Забезпечення матеріально-технічними ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб.

Спори про відшкодування збитків вирішуються судом загальної юрисдикції або арбітражним судом відповідно до їх компетенції.

Право на користування об'єктами державної та комунальної власності (статті 13, 41) означає, що кожний громадянин має право користування природними об'єктами права власності народу згідно із законом (ст. 13), а відповідно до ст. 41 громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами державної та комунальної власності на основі закону. Об'єктами як першої, так і другої форм власності громадяни користуються, як правило, безкоштовно (наприклад, закладами народної освіти, охорони здоров'я, шляхами, мостами, місцями загального відпочинку). Іншими об'єктами громадяни можуть користуватися за плату в порядку і за умов, встановлених органами, що управляють державним чи комунальним майном.

Право на працю (ст. 43) -- одне з фундаментальних, пріоритетних соціальних прав, в ч. 1 ст. 43 дається загальне визначення цього права і передбачаються гаранти його здійснення.

Зокрема, у Конституції зазначається, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Гарантуючи це право, держава, як зазначається у ч. 2 ст. 43 Конституції, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової, діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на працю, відповідно до ст. 43, включає право на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Нарешті, проголошується також, що право на вчасне одержання винагороди за працю захищається законом.» У ст. 43 Основного Закону передбачена заборона використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах.

Державі належить контроль за організацією та умовами найманої праці. Юридичні гарантії права на працю містяться у поточному законодавстві (в нормах трудового, адміністративного, сільськогосподарського, кримінального права). Захист трудового права здійснюється державними органами, а також професійними спілками та іншими об'єднаннями громадян.

Право на страйк (ст. 44) -- якісно нове для нашої країни право, яке тісно пов'язане з правом на працю. Зокрема, у ст. 44 зазначається, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом із врахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав та свобод інших людей. Страйк -- добровільна справа. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Право на відпочинок (ст. 45) має кожен, хто працює. Воно забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні і святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Право на житло (ст. 47). За чинним Основним Законом кожен має право на житло. Можна побудувати будинок і допоміжні для цього будівлі, придбати їх у власність на основі цивільно-правових угод або взяти в оренду. Громадяни України мають право на одержання у встановленому порядку житлового приміщення (квартири) у будинках державного житлового фонду, у будинках комунального житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів. Для осіб, які потребують соціального захисту, на відміну від попереднього порядку, передбачається можливість надання житла державою або органами місцевого самоврядування безкоштовно чи за доступну для них плату відповідно до закону. Житлові будинки, побудовані громадянами України або придбані ними на основі цивільно-правових угод, є їх власністю. Право власності та інші права на житло надійно гарантуються. Зокрема, в Конституції зазначається, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47).

Право на безпечне довкілля для життя і здоров'я людини.

Основоположні принципи діяльності держави щодо стимулювання ефективного природокористування, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки для життя і здоров'я людини закріплено в Конституції України. Відповідно до них держава бере на себе відповідальність перед громадянином за здійснення природоохоронних функцій та підтримання екологічної рівноваги на території України. У ст.ст.50 і 60 Основного Закону не лише гарантовано право кожного на безпечне довкілля, а й передбачено відшкодування завданої порушенням його права шкоди.

Право на достатній життєвий рівень, соціальний захист та свободу від бідності.

Достатній рівень життя, що забезпечує свободу від бідності, є невід'ємним правом людини. На універсальному рівні це право відображене у Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенції про права дитини та інших міжнародних документах.

Конституція проголошує і закріплює це право громадян та визначає конкретні види соціального забезпечення. Зокрема, закріплюється право на забезпечення у старості чи у разі втрати годувальника, у разі повної або часткової втрати працездатності (перехід на інвалідність), при тимчасовій втраті працездатності, а також у випадку безробіття, що сталося з незалежних від громадянина причин. Основні види пенсій передбачає Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р.: пенсії за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, за вислугу літ, а також соціальні пенсії, що призначаються і виплачуються непрацездатним громадянам при відсутності у них права на трудову пенсію.

Реалізація та фінансування діючої системи соціального забезпечення населення України спирається переважно на державне забезпечення і управління.

Право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49) має кожний мешканець України В Конституції зазначено, що держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безкоштовно: існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури й спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Самостійною групою конституційних прав та свобод людини і громадянина в системі прав та свобод, передбачених Конституцією України, є соціально-культурні права й свободи. У найбільш загальному розумінні ці права за своєю суттю є мірою духовності, яку гарантує особі держава із врахуванням умов життя й діяльності громадян, суспільства і держави.

