Розгляд справ міжнародним комерційним судом
Правова природа міжнародного комерційного арбітражу. Загальна характеристика арбітражного розгляду справ. Компетенція арбітражного суду. Підготовка арбітражного провадження у справі. Визнання та приведення до виконання іноземного арбітражного рішення.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.09.2010 |
| Размер файла | 51,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1. ПОНЯТТЯ, ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ВИДИ МІЖНАРОДНИХ КОМЕРЦІЙНИХ АРБІТРАЖІВ
1.1. Поняття міжнародного комерційного арбітражу
1.2. Правова природа міжнародного комерційного арбітражу
1.3. Види міжнародного комерційного арбітражу
Розділ 2. ОСОБЛИВОСТІ АРБІТРАЖНОГО РОЗГЛЯДУ СПОРІВ
2.1. Загальна характеристика арбітражного розгляду справ
2.2. Компетенція арбітражного суду. Арбітражна угода
2.3. Підготовка та здійснення арбітражного провадження у справі
2.4. Винесення арбітражного рішення
Розділ 3. КОНТРОЛЬ І ВИКОНАННЯ АРБІТРАЖНИХ РІШЕНЬ
3.1. Судовий контроль у місці винесення арбітражного рішення
3.2. Визнання та приведення до виконання іноземного арбітражного рішення
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Слід чітко розрізняти два поняття, які зараз позначаються певною мірою схожими термінами:
* міжнародний арбітраж та
* міжнародний комерційний арбітраж.
В обох цих випадках йдеться про недержавні органи, які формуються з осіб, що або призначаються згідно з порядком, узгодженим сторонами, або за порядком, встановленим відповідними нормативно-правовими актами. При чому, в обох цих випадках арбітри, що входять до складу зазначеного органу, діють в особистій якості.
Проте міжнародний арбітраж, як передбачений міжнародним правом засіб мирного вирішення спорів, розглядає спори між суб'єктами міжнародного права, які виникають із міжнародних публічно-правових відносин владного характеру, в той час як міжнародний комерційний арбітраж вирішує спори, що виникають між суб'єктами міжнародного приватного права у сфері міжнародного комерційного обороту. Однак міжнародний комерційний арбітраж не слід плутати і з державними судами, незалежно від їх назви, тобто - зі спеціалізованими судами, що створюються державами для розгляду господарських спорів.
Зазначене вище і окреслюється мету нашого подальшого розгляду вибраної мною теми. Тобто, метою написання курсової роботи є дослідження та розкриття такого поняття як міжнародний комерційний арбітраж. Досягнення цієї мети вимагає вирішення ряду завдань. Зокрема:
- вивчити поняття, правову природу та види міжнародних комерційних арбітражів;
- дослідити особливості арбітражного розгляду спорів, а саме: дати загальну характеристику арбітражному розгляду спорів, визначити компетенцію міжнародного комерційного арбітражу, дослідити арбітражну угоду як підставу для розгляду спору міжнародним комерційним арбітражем, вивчити стадію підготовки арбітражного провадження та здійснення арбітражного провадження у справі та, як результат такого розгляду справи, дати характеристику арбітражному рішенню.
- охарактеризувати процес контролю та виконання арбітражних рішень.
Об'єктом дослідження в курсовій роботі виступають загальна та спеціальна юридична література що стосується питання міжнародного комерційного арбітражу, міжнародні нормативно-правові акти, що є основою для виникнення суспільних відносин щодо захисту прав у міжнародному комерційному арбітражі.
Предметом дослідження є міжнародний комерційний арбітраж його поняття, формування та функціонування.
Методи дослідження в даній роботі є такі: теоретично-практичний, логіко-юридичний, системний, метод аналізу, метод вивчення і узагальнення практики.
Ступінь наукової розробки теми дослідження. Питання міжнародної підсудності в правовій науці розглядалось у наукових працях Баймуратова М.О., Довгерта А.С., Фединяк Г.С, Буроменського М.В., Яблочкова Т.М. Горбунової Л.М., Шак X., Юлдашева О.X. що дало можливість оцінити стан досліджуваної теми і відтворити цілісну картину щодо питання міжнародної підсудності на сьогоднішній день, була можливість дослідити її проблемні питання.
Окрім праць вчених у галузі міжнародного права, в роботі використані праці інших правників, зокрема: Притики Д.М., Бернхем В. та ін.
Структура курсової роботи зумовлена характером та цілями дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних нормативно-правових актів та літератури.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ВИДИ МІЖНАРОДНИХ КОМЕРЦІЙНИХ АРБІТРАЖІВ
1.1 Поняття міжнародного комерційного арбітражу
На думку Притики Ю.Д., термін “арбітраж” французького походження і вживається в українській юридичній літературі як безпосередньо, так і в перекладі - “третейський суд” Арбітражні суди України: історико-правовий нарис, портрети, події / За заг. ред. Д.М.Притики. - Наук. - попул. видання. - К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2001. - С. 8.. Однак, незважаючи на розбіжності в термінах, ідеться про одне і теж правове явище. Г.К. Дмитрієва зазначає, що досить часто використовується також термін “арбітражний (третейський) суд” і пояснює, що необхідність вказівки, за якою арбітражний суд є третейським судом, зазвичай виникає у тих державах, де існують арбітражні суди, що входять до складу єдиної державної судової системи і повинно підкреслити недержавну природу міжнародного комерційного арбітражу Дмитриева Г.К., Довгерт А.С. Международное частное право: Учеб. пособие. - М.: Юристъ, 1993.- С. 11..
Незручності, які випливають у зазначених державах внаслідок використання позначення “арбітражний суд” можна проілюструвати на прикладі Російської Федерації. Як зазначають російські дослідники цих незручностей, одна з них полягає у тому, що застосування терміна “арбітражний суд” до державних господарських судів нерідко бентежить іноземних підприємців і юристів, що не є знайомими з російською судовою системою Брунцева Е.В. Международный коммерческий арбитраж / Учеб. пособие для высших юрид. учебн. заведений.- СПб.: Изд. дом. “Сентябрь”, 2005 - С. 12.. На другу звертає увагу Г.Ю. Федосєєва, коли зауважує, що однакове позначення “арбітраж”, яке використовується як щодо державних, так і недержавних органів, призводить до уявлення про можливість примусового виконання на території іноземної держави російських арбітражних рішень, винесених державними арбітражними судами, на підставі Нью-Йоркської конвенції про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (1958), що є помилкою Федосєєва Г. Ю. Международное частное право: Учебник. - М.: Остожье, 1999 - С. 18. . У зв'язку з цим внесення останнім часом змін до нашого національного законодавства (яке копіювало відповідні законодавчі рішення РФ), за якими арбітражні суди в Україні отримали назву господарських, є заходом, що певною мірою спрощує у нас зазначену ситуацію Господарські суди України: історичний нарис, портрети, події. - Наук. - попул. видання. - К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2006. - С. 7..
