42

Правове регулювання діяльності товарної та фондової бірж за законодавством України

Вступ

Фондовий ринок є особливою сферою життєдіяльності суспільства, в якій відбувається перерозподіл власності, потоків капіталів, переоцінка фінансових інструментів, формування нових економічних відносин і суб'єктів. З огляду на це державне регулювання фондового ринку є невід'ємною частиною механізму його функціонування, а система державних інституцій - головним структуроутворюючим елементом.

Процеси трансформації економіки України зумовили необхідність вирішення низки завдань державного регулювання фондового ринку. Економічна невизначеність, непередбачуваність розвитку економічної ситуації в країні позначається і на роботі фондового ринку, посилюючи на ньому процеси дестабілізації. Ефективність заходів державного регулювання впливає на всі ланки фінансової системи, і особливо відчутним є вплив на фінансовий ринок.

На фондовому ринку з'являються нові фінансові інструменти, що здатні приносити доходи і послабляти податковий тиск. Ці інструменти є ефективними за умов державного регулювання і стимулювання розвитку цивілізованих форм відносин між учасниками ринку. Вони є важливим засобом пожвавлення інвестиційних процесів, створення нових форм господарювання, фактором реструктуризації виробництва та економіки загалом.

Кожен з учасників фондового ринку визначає свої дії на ньому виходячи з поставлених цілей інвестування. Державне регулювання полягає у коригуванні визначення таких цілей, їх урахуванні в державній фінансовій політиці, сприянні розвитку інвестиційних процесів, формуванні інституту цивілізованого інвестора. Акумулювання коштів шляхом використання потенціалу фондового ринку сприяє стабілізації фінансового становища держави загалом, надходжень до бюджету і, таким чином, вирішенню численних соціально-економічних проблем. Вихід українських емітентів на світогосподарський фондовий ринок, залучення інвестицій зарубіжних коштів розширює джерела інвестування.

Держава відповідає за формування сприятливого інвестиційного клімату. Роль державних органів полягає в створенні особливого сегменту фондового ринку, який слугує підґрунтям для створення безризикової його складової, що сприяє формуванню оптимальних інвестиційних портфелів та роботі фідуциарних інституцій. Крім того, державні органи мають залучати якомога ширші соціальні верстви населення до участі у функціонуванні фондового ринку, отже, забезпечувати інформативну прозорість, зрозумілість основних процедур на ринку, ефективність форм інвестування.

Вагомий внесок у теорію та практику правового регулювання діяльності товарних та фондових бірж зробили вітчизняні вчені В.Д.Бакуменко, В.Г.Бодров, В.М.Геєць, Б.Є.Кваснюк, В.М.Князев, М.Х.Корецький, В.І.Луговий, О.Г.Мордвінов, Н.Р.Нижник, І.В.Розпутенко, В.А.Скуратівський, В.П.Тронь.

Метою роботи є обґрунтування правового регулювання діяльності товарної та фондової біржі як інститутів фондового ринку.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

? визначити теоретичні основи діяльності фондового ринку як об'єкта державного регулювання, виявити основних учасників та інструменти ринку;

? обґрунтувати систему механізмів державного регулювання фондового ринку, його основні принципи, заходи та інструменти;

? визначити правовий статус товарної та фондової біржі.

Об'єктом дослідження є товарна та фондова біржі як інститути фондового ринку України.

Предмет дослідження - система механізмів, інструментів та заходів щодо правового регулювання діяльності товарної та фондової біржі.

Розділ 1. Теоретичні аспекти державного регулювання фондового ринку

1.1 Суть, функції та інфраструктура фондового ринку

Фондовий ринок виник за часів формування держав під впливом розвитку міжнародної торгівлі. Перші великі акціонерні товариства засновано в Нідерландах. Це були Нідерландська Ост-Індська компанія (1602 р.) і Нідерландська Вест-Індська компанія (1621 р.). У 1688 р. Англія налічувала 24 акціонерних товариства, а в 1695 р. - понад 170 компаній. Сьогодні історія фондового ринку становить вже понад 400 років. Та в економічній літературі ще й досі відсутнє єдине трактування цієї категорії.

В Україні фондовий ринок започаткував свою діяльність ще у XVII ст. Поступово він став невід'ємною складовою розвитку економіки. Однак поняття суті фондового ринку в Україні й досі слугує об'єктом дискусії як у науковому, так і в законодавчому планах.

Наприклад, А. Калина, В. Корнєєв та А. Кощеєв зазначають, що фондовий ринок - це ринок, на якому „здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів”; П. Бороздін зауважує, що фондовий ринок є “системою економічних відносин, пов'язаних із випуском, розміщенням та продажем цінних паперів”; В. Шелудько стверджує, що „фондовий ринок є системою економічних та правових відносин, пов'язаних із випуском та обігом цінних паперів”; О. Сохацька вважає, що „фондовий ринок - це сукупність продавців та покупців, що отримуючи інформацію, намагаються передбачити зміни ринкової кон'юнктури і прийняти вірне рішення щодо купівлі або продажу акцій з надією отримати дохід”.

Усі ці, майже аналогічні, визначення підводять до єдиного підсумку, що фондовий ринок - це ринок, на якому здійснюються лише операції з випуску і купівлі-продажу цінних паперів. В економічній літературі, не існує цілковитої узгодженості між такими поняттями, як „ринок фондових цінностей”, „ринок фіктивного капіталу”, „ринок позичкового капіталу”, „фондовий ринок”, „ринок цінних паперів”, „фінансовий ринок”, „грошовий ринок”, та ін.

Фондовим називається ринок, на якому обертаються (продаються і купуються) середньо- і довготермінові цінні папери. Ринок цінних паперів містить фондовий ринок як сегмент ринку. Ця думка є справедливою, оскільки підкреслюється перерозподільна функція фондового ринку - одна з найважливіших для складного механізму державного регулювання фондового ринку [40].

