ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Юридична природа злочинів проти власності

1.1 Поняття злочинів проти власності та їх предмет посягання

1.2 Об”єктивні та суб”єктивні елементи злочинів проти власності, як критерії їх поділу

Розділ 2. Кримінально-правова характеристика злочину проти власності - крадіжки

2.1 Поняття крадіжки та її об”єктивні ознаки

2.2 Предмет крадіжки та її суб”єктивні ознаки

Розділ 3. Практика розгляду злочинів проти власності в Україні та її судове узагальнення

Висновки

Література і нормтаивні акти

Вступ

У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання багатьох інших інститутів права. Це вимагає від держави брати на себе захист права власності, в тому числі й кримінально-правовими засобами.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Необхідно відзначити, що сьогодні в науковій літературі по кримінальному праву приділяється велика увага розгляду проблем, пов'язаних зі злочинами проти власності, а так само дослідженню окремих складів злочинів цієї категорії.

Мета цієї роботи полягає у здійсненні аналізу кримінально-правових характеристик злочинів проти власності.

Головні завдання цієї роботи полягають у вивченні особливостей вказаної категорії злочинів і полягають у наступному:

визначити основні ознаки злочинів проти власності;

дати характеристику об'єкту та предмету злочинів проти власності;

окреслити критерії поділу на види злочинів проти власності, які існують в юридичній літературі та визначені чинним кримінальним законодавством;

навести приклади узагальнення судової практики розгляду злочинів проти власності.

В якості об'єкта дослідження в цій роботі виступає чинний Кримінальний Кодекс України, а також коментарі та монографії відомих фахівців в галузі кримінального права, таких як:

Потебенька М.О., Андрушка П.П., Гончаренка В.Г., Кудрявцева В.В., Попова В.І. та ін.

Методологічною основою в роботі є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу правових явищ.

З цією метою використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо.

У процесі розроблення проблеми використовувалися порівняльно-ретроспективний, формально-логічний, системно-функціональний, структурно-функціональний, порівняльно-правовий та інші методи дослідження.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел.

Розділ 1. Юридична природа злочинів проти власності

1.1 Поняття злочинів проти власності та їх предмет посягання

Вважається, що злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ -- право власності.1¹ Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий. -- Киев, 2004. С. - 415

Передбачення в одному розділі Особливої частини Кримінального кодексу України (далі - КК) відповідальності за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб'єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України та законодавство України про власність: колишній Закон “Про власність” (втратив чинність у травні 2007 року), Цивільний кодекс України (набув чинності з 01 січня 2004 року) та ін.

За суб'єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює:

а) право власності українського народу;

б) право державної власності;

в) право комунальної власності;

г) право колективної власності (у т.ч. підприємств, громадських організацій та інших об'єднань громадян);

д) право приватної власності, у тому числі право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство;

е) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

Особливість злочинів протии власності характеризує, в першу чергу, їх предмет.

Предметом абсолютної більшості злочинів проти власності закон називає майно -- речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру.

До фізичних ознак належить те, що вказані речі можуть бути вилучені з володіння законного власника або пошкоджені чи знищені. Іншими словами, предметом таких злочинів можуть бути речі у фізичному розумінні цього слова. Людина як фізична особа не може бути предметом злочинів проти власності -- її викрадення, а також інше незаконне заволодіння слід кваліфікувати за відповідними статтями розділів III або XX Особливої частини КК.

Економічними ознаками таких речей є те, що вони повинні:

1) мати мінову та споживчу вартість, здатність задовольняти матеріальні та пов'язані з ними потреби людини;

2) бути відокремлені від природного середовища чи бути створені заново. Звичайним проявом вартості речі є її грошова оцінка.1¹ Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу УКраїни. 6-е видання. За редакцією В.Ф. Бойко та інших. Київ. “А.С.К.” 2004. С. - 391

З огляду на це, предметом злочинів проти власності, які полягають у вилученні майна з володіння іншої особи, визнаються документи, які виконують роль грошового еквівалента і надають майнові права без будь-якого додаткового оформлення (цінні папери, білети грошово-речової лотереї, талони на паливно-мастильні матеріали, білети на проїзд транспортом тощо).

Не визнаються предметом таких злочинів (принаймні, закінчених), так звані легітімаційні знаки (жетони камери схову, гардеробні номерки тощо), а також різноманітні накладні, квитанції, чеки, довіреності, інші документи, які самі по собі не мають вартості, а лише надають право на одержання майна. Це ж стосується і квитків на проїзд авіаційним, автомобільним, водним та залізничним транспортом, які можуть бути використані за призначенням лише після додаткового оформлення (внесення прізвища володільця, заповнення іншого тексту, скріплення печаткою, компостування тощо). Заволодіння такими предметами утворює готування до відповідних посягань і підлягає правовій оцінці з урахуванням положень ст. 14 КК.

