Завдання та джерела нотаріального процесуального права

Реферат:

Завдання та джерела нотаріального процесуального права

План

Вступ

1. Завдання нотаріату

2. Джерела нотаріального процесуального права

3. Поняття захисту цивільних прав, його класифікація

4. Підстави для захисту цивільного права

5. Захист цивільних прав та інтересів судом

6. Захист цивільних прав та інтересів у адміністративному порядку

7. Захист цивільних прав та інтересів нотаріусом

8. Самозахист цивільних прав та інтересів

9. Висновок

10. Література

Вступ

Діяльність нотаріату відчутно впливає на різні аспекти суспільного життя країни. Від якості його роботи залежать нормальне функціонування цивільного обороту країни, ефективність охорони й захисту майнових прав та законних інтересів громадян і організацій. Формування ринкової економіки, основу якої складає приватна власність, потребує посилення правового регулювання господарських відносин, а значить, і підвищення ролі нотаріату як регулятора цих відносин. Це, в свою чергу, визначає і завдання нотаріальних органів на нинішньому етапі розвитку нашого суспільства.

Завданням нотаріату є забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння у зміцненні законності та правопорядку, попередження правопорушень.

Отже, можна виділити три основні завдання, що їх виконує нотаріат. Перше завдання -- захист і охорона власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Нотаріальні органи в основному виконують правоохоронну функцію, але нотаріальна діяльність може бути засобом захисту прав, наприклад, у разі вчинення виконавчих написів, протестів векселів, посвідчення не оплати чеків. Виконання цього завдання буде ефективним, якщо воно реалізуватиметься відповідно до процесуальних норм, установлених Законом України "Про нотаріат", який гарантує захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій при вчиненні нотаріальних дій. Порушення цих процесуальних норм веде до недійсності нотаріального акту.

Цивільне право як суб'єктивна категорія -- це можлива поведінка правомочної особи, якій відповідає міра належної поведінки зобов'язаної особи.

Суб'єктивне цивільне право слід відрізняти від правоздатності.

Основні відмінності між цими категоріями полягають, зокрема, у такому:

1) правоздатність є загальною абстрактною можливістю мати права і обов'язки. Суб'єктивне право конкретне і означає наявність конкретних правомочностей стосовно цілком визначених благ;

2) правоздатність невідчужувана, а суб'єктивне право може передаватися іншій особі;

3) правоздатність є невід'ємною властивістю учасника цивільних відносин, а суб'єктивне право виникає, змінюється або припиняється за наявності певних обставин (юридичних фактів).

Традиційно суб'єктивне цивільне право характеризується через так звану "тріаду" можливостей. Згідно з цією характеристикою наявність цивільного права означає для правомочної особи:

1) можливість поводитися певним чином;

2) можливість вимагати певної поведінки від інших осіб;

3) можливість отримати захист порушеного права за допомогою суду, державних органів тощо.

Наприклад, власник має можливість здійснювати своє право власності, не вдаючись до допомоги інших осіб. Він також має право вимагати, щоб інші особи не перешкоджали йому в здійсненні повноважень володіння, користування, розпорядження його майном. Нарешті, в разі порушення його права власності (наприклад позбавлення можливості користуватися річчю, спроба привласнення його майна тощо) він може звернутися до суду з позовом про усунення перешкод в здійсненні права користування річчю, про повернення її з чужого незаконного володіння тощо.

Важливе місце посідає захист цивільних прав. Розглянемо в даній роботі загальні положення про захист цивільних прав”.

1. Завдання нотаріату

Дії, що їх вчиняють нотаріальні органи, забезпечують захист і охорону важливих прав та інтересів громадян і організацій, які пов'язані з їхнім буттям, існуванням, діяльністю, бо стосуються їхніх майнових прав та гарантування подальшої реалізації інших суттєвих прав громадян.