З наведеного випливає, що головною рисою арбітражу є та, за якою він являє собою недержавний орган вирішення спорів, що виникають у сфері комерційної діяльності. Проте у питанні, що саме являє собою арбітраж - орган для вирішення спору чи процедуру такого вирішення, у доктрині міжнародного приватного права точаться тривалі дискусії.
З'ясувавши зміст терміна “арбітраж”, який використано у позначенні “міжнародний комерційний арбітраж”, необхідно витлумачити два інших терміни цього позначення.
Термін “міжнародний” у доктрині міжнародного приватного права майже одностайно розуміється як позначення про те, що у спорі, який виник між сторонами, присутній іноземний елемент.
Що стосується терміну “комерційний”, то зазвичай вказується на те, що арбітраж - це механізм для розгляду саме комерційних (господарських) спорів між приватними особами (фізичними та юридичними), тобто - приватноправових спорів. Хоча Г.Ю. Федосєєва запропонувала дещо інше бачення цього питання: цей термін, на її думку, підкреслює недержавну приналежність органів, які розглядають спір, обов'язковою умовою діяльності яких є наявність арбітражної угоди сторін Федосєєва Г. Ю. Международное частное право: Учебник. - М.: Остожье, 1999 - С. 21..
Перш, ніж спробувати сформулювати визначення міжнародного комерційного арбітражу, слід наголосити й на тому, що арбітраж - це не єдиний засіб позасудового врегулювання цивільно-правових спорів. К. Шміттгофф зазначає, що сторони можуть обрати для вирішення спору і узгоджувальну процедуру. Головна відмінність між нею та арбітражем полягає в їх спрямованості на досягнення різних цілей. Коли сторони звертаються до узгоджувальної процедури, це означає, що вони бажають врегулювати спір дружнім шляхом за активним сприянням третьої особи, посередника, або, щонайменше, сподіваються, що досягнення такого врегулювання ймовірне. Проте, якщо вони погоджуються на арбітраж, то це, скоріш за все, означає, що вони мають намір зайняти протилежну позицію та будуть вимагати вирішення їх спору шляхом прийняття рішення, хоча б і рішення обраних ними приватних суддів, а не судів, призначених державою. У цьому сенсі арбітраж ближче до судового розгляду, ніж до узгоджувальної процедури Шмиттгофф К. Экспорт: право международной торговли / Пер. с англ. - М.: Юрид. лит., 1993. - С. 344.. Цю відмінність чітко підкреслив Ю.Д. Притика, коли зазначив, що арбітраж - це громадський орган цивільної юрисдикції Арбітражні суди України: історико-правовий нарис, портрети, події / За заг. ред. Д.М.Притики. - Наук. - попул. видання. - К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2001. - С. 11..
Підводячи підсумок тому, про що йшлося, можна спробувати визначити міжнародний комерційний арбітраж як спосіб вирішення цивільно-правових спорів, що виникають у сфері здійснення міжнародного комерційного арбітражу. Зокрема, воно у цій частині повинно засновуватись на таких принципах.
По-перше, воно має містити дозвіл на здійснення міжнародного арбітражного розгляду справ на відповідних національних територіях.
По-друге, національне законодавство повинно забезпечувати максимальну свободу дії при арбітражному розгляді справ принципу автономії волі.
Нарешті, по-третє, воно має закріплювати заборону втручатись у здійснення арбітражем розгляду справ, за винятком прийняття заходів, які є необхідними для забезпечення належних умов здійснення арбітражного провадження, серед яких головним вважається максимальне сприяння виконанню на своїй території рішень міжнародного комерційного арбітражу.
1.2Правова природа міжнародного комерційного арбітражу
Як вже було зазначено вище поняття „арбітраж” має французьке походження. Як зазначає Довгерт А.С. воно використовується в українській юридичній літературі як безпосередньо, так і у відповідному перекладі - „третейський суд” Довгерт А.С. Очерки международного частного права: Учебник / Харьков «Одиссей», 2007. - С.636..
Складна правова природа і комплексність цього явища наділені двоїстістю у визначенні поняття "арбітраж", яку ми можемо спостерігати як у вітчизняній юридичній літературі, включаючи літературу радянського періоду, так і в зарубіжній. З одного боку, арбітраж визначається як орган, завдання якого - вирішення суперечки, а з іншою, - в якості способу (процедури) рішення суперечок Там само..
Оскільки у попередньому питанні ми вже дали визначення поняття „міжнародний комерційний арбітраж” то можна сказати, що певну дискусію викликає питання визначення правового поняття природи міжнародного комерційного арбітражу. Ця дискусія почалася ще в XIX столітті і триває досі. У юридичній літературі із цього приводу існують чотири теорії: "договірна" ("консенсусна"), "процесуальна", "змішана" і "автономна". Перші дві були висунені в XIX ст. і домінували майже до 50-х років XX ст.
У основу консенсусної теорії арбітражу покладена трактовка останнього як звичайні цивільно-правові договірні стосунки. Представниками цієї теорії є П. Браше, Ф. Клейн, Ф. Мерлен, А. Вейс. Її прибічники вважають арбітражну угоду і арбітражне рішення двома фазами однієї операції.
Арбітражна угода і арбітражне рішення розглядаються як дві частини договору про арбітраж, сполучені волею сторін.
У квітні 1952 року швейцарський професор Дж. Сюиссе-хол виступив на 44-ій сесії Інституту міжнародного права з доповіддю, в якій сформулював теорію змішаної природи арбітражу. Вона допомогла досить успішно здолати труднощі, які досі існували в процесуальній і договірній теоріях. Коротко суть цієї теорії можна сформулювати так: арбітраж визнається "змішаним інститутом", що містить елементи договірного порядку по своєму походженню і елементи процесуально-правового порядку - за юрисдикційним характером. Такий підхід до міжнародного комерційного арбітражу знайшов підтримку у більшості вітчизняних вчених Лебедев С.Н. Международный торговый арбитраж. - М., 1965. - С. 24-33..
