Зміст

Вступ

1. Суть, значення та особливості здійснення контролю і контролінгу в діяльності державних установ і організацій

2. Організація контролю в діяльності державних організацій

3. Особливості застосування контролінгу в системі менеджменту державних організацій

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Підсистемою контролю розуміємо сукупність правових та інституційних, тобто організаційних і процесуальних структур. Це означає що в систему інститутів контролю входять як організаційно-оформлені інституції, що взаємодіють на всіх рівнях здійснення влади, так і відповідні норми, якими регламентуються їх взаємодія. Вони чинять вплив на суб'єктів соціуму взагалі так і на соціально-економічні сфери зокрема і спрямовують їх розвиток.

Природа контролю полягає в тому, що його не можна цілком ототожнювати з якоюсь однією інституцією або тільки з одним напрямом здійснення влади оскільки він має наскрізне значення щодо здійснення будь-якої влади, маючи в цьому розумінні певні інтегруючі,об'єднуючі риси. Але це не виключає виділення його в окремий напрям здійснення влади та привалювання в статусі окремих її інституцій. Це стосується будь-яких видів соціального управління,політичного керівництва, державного управління та місцевого самоврядування. Контроль -- це одна з основних функцій управління, яка є і методом управління і виступає засобом забезпечення законності та державної дисципліни. Одним із аспектів творчої місії контролю є те, що він виконується та найяскравіше проявляється на межі співвідношення понять “діяння-норми” як механізм виявлення та проведення у відповідність з діяннями нормами з одного боку та норм з діянням з другого. В першому випадку проявляються “відновлюючі” та “консервуючі” функції контролю, а в другому “встановлююча” та “спрямовуюча”

Головною метою контролю є недопущення відхилень та приведення у відповідність з програмою розвитку об'єкта за допомогою відповідних засобів. Контроль є джерелом інформації про соціальні процеси для адаптації програм і моделей, або вибору програм і моделей подальшого розвитку. Тому він використовується як засіб виявлення оптимальності поставлених завдань, ступінь пізнання об'єктивних законів та вибраних напрямів розвитку. Перспективні завдання контролю полягають у тому, щоб відновлювати,встановлювати, консервувати та спрямовувати суспільні процеси. Або інакше, один суб'єкт, аналізуючи результати діянь іншого повинен виявити результати впливу суб'єкта на об'єкт,допущені відхилення від вимог управлінських рішень, прийнятих принципів організації та регулювання, причини цих відхилень, а також визначити шляхи подолання наявних перешкод для ефективного функціонування всієї системи.

Отже, основною метою контролю є орієнтація управлінського процесу в оптимальному напрямі розвитку, тобто це “управління-управлінням.”. Тому контроль не піднімає управління, а спрямовує його до суспільного прогресу, в чому і проявляється його “творча” місія. Контролем також передбачаються дослідження ситуацій та їх спрямовування.

Отже, контроль -- це функція, що спричиняє певний владний стан (стан контрольної влади). Тому інститут відповідальності “як карального впливу” не може бути основною ознакою інституту контролю та статусу органів контролю. Отже, контроль як явище виконує трансцендентну функцію відносно всіх суб'єктів соціумі, вливаючи на їх поведінку.

Контролю притаманна певна структурованість. Це означає, що в разі систематизації на наш погляд необхідно виходити з того, що родовим поняттям є соціальний контроль. Тому контроль за діянням державного апарату управління та місцевого самоврядування, їх посадових осіб є одним із видів соціального контролю. Його основою є динамічна система цінностей (у сферах моралі, права, тощо) притаманних індивіду, певній асоціативній організації та суспільству в цілому.

1. Суть, значення та особливості здійснення контролю і контролінгу в діяльності державних установ і організацій

Одним з основних елементів державного механізму є контроль. Сучасному державному управлінню має відповідати система контролю, яка дозволить забезпечити необхідною інформацією всі рівні управління.

Контроль дозволяє не лише виявити, але і попередити помилки та недоліки в роботі учасників управління, шукати нові резерви та можливості. Реформування державного апарату потребує розширення масштабів і сфер дії контролю на центральному, регіональному і місцевому рівні України. Зростає обсяг контрольної роботи, що пов'язано з виробленням нової методології контролю в системі державного управління, у роботі з апаратом органів державної влади.

Контроль сам по собі є доволі широкою категорією. Контроль -- це облік спостереження за чим-небудь перевірки діяльності будь-якої іншої організації, або відповідальної особи, звітність, аналіз результатів їх діяльності і виконання стратегічних планів, ужиття заходів щодо коригування таких планів для досягнення необхідних результатів. Контроль -- це будь-яка перевірка відповідності даного об'єкта встановленим обмеженням та засоби впливу організації на досягнення необхідних результатів і контролю відповідності кількості і якості таких результатів, організаційній специфіці.

Контроль -- це не лише виявлення, це попередження помилок і недоліків роботи учасників управління, шукання нових резервів та можливостей. Контроль повинен сприяти виконанню покладених на органи державного управління завдань і чіткому їх функціонуванню. Контролю з боку держави і суспільства відводиться велика роль у підвищенні відповідальності апарату державного управління перед суспільством і громадянами за своє рішення, шляхи їх здійснення та досягнуті результати.

На основі цього зміст контролю в державному управління полягає в перевірці діяльності, отриманні звітів в органів державного управління, організацій, що їм підпорядковані та посадових осіб. Контроль повинен бути не виключною, а невід'ємною частиною організаційної роботи, складовими елементами якої є відпрацювання та прийняття рішень, технологія і перевірка результатів рішень органів державного управління. Він повинен бути всеохоплюючим, ним повинні займатись усі, а не лише спеціальні контрольні підрозділи.

