Злочини проти виборчих прав громадян

30

Злочини проти виборчих прав громадян

ПЛАН

ВСТУП

1. Загальна характеристика виборчих прав громадян України

2. Характеристика складів злочинів проти виборчих прав громадян

2.1 Перешкоджання здійсненню виборчого права

2.2 Порушення процедри виборів

2.3 Порушення таємниці голосування

2.4 Порушення законодавства про референдум

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТРИ

ВСТУП

Ст. 38 Конституції України закріплює право вільно обирати і бути обраним в органи державної влади і органи місцевого самоврядування. Вказане право відноситься до політичних прав, а отже таким правом можуть користуватися лише громадяни України.

Не піддаючи сумніву дану норму Конституції, але виходячи із того, що в нашій державі проживають десятки тисяч іноземних громадян і осіб без громадянства (і ця кількість в зв'язку з майбутнім вступом до Європейського Союзу буде тільки збільшуватися), слід ретельно вивчити питання про можливість надання виборчих прав не громадянам і, насамперед, в їх праві приймати участь у виборах місцевих органів самоврядування. Мова йде про обрання депутатів місцевих рад та сільських, селищних та міських голів. На мій погляд, надання не громадянам пасивного і активного виборчого права сприяло б подальшій демократизації нашого суспільства, залучення не громадян до управління територіальними громадами.

Що стосується виборчих прав громадян України, то вони регулюються Конституцією та відповідними виборчими законами, які в своїй сукупності по суті являють собою механізм реалізації даного права. Є всі підстави вважати, що виборче право - це гарантоване державою право громадян на участь у виборах.

1. Загальна характеристика виборчих прав громадян України

В правовій літературі прийнято розрізняти активне і пасивне виборче право. Активне виборче право, знайшло своє відображення в тому, що зараз майже в усіх державах світу утвердилася традиція, згідно з якою право голосувати на виборах мають усі громадяни даної держави, що досягли 18 років, за деякими нечисленними винятками. До цих винятків (тобто тих, хто позбавляється права голосу), як правило, зараховують громадян, визнаних судом недієздатними унаслідок психічних хвороб. Іноді позбавлення виборчих прав може зумовлюватися скоєнням злочину; зокрема, часто закон передбачає, що не беруть участі в голосуванні ув'язнені громадяни. Коли йдеться про місцеві органи влади, то зрозуміло, що їх вибирають лише мешканці даної місцевості; але натомість часто буває, що в цьому випадку не вимагається громадянство, тобто люди, що мешкають у державі, громадянами якої вони не є, можуть голосувати на виборах місцевих органів влади тієї держави, в якій вони живуть. Разом з тим, такі громадяни не можуть обирати місцеві органи влади своєї держави; але їм надається право обирати її загальнодержавні органи влади, і таке голосування організується при відповідних посольствах або консульствах. У минулому право обирати суттєво обмежувалося багатьма чинниками. Традиційно політика вважалася суто чоловічою справою, так що жінки довгий час не мали виборчих прав. У суспільствах, де існувало узаконене рабство або кріпацтво, але проводилися вибори, раби чи кріпаки зазвичай не мали права голосу. Були й інші обмеження, які прямо чи опосередковано встановлювали домінування вищих верств населення щодо впливу на результати виборів. Усі факти, про які згадується в цьому абзаці, піддавалися критиці з боку демократично налаштованих громадських діячів і рано чи пізно скасовувалися, так що до середини 20-го століття перестали бути характерними. Проте ще й зараз від окремих представників української інтелігенції можна почути думку про доцільність встановлення цензу освіченості для допуску до голосування. Прихильники такої думки нарікають на недостатньо свідомий вибір більшості громадян, яких політики легко вводять в оману. Головним аргументом проти такої думки є думка про складність вироблення справді надійної та вільної від корупції процедури оцінки рівня освіченості. Слід також зазначити, що такий ценз суперечив би стандартам Ради Європи та іншим широко визнаним міжнародним стандартам, так само, як і цензи, про які йшлось у попередньому абзаці. Слід також зазначити, що в минулому вік, якого треба досягти для отримання активного виборчого права, часто був більшим за 18 років. Наприклад, нерідко це був вік 21 рік.