Викрадення, привласнення, вимагання офіційних чи приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності і не мають грошової оцінки та мінової властивості, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а також їх умисне знищення чи пошкодження, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах, не може визнаватися злочином проти власності і за наявності підстав потребує кваліфікації за ст. 357 КК.

Предметом викрадення, вимагання, привласнення, розтрати, заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем не можуть виступати природні багатства в їх природному стані -- блага, які, хоч і мають об'єктивну цінність, проте не створені повністю або частково працею людини (наприклад, ліс на пні, дичина у лісі, риба у природних водоймах).

Протиправне обернення таких об'єктів у свою власність за наявності підстав може розглядатися як злочини проти довкілля і кваліфікува-тася, зокрема, за ст. ст. 246, 248, 249 КК. Проте такі саме дії щодо природних об'єктів, які вилучені з природного стану завдяки вкладеній праці людини, розглядаються залежно від способу посягання як викрадення чи інший злочин проти власності.

Так, дії осіб, винних у заволодінні заготовленим чи складованим лісом, у незаконних вилові риби або добуванні водних тварин, що вирощуються підприємствами, організаціями чи приватними особами в спеціально влаштованих чи пристосованих водоймах, або незаконному заволодійні рибою, водними тваринами, виловленими цими юридичними або фізичними особами, а також дикими тваринами і птахами, які перебувають у розплідниках і вольєрах, слід кваліфікувати як викрадення чужого майна чи інший відповідний злочин проти власності, У таких ситуаціях матеріальні об'єкти природи, будучи включеними у виробничо-трудовий процес, набувають якості товарної продукції -- предмета злочину проти власності.

Юридичними ознаками майна як предмета злочинів проти власності є те, що:

по-перше, таке майно повинно бути чужим для винного;

по-друге, воно, як правило, має належати на праві власності іншому суб'єкту права власності;

по-третє, воно не повинно виступати предметом злочинів, відповідальність за які передбачена іншими розділами Особливої частини КК.1¹ Кримінальне право. Особлива частина: Підручник/Під ред. д.ю.н. проф. Н. И. Вєтрова і д.ю.н. проф. Ю. И. Ляпунова - К., Новий Юрист, 2002 р., С. - 92

Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного. Не є власниками майна колективних підприємств, підприємств, які засновані на власності об'єднань громадян, акціонерних товариств члени (акціонери) цих підприємств, об'єднань і товариств, а. тому незаконне заволодіння ними таким майном, знищення чи пошкодження його утворює склад відповідного злочину проти власності.

Не є чужим для кожного з подружжя, а отже не може визнаватися предметом злочинів проти власності майно, яке нажите подружжям за час шлюбу і яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя.

Водночас, роздільне майно подружжя (яке належало кожному з подружжя до одруження, одержане ним під час шлюбу в дар чи в порядку успадкування, або належить йому за шлюбним контрактом, а також речі індивідуального користування, за винятком коштовностей і предметів розкоші) є власністю кожного з них, отже неправомірне заволодіння ним, його пошкодження чи знищення одним із членів подружжя утворює склад відповідного злочину проти власності.

Таким, що перебуває у спільній сумісній власності, слід визнавати також майно, набуте в результаті спільної праці членів сім'ї, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними.

Не є чужим для осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, майно такого господарства, оскільки воно належить їм за правом сумісної власності. Виняток з цього становлять випадки, коли майно такого господарства розділено між такими особами відповідно до укладеної між ними угоди або якщо ними утворено селянське (фермерське) господарство у формі юридичної особи.

Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, прекурсорів, обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, документів, штампів, печаток чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службової особи своїм службовим становищем, викрадення предметів, які знаходяться в місці поховання або на трупі, викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства, викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених, не може кваліфікуватися за статтями, зазначеними у цьому розділі.

Незаконне заволодіння таким специфічним майном виділене законодавцем в окремі склади злочинів (ст. ст. 262, 308, 312, 313, 357, 297, 410, 432 КК).

Необхідно зазначити, що предметом злочинів проти власності може бути як рухоме, так і нерухоме майно: житлові будинки, квартири, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба та насадження на земельній ділянці, вироблена продукція, акції, деякі інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Привласнення особою знайденого або чужого цінного майна, що випадково опинилося у неї, не є викраденням і виділено законодавцем у самостійний склад злочину (ст. 193 КК).

Майну як предмету злочинів проти власності, пов'язаних з його знищенням чи пошкодженням (ст. ст. 194--196 КК), притаманні певні особливості порівняно з майном як предметом викрадення, привласнення, вимагання майна, заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службової особи своїм службовим становищем (ст. ст. 185--187, 189--191 КК). Адже, як правило, неможливим є викрадення нерухомого майна, лісів, надр, як таких. Знищення ж перелічених об'єктів або їх пошкодження є реально можливим. З іншого боку, можна вимагати право на майно, але знищити чи пошкодити таке право неможливо.

1.2 Об”єктивні та суб”єктивні елементи злочинів проти власності, як критерії їх поділу

Родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини КК, є врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном.

