Взаємодія громадянина і органів місцевого самоврядування значення, проблеми, шляхи вирішення

- проведення соціологічних досліджень щодо стану ринку соціальних послуг та співвідношення діючого законодавства та місцевих нормативних актів з механізмами вирішення існуючих у громаді соціальних проблем;

- створення моделі взаємодії всіх надавачів соціальних послуг з метою підвищення якості соціальних послуг, а через них рівня життя територіальної громади;

- створення "Центру партнерських зв'язків", призначеного для налагодження ефективної взаємодії органів місцевого самоврядування та неурядових організацій, та "Центру волонтерів" для залучення громадських організацій соціальної спрямованості до єдиної схеми надання соціальних послуг мешканцям територіальної громади;

- вдосконалення методів проведення конкурсів соціальних проектів громадських організацій.

- створення механізмів поширення соціальної інформації для жителів територіальної громади шляхом діяльності інформаційної мережі електронних офісів (далі е-офіси) на базі: управління праці та соціального захисту населення, територіальних центрів та неурядових організацій з метою підвищення рівня життя і доступності соціальної послуги.

Інформаційна мережа передбачається за такими напрямками:

- систематизація нормативної бази щодо соціального захисту населення для її використання як фахівцями соціальних служб та закладів, так і громадянами;

- створення персоніфікованої бази даних на всі категорії громадян, які отримують соціальну послугу та потребують соціальної допомоги;

- постійне оновлення банку даних соціальних послуг, які можна одержати;

- проведення серії семінарів і тренінгів, спрямованих на підвищення кваліфікації соціальних працівників, придбання нових навичок, підвищення якості соціальної послуги, зміна і наповнення її структури;

- узагальнення отриманого досвіду і поширення його в територіальній громаді з метою забезпечення життєдіяльності громади на якісному рівні.

Створення громадського центру соціальної інформації та соціальних послуг буде сприяти досягненню таких позитивних соціально-політичних результатів:

- підвищенню ефективності, якості, адресності, доступності та масовості надання соціальних послуг шляхом розширення чисельності офісів, куди можуть звертатися громадяни за соціальною послугою, зростанню рівня соціальної захищеності всіх категорій населення;

- розширенню спектру послуг;

- зменшенню ціни послуги шляхом залучення безкоштовної праці волонтерів та створення інформаційних офісів;

- адекватному перерозподілу соціальної відповідальності між державою і суспільством;

- скороченню можливостей корупції та протекціонізму з боку державних службовців завдяки звуженню їх повноважень у процесі вибору найбільш ефективних варіантів вирішення соціальних проблем та виконавців.

Як бачимо, постійний зв'язок з населенням дозволяє на порядок підвищити об'єктивність визначення реальних проблем громади. Адже завдяки "імпульсам знизу" можна виявити ефективний шлях розвитку території. Запровадження в практику закордонного досвіду роботи аналогічний структур з населенням та досвід різних областей України сприятиме створенню власного механізму дієвої співпраці з територіальною громадою.

Принципово нові вимоги та цілі, що стоять сьогодні перед сучасним управлінням місцевим і регіональним розвитком, вимагають "високопрофесійних фахівців, здатних працювати в умовах, що інтенсивно змінюються" [35], а це, відповідно, потребує розробки нових методик навчання, впровадження нових методів нарощування потенціалу працівників цієї сфери, постановці цієї роботи на науковий фундамент, використання накопиченого на протязі багатьох років вітчизняного і зарубіжного досвіду.

Сьогодні чітко виділяються два складники інституційної системи регіонального розвитку: державна служба та служба в органах місцевого самоврядування, які мають як багато спільних рис, так і суттєвих відмінностей. З огляду на такі обставини, організація навчання та підвищення кваліфікації державних службовців і посадовців місцевого самоврядування потребує різних концептуальних підходів, зумовлених специфікою завдань, що виконують органи державного управління та місцевого самоврядування.

Концепція нарощування потенціалу працівників системи управління місцевого і регіонального розвитку, на нашу думку, вкрай вимагає спільної роботи кадрових служб і навчальних закладів, які надають освітні послуги у цій сфері, щодо оновлення методів і процедур відбору управлінського персоналу, розробки наукових критеріїв їх оцінки. Зокрема, за останнє десятиліття все більше зарубіжних та вітчизняних дослідників та спеціалістів в області менеджменту приходять до думки про те, що успіх керівника в більшій мірі визначається ...... вродженою схильністю до управління. Виходячи із цього на управлінські посади треба відбирати (і проводити належне навчання) талановитих особистостей, з високими патріотичними переконаннями і раціональною лінію поведінки. Такий підхід сприятиме підвищенню авторитету системи управління місцевим і регіональним розвитком, рівню довіри населення до влади, забезпечить її подальше удосконалення.

