Предмет, метод і система трудового права

Зміст

1. Поняття і предмет трудового права

2. Методи трудового права

3. Трудове право в правовій системі України

4. Система трудового права

5. Принципи трудового права

Список літератури

1. Поняття і предмет трудового права

Однією із найважливіших галузей в нині діючій правовій системі України є трудове право. Сутність і зміст цієї галузі права досить красномовно відображає її назву суспільне життя складне, багатоманітне і має різні форми прояву, однією із яких є трудова діяльність його членів-Остання виступає засобом створення матеріальних потреб, які забезпечують життєдіяльність, а значить, існування людини. Задоволення матеріальних потреб забезпечується в процесі їх виробництва, що виник разом з існуванням людини і досяг розвитку від найпростіший знарядь праці до найдосконаліших сучасних конструкцій і технологій.

Будь-яке виробництво неможливе без застосуванні праці людей. Матеріальні цінності і блага, що створюються в процесі виробництва,-- це результат праці людей, результат їх цілеспрямованого впливу шляхом певних дій, рухів, прийомів на окремі предмети навколишнього світу з метою створення інших предметів чи отримання результатів; з іншого боку -- це результат взаємодії, взаємостосунків і взаємовідносин між людьми 0 процесі застосування праці з тією ж метою. Право, як сукупність норм і правил поведінки, регулює певні сфери суспільних відносин, і будь-які з них набувають форму правових, якщо вони врегульовані нормами права. Що ж до трудових відносин, то таку функцію виконує трудове право.

Все вищесказане підкреслює роль і значення трудових відносин, які виникають в процесі застосування праці, і тим самим обумовлює місце, роль і значення трудового права в правовій системі.

Слід зазначити, що характер трудових відносин визначається формою власності на застосовувані в процесі праці засоби виробництва і характером розподілу та привласнення результатів праці, що, власне, і є проявом форми власності.

Природа людини така, що її діяльність, а значить і результати її праці, залежать від зацікавленості людини в ній. Зацікавленість же в значній мірі визначається її зв'язком з матеріальними цінностями в процесі праці: засобами виробництва, предметами праці, створеними матеріальними благами. Якщо працівник виступає їх власником, він прямо і максимально зацікавлений в позитивних результатах своєї праці. Найманий працівник зацікавлений не стільки в кінцевих результатах праці, скільки в вигідному продажу своєї праці, і його участь у виробничому процесі спрямована на отримання максимальної платні, а не найбільших досягнень і найкращих результатів.

Власність на засоби і предмети виробництва та результати праці зумовлює поділ учасників трудових відносин на роботодавців і найманих працівників. Узгодження їх інтересів викликає необхідність регулювання трудових відносин, що виникають між ними. Саме це відноситься до компетенції трудового права.

Як галузь права трудове право зародилось за капіталістичної формації, перехід до якої, зумовлений розвитком суспільних відносин, призвів до ліквідації кріпосницької залежності, відокремлення великих мас людей від засобів виробництва і тим самим, вирішивши питання власності на користь певної, значно меншої частини суспільства, змусив інших для забезпечення своєї життєдіяльності пропонувати на ринку єдине, що в них було, -- свою здатність до праці; спричинив появу найманої робочої сили.

Саме в такій ситуації, за умов зосередження власності на засоби виробництва в одних руках і свавільного використання найманої праці безправних робітників, під тиском їх вже організованих на той час виступів за поліпшення свого економічного становища, держава втрутилась і взяла на себе функцію регулювання суспільних трудових відносин, метою якого було зменшити напруження класової боротьби.

Таке регулювання проявлялось прийняттям законодавчих актів, змістом яких були деякі соціальні гарантії для трудящих, і проводилось у рамках цивільного права. Перші нормативні акти з питань праці регулювали тривалість часу роботи і відпочинку, оплату і охорону праці, соціальне забезпечення робітників.

Згодом регулювання трудових відносин, зазнавши змін і удосконалення, виділилось у самостійну правову галузь, суть якої найбільш точно відображає термін «трудове право», тому що охоплює широке коло питань, пов'язаних з реалізацією людиною її здатності до праці і наслідками, породженими цим фактом.

