Протидія розкриттю та розслідуванню злочинів

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Протидія розкриттю та розслідуванню злочинів, як елемент злочинної діяльності

1.1 Поняття та форми протидії слідству

1.1.1 Приховування інформації

1.1.2 Знищення інформації

1.1.3 Маскування інформації

1.1.4 Фальсифікація інформації

1.1.5 Змішані способи приховування злочину

1.2 Фактори, які спонукають до приховування злочинів сторонніх осіб і потерпілих

1.3 Обмова та самообмова

1.4 Замовчування

1.5 Перешкоджання виконанню певних слідчих дій

1.6 Комбінований спосіб фальсифікації

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Для ефективної роботи щодо розкриття злочинів необхідно вміло поєднувати усі складові криміналістики. За допомогою засобів криміналістичної техніки можна лише знайти й дослідити джерела інформації. Проте це не дасть рекомендацій, як і в якій послідовності, за допомогою яких прийомів збирати й використовувати джерела інформації у розкритті та розслідуванні злочинів. У наш час в основі кримінальної реєстрації лежить дактилоскопія , що має велике значення в криміналістиці для обліку і розшуку осіб, що скоїли злочин або підозрюваних в злочині.

Відомо, що серед найдавніших, з огляду на історію виникнення та використання у боротьбі зі злочинністю, є дактилоскопічні знання. Дактилоскопія -- один із розділів криміналістики, що вивчає будову шкірних візерунків для використання їх у встановленні, реєстрації та розшуку злочинців. Вивчення розвитку дактилоскопічних знань, особливості їх застосування у правоохоронній практиці уможливлюють виділити окремі події, що характеризують головні риси становлення цього цікавого розділу криміналістичної науки та необхідного виду криміналістичної діяльності. Виявляється, що унікальні властивості шкірних візерунків, їх неповторність, індивідуальність були відомі досить давно. Широке застосування дактилоскопія отримала ще в 1930-х роках. Але і до сьогодні, дактилоскопування не втратило своєї важливості і необхідності при розслідуванні і розкритті злочинів. В даний час, із застосуванням комп'ютерних систем і відповідних баз даних відбитків пальців, час пошуку і трудовитрати на пошук істотно скорочені. Сьогодні експерти володіють методами і технологіями комплексного дактилоскопічного і біологічного досліджень відбитків пальців. Практичне застосування криміналістичної дактилоскопії подане у лабораторній роботі даної контрольної роботи.

Питання боротьби зі злочинністю набули особливої актуальності в даний час у зв'язку із кількісними та якісними змінами у структурі злочинності, що характеризуються появою нових видів злочинів, удосконаленням способів їх скоєння і приховування, зростанням професіоналізму злочинців, їх високою технічної оснащеністю, формуванням організованої злочинності.

Поряд з цим, однією з основних причин недостатньо ефективної діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю є протидія розкриттю та розслідуванню злочинів, яка останнім часом набула значних масштабів.

В останній час криміналістика поповнилася деякими важливими теоретичними дослідженнями з проблем протидії розслідуванню. Відзначено актуальність подолання протидії, запропоновані поняття “протидія розслідуванню” та “приховування злочинів”, аналізуються види і форми протидії, розроблено деякі практичні рекомендації по подоланню окремих з них.

Проте, в цілому, дана проблема ще далека до свого остаточного вирішення: відсутнє єдине визначення протидії розслідуванню, яке включало б всі основні риси даного явища, його сутність і мету; не вивченими залишаються механізм і форми протидії розслідуванню, особливо в умовах злочинності, що якісно змінилася. Увагу криміналістів займали питання подолання деяких проявів протидії, переважно, у формі приховування злочинів (праці Р.С. Бєлкіна, І.А. Бобракова, М.В. Даньшина, С.Ю. Журавльова, В.П. Лаврова, І.М. Лузгіна, І.А. Ніколайчука та ін.). Практика ж діяльності правоохоронних органів і проведені дослідження свідчать, що приховування злочину є лише однією, далеко не основною формою протидії. Основним змістом протидії в даний час виступають різні форми впливу (психологічні, фізичні, організаційні) на всіх учасників кримінального процесу. Від окремих проявів протидія розслідуванню переросла в систему активних, цілеспрямованих дій, є обов'язковим елементом злочинної діяльності, внаслідок чого існуючі рекомендації по її подоланню виявляються недостатньо ефективними.

