Побудова правової держави в Україні висуває на перший план завдання щодо забезпечення прав і законних інтересів громадян, верховенство закону у всіх сферах державного та громадського життя. В усіх галузях чинного законодавства повинні одержати нормативне закріплення принципи, за допомогою яких забезпечуються права людини.

Безумовно, що існуючі у нашому праві фундаментальні джерела - недоторканність прав і свобод громадян, взаємна відповідальність держави й особистості, підпорядкування закону діяльності усіх державних органів і посадових осіб - набувають особливого значення в кримінальному судочинстві. Важливою гарантією правосуддя, захисту прав і свобод обвинувачуваного та інших учасників судочинства виступають принципи кримінального процесу, які, образно кажучи, є генетичною основою процесуального права.

Питаннями визначення поняття та стадій кримінального процесу при відправленні правосуддя, та їх характеристиці присвячені праці науковців у галузі кримінального процесу Бож'єва В.П., Громова Н.А., Колодія А.М., Коржанського М.Й., Маляренка В.Т., Михеєнка М.М., Промова Н.А., Химичевої Г.П.

Метою даної роботи є з'ясування сутності та змісту стадій кримінального процесу, їх значення для кримінального процесуального права України, визначити структуру кримінального процесу, якої дотримується більшість вчених науки кримінального процесу та охарактеризувати їх.

1. Поняття та структура кримінального процесу

Термін "процес" походить від латинського "procedere" й означає рух, діяльність. Кримінальний процес -- це регламентуюча реалізацію кримінального закону галузь права, а також заснована на ньому, втілена у форму правових відносин та здійснювана у встановленому законом порядку діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також інших осіб, спрямована на швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних; встановлення об'єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, захист суспільства та громадян від злочинних посягань та здійснення правосуддя.

Сутність кримінального процесу проявляється в його спрямованості на захист суспільного та державного устрою, прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб від злочинних посягань. У цьому розумінні кримінальний процес має правоохоронний характер. Водночас, кримінальний процес -- це активна діяльність з попередження та викорінення злочинів.

Зміст кримінального процесу становить втілена у форму правових відносин діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, а також інших учасників процесу, спрямована на вирішення названих завдань у галузі боротьби зі злочинністю.

Кримінальний процес -- єдність змісту і форми: змістом кримінального процесу є кримінально-процесуальна діяльність, а його формою -- кримінально-процесуальні відносини, встановлений законом порядок провадження процесуальних дій.

Кримінальній процес не вичерпується системою дій органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, спрямованих на вирішення завдань кримінально-процесуального провадження.

У кримінальному процесі можна виділити три основних елементи:

кримінально-процесуальне право, тобто право, що регламентує кримінально-процесуальну діяльність;

засновану на законі та інших нормах процесуального права діяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду;

правовідносини учасників процесу.

Яким є зв'язок цих елементів? Це зв'язок змісту та форми.

Кримінально-процесуальне право являє собою закріплену в законі та забезпечену державним впливом типову модель діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду по здійсненню правосуддя.

Кримінально-процесуальне право -- галузь права, якою регулюються суспільні відносини у сфері правосуддя. Об'єктом кримінально-процесуального права є кримінально-процесуальні відносини потерпілого й обвинуваченого з посадовими особами органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, а також відносини між іншими учасниками кримінального процесу [7].

Кримінально-процесуальне право -- система правових норм, що встановлюють типову модель та визначають процесуальну форму діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду по встановленню об'єктивної істини та вирішенню інших задач судочинства, розгляду та розв'язанню кримінальних справ, здійсненню правосуддя, створюють необхідні юридичні гарантії встановлення істини та захисту прав і свобод людини.

Систему кримінально-процесуального права утворюють норми права загальної та особливої частини, в рамках яких можуть виділятись окремі процесуальні інститути. До загальної частини норми, якими визначаються задачі та принципи кримінального процесу, статус окремих учасників процесу, загальні норми доказового права та інші норми, що визначають найбільш важливі процесуальні гарантії правосуддя. Особлива частина охоплює норми, якими регулюються кримінально-процесуальні відносини на різних стадіях кримінального процесу¹.

Інститути кримінально-процесуального права -- це сукупність взаємопов'язаних об'єктом правового регулювання певних процесуальних норм. Наприклад, інститут окремої слідчої дії -- це правові норми, що визначають умови її проведення, коло учасників та особливості їх статусу, процедуру провадження, порядок документування, відповідальність за порушення встановленої процедури.

Кримінально-процесуальні норми -- це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів кримінально-процесуальних відносин, що забезпечуються системою державного примусу та іншого впливу і мають своїм завданням ефективне здійснення кримінального судочинства.

Норма кримінально-процесуального права -- це загальнообов'язкове правило поведінки учасників кримінального судочинства, а джерело кримінально-процесуального права -- це форма юридичного закріплення та вираження таких норм поведінки.

Основним джерелом кримінально-процесуального права є Конституція України та Кримінально-процесуальний кодекс України.

Норми кримінально-процесуального кодексу України мають відповідати за суттю і змістом положенням Конституції України, приводитись у відповідність з її нормами.