У разі виникнення суперечки сторони, що уклали арбітражну угоду, передають його на рішення в інституційний арбітраж або створюють арбітраж ad hoc. На цьому етапі яскраво проявляється процесуальний характер арбітражу і виникає багато елементів цивільно-процесуальної сфери: заяви позовних вимог, питання доказів, процедура розгляду суперечки, винесення ухвали, його оскарження і так далі Кейлин А.Д. Судоустройство и гражданский процесс капиталистических государств: В 3 ч. - М., 1961. - Ч. III: Арбитраж. - С. 63.. Схожість цієї стадії з судовим розглядом дало підстави деяким закордонним ученим говорити про судовий елемент арбітражу.
Наймолодшою з теорій, досліджуючою юридичну природу арбітражу, являється теорія, названа в юридичній літературі "автономною". Ця концепція ґрунтується на тезі про те, що арбітраж є автономним явищем.
Прибічники автономної теорії вважають, що юридичну природу арбітражу можна визначити тільки з урахуванням його мети і реальної користі, тобто тих гарантій, які потрібні сторонам, щоб не звертатися до державного суду. Арбітраж вони розглядають як інститут per se, намагаючись з'ясувати, чому він функціонує так, а не інакше. Наскільки законодавство (а це здебільшого) відображує практичні потреби торгівлі, настільки вдосконалення арбітражної процедури залежить не від права, а від прагматичних експериментів ділових людей. Отже, на думку прибічників автономної теорії, справжня юридична природа арбітражу полягає в тому, що він є оригінальною системою, вільною від договірних і процесуальних елементів, яка дає можливість забезпечити необхідну швидкість розгляду справ і гарантії, на які претендують сторони Довгерт А.С. Очерки международного частного права: Учебник / Харьков «Одиссей», 2007. - С.646.. Прибічники теорії автономного характеру арбітражу вважають необхідним визнання таких "життєвих реалій", як "денаціоналізація" арбітражу і необмежена автономія волі сторін в обранні правових і процесуальних норм. "Абсолютна автономія" вважається засобом, за допомогою якого арбітраж отримає справжній "наднаціональний" характер і під час вирішення суперечок застосовуватиметься виключно міжнародне торговельне право.
1.3Види міжнародного комерційного арбітражу
Міжнародні комерційні арбітражі прийнято класифікувати на види за порядком створення (виникнення) та залежно від характеру спорів, для вирішення яких арбітражі створюються.
Залежно від порядку утворення міжнародні комерційні арбітражі поділяються на постійно діючі та арбітражі для кожного окремого випадку.
Постійно діючі міжнародні комерційні арбітражі зазвичай створюються відповідними міжнародними комерційними організаціями. На національних рівнях постійно діючі арбітражні установи створюються національними торговими асоціаціями (наприклад - Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України). Об'єднує всі такі арбітражі те, що вони діють не просто на постійних засадах, а відповідно до встановленого у кожному окремому випадку регламенту, який являє собою своєрідний, “арбітражно-процесуальний кодекс” того чи іншого арбітражного суду.
Міжнародні комерційні арбітражні суди які створюються сторонами спеціально для вирішення певного спору. Тобто, такі суди створюються кожен раз як наслідок виникнення спору і втрачають свої повноваження (припиняють свою діяльність) разом з винесенням рішення, яким закінчується розгляд цього спору.
За характером комерційних спорів постійно діючі арбітражні суди розподіляються на арбітражі загальної юрисдикції та спеціалізовані арбітражні суди. До судів загальної юрисдикції відносяться названі раніше Міжнародний комерційний арбітражний суд при Міжнародній Торгово-промисловій палаті або Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України. Спеціалізованими міжнародними арбітражами є такі, що розглядають лише окремі види спорів - морські арбітражі (Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України, арбітраж Ллойда, Морська арбітражна палата у Парижі, Арбітраж Асоціації міжнародного повітряного транспорту) Довгерт А.С. Очерки международного частного права: Учебник / Харьков «Одиссей», 2007. - С.640 та арбітражі, які розглядають спори щодо торгівлі конкретними видами товарів (арбітраж Лондонської асоціації по торгівлі зерновими, арбітражний суд при Федерації по торгівлі бавовною у Гдині, арбітраж при Нідерландській асоціації по торгівлі кавою тощо).
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ АРБІТРАЖНОГО РОЗГЛЯДУ СПОРІВ
2.1Загальна характеристика арбітражного розгляду справ
Як зазначалося вище, міжнародний комерційний арбітраж являє собою орган, який не входить до системи державних судів. Саме цим обумовлюється те, що в арбітражному процесі стає можливим уникнути тих недоліків, які, з точки зору сторін арбітражного процесу, притаманні судовому цивільному процесові. Справа в тому, що розгляд цивільних справ у державних судах, як відомо, здійснюється за правилами національного цивільного процесу. Це породжує для сторін арбітражного розгляду справ певні негаразди, навіть складнощі, з яких особливої уваги заслуговують такі.
1. Необізнаність сторін зі вказаними національними цивільно-процесуальними правилами. Навіть для юриста за фахом було б безглуздим висувати вимогу щодо обізнаності в особливостях цивільно-процесуального регулювання, що мають місце у всіх правових системах світу. До того ж практика свідчить, що належну уяву про кваліфікацію такого адвоката сторона нерідко може отримати лише після того, коли справу вже розглянуто. Тобто, у випадках програшу справи це будуть вже не просто витрати, а марні трати.
2. Усі суди без винятку здійснюють провадження у справі своєю державною мовою. Це знов-таки вимагає від сторін додаткових витрат на послуги перекладачів, засвідчення перекладів і т. ін.
3. Будь-яка судова система складається з декількох (щонайменше з двох) судових інстанцій. Це передбачає встановлення певних формальностей щодо процедур провадження у різних судових інстанціях, а з урахуванням загальновідомої перевантаженості цивільних судів справами, він призводить до такої тяганини у розгляді спорів, яка з точки зору торгового обороту, наприклад у випадках спорів щодо якості поставленого товару, є вкрай небажаною.
4. Кожен орган судової системи відповідної держави, за самим фактом його створення, вважається здатним на належне вирішення будь-якої цивільної справи, яка за законом віднесена до його компетенції. Проте ця презумпція, що має достатні підстави з точки зору національного права, не спрацьовує у випадках розгляду комерційних спорів.
Раніше вже зазначалося, що нерідко при застосуванні національних правил припустимості доказів виникають великі ускладнення. Внаслідок цього можуть мати місце ситуації, коли у справі є певні фактичні дані, які не оспорюються сторонами, проте які, з огляду на національні процесуальні правила, не можуть бути використані судом у якості доказів по справі.