Але яким би різноманітним не був контроль, скільки б різних органів та осіб ним не займалися, перевірити управлінську діяльність у повному обсязі практично неможливо через її масштабність, оперативність, складність, різноманітність. Контроль можливий лише за основними найважливішими сторонами управління, які забезпечують ефективність роботи того чи іншого органу, особи, апарату державного органу управління в цілому. Тому основними вимогами до контролю повинні бути: об'єктивність, плановість і систематичність, комплексний підхід до оцінки стану справ, гласність, дієвість, особиста відповідальність керівника за стан і організацію контролю. Контроль повинен відображати пріоритети організації відповідно до стратегічної спрямованості її діяльності, орієнтуватися на досягнення конкретних результатів, відповідати тому видові діяльності, яка є основною для організації, забезпечувати своєчасність, мобільність, надійність та гнучкість застосування контрольних операцій, бути економічним, тобто базуватися на порівнянні витрат на контроль з його результатами. Для успішного здійснення контрольної діяльності велике значення має вміле використання різних видів та форм його здійснення. Залежно від наукових і практичних завдань в основу класифікації видів контролю можуть бути покладені різні критерії: природа суб'єктів контролю, їх завдання, зміст контрольної діяльності, характер контрольних повноважень, взаємовідносин суб'єкта контролю з підконтрольним об'єктом; стадії управління, на яких проводиться контроль, юридичні наслідки контролю, тощо. Виходячи з організаційного взаємозв'язку контролюючого й контрольованого в системі державного управління можна виділити внутрішній та зовнішній контроль, які ще називають внутрішньовідомчий та надвідомчий контроль. Він здійснюється органами державного управління, їх керівниками та іншими посадовими особами власними силами.

Зовнішній, або надвідомчий контроль у системі державного управління здійснюється щодо організаційних не підпорядкованих об'єкітв. Перед ним стоїть завдання -- забезпечити єдине вирішення комплексних проблем управління, що торкаються ряду галузей, реалізувати загальні завдання держаного управління. Необхідність надвідомчого контролю виникає при реалізації окремої функції управління, одного конкретного виду діяльності або у випадках вирішення питань, що стосуються багатьох галузей управління. Тобто він має два різновиди: позагалузевого й галузевого профілю. Позагалузевий контроль здійснюють органи, що належать до іншого відомства, наприклад, фінансовий, податковий, санітарний, пожежний контроль. Надвідомчий контроль галузевого профілю здійснюється конкретно в конкретній галузі, наприклад, санітарно-епідеміологічній галузі охорони здоров'я.

Зовнішній контроль забезпечується за допомогою таких видів державного контролю як президентський ,політичний, адміністративний контроль, контроль органів судової влади та прокурорський нагляд. Його здійснюють органи, наділені спеціальними контрольними повноваженнями, або спеціальне утворення державної інспекції.

Внутрішній або внутрішньовідомчий контроль здійснюється органами однієї системи, які перебувають в адміністративній підпорядкованості й спрямований на вирішення завдань, що стоять перед певним конкретним органом управління

Класифікація видів контролю в держаному управлінні

Здійснення органами державного управління надвідомчого і внутрішньовідомчого контролю має ту перевагу, що супроводжує управлінську діяльність, носить певний характер, здійснюється спеціалістами у контрольованій сфері, які мають можливості для визначення негайного і своєчасного вжиття певних заходів, необхідних для виправлення несприятливого становища, притягнення до відповідальності тих, хто таку ситуацію створив.

Під час контролю ними можуть бути вирішені на місці питанні про відміну, заміну або призупинення неправомірних рішень або дій, оперативно усунені причини й недоліки і правопорушення. З точки зору повноважень і правових методів впливу внутрішньовідомчий контроль може стосуватися різних сторін діяльності об'єкта, що перевіряється а надвідомчий торкається лише конкретної його функції. Внутрішньовідомчий контроль дає можливість більш жорсткого впливу, наприклад, зняти з посади керівника підрозділу, а при надвідомчому контролі можна лише звернутись за поданням до відповідного державного органу для подальшого використання результатів контрольної діяльності та вжиття необхідних заходів.

Залежно від обсягу перевірки та обсягу показників,що піддано перевірці, можна виділити загальний або соціальний та спеціальний або вибірковий контроль. При загальному контролі, як правило, проводиться обстеження комплексу питань діяльності підконтрольного об'єкта. Він поширюється на всі сторони діяльності підконтрольних об'єктів та посадових осіб. Спеціальний контроль проводиться коли виникає необхідність у здійсненні перевірки діяльності підконтрольного об'єкта з чітко визначеного питання. Він поширюється лише на одну із сторін діяльності підконтрольних об'єктів і посадових осіб. Це може бути достовірність даних, отриманих у звіті, дотримання трудових прав громадян, тощо. Спеціальний контроль проводиться як правило лише спеціально призначеними для цього органами і лише за визначеним колом питань.