Кримінально-процесуальні відносини являють собою, як справедливо зазначає М. С. Строгович, правову форму діяльності органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, а сама ця діяльність є змістом кримінально-процесуальних відносин [9].

Кримінально-процесуальні відносини -- це, по-перше, правовідносини між органом дізнання, особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом; по-друге, це правовідносини вказаних суб'єктів процесу з потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим та іншими учасниками процесу, а також правовідносини цих учасників процесу між собою.

Окремі напрями кримінально-процесуальної діяльності називаються кримінально-процесуальними функціями.

Функція -- це характерний вид діяльності, роль, призначення. У кримінальному процесі є п'ять основних функцій: 1) розслідування, 2) нагляд, 3) обвинувачення, 4) захист, 5) правосуддя.

Розслідування спрямоване на встановлення істини, нагляд -- на додержання законності, обвинувачення -- на прилюдне викриття обвинуваченого у вчиненні злочину. Захист -- система дій, спрямованих на спростування обвинувачення, виявлення сумнівів щодо обґрунтованості обвинувачення, даних, які вказують на невинність обвинуваченого або на пом'якшуючі його відповідальність обставини. Функція правосуддя спрямована на всебічне вивчення всіх обставин справи, прилюдне дослідження всіх доказів, доводів обвинувачення та захисту, встановлення об'єктивної істини, законне та справедливе вирішення справи по суті.

Кримінальний процес не зводиться тільки до судового розгляду. Акту правосуддя передує попереднє розслідування кримінальних справ, у процесі якого закладаються передумови для винесення судом законного та справедливого вироку.

Усі дії учасників процесу здійснюються у визначеному законом порядку, з додержанням передбачених законом умов і послідовності, тобто згідно з процесуальною формою.

Діяльність уповноважених державою органів здійснюється у певній послідовності і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято іменувати стадіями кримінального процесу [11].

Стадії є відносно відокремленими частинами кримінального процесу. Будучи самостійними, вони водночас перебувають у зв'язку з іншими стадіями, утворюючи єдину систему кримінального процесу.

Особливостями кожної стадії є: своєрідне коло завдань стадії; певне коло учасників; специфічний процесуальний порядок діяльності суб'єктів та їх правовідносин; зміст та форма підсумкових рішень, які приймаються на відповідному етапі процесуального провадження.

Кримінальний процес складається з семи основних стадій та однієї виключної.

Основні стадії:

порушення кримінальної справи;

досудове (попереднє) розслідування (дізнання та досудове слідство);

віддання до суду;

судовий розгляд;

апеляційне провадження;

касаційне провадження;

виконання вироку.

2. Загальна характеристика стадій досудового провадження по кримінальній справі

Досудове слідство -- друга обов'язкова стадія кримінального процесу, наступна після порушення кримінальної справи. Початковим моментом цієї стадії є прийняття справи до провадження. Досудове слідство -- це діяльність органів дізнання і слідчих зі збирання, перевірки й оцінки доказів про подію злочину, винуватість особи, яка підозрюється у його вчиненні, а також про мотиви вчинення цього злочину. Крім того, під час досудового слідства необхідно встановити обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності, розмір заподіяної шкоди та умови, що сприяли вчиненню злочину.

Така діяльність має відбуватись із дотриманням принципів правосуддя, законності, охорони прав та законних інтересів всіх учасників процесу. Всебічне, повне та об'єктивне розслідування злочину забезпечує не лише правильне застосування кримінального закону, а й запобігає можливості притягнення як обвинувачених осіб, які не вчиняли злочинів.

Законодавець, називаючи слідство досудовим, тим самим вказує на співвідношення з основною частиною судового розгляду (судовим слідством), адже лише на основі тих доказів, які було досліджено під час судового розгляду, суд виносить своє рішення (ч. 2 ст. 323 КПК).

Як і кожна стадія кримінального процесу, досудове слідство має самостійні завдання, що випливають із загальних завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК), а саме: швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних, охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, а також правильне застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Досудове слідство можна умовно поділити на чотири етапи, які має пройти кожна кримінальна справа, перш ніж вона надійде до суду. Першим етапом є проведення після порушення справи невідкладних та інших слідчих дій для з'ясування події злочину. Другий етап -- виконання процесуальних дій, пов'язаних із притягненням особи як обвинуваченої і пред'явлення їй обвинувачення, допит обвинуваченого, застосування до нього необхідних запобіжних заходів. Наступним етапом є збирання й перевірка всіх інших необхідних доказів, які підтверджують або спростовують обвинувачення, обтяжують чи пом'якшують кримінальну відповідальність обвинуваченого. Останнім етапом досудового слідства є вчинення процесуальних дій, пов'язаних із закінченням слідства та складанням відповідного підсумкового процесуального документа.

Досудове слідство як процесуальна діяльність має дві форми: саме досудове слідство та дізнання. Ці дві форми поєднані між собою завданнями і процедурою.

Досудове слідство здійснюють слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі органів безпеки і слідчі податкової міліції (ст. 102 КПК). Дізнання ж провадять органи дізнання, які перелічені в ст. 101 КПК.