Головним призначенням міжнародного комерційного арбітражу як альтернативного засобу вирішення спорів є усунення або хоча б нейтралізація зазначених та деяких інших ускладнень, що можуть супроводжувати процес власне судового розгляду спорів. Внаслідок розробки спеціальних заходів щодо подолання таких ускладнень, переваги, які отримує процес арбітражного розгляду справ, за великим рахунком, стають дзеркальним відбитком того, про що тільки-но йшлося. Розглянемо, які ж переваги має арбітражний розгляд спорів?
1. До участі в арбітражному розгляді залучаються за угодою сторін або в інший спеціально передбачений засіб лише відповідні фахівці, щодо кваліфікації яких у питаннях, пов'язаних з предметом спору, ніяких сумнівів не виникає. Як правило, це визнані спеціалісти у тій чи іншій галузі міжнародного приватного права або навіть експерти відповідних міжнародних організацій.
У якості прикладу можна послатись на рекомендаційні списки арбітрів Міжнародного комерційного арбітражного суду та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України, серед яких 4 академіки та 2 члени-кореспонденти академій наук, 19 докторів юридичних наук, професорів, 15 кандидатів юридичних наук, доцентів, 3 заслужених діячі науки і техніки, 12 заслужених юристів України, які, до того ж, представляють не тільки Україну, а й Австрію, Болгарію, Великобританію, Македонію, Німеччину, Норвегію, Польщу, Росію, Словакію, США, Фінляндію, Францію, Хорватію, Чехію, Швецію і Югославію Міжнародні договори України про правові відносини та правову допомогу: У 2 т. / М-во юстиції України; редкол.: Л.М.Горбунова та ін. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. Т. 1: Двосторонні договори. - С 77..
2. Безумовно, маючи можливість обрання арбітрів з подібних переконливих списків, сторони арбітражного процесу впливають на суд, виключаючи можливість участі у справі недостатньо кваліфікованих арбітрів, чим, певною мірою, сприяють винесенню за спором справедливого рішення. Однак цим, так би мовити безпосереднім впливом на арбітрів, справа не закінчується. Зацікавленість сторін у справедливому вирішенні спору знаходить своєрідне відображення у ставленні самих арбітрів до справи: певні моральні, а головним чином - матеріальні результати, що виникають внаслідок визнання тієї чи іншої особи арбітром, “примушують” його діяти у процесі розгляду спору об'єктивно, неупереджено і у найбільш справедливий спосіб, оскільки у випадку винесення несправедливого рішення ця особа може втратити зазначений статус (її просто перестануть запрошувати до розгляду спорів).
3. У випадках арбітражного розгляду сторони мають майже необмежену можливість визначати процедуру здійснення арбітражного провадження, зокрема надавати рекомендації арбітрам щодо визнаваних ними фактів як доказів по справі. Слід зауважити, що арбітри завжди вкрай уважно ставляться до узгодженої волі сторін, оскільки саме завдяки їй вони тільки і стають арбітрами у справах. До того ж, арбітражне провадження завжди здійснюється не на очах публіки, мовою, щодо якої досягнуто домовленість сторін, а винесене арбітрами рішення може бути опубліковане виключно за попередньою взаємною згодою сторін.
4. Арбітражний розгляд спорів є менш заформалізованим, внаслідок цього - більш швидким, а завдяки зазначеному та відсутності у цьому розгляді другої чи якоїсь іншої інстанції, він стає відносно і дешевшим та майже завжди остаточним засобом вирішення комерційних спорів. Тобто, як зазначається у цьому зв'язку, сторони віддають перевагу завершеності, а не педантичній юридичній чіткості процесу.
5. Нарешті, система міжнародних конвенцій забезпечує майже повну можливість примусового виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу. Зокрема, О.В. Брунцева вважає, що за Нью-Йоркською конвенцією, забезпечується виконуваність арбітражного рішення практично у всьому світі Брунцева Е.В. Международный коммерческий арбитраж / Учеб. пособие для высших юрид. учебн. заведений.- СПб.: Изд. дом. “Сентябрь”, 2005 - С. 127.
Отже, зростаюча популярність арбітражного розгляду комерційних спорів, про яку раніше зазначалось, пояснюється не лише певною недовірою до національних судових засобів вирішення таких спорів, а й власними перевагами арбітражу, які, на мою думку, є вкрай суттєвими.
2.2Компетенція арбітражного суду. Арбітражна угода
Компетенція міжнародного комерційного арбітражу розглядати певні спори витікає з дійсної арбітражної угоди, яка є результатом висловлення волі сторін.
Таким чином, без об'єктивного волевиявлення сторін на передачу в арбітраж певного спору або спорів арбітраж не компетентний вирішити його між сторонами. До того ж арбітраж не наділений правом вийти за межі наданих йому повноважень. Шляхом укладення договору сторони мають право обмежити загальну компетенцію арбітражу, яка передбачена в його статуті або положенні.
В той же час не слід забувати, що компетенція арбітражу може встановлюватися не лише в угоді сторін, що являються суб'єктами цивільного права, але і в міжнародній угоді публічного характеру. Враховуючи це, деякі вчені, що вивчають проблеми міжнародного арбітражу, вважають, що існують три способи наділу арбітражу компетенцією: 1) шляхом укладення арбітражного договору; 2) визнанням позивачем в його позовній заяві юрисдикції арбітражу, якщо відповідач на запит арбітражу письмово виразив свою згоду на розгляд ним цієї суперечки; 3) у разі наявності міжнародної угоди, в якій встановлена компетенція міжнародного арбітражу Довгерт А.С. Очерки международного частного права: Учебник / Харьков «Одиссей», 2007. - С.673..
Починаючи розгляд справи по суті, арбітраж стикається з питанням про те, чи є він компетентним розглядати конкретну справу. Зазвичай на практиці це не викликає великих трудностей за винятком випадків, коли одна із сторін оспорює компетенцію арбітражу. Компетенція арбітражу може піддаватися сумніву по різних підставах. Дуже часто це виникає з посиланням на те, що арбітражна угода є недійсною або що ця суперечка не входить в компетенцію конкретного третейського суду. Тому на практиці часто виникає питання про правомочність арбітражу приймати рішення відносно своєї компетенції по розгляду певної суперечки.
Ця проблема в юридичній літературі дістала назву "Компетенція компетенції".
Аналізуючи розвиток принципу "компетенції компетенції", слід зазначити, що він достатньо довго прокладав собі шлях в практику і нормативне регулювання різних країн. До недавнього часу лише в законодавстві небагатьох країн прямо передбачалось право арбітра самостійно вирішувати питання відносно своєї компетенції.