В теперішній час для подолання протидії розслідуванню необхідні нові засоби та методи, в тому числі нетрадиційні (використання поліграфу, методу гіпнорепродукції та ін.). Системі протидії слід протиставити адекватну систему засобів, методів боротьби з нею. Незважаючи на актуальність даного аспекту, він у криміналістиці не розглядався і практично не розроблений. Для вирішення проблеми подолання протидії розслідуванню необхідно виявити закономірності, характерні в сучасних умовах тенденції протидії, узагальнити існуючу практику боротьби з нею, й на основі діючого законодавства обґрунтувати основні напрямки створення системи засобів і методів подолання протидії.

Недостатність науково-теоретичних досліджень проблем протидії розслідуванню, засобів її подолання та існуючі у зв'язку з цим потреби слідчої практики обумовили актуальність теми дослідження.

1. Протидія розкриттю та розслідуванню злочинів, як елемент злочинної діяльності

1.1 Поняття та форми протидії слідству

Проблема протидії розслідуванню останнім часом набула особливої актуальності й гостроти. Це перш за все пов'язано розмахом організованої злочинної діяльності, з корумпованістю працівників владних структур і правоохоронних органів. Раніш під протидією розслідуванню розуміли переважно різні форми й способи приховування злочинів. Сьогодні протидія розслідуванню може бути визначена як навмисна діяльність з метою перешкоджання встановленню істини в кримінальній справі.

Вирішенням даного питання займалися багато видатних вчених. Питання протидії розслідуванню були предметом досліджень Р.С. Бєлкіна, О.І. Гурова, Л.Я. Драпкіна, О.Р. Ратінова та інших вчених-криміналістів . Деякі автори розглядали питання подолання протидії при провадженні окремих слідчих дій, зокрема при допиті (Р.С. Бєлкін, І.О. Биховський, А.М. Васильєв, Г.Г. Доспулов та ін.) . Особливості розслідування в умовах протидії, що вчиняється, порушували у своїх наукових роботах, присвячених проблемам слідчих ситуацій, О.Я. Баєв, І.Ф. Герасимов, М.П. Яблоков та ін. Протидію розслідуванню злочинів слід сприймати як певною мірою природне явище, пам'ятати про яке необхідно завжди . Це випливає з самої сутності слідчої діяльності, для якої, як зауважив В.Л. Васильєв, характерно подолання опору з боку незацікавлених в успішному розслідуванні справи осіб. На думку психологів та соціологів, конфлікт притаманний будь-якому виду діяльності людини. Не є виключенням і діяльність слідчого, через це найбільшу загрозу збереженню доказів становить не плин часу, а свідома протидія осіб, зацікавлених в перекручуванні результатів розслідування. Цим розслідування злочинів найбільше відрізняється від інших видів пізнавальної діяльності. Певною мірою протидія присутня при розслідуванні практично кожної кримінальної справи. Протидія, що проявляється в приховуванні підозрюваними та обвинуваченими відомостей про обставини вчинених ними злочинів, даванні свідомо неправдивих показань чи відмові давати їх зовсім, характерна для більшості кримінальних справ, зазвичай долається слідчими та дізнавачами без особливих труднощів, в тому числі завдяки розробленим на основі наукових знань та практичних навичок спеціальним тактичним прийомам.

Щодо питання розробки конкретної системи прийомів та способів подолання протидії розслідуванню, то за незначним виключенням (В.П. Бахін, В.М. Карагодін, В.С. Кузьмічов, С.Ю. Журавльов, С.І. Мєдвєдєв, В.А. Овєчкін) воно залишається недостатньо вирішеним порівняно з потребами практики. Цій проблематиці присвятив докторську дисертацію та монографію В.М. Карагодін ("Подолання протидії попередньому розслідуванню", Свердловськ, 1992), у якій зробив спробу охарактеризувати та визначити поняття протидії, запропонував класифікацію її актів та зупинився на проявах протидії з боку представників та С.Ю. Журавльов у дисертації "Протидія діяльності у розкритті та розслідуванні злочинів та тактика його подолання" (Нижній Новгород, 1992) розглянув діяльність органів слідства та дізнання у розслідуванні злочинів у галузі економіки. Також окремі глави, присвячені протидії та засобам її нейтралізації, включили до підручників для навчальних закладів системи МВС Російської Федерації наприкінці 90-х років ХХ ст., але вони висвітлюють дану проблему досить поверхово, базуючись, в основному, на одній з чисельних форм протидії - приховуванні злочинів . У вітчизняних підручниках з криміналістики ця проблема зовсім не знайшла свого відображення. Отже, дана проблема не може вважатися достатньо дослідженою.