Виконуючи функцію контролю за законністю в цивільному обороті, нотаріат реалізує своє друге завдання -- зміцнення законності і правопорядку. Вчиняючи певну нотаріальну дію, нотаріус чи посадова особа підтверджує цим законність і достовірність вчинюваної нотаріальної дії та запобігає в майбутньому можливим порушенням прав та Інтересів осіб, які звернулися до нотаріуса чи посадової особи.

Отож, підтверджуючи законність і достовірність нотаріальної дії, нотаріус виконує і третє завдання -- запобігає можливим правопорушенням. Так, скажімо, якщо нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулися заінтересовані особи, не відповідає законові, нотаріус відмовить у її вчиненні. запобігши в такий спосіб правопорушенням і можливим негативним наслідкам для цих осіб.

Завдання запобігання правопорушенням виконується також через правові консультації, роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії.

Виходячи з завдань, що їх виконують нотаріальні органи, можна зробити висновок, що сутність нотаріальної діяльності полягає в посвідченні та підтвердженні певних прав і фактів, у юридичному закріпленні цивільних прав із метою запобігання можливим порушенням або є засобом захисту вже порушених прав.

2. Джерела нотаріального процесуального права

Джерела нотаріального процесуального права -- це нормативні акти, які регулюють організацію нотаріальних органів і процесуальний порядок вчинення ними нотаріальних дій.

Джерелом нотаріального процесуального права передовсім слід назвати Конституцію України, яка закріпила низку важливих загальних положень принципового значення для діяльності нотаріальних органів.

Основні положення діяльності нотаріальних органів і посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, врегульовано Законом України "Про нотаріат", який був прийнятий Верховною Радою України 2 вересня 1993 р. і набрав чинності 1 січня 1994 р. Він має принципові відмінності від Закону УРСР "Про нотаріат" від 25 грудня 1974 p., чинного з 1 травня 1975 р.

Необхідність прийняття нового закону про нотаріат була обумовлена економічними причинами, переходом до ринкових відносин, виникненням різних форм власності, розвитком підприємництва.

Законом України "Про нотаріат" детально регламентовано питання організації діяльності нотаріальних органів. З метою вдосконалення діяльності нотаріату врегульовано створення приватної нотаріальної діяльності, що дає можливість розвантажити систему державних нотаріальних контор, підвищити якість вчинення нотаріальних дій, а також піднести престиж професії нотаріуса.

Новим законом для підвищення професійного рівня нотаріусів установлено більш високі вимоги для зайняття посади нотаріуса (обов'язкове стажування, складання кваліфікаційного іспиту, одержання свідоцтва на зайняття нотаріальною діяльністю).

Посилено вимоги щодо відповідальності нотаріуса. Урегульовано підстави для анулювання свідоцтва на право заняття нотаріальною діяльністю, чітко визначено права та обов'язки нотаріуса. Водночас установлено правові гарантії захисту прав та інтересів нотаріуса.

Джерелами нотаріального процесуального права є також окремі закони. Це -- Закон УРСР "Про власність" від 7 лютого 1991 p., Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 22 червня 1993 p., Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 4 березня 1992 р. зі змінами й доповненнями на 12 березня 1994 p., Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 р. зі змінами й доповненнями на 22 лютого 1994 p., Закон України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 p., Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про заставу" від 21 жовтня 1997 p., Закон України "Про плату за землю" від 3 липня 1992 р. зі змінами на 19 вересня 1997 р. та ін.

Значну роль у регулюванні нотаріального законодавства відіграють постанови Верховної Ради України, як-от: "Про порядок введення в дію Закону України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 p., "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 24 грудня 1993 p., "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів,- пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19 грудня 1992p, і т.д

Важливим джерелом нотаріального процесуального права є постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України. Мова йде про затвердження Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату від 22лютого 1994 p., про декрет "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 p., про декрет "Про державне мито" від 21 січня 1993 p., про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених від 15 червня 1994 p., та ін.