Шляхом включення в положення своїх регламентів норм, що закріплюють принцип "компетенції компетенції", пішли в різний час різні інституційні арбітражі. Такі положення мали особливе значення в тих випадках, коли закон не містив ніяких вказівок із цього приводу або навіть, навпаки, обмежував право арбітрів самостійно вирішувати питання про свою компетенцію. Тепер вказані положення фігурують в регламентах багатьох центрів міжнародною комерційного арбітражу.
Одночасно принцип "компетенції компетенції" отримав широке визнання в законодавстві різних країн, зокрема в ГПК Греції (п. 2 ст. 887), Нідерландів (ст. 1052), Японії (ст. 797), Франції (ст. 1466), Швейцарському конкордаті про комерційний арбітраж (ст. 8).
Приведений перелік міжнародних і національних нормативних і інших документів свідчить про постійну тенденції до підтримки принципу "компетенції компетенції" Довгерт А.С. Очерки международного частного права: Учебник / Харьков «Одиссей», 2007. - С.677.. Однак, на жаль, ще і сьогодні в деяких правових системах визнання цього принципу є досить сумнівним. Як відзначається в англійській юридичній літературі, арбітр вважається некомпетентним, навіть якщо оспорюється висновок, дійсність або законність договору, що містить арбітражну обмовку, не кажучи вже про той випадок, коли предметом спростування є безпосередньо сама арбітражна угода Лебедев С.Н. Международный коммерческий арбитраж: компетенция арбитров и соглашение сторон. - М., 1988. - С. 19..
Аналіз юридичної літератури і законодавства різних країн дає можливість зробити такий висновок: принцип "компетенції компетенції" означає, що у разі виникнення заперечень проти компетенції арбітрів, по-перше, немає необхідності звертатися до судового або іншому органу за рішенням цього питання в преюдиційному порядку, оскільки останній може бути вирішений самими арбітрами; а по-друге, такі дії арбітрів не являються самі по собі основою для невизнання або відміни арбітражного рішення, хоча їх компетенція і може стати надалі предметом судової перевірки.
Підсумовуючи короткий огляд законодавчого розвитку принципу "компетенції компетенції", можна відмітити, що він небезпідставно увійшов до законодавства, арбітражну і судову практику більшості країн.
Укладаючи арбітражну угоду, сторони, передусім, ставлять метою застосувати арбітражний порядок рішення суперечок і унеможливити розгляду їх суперечок державним судом. Саме правова природа арбітражу ставить в пряму залежність компетенцію арбітражу від наявності дійсної арбітражної угоди. Відповідно до ст. 7 Закону Україні "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу в арбітраж усіх або певних суперечок, які виникли або які можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може полягати у вигляді арбітражної обмовки в контракті або у вигляді окремої угоди.
Отже, законодавець, наслідуючи міжнародні конвенції у галузі комерційного арбітражу, визначає два види арбітражних угод. До перших відносяться угоди про арбітражний розгляд спорів, які можуть виникнути в майбутньому, що є складовою частиною зовнішньоекономічного контракту. При цьому слід зазначити, що відповідні угоди в доктрині міжнародної частки права називаються арбітражними обмовками. Другим видом арбітражних угод є угоди, які відбивають домовленість сторін про арбітражний розгляд спору, оформлена у вигляді окремої угоди, у тому числі окремо від основного договору (контракту), прийнято називати третейським записом.
Арбітражна обмовка, арбітражна угода відносно спорів, які можуть виникнути в майбутньому, укладені окремо від основного контракту, третейський запис - усе це різні форми, в яких проявляється одне і те ж правове явище: угода сторін про арбітраж.
2.3 Підготовка та здійснення арбітражного провадження у справі
Підготовка справи до розгляду передбачає необхідність вирішення таких питань.
1. Вибір місця арбітражного розгляду. Вибір місця здійснення арбітражного провадження є суттєвою дією з огляду на те, що від цього вибору можуть залежати і сам хід арбітражного розгляду та застосовне процесуальне право, і вибір арбітрів та головуючого у суді, і, певною мірою, вибір матеріального права та можливість виконання майбутнього арбітражного рішення.
2. Порушення арбітражного провадження та підготовка справи до розгляду. Значення цього етапу пояснюється тим, що згідно з будь-яким національним законодавством встановлюються ті чи інші строки позовної давності, сплив яких починається з моменту виникнення права на позов. Пред'явлення позову, за загальним правилом, припиняє перебіг строку позовної давності.
У випадках постійно діючих арбітражних судів, завдяки існуванню в їх структурі відповідного адміністративного персоналу, ця ситуація спрощується завдяки можливості звернення з позовом ще до моменту визначення складу арбітражного суду. Практично процедура порушення арбітражного провадження у постійно діючих арбітражах проходить або шляхом безпосереднього звернення до арбітражної установи з відповідним позовом, про що раніше йшлося, або вона здійснюється у наступні два етапи.
3. Як зрозуміло, розгляду справи арбітражним судом передує вивчення матеріалів цієї справи. Проте, цим підготовка справи до слухання може не обмежуватись. Як правило, після формування складу арбітражного суду і до безпосереднього слухання справи арбітраж збирається на попередні засідання, метою яких є прийняття всіх тих заходів, що є необхідними для належної організації та здійснення майбутнього арбітражного провадження. Взагалі, як вважає О.В. Брунцева, хоча лише деякі арбітражні регламенти прямо передбачають можливість проведення таких засідань, практика підтвердила їх необхідність, і вони стали настільки поширеним явищем, що у 1996 р. ЮНСІТРАЛ, здійснивши уніфікацію рекомендаційного характеру під назвою “Коментарі щодо організації арбітражного провадження”, вмістив до них дуже великий перелік питань, які вважається доцільним вирішити попередньо Брунцева Е.В. Международный коммерческий арбитраж / Учеб. пособие для высших юрид. учебн. заведений.- СПб.: Изд. дом. “Сентябрь”, 2005 - С. 297.. З них ми спеціально зупинимося лише на попередніх рішеннях, які можуть бути винесені арбітражним судом, на забезпечувальних заходах та добавимо до них вкрай суттєве питання про вибір права, яке підлягає застосуванню при розгляді справи.
4. Що стосується попередніх рішень, які повинні прийматись арбітражним судом ще до початку здійснення арбітражного провадження, то одностайною вважається точка зору, за якою завжди існує необхідність їх винесення. Такі питання, як розгляд відводу арбітрів, що заявлено до початку власне арбітражного провадження, визначення дати розгляду справи, мови (чи мов) арбітражного провадження і т. ін. суто організаційні питання потребують свого вирішення і в той чи інший засіб вирішуються.
