Прийняття Конституції України 1996 р.

Реферат

Прийняття Конституції України 1996 р.

План

1. Конституційний процес в Україні у 1990-1996 рр. Прийняття Основного Закону

2. Основні принципи та положення Конституції України 1996 р.

Висновки

Список літератури

1. Конституційний процес в Україні у 1990-1996 рр. Прийняття Основного Закону

Процес підготовки Конституції України фактично розпочався після проголошення державного суверенітету України.

17 жовтня 1990 р. Верховна Рада під тиском робітничих колективів, голодуючих студентів, вимог опозиційних сил прийняла рішення привести чинну конституцію у відповідність з Декларацією про державний суверенітет України. Саме в Декларації затверджувалися конституційні основи створення незалежної суверенної демократичної Української держави, побудованої на принципах поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову, гарантування демократичних прав і свобод, рівності усіх громадян перед законом.

У червні 1991 р. парламент ухвалив концепцію майбутньої конституції, створив Конституційну комісію. Документ ґрунтувався на положеннях Декларації 16 липня 1991 p., що враховувала норми міжнародного права. Навесні 1992 р. комісія оприлюднила проект Конституції, в якому передбачалося, що Україна має бути президентською республікою з двопалатним парламентом. Проект було винесено на всенародне обговорення, проте його суперечливі положення піддавалися різкій критиці, і він не знайшов підтримки ні на місцях, ні у Верховній Раді.

В цей час поряд з проектом, розробленим Конституційною комісією, свої проекти стали пропонувати політичні партії, окремі автори-науковці.

Всього було запропоновано протягом 1900-1996 рр. 15 проектів Конституції України.

Так, фракція комуністів запропонувала свій проект, що передбачав збереження назви УРСР, відновлення радянської форми правління, обмеження прав Президента, входження України до нового союзу.

Обнародував у 1994 р. свій проект і конгрес українських націоналістів. В Основних Конституційних засадах проекту КУН зазначається, що Україна є унітарною правовою соборною національною державою з республіканською формою правління. Ось деякі головні положення проекту конституції КУН: Найвищим безпосереднім вираженням влади народу є референдум і вільні вибори. Господарство України ґрунтується на соціальній ринковій економіці, вона має слугувати загальному добру. Відповідно до законопроекту, Президента, Віце-Президента і Національні Збори України обирає безпосередньо народ, прямим, рівним, таємним голосуванням. Законодавчу ініціативу з законопроектом мають право вносити від імені не менш як 250 тис. виборців, а законопроект про внесення змін до Конституції - не менш ніж 2 мільйони 500 тис. У розділі, що стосується Національних зборів, зазначено, що вони здійснюють функції законодавчої влади на основі двопалатного парламенту, що працює на постійній основі.

Проект громадянського суспільства також мав свої особливості. Палата Послів обирається за пропорційною системою на 4-ри роки і складається з 450 Послів, і діє на основі представницького мандату.

Сенат обирається непрямими виборами терміном на 6-ть років. Він забезпечує рівне представництво від земель по 2 Сенатора, по 1-му від етнічних меншин, від релігійних організацій. До Сенату входять довічно всі колишні Президенти. Обираються сенатори земельними зборами та відповідними керівними органами етнічних меншин і релігійних організацій за мажоритарною системою відносної більшості.

В проекті зазначено, що депутати мають підтримувати тісний зв'язок зі своїми виборцями. Прописані основні вимоги щодо кворуму засідань палат та прийняття ними легітимних рішень. Крім того зазначалося, що Крим мусить зберегти статус автономії.

Ще один проект Конституції запропонував Комітет Української Республіканської Партії. Там зазначено, що Україна є національною державою, що представляє інтереси української нації, і, на відміну від проекту КУНу, додано, що «кожен громадянин, незалежно від його етнічного походження, який визнає Конституцію і Закони України, належить до Української нації». Деякі положення цього проекту Конституції виглядали так: Україна є республікою з президентсько-парламентською формою правління. Законодавчим органом є Національні збори -- двопалатний парламент, який встановлює правові засади економічного і політичного життя, приймає закони, ратифікує і денонсує міжнародні договори, затверджує держбюджет. Право законодавчої ініціативи належить Президентові, депутатам парламенту.