Перспективним є також крок щодо висування молодих працівників. Тут треба відмітити, що у молоді висока соціальна направленість на управлінські посади. Анкетне опитування студентів вузів показало, що кожен третій (а з ряду молоді чоловічої статі кожен другий) студент хотів би в майбутньому бути керівником. Отже, сьогодні потрібно робити ставку на молодь, яка більш смілива і ініціативна в бажанні реалізувати себе, має спеціальну підготовку з питань управління і необтяжлива вагою стереотипів при виборі оптимальних рішень. Хоча разом з цим зазначається, що тільки 30% призначених молодих керівників виявилися вдалими, що ще раз підкреслює важливість фактору відбору [19].

Для підвищення ефективності процесу навчання та підвищення кваліфікації державних службовців і посадовців місцевого самоврядування необхідним є також науковий підхід до аналізу потреб в управлінському персоналі. Саме через це посиленої уваги вимагає процес формування резерву. Ця процедура не повинна носити формальний характер, а формуватися з урахуванням науково обґрунтованих критеріїв, які дозволять спрогнозувати належним чином кількісний та якісний склад управлінців з урахуванням їх управлінських здібностей, індивідуальних своєрідних соціально - психологічних якостей, які накладають відбиток на її внутрішній світ та складають її професійний характер.

Таким чином, курс України на здійснення демократичних реформ вимагає оновлення всіх управлінських ланок, формування нового кадрового корпусу управлінців, здатних вирішувати складні соціально-економічні проблеми. Слід також враховувати той факт, що стрімке нарощування когнітивної складності розвинутих суспільств, швидкість технологічних змін, взаємопроникнення різних сфер знань і суспільного життя водночас підсилюють потенційні можливості людства, але також значно підвищують ціну управлінської помилки. Постійно зростає складність проблеми вибору шляхів розвитку. Вибір стає все більш багатопараметричним і багатокритеріальним. Концентрація ресурсів, як головна умова для вирішення проблем, що нагромаджуються, вже недостатня сама по собі. Все більшого значення набувають синергетичні ефекти, кооперативні спільні дії всіх суб'єктів загального процесу розвитку. Суттєвим фактором невизначеності сценаріїв глобальних і локальних змін є підвищення впливу малих сигналів на загальний розвиток суспільних систем у цілому. Всі наведені фактори провокують підсилений інтерес до інноваційного мислення та управління буттям різних за масштабами територіальних громад, пояснюють прагнення до засвоєння відповідної управлінської культури як засобу зниження ризиків і помилок та підвищення ефективності загальних дій. У цих умовах мають бути об'єднані і скоординовані зусилля усіх учасників процесу удосконалення управління на місцевому і регіональному рівні.

3.3 Громадська організація, як суб'єкт взаємодії з органами місцевого самоврядування

Отже громадські організації - це широке коло організацій, які мають будь-яку мету, крім політичної. Останні віднесені Законом до інших видів об'єднань -- політичних партій. Поняття громадської організації не охоплює також і релігійних, господарських та інших об'єднань громадян, порядок і діяльність яких визначаються відповідним законодавством. Профспілки належать до громадських організацій. Особливості правового статусу їх регулюються Законом України «Про профспілки» [20].

Держава сприяє розвиткові активності та творчої ініціативи громадян, створює рівні умови для діяльності всіх громадських організацій. Спільними для всіх громадських організацій ознаками є принципи добровільного членства, рівноправності, самоврядування, законності і гласності. Громадські організації вільно обирають напрям своєї діяльності. Разом з тим належність чи неналежність до тієї чи іншої громадської організації не може бути приводом для обмеження прав і свобод або надання державою будь-яких пільг та переваг. Залежно від територіальних меж діяльності створюються громадські організації із загальноукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. Усі вони можуть також на добровільних засадах створювати або вступати у спілки (асоціації тощо), укладати між собою угоди про співробітництво та взаємодопомогу.