Головними серед них є питання, що стосуються трудових відносин, які виникають безпосередньо в процесі застосування праці -- у сфері виробництва матеріальних і духовних благ, в сфері обслуговування. Слід зазначити, що трудові відносини, як об'єкт регулювання трудового права, базуючись на найманій праці, є ланкою виробничих відносин, які виникають внаслідок приєднання робітника до складу трудового колективу підприємства чи організації шляхом укладення трудового договору з його власником чи уповноваженою ним особою. В результаті робітник, влаштовуючись на роботу, бере на себе обов'язок виконувати певні трудові функції в умовах дотримання вимог правил внутрішнього трудового розпорядку, що діють на цьому підприємстві. Лише трудові відносини, які виникають на вищеозначених умовах, є предметом регулювання трудового права. Тобто змістом трудового права є регулювання трудових відносин, які виникають безпосередньо в процесі застосування праці, до того ж найманих працівників.

Трудові відносини, засновані на праці власників (власників-підприємців, працівників, що зайняті індивідуальною трудовою діяльністю), не відносяться до сфери регулювання трудового права. Останнє стосується і праці суддів, прокурорсько-слідчих працівників, служби в органах Міністерства внутрішніх справ, Збройних силах, в воєнізованій охороні, де регулювання відносин здійснюється спеціальними законами, положеннями, затвердженими відповідними постановами Верховної Ради чи Кабінету Міністрів, а також Дисциплінарними статутами.

Крім безпосередніх трудових відносин по застосуванню праці до предмета регулювання трудового права відносяться також відносини, які виникають навколо трудових: межують з ними чи є похідними від них,-- так чи інакше пов'язані з ними. До таких відносяться:

-- організаційно-управлінські відносини, бо праця, як цілеспрямована дія, для досягнення поставленої мети потребує належної організації і керування її процесом;

-- соціально-партнерські відносини, які відображають колективні трудові відносини і виникають між профспілковими організаціями чи іншими представниками працюючих і адміністрацією з приводу застосування норм трудового права, покращення умов праці і т. ін.;

-- відносини, які виникають під час розгляду трудових спорів у випадку виникнення конфліктних ситуацій між роботодавцем і працівником чи трудовим колективом, які розглядаються в комісіях по трудових спорах, створених на підприємствах (в установах, організаціях), на примирних комісіях, за участю посередників чи трудовим арбітражем;

-- відносини, які приходять на зміну трудовим і залишаються між роботодавцем і працівником в разі тимчасової чи постійної втрати останнім працездатності або досягнення пенсійного віку, і які виникають тільки у зв'язку з трудовою діяльністю.

Таким чином, предмет трудового права складають трудові і супутні їм чи похідні від них суспільні відносини, існування яких обумовлене безпосереднім зв'язком з трудовими відносинами.

З'ясування предмета трудового права є важливим хоча б тому, що від чіткості встановлення переліку суспільних відносин, які входять в його компетенцію, залежить встановлення сфери застосування трудового законодавства.

Оскільки формою прояву права є правова норма, встановлена в нормативному акті, то змістом трудового права є норми, які містяться в законах та інших нормативних актах, що встановлюють порядок вирішення основних питань трудових відносин.

Отже, трудове право-- це сукупність зведених в систему правових норм, які регулюють суспільні трудові і пов'язані з ними відносини з приводу реалізації громадянами їх здатності до праці.

2. Методи трудового права

Якщо предмет трудового права відповідає на запитання, що є об'єктом регулювання, які суспільні відносини регулюються цією галуззю права, то метод трудового права пояснює, як саме право регулює суспільні трудові відносини.

Метод (від гр. methodos -- дослідження) -- означає прийом, спосіб, характер дії. Сутність методу трудового права в тому, що регулюючий вплив на учасників трудових відносин здійснюється за допомогою правових норм, встановлених чи закріплених в законах, підзаконних та інших нормативних актах.

Концептуально метод трудового права базується на зобов'язальному, рекомендаційному та дозвільному принципах.

Відповідно до першого принципу суб'єкти трудового права зобов'язані виконувати те, чого від них вимагає закон; другого -- мають право користуватись чи ні для врегулювання трудових відносин нормами, запропонованими державою, вони не обов'язкові для виконання; третього -- суб'єкти трудових відносин самостійно визначають для себе права і обов'язки при виконанні трудових повноважень, в договірному порядку з власної ініціативи приймають норми, що не суперечать законодавству України, і не мають права їх змінювати без взаємної згоди.

Залежно від цього розрізняють два методи правового регулювання суспільних трудових відносин. Першим є метод державного регулювання, або імперативний. Це метод владних приписів, вимог закону і вказівок вищестоящих органів у формі наказів і заборон. У трудовому праві це норми, спрямовані на встановлення рівня мінімальних гарантій у сфері застосування праці: забезпечення здорових і безпечних умов праці, регулювання праці деяких категорій працюючих, в тому числі жінок і неповнолітніх, обов'язкові для всіх суб'єктів трудових правовідносин, і діяльність останніх не може їм суперечити.