За етапами проведення контролю, щодо часового його здійснення в процесі державного управління,розрізняють попередній або превентивний, поточний або оперативний та підсумковий (A POSTRIORI, контроль за результатами або заключний) контроль. Мета попереднього контролю полягає в попередженні та профілактиці можливих порушень. Його основні важелі закладені в процесі реалізації таких функцій управління як планування, організація взаємодії. Він починається до початку роботи і його зміст полягає у визначення правил, процедур, ліній поведінки, тобто це контроль на вході. Цей контроль використовують щодо ресурсів. Він повинен забезпечувати ефективний добір людських, матеріальних і фінансових ресурсів необхідних для нормального функціонування організації в процесі досягнення поставлених цілей. Поточний контроль відбувається безпосередньо в процесі роботи і передбачає регулювання поведінки підлеглих,обговорення проблем,що виникають у виявленні відхилень від планів, інструкцій тощо. Його мета полягає у з'ясуванні стану законності й дисципліни в оцінюванні дій об'єктів контролю. Поточний контроль здійснюють через систему зворотного зв'язку, який має характер управлінської необхідності, мету, корегує відхилення, які виникають в процесі управління з метою забезпечення досягнення цілей, тобто зворотній зв'язок полягає в отриманні інформації і є поштовхом до наступних дій. Поточний контроль дає більший ефект ніж підсумковий контроль і дозволяє проводити систематичну оцінку стану справ, їх регулювання за допомогою цілеспрямованих заходів,які розробляються безпосередньо після виявлення відхилень від нормального стану. Поточний контроль концентрує увагу на тих нормативах, що використовуються для зіставлення й аналізу результатів у процесі проведення запланованих робіт. Мета ж підсумкового контролю полягає у порівнянні одержаних результатів із запланованими, в перевірці виконання рішень, що були винесені контролюючими органами. Він є найбільш поширеним видом контролю, хоча і здійснюється з великим інтервалом між подією,що відбулася і її наслідками, а може саме завдяки цьому. У цьому випадку доводиться констатувати ситуацію, що практично вже склалася після виконання рішення, тобто з певним запізненням. Він необхідний для врахування майбутніх ситуацій, з якими буде мати справу організація.

Заключний (подальший) контроль базується на нормативах, що дозволяють оцінити кінцевий результат діяльності організації. Це дозволяє покращити планування, одержати інформацію про типові помилки. Він також може бути підставою для забезпечення мотивації (наприклад, при оплаті праці для матеріального стимулювання працівників).

Залежно від тривалості контролю він може бути постійно діючим або періодичним. Постійно діючий здійснюється в системі державного управління постійно, незалежно від завдань,що стоять перед органами державного управління та інших факторів. Періодичний здійснюється певний проміжок часу і часто залежить від багатьох факторів: конкретного часу, місця, виду діяльності тощо. До постійно діючого контролю належить, наприклад, регулярна звітність органів державного управління, а до періодичного -- виїзд комісії на перевірку.

Залежно від того, контролюються головні функції чи допоміжні, говориться про контроль допоміжний або технічний і адміністративний. В іншому аспекті контроль застосовують або до однієї сторони функціонування служби (наприклад, юридичні, бухгалтерський контроль) або до всієї служби загалом (контроль керівництва).

Крім запропонованої вище класифікації видів контролю у сфері державного управління, існують також інші його види.

За галузевою спрямованістю розрізняють контроль у промисловості, на транспорті, у зв'язку, сільському господарстві, фінансовій сфері. Він здійснюється галузевими міністерствами та відомствами.

Контроль за функціональними напрямами діяльності буває: технологічний, фінансовий, банківський, податковий, митний, за дотриманням антимонопольного законодавства, метрологічний, статистичний, кадровий (Головдержслужба), санітарно-епідеміологічний; залежно від органів,що його здійснюють контроль президентський (здійснюють органи президентської структури з контрольними повноваженнями), контроль органів законодавчої влади (парламентські комісії), органів виконавчої влади (міністерства, відомства), органів судової влади (прокурорський нагляд). Стратегічний контроль -- отримання вичерпної інформації про стан об'єкта без повного його контролю. Для цього треба виявити стратегічні ланки в системі державного управління, спостерігаючи за якими, контролер в змозі вникнути в діяльність об'єкта контролю. Такий вид контролю, порівняно з контролем всієї діяльності об'єкта вимагає менше витрат на його організацію. Крім того за суцільного контролю виконавці прагнуть його уникнути. Тоді як стратегічний контроль припускає довіру до підконтрольних, спонукає їх до співробітництва. Форми, що використовують органи державного контролю у своїй практиці, практичній діяльності, різноманітні і можуть змінюватися залежно від умов, що виникають повноважень органів, які його здійснюють тощо. До форм контролю належать ревізії, перевірки, обстеження, інспектування, запити, заслуховування звітів, інформацій та повідомлень, спостережень, експертиз, рейди та огляди, які проводяться як і у плановому порядку так і позачергово, вивчення ділових і особистих якостей кандидатів на заміщення посад, координація діяльності контролюючих органів, розгляд скарг тощо. У загальному вигляді всі ці форми контролю полягають у тому щоб встановити чи відповідає діяльність органів державного управління тим завданням, які стоять перед ними як вони виконуються, які практичні результати цієї діяльності, які є відхилення від визначених цілей і які причини таких відхилень, хто у цьому винен, тощо.

Отже, контроль допомагатиме державній владі в державному управлінні, досягненні стабільності і динамічного розвитку громадянського суспільства. Контроль за діяльністю державних органів і державних службовців, органів місцевого самоврядування є принциповим і важливим напрямом державного управління. Оволодіння контролем, як засобом управлінням, уміння проводити його за певними видами та формами, використовувати отримані результати дає можливість правильно застосовувати інші елементи управління. Тому систематичний якісний контроль допомагає державному управлінні, а його відсутність або поверхове здійснення дає негативні наслідки.