Дізнання є першим етапом процесуальної діяльності, частиною досудового слідства. Органи, які провадять дізнання, вживають необхідних оперативно-розшукових заходів із метою виявлення ознак злочину та осіб, що його вчинили (ст. 103 КПК). Отже, дізнання -- основана на законі розшуково-доказувальна та правозастосовна діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів, спрямована на виявлення, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства [17].

Ст. 103 КПК визначено порядок провадження дізнання у кримінальних справах. За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить оперативно-розшукові заходи для встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання в строки, передбачені ч. 1 ст. 108 КПК, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження. У разі порушення органом дізнання справи про вчинення тяжкого злочину, цю справу має бути передано слідчому через прокурора в строки, передбачені ч. 2 ст. 108 КПК. Якщо у справах про тяжкі злочини не встановлено особу, що вчинила злочин, орган дізнання, передавши справу слідчому, продовжує виконувати оперативно-розшукові дії, виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.

Строки провадження дізнання встановлено ст. 108 КПК. В справах про злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів. Строк починається з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин. Якщо особу не встановлено, слідство зупиняється (ст. 209 КПК). У справах про тяжкі або особливо тяжкі злочини дізнання провадять у строк не більше десяти днів із моменту порушення кримінальної справи.

Закінчується дізнання складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яку затверджує прокурор. За наявності обставин, що виключають провадження у кримінальній справі (ст. 6 КПК), орган дізнання закриває кримінальну справу і виносить про це мотивовану постанову, копію якої протягом доби надсилає прокуророві.

Досудове слідство як одна з форм слідства -- це діяльність слідчого за вже порушеною та прийнятою до свого провадження кримінальною справою. Зміст досудового слідства полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, застосуванні правильного закону, захисту прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб.

Згідно із ст. 111 КПК, досудове слідство провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, які зазначені у ч. 1 ст. 27 КПК (справи приватного обвинувачення, передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126 та ст. 356 КК України) та ст. 425 КПК (протокольна форма досудової підготовки матеріалів). Однак, у разі вчинення злочинів, передбачених вищевказаними статтями КК України, неповнолітніми чи особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть здійснювати захист самостійно, досудове слідство є обов'язковим [18].

Кримінально-процесуальне законодавство визначає широке коло повноважень слідчого під час провадження слідства. Всі рішення щодо проведення слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання дозволу від прокурора чи суду на проведення певних слідчих дій (наприклад, ексгумація, обшук тощо). Слідчий несе повну відповідальність за законність і своєчасність проведення слідчих дій. Він вправі по справі, що перебуває в його провадженні, викликати в установленому законом порядку будь-яку особу для допиту, провести огляд, обшук чи інші слідчі дії, вимагати від підприємств, установ, організацій, громадян пред'явлення необхідних документів чи предметів, які мають значення для розслідування справи.

На слідчого покладено обов'язок всебічного, повного дослідження обставин кримінальної справи. Всі його рішення по справі мають ґрунтуватись на зібраних доказах, оцінку яких він проводить за своїм внутрішнім переконанням, яке базується на всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, відповідно до закону.

У ст. 112 КПК визначено підслідність кримінальних справ, тобто обумовлено правильний розподіл кримінальних справ між різними органами досудового слідства.

Розрізняють п'ять видів підслідності кримінальних справ:

- родова (предметна);

- територіальна;

- персональна;

- за зв'язком справ;

- альтернативна.

Родова (предметна) визначається характером вчиненого злочину, його кваліфікацією, залежно від чого розмежовують компетенцію між слідчими прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України та слідчими податкової міліції.

Територіальна ознака підслідності пов'язана з місцем (районом) вчинення злочину (ст. 116 КПК). Однак із метою за­безпечення найбільш швидкого і повного розслідування слідство може проводитись за місцем виявлення злочину або за місцем перебування підозрюваного чи обвинуваченого або за місцем перебування більшості свідків.

Персональна підслідність обумовлена особливостями тобто віковим, службовим чи іншим становищем підозрюваного чи обвинуваченого суб'єкта злочину. За цією ознакою, наприклад, слідчі військової прокуратури розслідують справи про вчинення злочинів військовослужбовцями.

Підслідність за зв'язком справ використовують за необхідності розслідування двох чи більше пов'язаних між собою злочинів. Наприклад, при розслідуванні кримінальної справи, коли в одне провадження об'єднано справи з обвинувачення кількох осіб (співучасників вчинення злочинів) або з обвинувачення однієї особи у вчиненні кількох злочинів.

Альтернативна підслідність означає, що слідство проводить той орган досудового слідства, який порушив кримінальну справу. Наприклад, справи про порушення правил про валютні операції можуть розслідувати як податкова міліція, так і органи прокуратури, залежно від того, хто з них порушив кримінальну справу.

Спори про підслідність вирішуються за відповідними правилами ст. 117 КПК.

Основні положення досудового слідства -- це визначені законом характерні риси та особливості, притаманні досудовому слідству як стадії кримінального процесу. Вони є обов'язковими для виконання, закріплені в законі, завдяки чому гарантують всебічне, повне, швидке та об'єктивне дослідження матеріалів справи органами дізнання та досудового слідства. До таких положень належать: підслідність, розслідування справи кількома слідчими, окреме доручення слідчого, строки провадження дізнання та досудового слідства, недопустимість розголошення даних досудового слідства, розгляд клопотань слідчим, підстави та порядок об'єднання та виділення кримінальних справ тощо. Деякі з цих положень ми вже висвітлили, а решту розглянемо далі.