За своїм змістом культурні права і свободи -- це суб'єктивні права людини в культурній (духовній, ідеологічній) сфері, це -- певні можливості доступу до духовних здобутків свого народу і всього людства, їх засвоєння, використання й участі у подальшому їх розвитку. За чинною Конституцією України до культурних прав і свобод належать:

1) освіта (Статті 43, 51, 53);

2) технічна, художня та наукова творчість (Ст. 54);

3) право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (Ст. 54);

4) право на використання здобутків культури та мистецтва (Статті 11, 54);

Право на освіту (ст. 53) громадян України є своєрідним ядром даної групи прав. У сучасних умовах освіта є однією з найважливіших умов всебічного розвитку особи і передумовою здійснення багатьох конституційних прав.

Зміст права на освіту в найзагальнішому вигляді становить собою гарантовану можливість громадянинові одержати середню загальну, середню професійну та виїду освіту в державних і комунальних учбових закладах.

Так, право на освіту охоплює практично всі основні види освіти. Зокрема, в Конституції зазначається, що держава забезпечує доступність і безкоштовність дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти різних форм навчання. Гарантіями права на освіту є, зокрема, обов'язковість загальної середньої освіти: надання державних стипендій та пільг учням і студентам; право громадян безкоштовно здобувати вищу освіту в державних та комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою, зокрема у відповідних школах або класах, чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства (ст. 53).

Учні та студенти мають право на забезпечення стипендіями, гуртожитками у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Післядипломна освіта (одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладах освіти) здійснюється закладами післядипломної освіти (академії, інститути, центри підвищення кваліфікації та ін.) на договірних засадах з підприємствами і організаціями із врахуванням державного контракту (замовлення).

Свобода літературної, художньої наукової і технічної творчості (от. 54) має загальний характер, тобто цією свободою володіють усі громадяни, а не тільки особи творчих професій. Хоча творчі починання властиві всім видам праці, але найширше вони втілюються у сфері інтелектуальної, духовної діяльності, тому у ст. 47 Конституції України говориться, зокрема, що свобода творчості гарантується захистом інтелектуальної власності громадян, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності: право на результати інтелектуальної, творчої діяльності гарантується, зокрема, забороною використовувати або поширювати без згоди авторів результати їх інтелектуальної, творчої діяльності, за винятками, встановленими законом. Крім того, держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які опинилися за її межами (ст. 54).

Право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54) реалізується за допомогою низки законодавчих актів, якими забезпечується право на вибір і зайняття інтелектуальною, творчою діяльністю, а також забезпечуються права інтелектуальної власності, авторські права і зв'язані з ними майнові права та моральні інтереси. Об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури й мистецтва, винаходи, моделі. промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші здобутки інтелектуальної праці. Ці права гарантуються тим, що без згоди автора (власника) ніхто не може використовувати їх, крім винятків, визначених законом.

З метою захисту своїх прав особа, яка має авторське право, або будь-яку правомочність на твір, для посвідчення авторства на обнародуваний чи необнародуваний протягом терміну охорони авторського права твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво.

Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.

За порушення іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України.

Iноземцю та особі без громадянства, який порушує законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності, може бути скорочено визначений йому термін перебування в Україні.

Такий термін може бути також скорочено, якщо в іноземця та особи без громадянства відпали підстави для його подальшого перебування в Україні. Рішення про скорочення терміну тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства в Україні приймається органами внутрішніх справ, Державної прикордонної служби України.

Iноземець та особа без громадянства, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України. Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення вказаного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається законодавством України.

Крім вищевказаних випадків, іноземець та особа без громадянства може бути видворений за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Iноземець та особа без громадянства зобов'язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення. У разі прийняття рішення про видворення іноземця або особи без громадянства за межі України в її паспортному документі негайно анулюється віза і вилучаються документи на право перебування в Україні. Iноземцю та особі без громадянства може надаватися строк до 30 днів для виїзду з України після прийняття зазначеного рішення.

Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду.

Iноземці та особи без громадянства, затримані за незаконне перебування на території України (в порушення заборони щодо в'їзду в Україну, за відсутності визначених законодавством та міжнародними договорами України підстав для перебування в Україні (транзитного проїзду через її територію), у тому числі перебування за чужими, підробленими, зіпсованими або такими, що не відповідають встановленому зразку, візою (дозволом), паспортним документом), розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з регламентованим внутрішнім розпорядком на період, необхідний для підготовки їх видворення за межі України у примусовому порядку, але не більше ніж шість місяців.

Типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду. Оскарження зупиняє виконання рішення про видворення, крім випадків, коли необхідність негайного видворення зумовлена інтересами забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку. Видворення іноземців та осіб без громадянства, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну, здійснюється органами охорони державного кордону, а в інших випадках -- органами внутрішніх справ. Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про видворення здійснюється органом, який його прийняв.

Iноземці та особи без громадянства, які підлягають видворенню, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням, у порядку, встановленому законом. Якщо зазначені іноземці та особи без громадянства не мають коштів для відшкодування витрат, пов'язаних з видворенням їх за межі України, видворення здійснюється за рахунок держави.

Фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали цих іноземців та осіб без громадянства, влаштовували їх незаконний в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяли в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування, в порядку, встановленому законом, відшкодовують витрати, завдані державі видворенням зазначених іноземців та осіб без громадянства.

Завершуючи розкриття теми, хотілось би відзначити особливості статусу біженця. Так, біженецем вважається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Правовий статус осіб, яким надано статус біженця в Україні має наступні особливості: такі особи користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, -- за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Особа, якій надано статус біженця, має рівні з громадянами України права на:

пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом;

працю;

підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;

відпочинок;

освіту;

свободу світогляду і віросповідання;

направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;

володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

правову допомогу.

Особа, якій надано статус біженця в Україні, має рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах.

Особа, якій надано статус біженця в Україні, має право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання.

Особа, якій надано статус біженця в Україні, користується іншими правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України.

Особа, якій надано статус біженця в Україні, зобов'язана:

повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;

у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу міграційної служби, знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік у органі міграційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;

проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.

5.Гарантії реалізації конституційних прав та свобод громадян України.

Уявлення про права і свободи людини та громадянина і їх гарантії пройшли довгий історичний шлях, витоками якого стали теоретичні, філософські, релігійні уявлення про людину та її відносини з оточуючим світом, походження держави і права, ідеї справедливості як критерію поведінкових норм людей.

В своєму еволюційному розвитку з плином часу дані уявлення поступово звільнялись від релігійних та ідеологічних ілюзій та набували ознак дійсних наукових знань, які поступово складали філософсько-правові теорії про права і свободи людини та громадянина і їх гарантії, формували універсальні характеристики і умови забезпечення та захисту прав і свобод людини та громадянина.

Досліджуючи поняття “гарантій прав і свобод людини та громадянина”, виокремлені і систематизовані ознаки, властивості та особливості гарантій, які у своїй сукупності висвітлюють головні риси гарантій, розкривають засоби реального здійснення прав і свобод людини та громадянина.

Такими головними характеристиками гарантій прав і свобод людини та громадянина постають, по-перше, їх матеріальний зміст, тобто те, в чому гарантії прав і свобод в загальному виді знаходять своє виявлення в реальному повсякденному житті, і по-друге, їх функціональне призначення, тобто ті завдання, які стоять перед гарантіями прав і свобод людини та громадянина у правовому суспільстві.

Необхідно, щоб вже із самого визначення поняття “гарантій прав і свобод” вбачалось, хто в суспільстві є суб'єктом, носієм засобів здійснення прав і свобод людини та громадянина, які сили зацікавлені в реальності їх непорушності та своєю діяльністю забезпечували б проголошені Основним Законом держави права і свободи в реальну дійсність.

Слід зауважити, що розкрити зміст поняття “гарантій прав і свобод” неможливо без самого розуміння понять “прав і свобод людини та громадянина”. У науковій літературі є досить велика кількість дефініцій прав і свобод людини.

В цілому, термін “право”, у суб'єктивному значенні, означає вид і міру можливої поведінки людини, здійснення тих чи інших дій, закріплених у нормативно правових актах; термін “свобода людини” - самостійний вибір індивідом варіанта своєї поведінки. Отже, термін “свобода” більш широке поняття у порівнянні з правом, хоч в цілому провести чітке розмежування між ними важко.

Стосовно понять “людина” і “громадянин” - людина постає цілісною біосоціальною істотою, в якій біологічне і соціальне знаходиться в єдності та взаємодії. Поняття “громадянин” передбачає вивчення особистості у її відношенні до держави та права, воно висвітлює здебільшого політико-юридичні характеристики особистості. Отже, вищезазначені поняття сприяють розумінню суті їх гарантій.

Підкреслимо, що теоретико-наукове поняття гарантій прав і свобод людини - явище історичне тому, що їх розвиток завжди передбачав історичну спадкоємність уяв про них з минулими поглядами на людину, як на учасника соціального життя. У свою чергу, історія людства - це історія розвитку свободи людини на основі розвитку виробничих сил.