Додатковими обов'язковими об'єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства або погрози його застосування (на сильницький грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна) виступають здоров'я, життя, психічна або фізична недоторканість людини.

При знищенні чи пошкодженні майна додатковими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок екологічна безпека.

Об'єктивна сторона злочинів проти власності полягає у:

1) викраденні (ст. ст.ст.185--188 КК);

2) привласненні (ст. 191 КК);

3) розтраті (ст. 191 КК);

4) вимаганні майна (ст. 198 КК);

5) заволодінні ним шляхом шахрайства (ст. 190 КК);

6) заволодінні ним шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ст. 191 КК);

7) вчиненні інших дій, спрямованих на порушення права власності (ст. ст. 192--198 КК).

За способом вчинення, предметом злочину, іншими об'єктивними, а також суб'єктивними ознаками злочини проти власності можна поділити на три групи:

1)діяння, які характеризуються протиправним корисливим оберненням на свою користь чи користь інших осіб чужого майна, яке заподіює пряму шкоду власникові і здійснюється, як правило, проти волі власника:

крадіжка (ст. 185 КК);

грабіж (ст. 186 КК);

розбій (ст. 187 КК);

вимагання (ст. 189 КК);

шахрайство (ст. 190 КК);

привласнення і розтрата, вчинені особою, якій майно ввірене чи перебуває в її віданні (ч.1 ст. 191 КК);

привласнення, розтрата, заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч 2 ст. 191 КК),

2)діяння, які характеризуються протиправним, як правило корисливим заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь чи користь інших осіб чужого майна (без заподіяння прямих збитків власникові) або з оберненням на свою користь майна, яке не є чужим (є нічийним):

заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК);

привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї (ст. 193 КК),

придбання або збут майна, за відомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198 КК);

3)некорисливі посягання на власність, пов'язані з заподіянням майнової шкоди власникові іншим чином: знищення або пошкодження майна (ст. ст. 194, 196 КК); погроза знищення майна (ст. 195 КК), порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК).

Необхідно зазначити, що злочини, які належать до першої групи, до набрання чинності Кримінальним кодексом 2001 року в кримінальному праві іменувались розкраданням.

Аналіз змісту кримінально-правових норм цього та інших розділів Особливої частини КК 2001 р. (зокрема, передбачених ст. ст.ст. ст. 234, 262, 297, 308, 312, 313, 357, 362, 410 КК) не дає підстав для об'єднання цих діянь зазначеним поняттям, оскільки:

а) у цьому КК воно не передбачено;

б) вживаним у цьому КК терміном “викрадення” охоплюється лише вилучення чужого майна шляхом крадіжки (ст. 185 КК), грабежу (ст. 186 КК) та розбою (ст. 187 КК).

Фахівці зазначають, що злочини першої групи є найбільш небезпечними посяганнями на власність, оскільки вони полягають у протиправному безоплатному вилученні чужого майна і оберненні його на користь винної особи або інших осіб, що завдає шкоди власникові чи іншому володільцю цього майна.1¹ Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу УКраїни. 6-е видання. За редакцією В.Ф. Бойко та інших. Київ. “А.С.К.” 2004. С. - 402

Протиправність діяння тут означає, що заволодіння чужим майном відбувається:

1) у спосіб, який заборонено законом;

2) особою, яка не має права на таке майно.

Під безоплатністю розуміється вилучення майна на користь винного або інших осіб без еквівалентної заміни, тобто без рівноцінного відшкодування вилучених матеріальних цінностей іншим майнем, грошовими коштами або людською працею. Часткове (нееквівалентне) відшкодування вартості вилученого майна не виключає наявності в діях винної особи складу зазначених злочинів.

Вилучення у вказаний вище спосіб майна призводить до заподіяння його власникові чи іншому володільцю реальної і прямої майнової шкоди. Заподіяння матеріальної шкоди у вигляді упущеної (втраченої) вигоди не може визнаватися ознакою цих злочинів, оскільки при цьому не відбувається вилучення майна із фондів його власника.

Зміст об'єктивної сторони кожного кримінальне караного посягання на власність буде розкрито у коментарі до відповідних статей цього розділу.

Суб'єктом злочинів, передбачених ст. ст. 185--187, 189, ч. 2 ст. 194 КК, може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку, а злочинів, передбачених ст. ст. 188, 190, 192, 193, ч. 1 ст. 194, ст. ст. 195, 196, 198 КК, -- осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Суб'єкт злочинів, передбачених ст. ст, 191 і 197 КК, -- спеціальний. Ним може бути особа, котрій майно було ввірене чи перебувало в її віданні (ч. 1 ст. 191 КК), службова особа (ч. 2 ст, 191 КК), особа, котрій доручені зберігання чи охорона чужого майна (ст. 197 КК).