Взаємостосунки громадських об'єднань та влади повинні будуватися шляхом діалогу, який заснований на взаємній поваги та врахуванні інтересів обох двох сторін. Цей принцип не повинен порушуватися і у взаємодії суб'єктів системи «громадські організації - органи місцевого самоврядування». Специфіка взаємодії та партнерства суб'єктів „громадські організації - органи місцевого самоврядування” визначається двома основними факторами: перший - становлення та розвиток громадянського суспільства та його елементу громадських організацій зокрема; другий - процес конституційно-правового становлення місцевого самоврядування в Україні, втілення принципів Європейської Хартії про місцеве самоврядування. Для ефективного завершення цього процесу органам місцевого самоврядування необхідна підтримка широких кіл громадськості, співпраця з неурядовими організаціями. Але фактично обидва суб'єкта, що розглядаються не мають сьогодні ані досвіду, ані традицій у подібній діяльності. Ще однією перешкодою у зазначеному процесі є острах перед державою та конформізм неурядових організацій перед владними органами, в тому числі і місцевого самоврядування. Протягом останнього десятиліття зазначені організації змушені були боротися за своє місце у суспільному житті, зокрема за свою незалежність від держави та будь-яких інших владних структур. Звідси і побоювання більш тісних контактів і співпраці з ними. Недосконалість законодавчого регулювання взаємодії громадських організацій і органів місцевого самоврядування також негативно впливає на зазначену діяльність. Правовою основою співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування сьогодні є два рамкових закону: Закон України «Про об'єднання громадян” від 16 червня 1992 р. та Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. На жаль, не можна стверджувати, що зазначені нормативно-правові акти ефективно регламентують взаємодію суб'єктів, що розглядаються. Взаємовідносини таких суб'єктів визначаються насамперед положенням п.1.7. ст.38 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, яким закріплено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад народних депутатів належить серед інших повноваження реєструвати у встановленому порядку місцеві об'єднання громадян, які створюються і діють відповідно до законодавства. Надалі, як легалізуючий орган, зазначені виконавчі органи здійснюють контроль за додержанням зареєстрованих місцевих громадських організацій, за дотриманням ними положень статуту. Представники цих органів мають право бути присутніми на заходах, що проводяться громадськими організаціями, вимагати необхідні документи, одержувати необхідні пояснення (ст.25 Закону “Про об'єднання громадян”). Окремі статті зазначених нормативно-правових актів закріплюють принципи, на яких повинна будуватися співпраця та партнерство громадських організацій та органів місцевого самоврядування. Зокрема ст.20 Закону “Про об'єднання громадян” встановлює право громадської організації одержувати від органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань; а також вносити пропозиції до органів влади і управління (в т.ч. і місцевого самоврядування). В свою чергу ст.32 п.8 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлює повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад сприяти роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, асоціацій, інших громадських та неприбуткових організацій, які діють у сфері охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, роботи з молоддю. Однак регулювання цілого ряду питань щодо взаємодії громадських організацій та органів місцевого самоврядування залишається поза правовим колом, серед них, насамперед, відсутність правового регулювання муніципального соціального замовлення для громадських та інших неприбуткових організацій. Викладені вище принципи партнерства “громадські організації - органи місцевого самоврядування” зумовлюють основні функції суб'єктів. У системі місцевого самоврядування функціями громадських організацій виступають: а)забезпечення соціального експериментування у відповідній області їх діяльності; б) актуалізація та висвітлення проблем і запитів жителів; в)вирішення проблем, самореалізація громадянами власних інтересів; г) партиципація населення, активізація їх громадської роботи та участі у місцевому самоврядуванні; д) громадський контроль за діяльністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування; е) представницькі функції. Серед них як основні можна виділити контролюючу функцію (громадський контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування і навпаки) та функцію спільного планування діяльності органів місцевого самоврядування, вирішення всіма можливими способами місцевих проблем, здійснення соціальної політики на відповідній території. Причому сьогодні громадські організації більш тяжіють до виконання саме контролюючої функції, хоча, на нашу думку, увага повинна приділятися насамперед іншим зазначеним вище функціям. Серед найбільш оптимальних форм взаємодії розглядаємих суб'єктів визначимо наступні [20]:

? участь громадських організацій у розробці та реалізації місцевих програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань у наступних формах: координація діяльності та спільна розробка програм; розміщення замовлень на виконання соціальних послуг; підтримка проектів та програм громадських організацій у рамках місцевих програм;