Як правило, множина громадян, які мають право бути обраними до певного органу влади, є частиною множини тих, хто може голосувати на виборах цього органу влади. Тобто, як правило, для пасивного виборчого права зберігаються обмеження, притаманні активному виборчому праву, але накладаються ще додаткові обмеження. При цьому обсяг і характер обмежень може дуже суттєво залежати від того, до якого саме органу влади (чи на яку саме посаду) обирається громадянин. Так, наприклад, мінімальний вік для пасивного виборчого права часто буває більшим за 18 років. Він залишається на рівні 18 років здебільшого для місцевих органів влади (в деяких державах - також і для парламенту). Натомість від кандидатів на посаду президента часто вимагається набагато більший мінімальний вік, наприклад, 35 років. Для кандидатів у депутати національного парламенту мінімальний вік зазвичай розташовують у межах між 18 та 30 роками. За двопалатного парламенту часто для верхньої палати встановлюється вищий мінімальний вік, ніж для нижньої. Зрідка буває, що для якоїсь посади встановлюється не тільки мінімальний, а й максимальний вік (наприклад, кандидат має бути не старшим за 70 років). Нерідко від кандидатів вимагається відсутність судимості за злочини або за якусь категорію злочинів (наприклад, за навмисні злочини). Часто застосовується ценз осідлості: вимога проживати в даній державі протягом певної кількості років тощо. Досить характерною є також вимога володіти державною мовою. У державах, де населення обирає суддів чи прокурорів, закон може містити професійні вимоги до кандидатів на ці посади, як, наприклад, вища юридична освіта, певний стаж роботи за фахом тощо. У минулому на пасивне виборче право накладалися приблизно такі ж дискримінаційні обмеження, як і на активне. Звернемо також увагу на таку особливість природи пасивного виборчого права: для його реалізації недостатньо бажання суб'єкта; якщо хтось мав право бути обраним на якусь посаду, а його не обрали, то це ще не означає, що порушено його пасивне виборче право. Для реалізації пасивного виборчого права потрібно мати певний рівень підтримки виборців. Цей рівень підтримки може виявлятися не тільки під час голосування, а й на етапі висування кандидатур, так що той факт, що вищезгаданій особі не вдалося навіть стати кандидатом на дану посаду, теж не свідчить про порушення його пасивного виборчого права. Непрості процедури для висування кандидатури можуть встановлюватися законом з метою уникнення надмірної кількості імен у виборчому бюлетені. Для висування кандидатури може вимагатися певна кількість підписів потенційних виборців або рішення деяких зборів. Часто (а при пропорційній виборчій системі обов'язково) накладається умова, щоб кандидата було висунуто органом деякої політичної партії. Дехто вважає, що несправедливо замість з'ясування волі виборців з'ясовувати волю партій, але справа в тому, що існуючі партії мають віддзеркалювати існуючі в суспільстві ідеології; якщо нема партії, яка висуває певну особу кандидатом, то цій особі можна запропонувати створити нову партію, а якщо їй це не вдається, то отже суспільна підтримка особи все-таки недостатня. У США має місце певна формальна нерівноправність політичних партій: традиційні дві партії - Демократична та Республіканська допускаються до участі у виборах автоматично, а решта партій мають окремо реєструватися для участі в кожній виборчій кампанії. Це дає привід для критики американського виборчого законодавства, але, з іншого боку, існує думка, що ця нерівноправність щодо пасивного виборчого права має лише формальний характер, адже ідеологія кожної зі згаданих двох партій справді має широку підтримку в американському суспільстві, так що вимагати від них підтверджувати своє право називатися партіями було б навіть зайвою бюрократією. Ще одна поширена вимога для реєстрації кандидата - сплата застави, яка повертається після підбиття підсумків виборів, якщо за кандидата проголосувала частина виборців, не менша, ніж певна частина, визначена законом для цієї мети. Захищаючи таку норму, можна зауважити, що при достатній підтримці виборців знайдуться виборці, які зуміють зібрати потрібну суму для застави. Проте виникає елемент нерівноправності: достатньо багата людина має можливість сплатити заставу, незалежно від рівня підтримки виборців; багато хто вважає це серйозним аргументом проти такої норми. Але інші звертають увагу на те, що сам факт реєстрації кандидатом неважливий, важливий результат виборів, і якщо хтось хоче профінансувати експеримент щодо свого кандидування, то можна надати йому таку можливість. Роль матеріального стану кандидата виявляється також і в тому, що успішна агітаційна кампанія часто неможлива без серйозного фінансування. Дехто вбачає в цьому несправедливість будь-якої виборчої системи. Часто виборче законодавство передбачає норми, які дещо пом'якшують цей ефект: обмеження коштів, що витрачаються на агітацію; запровадження певних квот безкоштовної агітації тощо. Але повністю урівняти агітаційні можливості бідних і багатих кандидатів практично неможливо, хіба що повністю заборонити їм витрачати на агітацію власні кошти, але це було б дуже важко проконтролювати. Втім, існує думка, що ця особливість виборів є природною та корисною, оскільки людина, яка сама зуміла розбагатіти, мабуть, має добрі організаторські здібності, так що підходить на керівні посади.

У більшості держав ті, хто має право голосу, мають також цілковите право і не скористатися цим голосом, тобто не проголосувати на виборах. Але натомість деякі держави (наприклад, Австралія та окремі держави континентальної Європи) розглядають участь у голосуванні не тільки як право, а і як обов'язок виборця. За неучасть у виборах на громадян цих держав накладають штрафи чи інші санкції [14].

Зараз у світовій практиці є загальновизнаним, що голосування під час виборів має бути таємним. Це унеможливлює тиск на виборців з боку різних осіб, від яких виборець почувається залежним. Таємність, як правило, забезпечується вимогою заповнювати виборчі бюлетені у спеціальних кабінках, у яких не може знаходитися більше однієї людини одночасно (крім випадків, коли виборець не може заповнити бюлетень самостійно внаслідок стану здоров'я). Слід зазначити, що таємниця голосування має означати не тільки право, а й обов'язок виборця не показувати іншим особам, як він проголосував. Інакше особа, яка має можливість тиснути на виборця, могла б попросити його показати бюлетень після заповнення, а це означало б той самий недолік, що й при відсутності таємниці. Вимога таємності голосування досить важка для цілковитої буквальної реалізації: досить важко проконтролювати, щоб ніхто не розкрив свій бюлетень перед опусканням його у виборчу скриньку, а в разі суттєвих черг на виборчій дільниці важко також проконтролювати, щоб виборці заповнювали бюлетені лише в кабінках. Проте порушення таємниці голосування призводить до істотного спотворення волі виборців лише тоді, коли деякі впливові посадові особи ставлять за мету порушити таємницю для отримання певного результату виборів. Порушення виборчих принципів - це серйозне порушення виборчих конституційних прав громадян і може мати дуже серйозні правові наслідки - як до визнання виборів не дійсними, а також притягнення винних до кримінальної відповідальності. Яскравим прикладом цього виступають вибори Президента України в 2004 році. Безпосереднім об'єктом цих злочинів є передбачене ст. 38 Конституції право громадян України брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. По суті це є правом громадян на вільне волевиявлення в сфері управління державними справами.