Державна екологічна інспекція:організаційно-правовий аналіз та шляхи підвищення ефективності контролю. У галузі охорони довкілля крім органів виконавчої влади спеціальної компетенції існують й інші, що виконують функції державного управління і входять до єдиної державної системи міністерства екології та природних ресурсів України. Це органи державної екологічної інспекції,створені з метою вдосконалення системи державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів відповідно до Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” Державна екологічна інспекція Міністерства екології та природних ресурсів України -- це система органів державної виконавчої влади, що організовують і здійснюють контроль у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та радіаційної безпеки. До складу державної екологічної інспекції входять Головна державна екологічна інспекція, державні інспекції охорони Чорного і Азовського морів, державні екологічні інспекції відповідних територіальних органів Мінекоресурсів, АРК, областей, міст Києва та Севастополя. У межах своїх повноважень ДЕІ контролює додержання законів України,постанов Верховної Ради, указів і розпоряджень Президента, декретів, постанов, розпоряджень Кабінету Міністрів України, наказів Мінекоресурсів та інших центральних органів виконавчої влади

Система інституцій державного контролю в галузі екології та природних ресурсів по лінії державної екологічної інспекції.

Основними завданнями державної екологічної інспекції є здійснення державного контролю за такими напрямками:

· використання і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища і природних ресурсів внутрішніх морських вод, територіального моря, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України,територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, додержання норм екологічної та радіаційної безпеки.

· додержання встановлених лімітів використання природних ресурсів, нормативів викидів і скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище.

· Додержання екологічних вимог у процесі зберігання, транспортування і використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та радіоактивних речовин.

· Дотримання вимог екологічної безпеки у техногенній сфері

· Додержанням екологічних вимог під час транспортування вантажів у пунктах пропуску через державний кордон.

Крім того Головна державна екологічна інспекція:

· Організовує і здійснює методичне забезпечення роботи регіональних і територіальних органів державної екологічної інспекції та відповідно до чинного законодавства -- відомчий, метрологічний контроль

· Організовує і здійснює професійну перепідготовку кадрів державної екологічної інспекції

· Координує роботу екологічних інспекцій з контролю за виконанням загальнодержавних, регіональних та галузевих програм і заходів щодо додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

· Здійснює контроль за організацією природоохоронної діяльності у міністерствах і відомствах, її установ в об'єднаннях, установах і на підприємствах

· Координує відповідно до чинного законодавства діяльність спеціально уповноважених органів контролю в галузі екології і природних ресурсів інших міністерств, відомств та органів державної виконавчої влади.

· Надає допомогу екологічним інспекціям у здійсненні ними контролю на особливо складних об'єктах, у випадках надзвичайних екологічних ситуацій

· Здійснює перевірку діяльності регіональних та територіальних органів державної екологічної інспекції

· Організовує забезпечення регіональних та територіальних органів державної екологічної інспекції форменим одягом встановленого зразка, вогнепальною зброєю та контролює їх використання.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції державної екологічної інспекції, визначення найважливіших напрямів її діяльності, утворюється колегія у складі Головного державного інспектора України з охорони навколишнього природного середовища (Голова колегії) його заступників за посадою а також інших працівників.

Органи Державної екологічної інспекції та їх посадові особи мають права,що вказані у п. чинного положення[5].

· Обстежувати у встановленому порядку підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів господарської діяльності,військові та оборонні об'єкти органів внутрішніх справ і державної безпеки в будь який час їх роботи з метою перевірки додержання вимог екологічної та радіаційної безпеки,виконання заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів.

· Пред'являти підприємствам, установам,організаціям,незалежно від форм власності та видів господарської діяльності,громадянам,а також фізичним і юридичним особам вимоги щодо здійснення відповідних заходів з раціонального використання та охорони природних ресурсів і радіаційної безпеки,організації лабораторного контролю за викидами(скидами) забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище, давати обов'язкові для виконання приписи з питань, що віднесені до її компетенції.

· Обмежувати, припиняти будівництво, реконструкцію, розширення об'єктів промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, проведення робіт з експлуатації природних ресурсів, пошукових та інших робіт, що здійснюються з порушенням природоохоронного законодавства, зокрема через подання про припинення фінансування будівництва у випадках відсутності екологічної експертизи а також обстежувати чи зупиняти (тимчасово) роботу промислових та інших об'єктів якщо їх діяльність здійснюється з порушенням норм і правил охорони навколишнього природного середовища та радіаційної безпеки.

· Зупиняти, оглядати та затримувати (тимчасово) будь-які судна, кораблі та інші плаваючі об'єкти, що перебувають у внутрішніх і територіальних водах та економічній зоні України незалежно від їх власника та видів діяльності для з'ясування причин та обставин скидання або втрат речовин шкідливих для здоров'я людей або для живих ресурсів в одних об'єктів, здійснювати перевірки правильності реєстрації у суднових документах операцій з цими речовинами а також документів, що засвідчують право на рибний промисел, добування водних тварин і рослин та проведення інших видів робіт.

· Подавати позови про відшкодування збитків і втрат, заподіяних внаслідок порушення природоохоронного законодавства.

Державна екологічна інспекція, виконуючи покладені на неї завдання, взаємодіє з центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального самоврядування та громадськими організаціями.

Головний державний інспектор України з охорони навколишнього природного середовища:

· координує діяльність органів Мінекоресурсів, інших міністерств та відомств з питань державного контролю галузі.

· організовує виконання міждержавних, національних, регіональних, галузевих програм у частині, що стосується державного контролю в галузі екології та природних ресурсів.

· може наділяти правами державних інспекторів охорони навколишнього природного середовища, посадових осіб спеціально уповноважених органів інших міністерств та відомств, що здійснюють контроль у галузі екології та природних ресурсів

Державний контроль у галузі екології та природних ресурсів здійснюється за допомогою планових та позапланових перевірок, за заявами громадян. Державні інспектори наділені відповідними повноваженнями зокрема щодо притягнення винних у порушенні природоохоронного законодавства,до юридичної відповідальності, накладення на них адміністративних стягнень і фінансових санкцій. У разі більш серйозних порушень природоохоронного законодавства державні інспектори Державної екологічної інспекції передають матеріали в міжрайонну природоохоронну прокуратуру або місцеві прокуратури для вирішенні питань про притягнення винних до цивільно-правової або кримінальної відповідальності.

