурси, які зустрічаються в різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

За другою ознакою курортні, лікувально-оздоровчі зони і курорти можна поділити на чотири основних види: бальнеологічні; грязьові; кліматичні; змішані. Території, на яких провідним природним лікувальним фактором є мінеральні води, що використовуються для зовнішніх бальнеопроцедур, а також для прийому усередину відносяться до бальнеологічних. Якщо таким фактором виступають лікувальні грязі, що використовуються у вигляді грязьових аплікацій і грязьових тампонів для порожнинного лікування, то зони відносять до грязьових. Для кліматичних зон основним лікувальним фактором є сприятливий клімат, зумовлений географічним розміщенням місцевості, її висотою над рівнем моря, рельєфом, характером рослинності та іншими особливостями. Території, що володіють кількома природними курортними і лікувальними факторами, належать до змішаних, наприклад, бальнеогрязевих, бальнеокліматичних, кліматогрязевих і т.ін.

З урахуванням цієї ознаки визначається медичний профіль (спеціалізація) курортів. За своєю спеціалізацією курорти поділяються на курорти загального призначення та спеціалізовані курорти для лікування конкретних захворювань.

4.3 Поняття рекреаційних зон

Правовий режим використання та охорони рекреаційних зон сприяє реалізації права громадян на безпечне навколишнє середовище. Використання та охорона рекреаційних зон має на меті забезпечити права громадян на дозвілля та відпочинок, на збереження та поліпшення їх здоров'я, на задоволення їх духовних і культурних потреб. Екологічне право : Особлива частина : Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. : Повний акад. курс / За ред. акад. АПрН В. І. Андрейцева. -- К.: Істина, 2001. С.502.

Рекреаційні зони -- це ділянки суші та водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення та туризму, для відновлення життєвих сил і працездатності людини, забезпечення екологічної безпеки Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 26 червня 1991 р. //ВВР України.-- 1991.--№41.--Ст. 546.. При цьому законодавець не пов'язує поняття рекреаційних зон з безпосереднім використанням тих чи інших територій в рекреаційних цілях, а передбачає можливість такого використання.

Поняття рекреаційних зон можна визначити, характеризуючи їхній склад. Рекреаційні зони включають:

а) ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних і наметових туристсько-оздоровчих загонів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристських станцій, навчально-туристських стежин, маркованих трас, дитячих і спортивних загонів, розташованих за межами земель оздоровчого призначення;

б) ділянки парків, приміських зелених зон навколо міст та інших населених пунктів;

в) ділянки ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів;

г) місцевості, що використовуються для туристичних походів, подорожування, спорту та відпочинку, огляду мальовничих краєвидів та історичних пам'яток, для фенологічних спостережень тощо.

Зазначений перелік не є вичерпним, бо до складу рекреаційних зон можуть входити й інші території, призначені для відпочинку населення.

5. Виключна (морська) економічна зона та континентальний шельф як об'єкти правового регулювання, використання і охорони

Поєднання розгляду правового режиму виключної (морської) економічної зони та правового режиму континентального шельфу зумовлено тим, що ці об'єкти становлять єдину екосистему, де здійснюється комплексне використання і охорона надр, вод і об'єктів тваринного світу.

Особливість правового регулювання, використання і охорони виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу полягає у застосуванні не тільки норм національного законодавства, а й Конвенції 00Н з морського права 1982 р. Саме в частині V Конвенції «Виключна економічна зона» та частині VI «Континентальний шельф» містяться норми, що закріплюють суверенні права, юрисдикцію та обов'язки прибережної держави щодо використання та охорони цих об'єктів.