В криміналістичній чи в психологічній літературі немає єдиного визначення протидії, що включало б у себе всі риси протидії, і з якого була б зрозумілою сутність цього явища та його мета.

У звичайному розумінні протидія - це дія, що перешкоджає іншій дії. Протидія (як дія, спрямована на неприпустимість досягнення бажаної мети протилежною стороною) є різновидом конфліктної поведінки. Протидія спрямована не лише на неприпустимість (перешкоджання, блокування) будь-якої дії, а на перешкоджання досягненню бажаної (кінцевої) мети, отриманню конкретного результату (наприклад, встановленню всіх обставин вчиненого злочину та участі в ньому обвинуваченого, підготовки справи до слухання в суді тощо). [3, с.78] Р.С. Бєлкін вживав термін "протидія" у своїх роботах, зазначаючи при цьому що характеризуючись загалом як протидія слідству, тактика сумлінних учасників слідчих дій може виражатися у пасивному та активному опорі зусиллям слідчого встановити істину у справі. "Перешкоджання розслідуванню", за визначенням Бєлкіна, полягає у недопущенні включення відповідної доказової інформації до сфери кримінального судочинства та використання у процесі розслідування. Ця діяльність здійснюється різними способами приховування злочину. [4, с.123 ]

Також Р.С. Бєлкін зазначав, що якщо раніше під протидією розслідуванню розуміли переважно різні форми та способи приховування злочинів, то зараз це поняття наповнилося більш широким змістом і може бути визначено як навмисна діяльність з метою перешкоджання вирішенню завдань розслідування і зрештою - встановленню істини у кримінальній справі. Далі автор визначає протидію як перешкоджання здійсненню особами, які провадять попереднє розслідування, їх процесуальних повноважень.

С.Ю. Журавльов розмежовує поняття "протидія розслідуванню" та "приховування злочину" та зазначає, що першим терміном дослідники майже не користуються, але це не може слугувати аргументом його неправильності. Крім того, на підтвердження свого висновку, С.Ю. Журавльов посилається на проведений ним огляд літературних джерел з цього приводу, зазначаючи, що автори мають на увазі не приховування злочину взагалі, а приховування слідів злочину, що власне звужує обсяг поняття; внаслідок вузькості обраного поняття часто використовуються терміни з "ранньої" криміналістики (такі, як "марка професії", "уловка", чи абстрактні вислови типу "спосіб ухилення від відповідальності" (Г.Г. Зуйков, П.Г. Великородний). За проведеним оглядом автор приходить висновку, що термінологічні нюанси не настільки невинні, коли враховувати, що вони перешкоджають адекватному відбиттю у науці реалій практики. [2, с. 87] Сам С.Ю. Журавльов пропонує визначати протидію як систему дій (чи бездіяльності), яка спрямована на досягнення мети приховування злочину шляхом недопущення залученню його слідів до сфери кримінального судочинства та їх подальшого використання в якості судових доказів. Інші криміналісти використовують термін "протидія", в основному, як синонім, для визначення поняття "приховування злочину". В.М. Карагодін, узагальнивши основні риси протидії (цілеспрямовані дії, які являють собою частину чи навіть окремий вид діяльності; структурний елемент конфліктної взаємодії; вид комунікативної діяльності, пов'язаної з впливом на людей), визначає її як специфічний вид соціальної діяльності, характеризує протидію попередньому розслідуванню як навмисні дії (чи систему бездіяльності), які спрямовані на перешкоджання виконанню завдань попереднього розслідування та встановленню об'єктивної істини у кримінальній справі.

В.Г. Гончаренко та Ф.М. Сокіран визначають протидію як перешкоджання розслідуванню; як дію, що перешкоджає діяльності слідчого у досягненні цілей, які він ставить перед собою, та уточнюють, що всі явища протидії створюють умови для того, щоб було порушено нормальний процес досягнення істини, процес пізнання, властивий юридичній діяльності. [5, с.79] С.Ю. Журавльов, В.М. Карагодін, О.В. Александренко дотримуються думки, що протидія може виражатися і у бездіяльності.