На обласному рівні державна екологічна інспекція представлена ще двома заступниками начальника держуправління, що мають статус заступників головного державного інспектора з охорони навколишнього середовища області. Усі інспекторські відділення підпорядковані начальникові державної екологічної інспекції області. Це такі відділи:

· контролю біоресурсів

· надр

· контролю водних ресурсів

· контролю атмосферного повітря

· контролю земельних ресурсів

Інспекторські права мають також відділи аналітичного контролю, екологічних послуг і заповідної справи, для яких контрольні функції не є основними. Інспекційними є відділ оперативного контролю, який, як видно із структури Державного управління екології та природних ресурсів Львівської області, підпорядкованих начальнику цього органу. За логікою, якщо відділ входить до складу державної екологічної інспекції, то начальник цієї інспекції мав би контролювати роботу вказаного відділу, що дало б змогу оперативно та беззастережно дотримуватися чинного законодавства про захист довкілля. Головним державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Львівської області. Також надано інспекторське повноваження як додаткові начальникам відділів радіаційної безпеки, дозволів та лімітів та державної екологічної експертизи.

У районах державна екологічна інспекція представлена одним або двома державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища області, які, звичайно, входять до одного із відділів контролю обласного управління і фактично вважаються його регіональними представниками.

Сьогодні діяльність інспекційної служби залежить від бачення її завдань начальником управління, а також від дій місцевої державної влади. Наприклад, об'єкти комунального господарства на місцях, які також підпорядковані місцевим органам влади, скидають у водойми понад половину загального об'єму забруднених стічних вод і підпорядкованість органів екології цим місцевим органам фактично виключає можливість притягнення до відповідальності за порушення природоохоронного законодавства керівників об'єктів-- забруднювачів довкілля.

Таке подвійне і навіть потрійне підпорядкування органів державного контролю в галузі екології та природних ресурсів значно знижує ефективність управління і перетворює їх на “кишенькову інспекцію”.

Тому вважаємо, що організаційне та концептуальне розмежування завдань, функцій і діяльності інспекційного органу та управлінського сприяло би підвищенню ефективності управління в цій галузі. Діяльність цих органів мала би узгоджуватися лише на рівні міністерства, аналогічно державній санітарно-епідеміологічній службі, що на районному та обласному рівнях не мають іншого підпорядкування.

Ефективність державного контролю недостатньо ще й тому, що чисельність інспекторського складу Міністерства екології та природних ресурсів становить тільки 1250 чол. (без урахування Служби екологічного контролю на пунктах пропуску через державний кордон) на більш як 100 тис. Народногосподарських об'єктів. Ці працівники в змозі перевірити лише 20-25% природокористувачів. В цих умовах зміцнення матеріально-технічної бази природоохоронних органів а також гарантоване стимулювання праці та соціальний захист державних і громадських інспекторів могли б значно вплинути на ефективність державного контролю.

Щодо зовнішнього контролю в державному управлінні ми можемо виділити такі види контролю:

Конституційний контроль. Існування Конституції ще не гарантує демократичного розвитку суспільства та правової держави. Для цього потрібний ефективний, стабільний механізм її охорони та захисту, за допомогою якого можна забезпечити відповідність державних інститутів вимогам основного закону. Регулювання діяльності державних органів Конституцією полягає в обмеженні державної влади як такої; встановленні таких меж, які не могли б бути подолані ніякими засобами, в тому числі формально-легальними. Тут йдеться про ті права та свободи людини і громадянина, яків науковій літературі дістали назву природних.

Структура Державного управління екології та природних ресурсів у Львівській області

Завданням Конституційного контролю є забезпечення відповідності законів та інших правових актів Президента України, органів законодавчої та виконавчої влади, Конституції України. Не відміняючи загально судовий захист він діє за принципом: немає нікого, хто був би вищий від Основного Закону. Даючи тлумачення Конституції і закону Конституційний Суд полегшує діяльність усіх гілок влади та одночасно створює умови для ефективного правозастосування. Авторитет конституційної юстиції полягає в тому, що жоден із державних органів не може визнати недійсними прийняті ними акти,але тільки парламент може змінювати судову практику за допомогою відповідних зміну законодавстві, тобто в межах статутного права. Закон “Про Конституційний Суд України” визначив дві основні сфери застосування конституційної юрисдикції-- це перевірка конституційності нормативно-правових актів (Конституційний контроль) і офіційне нормативне тлумачення Конституції та законів.

Парламентський контроль. Особливого значення в правовій демократичній державі набуває система парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади. Світовий досвід показує, що без дієвого контролю законодавчої влади існування правової держави є сумнівним. Визначена в основних законах компетенція законодавчих органів реалізується не тільки самими парламентами ай їх деякими внутрішніми структурами. Відповідна діяльність парламентів та їх структур набуває різноманітних форм залежно від форми державного управління.

Здійснення парламентського контролю в Україні закріплено в положеннях Конституції, згідно з якими передбачені відповідні структури та їх законодавчу регламентацію. Верховна Рада України має низку спеціальних органів,що дають змогу тримати руку на пульсі соціального життя держави. Контроль парламенту реалізується під час формування Кабінету Міністрів, призначення вищих посадових осіб, їх періодичних звітів.