Проект Християнсько-демократичної партії України. Поданим В.Костицьким, В.Шишкіним концептуально відрізнявся від інших. За проектом: Україна закріплюється як незалежна демократична правова держава, утворена на основі самовизначення української нації. Україна проголошується соціальною державою, яка базується на засадах соціальної справедливості, соціально-орієнтованої економіки і соціального партнерства; Україна закріплюється як світська держава, церква відокремлена від держави. розділі про законодавчу владу закріплюються положення про двопалатний парламент -- Національні збори. За палатами -- Сенатом та Палатою депутатів -- закріплені відповідні функції. Палата депутатів складається з 303 членів, які обираються по єдиному загальноукраїнському багатомандатному округу за пропорційною системою, згідно з партійними списками. А Сенат складають 150 депутатів, обраних на 6 років в одномандатних кругах за мажоритарною системою відносної більшості, по 3 сенатори від областей і столиці; 3 представники Сенату обираються кримськотатарським народом за процедурою визначеною ним же. Президентові належить вся повнота державної виконавчої влади, і відповідальність за неї зосереджується також на Президентові, який є главою держави і виконавчої влади. Передбачається, що він очолює Кабінет Міністрів і відповідальний за його діяльність. Президент формує Уряд, погоджує його склад з палатою депутатів. Оперативне керівництво Урядом здійснює Перший міністр, який за посадою і за дорученням Президента може представляти його у Національних зборах. У проекті передбачається і посада Віце-президента, який за посадою є Головою Сенату.

В суспільстві не було єдності, щодо механізму прийняття Конституції. Поставало питання приймати Конституцію або конституційною асамблеєю або Верховною Радою. Точилися дискусії і довкола форми державного правління Переважна більшість розглянутих законопроектів передбачають змішану форму державного правління, що більшою мірою можна віднести до президентсько-парламентської (Проект Конституції Конгресу українських Націоналістів (КУН, ВО «Свобода»), проект християнсько-демократичної партії України (ХДПУ), проект Конституції Конституційного Комітету Української Республіканської Партії, модельний проект В. Речинського); два проекти Конституції (СПУ та КПУ) фактично передбачають президентську форму з главою держави, який є і спікером парламенту, і главою держави, та виступає у якості механізму оперативного реагування та ефективного керування державними справами; і один парламентську (Конституція Української народної республіки (України -- України-Русі) альтернативний і перспективний народний варіант, М.І. Малишко).

Складним виявилися питання конституційного визначення форм власності, організації виборчої системи, питання державної мови і символіки.

Та все ж серед основних проектів домінував Основний Закон. З часом він був доповнений з урахуванням положень альтернативних проектів, висунутих рядом політичних партій, індивідуальних розробок. Улітку 1993 р. новий проект був оприлюднений. Однак полеміка щодо того, якою республікою мала стати Україна - парламентською чи президентською, - доповнилася дискусією з процедури прийняття Основного Закону. Частина радикально налаштованих депутатів парламенту наполегливо вимагала скликання Конституційної асамблеї.

Знову виникла проблема на шляху прийняття Основного Закону.

З 1994 р. була утворена вже нова конституційна комісія. Вона була утворена за принципом представництва двох гілок влади, співголовами її відповідно стали Президент України Л. Кучма та Голова Верховної Ради О.Мороз. Знову ж таки проблема вибору форми державного правління, поділу владних повноважень між главою держави та парламентом виявилася нерозв'язаною.

У грудні 1994 р. Президент подав на розгляд парламентові проект конституційного Закону “Про державну владу і місцеве самоврядування”. Він передбачав перетворення країни з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську республіку. Згідно з ним Президент ставав одноосібним главою уряду й отримував право формувати його без погодження з Верховною Радою. Йому ж мала підпорядковуватись і система місцевих органів влади у вигляді місцевих держадміністрацій. За результатами голосування 18 травня 1995 р. цей проект набрав лише просту більшість голосів, тоді як для надання йому чинності була потрібна конституційна, тобто у 2/3 голосів, більшість.

Розпочалося протистояння між Президентом і Верховною Радою, що призвела до нової конституційної кризи у 1995 р.

Порозуміння було знайдене нестандартним підходом.