Особливості розслідування злочину кількома слідчими визначено ст. 119 КПК. Розслідування особливо складних, ве­ликих за обсягом, багатоепізодних кримінальних справ може бути доручено групі слідчих у складі від кількох до десятків осіб. При комплектуванні слідчої групи слід враховувати не лише ділові, а й моральні якості слідчих та осіб, які ведуть дізнання.

Такі групи мають право створювати начальники слідчих підрозділів і прокурори. Про створення слідчо-оперативної групи виносять постанову, яку оголошують обвинуваченому, роз'яснюють йому право на відвід будь-кого з членів слідчої групи. Одного зі слідчих призначають старшим слідчої групи, і він приймає справу до свого провадження, про що готує окрему постанову. Старший слідчий організовує роботу слідчих, складає план розслідування, доручає слідчим виконувати ті чи інші слідчі дії, має право сам виконувати необхідні слідчі дії, складає основні процесуальні документи (наприклад, про притягнення як обвинуваченого, про об'єднання чи виділення кримінальних справ). Обвинувальний висновок по справі, який складається за результатами розслідування, також підписує начальник слідчої групи. Суперечності між керівником та членами слідчої групи вирішує прокурор або начальник відповідного органу внутрішніх справ [16].

Окреме доручення слідчого (ст. 118 КПК) -- письмове прохання слідчого, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, до слідчого органу або органу дізнання про виконання певних слідчих дій. У межах свого району чи міста слідчий зобов'язаний проводити всі слідчі дії особисто. На відміну від доручення слідчого органу дізнання, передбаченого ст. 114 КПК, окреме доручення слідчий дає органу дізнання не того району, де розслідують кримінальну справу, а іншого. Особи, які одержали окреме доручення слідчого, зобов'язані його виконати протягом десяти днів. Цей строк починається з дня одержання окремого доручення органом дізнання чи слідства. Окреме доручення оформляють у вигляді офіційного листа на ім'я прокурора, начальника слідчого підрозділу чи начальника органу дізнання. У листі викладають обставини справи, які зумовили необхідність проведення певних слідчих дій, зазначають, яку саме слідчу дію необхідно виконати, які питання з'ясувати. За потреби, слідчий додає необхідні документи (витяги з протоколів тощо).

Окреме доручення слідчого органам розслідування іноземних держав регулює договір України про правову допомогу у кримінальних справах. Правовою підставою є підписана Україною та державами--членами СНД Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах.

Недопустимість розголошення даних досудового слідства. Вимога швидкості та оперативності досудового слідства ви­ключає широку гласність при його провадженні. Розголошення даних, здобутих слідчим, може зумовити втрату необхідних доказів, дати можливість зникнути особі, яку підозрюють у вчиненні злочину; порушити права та інтереси учасників цієї стадії процесу (обвинувачених, потерпілих, свідків). Тому дані, добуті слідчим, може бути розголошено лише з дозволу слідчого чи прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають за можливе (ст. 121 КПК). До таких даних належать усі одержані під час слідства відомості: показання допитаних осіб, результати очних ставок, обшуків, відтворення обстановки та обставин події, освідування тощо.

Забезпечуючи належні умови ведення слідства, закон наділяє слідчого правом у необхідних випадках попереджати свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, присутніх при проведенні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть відповідальність за ст. 387 КК України.

У ч. 2 ст. 121 КПК лише регламентовано обов'язок не розголошувати без дозволу слідчого даних досудового слідства, проте не визначено письмову форму такого попередження. Вважаємо, що попередження про недопустимість розголошення чи дозвіл на розголошення таких даних доцільно фіксувати або в протоколі певної слідчої дії, результати якої слідчий забороняє розголошувати, або в окремому протоколі чи іншому документі. Надалі ця процесуально-документальна фіксація дасть змогу обгрунтованіше вирішити питання про кримінальну відповідальність за ст. 387 КК України.

Розгляд клопотань слідчим. Усі учасники кримінального процесу можуть звернутися з певними клопотаннями до слід­чого (ст. 129 КПК): про виклик свідків, проведення очної ставки, проведення експертизи тощо. В більшості випадків клопотання заявляють у письмовій формі. Якщо ж це роблять усно, то клопотання заносять до протоколу певної слідчої дії. Закон встановлює строк у три доби, протягом якого слідчий має розглянути заявлені клопотання. Якщо слідчий не розглядає клопотання, такі його дії може бути оскаржено прокурору. У разі незадоволення клопотання слідчий повинен винести мотивовану постанову та оголосити її особі, яка заявила клопотання. Таку постанову може бути оскаржено. Якщо заявлене клопотання задоволено, постанову виносити не обов'язково [14].