Відповідно до Концепції функціонування і розвитку фондового ринку в Україні, фондовий ринок - це багатофункціональна система, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню добробуту громадян за рахунок володіння і вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових відносин.

Таким чином, фондовий ринок - це механізм ринкових взаємовідносин, де здійснюються операції з середньо- і довготерміновими цінними паперами, при яких відбувається взаємодія фінансового, кредитного та інвестиційного секторів економіки, внаслідок чого динамічно накопичуються та перерозподіляються ринкові ресурси у вигляді потоків грошових резервів між його суб'єктами.

Сутність фондового ринку дещо ґрунтовніше виражається у його функціях.

У своїх працях О. Мозговий зазначає такі функції фондового ринку, як “акумуляція грошових коштів населення і підприємств (1), концентрація цих коштів з метою створення сприятливих умов для формування капіталу, здатного вирішувати крупні економічні завдання (2), стимулювання інвестиційної діяльності (3), оптимізація галузевої і регіональної структур економіки внаслідок переливу коштів у високорентабельні виробництва (4), формування інституту власників, що забезпечують ефективне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів (5), сприяння інтеграції України у світову економічну систему (6)”.

Однак крім економічної сфери, фондовий ринок відіграє важливу роль й у політичній, соціальній та духовній (морально-психологічній) сферах життя. Наприклад, в економічній сфері фондовий ринок виконує такі функції: прискорення обігу цінних паперів та їхня акумуляція для інвестицій у виробничу і соціальну сфери; переміщення капіталу з однієї галузі в інші; акумуляція вільних грошових коштів населення та вилучення їх з вільного обігу; регулювання обігу цінних паперів шляхом котирування та зміни їхнього курсу, ринкової вартості; відтворення дійсної вартості основних виробничих фондів. Основними функціями фондового ринку в політичній сфері вчений вважає: сприяння становленню економічної самостійності; сприяння створенню ринкової економічної системи; прискорення інтеграційних процесів, входження України до світового співтовариства; вихід через фондовий ринок національного капіталу на світовий ринок; розвиток взаємовигідних зв'язків із зарубіжними національними та міжнаціональними ринками. Функції у соціальній сфері є такими: позитивний вплив на динаміку соціальної структури суспільства; людина отримує більше ступенів соціальної свободи завдяки обігу цінних паперів; фондовий ринок працює на накопичення капіталу, у тім числі й грошових коштів населення; ринкові відносини означають і ринок робочої сили. Функції у морально-психологічній сфері: формування у населення ринкової психології; формування довіри до цінних паперів і до операцій з ними; формування нового, цивілізованого типу підприємця; запобігання виникненню на фондовому ринку зловживань, шахрайства [38].

Західні економісти, котрі досліджують фондовий ринок, що набув значного розвитку, виокремлюють низку функцій фондового ринку. Одним з найбільш дискусійних елементів фондового ринку є саме цінні папери. Згідно з українським законодавством, цінні папери - це грошові документи, які засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як зазвичай, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. У федеральному законодавстві США поняття цінних паперів максимально деталізовано і визначено у законі США про цінні папери від 1993 року, яким користуються і досі, і, відповідно до якого, цінні папери - це акції, облігації, казначейські зобов'язання, або будь-який документ, що засвідчує визнання боргу, процентні та депозитні сертифікати, папери, що підтверджують участь у будь-яких прибуткових проектах та угодах, закладні, сертифікати участі у голосуючому трасті, опціони всіх видів та інші похідні папери. Аналогічне визначення цінним паперам подано й у федеральному законі США про Фондову біржу від 1934 року. Нормативна база цієї країни, уникаючи спірних питань про економічну сутність цінних паперів і про функції цінних паперів, відразу задає їхній перелік. Різниця у нормативних визначеннях цінних паперів у США та Україні очевидна, хоча в усіх визначеннях майже відсутня зміна економічної сутності. Аналогічно із США, у Німеччині до цінних паперів зачислено такі активи, перелік яких чітко визначено законодавством. Згідно із законом, цінними паперами у Німеччині вважають акції та облігації, а також інші ціні папери, що походять від акцій чи облігацій, при цьому деривативи відокремлюються від цінних паперів в окремий клас.

Виявляючи економічну сутність державного регулювання фондового ринку, необхідним і достатнім є формулювання означення ринку цінних паперів, наведене у законодавчих і нормативних актах, які реально є практичним втіленням та відтворенням наукової думки тієї чи іншої країни.

Як зазначалось вище, в Україні, за концепцією функціонування і розвитку фондового ринку, ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, яка сприяє переливу інвестиційного капіталу у виробничу та соціальну сфери, розвитку економіки країни, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню добробуту громадян за рахунок володіння та вільного розпорядження цінними паперами.

У зарубіжній літературі до системи фондового ринку відносять: банківську систему, ощадні установи, страхові компанії та пенсійні фонди, а також державний фінансовий сектор. Як частина фінансового ринку фондовий ринок є механізмом, що забезпечує переміщення потоків грошових фондів від домогосподарств, котрі мають заощадження, до фірм, котрі потребують інвестицій. Наприклад, група американських учених - представників Вашингтонського університету, вважає, що фондовий ринок виконує фінансову та економічну функції, які тісно взаємозв'язані між собою.

Для того, щоб фондовий ринок виконував покладені на нього функції, необхідно створити відповідну структуру учасників і регулюючих органів.

З цього приводу В. Клименко вважає, що учасників фондового ринку можна класифікувати: 1) за юридичним статусом; 2) за міжнародним статусом; 3) за виконуваними функціями.

Зазвичай, безпосередніми учасниками фондового ринку слугують: органи державного регулювання, емітенти фондового ринку, інститути інфраструктури ринку, інвестори та фінансові інститути (рис. 1.1).

Відповідно до Закону України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством [35].