2. Характеристика складів злочинів проти виборчих прав громадян

2.1 Перешкоджання здійсненню виборчого права

Стаття 157 Кримінального кодексу України визначає, що перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, вести передвиборну агітацію - карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до чотирьох років. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб або членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використанням влади або службового становища, - караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вплинули на результати голосування або виборів, - караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

Суспільна небезпека цього злочину полягає у тому, що він посягає на конституційне право громадян України обирати або бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Це діяння порушує врегульований законодавством виборчий процес, який здійснюється на засадах: загального, рівного і прямого виборчого права; таємності голосування; добровільної Участі громадян у виборах; вільного і рівноправного висування кандидатів; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів; свободи агітації; гласності і відкритості виборчої кампанії. Внаслідок цих посягань до вказаних органів можуть потрапити особи, які фактично не були до них обрані, і навпаки, не потрапити кандидати, які отримали чи (за умови дотримання норм закону при проведенні виборів) могли б отримати підтримку більшості виборців. У результаті цього окремі органи державної влади чи органи місцевого самоврядування можуть виявитись фактично нелегітимними.

Об'єктом злочину є виборче право (право обирати і бути обраним) громадян України, а також їхнє право вести передвиборну агітацію.

Потерпілими від цього злочину можуть бути виборці, кандидати на виборні посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, особи, діяльність яких відповідно до законодавства спрямована на забезпечення реалізації суб'єктивного права громадянина бути обраним до вказаних органів (довірені особи кандидатів, їхні офіційні представники та офіційні спостерігачі), члени виборчих комісій. Не можуть визнаватися потерпілими від цього злочину претенденти на виборні посади, вибори яких не регламентуються виборчим законодавством (наприклад, претенденти на посаду суддів Конституційного Суду України, членів Вищої ради юстиції, Голови Верховної Ради України, його заступників та голів парламентських комітетів тощо), а також особи, які вже обрані депутатами, Президентом України чи сільськими, селищними, міськими головами.

Об'єктивна сторона злочину може виражатись у формі: 1) перешкоджання вільному здійсненню громадянином України права обирати і бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою; 2) перешкоджання веденню передвиборної агітації [15].

Перешкоджання вільному здійсненню громадянином його виборчого права може виразитись, зокрема, у; безпідставній відмові в реєстрації кандидатом; невключенні громадянина до списків виборців за наявності для того підстав або виключенні громадянина із списків виборців за відсутності для того підстав; неправомірній відмові виборцю у прийнятті і розгляді його заяви про включення його до списку виборців; примушуванні виборця поставити підпис у підписному листі на підтримку певного претендента в кандидати чи, навпаки, відмовитись у підписанні такого листа; неповідомленні або неправдивому повідомленні його про місце та час голосування; у примушуванні кандидата зняти свою кандидатуру з балотування чи зареєструватися кандидатом тощо.

Цією ознакою охоплюється також перешкоджання діяльності довірених осіб кандидатів у Президенти України, кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови, їх офіційних спостерігачів, представника кандидата у Президенти України у Центральній виборчій комісії, які допомагають реалізувати зазначеним громадянам їх суб'єктивне право бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Водночас перешкоджання, наприклад, діяльності офіційних спостерігачів від партій (блоків), зборів виборців, від іноземних держав і міжнародних організацій, а також діяльності інших осіб, які певним чином причетні до виборчої кампанії, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 157, оскільки воно безпосередньо не посягає на його об'єкт. Такі дії за наявності для того підстав слід розглядати як відповідний злочин проти життя та здоров'я особи, проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, злочин у сфері службової діяльності чи інший злочин.

Цією формою злочину охоплюються також випадки створення перешкод для нормальної діяльності виборчої комісії (дільничної, територіальної, окружної, Центральної) чи її окремого члена або будь-яке неправомірне втручання у вирішення питань, віднесених законом до їх компетенції щодо організації та проведення виборів, якщо такі дії були спрямовані на перешкоджання здійсненню громадянином свого виборчого права. Наприклад, це може проявитися в організації зриву засідання комісії з тим, щоб не допустити реєстрації певної особи кандидатом у депутати чи на іншу виборну посаду. За відсутності такого спрямування дії винної особи за наявності підстав можуть розглядатися як інший відповідний злочин, у т.ч. проти життя чи здоров'я особи, проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (ст. ст. 341, 356), проти громадського порядку (ст. 296), або адміністративне правопорушення, передбачене ч. З ст. 186-2 КпАП.