Підстави і порядок об'єднання та виділення кримінальних справ (ст. 26 КПК). Як правило, по кожному вчиненому злочину проводять окреме слідство, що забезпечує всебічність, повноту, об'єктивність та швидкість розслідування. Разом з тим, в інтересах встановлення істини закон допускає об'єднання в одному провадженні справ про обвинувачення кількох осіб за співучасті у вчиненні одного злочину, або ж справ про обвинувачення однієї особи у вчиненні кількох злочинів. Також може мати місце і виділення справ в окреме провадження, а саме у таких випадках: якщо розслідують кримінальну справу щодо кількох обвинувачених і щодо одного з них провадження слідства зупиняється в зв'язку із хворобою чи ухиленням від слідства (ст. 206 КПК); якщо у вчиненні злочину разом з дорослими брав участь неповнолітній (в кожному випадку необхідно з'ясовувати доцільність такого виділення); якщо при розслідуванні стало відомо, що якась особа чи якийсь злочин не мають зв'язку з основною справою; в разі неможливості закінчити слідство в наданий законом строк, тримання обвинуваченого під вартою та відсутності підстав для зміни запобіжного заходу (справу в частині доведеності обвинувачення виділяють в окреме провадження та направляють до суду).

Як об'єднання, так і виділення справ оформляють мотивованою постановою, в якій необхідно зазначити те, які саме матеріали (в оригіналі чи копіях) об'єднують або

3. Сутність судових стадій кримінального процесу

Судовий розгляд полягає у дослідженні всіх зібраних доказів в умовах широкої гласності, за активної участі обвинувача, підсудного, його захисника, а також потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників. Суд ґрунтує свої висновки лише на тих доказах, які було розглянуто і досліджено в судовому засіданні.

Завдання цієї специфічної процесуальної форми здійснення правосуддя збігаються з завданнями правосуддя. Судовий розгляд повинен забезпечити встановлення обставин справи відповідно до тих, які мали місце в дійсності, правильно оцінити ці обставини з точки зору кримінального закону. В судовому розгляді є великі можливості для всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінальної справи. Це зумовлено тим, що на цій стадії найбільш повно втілюються всі принципи кримінального процесу, що гарантують максимально можливу достовірність результатів дослідження та охорону прав громадян при вирішенні кримінальної справи.

Завдання судового розгляду, коло питань, що розглядаються, характер рішень, які приймаються, та сама його процедура свідчать про те, що це -- основна, центральна стадія кримінального процесу.

Загальні положення судового розгляду визначено в главі 24 КПК. Це закріплені в законі правила, що відображають характерні риси судового розгляду та забезпечують здійснення та реалізацію на цій стадії всіх принципів кримінального процесу. До загальних положень судового розгляду належать правила про його безпосередність, усність та незмінність складу суду, про роль головуючого .в судовому розгляді, та його учасників, розпорядок судового засідання, межі судового розгляду, вирішення питання про запобіжні заходи, про зміну обвинувачення в суді та про заходи, які застосовуються до порушників порядку в судовому засіданні тощо.

Судовий розгляд -- вирішальна стадія судового процесу. Під час судового розгляду суд виконує основні завдання всього кримінального процесу: вирішує кримінальну справу по суті, дає в постановленому ним вироку відповіді на основне питання будь-якої кримінальної справи -- про кримінальну відповідальність підсудного (його винуватість чи невинуватість, про застосування чи незастосування до нього покарання). На попередніх стадіях кримінального процесу було сформульовано суть обвинувачення, зібрано і перевірено докази цього обвинувачення, тобто створено необхідні умови для розгляду судом справи по суті. Наступні після судового розгляду стадії (апеляційна та касаційна) мають характер перевіркових проваджень. Судовий розгляд -- це складний комплекс судових дій, які поділяють на п'ять основних самостійних частин, кожна з яких має свої завдання. Враховуючи дії, що відбуваються на стадії судового розгляду, КПК виокремлює такі його частини:

- підготовча частина судового розгляду (ст.ст. 283-296);

- судове слідство (ст.ст. 297-317);

- судові дебати (ст. 318);

- останнє слово підсудного (ст. 319);

- постановлення вироку (ст.ст. 321-346).

Всі ці частини судового розгляду йдуть одна за одною в зазначеній кримінально-процесуальним законодавством послідовності. Характерним для структури судового розгляду є не лише послідовне розташування його складових частин, а й внутрішня логічна побудова кожної з них. В цьому ми впевнимося, характеризуючи далі зазначені частини судового розгляду.

Основним завданням підготовчої частини судового розгляду є перевірка наявності необхідних умов для його проведення, визначення кола конкретних осіб, що беруть у ньому участь, забезпечення можливості дослідження в суді всіх необхідних доказів, застосування заходів щодо організації судового процесу. На цьому підготовчому етапі суд виносить рішення, які не вимагають дослідження доказів, а лише визначають подальший рух справи [8].

Всі дії в підготовчій частині здійснюють у певній, визначеній главою 25 КПК, послідовності. Всі процесуальні дії підготовчої частини судового розгляду можна поділити на кілька груп: відкриття судового засідання та перевірка явки його учасників до суду; встановлення законності участі в судовому розгляді всіх його суб'єктів; роз'яснення прав особам, що беруть участь у справі; забезпечення необхідних засобів доказування.

У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання і оголошує, як справа буде розглядатися. Відкривши судове засідання, головуючий оголошує, хто із учасників судового розгляду з'явився та повідомляє причини неявки відсутніх.

