Встановивши, що в порушенні кримінальної справи відмовлено необґрунтовано, прокурор своєю постановою скасовує постанову органа дізнання або слідчого й порушує справу.

Як розслідування, так і перевірку в цих випадках для забезпечення об'єктивності доцільно доручити іншому робітнику органу дізнання або іншому слідчому.

Нагляд за законністю порушення кримінальних справ прокурор здійснює також при розгляді скарг, що надходять до нього.

Прокурору направляються скарги на незаконність постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, винесені не тільки слідчими й органами дізнання, але і керівниками цих органів.

Прокурор стежить за тим, щоб усі повідомлення про злочини, що надійшли, були розглянуті. Для цього прокурор знайомиться зі зведеннями про події і перевіряє законність прийнятих по ним мір.

Одночасно прокурор здійснює нагляд за дотриманням підслідності. Він стежить за тим, щоб справи, по яких потрібно проведення попереднього слідства, передавалися органами дізнання слідчому негайно після проведення невідкладних слідчих дій.

У необхідних випадках (при наявності скарг на необ'єктивність дізнання, складність справи і т.п.) прокурор може вилучити справу, що підслідна органам дізнання, і передати його слідчому.

Прокурор стежить за тим, щоб слідчі органів міліції, податкової міліції, служби безпеки і прокуратури провадили розслідування по справах, віднесеним до їхньої компетенції, і не припускали порушення закону про підслідність.

Висновки

Провівши коротке дослідження в цій роботі, можна стверджувати, що задачі кримінального судочинства можуть бути успішно здійснені, а права громадян надійно захищені тільки при тій необхідній умові, що кожному факту правопорушення буде дана належна оцінка, тобто встановлення точної відповідності обставин, що складають склад злочину.

На сьогоднішній час обставини, що згідно з законом виключають порушення кримінальної справи, за своєю сутністю можуть бути систематизовані та поділені на чотири групи.

Перша група містить підстави, які констатують, що злочину не було вчинено, а саме: відсутність події злочину, відсутність складу злочину, недосягнення особою до моменту вчинення суспільне небезпечного діяння віку, при досягненні якого можлива кримінальна відповідальність.

Друга група охоплює підстави, що тягнуть за собою відмову в порушенні кримінальної справи з огляду на інші обставини, що обумовлюють звільнення особи від кримінальної відповідальності та покарання. Особа звільняється від кримінальної відповідальності з огляду на акт амністії, що усуває покарання за вчинений нею злочин, або у зв'язку з помилуванням, а також у разі смерті.

Третю групу становлять підстави, що тягнуть за собою відмову в порушенні кримінальної справи з огляду на відсутність волевиявлення потерпілого щодо притягнення винного до кримінальної відповідальності. Тут відмова в порушенні справи має місце за відсутністю скарги потерпілого, якщо справа підлягає порушенню тільки за його скаргою, або за примиренням потерпілого з обвинуваченим по такій категорії справ.

Четверта група об'єднує підстави, що констатують неможливість повторного розслідування фактів, що стосуються дій осіб, щодо яких компетентні державні органи прийняли рішення. Сюди входять такі підстави: наявність вироку, що набрав законної сили, або ухвали чи постанови суду про закриття справи за тією самою підставою, наявність постанови органу розслідування або прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням.

Таким чином, кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю у значній кількості випадків, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України Не дивлячись на це, відповідні норми, які регулюють підстави відмови у порушенні кримінальної справи, повинні постійно вдосконалюватись, забезпечуючи справедливе застосування мір кримінальної відповідальності.

Список використаної літератури

1. Конституція України. -К 1996. -С.118

2. Кримінально-процесуальний кодекс України, зі змінами станом на 18.01.2007 року //Відомості Верховної Ради України. - 2007. № 24. Ст. 268

3. Закон України “Про прокуратуру” (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - N 53. - Ст.793

4. Білоусов 0.І. Оцінка окремих джерел доказів у кримінальному судочинстві: Посіб. для слідчих і суддів. -- К., 2002., -- 151 с.

5. Гель А.П. Правоохоронні органи України. Курс лекцій. Київ. МАУП., 2004. - с. 316

6. Гончаров И.Д. К вопросу о процессуальной самостоятельности следователя/ Юридическая наука и проблемы формирования правового государства: Тематич. сб. научн. трудов. - К., 2002. - 463 с.

7. Горбачов О.М. Слідчі дії: термінологія, поняття, види // Вісник Академії правових наук України. -- Харків, 2002. -- Вип. 2. -- С. 125--130.

8. Кримінальний процес України: Підруч. для вищих навч. зак. України / За ред. Ю.М.Грошевого та В.М. Хотенця. -- Харків, 2003. -- 494 с.

9. Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю.М.Грошевого, І.Є.Марочкіна. -Донецьк, 2004. - 521 с.

10. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П., Кримінальний процес України. - К, 2003. - с. 318

11. Науково-практичний коментар Кримiнально-процесуального кодексу України - Київ, Юрiнком iнтер, 1997. - 301 с.

12. Півненко В. Досудове слідство: проблеми теорії і практики // Право України. - 2002. - №12. - С.76-79.

13. Советский уголовный процесс. / Под ред. Д.С.Карева, учебник. - М., “Юрид.лит.”, 1995 - 299 с.

14. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України. Навч посібн. - К., Юрінком Інтер, 2004. - 573 с.