Суб'єктивна сторона злочинів проти власності першої групи (викрадення, привласнення, розтрати, вимагання майна, заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службової особи своїм службовим становищем) характеризується прямим умислом і корисливою метою. Суб'єкт злочину усвідомлює, що:

а) майно, яким він протиправне заволодіває, є для нього на даний момент чужим і він не має на нього права;

б) вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника чи іншої особи, у володінні якої воно знаходиться, але, незважаючи на це, він бажає ним заволодіти або обернути на свою користь чи користь інших осіб.

Суб'єктивна сторона злочинів протії власності другої групи (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї, придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом) також характеризується прямим умислом і, як правило, корисливим мотивом.

Злочини проти власності, які становлять третю групу, з суб'єктивної сторони характеризуються умисною (умисне знищення або пошкодження майна, погроза знищення майна) або необережною (необережне знищення або пошкодження майна, порушення обов'язків щодо охорони майна) формою вини.

Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності полягає в прагненні винного протиправне обернути чуже чи нічийне майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь.

В результаті протиправного вилучення чи заволодіння чужим майном або обернення на свою користь нічийного майна винний або інші особи одержують фактичну можливість володіти, користуватися чи розпоряджатися таким майном як своїм власним, а власник цього майна такої можливості позбавляється.

Протиправне вилучення чужого майна в рахунок повернення боргу не може визнаватися злочином проти власності, оскільки у таких випадках не заподіюєтьсх шкода об'єктові таких злочинів (праву власності). Не може розглядатися як злочин проти власності заволодіння майном, здійснене всупереч встановленого законом порядку, у випадку, коли винний вважав, що він має право на володіння, користування або розпорядження таким майном.

Відсутній злочин проти власності і у випадку, коли кошти, недостача яких встановлена, витрачались не на особисті потреби службової особи, яке їй було ввірене чи було у її віданні, чи на потреби інших осіб (родичів, близьких, керівництва), н на покриття виробничих витрат у широкому розумінні цього поняття.

Судова практика не визнає також таким злочином заволодіння особою майном однієї державної чи колективної організації виключно для того, щоб використати вилучене в інтересах іншої державної чи колективної організації, оскільки у такому випадку винний здійснює протиправне заволодіння майном не у власних інтересах чи інтересах близьких йому осіб, а прагне забезпечити нормальні умови для виробничої діяльності на конкретному підприємстві чи в організації. За наявності підстав такі діяння можуть розглядатися як самоправство, зловживання владою чи службовим становищем або інший злочин.

До ознак, залежно від наявності яких виділяються кваліфіковані та особливо кваліфіковані види злочинів проти власності першої групи, закон відносить вчинення таких діянь:

1) повторно,

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) організованою групою;

4) у великих;

5} особливо великих розмірах;

6) із заподіянням значної шкоди потерпілому.

До обставин, що обтяжують крадіжку, грабіж і розбій, віднесено також вчинення цих злочинів з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище. Крім того, для грабежу, розбою, викрадення шляхом демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання і вимагання передбачено специфічні для цих посягань обставини, які будуть розглянуті при аналізі ст.ст. 186-- 189 КК.

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 185 КК крадіжка, грабіж, вимагання, шахрайство, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем визнаються вчиненим повторно, якщо вони вчинені особою, яка раніше вчинила будь-який із цих злочинів, розбій (ст. 187 КК) чи викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем (ст. 262 КК).

Повторності не буде, якщо:

- на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин;

- судимість за раніше вчинений злочин знята з винного в порядку амністії чи помилування, погашена чи знята згідно зі ст. ст. 88 -- 91 КК;

- винна особа, хоча раніше і вчинила діяння, що містять ознаки злочинів, передбачених у п. 1 примітки до ст. 185 КК, була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

У випадку вчинення особою декількох злочинів, передбачених ст. ст. 185, 186, 189, 190 або 191 КК, її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак слід кваліфікувати за частиною другою ст. ст. 185, 186, 189, 190 КК або частиною третьою ст. 191 КК. Додатково кваліфікува ти перший злочин ще і за частинами першими ст. ст, 185, 186, 189( 190 КК або ч. ч. 1 чи 2 ст. 191 КК не потрібно. У разі вчине«ня декількох посягань на власність різними способами перший злочин (за відсутності інших кваліфікуючих ознак) глід кваліфікувати за частиною першою відповідної статгі (у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 191 КК, частинами першою чи другою цієї статті), а інші, як вчинені повторно, за частинами другими відповідних статей КК (у разі вчинення злочину, передбаченого ст, 191, частиною третьою цієї статті).

Оскільки конструкція різних форм посягань на власність така, що вчинення їх групою осіб може кваліфікуватися як за ознакою вчинення їх групою осіб за попередньою змовою, так і за ознакою вчинення організованою групою, то відмежування групи осіб за попередньою змовою від організованої групи має вирішальне значення для правильної кваліфікації протиправного вилучення чужого майна чи заволодіння ним за цими ознаками.

Розглянемо особливості кримінально-правових харктеристик злочинів проти власності на прикладі такого злочинного посягання, як крадіжка.