Перешкоджання вести передвиборну агітацію передбачає створення будь-яких перепон громадянам України, політичним партіям, іншим об'єднанням громадян, колективам підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності вільно і всебічно обговорювати передвиборчі програми кандидатів, їхні політичні, ділові та особисті якості, безперешкодно вести агітацію за чи проти того або іншого кандидата, виборчі списки кандидатів від політичних партій чи виборчих блоків. Воно може проявитись у зриві проведення зборів, мітингів чи зустрічей з кандидатами (їх прямій забороні, недопущенні виборців, кандидатів чи інших осіб до місця їх проведення, ненаданні приміщення, умисного виведення з ладу технічного обладнання, необхідного для проведення таких заходів, відключення електроенергії, несвоєчасному повідомленні про місце і час таких заходів тощо), наданні необґрунтованих переваг чи встановленні безпідставних обмежень для передвиборних виступів кандидатів, їхніх довірених осіб у відповідних засобах масової інформації, безпідставній відмові у виготовленні матеріалів передвиборної агітації, їх незаконному вилученні або знищенні, порушенні правил транслювання засобами масової інформації агітаційних телерадіопрограм тощо [10].

Не утворює складу цього злочину обмеження у проведенні передвиборної агітації, визначені виборчим законодавством.

Перешкоджання вільному здійсненню громадянином виборчих прав або веденню передвиборної агітації може бути вчинено будь-яким способом. До найбільш поширених способів такого перешкоджання закон відносить насильство, обман, погрозу та підкуп.

Під насильством розуміється застосування фізичної сили, яке може виразитись у нанесенні побоїв, ударів, позбавленні чи обмеженні волі, заподіянні тілесних ушкоджень, насильницьке вилучення у потерпілого паспорта чи іншого документа, необхідного для Реєстрації кандидатом або відкриття рахунка для фінансування виборчої кампанії, одержання виборчого бюлетеня тощо. Якщо застосоване насильство містить ознаки більш тяжкого злочину, ніж перешкоджання здійсненню виборчого права, воно потребує самостійної кваліфікації, зокрема за ст. ст. 115, 121, ч. 2 ст. 122 або іншою статтею КК.

Обман - це введення особи в оману стосовно дійсних явищ і фактів, що мають безпосереднє відношення до здійснення громадянином свої виборчих прав або ведення передвиборної агітації. Обман може виразитись як у повідомленні такій особі неправдивих відомостей (про час та місце зустрічі з кандидатом, час та місце голосування, порядок заповнення бюлетенів, про особу кандидата тощо), так і в умисному замовчуванні фактичних обставин, які винний зобов'язаний був повідомити, наприклад, як голова чи член виборчої комісії (неповідомлення виборцям про зняття конкретним кандидатом своєї кандидатури з балотування або про організацію зустрічі з кандидатами тощо).

Погроза полягає у психічному впливі на потерпілого з метою перешкодити в реалізації його виборчого права. Змістом такої погрози у складі злочину, передбаченого ст. 157, охоплюється погроза застосування фізичного насильства (позбавлення життя, нанесення тілесних ушкоджень, викрадення тощо), пошкодження чи знищення майна, вчинення інших дій, які є небезпечними для потерпілого, у т.ч. погроза вбивством, яка додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує. Виняток становить погроза, вчинена членом організованої групи, яку слід самостійно оцінювати відповідно до ч. 2 ст. 129. Погроза повинна бути реальною і за своїм характером та інтенсивністю здатною перешкодити громадянинові реалізувати своє виборче право або вести передвиборну агітацію [11].

Підкуп як спосіб перешкоджання вільному здійсненню громадянином своїх виборчих прав або вести передвиборну агітацію полягає у схилянні особи шляхом надання чи обіцяння надання винагороди матеріального характеру (грошей, матеріальних цінностей або послуг) до вчинення певних дій, пов'язаних з реалізацією громадянином свого виборчого права, веденням передвиборної агітації (до голосування за або проти конкретного кандидата, зняття кандидатом своєї кандидатури з балотування, відмови члена виборчої комісії брати участь у роботі виборчої комісії, фальсифікації виборчих документів тощо). Підкуп може бути спрямований стосовно виборця, члена виборчої комісії, кандидата на виборну посаду в органі. державної влади чи органі місцевого самоврядування, а також його довіреної особи, офіційного представника чи будь-якої іншої особи, яка бере участь у виборчому процесі. Такий підкуп, вчинений стосовно службової особи, за наявності підстав слід розцінювати як давання хабара і додатково кваліфікувати за ст. 369.

Публічні заклики або агітація за бойкотування виборів Президента України або народного депутата, опублікування або поширення іншим способом неправдивих відомостей про кандидата в Президенти України або депутати, а так само агітація за або проти кандидата у день виборів утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186-2 КпАП.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли в результаті насильства, обману, погроз, підкупу або інших дій відбулося фактичне перешкоджання здійсненню громадянином свого виборчого права. Якщо такі дії вплинули на результати виборів, Їх слід кваліфікувати за ч. З ст. 157.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим або непрямим умислом. Мотив діяння для кваліфікації значення не має.

Суб'єкт злочину загальний.

Кваліфікуючими ознаками злочину закон передбачає вчинення його; 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) членом виборчої комісії; 3) іншою службовою особою з використанням влади або службового становища (ч. 2 ст. 157), а особливо кваліфікуючою ознакою - вплив на результати голосування або виборів (ч. З ст. 157).