Судовий контроль. Займає особливе місце,адже залишити без належного судового контролю сферу адміністративної діяльності державних органів не можна, оскільки вона зачіпає інтереси всього суспільства держави і громадян в цілому, і ці інтереси повинні бути збалансовані чинним законодавством. Конституція України гарантує широку систему правового захисту від будь-яких дій чи бездіяльності управлінських органів. В основний закон, як в одне з основних прав громадян було включено всеохоплюючу гарантію права звертатися до суду. На практиці ця конституційна норма реалізується через систему судів та інстанції апеляційного і касаційного рівнів.

Прокурорський контроль (нагляд). Важлива і відповідальна роль у сфері державного управління, приймаються рішення, вирішуються спори, оскаржуються дії посадових осіб, розв'язуються трудові, майнові, соціальні та інші життєво важливі питання, належать прокурорському контролю. Прокуратура у механізмі державного контролю посідає особливе місце. Прокурорський нагляд має широку сферу застосування хоча його межі та повноваження весь час були і є предметом досліджень та суперечок учених та практиків. З початком в Україні ринкових перетворень, а відповідно зменшення державного втручання в суспільні відносини та посилення ролі суду дехто почав піддавати сумніву доцільність існування цієї функції прокуратури. Проте реальне життя показує, що потреба в нагляді з додержанням законів сьогодні не тільки не зменшилась а все більше зростає, тому функція загального нагляду прокуратури до утвердження справді правової держави з високою політичною культурою та відповідними демократичними традиціями має право на існування.

Фінансовий контроль. Його основними завданнями є здійснення контролю за фінансового-господарською діяльністю, цільовим та ефективним витрачанням бюджетних коштів, збереженням державного майна, економним використанням матеріальних і фінансових ресурсів, за виконанням запланованих завдань, правильністю ведення бухгалтерського обліку а також виявлення та усунення фактів порушення фінансової дисципліни, заподіяння збитків безгосподарності і марнотратства, перекручення звітності на підприємствах, установах і організаціях, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Фінансово-кредитний контроль поширюється на всі галузі державного управління. Кабінет Міністрів та міністерство фінансів здійснюються загальний контроль за фінансово-кредитними відносинами в державі. Спеціальну функцію виконують також контрольно-ревізійна, податкова, митна служби, Національний Банк України.

Громадський контроль. Важливу контрольну функцію в розвинених демократіях відіграє громадських контроль за рівнем його впливу на суспільно-політичне життя та органи державної влади зокрема, можна визначити рівень демократичності тієї чи іншої країни. Світова практика показала що громадський контроль є невід'ємною частиною громадянського суспільства, а його відсутність чи мінімальний вплив, вказують на безправність основної маси населення перед свавіллям владних структур тоталітарної системи.

Своє право контролю над державними інституціями громадяни реалізують через різноманітні громадські об'єднання. Вони здійснюють громадський контроль за діяльністю органів державного управління (вибори, референдуми, загальнонародні обговорення і т. д.) а також через структури громадянського суспільства.

2. Організація контролю в діяльності державних організацій

Це питання я хочу висвітлити, беручи до уваги приклад щодо організації нагляду та контролю за діяльністю банківської системи України.

В Україні виникла дворівнева банківська система, яка відповідає моделі кредитної системи, прийнятої у багатьох розвинутих країнах. На верхньому рівні такої системи знаходиться некомерційна установа -- Національний банк, діяльність якого спрямована, у першу чергу, на формування фінансово-кредитної політики держави та на здійснення контролю за роботою нижньої ланки кредитної системи -- комерційних банків. Основним завданням комерційних банків є отримання прибутку та накопичення капіталу для рефінансування економіки. Успішне виконання цієї функції буде залежати від належної організації діяльності всієї банківської системи України.

Діяльність банківської системи України, виходячи з її великого значення для економіки та суспільства, обмежена жорсткими рамками правових норм. Враховуючи, що банківські установи виконують функції резервів для накопичення коштів а також є посередниками стосовно економіки, виведення вітчизняної економіки із становища, в якому вона опинилася буде можливим завдяки комплексності заходів, серед яких чільне місце відведено зміцненню банківської системи. Сферу цієї діяльності регулює Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 20.03.1991 року, в межах якого банки функціонують. Згідно із законом здійснюється контроль і регулювання діяльності банківської системи України відповідно до тенденцій її розвитку та системи захисту кредиторів від втрат до нього вносять зміни та доповнення. Проект нової редакції закону «Про банки і банківську діяльність» (розроблений і представлений на розгляд Верховної Ради України) передбачає припис про форму нагляду та контролю, застосування санкцій до банків за порушення чинного законодавства та норм діяльності.

Здійснення фінансового аналізу стану банків є необхідною частиною консолідованого нагляду, який здійснює НБУ і є первинною складовою щодо своєчасного виявлення проблем. При здійсненні такого нагляду потрібно чітко дотримуватись встановлений норм і стандартів. Для ефективного його забезпечення необхідно застосувати підходи, що враховують усі суттєві ризики, з якими стикається банківська установа, тобто розробляється механізм, за якого отримуємо повне уявлення про діяльність банківської установи. Комплексний консолідований нагляд дозволяє дати об'єктивну оцінку діяльності банку та спрямований на дотримання:

· встановленого всебічного контролю

· своєчасного вжиття заходів щодо запобігання погіршення фінансового стану як окремого банку так і банківської системи в цілому.

Для вирішення зазначених питань необхідний механізм збирання та аналізу фінансової інформації а також її оцінки. При цьому важливим є те, щоб інформація була достовірна, а тому необхідна її перевірка шляхом інспектування діяльності банку, отримання висновків, зробленими незалежними аудиторами, аудиторськими організаціями, контролюючими та правоохоронними органами, вжиття своєчасних та ефективних заходів при виникненні проблем. Банківські проблеми не можуть бути пояснені ні монетарними чинниками у підході, зазначеному Мілтоном Фрідманом і Анні Дж. Шварц, ні моделями циклів бізнесу С. Мінські Гарнера та Чарльза Кіндльбергера.