8 червня 1995 р. був ухвалений Конституційний договір між Верховною Радою та Президентом України, в якому зазначалося, що до прийняття нової Конституції України організація та функціонування органів державної влади й місцевого самоврядування здійснюються на засадах, визначених Законом “Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні”, який Верховна Рада України схвалила 18 травня 1995 р. більшістю голосів народних депутатів. Отже, Конституційний договір, в основу якого було покладено ініційований Л. Кучмою Закон про державну владу, мав статус тимчасового вищого правового акта. Положення Конституції 1978 р. визнавалися чинними лише в частині, що узгоджувалась із зазначеним договором. На термін дії Конституційного договору розширювалися нормотворчі та адміністративні повноваження Президента України й органів виконавчої влади і дещо обмежувалися права Верховної Ради й місцевих рад.

Конституційний договір дещо “розрядив” ситуацію між гілками влади, що активізувало й конституційний процес. Але після того як конституційна комісія передала проект Основного Закону на розгляд до Верховної Ради, протистояння знову загострилось. У поданому проекті передбачалася двопалатна структура парламенту, названого Народними Зборами, що неоднозначно було сприйнято депутатами. Гострі суперечки виникли з питань розподілу повноважень між гілками влади, визнання приватної власності на засоби виробництва, державної мови та символіки, статусу Республіки Крим. Баталії навколо конституційного процесу посилилися з появою альтернативних проектів Конституції.

У президентському оточенні знову виникло питання про звернення до народу, але на цей раз у формі референдуму, а не опитування. Л. Кучма підписав відповідний указ, після чого в країні спалахнула гостра політична криза. З метою знайти компромісне рішення у травні 1996 р. Верховна Рада утворила спеціальну комісію. Ретельна діяльність комісії уможливила узгодження позицій різних політичних сил у парламенті щодо спірних статей проекту Конституції.

26 червня 1996 р. Верховна Рада України не прийняла жодного розділу Конституції. Вважаючи неприпустимим затягування конституційного процесу, Президент України підписав Указ, яким призначав на вересень 1996 р. Всеукраїнський референдум з питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу, змінивши технологію розгляду Конституції. Було створено робочі групи з найболючіших питань -- власності, символіки, організації влади тощо. Надвечір було відновлено пленарне засідання, яке тривало всю ніч. 28 червня 1996р. нову Конституцію України було прийнято.

2. Основні принципи та положення Конституції України 1996 р.

Прийнята у 1996 р. Конституція України містить Преамбулу і 15 розділів. У І розділі “Загальні засади” зазначено, що Україна є суверенною й незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою у формі республіки. Водночас вона характеризується як унітарна і світська держава.

Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Носієм суверенітету України є народ. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу.

Основні принципи Конституції України:

1. Принцип народовладдя. Єдиним джерелом влади в Україні є народ. Виключно народові належить право визначати й змінювати конституційний лад, це право не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Державна влада в Україні здійснюється в межах, установлених Конституцією, і відповідно до законів України на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної й ідеологічної багатоманітності. При цьому держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

2. Принцип соціальної спрямованості економіки. В Конституції проголошено головним державним обов'язком утвердження й забезпечення прав і свобод людини, гарантія екологічної безпеки. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Держава сприяє консолідації та розвитку української нації, а також розвиткові всіх корінних народів і національних меншин України. У статтях Конституції закріплюються засади мовної політики держави. Державною мовою в Україні є українська мова. Тому держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Гарантується також вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин. Україна дбає й про задоволення національно-культур-них і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

3. Принцип верховенства права. Визначено основні ознаки правової держави: найвища юридична сила Конституції; відповідність її нормам законів та інших нормативно-правових актів; пряма дія норм Основного Закону; гарантоване звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина; заборона примушувати робити те, що не передбачено законодавством; обов'язок органів влади та самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією й законами України.

В Конституції врегульовано також важливі питання, пов'язані з національною безпекою та зовнішньополітичною діяльністю держави. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи. На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом, не допускається розташування іноземних військових баз. Зовнішньополітична діяльність держави має бути спрямована на забезпечення національних інтересів та безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства.

Конституція проголошує особисті права людини: на життя (ст. 27); на повагу до її гідності (ст. 28); на свободу і особисту недоторканність (ст. 29); на недоторканність житла (ст. 30); на таємницю листування, телефонних розмов та іншої кореспонденції (ст. 31); на невтручання в особисте й сімейне життя (ст. 32); на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст. 33); на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).