Другий метод -- це локальний метод правового регулювання праці, за допомогою якого встановлюються норми, що конкретизують принципові положення актів вищого рівня з врахуванням реальних можливостей конкретного підприємства (установи, організації) і діють тільки на ньому. Це норми, які охоплюють регулювання робочого часу і часу відпочинку (правила внутрішнього трудового розпорядку), оплати праці (у вигляді положень про преміювання) і та ін. Особливістю локального методу правового регулювання трудових відносин є ініціатива і участь в цьому процесі працюючих, і прийняття таких норм -- це результат переговорів між роботодавцем і найманими працівниками та їх представниками -- професійними спілками, причому спільне прийняття. Оскільки таке регулювання проводиться, як правило, в формі колективних договорів, то цей метод інколи ще називають колективно-договірним. Порядок розробки і прийняття локальних нормативних актів врегульований діючим трудовим законодавством.

Нині, в умовах переходу до ринкової економіки, різноманіття організаційно-правових форм підприємництва, держава встановлює лише мінімальні гарантії в сфері праці, залишаючи роботодавцям, працівникам і їх представникам досить широке поле діяльності в регулюванні питань праці. Тому все активніше розвивається локальна нормотворчість, заснована на рекомендаційному принципі регулювання трудових відносин.

3. Трудове право в правовій системі України

Виходячи з наявності чітко визначеного змісту і предмета трудового права, можна стверджувати, що трудове право є самостійною галуззю єдиної правової системи України, хоча в процесі розробки і вирішення питань, що стосуються цієї галузі права, та застосування його норм трудове право взаємодіє з іншими правовими галузями.

Так, основні права і обов'язки громадян, закріплені в Конституції України, є принципами, на яких будується трудове право і які конкретизовані в КЗпП -- основному законодавчому акті трудового права. Це підтверджує зв'язок трудового права з конституційним правом.

Вище вже вказувалось на історичний зв'язок трудового права з цивільним, оскільки зародилось воно в надрах останнього, і сьогодні наука трудового права в своїх розробках спирається на цивільно-правові вчення про правосуб'єктність громадян і організацій, договори, позовну давність, умови цивільно-правової відповідальності.

Про тісний функціональний зв'язок різних галузей права свідчать комплексні нормативні акти. Наприклад, в Законі України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року поряд зі статтями, що передбачають цивільно-правові норми, є статті, які містять норми трудового, а також фінансового і адміністративного права. В цьому плані важливого значення набуває питання розмежування сфери дії норм цивільного та трудового права стосовно регулювання відносин, пов'язаних з працею, особливо в питаннях відповідальності сторін договору в конфліктних ситуаціях.

Нормами трудового законодавства регулюються трудові відносини, встановлені за допомогою трудового договору, коли працівник, виконуючи свою трудову функцію, виступає членом трудового колективу, виконує свої трудові обов'язки, підкоряючись внутрішньому трудовому розпорядкові, прийнятому на даному підприємстві, в установі чи організації.

Але коли громадянин реалізує своє право на працю в рамках цивільно-правових угод (договір підряду, доручення і т. ін.), предметом яких виступає уже остаточний результат праці, а не сам трудовий процес, то такі відносини регулюються нормами цивільного права.

Адміністративні правові відносини та трудові відносини зближує нерівноправність статусу їх суб'єктів. У таких відносинах одна сторона наділена владно-організаційними повноваженнями щодо іншої. Отже, методи регулювання трудових та адміністративно-правових відносин тотожні. Що ж до розмежування сфери застосування норм адміністративного та трудового права, то слід зазначити, що адміністративним правом регулюються відносини, які виникають внаслідок застосування владних повноважень органу влади (державної організації) до відповідального працівника, які між собою хоч і не перебувають у трудових відносинах, але в силу виконання своїх трудових (функціональних) обов'язків перші зобов'язані здійснювати контроль за виконанням своїх обов'язків другими.

Трудове право пов'язане з фінансовим правом у тій частині, що стосується регулювання відносин з приводу утворення і витрачання Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування.

Все вищевикладене підтверджує тісний зв'язок трудового права з іншими галузями правової системи України. Така взаємодія всіх галузей права забезпечує всебічне правове регулювання суспільних відносин, за умови чіткого розмежування сфери їх правового впливу.