Для незалежної діагностики потрібен якісних банківський нагляд а також система економічних регуляторів. Недосконала система економічних нормативів та інших обов'язкових вимог може призвести до викривлення реального стану банківської системи. Водночас повільне впровадження у життя механізму банківських заходів, законів та нормативів сприяє ігнорування законів керівництвом банків.

Умовою забезпечення банківської системи України є обов'язкові консенсус адекватного нагляду та механізму впровадження законів.

Моделі С. Мінські Гарнера, Чарльза Кіндльбергера вказують причини банкрутства у недосконалій системі управління ризиками.

Слід визначити основні вимоги щодо моніторингу окремих напрямків діяльності банку. А саме:

· реєстраційні та ліцензійні адекватності капіталу

· якості активів

· платостпроможності

· системи контролю ліквідності

· валютних позицій

· позабалансової діяльності

· діяльності з деривативами

· структура власників та організаційна структура

Консолідовані критерії визнання рівня проблемності в діяльності банку можна визначити за уніфікованою рейтинговою системою CAMEL, в основу якої покладено такі компоненти:

“С” - capital adequacy - достатність капіталу;

“А” - asset quality - якість активів;

“М” - management -якість управління (менеджмент);

“Е” - earnings - прибутковість;

“L” - liquidity - ліквідність;

На підставі зазначених компонентів складається загальне уявлення про фінансовий стан та стабільність банку. Оцінюючи всі компоненти за п'ятибальною шкалою, де “1” найвища, а “5” найнижча комплексно-рейтингова оцінка визначена на підставі узагальнення кожного компонента системи, дає змогу визначити ступінь проблемності та забезпечити заходи впливу адекватних допущених порушень і рівня проблемності.

Після визначення комплексної-рейтингової оцінки та причин погіршення фінансового стану розробляються заходу впливу з метою приведення фінансових показників банку у відповідність з нормами та вимогами чинного законодавства та нормативними актами Національного Банку України, а також забезпечення ліквідності, платоспроможності та стабільності банку, захисту інтересів кредиторів.

Функції нагляду банківської установи визначаються відповідно до того у якому режимі працює банк, а саме:

- на стадії створення та надання дозволу на здійснення банківських операцій;

- функціонування в загальному режимі;

- застосування до банку примусових зондів впливу;

- прийняття рішення щодо ліквідації.

Кожен банк, який зареєстрований у реєстрі банків, їх філій та представництв, валютних бірж та фінансово-кредитних установ (відповідно до Закону “Про Національний банк України” від 20.05.1999 року №679-XIV) та отримав ліцензію на здійснення банківських операцій, є юридичною особою, яка самостійно планує діяльність, обирає філософію свого розвитку в межах чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України. Одним з методів контролю фінансового стану банку є співвідношення реальної суми активів та пасивів зважених на ризики. Якщо пасивне сальдо перевищує активне то це свідчить про втрату коштів кредиторів та власників банку. Дефіцит рівний сумі власного капіталу, свідчить про втрату капіталу (можливе порівняння з сумою статутного капіталу). Запропонований метод оснований на кількісному методі контролю фінансових ресурсів, виходячи з того, що кошти банку виступають у функції обертання та платежу а також передбачає контроль появи “фінансової довіри” банку та її обсяг.

Наявність дефіциту свідчить про втрату платоспроможності, тобто кошти банку, які обліковуються як на балансових, так і на позабалансових рахунках, є різницею між потенційними фінансами банку та реальними на даний час.

Оцінка якості суми загальних активів і прогресивності їх структури здійснюється за допомогою системного аналізу активів банку, які передбачає розгляд окремих груп активу і пасиву у загальному їх обсязі, зважених на можливі ризики. Методика контролю полягає у виділенні активів у групи за напрямками розміщення коштів:

- готівкові кошти, банківські метали;

- кошти в Національному банку України;

- казначейські цінні папери;

- кредити та заборгованість клієнтів;

- кошти в інших банках;

- довгострокові вкладення в асоційовані та дочірні компанії;

- інші цінні папери;

- основні засоби та нематеріальні активи;

- доходи, нараховані до їх отримання;

- резерви банку

Національний банк, відповідно до Закону “Про Національний банк України” сприяє дотриманню стабільності фінансової та платіжної системи держави.

Значною мірою система банківського контролю розвивається згідно з історичними, політичними подіями та фінансовими згинами. Банківський контроль має забезпечувати стабільність грошового обігу з метою своєчасного здійснення платежів, виконання найголовнішого завдання -- захисту клієнтів.

Система контролю повинна бути гнучкою, здійснюватись та своєчасно вдосконалюватися у міру розвитку ринку фінансових послуг при зведенні до мінімуму ризику проведених операцій.

Поєднання здорової, надійної фінансової системи та антиінфляційної монетарної політики є засадою економічного розвитку України.

3. Особливості застосування контролінгу в системі менеджменту державних організацій

Хоча термін “контролінг” співзвучний до слова “контроль” проте їх функції та форми різні. З міст контролінгу як науки пов'язаний з управлінням, регулювання діяльності не лише підприємства, установи, але і в широкому розумінні бізнесу взагалі.

Контролінг -- це система управління процесом досягнення кінцевої мети підприємства та результатів його діяльності, як система управління прибутком підприємства.