Основою організаційної структури учасників фондового ринку слугують фінансові інститути, які забезпечують у своїх інтересах чи інтересах клієнтів трансформацію у цінні папери інших фінансових ресурсів, а також інститути інфраструктури ринку, що забезпечують нормальне функціонування ринку.



Рис. 1.1. Структура учасників фондового ринку України

Інвестори на фондовому ринку купують цінні папери від свого імені і за свої кошти з метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів. Іншими словами, інвестор інвестує власні кошти у цінні папери.

Суб'єктами фондового ринку (учасниками) є органи державного регулювання, емітенти (держава, місцеві органи влади, юридичні особи), фінансові посередники (торговці цінними паперами, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, комерційні банки, довірчі товариства, товариства покупців), інфраструктура фондового ринку (депозитарії, фондові біржі, торгово-інформаційні системи, центри сертифікатних аукціонів, курси навчання спеціалістів фондового ринку, зберігачі, реєстратори, саморегулюючі організації, аудиторські компанії, консалтингові компанії), інвестори (фізичні та юридичні особи). Емітуючи цінні папери та залучаючи на різних умовах вільні фінансові ресурси, вони формують свій акціонерний і борговий капітал.

Об'єктами фондового ринку є саме цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, як зазначено у Законі України „Про цінні папери і фондовий ринок”.

Вельми важливою складовою структури учасників фондового ринку вважають його інфраструктуру.

Вперше термін інфраструктура застосовано в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруд, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил (початок ХХ століття). Передусім цей термін використовували в будівельній сфері, під ним розуміли основу будівництва, фундамент. У переносному значенні його трактують як сукупність зовнішніх стосовно певного об'єкта споруд, а у військовій термінології - це допоміжні служби та структури. Здебільшого під терміном інфраструктура розуміють зовнішні умови виробництва і вважають, що окрема сфера економіки, яка отримала назву „інфраструктура” (лат. infra - „під”, нижче, внизу і structura - будівля, „структура”), займається створенням зовнішніх умов функціонування підприємств. З розвитком економіки, науково-технічного прогресу, зміни характеру суспільного виробництва поняття інфраструктури постійно змінюється [24].

Сьогодні торговці, реєстраційні мережі, розрахунково-клірингові та депозитарні системи, а також системи правового та інформаційного забезпечення ринку створюють інфраструктуру фондового ринку України.

Таким чином, інфраструктура фондового ринку - це важлива складова механізму взаємодії його учасників, існування та розвиток якої слугує однією із ключових вимог ринку, що виник як відповідь на реальні потреби цього сектору економіки і своєю конфігурацією та особливостями функціонування є віддзеркаленням, з одного боку, типу та характеру взаємодії учасників фондового ринку, а з іншого боку - практики функціонування таких головних компонент, як торгово інформаційні системи та фондові біржі.

На загальноекономічному рівні інфраструктура фондового ринку є каталізатором розвитку цілої фінансової системи. Державна підтримка і контроль розвитку цього сектору необхідні у зв'язку із його стратегічним значенням.

1.2 Зміст правового регулювання біржової діяльності

Відносини біржі і держави у різних країнах будувалися по-різному. У Європі біржі з самого початку знаходилися під контролем держави, яка визначала їх діяльність. При надмірній спекуляції і маніпулюванні цінами уряди певних країн просто закривали біржі. Так було в Німеччині у 1896 р. і в Австрії у 1903 p., коли була заборонена біржова торгівля зерновими і олійним насінням (але продовжували укладатися угоди на біржах цукру, кави, бавовни, кольорових металів), в Індії, де в 1960-ті роки були закриті біржі бавовни, джуту, олії та олійного насіння.

В міру становлення українського біржового ринку формується і налагоджується система його регулювання.

Для залучення до біржової торгівлі великої кількості як продавців, так і покупців необхідний певний механізм, який забезпечував би дотримання інтересів усіх її учасників. Вони повинні бути впевнені у тому, що ризик, пов'язаний з їх участю у торгах, зведений до мінімуму. Регулювання біржової діяльності являє собою певне упорядкування діяльності бірж і укладання біржових угод на основі встановлених правил і вимог.

Розвиток біржової діяльності має два історичних напрямки:

? регулювання з боку держави (державне регулювання);

? регулювання з боку бірж й інших учасників ринку (використання принципу саморегулювання біржового ринку).

Зарубіжний досвід свідчить, що державний контроль біржової діяльності базується на дотриманні таких принципів:

? суспільної корисності;

? гласності й відкритості біржових торгів;

? довіри;

? саморегулювання;

? гарантії прав учасників біржової торгівлі.

Досвід країн ринкової економіки свідчить про досить тісну взаємодію держави і ринкової системи взагалі та в регулюванні біржової діяльності зокрема. У процесі такої взаємодії на державу покладені обов'язки забезпечення ринку і біржової торгівлі законодавчою базою, що дає змогу відпрацювати і встановити єдині правила для всіх суб'єктів, які беруть участь в економічному процесі [9].

Загальновизнаним є те, що законодавче поле біржової діяльності створюється перш за все не для професійних посередників, а для їх клієнтів, які довіряють їм право на свій товар, і прагнуть мати надійні гарантії.

Регулювання біржової діяльності з боку держави не повинно мати заборонного характеру, а виключно забезпечувати рівність прав для всіх учасників торгівлі, при цьому контролюючи дотримання визначених правил. Це досягається завдяки створенню єдиної правової системи для діяльності, через їх ліцензування, системи спеціального пільгового оподаткування та інші заходи.

В Україні відродження біржової торгівлі в 90-ті роки започатковувалось при відсутності єдиного правового поля для такої діяльності. Однак і нині законодавче поле є недостатнім для розвитку бірж. Біржова діяльність грунтується в основному на загальному законодавчому полі розвитку країни, за винятком деяких спеціальних актів, які, однак, не дають змоги ефективно розвиватися біржовому.