Велике значення для регулювання діяльності нотаріальних органів мають накази, розпорядження, листи Міністерства юстиції України, в яких детально регулюються питання організації та діяльності нотаріальних органів. Зокрема, це накази про затвердження Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату від 28 грудня 1993 р. зі змінами від 25 грудня 1997 p., Положення про державний нотаріальний архів від 7 лютого 1994 p., Положення про порядок видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю від 20 січня зі змінами від 25 грудня 1997 p., Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності від 4 березня 1994 р.

Доповненням до Закону України "Про нотаріат" є затверджені Міністерством юстиції України Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 18 червня 1994 p., Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад від 25 серпня 1994 p., наказ Міністерства юстиції України від 12 серпня 1998 р. "Про внесення доповнень до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", Правила ведення нотаріального діловодства від 3 лютого 1993 р.

Слід також вказати про "Порядок посвідчення договорів відчуження земельних ділянок", затверджений наказом Міністерства юстиції України та Держкомзему України 6 червня 1996 p., і їхній спільний наказ від 1 червня 1998 р. "Про внесення змін і доповнень до Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок".

Для діяльності нотаріальних органів мають значення і окремі накази та рекомендації Міністерства юстиції України. Це -- Положення про Єдиний реєстр для реєстрації заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 27 травня 1997 p., Положення про Єдиний реєстр доручень від 6 травня 1998 р. та ін.

Велике значення для регулювання нотаріальної практики мають укази Президента України: "Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій" від 10 липня 1998 p., "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" від 23 серпня 1998 p., "Про впорядкування сплати державного мита за здійснення операцій на товарних, сировинних та інших біржах, крім фондових і валютних, та за вчинення окремих видів нотаріальних дій" від 23 серпня 1998 р.

3. Поняття захисту цивільних прав, його класифікація

У юридичній науці щодо поняття та елементів суб'єктивного цивільного права, існування окремого самостійного права на захист тощо існують різні точки зору. Але у кожному разі слід визнати, що цивільне право, не забезпечене конкретним правовим засобом захисту, залишається негарантованим. Враховуючи цю обставину і спираючись на положення ст.19 Конституції, гл.З ЦК встановлює основні засади захисту цивільного права та інтересу.

Захист цивільних прав -- це правомірна реакція учасників цивільних відносин, суспільства та держави на порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинення порушення, поновлення чи визнання цивільного права або компенсації завданої правомочній особі шкоди.

Для особи право на захист полягає у можливості використання в межах, визначених законом, засобів самозахисту, а також у можливості звернення до відповідного державного, самоврядного чи громадського органу або уповноваженої особи за захистом свого цивільного права чи інтересу.

Класифікація захисту цивільних прав можлива за різними підставами: залежно від способів, форм, порядку захисту тощо.

Залежно від порядку захисту цивільних прав можна виділити:

1) судовий захист (ст.55 Конституції, ст.16 ЦК);

2) адміністративний захист (ст.17 ЦК);

3) захист нотаріусом (ст. 18 ЦК);

4) самозахист (ст.55 Конституції, ст.19 ЦК);

5) захист за допомогою інших громадських, державних та міжнародних інституцій (органів прокуратури -- ст. 121 Конституції та Закон України від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру"; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини -- ст.55 Конституції та Закон України від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"; після використання всіх національних засобів правового захисту -- Європейським Судом з прав людини, який діє відповідно до Конвенції про захист прав людини та основних свобод).

4. Підстави для захисту цивільного права

Підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення цивільного права -- це результат протиправних дій, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

Невизнання цивільного права -- це дії носіїв пасивного цивільного обов'язку, які полягають у запереченні цивільного права уповноваженої особи, внаслідок чого остання повністю або частково позбавляється можливості реалізувати своє право. Несприятливий наслідок може мати як при абсолютному, так і при відносному цивільному правовідношенні.

Оспорювання цивільного права -- це такий стан цивільного правовідношення, при якому між його учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності у них суб'єктивного права, а також щодо приналежності такого права певній особі. Оспорюване цивільне право ще не порушене, але виникає невизначеність у праві, що зумовлює неможливість його повного або часткового використання. Наприклад, при розгляді справи про визначення частки майна у спільній власності сторони правовідносин спільної власності (співвласники) звертаються до суду для того, щоб вирішити цей спір і визначити дійсну частку кожного із співвласників.

Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Наприклад, інтерес кредиторів фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, у збереженості її майна для подальшого задоволення боргових вимог захищається шляхом призначення над майном безвісно відсутньої особи опікуна, який має здійснити виконання обов'язків цієї особи перед кредиторами за рахунок її майна (ст.44 ЦК).

Суб'єкт цивільного права може обрати один або кілька способів захисту.

За загальним правилом право на звернення до суду має особа, яка має матеріально-правову заінтересованість у справі.

Водночас справу щодо захисту цивільного права чи інтересу можуть порушити не тільки особи, які мають матеріально-правову заінтересованість у ній, а й інші особи, яким це дозволяє закон, з метою захисту інтересів інших осіб.

Слід зазначити, що у більшості випадків захист цивільних прав здійснюється за бажанням потерпілого, тобто від нього залежить звертатися за таким захистом або залишити правопорушення без правових наслідків.

Нездійснення уповноваженою особою дій, спрямованих на захист суб'єктивного права, за загальним правилом, не призводить до його втрати, за винятками, передбаченими законом.

Наприклад, замовник за договором підряду в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків зобов'язаний негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (ст.853 ЦК).

5. Захист цивільних прав та інтересів судом

Стаття 55 Конституції гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина.

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст.125 Конституції).

Систему судів загальної юрисдикції становлять: місцеві суди: апеляційні суди, Апеляційний суд України; Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України (ст.18 Закону "Про судоустрій України").

Місцевий суд є судом першої інстанції. Він розглядає справи, віднесені законом до його підсудності. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності (ст.22 Закону "Про судоустрій України").

Загальним територіальним судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів; провадження у справах, які виникають з адміністративно-правових відносин та справи окремого провадження. Зокрема, у порядку окремого провадження мають розглядатися справи, які стосуються визнання майна безхазяйним, наділення неповнолітньої особи повним обсягом дієздатності до настання повноліття, надання особі психіатричної допомоги, в тому числі у примусовому порядку тощо.

Способи захисту судом цивільних прав та інтересів:

1) визнання права. Застосовується у випадку спору щодо наявності у суб'єкта цивільного права цивільного права чи цивільного обов'язку;

2) визнання правочину недійсним. Може мати місце у випадку Укладення заперечуваного правочину;

3) зобов'язування припинити дію, яка порушує право. Можливе щодо триваючого цивільного правопорушення. Прикладом може бути зобов'язування припинити розповсюдження мистецького твору до вирішення спору судом;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення (реституція). Застосовується в разі, коли необхідно поновити порушене цивільне право (наприклад, у випадку визнання правочину недійсним);

5) примушування до виконання обов'язку в натурі. Полягає у адресованій зобов'язаній особі вимозі вчинити дію або утриматися від дії. Може застосовуватися незалежно від застосування інших засобів захисту (відшкодування збитків чи моральної шкоди, стягнення штрафу тощо);

6) зміна правовідношення. Полягає у реорганізації правовідносин, перетворенні одного обов'язку в інший, покладенні на боржника нового обов'язку;

7) припинення правовідношення. Застосовується у разі невиконання чи неналежного виконання особою обов'язків або зловживання цивільним правом. Це може бути, наприклад, розірвання договору оренди, купівлі-продажу тощо;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Можуть застосовуватися у випадку завдання майнової шкоди цивільним правам та інтересам (ст.22 ЦК).

6. Захист цивільних прав та інтересів у адміністративному порядку

Захист цивільних прав в адміністративному порядку здійснюється насамперед Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також посадовими, службовими особами цих органів.