5. У процесі підготовки справи до розгляду, а інколи - і під час її розгляду - виникає необхідність прийняття забезпечувальних заходів. Такими можуть бути: заходи по збереженню товарів, які є предметом спору; заходи по продажу товарів, що швидко псуються, тощо.
6. Важливим питанням, яке вимагає попереднього вирішення, є і вибір права, що підлягає застосуванню до того спору, який арбітражем розглядається. Справа в тому, що за відсутності відповідної угоди, сторони можуть готуватись до арбітражного розгляду за матеріальними або процесуальними нормами різних правопорядків, а ці норми, як відомо, далеко не завжди збігаються.
7. Розгляд справи. Після того як склад арбітражного суду сформовано, а саму справу у той чи інший спосіб порушено, вона знаходиться або в руках одноособового арбітра, або у арбітра-головуючого. Винятки з цього правила передбачаються деякими регламентами постійно діючих арбітражів, проте кількість їх невелика. Наприклад, за Регламентом Міжнародного комерційного арбітражного суду при МТП передбачається складання спеціального документа, у якому визначаються повноваження арбітрів у конкретній справі, зокрема призначається арбітр-доповідач, якому справа і передається Рішення Президії Торгово-промислової палати України від 17.04.2007 протокол № 18 (1) „Про затвердження Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України”. .
Виконавши всі необхідні попередні дії, арбітражний суд призначає слухання справи і у встановлену ним дату здійснює її розгляд. За загальним правилом, арбітражний розгляд справи проводиться на підставі документів або усно.
Арбітражне слухання проводиться зазвичай таким чином. Після відкриття засідання кожній стороні надається можливість викласти свою позицію у справі, після чого допитуються свідки сторін. Оскільки свідчення свідків містяться у справі і їх зміст відомий як арбітрам, так і сторонам, вони, як правило, відповідають на запитання арбітрів та сторін. Після цього, якщо є необхідність, допитуються експерти та досліджуються речові докази чи надані сторонами документи.
Дослідивши докази у справі, суд надає можливість сторонам провести судові дебати, заслуховує їх заключні виступи, на чому слухання справи закінчується і засідання оголошується закритим. Це є формальним моментом закінчення арбітражного провадження у справі, після чого арбітр чи арбітри приступають до обговорення свого рішення по суті спору.
2.4Винесення арбітражного рішення
Усі попередні стадії арбітражного провадження підпорядковані меті забезпечити умови для належного винесення арбітрами рішення у справі, яким існуючий між сторонами спір було б остаточно вирішено. Арбітраж виносить рішення, яке зазвичай позначається як основне і вважається в принципі остаточним. Як зазначає С.А. Довгерт, що жоден міжнародно-правовий акт, що регулює відносини міжнародного комерційного арбітражу не дає чіткого визначення поняття „арбітражне рішення” Довгерт А.С. Очерки международного частного права: Учебник / Харьков «Одиссей», 2007. - С.607.. Не дане таке поняття ні в Типовому законі ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж 1985 р. ні в Законі України „Про міжнародний комерційний арбітраж” Закон України № 4002-XII від 24.02.1994 р. „Про міжнародний комерційний арбітраж” // Відомості Верховної Ради України, 21.06.1994, № 25, ст. 198..
Основним таке рішення є тому, що воно являє собою належним чином оформлене ставлення арбітражного суду до спору, який він розглядав на підставі арбітражної угоди, та до вимог, заявлених сторонами. В арбітражному рішенні судді вирішують усі процесуально-правові та матеріально-правові питання, що виникли у зв'язку з розглядом спору. Винесенням арбітражного рішення припиняється розгляд справи по суті і припиняються повноваження (мандат) третейського суду щодо розгляду цього спору.
В першу чергу необхідно визначити ті критерії, ті умови або вимоги, яким повинна відповідати остаточна позиція арбітражу до суті розглянутого ним спору, щоб вважатися арбітражним рішенням і відповідно породжувати передбачені законом правові наслідки для сторін спору, третіх осіб і органів влади. Ці критерії або вимоги частково визначені нормами міжнародних конвенцій, частково нормами національно-правових актів окремих держав, що регулюють питання міжнародного комерційного арбітражу, а також положеннями Регламентів різних постійно діючих арбітражних органів і положеннями типових Регламентів для арбітражів ad hoc Арбитражный регламент ЮНСИТРАЛ // Цират Г.А., Цират А.В. Международный арбитраж как способ разрешения внешнеэкономических споров. К., 1997. - С. 225-239.. Однією з таких вимог є вимоги до форми і порядку підписання арбітражного рішення: арбітражне рішення повинно виноситися у письмовій формі і підписуватися одноосібним арбітром або більшістю складу третейського суду. Загальновизнаною є також вимога, щоб арбітражне рішення було мотивованим і в нім вказувались дата його винесення і місце проведення арбітражу.
Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" містить ряд вимог відносно оформлення рішення. По-перше, закон встановлює вимогу обов'язкової письмової форми арбітражного рішення і наявність під ним підписів усіх арбітрів, що розглядали суперечку; по-друге, вимога про обов'язковість мотивувальної частини арбітражного рішення і наявність в рішення виведення суду про задоволення або відмову у задоволенні позовних вимог, визначення суми арбітражного збору витрат у справі і їх розподіл між сторонами і вказівка дати і місця арбітражу.
Положення про арбітражний суд Німецької інституції у арбітражній справі передбачає спеціальний параграф "Арбітражне рішення" Довгерт А.С. Очерки международного частного права: Учебник / Харьков «Одиссей», 2007. - С.611.. У нім відмічено, що арбітражне рішення має бути винесене у письмовій формі і підписана особисто арбітром або арбітрами з вказівкою його мотивів. Також в рішенні у справі мають бути вказана дата його винесення і місце арбітражу.
Розглянувши вимоги до форми, порядку прийняття і підписання арбітражного рішення, що містяться в регламентах деяких постійних арбітражних органів, а також в національних і міжнародно-правових актах з питань міжнародного комерційного арбітражу, ми бачимо, що ці вимоги в цілому однотипні і торкаються, передусім, форми, в якій повинне виноситься арбітражне рішення, порядку його підписання і належності в арбітражному рішенні мотивувальної частини.
Таким чином, маючи уявлення про вимоги, що ставляться до арбітражного рішення можна припустити, що недотримання вказаних вимог може бути основою для відміни арбітражного рішення, або основою для відмови у визнанні і виконанні цього арбітражного рішення в інших країнах.