Членом виборчої комісії визнається особа, яка відповідно до виборчого законодавства включена до складу дільничної, територіальної, окружної чи Центральної виборчої комісії. Під іншою службовою особою слід розуміти будь-яку іншу, крім члена виборчої комісії, службову особу. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Обов'язковою умовою кваліфікації цього злочину за ознакою вчинення його членом виборчої комісії чи іншою службовою особою є перешкоджання такими особами здійсненню громадянином його виборчого права або перешкоджання веденню передвиборної агітації з використанням влади або службового становища. Такі діяння можуть виразитись у: безпідставній відмові членами виборчої комісії громадянинові в реєстрації його кандидатом; перешкоджанні керівником звільненню підлеглого, який в установленому порядку зареєстрований кандидатом на виборну посаду в органах державної влади чи органи місцевого самоврядування, від виконання виробничих або службових обов'язків для проведення зустрічей з виборцями або проведення інших виборчих заходів; ненаданні службовою особою кандидату приміщень для проведення заходів, передбачених виборчим законодавством; наданні службовою особою переваг одному кандидату чи обмеженні іншого у можливостях виступити у засобах масової інформації; примушуванні службовою особою підлеглих (наприклад, військовослужбовців строкової служби, курсантів) до голосування за конкретного кандидата тощо.

Якщо такі дії потягли за собою тяжкі наслідки, вчинені працівником правоохоронного органу або пов'язані з перевищенням влади чи службового становища, вчиненого за кваліфікуючих обставин, вони потребують додаткової кваліфікації за статтями, що передбачають відповідальність за відповідні злочини у сфері службової діяльності (ч. ч. 2 або 3 статей 364, 365, 423, 424). У разі, коли перешкоджання службовою особою органу державної влади чи орану місцевого самоврядування здійсненню виборчого права одночасно створювало перепони законній діяльності об'єднань громадян, у т.ч. політичних партій або їх органів (наприклад, шляхом надання привілеїв та сприяння певним політичним партіям, що беруть участь у виборчому процесі, і ущемленні прав інших), вчинене за наявності підстав слід додатково кваліфікувати за ст. 170.

Таким, що вплинуло на результати голосування або виборів, слід визнавати перешкоджання вільному здійсненню громадянином його виборчого права або перешкоджання веденню передвиборної агітації, що, зокрема, вплинуло на кількість виборців, які взяли участь у голосуванні, кількість голосів, поданих за кожного кандидата, визнання кандидата обраним (необраним) тощо. Для наявності цієї кваліфікуючої ознаки не обов'язково, щоб наслідком перешкоджання було визнання виборів недійсними або такими, що і не відбулися.

2.2 Порушення процедури виборів

В КК України, а саме в статті 158 значну увагу приділено відповідальності за порушення порядку безпосередньо процесу виборів. В ній зокрема визначається, що видача членом виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців, або видача виборцю виборчих бюлетенів (виборчого бюлетеня) замість інших виборців - карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років. Підлог, тобто виготовлення виборчого документа невстановленого зразка чи виготовлення у спосіб, не передбачений законом, внесення до виборчого документа завідомо неправдивих відомостей або будь-яка інша його підробка, а так само використання завідомо підробленого виборчого документа чи виготовленого у спосіб, не передбачений законом, - караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені членом виборчої комісії або іншою службовою особою, а так само завідомо неправильний підрахунок голосів або завідомо неправильне оголошення результатів виборів - караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Об'єктом злочину є виборче право громадян, а також встановлений законом порядок голосування та порядок підрахунку голосів і оголошення результатів виборів [10].

Предметом цього злочину у перших чотирьох його формах є виборчі документи, до яких зокрема належать: протоколи (рішення) з'їзду (конференції, загальних зборів) партії, виборчого блоку партій або зборів (конференцій) місцевих осередків партій чи блоку партій про висунення претендентом на кандидата у Президенти України, кандидатами у народні депутати України, кандидатами у депутати Верховної Ради Автономної республіки Крим, кандидатами у депутати місцевих рад або на посаду сільських, селищних, міських голів; списки виборців: довідка про реєстрацію кандидатом; виборчі бюлетені; протоколи засідань виборчих комісій про реєстрацію особи кандидатом, про підсумки голосування; посвідчення кандидатів, їх довірених осіб, членів виборчих комісій та офіційних спостерігачів.

З об'єктивної сторони цей злочин може проявлятися у формі: 1) видачі членом виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців; 2) видачі виборцю виборчих бюлетенів (виборчого бюлетеня) замість інших виборців; 3) підлогу виборчих документів (виготовлення виборчого документа невстановленого зразка чи у спосіб, не передбачений законом; внесення до виборчого документа завідомо неправдивих відомостей; будь-яка інша підробка виборчого документа); 4) використання завідомо підробленого виборчого документа чи виборчого документа, виготовленого у спосіб, не передбачений законом; 5) завідомо неправильного підрахунку голосів; 6) завідомо неправильного оголошення результатів виборів. Перші дві форми передбачені ч. 1, третя і четверта - ч. 2, а п'ята і шоста - ч. З ст. 158.

Під видачею виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців, слід розуміти видачу членом дільничної виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка не включена до списків виборців даної виборчої дільниці. Не утворює складу цього злочину, а так само будь-якого іншого правопорушення, видача бюлетеня виборцю, якого додатково включено до списків виборців на підставі документів, що засвідчують його особу та місце проживання, безпосередньо у ході голосування.

Видача виборцю виборчих бюлетенів (виборчого бюлетеня) замість інших виборців передбачає видачу членом дільничної виборчої комісії особі, яка включена до списків виборців даної виборчої дільниці, одного чи декількох виборчих бюлетенів для голосування зa інших виборців, які також включені до списків виборців даної дільниці. При цьому не має значення, замість кого саме ця особа одержала виборчий бюлетень для голосування: дружини (чоловіка), батьків, дітей, членів своєї сім'ї, близьких родичів чи взагалі незнайомих їй виборців. Слід зазначити, що видача членом дільничної виборчої комісії виборчого бюлетеня для голосування за іншу особу згідно з ч. 2 ст. 186-2 КпАП утворює також склад адміністративного правопорушення. Таким чином, при вчиненні вказаного діяння створюється конкуренція кримінально-правової (ч. 1 ст. 158) та адміністративно-правової (ч. 2 ст. 186-2 КпАП) норм, яка відповідно до ч. 2 ст. 9 КпАП повинна бути вирішена на користь ч. 1 ст. 158 КК.