Можливість такого захисту випливає зі ст.З Конституції, яка встановлює, що зміст та спрямованість діяльності держави та її органів визначаються необхідністю утвердження та забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини й громадянина, та ст.40 Конституції, згідно з якою всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ст.102 Конституції Президент України є главою держави і виступає від її імені. Він має право скасовувати акти Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, у тому числі ті, що порушують цивільні права та інтереси учасників цивільних правовідносин. Президент України також наділений правом вето щодо прийнятих Верховною Радою законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України, у тому числі щодо цивільно-правового регулювання суспільних відносин (ст. 106 Конституції). Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону (ст. 116 Конституції).

Способами адміністративного порядку захисту цивільних прав є.

1) скасування правових актів державних органів, їх посадових та службових осіб вищестоящим органом влади;

2) використання органами держави чи місцевого самоврядування, які наділені юрисдикційними повноваженнями, способів захисту цивільних прав, встановлених ст. 16 ЦК.

І. Найбільш поширеним способом захисту в адміністративному Порядку є визнання правового акта незаконним і (або) його скасування. Стаття 118 Конституції передбачає, що рішення голів місцевих державних адміністрацій, які суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою Місцевої державної адміністрації вищого рівня. - Якщо особи приватного права набувають цивільних прав та обов'язків за принципом: "Дозволеним є те, що не заборонено законом", то особи публічного права, здійснюючи свої повноваження, керуються принципом "Дозволено (цим особам) і має виконуватися (ними) те, що приписує закон". Отже, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові, службові особи зобов'язані діяти лише в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (ст.19 Конституції). Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст.З Конституції). Цим і визначаються засади, порядок та способи участі органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування Л їх посадових, службових осіб у захисті цивільних прав та інтереси учасників цивільних відносин.

Звернення за захистом цивільних прав до Президента України, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також до посадових, службових осіб цих органів не позбавляє особу права звернутися до суду і вимагати захисту цивільних прав та Інтересів у порядку, встановленому ст.16 ІДК.

7. Захист цивільних прав та інтересів нотаріусом

Захист цивільних прав та інтересів учасників цивільних відносин є одним Із найважливіших завдань нотаріату.

Як встановлює ст.18 ЦК, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі У випадках і в порядку, встановлених законом.

Виконавчий напис нотаріуса -- це підтвердження нотаріальним органом наявності заборгованості (грошових сум чи майна) та розпорядження про примусове стягнення з боржника на користь кредитора цієї заборгованості Виконавчий напис вчиняється нотаріусом на борговому документі.

Порядок вчинення виконавчих написів визначений гл 14 Закону України від 2 вересня 1993 р. "Про нотаріат" та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. №18/5.

Стягнення за виконавчим написом нотаріусів допускається у випадках, передбачених чинним законодавством. Такі підстави перераховані у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. №1172.

До цього Переліку належать вчинення виконавчих написів у наступних випадках: стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими правочинами; стягнення з громадян (фізичних осіб) податкової заборгованості; стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов'язаних з авторським правом; стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти; стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей і підлітків в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації; стягнення за диспашею; стягнення заборгованості з військовослужбовців, звільнених з військової служби, і військовозобов'язаних після закінчення зборів; повернення об'єкта лізингу; стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном; стягнення за чеками; стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами -- не більше одного року (ч.І ст.88 Закону "Про нотаріат").

Крім того, захист цивільних прав нотаріусом може здійснюватися й іншими способами. Наприклад, згідно зі ст.1283 ЦК нотаріус за місцем відкриття спадщини або за місцем знаходження спадкового майна вживає заходів щодо охорони такого майна, якщо це необхідно, в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави.

8. Самозахист цивільних прав та інтересів

Для самозахисту як способу захисту цивільних прав характерним є те, що особа захищає свої цивільні права та інтереси своїми власними діями. Іншими словами, це -- захист без звернення до суду або іншого органу, який здійснює захист цивільного права.

Самозахистом не визнається здійснення заходів щодо охорони свого майна, звернення до третіх осіб, які надають послуги із забезпечення схоронності майна чи безпеки особи. Самозахистом є лише перешкоджання будь-яким третім особам, які неправомірно посягають на цивільні права, заподіяння шкоди цивільним правам та інтересам інших осіб тощо.