Зазначимо, що в юридичній літературі зустрічається неоднозначне тлумачення самого терміну “гарантія”. Часто йдеться про захист прав і свобод, який ототожнюється з їхнього охороною. Але незважаючи на те, що поняття “охорона” і “захист” мають багато спільного, їх необхідно розрізняти.

Встановлено, що інститут захисту прав і свобод виникає тоді, коли вони порушуються або, коли вживаються заходи, спрямовані на відновлення порушеного права чи свободи. Інститут охорони означає забезпечення їх нормальної реалізації, недопущення порушень, їх превенція тощо.

Нерідко поняття “гарантія” ототожнюється з категорією “забезпечення”. Однак на основі опрацьованого матеріалу визначено, що гарантії - це умови і засоби реалізації прав і свобод, а забезпечення - це створення умов, охорона, захист, відтворення порушеного права.

Термінологічна чіткість з цих питань сприяє кращому функціонуванню всього механізму гарантій прав і свобод людини та громадянина. При цьому потрібно врахувати, що ступінь цього гарантування з боку держави може бути різною і здебільшого не має абсолютного характеру.

Отже, аспект сучасного розуміння гарантій на думку дисертанта, спирається на багатий ретроспективний досвід людства і передусім, у сфері правових форм організації суспільного життя людей, правового засобу регулювання їх поведінки, місця, ролі та значення у навколишньому світі.

Таким чином, гарантії прав і свобод виражають досягнуту ступінь розвитку сфер життя як окремо взятої особи, так суспільства в цілому.

Головним чинником, який забезпечує гарантії реалізації конституційних прав та свобод громадян в Україні є їх державно-правове визнання збоку держави. Інтересам людини, захистові її прав і свобод підпорядкована чітка організація державної влади та місцевого самоврядування. Держава відповідає перед громадянином за свою діяльність. З цього логічно випливає зафіксований Конституцією України принцип - принцип невідчужуваності та непорушності прав та свобод людини, громадянина. Конституційні права та свободи не можуть бути скасовані (ст..ст. 21, 22 Конституції України) оскільки людина має основні права і свободи від народження, ніхто не може позбавити її зафіксованих у Конституції держави прав. За умови прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не можна звужувати зміст та обсяг наявних прав і свобод.

Важливою засадою конституційно-правового статусу особи в Україні є право кожної людини на вільний розвиток власної особистості (ст.. 23). Щоправда, Конституція застерігає, що використання цього права кожним не провино порушувати права і свободи інших людей, так само людина має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний всебічний розвиток її особистості. Поєднання індивідуальних інтересів особи з інтересами інших осіб, держави забезпечує гармонійний розвиток суспільства і кожної людини зокрема.

Якщо дотримуватись законів логіки Конституція України закріплює рівність конституційних прав та свобод громадян та їхню рівність перед законом (ст.. 24) як важливішу засаду конституційно-правового статусу людини і громадянина в державі. Акцентовано, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних, інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними. Окремо підкреслено рівність прав жінки і чоловіка, яка забезпечується: наданням жінці з чоловіком можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці у праці та винагороди за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, становленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам змогу поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною та моральною підтримкою материнства та дитинства, у тім числі надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам та матерям.

Конституційні права і свободи гарантуються (ст..22) - це ще один важливий принцип правового статусу особи в державі. Гарантії - це засоби фактичного забезпечення реалізації прав і свобод, виконання обов'язків. Найчастіше в літературі описано такі різновиди гарантій: матеріальні, політичні, юридичні. Під матеріальними гарантіями розуміють економічний лад держави, що створює матеріальні умови для реалізації прав і свобод людини й громадянина.

Політичні гарантії це передусім умови що забезпечують владу народу в державі, як єдиному джерелу влади (ст.5), здійснення державної влади на засадах поділу її на виконавчу, законодавчу та судову (ст. 6), визнання та гарантування місцевого самоврядування (ст.7).

Юридичні гарантії - це не лише закони та інші нормативні акти, що визначають гарантії, але й правомірна діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, на які покладено обов'язок забезпечувати реалізацію прав і свобод виконання обов'язків особою.

Матеріальні, політичні, юридичні гарантії взаємопов'язані, доповнюють одне одного і разом мають забезпечити фактично реалізацію прав і обов'язків людини, громадянина в державі.