Виготовлення виборчого документа невстановленого зразка передбачає виготовлення у будь-який спосіб виборчого документа, який не відповідає встановленим законом чи іншим нормативно-правовим актом формі або тексту. Це може бути невстановленої форми виборчий бюлетень, підписний лист, бланк протоколу дільничної виборчої комісії тощо.

Виготовлення виборчого документа у спосіб, не передбачений законом, передбачає виготовлення виборчого документа встановленого зразка, але з недотриманням вимог, які висуваються законом щодо способу його виготовлення. Наприклад, це діяння може полягати у недотриманні вимог закону про те, що бюлетені по виборах депутатів різних ланок рад, сільських, селищних, міських голів мають відрізнятися за кольором паперу або за кольором фарби, якою надруковано бюлетень, а бюлетені по виборах Президента України повинні друкуватися на одному папері, на одному аркуші з текстовою частиною лише з одного боку, бути однакові за розміром і кольором [17].

Внесення до виборчого документа завідомо неправдивих відомостей як один із способів підлогу таких документів передбачає внесення до них відомостей, які завідомо для винного не відповідають дійсності. До найбільш поширених такого роду діянь слід віднести заповнення підписних листів інформацією про виборців, які насправді не підтримують певного кандидата чи партію (виборчий блок), внесення до протоколів виборчих комісій про підсумки голосування даних, які не відповідають результатам голосування.

Під іншою підробкою виборчого документа слід розуміти зміну змісту дійсного документа шляхом його підчистки, виправлення окремих слів чи частини тексту, помітки іншою датою, а так само виготовлення будь-яким способом підробленого виборчого документа (наприклад, виборчих бюлетенів).

Використання завідомо підробленого виборчого документа або використання виборчого документа, виготовленого у спосіб, не передбачений законом, передбачає його подання для набуття певних прав у виборчому процесі (найчастіше - це пред'явлення такого документа до виборчої комісії або здійснення ним (бюлетенем) голосування).

Завідомо неправильний підрахунок голосів означає порушення встановленого порядку підрахунку голосів (недотримання послідовності, непогашення невикористаних бюлетенів тощо), неправильне встановлення загальної кількості виборців (на конкретній виборчій дільниці, у конкретному окрузі, в Україні загалом), безпідставно визнання дійсного виборчого бюлетеня недійсним чи, навпаки, недійсного - дійсним, умисне зменшення або збільшення фактично поданих голосів "за" чи "проти" кандидата (кандидатів), партію чи блок партій, неправильне встановлення кількості виборців, які не підтримали жодного кандидата.

Завідомо неправильне оголошення результатів виборів полягає в свідомому оголошенні результатів виборів, які не відповідають дійсності. Це стосується як результатів виборів загалом по країні. та і результатів виборів по конкретних виборчих округах та виборчих дільницях. Змістом цієї ознаки охоплюється, наприклад, оголошення всупереч закону виборів такими, що не відбулися, або недійсними, оголошення всупереч фактичним результатам голосування кандидата обраним депутатом, сільським, селищним чи міським головою або, навпаки, необраним на зазначені посади тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з описаних у диспозиціях частин 1, 2 та 3 ст. 158 дій: видачі виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців; видачі виборцю виборчих бюлетенів (виборчого бюлетеня) замість інших виборців; підлогу виборчих документів; використання підробленого документа чи виготовленого у спосіб, не передбачений законом; завідомо неправильного підрахунку голосів; завідомо неправильного оголошення результатів виборів [18].

Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 1 та ч. 3 ст. 158, спеціальний, при цьому за ч. 1 відповідальність може нести лише член виборчої комісії. Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 2 цієї статті, -загальний, ним може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку. У разі вчинення дій, описаних у ч. 2 ст. 158, членом виборчої комісії або іншою службовою особою вчинене слід кваліфікувати за ч. 3 цієї статті.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом. Неправильний підрахунок голосів, видача виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців, та інші передбачені ст. 158 дії, вчинені з необережності, виключають кримінальну відповідальність за цією статтею. У разі вчинення їх членом виборчої комісії чи іншою службовою особою за наявності підстав вони можуть розглядатися як службова недбалість. Кваліфікованим видом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 158 є вчинення його членом виборчої комісії або іншою службовою особою.

2.3 Порушення таємниці голосування

У статті 159 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність за порушення таємниці голосування. Зокрема там йдеться про те, що умисне порушення таємниці голосування під час проведення передбачених законом України виборів, вчинене членом виборчої комісії або іншою службовою особою з використанням влади чи службового становища, - карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від одного до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певного діяльністю на строк до трьох років.

Об'єктом злочину є виборче право громадян у частині здійснення ними голосування під час виборів.