4. Система трудового права

Слово «система» походить від грецького system -- букв, ціле, складене з частин. Воно має кілька тлумачень, перше з яких -- порядок, зумовлений планомірним, правильним розміщенням частин у певному зв'язку.

Система будь-якої галузі права -- це її структура, внутрішня будова галузі, певним чином організована сукупність норм, що регулюють відносини, які становлять предмет цієї галузі.

Виходячи із цього загального тлумачення, можна сказати, що система трудового права-- це структурне групування і об'єднання взаємопов'язаних правових норм з питань регулювання суспільних трудових відносин.

Групування норм трудового права, зведення їх в певну систему зумовлене методологічним підходом до вивчення законодавства про працю, усвідомлення основних принципів і розуміння норм трудового права. Правові норми із сфери застосування праці систематизовані за науково-об'єктивними критеріями.

Схематично систему трудового права можна зобразити так:

Як видно зі схеми, основними елементами системи трудового права України є загальна і особлива частини.

Загальну частину складають норми, які стосуються всіх суспільних відносин, що регулюються трудовим правом. Вони закріплюють основні поняття і принципові положення трудового права, з'ясовують основоположні моменти в сфері трудових правовідносин. Наприклад, в будь-яких трудових відносинах, що виникають з конкретного питання: укладення трудового договору, порушення дисципліни праці, матеріальна відповідальність сторін трудового договору -- завжди виникає потреба встановлення суб'єктів цих трудових правовідносин, з'ясування їх повноважень, рівня відповідальності і т. ін. Саме тому норми щодо суб'єктів трудового права є загальними і становлять зміст загальної частини трудового права. До загальних, як видно зі схеми, відносяться норми, які визначають джерела трудового права, класифікують суб'єктів трудових правовідносин, встановлюють їх правовий статус, визначають порядок підготовки і укладення колективних договорів, а також порядок контролю за їх виконанням та міру відповідальності; сюди входять норми з правового забезпечення реалізації права на працю, які визначають поняття безробітного, працевлаштування і його правові форми.

Особливу частину складають норми, які регулюють деякі складові трудових правовідносин з врахуванням особливостей праці, необхідності її регулювання для певних категорій працівників. Це, наприклад, норми, які встановлюють загальний порядок прийняття і звільнення з роботи, тривалість часу роботи і відпочинку, порядок і форми оплати праці, вимоги з охорони і безпеки праці, в тому числі охорони праці жінок, неповнолітніх та інших категорій працівників і т. ін.

Більш докладно норми трудового права, що входять в його систему, будуть розглянуті в наступних главах підручника.

Що ж стосується системи, то її розуміння допомагає у вивченні трудового права, сприяє його подальшому удосконаленню, допомагає зорієнтуватись у різноманітті норм, які регулюють трудові правовідносини, і правильно їх застосовувати.

Оскільки трудове право регулює суспільні трудові відносини, які як і будь-який бік людського життя не стоять на місці, то і система трудового права, змістом якої є класифікація його норм, що відображають такі зміни, не є чимось раз і назавжди встановленим.

Її розвиток відбувається за рахунок розробки нових правових норм та закріплення їх в законодавчих актах і відмови від тих, що не відповідають вимогам життя і суспільства, а це спричиняє не тільки кількісні зміни в системі трудового права, а й призводить до її якісного розвитку.

5. Принципи трудового права

Принципи галузі права -- це основні ідеї і керівні положення, які виражають її сутність і вказують на основні напрямки політики держави в області правового регулювання суспільних відносин, відображають характер розвитку останніх і спрямовують дію всієї системи права.

Принципи трудового права характеризуються економі-ко-політичною обумовленістю (оскільки визначаються політикою держави, базованою на соціально-економічних відносинах в суспільстві), предметною визначеністю і цілеспрямованістю, системністю, а також стабільністю.

Трудове право за своєю природою і по своїй суті є правом захисту інтересів працюючої людини. Саме ця його сутність відображена в принципах трудового права, втілених в правові норми, які закріплені в законах та інших нормативних актах.

Основні принципи трудового права України закріплені в Конституції України і знайшли своє подальше відображення в законодавчих актах з трудового права.

Принцип свободи праці. Свобода праці -- об'єктивна категорія, яка разом з правом на працю визначає правові підстави життєдіяльності працездатних громадян. Цей принцип закріплено в статті 43 Конституції України. Він означає можливість для кожного громадянина вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці, вибирати професію чи спеціальність відповідно до своїх здібностей і бажань, реалізовувати свої бажання щодо зайняття працею як найманий працівник, підприємець чи особа, яка займається індивідуальною трудовою діяльністю.