Водночас, необхідне посилення громадян, які б забезпечували реальність рівності усіх суб'єктів права перед законом. В основному законі (ст.1) Україна проголосила себе демократичною, соціальною, правовою державою, в якій панує соціальна справедливість, що забезпечує соціальним верствам реалізацію їхніх прав, культурно-економічний рівень життя відповідно до встановлених стандартів.

Серед основних проблем реалізації гарантій соціально-економічних прав є те, що достатньому життєвому рівні людини (ст.48), у тому числі визначенню мінімального розміру заробітної плати, своєчасній її виплаті та загалом підтриманню нормального прожитковому мінімуму громадян фактично приділено мало уваги.

Як показує міжнародний досвід, ефективність гарантій основних прав і свобод людини та громадянина залежить від рівня розвитку правових інститутів демократії, стану економіки, засобів розподілу життєвих благ, правотворчої діяльності в суспільстві, рівня правового виховання і культури населення, ступеня суспільної злагоди, наявності належного функціонування державної влади та інше.

Таким чином, гарантії прав і свобод людини та громадянина, їх широта, реальність, здійсненність виражають не тільки фактичний та юридичний статус особи в суспільстві, а й суть діючої в країні демократії, соціальні можливості, які закладені в самому суспільному ладі. Вони показники зрілості суспільства, його досягнень, тим більше, що на державу та її органи Конституція і закони України покладають обов'язки забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Висновки.

Розглянувши тему конституційних прав і свобод людини та громадянина можна зробити наступні висновки:

1. Конституційні права, свободи і обов'язки виражають безпосередньо відносини та зв'язки громадянина й держави, згідно з принципом "Дозволяється все, що не забороняється Законом". Інші норми права регулюють відносини та зв'язки або громадян і органів держави, або громадян і державних та громадських організацій, або громадян між собою.

2. Вони з”являються не на основі загальних правовідносин, а безпосередньо з Конституції. При цьому саме Конституція визначає як їх зміст, так і обсяг.

3. Конституційні права, свободи й обов'язки не припиняються і не виникають раз по раз. Вони діють постійно. Громадянин не може відмовитися не тільки від своїх конституційних обов'язків, а й від своїх конституційних прав і свобод.

4. Зміст і обсяг конституційних прав, свобод та обов'язків для всіх громадян однакові, в той час як суб'єктивні права і юридичні обов'язки різних громадян у конкретних правовідносинах неоднакові і за своїм змістом, і за своїм обсягом.

5.Більшість із особистих прав носять абсолютний характер тобто є не лише невідємним, а й такими ,що не можуть бути обмеженим.

6. Реальність конституційних прав, свобод і обов'язків забезпечується державним і суспільним ладом. Конституційні права, свободи, обов'язки охороняються відповідними нормами всіх галузей права. Наприклад, закріплене в Основному Законі України право на працю охороняється нормами трудового, сільськогосподарського, адміністративного, кримінального та інших галузей права.

7. Соціальне призначення основних прав і свобод громадян визначається тим, що вони є показниками демократії, гуманізму й справедливості, і служать всебічному розвиткові і вихованню особи, надають громадянам широкі можливості для активної участі в управлінні справами суспільства і держави, функціонуванню всього державного і політико-правового механізму.

Виходячи з цього, права, свободи й обов'язки людини й громадянина, закріплені в Конституції України, їх широта, реальність, гарантованість виражають не тільки фактичний та юридичний статус особи у суспільстві, а й суть діючої в країні демократії, соціальні можливості, закладені в самому суспільному ладі. Вони -- показники зрілості суспільства, його досягнень. Весь перелік громадянських, економічних, соціальних, політичних і культурних прав, свобод та обов'язків має служити дальшому розвитку демократії й соціальному прогресові України.

Список використаної літератури

1. Конституція України із змінами і доповненнями внесеними Законом Ураїни, 1996р.

2. Кравченко В.В., Конституційне право України: Навчальний посібник, видавництво”Атака”2000р.

3. Загальна декларація прав людини, 1948р. Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1948 року прийняла і проголосила Загальну декларацію прав людини. (Док.ООН/РЕS/217 А).

4. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права( Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VІІІ ( 2148-08 ) від 19.10.73 )

5. ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356 )

6. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VІІІ ( 2148-08 ) від 19.10.73 )

7. Основи конституційного права України : підручник / Авт. кол.: М.И. Козюбра, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков (кер.) та інші; За ред. В.В. Копєйчиковаю-К.: Юрінком Інтер, 2001.- 288с.

8. Годованець В.Ф. Конституційне право України : Конспект лекцій.- К.: МАУП, 200.-216с.

9. Конституція України, Науково-практичний коментар.