Об'єктивна сторона злочину проявляється у діях або бездіяльності, які спрямовані на одержання чи розголошення відомостей про результати голосування виборцем (виборцями) шляхом порушення встановлених законом вимог для забезпечення таємниці голосування або створення умов, які дають змогу контролювати волевиявлення виборців під час голосування. Це можуть бути: прохання або висунення вимоги до виборців показувати заповнені бюлетені перед опусканням їх до виборчих скриньок; домагання повідомити про те, за якого конкретно кандидата, партію чи виборчий блок партій виборець віддав свій голос; незабезпечення достатньої кількості кабін або кімнат для таємного голосування, що суттєво ускладнює або робить неможливим забезпечення таємниці голосування; визначення місця видачі виборчих бюлетенів і встановлення виборчих скриньок таким чином, що виборці при підході до них можуть і не проходити через кабіни чи кімнати для таємного голосування; створення перешкод для голосування в кабінах чи кімнатах для таємного голосування; перебування у таких приміщеннях сторонніх осіб; видача виборцям помічених бюлетенів для голосування, що дає змогу встановити, хто з виборців який бюлетень заповнював; встановлення спеціальних пристроїв (апаратури), які дають змогу контролювати волевиявлення виборців при заповненні ними виборчих бюлетенів, тощо [12].

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є час його вчинення. Закон визначає, що кримінальне караним порушення таємниці голосування є тоді, коли воно вчинене під час проведення виборів. Таким часом є період, який розпочинається з моменту висування та реєстрації кандидатів і закінчується встановленням результатів виборів. Найчастіше порушення таємниці голосування вчиняється під час проведення голосування. Однак підготовчі дії за контролем волевиявлення виборців можуть бути вчинені до моменту проведення голосування (наприклад, встановлення спеціальної апаратури у приміщеннях для голосування), а з'ясування того, хто з виборців за якого кандидата проголосував, можливе після закінчення голосування (під час підрахунку голосів).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дії або бездіяльності, які призвели до порушення таємниці голосування.

Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути лише член виборчої комісії або інша службова особа, які порушують таємницю голосування, використовуючи владу чи службове становище. Порушення таємниці голосування іншими особами за наявності підстав може кваліфікуватися як самоправство (ст. 356), злочин проти здоров'я (наприклад, погроза вбивством - ст. 129) або інший злочин.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом; винний усвідомлює, що порушує таємницю голосування, нехтуючи встановленими законом вимогами для забезпечення таємниці голосування або спеціально створюючи умови, які дають змогу контролювати волевиявлення виборців під час голосування, і бажає вчинити такі дії. Порушення таємниці голосування, вчинене з необережності (наприклад, у зв'язку із неналежним обладнанням приміщень для голосування), виключає кримінальну відповідальність за ст. 169. За наявності для того підстав такі дії можуть розглядатися як службова недбалість або тягнути дисциплінарну відповідальність.

2.4 Порушення законодавства про референдум

Стаття 160 Кримінального кодексу України передбачає, що перешкоджання насильством, обманом, погрозою, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення референдуму - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. Ті самі дії, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою, або за попередньою змовою групою осіб, - караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до п'яти років. Підроблення документів референдуму, приписування, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушення таємниці голосування, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою, - караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від одного до п'яти років.

Отже, суспільна небезпека злочину полягає у тому. що його вчинення перешкоджає громадянам вільно здійснити своє право на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, порушує порядок його проведення, може вплинути на результати голосування і на вирішення питання, з якого проводиться референдум.

Об'єктом його є право громадян на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, а також встановлений порядок організації та проведення всеукраїнського або місцевого референдумів [15].

Предметом злочину в окремих його формах є документи референдуму, до яких, зокрема, належать: список учасників зборів по створенню ініціативної групи по проведенню референдуму; протокол зборів; свідоцтво про реєстрацію ініціативної групи референдуму; посвідчення членів ініціативної групи; підписні листи для збирання підписів громадян під вимогою про проведення референдумі підсумковий протокол щодо загальної кількості підписів громадян; списки громадян, які мають право брати участь у референдумі; протокол засідань комісії з референдуму; бюлетень для голосування.

З об'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений у формі: 1) перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі; 2) перешкоджання веденню агітації до дня проведення референдуму; 3) підроблення документів референдуму; 4) приписування голосів; 5) неправильного підрахунку голосів; 6) порушення таємниці голосування.

Вчинення цього злочину у формі підроблення документів референдуму, приписування чи неправильного підрахунку голосів та порушення таємниці голосування підлягає кваліфікації за ч. 3 ст. 160.

Поняття перешкоджання вільному здійсненню громадянином. права брати участь у референдумі близьке за змістом поняттю перешкоджання вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним (виборчого права), яке розкрито у коментарі до ст., 157, з тією основною відмінністю, що у випадку, передбаченому ст. 160, йдеться не про участь у виборах до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, а про участь у референдумі. Це може виразитись, зокрема, у невключенні громадянина, який досяг 18 років і відповідно до чинного законодавства має право брати участь у референдумі, до списків громадян, які мають право брати участь у референдумі, незабезпеченні можливості ознайомитись із такими списками і перевірити правильність їх складення, перешкоджанні явці громадянина чи, навпаки, примушуванні його до явки на дільницю для голосування, примушуванні голосувати певним чином (причому у такому разі для кваліфікації діяння за ст., 160 не має значення, чи збігається позиція громадянина щодо винесеного на референдум питання з позицією, до якої його примушують) [16].