Розділ 2. Кримінально-правова характеристика злочину проти власності - крадіжки

2.1 Поняття крадіжки та її об”єктивні ознаки

Кримінально-правова характеристика крадіжки дається ст. 185 КК, яка передбачає, що таємне викрадення чужого майна (крадіжка) -- карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Ч. 2 ст. 185 КК зазначає, що крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, -- карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Ч. 3 ст. 185 КК встановлює, що крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, -- карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

Ч. 4 ст. 185 містить норму про крадіжку, вчинену у великих розмірах, що карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Ч. 5 ст. 185 КК встановлює, що крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою, -- карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Необхідно зазначити, що ст. 185 КК містить Примітку, в якій дається характеристика окремих кваліфікуючих ознак. Як крадіжки, так й інших злочинів проти власності.

Відповідно до вказаної Примітки - у статтях 185, 186 та 189--191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених вказаними статтями або статтями 187, 262 КК.

У статтях 185, 186, 189 та 190 КК значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У статтях 185--191 КК у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

У статтях 185--187 та 189--191 КК в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Об'єктом крадіжки є право власності на майно фізичних і юридичних осіб.

Майно як предмет крадіжки, -- це речі та матеріальні цінності, що перебувають у власності фізичної або юридичної особи, державного, комунального чи приватного утворення, а також об'єкти на праві господарського відання, оперативного управління, оренди, застави, зберігання тощо.

Предметом крадіжки можуть бути без застережень грошові кошти, акції, інші цінні папери.

Необхідно зазначити, що викрадення документів, що дають право на одержання майна в натурі (наприклад, багажна квитанція, квитанція на зданий в хімчистку одяг тощо), але не є еквівалентами матеріальних цінностей, з метою заволодіння цим майном у майбутньому повинно кваліфікуватися як готування до шахрайства за ч. 1 ст. 14 та ст. 190 КК.

Домінуючою ознакою крадіжки визнають таємний спосіб її вчинення, який характеризується об'єктивним і вольовим моментами.

Викрадення визнається таємним, коли:

-- вчиняється у відсутності власника чи інших осіб;

-- вчиняється у присутності осіб, але непомітно для них;

-- здійснюється у їхній присутності, але винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них;

-- потерпілий чи інші особи в силу малолітства, сп'яніння не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна;

-- винний діє з урахуванням сприятливої для нього обстановки, яка, на його переконання, виключає втручання сторонніх осіб, котрі усвідомлюють противправність заволодіння майном.

Наприклад, особа викрадає з току зерно або матеріали з будівельного майданчика за байдужого ставлення до цього факту чи мовчазної згоди очевидців злочину.1¹ Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий. -- Киев, 2004. С. - 427

Якщо розкрадання починалося у таємний спосіб, але потім у зв'язку зі зміною обстановки продовжувалось як відкрите або поєднувалось з небезпечним для життя чи здоров'я насильством, то воно кваліфікується як грабіж або розбій (ст. 186 або 187 КК).

Принциповою є постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25 грудня 1992 р. № 12, згідно з якою при відмежуванні крадіжки від грабежу належить виходити із направленості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлювали потерпілий або інші особи характер вчинюваних винним дій.

Тому цілком обґрунтованою є кваліфікація дій злочинця як грабежу, коли він, об'єктивно вчиняючи крадіжку, думає, що заволодіває майном відкрито, у присутності сторонніх осіб.

Не може вважатися крадіжкою чи іншим злочином проти власності викрадення: вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів; викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі; викрадення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, прекурсорів, обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; викрадення паспортів, інших офіційних документів, штампів, печаток.

Відповідальність у вказаних вище випадках за наявності достатніх підстав може наставати відповідно за ст. 262, 297, 308, 312, 313, 357 КК.

2.2 Предмет крадіжки та її суб”єктивні ознаки

Предметом крадіжки може бути майно, яким особа володіє тимчасово (наприклад, при перенесенні речі з ввічливості або за плату, наглядів за річчю на прохання пасажира, примірюванні одягу в магазині тощо). В залежності від способу і обставин заволодіння таким майном дії крадія кваліфікуватимуться як крадіжка або грабіж.

Крадіжкою вважається викрадення майна, на яке особа не мала права, але до якого вона мала доступ у зв'язку з дорученням по роботі чи виконанням службових обов'язків, наприклад під час технологічного перевезення, що здійснюється (вантажником, комбайнером) без документів, виготовлення продукції тощо.

Кваліфікується як крадіжка таємне вилучення винним чужого майна, яке до цього вже було вкрадене іншою особою (крадіжка краденого), а також заволодіння забутою власником у відомому йому місці річчю (наприклад, біля дзеркала в туалеті, в купе вагона, в приймальній службової особи тощо), бо винний не міг не розуміти, що власник може повернутися за цією річчю.1¹ Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса. В.Я. Тація - Київ - Харків, Юрінком Інтер, 2003., С. - 73

Протиправне заволодіння майном особою, яка вважала, що має право на це майно, не може розглядатися як крадіжка або інший злочин проти власності, а може за наявності всіх інших ознак кваліфікуватися як самоправство (згідно із ст. 356 КК).