? вивчення громадської думки та досягнення консенсусу щодо основних рішень місцевої влади шляхом проведення громадськими організаціями соціального опитування та обговорення з місцевим населенням відповідних проблем;

? участь громадських організацій у розробці та встановлені місцевих податків і зборів, розробка “зонованої” системи оподаткування на території певної адміністративно-територіальної одиниці (так званої „місцевої податкової карти” за допомогою якої встановлюються рівні умови ведення бізнесу в різних частинах міста шляхом зменшення місцевих зборів і податків в окремих районах);

? муніципальне соціальне замовлення для громадських організацій. Використання саме цієї форми допоможе вирішати такі проблеми, як: збільшення зайнятості та доходів основних груп населення; оптимізація використання власних природних ресурсів; збільшення доходів і продуктивності праці у місцевих підприємницьких структурах; розширення соціальної бази підтримки реформ; покращення становище та діяльності систем освіти і охорони здоров'я;

? безоплатна передача частки муніципального майна у власність громадських організацій або надання її у безоплатну оренду. Надання громадським організаціям муніципальних засобів може носити прямий та непрямий характер (пряме та непряме фінансування). Прямим фінансуванням виступає, наприклад, оплата громадським організаціям виконаного ними соціального замовлення. Непряме фінансування - створення пільгового режиму для громадських організацій на певній території, тобто звільнення від частки платежів, головним чином, податкових. Окремого правового регулювання потребує положення про те, що непряме фінансування повинно носити не індивідуальний характер, а проводитися для певної категорії громадських організацій. Крім того, пільги мають бути постійними та стабільними. Пряме фінансування, напроти, передбачає конкретний індивідуальний підхід, є завжди персоніфікованим.

Таким чином, взаємодія та партнерство між громадськими організаціями та органами місцевого самоврядування дозволяє підвищити ефективність функціонування інституту місцевого самоврядування, сприяє стабільному економічному зростанню, становленню та розвитку громадянського суспільства в Україні.

Висновки

Політичні права і свободи громадян - це такі права і свободи, які пов'язані з участю громадян в політичному житті суспільства. Відповідно до Конституції України всім громадянам України надається: право на участь в управлінні громадськими та державними справами і право подавати індивідуальні та колективні звернення до державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування та посадових осіб, вносити пропозиції про поліпшення їхньої діяльності, критикувати недоліки в роботі; право громадян України на об'єднання; право збиратися мирно без зброї і проводити збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації тощо; політичні свободи і свобода пересування, свобода думки, свобода слова тощо.

Місцеве самоврядування - право та спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права й які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи.

Формами місцевого самоврядування також є збори громадян, референдуми або будь-які інші форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом.

Повноваження місцевого самоврядування можуть реалізуватися безпосередньо населенням територіальної громади, оскільки вона виступає первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень і може самостійно вирішувати будь-яке питання місцевого значення, віднесене законодавством до відання місцевого самоврядування.

Власні повноваження - ті права і обов'язки, які визнає за суб'єктами місцевого самоврядування держава і які забезпечують самостійне вирішення населенням питань місцевого значення.

Делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом (визначення Закону) з одночасною передачею необхідних матеріальних і фінансових ресурсів, реалізація яких підконтрольна органам державної виконавчої влади.

Закон України «Про місцеве самоврядування» має чимало недоліків, однак його незаперечною заслугою є те, що вперше він систематизує форми безпосередньої участі громадян у місцевому самоврядуванні. До них належать: місцевий референдум; місцеві вибори (депутатів відповідної місцевої ради, передбачених законом посадових осіб місцевого самоврядування); загальні збори (конференції) громадян за місцем проживання;місцеві ініціативи; громадські слухання;

Органи самоорганізації населення є однією з форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні питань місцевого значення.

Місцеві референдум - це форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування, предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами до відання місцевого самоврядування.

Вибори органів місцевого самоврядування як форма безпосередньої демократії, у порівнянні з іншими формами, найбільше привертала увагу законодавців.

Загальні збори громадян за місцем проживання - це зібрання всіх чи частин жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення. Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі в місцевому самоврядуванні.

Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

Громадське слухання - це офіційне засідання міської (селищної, сільської, районної) ради, органа місцевої влади чи місцевого самоврядування, на якому депутати та посадові особи знайомляться з думками, враженнями, зауваженнями та пропозиціями мешканців міста (села, селища, району) з проблеми чи заходу, що орган влади збирається реалізувати.

Список використаної літератури