Державне регулювання біржової діяльності розпочинається з розробки та прийняття для неї єдиної правової основи. Біржова торгівля в Україні відроджувалася за відсутності спеціальних законів, тому в біржовій діяльності використовувалися переважно підзаконні акти. Відставання законотворення від потреб регулювання товарного і фондового ринків нині часто цілком об'єктивний процес, оскільки, по-перше, відсутня стабільна практика функціонування товарних і фондових ринків; по-друге, хоча становлення біржової торгівлі в Україні перебуває під впливом історичного досвіду Англії, країн континентальної Європи і США, своєрідність становища вітчизняного біржового ринку не дозволяє прямого запозичення зарубіжного законодавства, а вимагає своєрідної адаптації.

Біржове законодавство - це система законів, які регулюють торгівлю на біржах. Основне завдання - запобігання маніпулюванню цінами, захист інтересів невеликих фірм і спекулянтів. Законодавче регулювання біржової торгівлі помітно посилилося в останні 20 років. Раніше у багатьох країнах біржова торгівля регулювалася переважно нормами і правилами, які розробляються самими біржами. Сьогодні більшість країн має своє законодавство з біржової торгівлі, але, як правило, воно містить найбільш загальні положення, які регулюють діяльність бірж. Розробка правової основи регулювання біржової діяльності в Україні базувалася на законах, постановах, положеннях і указах, які забезпечували перехід від командно-адміністративної системи управління економікою до ринкової. Серед правових документів того часу передусім необхідно відмітити наступні.

Основи цивільного законодавства. Вони є фундаментом для розробки норм й інститутів цивільного права, які необхідні для функціонування ринкової економіки, визначають організаційно-правову структуру ринку, відповідають на фундаментальні питання ринку, хто і як діє на ньому.

Головними суб'єктами підприємницької діяльності визначені господарські товариства і товариства, які взаємодіють на базі укладених господарських договорів [6].

Закон України "Про товарну біржу" від 10 грудня 1991р. Цей Закон визначає правові умови створення та діяльності товарних бірж на території України.

Закон України "Про цінні папери і фондовий ринок" вiд 23.02.2006 № 3480-IV. Цей Закон визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів на території України.

Для регулювання фондового ринку і координації діяльності його учасників в Україні створена Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, в якій працюють представники Міністерства фінансів України, Нацбанку України, Антимонопольного Комітету і т. д.

Однак сьогодні це законодавче поле не тільки не задовольняє, а в багатьох напрямах і стримує біржову діяльність. Виникає необхідність розробки гнучкої законодавчої системи стосовно біржової діяльності.

У зв'язку з цим першочерговою, на наш погляд, має бути реалізація законодавчих заходів щодо:

? сертифікації товарних бірж, які визначатимуть порядок видачі, скасування і призупинення дії сертифікату на право біржової торгівлі, а також критерії на право його одержання:

? запровадження на товарних біржах додатково до існуючих інших видів угод з торгівлі реальним товаром. Перш за все це так звані "угоди з умовою", "бартерні угоди" тощо.

У загальному вигляді регулювання біржової діяльності з боку держави може бути представлене на схемі 1.

Держава регулює діяльність бірж за допомогою законодавства. Це регулювання включає різні заходи адміністративного і економічного характеру, визначає насамперед організаційну та управлінську структури, порядок і принципи функціонування біржових інститутів.

На території країни дозволено працювати тільки тим біржам, які отримали ліцензію органів влади. Для її отримання необхідно враховувати наступні вимоги:

? по-перше, повинна бути юридичною особою і діяти на ринку професіонально, тобто її діяльність як інфраструктурного елементу повинна бути винятковою;

? по-друге, в штаті повинні бути професіонали, які мають кваліфікаційний атестат фахівця біржової роботи.

Більшість бірж за кордоном, зокрема Токійська фондова біржа, вимагає від своїх працівників спеціального навчання, яке організовується цими ж біржами [17].

Державні органи мають право контролювати діяльність бірж на предмет виконання правил і положень про порядок ведення торгів. Держава, як один з найбільших емітентів і активний учасник ринку цінних паперів, зацікавлена в необхідних умовах обігу цінних паперів, визначенні їх ринкової вартості, поширенні надійної інформації про ціни на ринку цінних паперів, забезпеченні технікою біржових залів, наданні біржам сучасних ліній комунікацій, в тому числі супутникового зв'язку.

Державні органи на основі чинного законодавства контролюють фінансову діяльність бірж. Біржа не має права виступати як інвестор, тобто вкладати кошти у діяльність, що не передбачена біржовим законодавством, випускати цінні папери (за винятком власних акцій).

Членами біржі, зокрема фондової, можуть бути державні, муніципальні підприємства, а також державні виконавчі органи, які володіють майном. Одним із завдань цих організацій є здійснення операцій з акціями та іншими цінними паперами, зокрема, з облігаціями, які належать державі.

Допустима фінансова діяльність фондової біржі може здійснюватися за рахунок:

? продажу акцій самої біржі, які дають право стати членами біржі;

? регулярних внесків членів біржі;

? біржових зборів від кожної угоди, що укладена на фондовій біржі;

? проведення експертиз і реалізації інформації.

При цьому державним органам, які регулюють діяльність бірж, необхідна інформація як про самі біржі, так і про їх фінансові результати.

США, зокрема, використовують інформацію про середні ціни акцій на фондових біржах у складі інших показників (всього 11 змінних індексів) для прогнозування майбутнього напряму зміни реального ВНП. Подібні підрахунки проводяться щомісяця, завдяки чому уряд має інформацію про динаміку зміни ВНП.