Предметом розкрадання не можуть бути природні багатства, які перебувають у природному стані (земля, її надра, ліс на пні, дичина в лісі або в степу, риба у водоймах). У той же час обернення на свою користь плодів землі, вирощених працею людини, -- наприклад врожаю, саджанців розсадника, лісової продукції, риби та водних тварин, що спеціально вирощуються, диких тварин і птахів, яких утримують у вольєрах тощо, -- має всі ознаки крадіжки або іншого в залежності від способу скоєння злочину проти власності.

Не може бути предметом крадіжки (або іншого злочину проти власності) майно, яке одержано окремими особами від суб'єкта господарської діяльності як позика або аванс, за трудовою угодою або як обмундирування чи спецодяг, тому що таке майно з моменту передачі особі переходить до неї у власність або у постійне індивідуальне користування. Винятком є марнотратство військовослужбовцем виданих йому для користування обмундирування або спорядження (що передбачено ст. 413 КК).

Не може бути предметом розкрадання і таке майно, яке виявилося загубленим або вийшло із володіння власника в результаті дії стихійних сил природи або інших випадкових обставин.

Не є крадіжкою також привласнення завідомо належного якомусь власнику майна, яке випадково опинилося у особи чи знайдене нею. Такі дії кваліфікують за ст. 193 КК.

Крадіжка вважається закінченим злочином з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну в цей момент можливість розпорядитися чи користуватися ним (наприклад, передати іншій особі).

Визначення моменту закінчення злочину в кожному випадку залежить від характеру майна, обстановки вчинення крадіжки, наявності реальної можливості використати майно за розсудом крадія.

Наприклад, коли під час кишенькової крадіжки злочинець повністю вивів предмет посягання з місця його перебування у потерпілого (з кишені, сумки, рюкзака тощо), але тут же був спійманий громадянами буквально за руку, злочин повинен вважатися закінченим, бо крадій оволодів предметом, обернув на свою користь і міг розпорядитися ним в момент заволодіння (покласти собі в кишеню, віднести з місця злочину, передати іншій особі тощо).

Якщо крадіжку вчинено на території підприємства, то закінченою вона буде вважатися з моменту успішного (для злочинця) подолання контрольного пункту або перетинання охоронної огорожі.1¹ Кримінальне право. Особлива частина: Підручник/Під ред. д.ю.н. проф. Н. И. Вєтрова і д.ю.н. проф. Ю. И. Ляпунова - К., Новий Юрист, 2002 р., С. - 96

Суб'єктом крадіжки може бути будь-яка фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

З суб'єктивної сторони крадіжка вчиняється з прямим умислом саме на таємне заволодіння чужим для винного майном з метою обернути його на свою користь або на користь іншої особи.

Психологічно в основі крадіжки лежить бажання протиправно збагатитися за рахунок чужої власності. Корисливий мотив залишається без змін незалежно від того, на чию користь було безоплатно обернуто майно, хто саме збагатився -- злочинець чи інші особи, на користь яких він діяв.

Крадіжка є типовим злочином проти власності, в якому розкривається зміст та предмет всіх злочинів, що віднесені до вказаної групи.

Розглянемо судову практику розгляду вказаної категорії злочинів.

Розділ 3. Практика розгляду злочинів проти власності в Україні та її судове узагальнення

На сьогоднішній час законодавство України про власність та засоби і міри кримінальної відповідальності за злочинні посягання в цій сфері отримали суттєві зміни. Вказане було пов'язане з розвитком ринкових відносин в нашій країні, запровадженням нових правових інститутів. Як наслідок, прийняття таких нових кодексів, чк: Цивільного (у 2003 році), Кримінального (у 2001 році.)

Проте, необхідно зазначити, що судова практика розгляду злочинів проти власності не встигає за розвитком норм матеріального права. На даний час існує лише єдина узагальнена постанова Пленуму Верховного Суду України № 12 від 25.12.92 р. “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”, яку продовжують застосовувати судові органи під час розгляду вказаної категорії справ.

У вказаній постанові підкреслювалось, що охорона приватної власності, її захист від злочинних, особливо корисливих, посягань була й лишається одним з найважливіших завдань судів України.

Обговоривши практику застосування законодавства, Пленум ВСУ зазначив, що у справах про корисливі злочини проти приватної власності не завжди забезпечувався принцип невідворотності відповідальності. Деякі суди, не проявляючи належної вимогливості до органів попереднього розслідування, приймали до провадження неповно і однобічно розслідувані справи, а нерідко і самі поверхово досліджували обставини, що мали істотне значення.

У зв'язку із зазначеним у вказаній вище постанові Пленум ВСУ звернув увагу судів на необхідність усунення зазначених недоліків, забезпечення неухильного виконання вимог закону при розгляді справ про злочини проти приватної власності, поновлення порушених прав громадян і відшкодування завданої їм шкоди, призначення винним особам покарання в суворій відповідності з вимогами Кримінального кодексу України.