Особисто я схиляюсь до визначення, яке запропоновано Ф.М. Сокираном та О. Е. Моісеєвою, а саме, що протидіяти розслідуванню означає перешкоджати досягненню цілей, які ставить перед собою слідчий.

Протидія розслідуванню (в прагненні уникнути відповідальності за вчинене) завжди супроводжувалась вчиненням злочинів. За період існування злочинності вона розвилася від елементарних кроків до системи витонченої і відкритої протидії діяльності державних органів боротьби зі злочинністю. [6, с.98]

Таким чином, питання визначення протидії розслідуванню залишається відкритим. Так само, як і питання щодо форм та видів такої протидії.

На думку Б.І. Хасана форми протидії розслідуванню можуть бути приховані та відкриті, а види поділяє на знищення доказів, фальсифікацію доказів, психологічний тиск.

Н. Ахтирська вважає, що в процесі розслідування конкретного злочину слід розрізняти “внутрішню” та “зовнішню” протидію.

Під внутрішньою протидією мають на увазі протидію, яку здійснюють ті чи інші особи, причетні до розслідування в будь-якій формі - підозрювані й обвинувачувані, свідки і потерпілі, фахівці й експерти, випадкові особи. Для них характерним є володіння певною інформацією про подію і прагнення сховати, змінити або знищити цю інформацію та її носіїв.

Зовнішня протидія - це протидіюча діяльність осіб, які або взагалі не пов'язані з розслідуваною подією та особою, що здійснює розслідування, або пов'язані зі слідчим процесуальними, службовими або іншими владними відносинами чи іншими залежностями.

Суб'єкти внутрішньої протидії реалізують свої задуми переважно шляхом приховування злочину, суб'єкти зовнішньої протидії - за допомогою впливу, тиску на слідчого, створення умов для вчинення ним незаконних дій, спонукання його до вчинення посадового проступку або злочину.

Суб'єктами зовнішньої протидії є посадові особи підприємств, установ і організацій, де було вчинено злочин; співробітники органів виконавчої влади й представницьких органів, контролюючих і ревізійних органів і, що особливо небезпечно, правоохоронних органів. Досить поширеними є акти протидії з боку представників певних трудових колективів. Нарешті, протидію можуть здійснювати родичі, друзі та інші близькі винного.[7, с. 165]

Перешкоджання розслідуванню полягає, на її думку, в недопущенні відповідної доказової інформації в сферу карного судочинства та її використання в процесі розслідування. Перешкоджання розслідуванню здійснюється різними способами приховування злочину. За змістовною стороною способи приховування злочину Ахтирська поділяє на такі групи:

1) приховування злочину шляхом приховування інформації і/або її носія;

2) приховування злочину шляхом знищення інформації і/або її носія;

3) приховування злочину шляхом маскування інформації і/або її носія;

4) приховування злочину шляхом фальсифікації інформації і/або її носія;

5) змішані способи.

1.1.1 Приховування інформації

Приховування полягає в неповідомленні слідчому про ті чи інші обставини розслідуваної справи або джерела інформації, необхідної для встановлення істини. Воно може здійснюватися як в активній, так і в пасивній формі.

До числа активних способів приховування належить приховування предмета посягання, речових доказів, грошей і цінностей, нажитих злочинним шляхом, інших об'єктів - джерел інформації; ухилення від явки в орган розслідування. Пасивними способами приховування є замовчування, недонесення, неповідомлення відомостей, що запитуються, відмова від дачі показань.

1.1.2 Знищення інформації

Знищення можна поділити залежно від того, на що воно спрямоване, на знищення слідів злочину й знищення слідів злочинця. При цьому мається на увазі як знищення самої доказової інформації, так і її носіїв. Знищення може бути повним і частковим. Часткове межує з фальсифікацією, іноді виступає її способом.

1.1.3 Маскування інформації

Маскування має на меті зміну уявлення про спосіб вчинення злочину, особистість винного, призначення об'єктів - носіїв інформації та їхнє коло. Способами маскування можуть бути:

- переміщення об'єктів (наприклад, з того місця, де вони мають бути згідно з існуючими або передбаченими правилами, в інше місце, як це буває при порушенні правил збереження і руху документів);

- зміна зовнішнього вигляду суб'єкта злочину;

- створення видимості використання об'єкта не за призначенням;

- приховування паралельно вчиненими діями або процесами, що відбуваються.