Розділ 2. Організація товарних бірж

2.1 Сутність та значення товарної біржі як інститутіції інфраструктури ринку

В Україні біржа є організованим ринком, тобто являє собою форму організації торгівлі товарами за заздалегідь встановленими правилами. Для неї характерні регулярність торгівлі у строго визначеному місці, уніфікація основних вимог до якості товару, умов і термінів поставки, ведення торгівлі на основі зустрічних пропозицій покупців і продавців, укладення угод з поставкою товару як зі складу, так і в майбутньому. Товарні біржі організаційно оформлені у вигляді асоціацій приватних осіб, об'єднаних скоріш за все в корпорації, і переслідують мету не отримання прибутку, а полегшення і здешевлення торгівлі.

Як ринок біржа поєднує мікро- і макрорівні народного господарства, тобто вільно господарюючих підприємців з виробництвом.

Завдяки дії механізму ціноутворення біржа безперервно забезпечує господарюючих агентів інформацією про зміни на ринках, про виникнення нових умов обміну, появу нових видів товару і т. д.

Товарна біржа є елементом ринку, де самостійно господарюючі суб'єкти зустрічаються, щоб, з одного боку, реалізувати свою продукцію з метою отримання прибутку, а з іншого - задовольнити власний попит. На біржі покупець і продавець не пов'язані один з одним. Процес купівлі-продажу здійснюється через посередників (брокерів, дилерів, трейдерів і т.д.). Ціна залежить від попиту і пропозиції. Якщо виробник запропонує на біржі новий вид товару поліпшеної якості, то він має право встановити підвищену ціну. У разі позитивної реакції споживачів виробник отримає прибуток вище середнього рівня в галузі. Це змусить інших підприємців переобладнати виробництво і випускати товар, що добре себе зарекомендував. При цьому підприємці запропонують його за нижчою ціною з метою залучення покупців. Згодом пропозиція даного виду продукції задовольнить попит, ринок стане насиченим, а ціни стабілізуються на певному середньому рівні. Якщо ж виробника новітнього виду продукції спіткає на біржі невдача, тобто його товар не буде користуватися попитом, ціна піде вниз і буде падати до тих пір, поки не буде реалізована партія цього товару [10].

Внаслідок незбалансованості попиту і пропозиції покупці або продавці реального товару бувають не готовими до здійснення акту купівлі-продажу. Тоді попит або пропозицію тимчасово підтримують посередники, які через механізм хеджування знижують ризики від подальшого зниження або підвищення цін і забезпечують достатній прибуток.

Товарна біржа слугує місцем формування, ринкових цін, комерційної інформації про стан ринку, його настрої і т. д. Біржі все більше впливають на процес ціноутворення, залишаючись єдиним джерелом цінової інформації. Біржова інформація публікується, тоді як результати актів купівлі-продажу є комерційною таємницею.

Слід зазначити, що сама товарна біржа не здійснює торгово-посередницьку діяльність, а лише створює для неї умови. Торгівлю здійснюють брокерські контори і брокери (дилери, трейдери). Згідно з українським законодавством біржа не має права здійснювати внески, придбавати частки (паї), акції підприємств, якщо ці підприємства не ставлять за мету здійснення діяльності, безпосередньо пов'язаної з організацією і регулюванням біржової торгівлі.

Товарні біржі в Україні сьогодні не пов'язані з світовим ринком, і одне з їх призначень - організація торгового обороту всередині країни, від виробника до внутрішнього споживача. Це накладає на діяльність бірж особливий відбиток. Таким чином, на біржу покладається організаційна роль на ринку.

Не порушуючи природних законів ринку, закону попиту і пропозиції, товарна біржа вносить елементи оздоровлення, регулювання і планування в систему ринку нашої країни.

Через біржу здійснюється найшвидший рух товарів з сфери виробництва у сферу споживання, оскільки біржова торгівля можлива тільки у разі отримання диференціального прибутку (прибутку від спекуляції).

Біржа завдяки концентрації у себе товару слугує місцем розподілу запасів у часі і просторі. Просторовий розподіл запасів полягає у тому, що строкова торгівля тримає товар до тих пір у "повітрі", поки не з'ясується, де будуть найвищі ціни і найбільша потреба в цьому товарі. Завдання розподілу у часі полягає в тому, щоб запаси відразу не випускати на ринок за заниженими цінами, а більш-менш, по можливості, рівномірно розподілити їх протягом року. Організаційне начало торгово-посередницької діяльності товарних бірж благотворно впливає на розвиток ринкової економіки будь-якої держави. Нині біржі сприймаються як складний функціонально-інформаційний центр, призначений для всебічної організації ринку.

Під товарною біржею розуміється організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозиції на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій. Товарна біржа може мати філіали й інші відособлені підрозділи, що засновуються відповідно до законодавства. В юридичному плані біржі в усіх країнах є офіційно зареєстрованими об'єднаннями, що створюються в різних правових формах. Скоріш за все використовується форма товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерного товариства [11].

Щодо спільного біржового майна всі члени біржі виступають як співвласники, але одночасно є власниками внесених внесків і прибутків, які отримують у формі дивідендів. Вони формують колектив - співтовариство або асоціацію скоріш за все фізичних (в західних країнах), але іноді і юридичних осіб, тобто окремих громадян і організацій, які одержують торговий прибуток у формі комісійних. Біржі в більшості випадків організовані як корпорації, які керуються законодавством тієї країни, в якій функціонують. У розвинених країнах товарні біржі діють як неприбуткові установи. Подібно добродійним і релігійним організаціям, біржі мають некомерційний статус і часто користуються податковими пільгами.

Сама біржа не здійснює торгових операцій від свого імені, за винятком таких, які необхідні для підтримки її функціонування. У США окремі біржі, особливо найбільші, для підняття свого престижу іноді вказують у річних звітах про обороти в мільярди доларів чисто символічний прибуток, наприклад 500-1000 дол. Біржам дозволяється також продавати і купувати на інших (в основному, на фондових) біржах цінні папери товарних бірж.