Саме в даній постанові проводилось розмежуванні між різними видами злочинів проти власності, їх предметом та об'єктом. Також було проведене відмежування:

1) крадіжки від грабежу;

2) вимагательства від грабежу чи розбою

3) шахрайства від інших видів обману, який застосовується як додаткова ознака відповідних злочинів;

4) вимагательства, вчиненого за попереднім зговором групою осіб, від вимагательства, вчиненого організованою групою.

Основні положення вказаної вище постанови застосовуються й сьогодні судовими органами України.

Так, наприклад, розглянемо одну із справ, по якій було винесено Ухвалу судової палати у кримінальних справах ВСУ України від 02.03.2004 р.

По одній із справ апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 15 липня 2003 р. залишив без зміни вирок Коростенського міського суду тієї ж області від 24 квітня 2003 р. щодо М., засудженого за ч. 2 ст. 185 КК на два роки позбавлення волі, за ч. 3 зазначеної статті - на три роки шість місяців позбавлення волі, за ч. 1 ст. 194 КК - на один рік шість місяців позбавлення волі, а на підставі статей 70, 71 КК - на чотири роки позбавлення волі.

М. Було визнано винним у тому, що він за попередньою змовою з К., судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржені, 19 вересня 2002 р. таємно викрав із сараю П. належне останньому майно на суму 764 грн., а наступного дня - на суму 75 грн.

23 вересня 2002 р. приблизно о 9-й годині М. проник до будинку П., звідки таємно викрав майно на суму 232 грн. Того ж дня приблизно о 12-й годині засуджені знову прийшли до цього будинку. М. спостерігав за навколишньою обстановкою, а К. проник у будинок і намагався таємно викрасти майно на суму 134 грн. Коли його помітив потерпілий, К. продовжував утримувати викрадене майно, а М. тим часом утік.

Крім того, 13 жовтня 2002 р. М. таємно викрав велосипед вартістю 125 грн., який належав потерпілому К. О., а 3 листопада 2002 р. проник у квартиру О. і таємно викрав звідти майно на загальну суму 348 грн. та умисно пошкодив меблевий гарнітур вартістю 486 грн.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи доведеність винності засудженого М. у вчинених злочинах, порушив питання про скасування ухвали апеляційного суду і направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій засудженого.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила подання частково з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, М. вчинив ряд посягань на чуже майно, в тому числі замах на його викрадення.

Довівши винність М. у вчиненні інкримінованих злочинів, суд виключив кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК як зайву, вважаючи, що дії підсудного за епізодом замаху на викрадення майна П. охоплюються ч. 3 ст. 185 КК, оскільки він повторно вчинив крадіжку чужого майна за іншим епізодом.

Таке рішення суду, як обгрунтовано зазначено у касаційному поданні, суперечить роз'ясненню, даному Пленумом Верховного Суду України у п. 33 постанови від 25 грудня 1992 р. N 12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності", відповідно до якого в разі вчинення винною особою декількох злочинів проти приватної власності, одні з яких були закінченими, а інші - ні, незакінчені злочини мають одержати окрему кваліфікацію.

При апеляційному розгляді справи цю помилку суду виправлено не було. За таких обставин вирок місцевого суду, як і ухвала апеляційного, підлягають зміні.

З огляду на наведене колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Коростенського міського суду від 24 квітня 2003 р. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 15 липня 2003 р. щодо М. змінила: перекваліфікувала його дії за епізодом замаху на викрадення майна потерпілого П. 23 вересня 2002 р. з ч. 3 ст. 185 КК на ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 цього Кодексу і призначила йому покарання у виді трьох років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачено ч. 2 ст. 185, ч. 3 цієї статті, ч. 1 ст. 194 та ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК М. остаточно визначено покарання у виді трьох років шести місяців позбавлення волі, а за сукупністю вироків відповідно до ст. 71 КК - чотири роки позбавлення волі.1¹ Рішення Верховного Суду України // Вісник ВСУ. 2004. № 16. Ст. 214

У наступному випадку вироком Харківського районного суду м. Києва від 23 травня 2000 р. К. було засуджено за ч. 3 ст. 141 КК на сім років позбавлення волі. Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 13 липня 2000 р. вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком, К. уночі 31 грудня 1996 р. проник з метою викрадення індивідуального майна у квартиру Б. і почав складати в пакет належне потерпілому майно. Коли працівники міліції застали К. на місці злочину, він, утримуючи при собі пульти дистанційного керування телевізором та відеомагнітофоном (загальною вартістю 70 грн.), вистрибнув через вікно з помешкання і втік. Цього ж дня приблизно о 10-й годині працівники міліції затримали його, а викрадене майно повернули потерпілому.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про зміну судових рішень щодо К. і пом'якшення призначеного засудженому покарання на підставі ст. 44 КК.