Якщо в судове засідання викликано перекладача, головуючий, встановивши його особу, роз'яснює йому обов'язок правильно робити переклад у судовому засіданні та попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий переклад (ст. 384 КК), про що від перекладача відбирається розписка. Неявка в судове засідання підсудного тягне за собою відкладення слухання справи, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 262 КПК (підсудний перебуває за межами України та ухиляється від явки до суду; якщо справу про злочин, за який не може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, підсудний просить розглянути за його відсутності).

Суд встановлює особу підсудного, з'ясовуючи його прізвище, ім'я, по батькові, місце, рік, місяць і день народження, місце проживання, заняття, сімейний стан та інші дані, що стосуються його особи (наприклад, участь у бойових діях, наявність державних нагород тощо). Після цього головуючий перевіряє факт вручення підсудному копії обвинувального висновку. По справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК, перевіряє своєчасне вручення копії скарги. В разі невручення підсудному зазначених документів або вручення їх пізніше ніж за три дні до розгляду справи в судовому засіданні, розгляд справи відкладають на три дні для вручення підсудному зазначених документів та ознайомлення з ними. Порушення зазначених вимог кримінально-процесуального закону є істотними і такими, що зумовлюють скасування вироку (п. 11 ч. 1 ст. 370 КПК).

Головуючий оголошує склад суду, який розглядатиме справу, називає прізвище прокурора, перекладача (якщо він бере участь у справі), експерта, спеціаліста, секретаря; роз'яснює підсудному та учасникам судового розгляду право на відвід, а в разі його заявлення, вирішує це питання в порядку ст. 57 КПК.

Якщо учасниками судового розгляду відводів не заявлено, суд вирішує питання про можливість розгляду справи у випадку неявки кого-небудь з учасників судового розгляду. У ст.ст. 289-291 КПК передбачені наслідки неявки учасників процесу та випадки, коли судовий розгляд є неможливим без їх участі.

Суд визнає можливим почати слухання справи, головуючий видаляє свідків із зали судового засідання і вживає заходів для того, щоб вже допитані свідки не спілкувалися з недопитаними (ст. 293 КПК).

Після виконання зазначених дій головуючий роз'яснює підсудному його права, передбачені ст. 263 КПК, а саме:

- заявляти відводи;

- у передбачених законом випадках -- право на колегіальний розгляд справи;

- мати захисника або взяти захист своїх інтересів на себе;

- заявляти клопотання і висловлювати свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду;

- подавати докази;

- просити суд про приєднання до справи документів, про виклик свідків, про призначення експертизи і витребування інших доказів;

- давати показання по суті справи в кожний момент судового слідства або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;

- просити суд про оголошення доказів, що є в справі;

- ставити запитання іншим підсудним, свідкам, експертові, спеціалістові, потерпілому, цивільному позивачеві та цивільному відповідачеві;

- брати участь в огляді речових доказів, місця вчинення злочину і документів;

- брати участь у судових дебатах;

- звертатися до суду з останнім словом.

Далі головуючий роз'яснює права й обов'язки в судовому засіданні іншим особам, які беруть участь у справі: потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві. Головуючий попереджає експерта про кримінальну відповідальність за відмову виконувати обов'язки експерта (ст. 385 КК України) та за дачу завідомо неправдивого висновку (ст. 384 КК України). Роз'яснення прав учасникам процесу в підготовчій частині судового розгляду не позбавляє обов'язку головуючого роз'яснювати свідкові й потерпілому їх права та обов'язки перед тим, як кожний з них даватиме показання під час судового слідства.

Потім головуючий опитує всіх учасників судового розгляду, чи є у них клопотання. Головуючий звертається із зазначеними запитаннями до учасників у такій послідовності: до обвинувача, потерпілого, його представника, підсудного, захисника. Якщо клопотання висловлено недостатньо чітко, суддя може поставити уточнювальне запитання. Особа, що заявила клопотання, зобов'язана вказати, для встановлення яких саме обставин необхідні певні додаткові докази. Клопотання може заявлятися про виклик та допит нових свідків, допит експертів, спеціалістів тощо.

По кожному заявленому клопотанню необхідно вислухати думку всіх учасників процесу, кожне слід вирішувати безпосередньо після його заявления і не можна відкладати. Відмова в задоволенні будь-якого клопотання оформляється мотивованою постановою суду. Відхилення клопотань не позбавляє права заявляти ті самі клопотання протягом усього судового слідства (ст. 296 КПК). По закінченню підготовчої частини судового розгляду головуючий оголошує про початок судового слідства.

Судове слідство -- друга частина судового розгляду, яка полягає у дослідженні доказів судом за участю сторін. Вона є найважливішою частиною, оскільки суд ґрунтує свої висновки у вироку лише на доказах, розглянутих та досліджених у судовому засіданні [17].