Самозахист може мати місце з боку як фізичної, так і юридичної особи.

Самозахист допускається за таких умов: а) має місце порушення цивільного права або небезпека його порушення; б) існує необхідність припинення (попередження) порушення власними силами; в) заходи самозахисту адекватні ступеню небезпеки правопорушення, тобто заподіяння шкоди порушнику чи іншій особі має бути санкціонованими законом, не виходити за межі дозволеного.

Зважаючи на можливість заподіяння шкоди цивільним правам інших осіб при застосуванні самозахисту (заподіяння шкоди майну, немайновим благам), він допускається при дотриманні таких УМОВ: а) заподіяна шкода має бути менш значною; б) реальна небезпека, яка загрожувала цивільним правам особи за таких обставин, не могла бути усунена іншими засобами. Застосування цього способу у вказаних межах звільняє від відповідальності за шкоду, заподіяну третій особі, яка порушила або порушує права та інтереси того, хто захищається.

Формами самозахисту є: 1) необхідна оборона; 2) завдання шкоди у стані крайньої необхідності; 3) притримання майна кредитором; 4) інші засоби, не заборонені законом.

Необхідна оборона полягає у завданні шкоди правопорушнику з метою припинити правопорушення і захистити власний інтерес.

Завдання шкоди у стані крайньої необхідності припускає завдання шкоди невинній особі з метою відвернення небезпеки, за умови, що завдана шкода менша, ніж та, яка загрожувала.

Притримання майна кредитором є способом самозахисту. Водночас ЦК визнає притримання одним із способів забезпечення виконання зобов'язання (ст.ст.594-597, 856, 874, 916, 1019 ЦК). Притримання речі допускається до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане. Крім того, вимоги кредитора, який притримує річ, можуть бути задоволені із вартості цієї речі. У таких випадках носій майнових прав захищає свої права та інтереси власними діями, не звертаючись до суду.

Дії того, хто захищається, мають бути спрямовані виключно на припинення порушення його права та інтересу. Якщо мета досягнута, то подальші дії не можуть визнаватися самозахистом. Факти перевищення меж самозахисту встановлюються юрисдикційними органами.

Висновок

Джерелами нотаріального процесуального права є також постанови Пленуму Верховного Суду України: "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні" від 31 січня 1992 p.; "Про практику розгляду судами України справ про спадкування" від 24 червня 1983 p., "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 25 грудня 1996 р.

При вчиненні нотаріальних дій застосовуються і акти місцевих органів влади та управління. На території Автономної Республіки Крим застосовується законодавство цієї територіальної одиниці України.

Питання вчинення нотаріальних дій за кордоном визначаються консульськими конвенціями, міжнародними угодами, що їх уклала Україна з іншими державами. Порядок вчинення нотаріальних дій консульськими установами України регулюється Законом України "Про нотаріат", Консульським статутом України та іншими законодавчими актами нашої держави.

Відповідно до законодавства України, міжнародних договорів нотаріуси застосовують і норми іноземного права.

Оскільки нотаріальна діяльність тісно пов'язана з такими галузями українського права, як цивільне, цивільно-процесуальне, шлюбно-сімейне, земельне, трудове, нотаріуси, крім джерел нотаріального процесуального права, керуються також нормами цих галузей права під час вчинення нотаріальних дій.

Література

1. Л.К. Радзієвська, С.Г. Пасічник-НОТАРІАТ В УКРАЇНІ,2007

2. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. -- М., 1982.

3. Кириллова М.Я. Исковая давность. -- М., 1966.

4. Павлов А.А. Присуждение к исполнению обязанности в натуре как способ защиты гражданских прав в обязательственньїх правоотношениях. -- СПб., 2001.

5. Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве. -Львов, 1985.

6. Черепахин Б.Б. Правопреемство по советскому гражданскому праву. -- М., 1962.

7. Знгельман Й.Е. О давности по русскому гражданскому праву: Историко-догматическое исследование. -- М., 2003.