1.1.4 Фальсифікація інформації

Фальсифікація - це підробка, створення помилкової інформації або її носія. Існують такі способи приховування злочинів шляхом фальсифікації:

- завідомо неправдиве показання;

- завідомо неправдиве повідомлення, заява, донос;

- створення помилкових слідів та інших речових доказів;

- повна або часткова підробка документів;

- підміна, дублювання об'єктів;

-часткове знищення об'єкта, переробка з метою зміни його зовнішнього вигляду й фальсифікації призначення.

1.1.5 Змішані способи приховування злочину

Змішані способи приховування злочину представлені в слідчій практиці різними інсценуваннями або, за старою термінологією, різними видами симуляції обставин злочину.

Інсценування злочину - створення обстановки, що не відповідає події, яка фактично відбулась на цьому місці, що може доповнюватися погодженими з цією обстановкою поведінкою та неправдивими повідомленнями як виконавців інсценування, так і пов'язаних з ними осіб.

В основі інсценування злочину завжди лежить штучне створення матеріальних слідів події. Поведінка й повідомлення виконавця інсценування й пов'язаних з ним осіб, що мають на меті посилення впливу матеріальних слідів на слідчого, завжди є доповненням до них, хоча за часом можуть передувати їхньому виявленню та сприйняттю слідчим. Такими є випадки, коли виконавці інсценування самі повідомляють органу розслідування про виявлення ними ознак нібито вчиненого злочину або про припущення, які в них виникли щодо можливого проникнення до інформаційних систем.

Інсценування може мати такі цілі:

- створення видимості вчинення у визначеному місці іншого злочину й приховування ознак справжньої події;

- створення видимості події, що відбулася на даному місці, але не має кримінального характеру, для приховування вчиненого злочину;

- створення видимості здійсненого злочину для приховування фактів аморальної поведінки, недбалості та інших вчинків, які не мають кримінального характеру;

- створення неправдивого уявлення про окремі деталі фактично вчиненого злочину або про окремі елементи його складу: інсценування вчинення злочину іншою особою, в іншому місці, в інших цілях та з інших мотивів.

Інсценування можна класифікувати таким чином:

· за метою - приховування злочину; приховування некримінальної події;

· за об'єктом - інсценування злочину; інсценування некримінальної події; інсценування окремих деталей або окремих елементів складу злочину; інсценування інсценування;

· за часом вчинення - до вчинення злочину; під час вчинення злочину; після вчинення злочину або некримінальної події;

· за місцем - на місці злочину; на іншому місці;

· за способом легалізації - розраховані на виявлення за повідомленнями виконавця або пов'язаних з ними осіб; розраховані на виявлення сторонніми особами;

· за тривалістю впливу - розраховані на те, що справжня подія не буде виявлена взагалі; розраховані на отримання виграшу в часі або інших часових переваг перед слідством;

· за змістом - інсценування матеріальних слідів у поєднанні з відповідною поведінкою та повідомленням неправдивих відомостей.

1.2Фактори, які спонукають до приховування злочинів сторонніх осіб і потерпілих

Існують ще дві групи факторів, які спонукають до приховування злочинів сторонніх осіб і потерпілих. У слідчій практиці хоча й рідко, але трапляються випадки, коли стороння особа, приховуючи чужий злочин на прохання винного або за власною ініціативою, випадково його знайшовши, має на меті одержання підстав для наступного шантажу суб'єкта злочину. При цьому шантажист прагне “матеріалізувати” отриману ним інформацію про злочин, приховуючи від органу розслідування речові докази винуватості об'єкта шантажу.

Приховування злочину з боку потерпілої особи можна очікувати у випадках:

1) коли злочин носить ганебний для даної особи характер, що свідчить, наприклад, про такі її якості, як нечесність, судимість (при викраденні досьє). Потерпілий може розцінювати злочин як ганебний і такий, що наносить істотний збиток його репутації в силу визначених поглядів, поширених у даному середовищі. Саме так сприймаються розкрадання коштів з банків - як підрив фінансового авторитету й вразливості системи інформаційної безпеки. Тому потерпілий нерідко надає перевагу прихованню вчиненого проти нього злочину для того, щоб зберегти репутацію;

2) коли розкриття злочину загрожує самому потерпілому;

3) в силу бажання особисто звести рахунки з винним.