Звичайно, сучасний некомерційний статус головних бірж не є початковим. В епоху становлення біржової торгівлі їх комерційний характер не викликав сумніву і в розвинених країнах. Однак надалі розуміння ролі і функцій біржі зазнало змін.

Діяльність біржі як комерційної організації передбачає, що її учасники є інвесторами і чекають прибутків на вкладений капітал. Можливим способом збільшення прибутків інвесторів у такому випадку стає дорожчання біржової торгівлі для її клієнтів шляхом збільшення різного роду платежів, зборів і т. д. На певному етапі це починає гальмувати подальше збільшення операцій на біржі і тим самим обмежує можливості отримання прибутку членами біржі від їх торгової діяльності, тобто у вигляді комісійних з клієнтів. Як результат, члени біржі прийшли до висновку, що найраціональніше існування самої біржі як неприбуткового підприємства, основна мета якого - забезпечення торгової діяльності своїх членів, а прибуток від членства на біржі забезпечується активною роботою з клієнтами. Не власне прибуток є метою діяльності товарних бірж, а надання можливості своїм членам отримувати цей прибуток за рахунок торгівлі або виконання наказів клієнтів - ось головна мета біржі. Членство на ній дає можливість отримувати прибутки, тому індивідуальні особи й організації погоджуються платити за статус члена товарної біржі.

До основних і допоміжних функцій, що виконуються товарною біржею, належать: купівля-продаж реального товару, спекуляція, хеджування, котирування цін, встановлення стандартів на біржові товари, розробка типових контрактів, фіксування торгових звичаїв, здійснення арбітражних функцій, ведення розрахунків між членами біржі через ліквідаційні каси і розрахункові палати, інформаційна діяльність, надання різних послуг клієнтам.

2.2 Організація управління товарною біржею

Управління товарною біржею здійснюється трьома органами, компетенція яких різна і функції можуть мати специфіку на різних біржах: загальними зборами членів біржі (пайовиків) і засновників, біржовим комітетом (радою директорів) та виконавчою дирекцією.

Вищим органом управління біржі є загальні збори засновників і членів біржі, які затверджують статут і всі зміни, що вносяться в нього, інші документи біржі і доповнення до них (положення про раду директорів, положення про брокерські контори, положення про страхування операцій на біржі тощо). У його роботі без права голосу можуть брати участь співробітники біржі, запрошені та інші особи [22].

До компетенції загальних зборів засновників і членів біржі належить:

? розгляд і затвердження правил, періодичності і регламенту проведення загальних зборів та інших біржових зборів;

? розгляд і затвердження положень, правил, інструкцій та інших документів, що регламентують діяльність підрозділів біржі;

? розгляд скарг і заяв щодо роботи ради директорів, генерального директора та президента біржі (якщо він є);

? визначення розмірів вступного і щорічних членських внесків, що сплачуються членами біржі, розміру біржового збору з операцій, вхідної плати з постійних і разових відвідувачів, які не є її членами, плати за послуги, що надаються біржею, порядку стягування штрафних санкцій за порушення правил біржової торгівлі;

? вибори членів Біржового комітету і його голови, членів ревізійної комісії і її голови, арбітражної комісії і її голови, встановлення терміну дії зазначених органів і звільнення їх членів від обов'язків, що ними виконуються;

? розгляд і розв'язання питань щодо прийняття і виключення членів біржі;

? розгляд заяв про порушення Біржовим комітетом рішень і правил, встановлених біржею;

? внесення пропозицій щодо зміни і доповнення в документи, які регламентують діяльність бірж, в законодавство, що регулює діяльність бірж;

? розгляд і затвердження річних звітів Біржового комітету про господарсько-фінансову діяльність біржі, звітів ревізійної комісії, а при необхідності й інших підрозділів;

? схвалення або скасування рішень Біржового комітету.

Рішення загальних зборів вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала кваліфікована більшість засновників і проста більшість присутніх членів біржі.

Позачергові загальні збори можуть бути скликані на вимогу одного і більше засновників або 2/3 членів біржі.

Члени, засновники біржі й інші зацікавлені особи повинні бути сповіщені про порядок денний і дату проведення чергових або позачергових загальних зборів не пізніше місяця до їх початку.

У період між загальними зборами членів біржі загальне керівництво нею здійснює Біржовий комітет (біржова рада, рада директорів).

Біржовий комітет обирається на термін, що встановлюється загальними зборами членів біржі (як правило, на 1-3 роки). Голова, його заступники і члени Біржового комітету обираються загальними зборами на основі персонального обговорення кожної кандидатури. У разі незадовільної роботи склад Біржового комітету може бути переобраний достроково. Рішення про обрання голови, його заступників і членів Біржового комітету вважається прийнятим, якщо . за нього проголосували кваліфікована більшість засновників і проста більшість присутніх членів біржі [27].

До складу Біржового комітету для виконання функцій, що вимагають спеціальних знань, можуть бути обрані повноважні представники організацій і громадяни, які не є членами біржі. Розподіл обов'язків між членами Біржового комітету здійснюється на його першому засіданні. Члени Біржового комітету не є співробітниками біржі і проводять роботу на громадських засадах.

У різних країнах структура кожної біржі має свою специфіку, але основні риси їх організації носять загальний характер.

Раду директорів очолює голова ради директорів або президент. До компетенції Біржового комітету і його членів належить:

? керівництво діяльністю біржі в період між загальними зборами її членів;

? контроль за діяльністю правління біржі;

? розпорядження фінансовими коштами й іншим майном біржі, контроль за витратами коштів правлінням біржі;

? представництво біржі в державних й інших організаціях у всіх справах біржі;

? припинення діяльності членів біржі, що порушили її правила, прийом в ролі тимчасових нових членів (до затвердження загальними зборами), підготовка до загальних зборів документів, необхідних для виключення діючих і прийому нових членів біржі тощо.