Торкаючись питань вступу арбітражного рішення в силу і користуючись термінологією, вживаною Нью-Йоркською конвенцією, набрання арбітражним рішенням статусу "остаточності", слід вказати, що доктрина і практика міжнародного комерційного арбітражу базуються на принципі: належним чином винесене арбітражне рішення являється остаточним і оскарженню, в тому розумінні, в якому цей термін приміняється до рішень державних судів, не підлягає. Даний принцип закріплений у формі позитивної правової норми у ряді національно-правових актів з питань міжнародного комерційного арбітражу, наприклад в Законі України "Про міжнародний комерційний арбітраж", ст. 32 якого встановлює: "Арбітражний розгляд припиняється остаточним арбітражним рішенням." Закон України № 4002-XII від 24.02.1994 р. „Про міжнародний комерційний арбітраж” // Відомості Верховної Ради України, 21.06.1994, № 25, ст. 198.
Розглянуті нами загальні підходи до вимог, що встановлюються регламентами багатьох постійно діючих арбітражних органів, національно-правовими і міжнародно-правовими актами до форми, змісту і порядку підписання арбітражного рішення, дозволяють нам дати визначення арбітражного рішення.
Арбітражне рішення - це остаточна, належним чином оформлена позиція складу третейського суду по відношенню до усіх спірних питань, які він розглядав на підставі арбітражної угоди і вимогам, кожній із сторін, заявленим в процесі розгляду справи.
РОЗДІЛ 3. КОНТРОЛЬ І ВИКОНАННЯ АРБІТРАЖНИХ РІШЕНЬ
3.1 Судовий контроль у місці винесення арбітражного рішення
З добровільного виникнення компетенції міжнародного комерційного арбітражу випливає те, що й його рішення, як правило, виконується сторонами добровільно. Практика свідчить, що підписуючи арбітражну угоду, сторони нерідко прямо зазначають в ній, що рішення арбітражу за їх спором буде остаточним і обов'язковим для виконання. Аналогічні норми містяться і у більшості арбітражних регламентів. Внаслідок цього виникає ситуація, коли арбітражне рішення стає неможливим оскаржити у якусь більш високу арбітражну інстанцію на кшталт судового оскарження рішення.
Найпоширенішою формою такого контролю, як зазначалось, є судовий контроль, який зазвичай здійснюється судовими органами:
* у місці винесення арбітражного рішення та
*у вигляді визнання та виконання в певній державі іноземного арбітражного рішення.
Правовою підставою здійснення такого контролю є положення п. І “е” ст. V Нью-Йоркської конвенції, за якою у визнанні та виконанні іноземного арбітражного рішення може бути відмовлено, якщо воно було скасовано чи призупинено виконанням компетентною владою держави, в якій це рішення було винесено, або держави, закон якої було застосовано у процесі вирішення спору Нью-Йоркська конвенція від 10.06.1958 „Про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень” // Офіційний вісник України, 26.11.2004, № 45, ст. 3004, стор.329, код 30631/2004. Редакція з 07.07.2006. Хоча у самій Конвенції не зазначено підстави, за яких зазначені скасування чи призупинення виконання можуть бути здійсненими національними судами, вони знайшли чітке відображення у ст. 34 Типового закону ЮНСІТРАЛ, в якому містяться такі шість підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу.
1. Одна зі сторін арбітражної угоди була певною мірою недієздатна, або ця угода була недійсною за законом, якому сторони її підкорили, а за відсутності відповідної вказівки - згідно з законом держави, в якій рішення було винесено.
2. Сторона не була належним чином сповіщена про призначення арбітра чи про арбітражне провадження або з інших подібних причин була позбавлена можливості надати свої пояснення у справі. Не важко побачити, що в цій підставі знаходять відображення найголовніші вимоги арбітражного процесу, як і міжнародного цивільного процесу взагалі, згідно з якими при розгляді будь-якого цивільного спору повинні бути забезпеченими рівне ставлення до сторін та надання кожній з них можливості повного викладання своєї позиції у справі.
3. Рішення ухвалено у спорі, не передбаченому або не підпадаючому під умови арбітражної угоди чи арбітражного застереження в договорі, або містить постанови з питань, які виходять за межі арбітражної угоди чи арбітражного застереження в договорі з тим, однак, що коли постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою чи застереженням, можуть бути відокремленими від тих, що не охоплюються такою угодою чи застереженням, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплюються такою угодою або арбітражним застереженням в договорі, може бути визнаною та приведеною до виконання.
Ця підстава є, мабуть, найменш формальною зі всіх передбачених ст. 34 Типового закону ЮНСІТРАЛ Типовий закон ЮНСІТРАЛ щодо міжнародного торгівельного арбітражу від 21.06.1985 (Редакція з 25.05.2007)., тому вона повертає нас, по суті, до проблеми компетенції арбітражного суду, яка, як відзначалось, є досить складною.
4. Склад арбітражного суду або арбітражний процес не відповідають угоді сторін, якщо тільки ця угода не суперечить будь-якому положенню Закону, від якого сторони не можуть відступати, а за її відсутності, не відповідають цьому Закону.
5. Об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством відповідної країни. Законодавство майже всіх держав світу, за тих чи інших обставин, залишає певні категорії справ у виключній компетенції державних судів, унеможливлюючи у такий спосіб арбітражний розгляд відповідних справ. Це можуть бути, наприклад, певні відносини, пов'язані з порушенням встановлених у відповідній державі антимонопольних правил чи практики. Повинно бути зрозумілим, що така підстава застосовується як на вимогу сторони у спорі, так і за власною ініціативою судового органу.
6. Арбітражне рішення суперечить встановленому у відповідній державі правопорядку. Що стосується його використання у якості підстави для скасування арбітражного рішення, то, як свідчить практика, у такому випадку спостерігається тенденція щодо обмеженого тлумачення терміна “публічний порядок”.
Необхідно наголосити, що наведений перелік підстав є виключним. За окремими винятками, навіть очевидні помилки, що були допущені арбітрами у застосуванні права чи у встановленні фактів, які мають суттєве значення для вирішення справи, не є все ж підставами для скасування (повного чи часткового) арбітражного рішення.
Особливість судового контролю за рішенням арбітражних судів полягає у такому: його може бути здійснено лише судом держави, в якій або за правом якої зазначене арбітражне рішення було винесено, і ні у якого іншого суду компетенція на здійснення такого контролю не виникає.