Спрямованість “зовнішньої” протидії розслідуванню може бути різною. Вона залежить від суб'єктів, їхніх можливостей і цілей протидії. Не останню роль відіграє й мотив протидії, а також інформованість суб'єкта про обставини справи. Суб'єктів зовнішньої протидії поділяють на дві групи:

до першої відносять тих осіб, які переслідують власні та інші цілі й усвідомлюють протиправність своїх дій;

до другої - ті що діють під впливом добросовісного хибного уявлення про обставини злочину, особу винного, дії органу розслідування й не мають власних цілей.

Здійснювана протидія може бути спрямована:

- на процес розслідування, вирішення його завдань, умови його провадження;

- на особу, яка здійснює розслідування - слідчого, працівника органа дізнання;

- на носіїв доказової інформації - свідків, потерпілих, а також не пов'язаних з ними осіб - друзів, товаришів по роботі, родичів.

Протидія розслідуванню з боку суб'єктів першої групи може виражатися таким чином:

1) приховування події злочину, вчиненого в їхній організації, на підприємстві, з метою збереження престижу, репутації організації, підприємства. Це саме стосується й приховування обставин, що сприяли здійсненню злочинів;

2) приховування події злочину з корисливих мотивів, наприклад, з метою подальшого приховування прибутків від оподаткування, одержання контрабандних товарів;

3) приховування злочину через помилкове розуміння професійних інтересів (загроза кар'єрі, просуванню по службі);

4) приховування злочину або перешкоджання розслідуванню корумпованих суб'єктів з корисливих мотивів, у зв'язку з причетністю до діяльності організованих груп;

5) приховування злочинів з особистих мотивів - на прохання зацікавлених у цьому родичів, знайомих, ділових партнерів, при загрозі репутації, положенню в суспільстві, діловим зв'язкам у випадку розкриття злочину. Протидія розслідуванню з боку суб'єктів цієї групи може бути спрямована й безпосередньо на особу, яка здійснює розслідування, та виражається у формі:

- спонукання слідчого до незаконних дій або дій, що не пов'язані з інтересами слідства - зміни запобіжного заходу; припинення справи; перекваліфікації злочину на більш легкий; виділення матеріалів в окреме провадження з метою наступного припинення або забезпечення незначного покарання;

- неправомірного насильства щодо слідчого - загрози життю, здоров'ю його та членів його родини або інших близьких йому людей; погрози дискваліфікацією, перешкоджанням службовому росту, шантажуванням розголошення попередніх ганебних для репутації вчинків.

Суб'єкти другої групи, які не мають власних і протизаконних інтересів, протидіють розслідуванню, добросовісно помиляючись щодо особистості винного або його дій та їхньої правової оцінки, під впливом неправдивої або перекрученої інформації про дії слідчого, мотиви та вчинки свідків і потерпілих. Ними можуть керувати почуття гуманності, жалості й співчуття винному. Їхні дії виражаються, зазвичай у направленні скарг і клопотань до правоохоронних органів, засобів масової інформації, прагненні різними шляхами створити в слідчого, свідків, потерпілих позитивне уявлення про винного, а іноді - негативне уявлення про потерпілого або свідка, часом у некваліфікованих та упереджених оцінках поведінки і дій слідчого.

Таким чином можна зробити висновок, що дане питання лишається дискусійним. Існує багато думок та класифікацій, проте, вчені ще не дійшли згоди в питанні щодо визначень, форм та видів протидії слідству.

1.3 Обмова та самообмова

Обмову та самообмову розглядають як різновиди неправдивих свідчень. Для подолання цих способів протидії слідству також застосовуються описані в роботі тактичні прийоми, зокрема прийоми психологічного впливу.

Обмовою вважається повідомлення допитуваною особою, передусім з метою самій уникнути кримінального переслідування, неправдивих свідчень про яку-небудь особу, що містять відомості, які доводять причетність даної особи до злочину, але такі свідчення не відповідають дійсності. До обмови когось особу здебільшого спонукає прагнення самій уникнути покарання. Часто така особа навіть не усвідомлює масштабності шкоди, яку вона спричинює процесу розслідування, не кажучи про осіб, яких вона обмовляє. Через неї слідство може піти хибним шляхом, а встановлення істини затягнутися на невизначений термін. Самообмову визначають як свідому вольову поведінку невинуватої особи, яка втягнута в „орбіту” процесуальної діяльності як обвинувачуваний (підозрюваний), та її поведінка виявляється у дачі неправдивих свідчень стосовно своєї причетності до інкримінованого діяння. [1, с.146]

Звичайно особа сама себе обмовляє, визнаючи себе винною у вчиненні злочину, якого насправді не вчиняла, з метою уникнути відповідальності за більш тяжкий злочин, який вона скоїла. Крім того це скеровує слідство в хибному напрямку і є більш ефективним способом протидії розслідуванню, ніж неправдиві свідчення чи відмова від дачі свідчень.