Рішення Біржового комітету вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала проста більшість присутніх його членів.

З метою організаційно-господарського функціонування біржі Біржовий комітет створює як виконавчий орган правління біржі (виконавчу дирекцію). Правління виконує функції, які не увійшли до компетенції загальних зборів пайовиків і Біржового комітету [28].

До компетенції правління біржі належить:

? поточне керівництво комісіями (відділами) біржі;

? організація і ведення обліку, підготовка встановленої статистичної звітності, господарсько-фінансове забезпечення діяльності біржі;

? придбання і продаж майна біржі та здійснення інших юридичних дій від її імені за розпорядженням Біржового комітету;

? прийом на роботу і звільнення співробітників підрозділів біржі, які працюють за наймом (трудовою угодою) і не є членами біржі;

? організація публікацій біржової комерційної інформації, реклами діяльності біржі;

? створення необхідних підрозділів біржі (за винятком ревізійної, арбітражної та інших комісій), що забезпечують її нормальне функціонування;

? розпорядження фінансовими коштами й іншим майном біржі, що виділені правлінню для забезпечення його функціонування;

? реалізація рішень і постанов загальних зборів засновників і членів біржі, а також Біржового комітету;

? здійснення контролю за дотриманням учасниками біржових торгів, відвідувачами і гостями встановлених біржею правил, тощо.

Керуючий і співробітники правління (виконавчої дирекції) не є членами біржі і працюють за наймом (трудовою угодою). Права і відповідальність керуючого та його заступників визначаються Біржовим комітетом.

Розділ 3. Правове регулювання діяльності фондової біржі

3.1 Сутність та значення фондової біржі

Фондова біржа - це передусім місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.

Перейнявши від товарної біржі інструментарій торгівлі, фондова біржа досить швидко залишила позаду свою попередницю. У XVII-XVIII століттях фондова біржа періодично ставала епіцентром підвищеної ділової активності, що часто закінчувалася крахом шахрайських, фіктивних підприємств, чиї акції стали причиною ажіотажу. Це був час зародження акціонерних підприємств - вони виникали як епізодичні, випадкові, незакономірні, оскільки обслуговували специфічні потреби, але це гальмувало їх розвиток. Варто пригадати акціонерні компанії типу Ост-Індських (одна була заснована в Голландії, інша - в Англії). Вони виступали формою, в якій монополія на торгівлю з колоніями надавалася групі купців. Більш ідеальною виявилася саме акціонерна форма, оскільки вона дозволяла деякою мірою потенційно забезпечити "соціальну справедливість" і зрівняти привілеї, що отримували купці, які об'єднувалися в такі компанії, їх акції емітувалися досить широко, щоб кожний бажаючий міг їх придбати, а з ними - і доступ до прибутків від колоніальної торгівлі.

Якщо акціонерні товариства, які виникали в цей час, сприяли могутньому поштовху розвитку фондової біржі, то масовий перехід до акціонерної форми, що розпочався у другій половині XIX ст., закріпив за нею пальму першості у біржовому світі: без фондової біржі акціонерна справа по-справжньому розвиватися не може.

Отже фондова біржа є регулятором фінансового ринку, тобто організованим і регулярно функціонуючим ринком з купівлі-продажу цінних паперів та інших фінансових інструментів [40].

В Україні фондова біржа - акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до Закону "Про цінні папери і фондовий ринок", інших законодавчих актів України, статуту і правил фондової біржі.

Фондова біржа може бути створена не менш як 20 засновниками - торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності стосовно цінних паперів за умови внесення ними до статутного фонду не менше 500 тис. грн.

Фондова біржа набуває прав юридичної особи з моменту її реєстрації Кабінетом Міністрів України (Закон України "Про цінні папери і фондовий ринок" вiд 23.02.2006 № 3480-IV).

За організаційно-правовою сутністю фондова біржа є фінансово-посередницькою структурою, де, згідно з чинним законодавством та статутом такого підприємства, здійснюються торгові угоди між продавцями і покупцями фондових цінностей за участю біржових посередників.

Правила, за якими функціонує фондова біржа, повинні передбачати:

а) види угод, що укладаються на фондовій біржі;

б) порядок торгівлі на фондовій біржі;

в) умови допуску цінних паперів на фондову біржу;

г) умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;

д) порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації;

е) перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;

є) обов'язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісії фондової біржі, порядок їх діяльності;

ж) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;

з) види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них;

й) правила ведення розрахунків на фондовій біржі;

і) інші положення, що стосуються діяльності біржі.

Фондова біржа не укладає угоди з цінними паперами, а виходячи з сутності своєї ролі, завдань, функцій створює умови, необхідні для їх здійснення, обслуговує угоди.

Основними функціями, які виконують фондові біржі, є:

? мобілізація і концентрація тимчасово вільних грошових капіталів та нагромаджень через реалізацію цінних паперів;

? кредитування та фінансування держави та інших господарських організацій через купівлю їх цінних паперів;

? встановлення ринкової вартості (біржового курсу) цінних паперів;

? забезпечення високого рівня ліквідності вкладень у цінні папери.

Як правило, місце і значення фондової біржі в економічному просторі держави визначається, виходячи зі стану процесу роздержавлення власності, а кількісно оцінюється як рівень питомої ваги акціонерної власності у валовому національному продукті. Своєю діяльністю фондова біржа сприяє концентрації попиту і пропозиції цінних паперів, їх збалансованості завдяки біржовим цінам, які реально відображають рівень ефективності функціонування акціонерного капіталу [39].

На світовому фондовому ринку сьогодні функціонує близько 200 фондових бірж, які, з точки зору правового статусу, мають певні особливості.

Кожна країна розвиває діяльність фондових бірж, виходячи з національних, економічних та інших особливостей. Однак загалом усі вони належать до однієї з двох біржових систем, а саме моноцентричної або поліцентричної.