Перешкоджання вести агітацію може полягати у прямій забороні вести агітацію "за" чи "проти" прийняття рішення, що виноситься на референдум, або створенні умов, які унеможливлюють чи суттєво ускладнюють проведення такої агітації. При цьому для кваліфікації діяння за ст. 160 не має значення, перешкоджав винний проведенню агітації членами ініціативної групи по референдуму чи будь-яким іншим громадянам, які проводять таку агітацію. Перешкоджання вести агітацію з питань референдуму утворює склад розглядуваного злочину, якщо воно вчинено до дня проведення референдуму. Днем проведення референдуму визнається день, у який проводиться голосування з питання (питань), винесених на цей референдум.

Вказані діяння можуть бути вчинені одним із способів, названих у ч. 1 ст. 160, - шляхом насильство обману, погрози, підкупу. Про їх поняття див. коментар до ст. 157. Що стосується вчинення вказаних діянь іншим чином, то це поняття охоплює будь-які, крім названих вище, способи перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі або вести агітацію до дня проведення референдуму (наприклад, відмова забезпечити належні умови для проведення референдуму чи проведення агітації)'

Під приписуванням голосів слід розуміти таке, що не відповідає дійсності визначення (у бік збільшення): загальної кількості виборців, які взяли участь у голосуванні; кількості громадян, які проголосували за схвалення поставленого на референдум проекту закону, рішення; кількості громадян, які проголосували проти його схвалення. Не може розглядатися як приписування голосів неправильне визначення кількості бюлетенів, визнаних недійсними, оскільки: по-перше, на підставі таких бюлетенів неможливо встановити дійсне волевиявлення громадян, по-друге, в результаті таких дій не відбувається збільшення голосів, поданих "за" чи "проти" поставленого на референдум проекту рішення, а також збільшення загальної кількості виборців, які взяли участь у голосуванні. Приписування голосів можливе як у процесі підрахунку голосів на дільниці для голосування, так і в процесі встановлення результатів референдуму сільською, селищною, районною, міською, районною в місті, обласною комісією з референдуму, комісією Автономної Республіки Крим із всеукраїнського референдуму. Центральною комісією із всеукраїнського референдуму [13].

Поняття підроблення за своїм змістом є аналогічним поняттю підлог, яке розкрито в ст. 158 та коментарі до неї. Про поняття завідомо неправильний підрахунок голосів див. коментар до ст. 158, а про поняття порушення таємниці голосування - до ст. 159. Цей злочин у перших його двох формах вважається закінченим з моменту, коли в результаті насильства, обману, погроз, підкупу або інших дій відбулося фактичне перешкоджання здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення референдуму. В інших формах він є закінченим з моменту фактичного вчинення дій, які їх утворюють.

За ряд дій, які порушують законодавство про референдум (зокрема перешкоджання членам ініціативної групи у збиранні підписів громадян під вимогою про проведення референдуму, будь-яка агітація у день проведення референдуму, агітація за бойкотуваня референдуму), КпАП (ст. 186-4) передбачає адміністративну відповідальність. Але якщо такі дії містять ознаки злочину, передбаченого ст. 160, вони, відповідно до ч. 2 ст. 9 КпАП, підлягають кваліфікації за відповідною частиною ст. 160 КК [11].

Суб'єкт злочину у перших його двох формах - загальний, а й останніх чотирьох - спеціальний (член комісії з проведення референдуму або інша службова особа). До членів комісії з проведення референдуму належать: члени Центральної комісії з всеукраїнського референдуму, комісії Автономної Республіки Крим із всеукраїнського референдуму, обласних, районних, міських, районних у вістах, селищних," сільських комісій з референдуму, дільничних комісій з референдуму [17].

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.

ВИСНОВКИ

Безпосереднім об'єктом злочинів проти виборчих прав громадян є передбачене ст. 38 Конституції право громадян України брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. По суті це є правом громадян на вільне волевиявлення в сфері управління державними справами.

Диспозиції всіх злочинів цієї групи є бланкетними, а тому для більш глибокого аналізу їх складів слід звернутися до таких законів: «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р.; «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 р.; «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 р.; «Про вибори президента України» від 5 березня 1999 р..

Злочини проти виборчих прав громадян посягають на відносини, врегульовані цими законами. До таких злочинів Кримінальний кодекс України зокрема відносить:

ѕ Перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 157).

ѕ Неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів (ст. 158).

ѕ Порушення таємниці голосування (ст. 159).

ѕ Порушення законодавства про референдум (ст. 160).

З об'єктивної сторони ці злочини виражається в різних діях, наприклад, у перешкоджанні вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним; у перешкоджанні здійсненню права вести передвиборну агітацію, тощо.

Суб'єктивна сторона цих злочинів -- прямий умисел.

Суб'єкти злочинів різні, ними можуть бути як будь-яка особа, яка досягла 16-ти років (ст. 157, ч. 2 ст. 158, ч. 1 ст. 160), так й спеціальний суб'єкт - член виборчої комісії або інша службова особа, яка використовує свою владу або службове становище в зв'язку з проведенням голосування (ст. 158); член комісії з проведення референдуму чи інша службова особа (ч. 2 та 3 ст. 160).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТРИ

1. Конституція України. Прийнята 28 червня 1996 року. К.: Парламентське видавництво. 2006.

2. Кримінальний кодекс України: Прийнятий 5 квітня 2001 р. № 2341 - ІІІ. // Відомості Верховної Ради України - 2001 - № 25-26.

3. Закон України „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991 р. // Відомості Верховної ради України - 1991- № 33

4. Закон України «Про об'єднання громадян» К.: Парламентське видавництво. 2005.

5. Закон України «Про політичні партії» К.: Парламентське видавництво. 2006.

6. Закон України «Про інформацію» // К.: Парламентське видавництво. 2006.