Контролінг виник внаслідок того, що з плином часу різко збільшується обсяг інформації, яка надходить не лише з внутрішнього середовища виробництва, але й зовнішнього, у вигляді даних про конкурентів, соціально-економічних досліджень, змін у податковій політиці держави, вивчення ринкового середовища та ін. Для систематизації цієї інформації необхідно було створити систему, яка б дозволила б класифікувати та розподілити цю інформацію по тих структурних підрозділах організації, де вона необхідна.

Термін «контролінг» вперше був використаний у США, він охоплював сукупність завдань у сфері обліку та теорії фінансів. Потім контролінг отримав ширше тлумачення. До нього увійшли також окремі питання фінансового контролю і оптимального використання фінансових ресурсів.

Різниця між термінами «контроль» і «контролінг» полягає у тому, що контроль спрямований у минуле і зорієнтований на виявлення помилок, відхилень, на пошук винних, а контролінг у майбутнє, прагне так керувати процесами та керувати процесами поточного аналізу і регулювати планові і фактичні показники, щоб виключити помилки та відхилення.

Цикл контролінгу

Метою контролінгу є розробка економічних показників ефективності використання об'єктів управління, відстеження цих показників та забезпечення інформацією усіх зацікавлених осіб, щодо використання ресурсів у процесі постачання, виробництва, збуту продукції.

Контролінг є синтетичною дисципліною, яка на основі менеджменту, маркетингу, бухгалтерського обліку, аналізу господарської діяльності, системи контролю забезпечує спостереження, оцінку та коригування економічних процесів, що відбуваються в установі, організації, на фірмі тощо.

Об'єктами контролінгу є:

Ш Господарські процеси (постачання, виробництво, збут);

Ш Ресурси підприємства (матеріальні ресурси, засоби виробництва, жива праця)

Ш Економічна ефективність (собівартість, прибуток, фінансовий стан підприємства).

Для кожного з об'єктів контролінгу розробляється набір тих даних, за допомогою яких визначається ефективність здійснення господарських процесів і використання ресурсів підприємства.

Основними функціями контролінгу є:

Ш нормування та визначення еластичності витрат;

Ш ціноутворення;

Ш вміння передбачити господарську і комерційну ситуацію;

Ш розробка заходів на підставі інформації про відхилення.

Особливе значення має сервісна функція контролінгу -- забезпечення апарату управління інформацією, необхідною для прийняття рішень, і координація завдань різних рівнів управління для досягнення загальної мети підприємства.

Контролінг дозволяє досягти ясного у меті та правильного у дії управління, яке характеризується такими ознаками:

q розуміння істинної природи і обов'язків менеджменту;

q старанність відбору і розвитку членів команди менеджерів;

q тверда віра у те що продукція і послуги підприємства є засобами за допомогою яких працівники можуть чесно служити суспільству з почуттям особистого задоволення.

Для досягнення такого рівня управління, необхідно:

q викласти письмово точне і вичерпне твердження відносно того, чому підприємство займається даним бізнесом;

q встановити визнані всіма ефективні засоби оцінки, значущості внеску загального менеджменту окремих членів управлінської команди і потенційних менеджерів;

q запровадити програму управління, в якій чітко сформульовані завдання, методика дій і відповідальність у такій формі, щоб забезпечити роботу команди.

Висновок

Контроль є однією з функцій менеджменту. Його роль полягає у тому, він забезпечує інформацію про досягнення мети організації і при відхиленні від встановленої мети дає можливість застосувати коригуючі дії.

Етапи та процес контролю передбачають наступні дії:

v встановлення стандартів: вироблення показників результативності

v порівняння досягнутих результатів із стандартами:

– встановлення масштабу відхилень

– реакція лише на принципові відхилення

– вимірювання результатів

– інформаційне забезпечення та відхилення

v обрати відповідну лінію поведінки

– ліквідувати відхилення

– переглянути стандарти

– нічого не застосовувати

До контролю входять такі основні блоки:

· визначення стандартів діяльності організації

· визначення відповідності реальної діяльності в дійсності до встановлених стандартів

· визначення проблем у тому випадку, якщо реальна дійсність не відповідає встановленим стандартам

· застосування при необхідності коригуючих дій, які дозволяють ліквідувати відхилення або звести їх до мінімуму.

Серед загальних видів контролю стосовно до стадії виконання операції можна виділити попередній, направляючий, фільтруючий та заключний контроль.

Предметом контролю є стан і поведінка об'єкта управління. Стан об'єкта управління визначається кількісними, якісними, структурними, просторовими та часовими характеристиками.

На практиці виникають проблеми контрольованості стану різних об'єктів, систем, процесів тощо. Теоретична розробка питань контрольованості стану і поведінки об'єктів управління є предметом дослідження контролінгу.

Контролінг -- це система управління процесом досягнення кінцевої мети підприємства, а саме -- система управління прибутком підприємства.

Отже ми розуміємо яку важливу роль відіграє контроль і контролінг в діяльності державних установ підприємств, організацій чи приватних фірм. І тому поряд з іншими функціями менеджменту контролю належить важлива роль в процесі роботи вище зазначених установ і належне здійснення цієї функції забезпечить ефективне функціонування установи і її виживання в сучасних складних умовах ринкової економіки.

Список використаної літератури:

1. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации: Учебник. - М.: Изд-во Зеркало, 1996.

2. Англійсько-український словник термінів і понять з державного управління /Уклад. Г. Райт та ін.; Пер. В. Івашко. - К.: Основи, 1996.

3. Андрийко О.Ф. Контроль в демократическом государстве: проблемы и тенденции. - К.: Наук. Думка, 1994.

4. Нижник Н.Р. Україна - державне управління, шляхи реформування - К., 1997.

5. Нижник Н., Машков О., Мосов С. Контроль у сфері державного управління // Вісн. УАДУ. - 1998. - №2. с. 23-31.