У Конституції закріплено політичні права і свободи громадян. Це право на об'єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36); право брати участь в управлінні державними справами, (ст. 38); право на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39); право на письмові або особисті звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40).

Конституцією передбачено широкий спектр економічних, соціальних, культурних прав людини і громадянина. Порівняно з попередніми конституціями України уперше встановлюються гарантії прав і свобод людини і громадянина. Конституція надає кожному право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Зокрема ст. 55 передбачає право на судовий захист, звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. А після використання всіх національних засобів правового захисту - звернення до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Права людини захищають й інші конституційні норми. Кожен має право на правову допомогу. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. Стаття 62 встановлює презумпцію невинності особи у кримінальному судочинстві. Згідно зі ст. 63 особа не може нести відповідальність за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визнається законом.

Конституція містить також обов'язки громадян України.

Розділ IV “Верховна Рада України” визначає структуру й компетенцію єдиного органу законодавчої влади в Україні. Верховна Рада України обирається на 4 роки і складається з 450 депутатів, які здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Розділ V Конституції “Президент України” надає Президенту України статус глави держави. У ст. 102 зазначається, що “він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина”. Інститут глави держави, який є порівняно новим явищем у політичному житті України, уособлює державну владу загалом. Він об'єднує всі гілки державної влади, забезпечує координацію їхніх дій.

Президент обирається громадянами України на п'ять років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути обрана Президентом України більше ніж на два строки підряд (ст. 103).

Конституція не передбачає видання Президентом указів із соціально-економічних питань, як це було до її прийняття. Разом із тим розширилися кадрові повноваження глави держави щодо призначення і звільнення керівників центральних органів виконавчої влади, у тому числі й можливості звільнення Прем'єр-міністра без згоди парламенту.

Розділ VI “Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади” визначає структуру й повноваження органів виконавчої влади. Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. У своїй діяльності він керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом, із періодом повноважень якого збігається строк і його повноважень. Він підконтрольний і підзвітний Верховній Раді, яка схвалює програму діяльності уряду та контролює його діяльність. До складу Кабінету Міністрів України входять: Прем'єр-міністр України, перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої й зовнішньої політики держави; проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки, боротьби зі злочинністю таін. (ст. 116).

У межах своєї компетенції уряд видає постанови й розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

До центральних органів виконавчої влади належать міністерства, державні комітети та інші відомства загальнодержавного рівня.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Положення Конституції щодо місцевих органів виконавчої влади отримали розвиток у Законі України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р.

Висновки

Прийняття Конституції - історична подія, що знаменувала п'ятирічний період утвердження суверенної України, заклала підвалини для її становлення як демократичної, соціальної і правової держави.

Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України; вона стала продовженням багатовікових конституційно-правових традицій українського народу.

Конституція України закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.

3 прийняттям Конституції були визначені базові координати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей - усе те, що формує політико економічну систему.

Створено передумови для того, щоб функціонування і розвиток держави і суспільства не залежали від політичної орієнтації партій чи окремих політичних діячів. Окреслено відносини держави і громадянина, їхні права і взаємні обов'язки. Установлено межі втручання держави в життя суспільства й окремої особистості.

Прийняття Конституції внесло стабільність у політичне життя українського суспільства, законодавчо розмежувавши права й обов'язки різних гілок влади, політичних партій і громадських організацій.

Прийняття демократичної за своїм характером Конституції зміцнило міжнародний авторитет молодої держави.

Список літератури

1. Іванов В.М. Історія держави і права України. - Ч.2. - К., 2005

2. Історія України: Навчальний посібник для 11 кл/ Авт.-упорядн.: Шевчук В., Тараненко М., Левітас Ф., Гісем О. - Запоріжжя., 200. - 333 с.

3. Історія України/ Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. - Л., 1996.

4. Історія України: нове бачення: У 2-х т./ Під ред. В. Смолія. - К., 1995.

5. Конституція України. - К., 1996.

6. Лановик Б. Лазарович М. Історія України: Навч. Посібник. - К.: Знання-Прес, 2006. - 598 с.

7. Мороз В. Україна в XX ст. - Т., 1992.

8. Новітня історія України (1900 - 200): Підручник / А. Слюсаренко, В. Гусєв, В. Литвин. - К.: Вища шк., 2002. - 719 с.