Судове слідство не є повтором досудового. Це самостійне дослідження фактичних обставин справи, яке здійснюють незалежно від зібраних під час розслідування матеріалів. Судове слідство проводять за участі інших суб'єктів процесуальної діяльності -- суд за активної участі сторін та інших учасників процесу, забезпечує одночасний аналіз всіх доказів із різних позицій. Судове слідство проводиться в особливій процесуальній формі безпосереднього, гласного, усного дослідження доказів. Суд не пов'язаний з висновками слідчого та прокурора і одержаними ними доказами. Під час доказування в судовому слідстві перевіряють всі можливі версії події, суд при цьому не зобов'язаний дотримуватися тієї, яку сформульовано в обвинувальному висновку, і зобов'язаний прийняти рішення, що ґрунтується на доказах, досліджених у судовому засіданні. Судове слідство можна поділити на чотири основні частини:

- дії суду (судді) до початку дослідження доказів;

- встановлення порядку дослідження доказів по справі;

- дослідження доказів по справі;

- закінчення та відновлення судового слідства.

Судові дебати -- самостійна частіша судового розгляду, в якій сторони в промовах та репліках оцінюють обставини, встановлені в ході судового слідства, виходячи із своїх позицій, підбивають підсумок судового слідства. Вони аналізують і оцінюють досліджені в суді докази, спираючись на дані судового слідства, обґрунтовують свої висновки з питань, що підлягають вирішенню судом. Кожна із зацікавлених сторін обґрунтовує і відстоює свою позицію по справі.

У судових дебатах найбільшою мірою проявляється змагальність кримінального процесу. На цій стадії судового розгляду всі обставини справи висвітлюються сторонами з різних позицій, тим самим забезпечуються умови для всебічного і об'єктивного підходу до вирішення справи та постановлення законного й обґрунтованого рішення суду.

Правом брати участь в судових дебатах наділені: прокурор, потерпілий і його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, захисник, підсудний. Послідовність виступів сторін у судових дебатах передбачена у ч. 2 ст. 318 КПК. Суд не має права обмежити тривалість виступу у судових дебатах певним часом, але головуючий вправі зупинити виступ, якщо промова виходить за межі справи, що розглядається (ч. 4 ст. 318 КПК).

Після проголошення промов у судових дебатах, сторони можуть виступити один раз з реплікою. Репліка -- відповідь, заперечення одного учасника судових дебатів на заяву іншої, зроблену в судовій промові чи репліці.

Репліка -- не обов'язковий елемент дебатів. Правом репліки слід скористатись лише за необхідності заперечення проти спотворення фактів чи помилкових заяв, які мали місце в промові протилежної сторони і які мають принциповий характер. Не слід користуватись правом реплік для повтору вже зазначених раніше фактів.

Право на репліку мають всі суб'єкти судових дебатів. Право останньої репліки належить підсудному.

Після судових дебатів головуючий оголошує про їх закінчення і надає останнє слово підсудному. Останнє слово підсудного є його правом. В тих випадках, коли у вчиненні злочину обвинувачують кількох підсудних, порядок надання їм останнього слова визначає суд.

Закон не регламентує зміст останнього слова підсудного. Під час проголошення останнього слова підсудному не дозволяється задавати запитання. Головуючий не вправі обмежувати час останнього слова і переривати останнє слово підсудного крім випадків, коли останній допускає образи, використовує право останнього слова з метою паплюження інтересів держави або ж висловлюється на тему, що не має відношення до матеріалів справи. Нові дані, які повідомляє підсудний в останньому слові, не може бути покладено в основу судового вироку, вони лише можуть бути підставою для поновлення судового слідства [17].

Заслухавши останнє слово підсудного, суд негайно видаляється до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошує присутнім в залі судового засідання.

4. Диференціація кримінально-процесуальної форми

Усі дії учасників процесу здійснюються у визначеному законом порядку, з додержанням передбачених законом умов і послідовності, тобто згідно з процесуальною формою.

Кримінально-процесуальна форма судочинства повинна забезпечувати як можливість встановлення об'єктивної істини, так і надійний захист прав і свобод людини, справедливість прийнятих рішень.

Процесуальна форма - це відповідні змісту й принципам кримінального процесу, передбачені кримінально-процесуальним правом умови, послідовність та порядок діяльності учасників процесу, засоби реалізації ними своїх прав, свобод і обов'язків, процедура здійснення окремих процесуальних дій та прийняття юридичних рішень, а також режим документування процесуальної діяльності, покликані забезпечити розв'язання завдань і досягнення мети кримінального процесу.

Процесуальна форма сприяє реалізації ідей правової держави у сфері правосуддя, виступає гарантом захисту прав і свобод людини. Якщо в правовій державі стосовно громадян доцільно реалізується ідея "дозволено все, що не заборонено законом", то стосовно учасників процесу, які мають розпорядчі повноваження, повинен діяти принцип "дозволено лише те і лише в такій формі, що і як передбачено законом". Такий підхід обмежує правом владу як взагалі, так і в кримінальному процесі зокрема, забезпечує верховенство закону в сфері правосуддя.

Процесуальна форма покликана забезпечити встановлення об'єктивної істини у справі та правильне застосування закону.

Процесуальна форма створює детально врегульований, обов'язковий, стабільний та захищений державою правовий режим провадження у кримінальних справах, який покликаний забезпечувати істину, свободу і справедливість.

Процесуальна форма повинна відповідати вимогам: доцільності (забезпечувати швидке, безпомилкове й ефективне правосуддя); простоти (бути вільною від непотрібних бюрократичних формальностей); надійності (гарантувати досягнення істини й справедливості); толерантності (забезпечувати повагу до прав і свобод людини), ясності, моральності та етичності. Вона повинна бути пронизана духом поваги до честі і гідності особи, захисту прав і свобод людини [10].