Характерною соціально-правовою рисою принципу свободи праці є встановлення певних відносин між громадянином і державою, суть яких в обов'язку держави забезпечити можливість реалізації права громадянина на працю шляхом створення для цього необхідних умов.

Реалізація цього принципу забезпечується шляхом вільного вибору працівника і втілюється в життя через укладення трудового договору з роботодавцем, в чому прояляється принцип договірного характеру праці, добровільного визначення взаємних прав і обов'язків.

Близько до нього примикає принцип визначеності трудової функції, який за смислом є уточнюючим щодо принципу договірного характеру праці. Визначення в трудовому договорі професії, спеціальності, посади і кваліфікації входить в основний зміст договору між працівником і роботодавцем, і останній не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Дія даного принципу проявляється і в зворотному напрямку -- він встановлює повноваження працівника і міру його відповідальності за повноту і якість виконуваної роботи.

Основна ідея даного принципу -- раціональність в організації суспільної праці.

Принцип єдності і диференціації умов праці. Трудове законодавство проголошує рівноправність всіх соціальних груп і окремих громадян стосовно реалізації їх права на працю, про що вже говорилось вище. Вона виражається в наданні кожному члену суспільства рівних юридичних можливостей щодо застосування здатності до праці, а після реалізації ним свого права на працю -- у встановленні загальних, єдиних для всіх працюючих, норм, які забезпечували б високий рівень умов праці незалежно від сфери застосування праці і характеру виконуваних робіт.

Поряд з цим трудове законодавство враховує наявність об'єктивної специфіки окремих галузей виробництва, професійних, вікових і статевих особливостей працівників, територіальне розміщення підприємств, яка диктує диференційований підхід до правового регулювання праці.

Спрямування цього принципу -- забезпечення соціальної рівності для всіх працюючих.

Принцип стабільності трудових правовідносин проявляється в тих законодавчих нормах, які закріплюють чітку регламентацію підстав для звільнення працівника з роботи за ініціативою роботодавця, заохочення до довготривалих трудових відносин на одному й тому ж підприємстві. Базування трудових відносин на принципі стабільності взаємовигідне для обох сторін: для роботодавця він забезпечує стабільний, кваліфікований і досвідчений колектив, зусилля якого будуть спрямовані на підвищення якості і продуктивності праці, а для працівника -- це гарантія зайнятості і впевненість в забезпеченні джерела свого існування.

Принцип матеріальної зацікавленості у результатах праці випливає з того, що трудова діяльність -- це спосіб задоволення матеріальних і духовних потреб, в тому числі за допомогою коштів. Тому кожна праця має бути належним чином оплачена, залежно від особистого вкладу працівника і кінцевих результатів праці. Закон захищає право кожного працівника на своєчасне одержання винагороди за працю.

Принцип забезпечення охорони праці і здоров'я працівників у трудовому праві України є відображенням основної конституційної тези про те, що людина, її життя і здоров'я визнаються її найвищою соціальною цінністю. В цьому плані на роботодавця покладається обов'язок забезпечити санітарно-гігієнічні умови праці шляхом впровадження досконалих технічних засобів, які виключали б можливість виникнення виробничого травматизму і професійних захворювань.

Принцип свободи об'єднання і активної участі трудящих у встановленні умов праці та захисті своїх інтересів. Мова йде про громадські організації та представницькі органи працівників: профспілки, ради трудових колективів, кооперативні об'єднання, молодіжні, спортивні організації, творчі та наукові товариства. Трудове право, як ніяке інше, характеризується наданням широких повноважень працівникам на участь в управлінні виробництвом, у встановленні умов праці, соціальних гарантій. Цей принцип є підтвердженням розвитку і утвердження виробничої демократії, проявом соціального партнерства і спрямований на захист інтересів працюючих.

Принципи трудового права сприяють однаковому розумінню норм і положень трудового законодавства, допомагають правильному тлумаченню та застосуванню нормативних актів. Однак сучасний стан соціально-економічного розвитку в Україні висуває на перший план вимогу гарантованості трудових прав працівників, що передбачає високий рівень організаційно-правових засобів їх забезпечення.

Список літератури

1. Конституція України;

2. Конституційне право України. Київ . 2004;

3. Трудовое право / Учебник для Вузов Х.2003;

4.Чанишева Г.І., Болотіна Н.Б. “Трудове право України” Харьків , 2001;

5. Котюк В.О. Основи держави і права. Київ 2006;

6. Людина і праця . / довідник з правових питань Київ 2001;

7. КЗпП України.