Обговоривши наведені у протесті доводи, удова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила його з таких підстав. Як було видно з матеріалів справи, і це визнав установленим суд, К. з метою викрадення індивідуального майна проник уночі в квартиру Б., де його помітили працівники міліції. Щоб уникнути затримання, засуджений втік через вікно, облишивши під ним пакет із пультами дистанційного керування, які належали потерпілому.

Вказані вище обставини частково визнав сам К., також вони підтверджуються показаннями свідків Р., П., К. В., які його затримали, даними протоколу огляду місця події та речовими доказами.

Хоча К. заперечував наявність у нього умислу на викрадення індивідуального майна, а свою появу вночі у квартирі Б. пояснював особистими мотивами, суд, ураховуючи фактичні обставини справи, правильно визнав, що засуджений діяв із умислом на викрадення індивідуального майна і саме з цією метою таємно проник у житло потерпілого. Однак юридична кваліфікація дій К. за ч. 3 ст. 141 КК як відкритого викрадення майна з проникненням у житло не відповідає матеріалам справи.

Визнаючи доведеною винуватість К. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 44 КК , суд виходив з того, що засуджений, тікаючи від працівників міліції, які застали його на місці злочину, тримав при собі пакет із вилученим із квартири потерпілого майном, а це, за висновком суду, свідчило про спрямованість умислу винного на відкрите заволодіння майном. Проте цей висновок не грунтується на аналізі доказів, які наведено у вироку, і не відповідає фактичним обставинам справи.

Так, за показаннями свідків Р. і П., вони у зв'язку з тим, що спрацювала сигналізація у квартирі Б., виїхали на місце події. П. зайшов у квартиру, де побачив молодого хлопця, котрий з розбігу вибив вікно й одразу ж вистрибнув на вулицю. Р. залишався поблизу будинку, але не міг затримати підозрюваного, який вистрибнув із вікна й утік, а під будинком залишився поліетиленовий пакет чорного кольору.

Крім того, свідок П. під час очної ставки з К. деталізував свої показання і пояснив, що останній розбив шибку, прикриваючи голову поліетиленовим пакетом, щоб не поранитися, після чого вистрибнув на вулицю, впав, миттєво підвівся й утік, а пакет так і залишився під будинком. К.В. і Т., які цього ж дня затримали К. в іншому під'їзді будинку, засвідчили, що в затриманого не було з собою ніяких речей. Сам К. пояснював, що він розбив шибку і вистрибнув із квартири з однією метою - утекти й заховатися від працівників міліції, які застали його в чужій квартирі.

Згідно з даними протоколу огляду речових доказів, у поліетиленовому пакеті, знайденому на вулиці під вікном квартири Б., виявлено належні потерпілому пульти керування телевізором і магнітофоном.

Проаналізувавши наведені докази та врахувавши фактичні обставини справи, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала необгрунтованою оцінку судом дій К. як відкритого викрадення майна, оскільки він, маючи намір таємно заволодіти останнім, тікав із квартири у зв'язку з появою на місці події працівника міліції не з метою утримати зазначені пульти, а щоб уникнути затримання, і, крім того, поліетиленовий пакет, у якому знаходилися пульти, він використовував для пом'якшення удару головою об шибку, коли вистрибував із квартири через вікно.

Тому дії К. підлягають кваліфікації за ст. 17 , ч. 3 ст. 140 КК як замах на таємне викрадення індивідуального майна громадян із проникненням у житло, вчинений повторно, оскільки К. раніше був судимий за ч. 2 ст. 141 КК.

У зв'язку з викладеним судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України постановлені у справі судові рішення змінила: перекваліфікувала дії К. з ч. 3 ст. 141 на ст. 17, ч. 3 ст. 140 КК і відповідно до вимог ст. 39 КК призначила йому покарання в межах даного закону з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину та даних про особу винного (який на момент вчинення злочину був неповнолітнім, а також раніше судимим) у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки.1¹ Рішення Верховного Суду України // Вісник ВСУ. 2002. № 12. Ст. 128

Зазначені вище приклади дають підстави стверджувати про необхідність подальшого удосконалення судової практики щодо розгляду злочинів проти власності.

Висновки

Провівши в цій роботі короткий аналіз, можна стверджувати, що злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ -- право власності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Сьогодні фахівці вважають, що передбачення в одному розділі Особливої частини Кримінального кодексу України відповідальності за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб'єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України та законодавство про власність.

За суб'єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює:

а) право власності українського народу;

б) право державної власності;

в) право комунальної власності;

г) право колективної власності (у т.ч. підприємств, громадських організацій та інших об'єднань громадян);

д) право приватної власності, у тому числі право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство;

е) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

Родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини КК, є врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном.

Додатковими обов'язковими об'єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства або погрози його застосування (на сильницький грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна) виступають здоров'я, життя, психічна або фізична недоторканість людини. При знищенні чи пошкодженні майна додатковими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок екологічна безпека.,.