Моноцентрична біржова система - абсолютно домінуюче становище займає одна біржа, яка є фінансовим центром країни, інші функціонують на регіональному рівні і вирішують місцеві фінансові проблеми. Так, наприклад, в Англії у центрі біржової діяльності знаходиться міжнародна Лондонська фондова біржа, а регіональні фондові біржі, які фактично втратили самостійність, підпорядковані їй. Така система діє і в інших країнах, зокрема, у Франції та Японії.

Поліцентрична система передбачає при функціонуванні основної, тобто найсильнішої з точки зору фінансових оцінок, діяльність ще кількох фондових бірж з високою питомою вагою біржового обороту. Така система біржової діяльності характерна для Австралії, Німеччини, Канади.

У США склалася біржова система, яка акумулювала основні ознаки як моноцентричної, так і поліцентричної системи. Так, при пануванні Нью-Йоркської фондової біржі регіональні фондові біржі функціонують у межах загальнодержавної системи.

3.2 Правове регулювання та організація угод на фондовому ринку

Фондова угода-це, передусім, один з різновидів торгової угоди. Для торгової угоди будь-якого різновиду характерна домовленість сторін стосовно основних реквізитів, які дають відповідь на такі питання: що продається (купується), скільки продається (купується), за якою ціною, які терміни поставки і оплати і в чому суть додаткових умов, якщо такі є.

Предметом угоди на фондовому ринку можуть бути купівля-продаж цінних паперів, а також їх дарування, уступка прав та інші угоди. У цьому розділі навчального посібника мова йде про фондові угоди, предметом (змістом) яких є купівля-продаж цінних паперів, що складає суть фондової діяльності як такої.

Таким чином, змістом угоди на фондовому ринку є:

а) предмет угоди, тобто певний вид цінних паперів;

б) обсяг угоди, тобто узгоджена кількість цінних паперів, яка визначена сторонами виходячи з кількості цінних паперів, що пропонується для продажу і кількості цінних паперів, що необхідні для купівлі;

в) ціна продажу цінних паперів;

г) термін виконання угоди (або терміни її виконання, якщо час поставки цінних паперів не співпадає з часом їх сплати).

Крім цих обов'язкових реквізитів договору щодо фондової угоди, в нього можуть включатися додаткові, зокрема, визначальні вимоги поставки і платежу, участь третіх осіб тощо.

Оскільки в основі угоди лежить договір, відповідно передбачається наявність щонайменше двох сторін, тобто в цьому випадку мова йде про двосторонній договір. Але на фондовому ринку мають місце також багатосторонні договори [38].

Основні учасники (сторони) фондової угоди - це продавець цінних паперів і їх покупець. В ролі продавця може бути емітент, який випускає на ринок цінні папери, або ж торговець, який придбав цінні папери, що випускаються або знаходяться в обігу, і перепродує їх в даній угоді. В ролі покупця може бути як користувач цінних паперів (наприклад, покупець купує акції для участі в управлінні акціонерним товариством і отримання дивідендів), так і торговець, який купує цінні папери для їх подальшого перепродажу з метою вилучення прибутку у вигляді різниці цін при купівлі і продажу. Покупців (як тих, так і інших) називають також інвесторами, оскільки вони інвестують (вкладають) свої грошові кошти в цінні папери. Уклавши угоду, вони стають власниками (держателями) цінних паперів.

Для придбання цінних паперів покупець може використати не тільки власні гроші, а й залучені, отримані ним у кредитора для різних цілей або тільки для укладення даної угоди. Більше того, як про це буде сказано далі, учасники (або один з них) угоди взагалі можуть не мати на руках в момент укладення угоди відповідних цінностей - грошей або цінних паперів.

Як бачимо, фондові угоди далеко не однотипні. Вони можуть істотно різнитися як за змістом, так і за формою, створюючи тим самим основу для їх класифікації.

Виходячи з цільового принципу учасників угоди на фондовому ринку можна розрізняти угоди, що укладаються з метою:

а) використання цінних паперів за їх прямим призначенням (покупцем) або отримання необхідних грошових коштів (продавцем);

б) спекуляції на різниці в ціні:

? на одні й ті ж цінні папери в різний час (строкові угоди);

? на одні й ті ж цінні папери на різних ринках, як правило, в різних країнах (географічний арбітраж);

? за допомогою конвертації одних цінних паперів в інші (обміну одних цінних паперів на інші);

? шляхом продажу одних цінних паперів з одночасною купівлею інших;

в) страхування (хеджування) від несприятливих змін цін на цінні папери.

При укладенні угод на фондовому ринку вживається термін "арбітраж", яке походить від французького arbitrage і має (в тому числі й у французькій мові) два різних значення: третейський суд і комерційна діяльність, що передбачає використання різних цін однакових біржових активів на різних ринках. Арбітражером вважається особа, що вилучає прибуток за рахунок одночасної купівлі або продажу одного і того ж активу на різних ринках, або взаємопов'язаних активів при зміні між ними паритетних відносин (курсу валют).

Продавець і покупець можуть вступати між собою в угоду напряму (без посередників), або з участю посередника. У першому випадку схема дуже проста: продавець передає покупцеві цінні папери, а покупець - гроші.

Угоди можуть бути оптовими, коли в них беруть участь інституціональні інвестори (юридичні особи), і роздрібними, коли клієнтами є індивідуальні інвестори (фізичні особи).

Схема ускладнюється у тому випадку, коли між продавцем і покупцем з'являється посередник, зокрема брокер. Брокер, до речі, укладає дві угоди: одну з продавцем, а іншу з покупцем. Від продавця він отримує пропозицію на продаж, а від покупця - замовлення на купівлю. Рух цінних паперів від продавця до покупця і рух грошей в зворотному напрямі відбувається поза брокером. У цьому випадку мова йде про операцію на позабіржовому ринку.