1.4 Замовчування

Наступним видом протидії слідству є замовчування. Деякі вчені дотримуються думки, що воно не є самостійною формою протидії слідству і розглядають його як пасивну форму брехні. Замовчування поділяють на законне - право підозрюваного, обвинуваченого, відмовитися давати показання щодо пред'явленого йому обвинувачення, відмовитися давати показання і відповідати на запитання (ст. 142 КПК України), право свідка відмовитись від дачі показань щодо себе та членів своєї сім'ї тощо та незаконне (неправомірне) - замовчування свідком інформації, що має значення для встановлення істини у справі, за що передбачено кримінальну відповідальність, про що його обов'язково повинен повідомити слідчий.

1.5 Перешкоджання виконанню певних слідчих дій

Наступний варіант протидії слідству - перешкоджання виконанню певних слідчих дій. Такими перешкодами можуть бути: тривале відрядження особи, що позбавляє слідчого можливості допитати цю особу, умисна госпіталізація осіб, які можуть дати свідчення по справі, зачинення складів, сховищ, сейфів, де може міститися важлива для слідства інформація, приховання ключів від них, заяви про їх втрату з метою перешкодити виявленню та вилученню такої інформації, речових доказів тощо.

Погрози особі, яка дає правдиві свідчення у справі, також є такою перешкодою, особливо якщо ця особа дійсно боїться цих погроз або якщо є реальні підстави їх побоюватися.

1.6 Комбінований спосіб фальсифікації

Неправдиве алібі є комбінованим способом фальсифікації. Під фальшивим алібі розуміють створення злочинцем неправильного уявлення про своє перебування в момент, який цікавить слідство, в іншому місці. Слідчій практиці відомі два способи створення неправдивого алібі. Перший спосіб - коли винний вступає в змову зі співучасниками або особами, які згодом фігуруватимуть як свідки алібі. Вони дають неправдиві показання про алібі винного. Іноді для додання свідченням видимості вірогідності попередньо всі ці особи дійсно проводять разом якийсь відрізок часу до або після вчинення злочину й потім у свідченнях змінюють лише дату або години свого спільного перебування на ті, що потрібні винному. Другий - більш складний спосіб створення неправдивого алібі - ґрунтується на обмані винним свідків щодо дати або часу перебування разом з ними. В цьому випадку свідки, які підтверджують алібі, добросовісно помиляються.[2, с.98]

ВИСНОВКИ

Таким чином, протидію попередньому розслідуванню можна визначити як своєрідний вид соціальної діяльності, який являє собою систему цілеспрямованих дій у перешкоджанні повному, всебічному та об'єктивному розкриттю та розслідуванню злочинів. У цьому полягає сутність протидії, що являє собою динамічне явище, "крокує в ногу" з часом та враховує всі його особливості. Злочинність змінюється якісно, у бік вчинення більш жорстоких та зухвалих злочинів, витонченості їх форм, тяжкості наслідків. За таких умов працювати по-старому, старими методами означає програти битву зі злочинністю, ледве її почавши. Звідси - нагальна потреба правоохоронних органів у розв'язанні проблеми боротьби з протидією їх діяльності у розслідуванні злочинів. Отже постала необхідність розробки конкретних рекомендацій, прийомів та методик практичної діяльності та впровадження їх у повсякденну діяльність правоохоронних органів для підвищення її ефективності в сучасних умовах. Уточнення поняття та сутності протидії розслідуванню - це непросто теоретичний пошук, а створення умов для предметного вивчення цього явища, розробки конкретних рекомендацій у виявленні та подоланні її проявів.

Питання щодо визначення, форм та видів протидії слідству порівняно нещодавно стало об'єктом ґрунтовних досліджень вчених і досі лишається дискусійним.

Особливого значення способи подолання протидії слідству набувають в процесі допиту, оскільки від ефективності використання системи розроблених на основі наукових знань, передусім психології, та практичного досвіду тактичних прийомів залежить успіх процесу розслідування та його результат.