Що стосується ст. V Нью-Йоркської конвенції або ст. 34 Типового закону ЮНСІТРАЛ, то за ними суд “може” (хоча і не зобов'язаний) визнати або надати дозвіл на виконання скасованого арбітражного рішення. Хоча вважається, що подібна практика не заохочується, можна зустрітися з випадками виконання скасованих арбітражних рішень. Так, О.В. Брунцева у зв'язку з цим посилається на справу компанії “Хромаллой Аеросервіс” проти Арабської Республіки Єгипет, розглянуту МКАС на території Єгипту і за єгипетським правом, рішення якого каїрський суд скасував (1995). Незважаючи на це, наступного року американський окружний суд, а у січні 1997 р. і Паризький апеляційний суд винесли рішення, якими надали дозвіл на виконання скасованого у Єгипті рішення на своїх відповідних територіях Брунцева Е.В. Международный коммерческий арбитраж / Учеб. пособие для высших юрид. учебн. заведений.- СПб.: Изд. дом. “Сентябрь”, 2005 - С. 331.. Характерно, що обидва ці рішення Єгипет не оскаржив і до травня 1997 р. повністю їх виконав, сплативши позивачу більше ніж 20 млн. доларів США.
3.2 Визнання та приведення до виконання іноземного арбітражного рішення
Якщо арбітражне рішення на вимогу однієї зі сторін спору перевірено відповідним національним судом і в заяві про його скасування відмовлено, то це означає, що воно на території держави суду визнано законним, тобто вважається таким, що підлягає виконанню і у випадках відмови від добровільного виконання такого рішення воно може бути поданим для примусового виконання в цій державі в порядку, передбаченому відповідним національним законодавством. Але як бути тоді, коли зазначене арбітражне рішення потребує виконання в іншій державі?
У всіх таких випадках в дію вступають механізми примусового виконання іноземних арбітражних рішень, що містяться як в різаних міжнародних угодах, головною з яких є Нью-Йоркська конвенція, так і у відповідних положеннях національних законодавств.
Щоб іноземне арбітражне рішення могло бути в тій чи іншій державі виконаним, воно повинно бути наданим до компетентного суду відповідної держави, який у той чи інший спосіб приймає рішення чи про його визнання та/або приведення до виконання, чи про відмову у зазначеному визнанні та/або виконанні.
Хоча в різних державах діє різний порядок щодо визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень, усіх їх, на думку О.В. Брунцевої, можна привести до однієї з таких моделей:
1) депонування (чи реєстрація) арбітражного рішення в суді або іншому уповноваженому органі, після чого воно подається до виконання так, нібито його було винесено національним судом цієї держави;
2) виконання арбітражного рішення безпосередньо (тобто, без його депонування або реєстрації), хоча в таких випадках дозвіл суду може і знадобитись;
3) звернення до суду з проханням про визнання та виконання іноземного арбітражного рішення (так звана система екзекватури).
У останньому випадку звернення до суду з позовом означає, що арбітражне рішення є свідченням наявності боргового зобов'язання, яке потребує судового захисту Брунцева Е.В. Международный коммерческий арбитраж / Учеб. пособие для высших юрид. учебн. заведений.- СПб.: Изд. дом. “Сентябрь”, 2005 - С. 338..
Із зазначених моделей найбільш поширеною є система екзекватури, яка сама знає різні види. У загальному виді екзеквотування - це процедура, зазвичай судова, метою якої є надання іноземному арбітражному рішенню виконавчої сили, тобто здатності бути приведеним до виконання із застосуванням, у випадку необхідності, державними органами примусових засобів щодо зобов'язаної особи або його майна.
Подобные документы
Поняття міжнародного комерційного арбітражу. Категорії спорів та законодавче регулювання діяльності Міжнародного комерційного арбітражного суду України. Міжнародні конвенції, що регулюють комерційний арбітраж, та документи ненормативного характеру.
контрольная работа [32,6 K], добавлен 14.02.2011Підготовка матеріалів до розгляду в суді першої інстанції. Порядок розгляду справи у засіданні господарського суду, прийняття законного і обґрунтованого рішення. Відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі та залишення позову без розгляду.
курсовая работа [36,9 K], добавлен 09.02.2012Засоби правового захисту прав і інтересів суб'єктів ЗЕД. Компетенції господарських судів у справах за участю іноземних організацій. Вимоги до арбітражної угоди. Діяльність Міжнародного комерційного арбітражного суду. Виконання іноземних судових рішень.
реферат [26,2 K], добавлен 07.06.2010Регулювання регламентами ЮНСІТРАЛ 1976 року та Європейської економічної комісії 1963 року недержавного розгляду господарських спорів в Міжнародних комерційних та арбітражних судах. Врегулювання питання стосовно зустрічного позову та його заперечення.
реферат [15,7 K], добавлен 27.12.2011Поняття окремого провадження, ключові особи, що беруть участь у розгляді такого роду справ. Розгляд справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання її недієздатною та поновлення цивільної дієздатності. Розгляд справ про усиновлення.
курсовая работа [145,1 K], добавлен 24.09.2014Поняття рішення іноземного суду, його визнання і виконання доручень. Процедура надання дозволу на примусове задоволення вироку. Відкриття виконавчого провадження. Умови і порядок визнання рішень зарубіжного суду, які не підлягають примусовій реалізації.
курсовая работа [29,8 K], добавлен 08.11.2010Підготовка справ про поновлення на роботі у зв’язку з розірванням трудового договору за ініціативи роботодавця до судового розгляду. Мета та завдання стадії провадження в справі до судового розгляду, зокрема під час підготовки справ за трудовими спорами.
статья [20,6 K], добавлен 14.08.2017Підсудність кримінальних та цивільних справ місцевому суду. Учасники кримінального судочинства. Порядок підготовки справи до розгляду та винесення рішення. Провадження справ в апеляційному порядку. Перегляд судових рішень, що набрали законної сили.
курсовая работа [49,6 K], добавлен 01.06.2013Звернення до суду та відкриття провадження в адміністративній справі. Питання, що розглядаються судом, та порядок складання позовної заяви. Постановлення суддею ухвали про відкриття провадження у справі чи відмову від нього. Прийняття судом рішення.
реферат [62,3 K], добавлен 20.06.2009Процес відкриття провадження у цивільній справі в суді першої інстанції. Процесуальні заходи з підготовки справи до слухання. Основні завдання, що стоять перед суддею на цьому етапі. Судовий розгляд цивільної справи по суті справи з винесенням рішення.
курсовая работа [30,5 K], добавлен 17.02.2011