Значення процесуальної форми полягає в тому, що вона:

- визначає стабільну та юридичне доцільну процедуру судочинства;

- оптимізує й активізує діяльність щодо розв'язання завдань кримінального процесу;

- надає правове поле для встановлення єдиної для всіх законності;

- створює систему необхідних гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості;

- забезпечує реалізацію принципів правової держави в сфері правосуддя й створює необхідний для цього режим законності;

- забезпечує виховний вплив кримінального процесу.

Процесуальна форма - це не пуста формальність, а абсолютно необхідна умова правильності розслідування та розв'язання кримінальних справ. Вона є гарантією встановлення істини, безпомилковості застосування кримінальної репресії.

Висновки

Кримінальний процес -- єдність змісту і форми: змістом кримінального процесу є кримінально-процесуальна діяльність, а його формою -- кримінально-процесуальні відносини, встановлений законом порядок провадження процесуальних дій.

Кримінальний процес складається з семи основних стадій та однієї виключної.

Основні стадії: порушення кримінальної справи; досудове (попереднє) розслідування (дізнання та досудове слідство); віддання до суду; судовий розгляд; апеляційне провадження; касаційне провадження; виконання вироку.

Перша стадія -- порушення кримінальної справи починається з моменту надходження до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду вказаних в законі як приводи для порушення кримінальної справи заяви або повідомлення про злочин, або з моменту безпосереднього виявлення ознак злочину.

Друга стадія -- попереднє (досудове) розслідування. Попереднє розслідування полягає у провадженні органами дізнання та попереднього слідства передбачених законом слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на отримання доказів, попередження, припинення, швидке та повне розкриття злочину, всебічне дослідження обставин справи та викриття винних, виявлення та усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, відшкодування завданої злочином шкоди, забезпечення невідворотності відповідальності осіб, які вчинили злочин, і правильне застосування закону.

Третя стадія -- попередній розгляд справи суддею. Після закінчення розслідування справа з обвинувальним висновком, затвердженим прокурором, передається до суду, де вона вивчається і вирішується питання про можливість призначення справи до судового розгляду (віддання обвинуваченого до суду) та організації судового розгляду. Підсумковими рішеннями у даній стадії кримінального процесу є рішення про призначення справи до судового розгляду, про повернення справи на додаткове розслідування або про закриття справи.

Четверта стадія -- судовий розгляд. Ця стадія передбачає розгляд у судовому засіданні із додержанням принципів гласності, змагальності, усності та безпосередності дослідження доказів і всіх інших принципів правосуддя, за активної участі всіх заінтересованих учасників процесу, матеріалів кримінальної справи, дослідження всіх її обставин та розв'язання справи по суті.

П'ята стадія -- апеляційне провадження -- полягає у перегляді апеляційним судом (обласним та іншим прирівняним до нього судом), у зв'язку з поданою учасником процесу апеляцією, рішень суду першої інстанції.

Шоста стадія -- касаційне провадження. Касаційне провадження -- стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції, а саме Касаційний суд України та Верховний суд України, за поданням прокурора або скаргою інших учасників процесу переглядає вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, що не набули законної сили, постановлені ним як судом першої інстанції, вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, а також вироки місцевих судів, військових судів гарнізонів та ухвали апеляційного суду, що набули законної сили, постановлені щодо цих вироків; з'ясовує об'єктивну істину й вирішує питання про законність, обґрунтованість і справедливість вироку суду, виправляє допущені помилки і порушення.

Сьома стадія -- виконання вироку -- полягає в реалізації вироку, що набрав законної сили, та виконанні рішень суду.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1996.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К., 2001.

3. Закон України від 01.12.2004 "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, слідства, проку-ратури і суду"

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.11.2006 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» \\ Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 2. - С. 10-13.

5. Громов НА., Николайченко В. В. Принципи уголовного процесса: их понятия и система // Государство и право. - 2007. - №7. - С.33-40.

6. Грошевий Ю.М. та ін. Кримінальний процес України. -Харків: Право, 2000.

7. Колодій А.М. Принципи права України. - К., 2008.

8. Коржанський М.Й. Нариси кримінального права. -К., 2009.

9. Кримінально-процесаульний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - К.: - ФОРУМ. - 2003. - 938 с.

10. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.: Істина, 2005. - 456 с.

11. Маляренко В. Т. Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад кримінального судочинства //Вісник Верховного Суду України. - 2009.- №1.

12. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. - К.: Юрінком Інтер, 2009.

13. Михеєнко М. М., Конституційні принципи кримінального процесу // Вісник Академії правових наук. - Харків, 2007.

14. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. . - К.: Либідь, 2009. - 536 с.

15. Промов Н.А. Уголовный прцесс России. - М.; Юрист, 2008.

16. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України. . - К.: Юрінком Інтер . - 2009. - 576 с.

17. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України. Підручник. - К.: А.С.К., 2003. - 1120 с.

18. Тертышник В. М. и др. Досудебное расследование: юридические документы. - Харьков, 2009.