Сучасна протидія розслідуванню змінилися якісно (нові форми, засоби й методи її здійснення) та масштабно, особливо в рамках діяльності організованої злочинності. Тому якщо раніше можна було вважати, що майстерності та засобів, які знаходилися в арсеналі слідчих і оперативних працівників, було достатньо для виявлення й подолання протидії слідству з метою ухилення від відповідальності, то в сучасних умовах, коли їм протистоїть не просто більш професійний та оснащений сучасними технічними можливостями злочинець, який нерідко має має могутню підтримку з боку кримінальних структур, а часом і окремих посадових осіб, необхідно розробляти новіші тактичні прийоми, які мають бути секретними.

Враховуючи це, для розробки й реалізації дієвих заходів для подолання протидії розслідуванню необхідно всебічне й глибоке вивчення сучасного феномену протидії як складового елемента протистояння злочинності та суспільства. Слід чітко виділяти й розмежовувати дві складові частини - те, що може викриватися й переборюватися на рівні діяльності правоохоронних органів, і те, що може бути переборено лише за рахунок можливостей держави і суспільства в цілому.

Для ефективної роботи щодо розкриття злочинів необхідно вміло поєднувати усі складові криміналістики. За допомогою засобів криміналістичної техніки можна лише знайти й дослідити джерела інформації. Проте це не дасть рекомендацій, як і в якій послідовності, за допомогою яких прийомів збирати й використовувати джерела інформації у розкритті та розслідуванні злочинів. Це завдання розв'язує криміналістична тактика, а саме криміналістична дактилоскопія.

Розроблювані нею прийоми й рекомендації є організаційною основою виконання певних слідчих дій, вибору тактики поведінки слідчого в ситуації, що склалася, для забезпечення швидкого розкриття та розслідування злочинів. Наприклад, знайдений слід пальця несе лише частину інформації, прийоми використання якої в доказуванні розробляє криміналістична тактика.

Процедура використання сліду пальця руки складається з таких прийомів:

* дослідження сліду та встановлення його придатності для використання в картотеці ідентифікації;

* перевірка за допомогою картотеки слідів пальців рук з місць нерозкритих злочинів;

* перевірка за картотекою осіб, які перебувають під адміністративним наглядом і на місцевому оперативному обліку;

* призначення дактилоскопічної експертизи для ідентифікації особи за слідами пальців руки чи долоні.

Ця послідовність дій є конкретними тактичними рекомендаціями для діяльності слідчого щоразу, коли знайдений відбиток пальця є джерелом доказів.

Отже, криміналістична методика є практичною реалізацією в діяльності органів дізнання та попереднього слідства засобів криміналістичної техніки разом з прийомами та рекомендаціями криміналістичної тактики для розкриття, розслідування та попередження злочинів.

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальні проблеми кримінального права: Навч. посіб. / В.М. Попович, П.А. Ткачук, А.В. Андрушко, С.В. Голін. - К.: Юрінком Інтер, 2009.

2. Криміналістика (криміналістична техніка).П.Д. Біленчук, А.П. Гель, М.В. Салтевський, Г.С. Семаков. -- К.: МАУП, 2001

3. Криміналістика: Курс лекцій. Когутич І.І. - К.: Атіка, 2008.- 888 с.

4. Криміналістика. Навчальний посібник. Маркусь В.О. - К.: Кондор, 2007. - 558 с.

5. Криміналістика: Навчальний посібник. Шеремет А.П. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 472 с.

6. Криміналістика. Підручник: Салтевський М.В. У 2-х ч. 4.1. -- X.: КонCУM, Основа, 1999. -- 398 с.

7. Криміналістика: Підручник / Кол. авт.: В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова, В.А. Журавель та ін. / За ред. проф. В.Ю. Шепітька. -- 4-е вид., перероб. і доп. -- X.: Право, 2008. -- 464 с.

8. Криміналістика: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / За ред. В.Ю. Шепітька. -- 2-ге вид., переробл. і допов. -- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. -- 728 с.

9. Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни "Криміналістика” (відповідно до вимог ЕСТS) / Уклад.:В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова, В.А. Журавель та ін. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2008. - 155 с.

10. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій. Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф. - 2-е вид., виправ, та доповн. - К.:Паливода А.В., 2006. - 636 с.

11. Сучасне кримінальне право України: Нормативно-нравові документи та судово-слідча практика: Хрестоматія / Упоряд. А.В. Савченко та ін.; За заг. ред. В.В. Кузнецова. - К.: Вид. Палівода А.В., 2005. - 496 с.